27 трав. 2016 р.

Научат ли уголовные дела «Укргаздобычу» и «Укртрансгаз» вежливости в общении?

26.05.2016, Сергей НиколаенкоВерсии
 
Украина – очень богатая страна. Но живут в ней самые бедные в Европе люди. Природных ресурсов хватило бы на несколько таких территорий, как наша. Одного лишь природного газа добывается от 18 до 20 млрд. куб. м в год. Но почему-то население платит за якобы европейский газ по европейским же тарифам. Секрет, возможно, кроется в сверхприбылях госкомпаний – «Укргаздобычи» и «Укртрансгаза», которые занимаются добычей и транспортировкой голубого топлива. Не случайно компании не любят отвечать на запросы депутатов и журналистов. Но откровенничать им придется. Со следствием. По обеим компаниям сейчас в ГПУ возбуждены уголовные дела, а в «Укргаздобыче» недавно прошел масштабный обыск...

Главный вопрос о справедливости тарифов: сколько на самом деле добывается газа в Украине и сколько потребляет население на коммунальные нужды? Оценки заметно расходятся.
«Укртрансгаз» уверяет, что в ходе отопительного сезона 2015-2016 гг. Украина использовала 24 млрд. куб. м газа. Из них – природный газ украинской добычи составил 11,8 млрд. куб. м, газ из подземных хранилищ (ПХГ ) – 8,6 млрд. куб. м, а импортные поставки – 4,9 млрд. куб. м.

В то же время известный журналист Олег Гавриш опубликовал статистику, основанную на данных НАК «Нафтогаз Украины», что из-за высоких тарифов за прошлый год население использовало газа на 25% меньше – расход упал с 15,1 млрд. куб. м в 2014 году до 11,3 млрд. куб. м в 2015-м. Теплокоммунэнерго также стали экономней: они сократили расходы на производство тепла для граждан на 17% (с 7,1 млрд. до 5,9 млрд. куб. м) и для бюджетных учреждений на 22% (с 1,1 млрд. до 0,9 млрд. куб. м).

Нехитрый подсчет показывает, что в целом потребление газа гражданами непосредственно и теплокоммунэнерго (отопление, горячая вода и проч.) не превышает 17,2 млрд. куб м. В то время как собственная добыча природного газа в 2015 году, по данным Госстата, составила 19,2 млрд. куб. м.

Экс-министр энергетики и угольной промышленности Владимир Демчишин утверждал, что «потребление газа населением составляет 14 млрд. куб. м в течение года. Дополнительно то же самое население через теплокоммунэнерго потребляет еще 6,8 млрд. куб. м. Суммарно это почти 21 млрд. куб. м, и минимум 1,5 млрд. куб. метров не хватает...»

Также приведенные данные противоречат официальной позиции правительства (как старого – Яценюка, так и нынешнего – Гройсмана) о том, что Украина добывает газа значительно меньше годовой потребности населения.

Так, экс-министр энергетики и угольной промышленности Владимир Демчишин утверждал, что «потребление газа населением составляет 14 млрд. куб. м в течение года. Дополнительно то же самое население через теплокоммунэнерго потребляет еще 6,8 млрд. куб. м. Суммарно это почти 21 млрд. куб. м, и минимум 1,5 млрд. куб. метров не хватает...».

Противоречие в вопросах, сколько добывают и сколько потребляют голубого топлива в Украине, это только одна сторона «закрытости» газовых госкомпаний от общественного «аудита». На уровень тарифов влияет не только «происхождение» газа – импортный он или отечественный, но и себестоимость добычи. Которая в свою очередь зависит от специфики расходов газодобытчика и транспортировщика.

Не случайно в «Укргаздобыче» и «Укртрансгазе» тщательно скрывают все аспекты внутренней хозяйственной жизни: сколько и по каким ценам нефтегазового оборудования закупили за последние пять лет; поставщикам из каких стран отдавали предпочтение, имеются ли проекты по импортозамещению и привлечению украинских производителей к серьезным (не «схематозным») поставкам? На подобные вопросы, задаваемые журналистами и даже депутатами, стараются не отвечать.

Но тайное рано или поздно становится явным. После того, как в январе 2016 года стало известно, что глава правления ПАО «Укргаздобыча» Олег Прохоренко получает почти миллион гривен заработной платы в месяц (сейчас, по данным СМИ, она выросла до 2 млн. грн.), пошла цепная реакция разоблачения коррупционных схем, которые новый менеджмент якобы победил, присоединившись к системе электронных закупок Prozorro.

Журналисты делового интернет-издания Hubs усомнились в его словах и решили самостоятельно заглянуть в Prozorro. «В компании утверждают, что сэкономили 600 млн. грн. за счет участия в системе электронных тендеров Prozorro. Но сама система выдает экономию компании в значительно меньшем размере – 28,7 млн. грн. – пишут корреспонденты Hubs. – В электронной системе Prozorro есть сервис, который позволяет анализировать закупки. Итак, ПАО «Укргаздобыча» (ЕДРПОУ 30019775) в 2015 г. провело 163 тендера на плановую сумму 598,8 млн. грн. Не отсюда ли взяты пресловутые 600 млн. грн.?».

В компании привычно промолчали в ответ. Но почти сразу вскрылась другая схема. «Наші гроші» выяснили, что за нефтегазовое оборудование, которое используется на морских (!) платформах, в прошлом году переплатили 40-80 млн. грн.

А колтюбинговый комплекс (это такая гибкая труба, через которую в пласт закачивают азот или кислоту, альтернатива традиционному бурению, – автор) производства китайской корпорации Jereh, который оффшор Moston Properties Limited привез из Латвии, где он, по всей видимости, два года валялся в порту без надобности, «реформаторы» из «Укргаздобычи» купили и вовсе по ценам, завышенным в 2-3 раза.
Конечно, если по завышенным ценам и коррупционным схемам покупать у оффшоров китайское оборудование, тарифы на газ для украинских потребителей всегда будут заоблачными. А прибыли нефтегазовых компаний – феноменально высокими на фоне общего падения экономики

При таких делах не удивительно, что 11 мая сотрудники Службы безопасности Украины парализовали привычный рабочий график подчиненных Прохоренко и его самого, начав с самого утра обыск в центральном офисе ПАО.

