Показ дописів із міткою толерантність. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою толерантність. Показати всі дописи

23 черв. 2014 р.

Я - український сепаратист

15 бер. 2014 р.

Давиденко С. Границы нашей толерантности

Axamot.org

220px GeneRobinson Давиденко С. Границы нашей толерантности
Gene Robinson — первый в истории христианских церков «открытый» гомоепископ, высвяченный в 2003 епископалами штата Нью Хемпшир
Гомопоп — это извращение и нарушение обетов, или нормальное, приемлемое и здоровое проявление сексуальности, освобожденной от религиозных предрассудков и накрутов? Как бы вы отнеслись к тому, что духовный наставник в церкви, куда ходите вы/ваш ребенок/родственники/близкие друзья — пидорас гей (как и в политкорректном Западе, скоро у нас , вероятно, нельзя будет употреблять слово «педераст» потому, может, стоит привыкать уже сейчас)?
Нет, пока это у нас еще не запрещено, будем называть этих людей, как у нас принято, педерастами, а попов, практикующих однополые сексуальные отношения — гомопопамы или попопедерастами.
Главный мой вопрос таков: мы равняемся на Запад, пытаемся попасть в Европу, и это прекрасно, но насколько мы готовы принимать западные ценности, именно в сфере толерантности к половым извращениям в религии ? Насколько далеко мы готовы зайти принимая навязываемую Западом модель?
Отношение к педерастам и попопедерастам, в частности, — это еще одна из многих линий, которые отделяют нас от Европы. Для Запада образ попопедераста с каждым годом все больше становится воплощением торжества идей равенства, толерантности и уважения к человеку, своего рода кульминацией «демо(но)кратичних ценностей». - Для нас же это — отвратительное , извращенное, неприемлемое искажения или доведения до абсурда этих самых ценностей.
Феномен гомопопов во всех христианских церквях известен издавна. Церковь, издавна же, осуждала это извращение, ссылаясь на недвусмысленные тексты Библии, особенно на раздел о наказании Содома и Гоморры.На локальном уровне, неофициально и втихаря, церкви на проблему опедерастевания своих иереев и архиереев часто закрывают глаза — типичный пример: РПЦ сегодня. Католикам труднее — на Западе значительно выше публичность и Ватикану уже много лет приходится оправдываться и откупаться в постоянных скандалах — как с попопедерастами, так и с попопедофилами .
Перелом произошел лишь в ХХ веке когда некоторые протестантские общины в США начали ставить на руководящие пастырские должности открыто гомосексуальных мужчин. Первой, кажется, стала United Church of Christ в 1972 . За ними последовали Metropolitan Community Church и Церковь Швеции, и многие другие религиозные организации США и Европы, которые стали назначать открыто гомосексуальных мужчин на достаточно высокие должности.
Пиком гомо-рукоположений стало назначение в 2003 американскими епископаламы открытого гомопопа епископом Нового Хэмпшира. Это событие раскололо англиканскую церковь на «демократов» и » традиционалистов » …
На православных форумах темы о педерастии среди иереев пока застенчиво прикрывают. В этом году Московский патриархат предостерег власти Молдавии от принятия закона о недискриминации ( одно из условий вступления страны в Евросоюз), который предусматривает предоставление равных прав сексуальным меньшинствам.Одновременно из стана самого РПЦ постоянно долетают слухи о попопедерастии среди высшего руководства и даже о целых гомомонастырях в Подмосковье , однако Церковь все отрицает и никакого обсуждения не ведет.Украинские церкви, в основном, тоже молчат.
