Я розмовляв з відомою, дуже талановитою оперною співачкою з України, Зоряною Кушплер.
Крім неймовірно красивого голосу, Зоряна - прекрасний, дуже позитивна людина і дуже гарна жінка. І повірте, слово «дуже» в даному контексті не для посилення ефекту. Це саме так і є.
Зоряна Кушплер народилася у Львові, її батьки - музиканти. Закінчивши школу по класу скрипки, а потім і Львівську музичну академію, переїхала вчитися в Гамбург. Одна з перших перемог - у конкурсі Баварського радіо і телебачення у 2000 році. За час своєї кар'єри, виступала на кращих сценах не лише Європи, Америки та Азії. Солістка Віденської Опери з 2007 року.
Ви приїхали до Відня тому, що це частина Вашої кар'єри або Ви переїхали б з України в будь-якому випадку?
Я виїхала з України ще 14 років тому, щоб продовжувати вчитися і це було заради кар'єри.
Ви не бачили своєї кар'єри в Україні?
Я не бачила її в тому обсязі, в якому я хотіла б, щоб вона відбулася. У тому числі й тому, що я дочка відомих батьків. Мій батько був оперним співаком, народним артистом України, професором, дуже відомою людиною. Це завжди не просто, коли йдеш по професії своїх батьків і намагаєшся досягти успіху, перебуваючи в статусі «дочка». Адже відомо багато прикладів, коли у дітей відомих батьків не виходило досягти успіху і самореалізації, так би мовити - вийти з тіні. Мені хотілося самій досягти певного рівня в житті і я вважаю, що мені це вдалося.
Чи важко Вам було переїхати з України, з місця, де Ви виросли?
Я була дуже юною, коли я поїхала. Була абсолютно вільною людиною і сама за себе відповідала. Студентські роки закінчилися в консерваторії Львова, і я переїхала до Німеччини, в місто Гамбург і продовжила там навчання. Звичайно, були певні труднощі, але мені не довелося працювати, наприклад, офіціанткою або прибиральницею, хоча якби така необхідність виникла - я б це робила. Це теж певний життєвий досвід. Але так сталося, що у мене була стипендія і я відразу ж почала працювати за своєю професією.
Якби Ви залишилися в Україні до сьогоднішнього моменту, як Ви вважаєте, було б у Вас бажання переїхати жити до Європи?
Мені важко відповісти на це питання. Я живу тут і не живу в Україні вже багато років. І мені важко Вам відповісти, щоб я хотіла, якби жила в Україні. Мені подобається просто приїжджати в свій Львів, до його тихими вуличками. Але я не шкодую, що свого часу виїхала з рідного міста. Львів залишився в моєму серці і ніхто його в мене не відніме. А у Відні я себе комфортно почуваю. Займаюся улюбленою справою, співаю те, що хотіла і з тим, з ким хотіла. І це не випадково. Власне, до цього я і йшла.
Розкажіть, з позиції людини досить тісно інтегрованої в європейське суспільство, що в Європі є такого, чого немає в Україні, і що варто було б перейняти українцям?
Відповідь дуже простий і очевидний - дотримання Закону. В Україні з цим досить погано.А тут Закон працює. На мій погляд - це найбільша проблема в Україні. Тому, що люди не відчувають себе захищеними. Тут людина знає, що якщо він звернувся в поліцію, до адвоката, до суду - то він може розраховувати на справедливість. А в Україні з цим досить складно.
Це що стосується держави. А в ставленні суспільства є якісь відмінності? До чого слід було б прислухатися?
Мені здається, що в Україні проблема в якихось нереальних стереотипах рівня життя.Наприклад, в Австрії ви не побачите дівчину з сумкою Луї Віттон (я маю на увазі оригінал, а не дешеву підробку), яка при цьому знімає кімнату в гуртожитку. Або тут нікому не прийде в голову залізти в борги і на останні заощадження купити собі Лексус, при цьому дружина і діти не знають за що купити шкільну форму. В Австрії, якщо хтось їздить на дорогій машині - він може собі це дозволити і купує її зовсім не на останні гроші. Більш того, якщо він може собі таке дозволити, то, швидше за все він собі її не купить.
Розкажіть про свій Відень. Яким Ви його бачите? Як Ви себе в ньому відчуваєте?
Неймовірно комфортне місто. Відень для мене - як великий Львів, тобто Львів мені дуже нагадує Відень. Тому, що Галичина довгий час перебувала у складі Австро-Угорської імперії, тому й схожість, у тому числі, і в архітектурі. Приїхавши до Відня, я себе відразу відчула як вдома. Так я себе тут і відчуваю - це мій дім.
Інфраструктура тут, звичайно, ідеальна. Транспорт - метро, трамваї, автобуси тут просто дивовижно працюють. Машина тут взагалі не потрібна, хоч я і користуюся. Але, коли немає такої необхідності - то на метро або пішки. Але тут немає неймовірних пробок, є чим дихати. На машині набагато дорожче їздити, ніж на міському транспорті, а люди тут дуже ревно ставляться до особистої економіки. Ну і зелений фактор, звичайно, екологія. Тут багато їздять на велосипедах. Мені теж подобається, але я люблю на природі покататися.
Вода. Ми п'ємо її тут прямо з-під крана. Відкрив і можеш спокійно пити. У Львові це - не можливо.
Взагалі, до Відня я вперше приїхала в 1998 році, влітку. Це була поїздка з ансамблем «Галичина» на Сицилію. У цій поїздці я була перекладачем з італійської мови (на сьогоднішній день володію сімома мовами - особливості професії). По дорозі у нас була зупинка на кілька годин у Відні. Тоді я вперше побачила будинок Віденської Опери і залишилася під великим враженням. В Опері є магазинчик, в якому я побачила диск Ірини Маланюк . Я дивлюся на цей диск і думаю - це ж українка і вона досягла такого рівня, що тут продається її диск. Я уявила собі свій диск в цьому ж магазині. Минув час, і тепер в цьому магазині продається мій диск. Мрії збуваються!
Чого українського Вам не вистачає у Відні?
В принципі, немає такого. У мене є дуже хороші друзі зі Львова. Українською мовою я розмовляю щодня. З мамою по телефону, з друзями. Що стосується української кухні: колись було модно, щоб жінка була, як то кажуть - «Взявши у руки - маєш річ», але на сьогоднішній день вареники, ковбаски, голубці, пампушки - це просто катастрофа для фігури. Але зовсім від цього блаженства відмовлятися теж не можу. Коли приїжджаю до Львова, то ці наїдки все ж собі трохи дозволяю.
Люблю український традиційний одяг. Не те, щоб збираю, але у мене є п'ять вишитих сорочок з різним типом вишивки і є навіть цілий лад. Три вишиванки бабуся моя ще вишивала, дві я купила, одну, буковинську, бісером вишиту, мені подарували мої дорогі батьки. Завжди, коли на Великдень йду в церкву - одягаю.
А скажіть, які відносини між артистами-українцями в Опері?
Ми дуже дружні. З України тут чотири соліста-Мар'ян Талаба, Олена Бєлкіна, Ольга Безсмертна і я. Ще є два хлопці з хору. Багато в балеті - Денис Черевичко, наприклад, прекрасний соліст, дуже гарний мій друг. Взагалі в Опері дуже хороша атмосфера.
Немає коментарів:
Дописати коментар