После начала следственных действий в пресс-службе компании заявили, что, по предварительной информации, силовики якобы изымают документы за 2014 год и личные дела сотрудников.

Ранее агентство РБК сообщало, что в феврале Генпрокуратура открыла уголовное производство против руководства ПАО «Укргаздобыча» по факту злоупотребления служебным положением при закупке колтюбингового оборудования, что нанесло убытки государству на сумму свыше 300 млн. грн.

Но позднее эксперт нефтегазового рынка Геннадий Кобаль сообщил журналистам, что по его информации следственные действия производятся в рамках уголовных производств по «свежим тендерам»: приобретению оборудования по завышенным ценам уже в течение 2015-2016 годов.

Следователей якобы интересуют документы на поставку «Укргаздобыче» химических реактивов, метанола, колтюбинговых установок, приобретенных по завышенным ценам. Правоохранители также изымают документы на поставку техоборудования (долота, трубы, арматура), которое по документам было приобретено под видом нового, а оказалось б/у.

По словам Кобаля, правоохранители изымали, в частности, документы на закупку технического метанола у российской компании ООО «Щекино Азот», более дешевый аналог которого производит украинское госпредприятие «Укртранснафтопродукт».

Прибывший днем в центральный офис председатель правления «Укргаздобычи» Олег Прохоренко на стихийном брифинге фактически подтвердил журналистам, что следственные действия ведутся не по событиям 2014 года, как ранее сообщала пресс-служба ПАО, а по эпизодам, связанным с деятельностью уже нового руководства госкомпании.

Тем временем стало известно, что и до другого «молчуна» добралась Генпрокуратура: началось расследование сделок в системе ПАО «Укртрансгаз». Уголовное дело на основании ст. 191 ч. 5 о проведении должностными лицами ПАО "Укртрансгаз" в период 2014-2015 годов государственных закупок товаров, работ и услуг по завышенным ценам было возбуждено в апреле.

Известно, что ведется следствие по закупкам филиалами компании в марте 2015 года по завышенной цене технологического оборудования, комплектующих и материалов, капитального ремонта пунктов измерения газа.

Конечно, если по завышенным ценам и коррупционным схемам покупать у оффшоров китайское оборудование, тарифы на газ для украинских потребителей всегда будут заоблачными. А прибыли нефтегазовых компаний – феноменально высокими на фоне общего падения экономики.

Кстати, доход ПАО «Укргаздобыча» в 2014 году превысил 9,7 млрд. грн., а чистая прибыль составила 1,4 млрд. грн. «Укртрансгаз» тоже чувствовал себя неплохо – в 2014-м он получил валовую прибыль 3,3 млрд. грн. Сведения за прошлый год компании попытались размыть: либо не называли цифры вообще, либо разбили их по месяцам и кварталам, чтобы усложнить подсчет общегодового результата. В «Укргаздобыче» и «Укртрансгазе» четко уяснили: деньги любят тишину. Тогда их легче разложить по карманам...

26 трав. 2016 р.

Роль Президента у сфері національної безпеки. УКМЦ, 18.04.2016

Мирний план Порошенко або м’ясорубка кондитера


25.05.2016 10:13:14

Минулий день "відзначився" найбільшою кількістю загиблих та поранених військових за весь рік. Секретар РНБО Турчинов всю відповідальність поклав на Росію. Чи достатньо перекладати відповідальність і які кроки є адекватними у відповідь на посилення атак?

 В ефірі радіо "Промінь" військовий експерт Олег Жданов.


"Це важка подія, - за останні 6 місяців це найбільші втрати українських збройних сил в одному, я підкреслюю, одному бою.. Там склалася така ситуація, що Захарченко сказав зняти камеру ОБСЄ, ті відмовились, тоді камеру знеструмили і вивели важку артилерію. Бій тривав більше 6 годин.

Це був артилерійській обстріл. Застосовувалась зброя калібру 122, 152 мм., міномети та стрілецька зброя. Президент України взагалі заборонив в цей час стріляти у відповідь, про що офіційно повідомив і речник АТО. Фактично це був розстріл, бо використовуючи таку важку артилерію, не рятують ні бліндажі, ні окопи.

Складається враження, що керівництво країни набирає таким чином страшну статистику, аби переконати українців у тому, що вибори необхідні, - нехай краще буде мир будь-якою ціною. Скільки ми маємо поховати наших хлопців, щоб Плотницький чи Захарченко стали народними депутатами?

Світова практика та і наш досвід ведення війни свідчить, що як тільки ми починаємо відкривати вогонь у відповідь, обстріли одразу припиняються. І чим ефективніше триває відповідь, тим тривалішим буде перемир’я. Досвід югославського конфлікту, Ізраїльсько-палестинського теж свідчать, що на силу має бути адекватна сила.

Щодо прогнозів, то ми можемо очікувати ще більшої ескалації конфлікту. Це примус РФ силою до політичного рішення в Україні і визнання ДНР та ЛНР".  

Мінські домовленості: спроба аналізу підходів та намірів учасників процесу

24.05.2016,  Богдан Яременко, BlackSeaNews


Богдан Яременко, голова правління Фонду «Майдан закордонних справ»
Богдан Яременко, голова правління Фонду «Майдан закордонних справ»


Оприлюднення «Майданом закордонних справ» результатів соцопитування щодо ставлення українців до Мінських домовленостей та деокупації Криму (28 квітня 2016 - BSNews) збіглося у часі з дипломатичним курйозом – Вікторія Нуланд, заступник державного секретаря США, котра тими днями перебувала в Києві, була змушена пояснювати, що її слова під час зустрічі в українському парламенті були цілком неправильно сприйняті, і США не мають жодних побажань чи планів щодо дати проведення виборів на Донбасі, а самі вибори можуть відбутися лише за українськими законами відповідно до стандартів і під контролем ОБСЄ після виконання тих пунктів Мінських домовленостей, які покликані забезпечити стале перемир’я та безпеку.
Після такого вичерпного пояснення залишається лише одне питання: а який сенс було летіти в Україну, щоб повторити ті позиції, що були зафіксовані ще в лютому 2015 року в Комплексі заходів на виконання Мінських домовленостей, які «продавлювалися» тією ж Вікторією Нуланд в українському парламенті в серпні минулого року напередодні голосування в першому читанні за поправки до Конституції України щодо статусу ОРДЛО, та ще й при тому, що нічого з тих пір так і не змінилось, а увесь світ повільно усвідомлює, що Мінські домовленості не просто «погані домовленості», але ще й мало придатні для виконання?
Здається, не все так просто, як намагалась пояснити Вікторія Нуланд.
Багато хто абсолютно щиро дивується позиції Заходу щодо Мінських домовленостей. Чому на Україну тиснуть щодо виконання політичної частини Мінських домовленостей попри те, що припинення вогню на Донбасі так і не наступило, годі вже й згадувати про повернення українських заручників чи виведення російських військ?
Спробуймо розібратися, хто хоче що в Мінських домовленостях, а точніше в процесі їх реалізації.
Хто – це основні гравці. Як би не хотілось нам бачити себе і країни Заходу як учасників єдиного фронту, але на сьогодні в процесі врегулювання конфлікту на Сході України є три основні гравці з відмінними підходами, мотивами та інтересами - Україна, Захід та Росія.

Позиція Росії

Найбільш очевидна і прогнозована. Чим вона, до речі, і користується, далеко небезпідставно звинувачуючи інші сторони у непослідовності в рамках «мінського процесу» (те, що Росія є агресором і порушником міжнародного права в першу чергу, а увесь мінський процес є наслідком цинічного ігнорування Росією міжнародного права, її, звичайно, не особливо засмучує).
Росія від початку інтервенції в Україну до останнього часу володіла ініціативою у дипломатичному миротворчому переговорному процесі навколо війни на Сході України (зараз країни Заходу і Україна де-не-де намагаються обставити Росію червоними прапорцями, як то у питанні модальності виборів чи визначенні і порядку застосування амністії, але не виправили при цьому свою основну помилку – не змінили модальність переговорів та порядок денний).
Мінські домовленості є проектом Росії, вони її цілком влаштовують за умови повної реалізації в тому вигляді, як вони зафіксовані в лютому 2015 року у формі Комплексу заходів по реалізації Мінських домовленостей.

Понад зазначене, схвалена в лютому 2015 року в Мінську «Декларація Президента Російської Федерації, Президента України, Президента Французької Республіки і Канцлера Федеративної Республіки Німеччина про підтримку Комплексу заходів з імплементації Мінських домовленостей, схваленого у Мінську 12 лютого 2015 року» окреслює дуже широкі, вигідні для Росії, рамки врегулювання конфлікту, які включають в себе необхідність розвивати тристороннє співробітництво між Україною, РФ та ЄС як загалом, так і в конкретно визначених питаннях виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС з метою зняття занепокоєння РФ, питаннях енергетики.
Включення в текст Декларації згадки про відданість України, Франції, Німеччини та РФ ідеї «створення спільного гуманітарного та економічного простору від Атлантики до Тихого океану на основі повної поваги до міжнародного права і принципів ОБСЄ», очевидно, слід сприймати як сигнал, що без вирішення цього питання неможливо досягнути і прогресу в реалізації Мінських домовленостей і припинення українсько-російської війни.
Реалізація Мінських домовленостей розглядається Росією як можливість створення нової (замість Криму) де-факто російської автономії у складі Україні, як перспективного засобу прямого впливу на внутрішню та зовнішню політику України.
Нереалізація Мінських домовленостей не особливо лякає Росію, оскільки залишає в її руках сильну карту у вигляді так званих ДНР та ЛНР, як механізму впливу на мир і безпеку України, та опосередкованого, через постійну загрозу дестабілізації, впливу на внутрішню і зовнішню політику України, а можливо і Європи загалом.
Єдиним неприємним для Росії наслідком нереалізації Мінських домовленостей є продовження в результаті цього економічних санкцій проти неї та її дипломатична ізоляція.
Тому Росія однаковою мірою активно намагається одночасно реалізовувати кілька різних сценаріїв, які узагальнено можна звести до такого:
1) розвиток здатності ДНР та ЛНР утримувати підконтрольні території на випадок зриву переговорного процесу, щоб зберегти за допомогою цих квазідержавних утворень механізм підриву безпеки та стабільності України, а відтак – і Європи;
2) участь в мінському переговорному процесі з метою гарантування букви Мінських домовленостей, як гарантії отримання контролю над регіоном Донецької і Луганської областей після їх повернення під юрисдикцію України, що дозволить виконати одночасно два завдання – отримати механізм легітимізації російських інтересів в Україні у вигляді нової де-факто російської автономії та досягнути скасування санкцій;
3) підрив консолідованої позиції країн ЄС щодо санкцій проти Росії зсередини, мобілізація у відповідних державах своїх груп впливу та лобістів.

Позиція Заходу

Передовсім мова йде про США і ЄС. Хоча певні розбіжності в їх позиціях існують, і ми про них скажемо далі, але загалом ми можемо вважати їх однодумцями. 
Після окупації Криму позиція Заходу поступово викристалізувалась приблизно в такій формулі:
  • це погано і проти правил, які ми вважаємо безальтернативними;
  • ми не зможемо ніколи прийняти цей факт;
  • але це і не буде підставою для війни чи надмірної конфронтації з Росією;
  • ми введемо певні санкції, щоб постійно нагадувати, що ми не погоджуємось з цим, але ці санкції не заважатимуть загалом співпрацювати з Росією, що для нас також є важливим з багатьох причин.
Частина цієї позиції, яка не озвучується вголос:
  • зрештою нам не зовсім зрозуміла природа та історія і передісторія цього конфлікту та чи робила й збирається Україна робити все необхідне для утримання і повернення цієї території;
  • робити більше за саму Україну ми точно не маємо бажання;
  • тому ми обмежимось демонстрацією незгоди з діями Росії. Прецедент з країнами Балтії вже був, анексію яких ми ніколи не визнавали, але продовжували взаємодіяти з колишнім СРСР. Час покаже, як з цим бути.
Війну на Сході України через кричущі помилки української дипломатії та майстерну дипломатичну гру Росії, а також через відсутність власного концептуального комплексного підходу до проблем безпеки, Захід не зміг чи не захотів вважати продовженням теми окупації Криму
Тому була сформульована окрема позиція:
  • пряма, хоч і у гібридній формі, військова агресія Росії, намагання силовими методами досягати політичних цілей та зміни кордонів в Європі є неприпустимими;
  • це теж не є підставою для прямої військової конфронтації з Росією (хоча тепер вже варто подумати про приготування і до цього);
  • позиція Росії є неприйнятною настільки, що ми не можемо продовжувати з нею співробітництво у звичайному форматі;
  • для послаблення можливостей Росії продовжувати цю і організовувати нові агресивні дії, а також з наміром примусити Росію припинити розв’язану на Сході України війну ми запроваджуємо економічні санкцій проти неї;
  • разом з тим, Росія занадто великий і важливий в багатьох питаннях партнер, тому попри тимчасове ускладнення, викликане принциповими розбіжностями, загальний курс має бути спрямований на нормалізацію відносин з РФ (не так покарати РФ, як виправити допущені нею порушення і помилки). Тим більше, що перемогти її ми не можемо, а якщо і зможемо, то не зможемо дати собі ради з результатами своєї перемоги. Подальше загострення з Росією є небезпечним також з огляду на її ядерний і військовий потенціал.
Далі дипломатія Заходу і українська дипломатія роблять ще одну драматичну помилку – зводять в абсолют Мінські домовленості і підміняють поняття, прив’язуючи економічні санкції проти РФ не до припинення нею збройної агресії проти України, а до виконання Мінських домовленостей (хоча виконання Мінських домовленостей не тотожне припиненню збройної агресії РФ проти України через те, що ці домовленості ніяк не охоплюють тему окупації Криму, з чого, власне, і почалась війна).
Але навіть знехтувавши проблемою Криму, Захід не може досягнути повного припинення вогню і стабілізації ситуації та хоча б видимого або часткового виконання Росією Мінських домовленостей. 
Для створення ілюзії поступу у виконанні Мінських домовленостей, щодо виконання політичної частини домовленостей без припинення військових дій та кровопролиття.
Влітку 2015 року Захід, посилаючись на необхідність консолідації своїх лав, наполягав на необхідності демонстрації Україною хоча би часткового прогресу у виконанні політичної першому читанні поправки до Конституції України стосовно особливостей місцевого самоврядування в Донецькій та Луганській областях.
На початку 2016 року, після формального закінчення строків реалізації Мінських домовленостей, Захід знову ж таки намагається застосувати той самий підхід – примусити Україну виконувати політичну частину Мінських домовленостей без припинення вогню.
Але реалізація цього підходу ускладнюється з огляду на два фактори:
  • Президент України не має більше достатньої політичної підтримки у Верховній Раді та суспільстві. Максимум його можливостей – це інтриги з сумнівними з правової точки зору рішеннями Конституційного суду України, які продовжують термін внесення поправок до Основного закону України до безкінечності;
  • експертна аналітична і громадська думка все більше схиляється до усвідомлення безперспективності мінського процесу і неможливості імплементації Мінських домовленостей.

Суттєвим фактором, який впливає на позицію Заходу також є відсутність впевненості у наявності серед держав Європейського Союзу політичної волі та згоди продовжувати ще на піврічний період санкції проти РФ.
Варто відзначити суттєву відмінність у цьому питанні між ЄС та США.
США мають політичну волю продовжувати санкції проти РФ. РФ має порівняно незначні можливості впливати на рішення США у цьому питанні, а торгівля з РФ не становить для США практичного інтересу.
Разом з тим, Сполучені Штати намагаються усіляко уникнути ситуації, за якої вони залишаться в режимі санкцій проти РФ без підтримки з боку ЄС.
Такий сценарій загрожує США, оскільки через потрапляння європейських компаній, які наважаться відновити співробітництво з РФ, під дію американських санкцій, страждатимуть уже торговельні зв’язки США з ЄС, а не Росією. Торговельні конфлікти з європейськими партнерами, зрозуміло, матимуть згодом і негативні політичні наслідки для трансатлантичної єдності.
Також воєнні провокації та приготування РФ (зокрема, можливе розміщення на дузі Калінінград-Білорусь-Крим тактичної ядерної зброї, проти якої європейці практично беззахисні, у відповідь на розміщення США в Європі елементів своєї протиракетної оборони) покликані підштовхувати найбільші європейські держави дистанціюватися від США для того, щоб зменшити загрозу з боку РФ.
Очевидно ці дві причини пояснюють суттєву активізацію американської дипломатії в 2016 році в рамках мінського процесу.
Іншими причинами помітної активізації дипломатії США є те, що,
по-перше, американський істеблішмент чи не вперше в своїй історії втрачає впевненість у тому, як результати майбутніх президентських виборів в США впливатимуть на зовнішню політику держави, а відтак, намагаються досягнути результату в виконанні Мінських домовленостей до зміни адміністрації Білого дому на початку наступного року;
по-друге, на відміну від переважної більшості українського суспільства (про що говоритиметься далі) США бачать більше загрози у заморожуванні конфлікту, ніж в наслідках реалізації достатньо невигідних для України положень політичної частини Мінських домовленостей.
При цьому, основними інтересами США у цьому процесі є не так відновлення територіальної цілісності України, як припинення бойових дій на Сході України, але найголовніше - збереження трансатлантичної єдності та уникнення втягнення у повномасштабне протистояння з РФ.
З цією метою, США змушені шукати рецепти, які однаковою мірою задовольнять і росіян, і європейців. Україні пропонується зосередитися не на безпеці і можливих негативних наслідках реалізації Мінських домовленостей, а на реформуванні та боротьбі з корупцією.
Європейці зацікавлені якнайшвидше досягнути такого стану реалізації Мінських домовленостей, який дозволить зняти зайву напругу у відносинах з РФ. Також європейські держави намагаються уникнути ганебної ситуації, коли вони не будуть здатні продовжити санкції без будь-якого прогресу у виконанні Мінських домовленостей, що публічно поставить під сумнів їх відданість задекларованим принципам.
Єдиною на сьогодні можливістю для цього основні держави ЄС вбачають у педалюванні імплементації Україною політичної частини Мінських домовленостей.
Проявлена весною 2016 року непоступливість як української переговірної групи, так і українського суспільства щодо готовності рухатися вперед у виконанні політичних положень Мінських домовленостей, примусили США та Францію з Німеччиною збільшити увагу до проблеми недотримання положень щодо припинення вогню і невиконання Росією зобов'язань (які вона не визнає) щодо обміну військовополоненими та виведення військ і озброєнь з території України.
Разом з тим, Захід не досягнувши в цих питаннях прогресу не відмовляється від тиску на Україну з метою продовження виконання політичної частини Мінських домовленостей.
Відсутність відповідей на питання безпеки України ЄС також починає компенсувати за рахунок переакцентування уваги на проблеми внутрішнього розвитку України, реформ, боротьби з корупцією. Ситуація виглядає таким чином, що Захід у майбутньому проявлятиме тим більше схильності враховувати позицію України в мінському процесі, чим більше Україна матиме здобутків у боротьбі з корупцією та реформуванні економіки (і навпаки – менше прогресу у внутрішньому розвитку, менше уваги до вимог України щодо Мінських домовленостей).
Разом з тим, серед табору ЄС є держави (передовсім країни Балтії, Румунія, Польща), які більшою мірою, ніж основні гравці, відчувають загрозу власній національній безпеці з боку РФ, та які намагаються в силу наявних можливостей сприяти Україні.
З цим, наприклад, варто пов’язати появу нещодавньої резолюції ПАРЄ, яка підтверджуючи необхідність імплементації Мінських домовленостей, пропонує, між тим, дуже сміливі, в інтересах України та неприйнятні для РФ, інтерпретації окремих положень Мінських домовленостей (зокрема, значно ширше, ніж в тексті Мінських домовленостей, трактування амністії).
Разом з тим, прихильні до України держави-члени ЄС не зможуть вплинути на позицію основних гравців в ЄС та їх наполегливі намагання виробити за будь-яку ціну (для України) модальності проведення виборів, формальної передачі контролю над кордоном від РФ тощо.

Позиція України

Від початку збройної агресії РФ проти України наша держава допустила низку стратегічних прорахунків та помилок, що визначають на сьогодні її становище в мінському процесі:
  • Не були розірвані дипломатичні відносини з державою-агресором. Україна не увійшла в юридичний стан війни з РФ; що дозволяє РФ повною мірою брати участь в діяльності усіх міжнародних організацій та форматів, в рамках яких відбувається обговорення «українського питання», не в якості учасника конфлікту, а посередника.
  • Для відбиття військової загрози ставка зроблена не на силові засоби з використанням дипломатії для потреб оборони, а на дипломатію. Україна фактично добровільно обмежила своє право на використання сили для захисту своєї території. Як наслідок, РФ використовує дипломатію для оформлення своїх військових успіхів, а Україна (особливо до початку 2016 року) проводить військові дії під орудою дипломатії (бойові дії припиняються не тоді, коли це продиктоване потребами оборони і безпеки, а тоді, коли про це заявляють дипломати).
  • Неправильно обрано місце для проведення переговорів (Мінськ), склад учасників (відсутність від самого початку за столом переговорів США та ЄС), порядок денний (акцент з відбиття зовнішньої агресії зміщено в сторону політичної реформи в Україні, хоча не це є причиною конфлікту на Сході України; окупація Криму не є частиною порядку денного переговорів).

У подальшому Україна не змогла уникнути і інших проблем. Зокрема:
  • Невигідні, а загалом і неприйнятні та однозначно нав’язані Україні Росією Мінські домовленості представлялися як безальтернативні;
  • Санкції країн Заходу були ув’язані не до припинення збройної агресії РФ проти України, а до виконання Мінських домовленостей;
  • Модальність Мінських домовленостей не враховує світовий досвід та порядок врегулювання конфліктів – від припинення вогню до стабілізації безпекової ситуації, перехідний період і інституції до політичного врегулювання (Мінські домовленості не передбачають ніякого перехідного періоду, що значно ускладнює початок процесу політичного врегулювання).
Відмовляючись йти на розрив торговельних та економічних відносин, Україна дає підстави вважати, що застосовує той самий підхід, що й ЄС та США – не покарати, чи тим більше перемоги Росію, а виправити помилки та нормалізувати відносини з нею. Це серйозно демотивує партнерів України та її власне населення у протистоянні з агресором.
Наслідками відсутності впевненості Заходу у тому як далеко військово-політичне керівництво України готове йти в організації протидії російському агресорові, є, по-перше, зростаюче серед політиків ЄС переконання, що саме вони, а не Збройні Сили України чи українська держава загалом виконують стримуючу роль для недопущення розгортання агресії РФ (впевненість, що вони роблять для захисту України більше, ніж сама Україна, а відтак – відчуття зверхності та усвідомлення того, що економіки їх держав платять зависоку ціну), а, по-друге, відмова у наданні нашій державі військової допомоги у вигляді оборонних озброєнь смертельного враження.
Іншою серйозною помилкою стала нездатність України чітко поставити питання про неможливість виконання політичної частини Мінських домовленостей (чи загалом – навіть вихід з переговорного процесу) на тій підставі, що Мінські домовленості втратили чинність через невиконання іншими сторонами вимог про припинення вогню (фактично цим Україна дала підстави іншим учасникам переговорів прийти до висновку про можливість одностороннього виконання Мінських домовленостей з боку України без припинення вогню).
Наступною помилкою було погодитися на одностороннє виконання Україною Мінських домовленостей (початок виконання політичної частини без досягнення прогресу в безпековій).
Ситуація додатково ускладнилася тим, що українське суспільство у своїй більшості не лише не вважає Мінські домовленості вигідними Україні (понад 58% вважають, що Україна програла внаслідок укладення цих домовленостей), не лише не вірить, що Мінські домовленості призведуть до закінчення війни (66.5%), не лише категорично не погоджується з одностороннім виконанням Україною Мінських домовленостей (73.5%), але і не готове довірити українській владі пошук шляхів виходу з ситуації та підтримують ідею всенародного референдуму з питань визначення стратегії дій (58%).
Власне кажучи, українці дають дуже чітку відповідь на постійні нагадування з боку Заходу «підписали - виконуйте». Українці не вважають ці домовленості укладеними від їх імені і в їх інтересах.
Водночас тривожним виглядає той факт, що в українському суспільстві сформовано запит на волевиявлення, але не сформоване бодай якесь чітке уявлення, який спосіб виходу з нинішньої кризи є найбільш прийнятним.
Фактично на сьогодні склалась загрозлива ситуація, коли прийнятному для Заходу, Росії та політичного керівництва України варіанту виконання Мінських домовленостей протистоїть частина українського політичного класу за підтримки переважної більшості громадян України, які одначе теж не мають консолідованої програми дій.
Це примушує сумніватись у тому, що для України існує будь-який прийнятний вихід з війни проти Росії.
Неспроможність політичного керівництва України знайти прийнятний та ефективний шлях розв’язання кризи на Сході України, допущені помилки, поставили президента Порошенка і нестійку парламентську коаліцію та створений нею уряд перед необхідністю або виступити проти більшості власного народу (на тлі інших соціально-економічних проблем), або зіштовхнутися з наслідками відмови від виконання Мінських домовленостей не лише з боку РФ, але і з боку загалом дружніх держав Заходу (що теж може обернутися втратою доступу до ресурсів та економічної і політичної дестабілізації в Україні).
Фактично час для політичних маневрів української влади невблаганно збігає, а період прийняття рішення або/або невпинно наближається і скорочується до кількох тижнів.
У цьому контексті українському керівництву варто негайно серйозно проаналізувати нещодавній грецький досвід проведення референдуму, як засобу виграти час і перехопити політичну ініціативу з одночасним частковим зняттям із себе політичної відповідальності (накласти санкції на уряд чи політиків можна завжди, але карати країну і народ за принципову позицію для Заходу неможливо).
Україні слід відкинути відвертий шантаж, до якого вдаються країни Заходу, коли продовження дій санкцій проти РФ за вчинені нею порушення міжнародного правопорядку пов’язують не зі зміною позиції РФ, а з прийняттям в Україні якихось законодавчих актів в рамках мінського процесу. Необхідно вже зараз виробити лінію поведінки на той випадок, якщо санкції ЄС проти РФ не будуть продовжені без будь-яких змін на східному фронті.
Стосовно Росії  слід пам’ятати, що єдиною гарантією проти наслідків можливої істеричної реакції РФ на неможливість досягнути своїх цілей в рамках мінського процесу є Збройні Сили України.
Також хоч і не найкращою, але однією з можливостей виходу з глухого кута Мінських домовленостей і виграти час для України може бути рішення про проведення одночасних дострокових виборів Президента і Верховної Ради України. Ось тільки жертвувати своїми інтересами в ім’я держави українські політики ще не навчені.

Два роки президентства П.Порошенка

24.05.2016 09:30:24, Порядок денний - Перший канал слухати Cлухати
Ведучі: Владислав Обух
 
Два роки президентства П.Порошенка. Бере участь науковий керівник фонду "Демократичні ініціативи", старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України Ірина Бекешкіна.

22 трав. 2016 р.

Порошенко. Жити по-офшорному


19.05.2016, ТЕКСТИ.org.ua
Слідство.Інфо зробило розслідування на основі помилки у перекладі

Почитайте, як значення ключової фрази змінювалося в процесі перекладу у ланцюжку грецька-англійська-українська.
Одним із головних аргументів авторів сюжету про те, що Порошенко вивів більше 3 млн євро в офшори, було слово "кеш"(готівка) у реєстраційній формі.
"25-го березня 2016-го року український фонд "Прайм Ессет Капітал" (власник Петро Порошенко) перерахував за акції 3 мільйони 926 тис. євро кіпрській компанії "CEE Confectionery Investments Ltd." (кінцевий бенефіціар Петро Порошенко). В графі "тип платежу" написано: "кеш"." - пише Дмитро Гнап.
Насправді, відбулося ось що: слова грецькою
1. τρόπος πληρωμής: μετρητά / είδος були некоректно перекладені як
2. Type of payment: Cash/Type, які в свою чергу були перекладені в сюжеті Слідства.Інфо як
3. "Вид оплати: Готівка/Вид" (що таке Вид - нам не пояснюють, однак увага авторів сюжету спрямована на слово "Готівка", що є начебто доказом переведення коштів у офшор)



Коректний переклад наступний:
1. τρόπος πληρωμής: μετρητά / είδος перекладається англійською як
2. Type of payment: Cash/in Kind, що перекладається як
3. "Вид оплати: Готівка/Негрошова оплата (товари, послуги, акції, тощо). Редакція "Текстів" перевірила переклад з грецької за допомогою двох фахівців з цієї мови. (Уточнення від 22.05, 10:26: на прохання читачів ми вказуємо з ким консультувалися. Це 1. Юлія Седик, юрист, вільно розмовляє грецькою, працювала у грецькій компанії; 2 Андрій Савенко, завкафедри новогрецької мови Університету Шевченка).