Для католиков гомопопы стали огромной проблемой, особенно в Штатах, с их модой на гомосексуализм.Финансируемые гомоорганизациямы исследования показывают, что почти треть католических священников США — попопедерасты, а прихожане-католики (в 2006) в отношении к вопросу о том, можно ли педерастов рукополагать в священники и епископы, разделились почти поровну. Реальная ситуация, похоже, не столь драматична, но Ватикану уже пришлось пойти на уступки: Католическая Церковь разрешила посвящение в духовный сан лиц, имевших гомоопыт, однако не продолжают разврата в течение нескольких лет, не принимают участия в гомокультуре и не имеют «глубоко засевших гомосклонностей».
Короче говоря, западное общество в своем политкорректном квесте движется все дальше в направлении предоставления гомосексуалам таких же прав, как и гетеросексуалам, и этот процесс не может не затрагивать церкви, с разной скоростью прогибающиеся под секулярным давлением. На Западе есть много гомосвященикив и гомоепископов, которые ведут вполне публичные гомо-жизни и ничуть не стесняются своей ориентации, пропагандируют ее нормальность и считают педерастию и духовное пастырство вполне совместимыми — нормальным, здоровым явлением. А историю о Содоме лучше не поминать всуе. Следующим шагом будет, похоже, требование равноправия и в вопросе гомобраков для священников. Посмотрим.
Можем ли мы представить и принять как нормальную ситуацию, когда, например, двух батюшек живут в легальном браке, «расписаны», со штампом в паспорте? Трудно, а вот многие европейцы могут , еще и аплодировали бы смелости… Видимо, мы здесь в варварском патриархате недоразвитые какие-то со своим православием и грекокатолицизмом…
Сознание обычного украинца в этом феномене удивляет вопрос — ну хорошо, «любят» там себе друг друга потихоньку , но какого черта нужно становиться «открытыми» , и добиваться «официального» признания своего поведения нормой, и чихать на Библию и всякие тысячелетние церковные предписания и каноны? …. Может для них там и Священное Писание значит что-то совсем другое, чем для нас?
Итак, вопрос по существу: все-таки , может ли человек, который претендует на какой-то моральный и духовный авторитет, если не для всего социума, то, хотя бы, для своей паствы, быть педерастом? Куда такой духовный авторитет поведет свою паству?
Подождите, служитель культа — тоже человек и у него есть сексуальность, которую Церковь, правда, пытается научить контролировать. Но если мы уже достаточно прониклись западными ценностями, сдемократизировались и оцивилизировались, то почему бы не признавать право священника и на такие маленькие удовольствия? А потом и право педерастов на брак?
Где должна проходить граница толерантности и приемлемости чужой толерантности?
Запад приводит аргументы за гомопопство, наше провинциальное и патриархальное сознание безумно противится: пофиг на сексуальность, у протестантов с требованием целибата вообще все значительно мягче, чем у католиков и православных, поэтому — если сексуальность прямо не запрещена, нет и греха в ней. Ну, а традиционная-нетрадиционная, это уже личные детали?
Но если общество «легализует» гомосвященников, не станет ли следующим шагом реальность Снаффа Пелевина: легализация всех других -филий, включая зоо-, некро-, педо-, робото-…?
Ответ: причем тут это — это же извращения, а два волосатых мужика, которые, цитируя Теплова, «прут друг друга в какальник» — это совсем не извращение, в конце концов, сколько мужчин имеют таким образом своих женщин и ничего…. Всем надо дать равные права, логика: а почему женатым можно, а нам низзя, это наше частное дело!
ВЫВОДЫ
Увидим ли мы через несколько десятков лет публичных, «открытых» священников-зоофилов? И потребителей новостей, которые будут аплодировать их смелости?
А вдруг какая-то очередная новая американская прополиткоректна секта в своем «новом истинном новопереведенном прочтении» Священного Писания найдет там указания на то, что, кто-то из библейских персонажей, например, апостолов, или даже Он Сам, имел отношение к гомоизвращения? Вдруг такое прочтение понравится западному демократическому обществу? Примем ли мы его? Будем ли чмырить своих ПГМ-нутых критиков такого прочтения?

