1 серп. 2013 р.

РОЗВИТОК У ДОШКІЛЬНИКІВ МОРАЛЬНИХ ПОЧУТТІВ

ua.convdocs.org

Моральні почуття та етичні уявлення. 
Моральні почуття входять до складу особливої групи вищих почуттів нарівні з інтелектуальними, естетичними та практичними. Моральними є почуття, в яких виявляється більш-менш стійке емоційне ставлення дитини до людей, діяльності, самої себе. Вони невід'ємні від моральних норм поведінки, оцінки відповідності або суперечності дій, вчинків, намірів людини цим нормам. Джерелом моральних почуттів є взаємини людей, їхня спільна діяльність. Моральні почуття являють собою один з видів мотивації соціальної поведінки і діяльності, регулюють поведінку зростаючої особистості, позначаються на її оцінках і самооцінці.

Моральні почуття тісно пов'язані з формуванням у дітей чітких, зрозумілих, значущих для них етичних уявлень про добро і зло, права й обов'язки, красу і потворність, правду і неправду, віру, надію, любов, честь, відповідальність тощо. Оволодіння способами розв'язування різних моральних задач, опанування їхнього змісту потребує наявності в дитини значного запасу етичних знань, апробування нею цих знань на практиці.

Якщо в дошкільників не сформувалось належне уявлення про ту чи іншу етичну категорію або вони засвоїли її формально, то вимоги дорослих: «не бреши», «не гнівайся», «не бийся зі слабшими за тебе», «не грубіянь» тощо не знаходять відгуку в їхній душі, залишають їх байдужими, що позбавляє змоги диференціювати зміст багатьох людських вчинків, передбачати їхні можливі наслідки.

Правильно роблять ті батьки й вихователі, які не вимагають від дошкільників дати визначення складних етичних понять, а вдаються до пояснень на прикладах з їхнього життя або з життя близьких людей. Звернення до особистого досвіду дає можливість з'ясувати, які саме етичні поняття дітьми не засвоєні. Етичні уявлення дошкільника особливо чітко проступають у тому випадку, коли він сам намагається пояснити мотиви своєї поведінки, інтерпретувати прояви тих чи інших моральних (неморальних) почуттів.

Для встановлення зв'язку між уявленнями та почуттями дитини важливо звертати увагу не лише на її розуміння мотивів тих чи інших вчинків дорослих чи однолітків, а й на її емоційний відгук на ці вчинки. Гуманні почуття залежать не лише від рівня етичних уявлень дошкільника, а й від його здатності емоційно реагувати на різні події. Досвід байдужого споглядання навколишніх подій, людських взаємин, спільної з однолітками діяльності деформує особистість, збіднює її моральний світ.

Негативну роль у становленні особистості відіграє звичка дошкільника лишатись осторонь подій, виступати споглядачем дій інших, вчиняти як годиться лише за вказівкою дорослого. Якщо дитина не відчуває потреби в певних діях, вчинках, не має досвіду самостійного прийняття рішень, здійснення вибору за своїм розсудом, покладання на себе відповідальності за конкретні вчинки та їхні наслідки, з неї вийде нікчемна особистість. Виховання вчинком, активною дією, практикою власних рішень — ефективний спосіб морального виховання взагалі, виховання моральних почуттів дошкільників зокрема.

Види моральних почуттів. 
Моральні почуття вивчались багатьма педагогами й психологами (А. М. Виноградовою, Г. М. Годіною, О. Г. Ковальовим, О. І. Кульчицькою, В. Г. Нечаєвою, Ю. О. Приходько та ін.), проте донині не вироблено системи їх чіткої класифікації. Систематизація відомостей педагогічної та психологічної літератури дає змогу окреслити досить великий перелік моральних почуттів.

Подамо основні з них.
1. Почуття правди: дитина зацікавлена в тому, щоб а уявлення про навколишній світ були правильними. Тому вона прагне оволодіти істиною. Розбіжність між фактом і його словесним описом сприймається нею з недовірою, неприхована фальш — важко. Проте одного прагнення до істинності життєвих моделей, які відображають світ, недостатньо для того, щоб дитина зростала правдивою. Вродженим є прагнення до опанування істиною, а почуття правдивості треба виховати. Воно сприяє душевному комфорту особистості. Щирість та правдивість — важливі прояви особистісного зростання. Виховання почуття правди — річ дуже тонка, особливо в дошкільному віці, коли дитина прагне до вигадування і фантазування. Цей процес вимагає від дорослого виявлення здорового глузду, педагогічного такту, почуття взаємної довіри.