Юристи Порошенка нижче роз'яснюють, що в реальності відбулась саме негрошова оплата. Більше того, вони стверджують що це вони самі розказали журналістам Слідство.Інфо, де потрібно знайти реєстраційну форму, і пояснили що вона означає.

Далі пояснення юристів , які опублікував УНІАН:
Після закінчення підготовчих дій та оформлення всіх корпоративних документів і погоджень, був проведений внесок часток в ТОВ «ЦЕКК» в акціонерний капітал кіпрської холдингової компанії. Це було здійснено 25 березня.
Після цього, 4 квітня, Prime Asset Partners підписала передавальне розпорядження, яким передала в траст Rotshchild 100% акцій кіпрської холдингу (а, відповідно, і всю частку Петра Порошенка в компанії «Рошен»).
В кінці квітня Rotshchild отримав новий сертифікат акцій, що підтверджує передачу їм кіпрської компанії.
Нещодавно ми отримали новий запит від журналістів Слідство.Інфо. В даному запиті нас звинувачували в наданні нібито неправдивої інформації і в тому, що ніякої передачі насправді не було. За запитом журналістів ми самі направили їх до кіпрського реєстру, в якому вони нібито знайшли підтвердження неправдивості наших слів. Як ми і очікували, команда журналістів-розслідувачів знову повторила свою помилку, заявивши про чергові знайдені «докази».
17 травня у своєму інтерв'ю Д. Гнап заявив про те, що він нібито має «залізобетонні докази» того, що на іноземних компаніях був грошовий обіг. Ми неодноразово підкреслювали і наполягаємо, що іноземні банківські рахунки для цих компаній не відкривалися, обороту грошових коштів, ніяких перерахувань не було, і бути не могло в принципі.
Тим не менш, 18 травня журналісти «Слідство. Інфо» прямо заявили, що Прайм Ессетс Капітал здійснив виплату в розмірі декількох мільйонів євро на користь кіпрського холдингу. Які підстави для такої безапеляційної заяви «Слідство. Інфо» з подальшим звинуваченням у незаконному виведенні коштів з України?
У тому самому реєстрі, куди ми порадили журналістам звернутися, вони виявили реєстраційну форму збільшення акціонерного капіталу кіпрської компанії (яка була неправильно ними перекладена). І в цій формі є графа, де необхідно вказати суму внеску в капітал.
У цій формі також зазначено, що внесок може бути здійснено грошовими коштами або іншим майном (або їх комбінацією). Ніде в цій формі не вказується, як саме був зроблений внесок: чи грошовим переказом, то столами і стільцями. Сам факт того, що журналісти «Слідство. Інфо» змогли припустити, що формальна реєстраційна форма може бути підтвердженням проведення розрахунків, викликає сумніви у рівні підготовки даного сюжету – це може підтвердити тільки банківська виписка.
Тим не менш, журналісти «Слідство. Інфо" продемонстрували цю реєстраційну форму в перекладі на українську мову, в якому в зазначеній графі "спосіб оплати" зазначено "готівка/вид". Такий спосіб оплати звучить, як мінімум, трохи дивно. Схоже, що журналісти не тільки належним чином не консультувалися з відповідними експертами при підготовці даного сюжету, вони також не перевірили коректність наявного у них перекладу.
Кіпрські юристи підтвердили нам, що дана графа в оригіналі з грецької повинна переводитися як "cash/in-kind". І "in-kind" в даному випадку означає саме внесок майном. Висновок професійного перекладача з грецької мови буде надано найближчим часом. Ми вказували журналістам, яким чином має правильно переводитися зміст цієї графи, але вони все одно використовували свій варіант - можливо тому, що він обіцяв більше сенсацій?
25 березня 2016 року в акціонерний капітал кіпрської компанії була внесена частка в компанії «Рошен». Саме ця частка і служила оплатою "in-kind" за акції компанії.
Будь-яких грошових переказів не було і не могло бути в принципі. Вартість, за якою частка була внесена в акціонерний капітал, становила 3 926 160 євро. До передачі частка належала українському Фонду і її вартість у звітності Фонду становила саме цю суму (в перерахунку за курсом НБУ). Ця сума істотно відрізняється від номінальної вартості частки, яка становить близько 18 000 євро (номінальна вартість випущених кіпрською компанією акцій).
Всі, хто працює з українськими та іноземними компаніями, розуміють, що статутний капітал – не показник вартості компанії, її активів або обороту. Тобто це означає, що у реєстраційній формі журналісти побачили лише вартість частки, за якою вона відображена в бухгалтерському обліку Фонду, прийнявши її за неспростовні докази грошового обороту, що не відповідає дійсності.
Ми прекрасно розуміємо, наскільки складно журналістам розібратися в цій історії: велика кількість юрисдикцій, іноземне право, велика кількість інформації та документів. Ми розуміємо, що вони не юристи і не банкіри, і максимально намагаємося допомогти. Ми неодноразово пропонували їм особисто ознайомитися з документами, які підтверджують правдивість фактів, описаних в даній заяві, але вони щоразу відмовлялися це зробити.
Крім того, ми неодноразово їм вказували на те, що вони роблять помилкові висновки, і пропонували звернутися до відповідних фахівців. Також ми звернулися до деяких експертів, які надавали свої коментарі в сюжеті «Слідство. Інфо», і вони нам повідомили, що журналісти не показували їм наших роз'яснень, які ми надавали журналістам у відповідь на їх запити – це позбавило таких експертів можливості об'єктивно прокоментувати ситуацію.
У нас склалося враження, що журналісти «Слідство.Інфо» в принципі не хотіли об'єктивно розібратися в ситуації. Спосіб викладу інформації, а також подача очевидно неправдивих висновків мають всі ознаки відвертої маніпуляції громадською думкою. У той же час, ми сподіваємося, що отримавши документи, які явно спростовують їх заяви, журналісти утриматися від публікації недостовірної інформації в подальшому. Можливо, вони також знайдуть в собі сили визнати помилки і вибачитися", - йдеться в повідомленні.