Куда движется общество? Увидим ли мы в ближайшем будущем «открытых» гомо-архиепископов, гомо-митрополитов и, страшно подумать, гомо-патриархов?

20 січ. 2014 р.

Негри навчать Україну любити?

20.01.2014, Gazeta.ua

В Донецьку темношкірі просили матюкливу росіянку вчити українську мову

Харківський гурт "Чорнобривці".
Харківський гурт "Чорнобривці".
19 січня в YouTube залили відео з телефону, зняте, як підписано, в донецькому тролейбусі. В обговоренні донеччани з'ясовують, який це маршрут громадського транспорту.
На записі видно, як середніх літ жінка ображає гурт молодих темношкірих пасажирів, більшість із яких - хлопці.
"Если б не вы, в нас в Украине бы спида не было", - кричить вона, нахилившись над стільцем, де сидів один із гостей. Потім жінка запитує: "Я права?".
Несподівано, що на її претензії дехто з "гостей" звертається українською мовою: "Шо таке? Шо ти від мене хочеш?"
В відповідь пасажирка порадила забиратися їм у "ґренландію-шотландію".
"Це Україна, це не Росія, чуєш? Треба по-українському говорити", - каже їй темношкірий.
Сміх оточуючих спричинило запитання іншого "афроукраїнця" - щось про "маскалєй". Зачинателька конфлікту на це сказала, що вона "чисто русская женщина", а потім додала: "Потому что только русские так умеют матюкаться".
"А, давай в Росію тоді, якщо ти...", - сказав на це найговіркіший із компанії. А його друг перебив його словами: "Пожалуйсто, учите украинский язык. Пожалуйста".
Потім до товариства темношкірих у середину салона підходить якийсь чоловік із задніх сидінь, але розчути, що він до них каже, дуже складно.
Серед відгуків під записом, багато жартівливих, на зразок: "Чорноброві хлопці-молодці".
Дехто вирішив роз'яснити англійською, що ж відбувається: "Racism in post-Soviet Ukraine and some shade of hope... Ukrainian speaking African-Ukrainians protecting themselves against Russian speaking Nazi girl". Приблизно це ознапчає: "Расизм у пост-радянській Україні і невеличка тінь надії... Україномовні афроукраїнці захищаються від російськомовної дівчини-нацистки".
"Нормально африканець дав їй прикурити. Такому відразу можна громадянство дати за позицію. А то колись роздали громадянство всяким людям типу цієї баби...", - написав хтось. І в відповідь на цей коментар - ще один: "Дійсно молодчина! Він краще розмовляє українською мовою, ніж наш прим'єр-міністр. Афро-українець вивчив українську мову, а калуго-українець не може".
А ще хтось влучно пригадує кінцівку українського анекдота про упівця: "Згадується - "Ciдай синку, я й так бачу що ти не москаль!".
ПОНОВЛЕНО:
Розміщуємо інше відео з того ж місця, позаяк перше вилучено. Деякі сайти повідомляють, що жінка в тролейбусі - його кондуктор:

Джерело: Gazeta.ua

10.01.2014, Денис Блощинський, Gazeta.ua

фото: tochka.net/ua
фото: tochka.net/ua
Нещодавно я вперше задумався серйозно про перехід на українську мову. Не на зустрічах, не під час відряджень до Західної України. А взагалі. В листуванні, в вільний час, у групі, в соцмережах, у сім'ї. Ми це кілька разів обговорювали з дружиною. Для мене особисто є кілька "за" і " проти". Але останньою краплею , яка мене змусила задуматися про це всерйоз, стала наша поїздка на цей новий рік в ОАЕ. За випадковим збігом обставин, разом з нами туди поїхали ще пару десятків тисяч росіян, - написав блогер сайту lb.ua Денис Блощинський. Заголовок блогу в оригіналі - україномовний, хоч сам він писаний російською.
Я дуже люблю своїх пітерських, московських, воронезьких та білгородських друзів. Але, на жаль, там відпочивали люди трохи іншої категорії. Після кількох не надто приємних моментів, які відбувалися з гостями з Росії поряд із нами, ми всією сім'єю цілеспрямовано перейшли на українську мову в своєму спілкуванні один з одним. Так і проговорили до кінця поїздки.
Не хочу описувати нюанси, але один момент запам'ятався дуже сильно. Ми обідали в одному з видових ресторанів в Дубаї Моле, який виходить на знамениті дубайські танцюючі фонтани. Поруч із нашим столиком сиділа парочка гламурних дівчат із конкретної клубної Москви. Коли ми робили своє замовлення, вони якраз були зайняті поглинанням основних страв. Офіціант прийняв у нас замовлення, поцікавився ввічливо, чи ми не з Росії, на що я англійською відповів - ні, не з Росії, ми з України. І тут з дівчатками сталася істерика: та, яка сиділа навпроти мене, мало не вдавилася їжею , а її подружка відкинулася на стільці і дуже сильно намагалася стримати регіт. Їм стало дуже смішно , що я так відповів офіціантові . А мені стало не смішно.
Я англійською відповів - ні, не з Росії, ми з України. І тут з дівчатками сталася істерика.
Мене взагалі вражає, що зі сторони багатьох росіян такий вічний неспокій стосовно українського дискурсу. Їм обов'язково потрібно щось пов'язане з нами пообговорювати, в чомусь дорікнути й за щось зачепитися. Слава Богу, що у нас все влаштовано по-іншому. Мені здається, якби ми декларували в бік Росії такі ж емоції, як і більшість росіян, через досить короткий час ми могли б перетворитися на двох непримиренних ворогів.
Події в країні останніх кілька місяців проявляють абсолютно по іншому ті якості людей, які до цього, здавалося б, дрімали десь дуже глибоко.
Уявімо собі те, що майже неймовірно, але уявімо, що ми інтелігентні люди
Повернувшись в Україну, я зрозумів, що моє бажання нікуди не зникло. Досі хочеться декларувати свою приналежність до українського дискурсу. До дискурсу української культури. Нещодавно ми зустрічалися з однією нашою дуже близькою подругою, яка говорить російською мовою і при цьому дотримується не менш патріотичних поглядів. Вона висловила схожі погляди: "Раніше, коли до мене додовбувались "а чому ти не розмовляєш зі мною українською?", я спочатку посилала на три букви, а потім пояснювала, що розмовляю тією мовою, якою мені хочеться, бо живу у вільній країні. А тепер навколо мене якось усе більше і більше людей розмовляє українською - добровільно, без претензій і понтів, ні до чого мене не змушуючи. Просто тому що "розмовляють тією мовою, якою їм хочеться, бо живуть у вільній країні". Мені й самій усе більше хочеться перейти на українську".
Я така людина, що ціную свободу понад усе. Коли когось змушують робити щось проти його волі, коли людину принижують і в нього немає змоги відповісти - у мене зводить вилиці від обурення і я хочу максимально швидко втрутитися в ситуацію. Напевно тому, після прийняття закону про регіональні мови я разом з ранковому шоу на "Просто Радіо"перейшов на українську по четвергах SaveFrom.net. Напевно тому, коли я чую промови затятих свободівців про "москалів" і "жидів", мені хочеться приклеїти собі накладні пейси і роздавати календарики з російським прапором під їхнім центральним офісом...
Останнім часом мені все частіше хочеться бути в середовищі "своїх". За мовою, поглядами та цінностями.
Тому що не можна насильно садити квіточку людям, у яких на його колір алергія. Тому що не можна поціновувача Рамштайну під дулом пістолета змусити любити Гріга. Не можна красу прищеплювати саперськими лопатками. Не можна бути щасливими за рахунок інших людей. Це давно відомі речі. Навіть, практично загальноприйняті стандарти того наднаціонального соціуму, куди ми так прагнемо - так звані горезвісні європейські цінності. Але, як нещодавно сказав мій знайомий брокер на запитання Клієнта:
- А навіщо ви мені три рази  повторюєте, яка це красива квартира? Я й так це зрозумів, з першого разу!
- Тому що після мого третього повторення ви це ще й запам'ятаєте!
Ці прості речі потрібно повторювати нескінченно. Тому що ми з вами всі вже давно дорослі люди. А дорослим і вчитися, і запам'ятовувати все набагато важче. Можливо, з кимось із нас батьки в дитинстві говорили на ці теми ще менше, ніж зі мною.
Я, як і всі ми, підвладний своїм стереотипам, своїм несвободам і страхам. Як і кожен з нас, у мене є те, чим я дорожу і що я не хочу втратити. Але останнім часом мені все частіше хочеться бути в середовищі "своїх". За мовою, поглядами та цінностями. Хочеться щоб мене оточували красиві люди. Хочеться, щоб мене вважали красивою людиною. Звичайно ж, ви розумієте, про яку красу я говорю. Про красу слів і вчинків, справ і позицій.
Я назвав цю статтю не дуже політкоректно, можливо. Але я зробив це зумисно. Мені дуже подобається правильність використання цією жінкою української мови. Але мені іноді дуже прикро, що політики в моїй країні, які дозволяють собі подібні висловлювання, користуються підтримкою не одиниць, а тисяч людей.
Для мене важливо зараз декларувати свою позицію. Для мене важливо нести її, як прапор. Щоб усі, хто з такими ж прапорами, могли бачити її здалеку. У мене багато друзів євреїв, росіян, вірмен і грузинів. Я так хочу, щоб вони, відчуваючи себе українцями, були щасливі. Щоб вони були щасливі, живучи на тій землі, на якій не завжди почувалися українцями мої прапрадіди. Я так хочу, щоб вони самі вибирали мову, якою розмовляти з друзями. Я так хочу, щоб їм хотілося вибирати українську.
Денис Блощинський є автором пісень і співаком у гурті "Неспроста":
Джерело