2. Почуття довіри виявляється дошкільником стосовно тих людей, які викликають у нього позитивні оцінки за шкалою сумлінності, щирості, доброзичливості, взаєморозуміння, безпеки для іншого, готовності захистити слабшого. Це почуття проявляється у відкритості дитини контактам, у переживанні нею душевного комфорту від спілкування з іншими, в її готовності розповісти про своє заповітне, довірити секрет, поділитись інтимними переживаннями або думками. Підґрунтям для вияву дитиною почуття довіри є прихильне ставлення до людського оточення, позитивний досвід спілкування з близькими дорослими (насамперед, батьками), звичка розраховувати на їхні підтримку та захист.

3. Почуття справедливості — це переживання дошкільником свого прагнення втілити в життя правду, осягнути істину, неупереджено ставитись до однолітків або дорослих. Воно ґрунтується на усвідомленні дитиною норм «добре» та «погано».

Ними оперують під час розподілу іграшок, ролей, а також ділянок спільної діяльності тощо. В дошкільному дитинстві особистість лише починає оволодівати вмінням керуватись у своїй поведінці доцільністю, а не власними егоїстичними інтересами.

Формуванню почуття справедливості сприяє вміння об'єктивно оцінити вчинки інших, а також здатність виробити адекватну самооцінку.

4. Почуття емпатії — це здатність дошкільника розуміти переживання інших людей і відповідним чином відгукуватись на них, виявляючи співчуття, чуйність, готовність допомогти в разі необхідності. Така здатність є елементарною і разом з тим фундаментальною властивістю людини як суспільної істоти. Це соціальне почуття певним чином обмежує людський егоїзм, дає змогу уявити себе на місці іншого. Воно передбачає розвинену емоційність, чутливість дитини, її здатність активно сприймати навколишнє. Почуття емпатії потребує виховання в дошкільника готовності зробити іншому послугу безкорисливо, не розраховуючи на схвалення або заохочення. Воно допомагає зростаючій особистості усвідомити цінність людини, визнати право іншого на блага, сприяє формуванню гуманних почуттів — щирості, людяності, доброти, ніжності тощо. Співпереживання складають три важливі компоненти — здатність визначити і назвати по чуття, які переживає інша людина; уміння прийняти чужу точку зору; здатність до душевного відгуку. Форми співпереживання змінюються залежно від ситуації, досвіду дитини, а також ото чуючих людей.

5. Почуття прихильності — це здатність дитини віддавати перевагу одним людям порівняно з іншими, орієнтуючись на свої потяг, схильність, вибір. Переживання дитиною прихильності до когось будується на визнанні його привабливості для неї. Воно виявляється в потязі до об'єкта прихильності, у прагненні бути поруч з ним: сидіти за одним столом, разом гратися, працювати, товаришувати. Часто — в симпатії до однолітка. Почуття симпатії і форми його вияву є засвоєними формами ставлень до дорослих та однолітків. Проявам цього почуття дитину треба навчати. Дошкільник у своїх прихильностях може керуватись не лише «силою тяжіння», симпатією або дитячою закоханістю, а й досить «діловими» мотивами — визнанням авторитету певної людини, потребою у захисті сильнішим за нього, усвідомленням доцільності поєднання спільних зусиль з метою досягнення бажаного тощо.

6. Почуття гідності виникає в дошкільника під час оцінювання іншими (а надто авторитетними) людьми його дій, вчинків з точки зору їх відповідності моральним нормам. Це почуття виявляється тоді, коли дитина намагається відстояти свою честь як особистості або виконавця певної роботи. Це почуття є складником ряду моральних емоцій — задоволення, поваги, приниження, образи, гніву, радості. Почуття честі тісно пов'язане з чесністю як рисою характеру, з прагненням дошкільника до правди і справедливості. Воно також пов'язане з двома такими близькими почуттями, як самолюбство та самоповага. Перше з них є поєднанням почуття власної гідності з ревнивим ставленням дитини до думки про неї оточуючих людей.

Друге є переживанням дитиною шанобливого, поштивого ставлення до себе, побудоване на визнанні нею своїх чеснот, успішності діяльності. Зазначений комплекс моральних почуттів характеризує не байдужу до оцінок соціального оточення дитину, яка вболіває за успіх (невдачу) своєї діяльності, орієнтується у власних чеснотах і вадах. Виховання почуттів честі, гідності, самоповаги передбачає сформованість у дитини вміння адекватно оцінювати себе й оточуючих людей.

З самооцінкою дитини пов'язані й інші форми переживань, які мотивують соціальну поведінку і є важливими показниками певних етапів розвитку індивідуальної соціальної поведінки. Йдеться про почуття страху, сорому, провини й совісті.

7. Почуття страху і потреба в безпеці запрограмовані генетично. Страх виникає тоді, коли дитина боїться когось (чогось), насторожено ставиться до реально або удавано небезпечних зовнішніх об'єктів. Перелякана дитина думає: «Що зі мною зроблять інші?» Страх може як мобілізувати енергію, так і паралізувати її. Супроводжується невпевненістю в діях, скутістю рухів. Це переживання відображає потребу дитини уникнути небезпеки, відреагувати на неї. Формами страху є боязнь, тривожне очікування, переляк, паніка. Часто страх є інстинктивною реакцією самозахисту, самозбереження. Це почуття є первинним, базовим переживанням у спільному ряді «страх — сором – провина», де кожна наступна ланка виникає на ґрунті попередньої і означає подальшу диференціацію механізмів соціального контролю і мотивів індивідуальної поведінки.

8. Почуття сорому є наступною ланкою в ряді означених вище переживань. «Культура сорому» вже виходить за рамки інстинктів, проте орієнтує свідомість дитини виключно на близьку їй соціальну групу. Сором — специфічно людський, сформований культурою психологічний механізм, який гарантує додержання певних вимог, норм стосовно «своїх». Почуття сорому в дошкільника — це тривога за свою репутацію. Воно виникає, коли дитина відчуває, що не відповідає очікуванням оточуючих, що вона в чомусь поступається іншим. Стурбованість дитини своєю компетентністю виражає її бажання уникнути невдачі, залежності. Вона відчуває сором тоді, коли, аналізуючи свої якості за зразком «сильна — слабка», визначає себе як «слабку». Соромлячись, дитина хвилюється: «Що про мене подумають інші?», «Що вони про мене скажуть?»

9. Почуття провини означає стурбованість дитини з приводу своїх особистісних якостей, за які вона почуває себе відповідальною. Відчуваючи провину, дитина звертається до понять «хороша — погана» і при цьому оцінює себе як «погану». Почуття провини виникає тоді, коли дошкільник починає орієнтуватись не стільки на оцінку інших людей, скільки на самооцінку. Невиконання ним тієї чи іншої моральної норми може викликати самозвинувачення, муки сумління, дискомфортний стан. Дитина стурбована: «Що я сама про себе думаю?» Переживання виникає в ситуації, коли дошкільник відчуває особисту відповідальність за когось або щось. Здатність відчувати провину свідчить про високий ступінь особистісного розвитку дошкільника, виникнення механізму, який регулює соціальну поведінку зсередини, засвідчує появу внутрішніх етичних інстанцій.

10. Почуття совісті виникає як внутрішнє усвідомлення дитиною добра і зла, її душевний відгук на це, здатність розпізнавати якість вчинків і відповідно реагувати на них. Совість — важлива форма прояву моральної свідомості. Внутрішній голос совісті є вищим регулятором людських взаємин, етичною інстанцією вищого ґатунку, внутрішнім регулятором моральної поведінки. Совістю вимірюється гідність людини. В совісті виявляється свідома моральна відповідальність особистості за себе і за інших. Совість — усвідомлення і переживання дошкільником відповідальності, побудованої на самооцінках виконання ним обов'язків. У дошкільному віці совість лише починає формуватись, виконуючи функцію самоконтролю. Почуття совісті свідчить про те, що поняття обов'язку як чогось зовнішнього, примусового переростає у внутрішній імператив (наказ, вимогу). Можна сказати, що дитина має совість, коли вона засвоїла моральні принципи і виконує їх без зовнішніх спонукань. Совість — сильний афект у вигляді почуття провини з приводу невиконання ь певної норми. Дитина з розвиненою совістю спроможна встояти перед спокусою порушити заборону або вимогу навіть тоді, коли впевнена, що про це ніхто не дізнається. Вона часто сама визнає те, що зробила, прагнучи виправити становище, загладити провину.

11. Почуття альтруїзму — переживання, яке виявляється у готовності дитини діяти безкорисливо, незважаючи на свої інтереси. Проявляється у прагненні надати допомогу, підтримку, пожертвувати своїм часом, спокоєм, відмовитись від егоїстичних намірів, приємних занять на користь іншої людини.

Початковим проявом альтруїстичної поведінки є безкорислива турбота дитини про рідних і близьких людей: «Не буду галасу вати, бо бабуся відпочиває», «Гратимусь тихо, бо тато працює...»

Особливо яскраво почуття альтруїзму виявляється в екстремаль них умовах, коли висуваються високі вимоги до людської самовідданості, навіть жертовності. В дошкільному віці це почуття лише починає формуватись. Важливо, щоб дитина пережила високий підйом, глибоку насолоду, задоволення від власного альтруїзму, побачила реальні результати своєї стриманості або активності, спрямовані на користь оточуючих людей.

12. Почуття відповідальності — це переживання дитиною покладеного на неї кимось або нею самою обов'язку, потреба звітуватись у своїх діях і покладати на себе провину за можливі наслідки. Це почуття виявляється тоді, коли дитина дала обіцянку або з нею про щось домовились, і це вимагає від неї безумовного виконання угоди. Відповідальність визначає масштаб, обсяг особистих завдань, обов'язків, їхні межі. Дитина може відчувати обов'язок перед кимось або перед власною совістю. По суті відповідальність — це відповідність між моральною діяльністю особистості та її обов'язком, розглянута з точки зору можливостей цієї особистості. Моральну відповідальність можна характеризувати як об'єктивну і суб'єктивну єдність. Вона, з одного боку, є сукупністю об'єктивних суспільних вимог до особистості, з іншого — своєрідним суб'єктивним станом свідомості, почуттям. Почуття відповідальності виховується з дитинства залученням дошкільника до виконання вимог, за якість та своєчасність чого треба звітуватись перед іншими і самим собою.

13. Почуття успіху (невдачі). Недоступність бажаного, приємного, довгоочікуваного робить діяльність безглуздою.

Коли дитина досягає бажаної мети, вона відчуває радість; коли її успіхи перевершують очікування,— задоволення, захоплення; коли на її шляху до кінцевої мети виникають перешкоди, вона тривожиться, засмучується, розгублюється, дратується. Емоція успіху (невдачі) є своєрідним «допоміжним» механізмом, який в разі необхідності підключається до процесу регуляції діяльності та, враховуючи фактичні досягнення, коригує її. Переживання успіху посилює й підтримує прагнення дошкільника досягти мети, а в разі невдачі — стримує його. Позитивне переживання, яке завершує вдалу дію, мовби «санкціонує», закріплює її, негативне — призводить до негайного пошуку нових засобів досягнення мети, відкидаючи ті, що не виправдали себе. Переживання успіху (невдачі) зумовлюють зміни у поведінці, є своєрідним «пеленгом», який або припиняє пошуки нових шляхів вирішення проблеми, або щоразу наново організовує їх. Досвід переживання численних радостей або невдач відображається у так званих передбачуваних емоціях. Узагальнене переживання успіху активізує діяльність, підвищує її ефективність, невдачі — позбавляє спонукальної сили. Успіх (невдача) діяльності пов'язаний, з одного боку, з об'єктивними якісно-кількісними показниками результату, з іншого — з оцінками досягнень авторитетними людьми (насамперед, дорослими).

14. Громадянські почуття — це переживання, з яких у майбутньому виросте громадянська, правова позиція особистості, її людська та національна гідність. У дитинстві вони виявляються в любові дитини до своєї родини, рідної оселі, міста (села), в якому народилася, рідної землі, мови, у шанобливому ставленні до прав, культури, мови представників інших національностей. Дошкільник тільки починає осягати ці складні почуття, і його не можна квапити. До формування громадянських почуттів, точніше їхніх зачатків у дошкільників, слід підходити виважено, гнучко, проте принципово.

Розвиток моральних почуттів у дітей.
Моральні почуття дошкільників формуються в процесі спілкування з оточуючими людьми, виконання спільної з ними діяльності. Вони передбачають наявність у зростаючої особистості відкритості, довіри, доброзичливого ставлення до людей. Основою такого ставлення є - позитивні емоційні стани дітей, які слід створювати й підтримувати. Це вимагає від батьків та педагогів терпіння й витримки. Відомі психологи (Е. О. Аркін, О. В. Запорожець, В. К. Котирло та ін.) стверджували, що важливою умовою розвитку моральних почуттів у дошкільників є створення дорослими життєрадісної атмосфери, яка сприяє становленню оптимістичного настрою, відчуття захищеності, зацікавленості тим, що відбувається навкруги.

Важливою умовою розвитку моральної позиції дошкільника, його позитивного емоційного ставлення до оточуючих людей є формування у нього довільності поведінки — вміння стримувати себе, мобілізовуватись для подолання труднощів, здатність діяти свідомо, а не імпульсивно.

Особливої уваги дорослих потребують: поглиблення, розширення уявлень дошкільника про ті чи інші етичні категорії, про зміст та особливості вияву людиною тих чи інших моральних почуттів; розвиток у дитини вміння диференціювати різні моральні почуття, розпізнавати їх, називаючи найпростіші, а також пояснювати значення того чи іншого почуття для оточуючих людей; вправляння дитини в умінні «вчуватись» в різні емоціогенні ситуації, не залишатись до них байдужими.

Ефективним методом морального виховання є метод «зміни позиції» (Є. В. Суботський), який можна застосовувати в процесі засвоєння дошкільниками етичних категорій. Дітей старшого дошкільного віку можна залучати до виконання ролі «вихователя», час від часу покладати-на них відповідальність за самостійне визначення змісту, призначення, доцільності тієї чи іншої моральної норми, а також контроль за її дотриманням у практиці взаємин з однолітками.

Особливої уваги дорослих потребує педагогічна оцінка: процес її вироблення, критерії визначення, словесне оформлення, емоційне навантаження. Ситуація оцінювання вимагає від батьків та педагогів високої культури, вимогливості до себе, відповідального ставлення до своїх оцінних суджень, поінформованості у мотивах моральної поведінки дітей. За допомогою оцінок авторитетних дорослих моральні почуття можуть бути піднесені до найвищих людських чеснот, набути особливої значущості, привернути увагу дитини.

ВИСНОВКИ
Моральні почуття входять до групи вищих почуттів. У них виявляється емоційне ставлення дошкільника до навколишньої дійсності, до самого себе.

Джерелом моральних почуттів є людські взаємини та спільна діяльність (з дорослими, однолітками, молодшими дітьми).

Моральні почуття пов'язані, з одного боку, з розвитком у дошкільників чітких та зрозумілих уявлень про різні етичні категорії, з іншого — з формуванням у дітей емоційної чутливості, здатності відгукуватись на події, ситуації, стани оточуючих людей.

До важливих видів моральних почуттів належать: почуття правди, довіри, справедливості, емпатії, прихильності, честі (гідності), страху, сорому, провини, совісті, альтруїзму, відповідальності, успіху (невдачі), громадянські почуття.

Ефективними умовами розвитку моральних почуттів дошкільників є: створення життєрадісної атмосфери, формування довільної поведінки, застосування методів активного залучення дошкільників до вироблення моральних норм і застосування їх на практиці, підвищення вимогливості до вироблення дорослими оцінних суджень про дітей.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Вех И. Д. Нравственность личности: стратегия становления.— Ровно, 1991.

  2. Бобнева М. И. Социальные нормы и регуляция поведения.— М., 1978.

  3. Ветер Л. А., Мухина В. С. Психология.— М., 1988.

  4. Воспитание нравственных чувств у старших дошкольников/Под ред. А. М. Виноградовой.— М., 1980.

  5. Гурова Р. Г. Социологические проблемы воспитания.— М., 1981.

  6. Линчук Е. Н. Формирование нравственной личности.— К., 1986.

  7. Муздыбаев К. Психология ответственности.— Л., 1983.

  8. Нравственное воспитание дошкольника.— М., 1969.

  9. Петровский А- В. Быть личностью.— М., 1990.
Джерело

Немає коментарів:

Дописати коментар