6 трав. 2016 р.

Операция "Матрёшка": В Португалии нанесли удар по «русской мафии»

04-05-2016,

В Португалии обезвредили «российскую мафиозную сеть», представителей которой подозревают в отмывании денег через футбольный клуб третьего португальского дивизиона «Униан Лейрия». Об этом в среду, 4 мая сообщили в полицейской службе Евросоюза Europol.

Europol в своем коммюнике отмечает, что большинство членов мафиозной сети являются гражданами России. Их подозревают в отмывании «нескольких миллионов евро во многих европейских странах» c 2008 года.
Три представителя руководства клуба «Униан Лейрия», в том числе его президент, российский бизнесмен Александр Толстиков, были задержаны накануне. Они предстанут перед судом в четверг, сообщил источник France-Presse, близкий следствию. 
Известно также, что прокуратура Португалии предъявила обвинения еще одному подозреваемому, самому клубу и его управляющей компании в рамках расследования дела о коррупции, отмывании денег и создании преступной группировки.

Operação Matrioska: autoridades europeias já conheciam mafiosos russos 

 
Operação Matrioska: alvo da investigação é principal acionista da SAD do Leiria
В Europol рассказали, что подозреваемые привлекли внимание следователей, поскольку «привозили в Португалию большое количество наличных денег из России». Расследование по этому делу началось около года назад.
По данным Europol, подозреваемые скупали футбольные клубы в тяжелом финансовом положении. Затем эти клубы использовались для отмывания денег. Организовывались незаконные сделки: игроки продавались по заниженной или завышенной стоимости по сравнению с рыночной. 
Клуб «Униан Лейрия» многие годы был в первом дивизионе, однако по итогам сезона 2011—2012 гг. занял последнее место в чемпионате. Затем клуб обанкротился и его покинули 13 игроков — в знак протеста против задержек зарплаты. В 2013 году клубу удалось заявиться в третий дивизион, а в 2015 году команду купил Александр Толстиков.
Накануне, 3 мая 2016, португальская полиция провела обыски еще и в офисах футбольных клубов первого португальского дивизиона: «Бенфика», «Спортинг» и «Брага».
Как отмечает портал eurosport.ru, в феврале 2015 года бывший защитник «Локомотива» Виталий Лысцов перешел в «Бенфику» из «Лейрии» на правах аренды. Позже лиссабонский клуб купил Лысцова, заключив с ним контракт до 2020 года.
А в 2013 году российский вратарь Станислав Крицюк вошел в состав «Браги». В январе футболист на правах аренды перешел в клуб «Краснодар» и играл в составе российской сборной.

4 трав. 2016 р.

Леонид Филатов о войне

Эдуард Рубинштеин
Просто невероятно! У Леонида Филатова, автора народной комедии в двух действиях на темы Аристофана "Лизистрата", есть такие строки:

Лизистрата
Постой!… Ты что-то путаешь в запале!
Известно ведь любому пацану:
На вас не нападали. Вы - напали.
Вы первыми затеяли войну!

Вы гражданам защиту обещали,
А получился форменный скандал!…
Кого и от кого вы защищали,
Когда на вас никто не нападал?

Ах, сколько на земле людишек подлых!
Такие уж настали времена!…
Вы подлость преподносите, как подвиг,
И просите за это ордена!

Предводитель (надменно)
Позвольте вам заметить с укоризной -
И поскорей возьмите это в толк! -
Мы выполняем долг перед Отчизной,
Священный перед Родиною долг!

Лизистрата (раздумчиво)
Пред Родиной, конечно, неудобно...
Долги, конечно, надо отдавать...
Но почему она - в уплату долга -
С вас требует кого-то убивать?
И коль у вас пред ней долги такие,
Что даже жизнь - в уплату их - пустяк,
То хочется спросить вас, дорогие,
Зачем же вы одалживались так?
Коль Родина удар наносит сзади,
Да так, что аж в глазах потом круги,
То лучше, дорогие, не влезайте
Вы к этой страшной Родине в долги!

© Леонид Филатов, 1998

1 трав. 2016 р.

Фашистский меч ковался в СССР

Дьяков Ю.Л., Бушуева Т.С. Фашистский меч ковался в СССР: Красная Армия и рейхсвер.
Тайное сотрудничество. 1922-1933. Неизвестные документы. – М. Сов. Россия, 1992. - 384 C.

 http://www.rulit.me/data/programs/images/fashistskij-mech-kovalsya-v-sssr_359903.jpg
 
Мало кто знает о том, что германский вермахт (рейхсвер) в обход версальских запретов набирал силу на нашей земле. В СССР в глубокой тайне строились и действовали совместные заводы, аэродромы, танковые и авиационные школы. Здесь обучался цвет фашистского вермахта. Основы советско-германского военного сотрудничества закладывали Ленин, Троцкий, Сталин.

Предлагаемые вниманию читателей документы до сих пор не видели свет: поставленный на них 50 с лишним лет тому назад гриф "совершенно секретно" надолго упрятал их в архивный ГУЛАГ, исключил из сознания народа.


Авторы считают своим долгом, опираясь на изученные материалы, сказать всю правду, во всей ее полноте, сложности и противоречивости.


Книга рассчитана на самую широкую читательскую аудиторию.


Читать онлайн

СКАЧАТЬ БЕСПЛАТНО КНИГУ "Фашистский меч ковался в СССР"