Джерело: Gazeta.ua

24 лист. 2013 р.

США признали педофилию сексуальной ориентацией

20.11.2013, ИА REGNUM 

Первый зампред комитета Госдумы по вопросам семьи, женщин и детей Ольга Баталина. 

Иллюстрация: er.ru

В Государственной думе РФ возмущены тем, что Американская психиатрическая ассоциация в диагностическом и статистическом описании умственных расстройств признала педофилию сексуальной ориентацией, передает корреспондент ИА REGNUM 20 ноября. Первый заместитель председателя комитета Госдумы по вопросам семьи, женщин и детей Ольга Баталина ("Единая Россия") обратила внимание на то, что "это не просто организация, а ведущая профессиональная организация психиатров и авторитетный справочник, на основании которого медики США ставят диагнозы". "Американские психиатры считают, что педофилы могут осуществлять сексуальные действия с детьми с их согласия", - возмущена она.
"То есть то, что в России выжигается каленым железом, что в России считается серьезнейшим уголовным преступлением, то преступление, в отношении которого мы с вами неоднократно ужесточали меры ответственности, теперь в США будет защищаться всеми международными документами, потому что ими не допускается дискриминация по признаку сексуальной ориентации", - говорит первый зампред комитета Госдумы. "Докатились", - возмущена Баталина.

Популярная норвежская телеведущая из-за крестика лишилась работы

14 ноября 2013, NEWSru.com

Популярную ведущую новостей норвежской телекомпании NRK Сир Кристин Саелманн вынудили снять нательный крестик.





Руководитель региональной редакции NRK по Южной Норвегии провел со звездой телеэкрана беседу, в которой указал ей на то, что в эфире нельзя появляться с крестиком на шее. При этом он сослался на мнение части зрителей, возмутившихся тем, что на груди ведущей они увидели золотой кулон, украшенный черными бриллиантами в форме христианского символа. Хотя величина крестика была всего 1,5 см, реакция части зрителей была несоразмерной. Наиболее воинственные из них потребовали, чтобы Сир Кристин Саелманн больше не появлялась в эфире, говорится в видеоролике, размещенном в четверг на сайте газеты "Комсомольская правда".

Правила NRK действительно запрещают сотрудникам компании появляться на экране с символикой, носящей религиозный или политический подтекст.
Как отмечает газета, члены местной мусульманской общины организовали протестные акции, заявляя, что "цепочка с крестом оскорбляет ислам" и "этот символ не гарантирует беспристрастности канала", отмечается в публикации "КП", посвященной инциденту.

В итоге одна из самых популярных и известных на норвежском ТВ телеведущих, была освобождена от своих обязанностей и ей запретили вести программы, "чтобы не стать источником раздора и преступлений". Таким образом, увольнение журналистки стало свидетельством активного неприятия со стороны части населения Норвегии духовных и исторических традиций страны.

Напомним, что подобная борьба за политкорректность ведется не только в Норвегии. Так, например, почти два года назад кабинет министров Великобритании подготовил решение, в котором говорится, что христианам, уходя на работу в офис, нежелательно надевать знак принадлежности к своей религии.

Ношение крестиков, отмечалось в правительственном документе, не является обязательным требованием к верующим христианам. Это означает, что работодатели имеют право запретить их использование своим работникам и даже уволить сотрудников.

Примером такого подхода стал судебный процесс, в ходе которого стюардесса авиакомпании British Airways Надя Эвейда и медсестраШирли Чаплин пытались доказать факты дискриминации со стороны своих работодателей, запретивших им носить крестик в рабочее время.

Видные представители британских конфессий подвергли правительственное решение жесткой критике. В частности, бывший архиепископ Кентерберийский лорд Кэри заявил, что директива кабинета является очередным примером давления на христиан и конфессию.

В июне 2013 года в Европейском суд по правам человека были рассмотрены иски британских христиан, пожаловавшихся на дискриминацию со стороны работодателей. Среди них была 57-летняя медсестра Ширли Чаплин из больницы в Экстере, которая была переведена на административную работу, после того как отказаласьснять нательный крест. Суд принял сторону госпиталя, согласившись с тем, что решение руководства продиктовано заботой о безопасности пациентов и персонала. Правда, ранее аналогичное дело в ЕСПЧ выиграла Надя Эвейда, которая отстояла свое право носить распятие на рабочем месте.

Между тем, право христиан на ношение крестика на работе защищено 9-й статьей Европейской конвенции по правам человека, где говорится о всеобщем праве на свободу мысли, совести и религии.

8 лип. 2013 р.

Впливові гомосексуалісти Європи

Тиждень.ua спробував порахувати політиків нетрадиційної орієнтації, які перебувають на високих посадах у своїх країнах.



Прем’єр-міністр Бельгії Еліо Ді Рупо, який перебуває при владі з 2011 року, став першим геєм, що очолив національний парламент в наш час. Ді Рупо ще в 1996 році оголосив про свою орієнтацію. Він відомий тим, що завжди носить червоний метелик або шарф.



Серед визначних політичних постатей в Фінляндії гомосексуалістом є лідер провідної політичної партії «Зелена Ліга», колишній міністр екології та нинішній депутат Пекка Хаавісто. З 2002 року він перебуває в одностатевому цивільному «партнерстві» з Нексаром Антоніо Флоресом, який працює стилістом в одному з перукарських салонів Гельсінки.



Ще один гомосексуаліст - мер Парижу Бертран Деланое через свою сексуальну орієнтацію ледь не пішов з життя. 2 жовтня 2002 року він брав участь у щорічному міському фестивалі та став жертвою маніяка-гомофоба, який заявив, що ненавидить політиків-соціалістів (Деланое є членом Соціалістичної партії Франції) і геїв. Злочинець завдав Деланое кількох поранень. Втім, вже через два тижні мер Парижу почувався добре і покинув лікарню.



Найвідомішим політиком нетрадиційної сексуальної орієнтації в Німеччині є нинішній міністр закордонних справ і голова однієї з провідних партій - Партії вільних демократів Гідо Вестервелле. Про його орієнтацію громадськість країни дізналась у 2004 році, коли він прийшов на прийом з приводу дня народження Ангели Меркель зі своїм партнером Міхаелем Мронцом. А 17 вересня 2010 року вони зареєстрували цивільне партнерство.



Так само геями є мери Берліну Клаус Воверайт і колишній мер Гамбурга та президент Бундесрату Оле фон Бойст.
Воверайт є автором крилатої характеристики Берліна «бідний, але сексуальний». З 1993 року він живе з нейрохірургом Йорном Кубіцкі.



Першою лесбіянкою-очільницею уряду у 2009 році стала прем’єр-міністр Ісландії Йоганна Сігурдардоттір. У свій час вона навіть була заміжня і народила двох дітей. Розлучившись з чоловіком у 1987 році, у 2002 році вона почала жити з журналісткою Йоніною Леосдоттір. Зразу ж після легалізації одностатевих шлюбів 12 червня 2010 року ісландським парламентом пара побралася.



Станом на травень 2013 року польський політик Анна Гродска є єдиною транссексуалкою-депутатом парламенту. Народилась Гродска чоловіком на ім’я Кжиштоф, а у 2010 році в Таїланді зробила собі операцію зі зміни статі.



Гомосексуалістом є також мер іспанського міста  Лас-Пальмас-де-Гран-Канарія (Канарські острови) і колишній президент Канарських островів Херонімо Сааведра.



У Швеції серед провідних політиків бісексуалом є міністр з питань міграції і біженців Тобіас Білстрьом.



Відомим політиком-жінкою нетрадиційної орієнтації в Швейцарії є мер Цюріха Коріне Маух. Нині Маух живе зі своєю подругою, музикантом Джуліаною Мюллер. 




Матеріали за темою: