Московський слід колорадського Жука, або Хто і як готує «Майдан-3»

21.01.2016, Лана Самохвалова, Укрінформ

Справжня історія мережевої політтехнології створення «Третього Майдану» 

Ідея цього матеріалу виникла, коли я абсолютно випадково зайшла на один із Фейсбук-акаунтів з назвою «Всі на Майдан». Шукала розклад, як відзначатимуть другу річницю Майдану і хотіла знати, чи є така група у Фейсбуці, раптом побачу когось цікавого. І побачила...

ГЕНЕРАТОР АНТИУКРАЇНСЬКОГО КОНТЕНТУ СТЕПАН МАЗУРА
Групу знайшла. Але переглянувши акаунт, здригнулася від того, як грамотно його творці накачували аудиторію ненавистю до української влади. Кожен меседж ніс зневагу до будь-якої гілки української влади і закликав до насильства та Третього Майдану.
«Повідомте усіх своїх друзів про те, що завтра почнеться нова Революція! Нова, але перша народна - олігархи ляжуть і до влади прийде народ вперше за 24 роки!» - це, для прикладу, лише одне з гасел.
Записала адресу сторінки, щоб повернутися до неї, а потім зайти на акаунти її господарів. Це виявилося захоплюючим дослідженням.  Протягом місяця  моніторила сторінки, групи, до яких зайшла перехресно. Емоційні повідомлення, які деколи базувалися на реальних промахах влади, нав'язували думку про неможливість України як успішного проекту та складалися у потужні віртуальні потоки. На події господарям акаунту вдавалося запрошувати (звісно, мається на увазі, віртуальна згода - «так, піду») десятки тисяч людей, що свідчило про серйозну комерційну підтримку сторінок та груп.  Але звідки взятися цій комерційній підтримці, якщо йдеться про «народний протест»?
Щось тут не так.
"Наш борг перед героями "Небесної Сотні" закінчити Революцію, щоб до влади прийшли не політики та чиновники, а народ!» - закликає один з «протестантів». «Вбивайте гнид, які вбивали Україну», - пропонує інший, перераховуючи серед гнид весь український істеблішмент включно з президентом.
«Всі на Майдан!» - закликає третій.

На різних акаунтах Степан Мазура дає різні відомості про себе, так само "плутається" у власних біографічних даних терорист Москва

На різних акаунтах анонімні пенсіонерки зводили рахунки з життям через погану владу, повідомлялося про тоталітаризм нової України, закликали до помсти за Сашка Білого.  Фейкові повідомлення мікшувалися з реальними критичними матеріалами українських ЗМІ (які завжди будуть у вільній країні), маніпулятивні опитування на тему «усунути Порошенко» із прогнозами фейкових експертів про повний неуспіх або навіть розпад України. Персону Путіна тут часто прирівнювали до керівників української влади, часто-густо опитуваннями міряючи їхні рейтинги. 
Мовою фахівців, це називалося б: формування потужного дестабілізаційного контенту задля трансформації публічного простору із намаганням привести соціосистему в рух. А мовою нефахівців: спроба організації «третього Майдану», який вивів би всіх незадоволених із онлайну на площі та повів на штурм адмінбудівель з метою повалення конституційного ладу та створення хаосу. До речі, назва одного з п'яти цих антиукраїнських акаунтів була «Майдан - 3», але її з часом перейменували у групу «Патріоти України». Якщо кому цікаво,  інші назви  - «Продовження революції гідності», «Українська революція», «Знімаємо банду Порошенка».

Одна зі сторінок із закликом до "Третього Майдану"

А тепер, шановні допитливі читачі, пройдіть, будь ласка, за мною акаунтами тих, хто організовує той самий «Майдан-3». Ті, хто подолає цей шлях, побачать, що головним автором, першоджерелом та натхненником «народного протесту»  є так званий Степан Мазура.
Цей автор є головним наповнювачем контенту всіх п'яти груп. Окрім іншого, він постив у ФБ матеріали особистого блога у «LifeJournal». З літа 2015 року там було надруковано більше ста аналітичних текстів, деякі з них містили достовірні цифри, але мали відверто маніпулятивний та пропагандистський характер. Найпростіший розрахунок показував, що самотужки людина, яка займається розміщенням по соцмережах, ще й веде діалоги, не може робити по двадцять аналітичних текстів в місяць.  
Я розуміла, що цей пан - реальна особа чорносотенних поглядів, який радо надає свої майданчики під розробки спецслужб. Єдине, чого я не розуміла, - як, дотримуючись таких поглядів, людина живе в Україні. Жити, так ненавидячи цю державу, можна тільки, якщо ти солдат іншої - ворожої до неї країни. В принципі, складалося враження, що весь свій час Степан Мазура (до речі, одна з версій походження прізвища - шахрай) сидить в онлайні, щоб наповнювати стрічки своїх антиукраїнських груп із екстремістськими закликами. Протягом місяця читала коментарі та обговорення на акаунті Степана, який у коментах заявляв, що він займається аудитом підприємств. Мені була цікава реакція аудиторії. Частина аудиторії радісно лайкала і поширювала статуси, друга частина обурювалася: «Степане,  на хріна ти постиш таке г…?» А Степан декого ігнорував, до декого звертався дуже особистісно, здається, як до старих знайомих, натискаючи потрібні кнопки та закликаючи йти продовжувати боротися проти «зрадника-президента». Дівчатам він робив компліменти: «Я хотів би, щоб у парках стояли статуї, як ти, зроби пару фоток, але намалюй на щічках прапори України, я хочу поставити тебе в стрічку...»
«Я хочу, чтобы депутаты и вся власть в Украине состояла из героев АТО и волонтеров, которые помогали таким как ты. Это цвет нации - лучшие из лучших. Мне надоели эти рожи, которые показывают по телевизору и которые каждый раз перед выборами нам обещают золотые горы, мы за них голосуем, а они потом обворовывают страну. 25 лет - у власти одни воры сменяют других. Б..., да хоть бы один приличный человек во власть попал за четверть века. Не согласен со мною? Рада не должна состоять только из людей, которые были на войне, на 50% из лучших умов Украины (профессура и доктора наук). Ум (профессура) и Честь (ветераны) Украины. Неужели ты до такой степени любишь шоколад, что не разделяешь моих идеалов? Я думаю, что их каждый украинец разделяет. Нет?»  - звертався до ветеранів АТО.
Що ж до пропозиції прийти не віртуально, а реально на Майдан та зустрітися там, Степан здебільшого віджартовувався чи просто видаляв ці пости.
Цікаво, що слово «хунта» поступово зникло зі словообігу закликанта (введу для зручності такий термін). Головною мішенню став президент.

ЖУК ІМПЕРСЬКОГО ІНТЕРНЕТ-ГНОЮ
Тим часом, шановні допитливі читачі, пройдемо далі. За всіма законами Інтернет-маркетингу, аналогічні акаунти повинні існувати й у інших соціальних мережах. Продаючи та просуваючи продукт чи ідею (у даному випадку, ідею руйнації української державності), доцільно це робити на всіх доступних та популярних майданчиках, це вам скажуть на будь-якій  SMM-лабораторії.
Тож, зареєструвавшись у мережі «ВКонтакте», без труднощів знайшла сторінки - копії Фейсбук-акаунтів. Всі ці ж «Майдани-3, «Патріоти України». В принципі, думала на цьому закінчити своє спостереження, описати їх, взяти пару коментарів у соціальних психологів і політтехнологів та друкувати матеріал. Знаючи «матчастину» інформаційних воєн, сумнівів не було. Віртуальні війська Росії за допомогою спецслужб створюють тексти впливу на різні аудиторії українського суспільства. Тексти впливу здатні програмувати поведінку, вносити нові ідеї і вносити зміни з віртуального у фізичний простір. Вони гріли поганим вогнем суспільство, сподіваючись, що, влаштувавши якусь подію (а можуть же ж), виведуть людей на вулиці. Але сюжет пішов по-іншому.

Степан Мазура ВКонтакті.

- Москва, я тебе знаю, - такий комент з'явився якось під статусом Степана про те, що «ЦРУ прогнозує розпад України»...
Буквально через секунду статус зник.
Надпис з'явився знову - і знову був видалений.
Я послала автору комента запит на дружбу, і вже за 10 хвилин ми спілкувалися в чаті.
Я була не єдиною «шанувальницею» творчості Степана. Із співрозмовником, який переїхав на неокуповану частину з Луганська, ми мали спільних знайомих зі Слав'янська. А якщо серед ваших спільних знайомих є і журналісти, то довіра якось забезпечується само собою. Мій новий знайомий перший і повідомив мені, що під профілем Степан Мазура ховається реальна особа Сергій Жук, родом з Донбасу, якому 34 роки, добре відомий по сепаратистських загонах як бойовик «Москва».

Сергій Жук; учора він стріляв по нас, а сьогодні він запрошує нас робити "Третій Майдан"

Як кажуть у радянських романах: «Смышленого мальчонку заметили вежливые люди». Відтак, учорашній бойовик набув іншого статусу: став респектабельним бійцем, «аудитором, який сидить у столиці України». Реально від сидить у Москві, точніше, у Внуково. Окрім того, сам Сергій Жук спочатку мав власний акаунт http://sergei-zhuk.livejournal.com/ та відеоблог. А потім для нього створили статус «Степан Мазура».
Ми домовилися відкласти матеріал, бо мій співрозмовник пообіцяв  знайти технічні докази того, що всі ці віртуальні потоки формують у Москві. У свою чергу, ми у редакції, порадившись, попросили приєднатися до цих пошуків IT-компанію, давнього партнера Укрінформу.
Таким чином, ще півтора місяці друзі Укрінформу, патріоти України, а також опоненти та вороги Степана-Жука (багато хто не міг йому вибачити, що він поїхав до Москви, вважаючи, що він «кинув» Особливу зону заради кар'єри) вивчали його профіль. 
За цей час ми отримали висновки: доступ до профілів Степана Мазури у соцмережах здійснюється з використанням ІР-адрес, що належить до діапазону ІР-адрес Інтернет провайдера PJSC Rostelecom, РФ (м. Москва).
Ми друкуємо скани браузерів, які вказують, що вхід в акаунти Жука Степана здійснювався із Внуково та Петербурга (можливо, там є окрема людина, яка формує контент та користується його профілем).

Мазура каже, що сидить в Україні, але вхід на всі його акаунти ВКонтакті з Москви. Браузер підтверджує.

Комп'ютер сам вказує, де сидить його господар.

 А це скріншоти браузера бойовика Жука, у більш пізньому періоді схованого разом з десятками профілів.

ВІД «ОПОЛЧЕНЦЯ» ДО КОРОЛЯ БОТІВ ТА НАЙМАНЦЯ ЛУБ'ЯНКИ
Отже, ось недавнє минуле Сергія Жука.
20 жовтня 2014 року. «Сослуживцы дали  мне позывной Москва», - гордо повідомляє він в соцмережах.
20 жовтня того ж року. «Сегодня бандеровцы выпустили три ракеты из комплекса «Точка-У» по жилым кварталам Донецка. За каждого погибшего мирного жителя заберем сторицей жизни арессоров».
20 жовтня того ж року. «Сижу на огневой точке со снайперской винтовкой... Где укропы? Мать вашу,  укропы где?!!!». 
5 листопада 2014 року. «Бандеровцы, что меня искать, я в Донецке, часто хожу по улице без охраны. Но с автоматом».
А це ось його сьогодення. У 2015 році Сергій Жук йде на апаратну роботу на підвищення у ту саму Москву. Тепер він воює проти  України вже іншою зброєю, і тепер тих, у кого вчора стріляв, запрошує на «Третій Майдан» та готує електронні петиції про недовіру українській владі. Він вже не конвоює українських військовополонених на ганебному параді у Донецьку, а вчить у соцмережах, як зробити «голову Порошенка» та принести у скляній банці на протест з нагоди дня народження Порошенка.
І давайте не будемо заколисувати себе тим, що його пропаганда не працює. Міркування про «Третій Майдан» я чула навіть від людей, які «їли» справжню кулю і на Майдані Гідності,  і в АТО. Маючи незадоволення владою, вони не припускають, що ідею збройного протесту формує той, хто вчора в них стріляв. 
При цьому  найбільше вражають навіть не персоналії, а розмах та системність, з якою працюють спецслужби Російської Федерації. Наш  колорадський Жук Сергій, а тепер, як ми знаємо, Степан Мазура - лише верхівка айсбергу. На цього Жука працюють цілі підрозділи інших жуків. Вони структуровані, технологічно підготовлені і модерново технічно оснащені. Одні жуки формують замовлення в кабінетах на Луб'янці, інші керують відділами, створюючи пакет завдань,  треті жуки пишуть статті. Пробивши по базі російських кадрових агентств, легко дізнатись, що  ринкова ціна аналітика становить сьогодні від 2 до 4 тисяч доларів США, інші жуки - SMM-менеджери створюють та обслуговують фейкові акаунти, ринкова платня одного активного коментатора скромніша - 500-600 доларів США плюс харчування. Ви можете легко порахувати масштаби фінансових вкладень, маючи на увазі, що ніякий, навіть найплодовитіший Жук, не напише за кілька місяців понад сотню розлогих статей, не розжене їх по Інету від імені десятків «патріотів» - це зможуть зробити лише цинічні, прагматичні, але добре підготовлені аналітики, райтери та боти.
Іншими словами, на гроші платників податків Російської Федерації працює величезна машина із своїм штатним розкладом, сотні тисяч і мільйони доларів витрачаються на обслуговування двох довгограючих тем -  «Погана українська влада» та «Йдіть на Майдан».  Тобто, саме російські громадяни, яких так лякають українськими майданами, готують той самий вимріяний Кремлем «Майдан-3», який має знищити нинішню українську владу. Аби потім, зрозуміло, привести до влади «правильну владу», і вже ніколи не допустити нового майдану.

Схема: як працюють фейкові акаунти колишнього бойовика у соцмережах

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Я не мала жодних емоцій під час читання блогів Жука Степана, оскільки чітко бачила у бінокль ворога, який щодня здійснює обстріли українських позицій, - для нього не існує ані миру, ані перемир'я. І, здається, я розумію, як це - натискати на спусковий гачок ствола. Тепер я точно знаю, що змогла б це зробити. Це - просто. Ось ціль.  Він хоче зруйнувати все, він готується системно, він намагається влізти в голови твоїх співвітчизників, сидячи у теплому підмосковному офісі, він стріляє не в Порошенка, не в Яценюка і не в парламент, він стріляє в тебе, а за твоїми плечима - літні батьки та дитина. Він готує хаос, бо ненавидить цю державу. Цей Жук Степан навіть не смугасто-колорадський, він коричневий, бо це ж  майже фашистський талант треба мати, аби підтримувати в самому собі цей градус ненависті. У  різних жанрах, на різних акаунтах у особистих коментарях, діалогах, статусах він наголошував: «... йди на Майдан, змети владу». Ми ще не стріляємо у відповідь. Але ми маємо щодня дивитись у бінокль. Маємо бачити його, Жука і безліч інших жуків, які працюють з ними в одному технологічному ланцюгу. Ми маємо вчитись аналізувати, думати, зважувати, як важко не було б, не піддаватись настроям «зрада!» і «все пропало».
А жуків, один вихід - знищувати.

Інформаційна війна, європейський фронт

14.11.2014, Катерина Андрєєва, для Європейської правди

"Громадянська війна" в Україні? "Майдан – лігво бандерівців"? Ходорковський – "не політв'язень, а просто злодій", якого слід посадити?

Ні, це не слова російського пропагандиста Дмитра Кисельова. Це висловлювання чинного чеського президента Мілоша Земана.

Цей перелік цитат можна продовжувати, і не лише з Чехії. Словацький прем'єр Роберт Фіцо, наприклад, називав Путіна лідером, гідним наслідування.
Багато хто в цих країнах сприймає слова своїх політиків за чисту монету. І ця проблема має глибоке коріння.
"Європейська правда" починає підготовку серії публікацій про те, як виглядає Україна в мас-медіа країн ЄС. Про те, яку картину України може побачити пересічний житель Євросоюзу, і про те, чи можливо змінити цю картину на краще.
Адже в період інформаційної війни, яку відкрито ведуть проти нашої держави, західний фронт не менш важливий, ніж східний.

* * * * *

"Якщо у тебе не було особистого досвіду в Україні, то ти не зрозумієш, що там відбувається насправді", – каже словацький експерт з безпеки Радован Бланік в ефірі нічного дискусійного ток-шоу Pod lampou ("Під лампою") на державному телеканалі Dvojka.
Pod lampou – одна з останніх інтелектуальних програм на території колишньої Чехословаччини, продовження існування якої – під великим питанням. Зараз вона виходить у слоті 22.00 по четвергах – не найкращий час для серйозної 2,5-годинної дискусії.

Але глядач, який хоче отримати серйозну інформацію про Україну, не має вибору.

Лише в цій програмі телеглядачі змогли нарешті отримати глибокий аналіз ситуації в Україні з перших рук – від журналістів Чехії та Словаччини, які працюють в гарячих точках і їздять до нас кожен місяць.
Дістати таку інформацію з місцевих телевізійних новин практично неможливо.
Після підписання Мінської угоди наша країна зникла з екранів. До українського питання телеканали повернулися тільки напередодні парламентських виборів і лише в контексті цих виборів.
Щоденні жертви, поранені, волонтери, героїзм, від якого у нас захоплює дух – інформація про все це до чеських глядачів не потрапляє.
Заради справедливості зазначу, що і в мирний час Україна в телевізійних новинах з'являлася вкрай рідко – лише в разі екстраординарних подій: вибух житлового будинку, жертви на шахті, бійка у парламенті, суд над українською мафією в Словаччині, п'яний український водій, заарештований у Празі.
Інформаційна картина, думаю, зрозуміла.

Газетний світ

Велику частину інформації чехи і словаки отримують через жовті газети й інтернет, де стандарти якості інформації можуть бути нижчими, формулювання – оціночними і авторськими, а під статтями рясніють всілякі коментарі.
Ви обурені засиллям жовтої преси в Україні? Та годі вам, у нас її ще не так багато.

При цьому на Заході вважається цілком нормальним, що жовта преса пише не лише про життя зірок, але і про міжнародну політику – з відповідним зміщенням акцентів.

Кольорові таблоїди Blesk (Чехія) і Nový Čas (Словаччина), що належать Ringier Axel Springer і видаються вже більше 20 років – найпопулярніші газети в цих країнах.
Тираж Blesk – понад 430 тис. примірників щодня (у країні з населенням 10,5 млн). Тираж Nový Čas – понад 110 тис. примірників (населення Словаччини – 5,4 млн).
Повнокольорова газета – чтиво не для однієї людини, вона ходить з рук в руки.
Згідно з дослідженнями медіаринку, аудиторія одного числа Blesk – понад 1 600 000 осіб.
Тому середньостатистичний чех і словак щоранку отримують інформацію з цих і подібних видань, дізнаючись новини з дуже коротких заміток з примітними заголовками.
Це те, що люди читають дорогою на роботу і за чашкою ранкової кави.

Українці в таких газетах – це лише кримінальна хроніка та надзвичайні події.

Для порівняння, у серйозних чеських щоденних газет Mladá fronta DNES і Právo тиражі складають 260 тис. примірників, у найстарішої щоденки Lidové noviny – 41 тис., у економічного видання Hospod noviny – 56 тис.
Тираж словацьких Hospodárske noviny – 17 тис., щоденки SME – 70 тис., Pravda – 78 тис.
Це менше, ніж у таблоїдів, але все одно – це чудові тиражі, яким може позаздрити будь-яка українська газета. До нашої країні є цікавість у населення, і його зростанню останнім часом сприяють гострі висловлювання чеського і словацького керівництва – ті, з яких починається наша стаття.
Але в суспільно-політичних ЗМІ також є суттєва проблема з висвітленням українських подій.
Тут біда не в тому, що нас показують некоректно, тенденційно чи неповно, а в тому, що українські новини в більшості випадків зовсім не потрапляють на їхні сторінки.
Тому думку народу – тобто виборців – формують все ж таки таблоїди.

Адвокати України

Останнім часом почастішали спроби молодих і амбітних журналістів писати репортажі про Україну з місця подій, але всі вони, звичайно ж, обмежені незначними редакційними бюджетами.
Лише у кількох професійних репортерів є можливість регулярно висвітлювати українські події.

Зовсім небагато журналістів глибоко обізнані з предметом. І хоча вони намагаються розбити неправдиву картину, формовану жовтими ЗМІ і політиками, зробити це непросто.

"У чеського суспільства великі проблеми з тим, щоби правильно інтерпретувати і зрозуміти ключову інформацію про події в Україні. Це внутрішня чеська проблема, яку ми повинні вирішити самі", – говорить закордонний кореспондент České televize Йозеф Паздерка (Josef Pazderka).
Він висвітлює події в Україні з 2006 року, з тих пір, як став працювати в корпункті ČT в Москві. Останні два роки Йозеф працює у Варшавському корпункті, в зону відповідальності якого перемістилася Україна, і приїздить до нас кожного місяця.
Його репортажі та прямі включення виходять на державних телеканалах ČT1 і ČT24.
"Головна проблема – необізнаність, – стверджує редактор закордонного відділу Mladá fronta DNES Лубош Палата (Luboš Palata), що висвітлює події в Україні з початку своєї журналістської кар'єри в 1991 році. – Україна аж до Майдану 2013-2014 років була "попелюшкою", якою, за винятком короткого періоду Помаранчевої революції, ніхто особливо не цікавився".
Лубош підкреслює, що "не надто висока якість чеської журналістської спільноти грає на руку російській дезінформаційній кампанії".
Лубош Палата володіє і російською, і українською. Він має декілька журналістських нагород різних країн ЄС і є, мабуть, єдиним з журналістів чеських друкованих медіа, хто відвідує Україну кожного місяця.
Його колонки і репортажі про Україну щотижня друкують MF DNES і Lidové noviny, а також німецькі, польські та словацькі ЗМІ.
Але – повернімося до накладів – основним формувачем громадської думки залишаються таблоїди.

А там просто не зацікавлені в аналітиці. Ані про Україну, ані на інші теми.

Але чи означає це, що треба скласти руки і просто змиритися з тим, що відбувається? Зовсім ні.

Дипломати без роботи

Посольства України мають важелі впливу на ситуацію, але наша закостеніла дипломатична служба, як правило, просто не використовує наявні можливості.
Ключова проблема, звичайно ж, пов'язана з лідерами розглянутих нами країн (у Чехії ключовим виразником "антиукраїнської позиції" є президент, у Словаччині – прем'єр).
"Основною проблемою є діяльність президента Мілоша Земана і екс-президента Вацлава Клауса на підтримку російської дезінформаційної машини, – каже Лубош Палата. – Необхідно особисте втручання українських дипломатів, їхня реакція на конкретні випадки дезінформації в чеських медіа.

Потрібні чіткі публічні заяви, адресовані двійці Земан-Клаус. Але їх немає..."

Очевидно, таку ж роботу слід було б вести і в Словаччині, політики якої також багато "наговорили" у році, що минає.
Журналісти, які займаються Україною, теж мають чимало ідей про те, як впливати на громадську думку в Чехії і Словаччини.
Є також готові рецепти того, як потрапити з позитивними новинами на сторінки таблоїдів.

Біда в тому, що нашим посольствам, схоже, ці шляхи не надто цікаві.

"Я б зосередив сили на двох ключових речах, – радить Йозеф Паздерка. – По-перше, вкрай не вистачає появи конкретних українців, розповідей про їхні долі в чеських медіа і на публіці.
Це може бути хто завгодно – письменниця, журналіст, представник громадської організації, поранений військовий, звичайна людина з цікавою долею.
По-друге, дипломатам варто спробувати швидко й точно реагувати на заяви впливових чеських політиків щодо України: це має бути або підтримка, або, навпаки, спокійна, заснована на фактах полеміка з ними. Але це повинно бути швидко, щоб реакція Києва не пропадала і потрапляла в ЗМІ".
Про те, як працює наша дипломатична служба в інформаційному просторі і який образ українця системно формує телебачення Чехії і Словаччині – у другій частині статті на сторінках "Європейської правди".

РОССИЯ ВО ЛЖИ

01.03.2014, Сергій Дацюк, УП

На протяжении недели я пытался опубликовать этот текст в России – 25.02 (polit.ru), 26.02 (ng.ru – Независимая газета), 27.02 (russ.ru – Русский журнал), 28.02 (snob.ru). Однако не смог. Мне даже ни разу не ответили на просьбу сообщить, будет ли то или иное издание публиковать этот текст. Я отослал его некоторым своим коллегам в России в частном порядке. Поэтому призываю вас распространить ссылку на него, прежде всего, среди интеллектуалов России.

................................................

Ложь в России это способ воздержания от необходимых изменений, которые давно назрели. Ложь в России это попытка переложить ответственность за свои просчеты на других, чтобы обелить власть. Ложь в России опасна для самой России, потому что генерирует безысходную ненависть, которая разъедает ее изнутри. Ложь в России опасна для всего мира, поскольку разъединяет Россию и остальной мир.

Информационная война России против Украины

Сегодня в процессе изучения социологических исследований, показывающих динамику отношений россиян к украинцам и украинцев к россиян, можно увидеть очевидный дисбалланс. Если обобщить разные подобные исследования, можно увидеть такую картину: 1) около 90% украинцев Восточной Украины и около 60% украинцев Западной Украины хорошо относятся к россиянам и это отношение фактически неизменно на протяжении многих лет; 2) более 50% россиян плохо относятся к украинцам, и это отношение постоянно ухудшается.

То есть все такие соцопросы подтверждают очень высокий уровень миролюбивости украинцев и агрессивности россиян. Кроме того, украинская власть тоже показывала себя неагрессивной (отказ от ядерного оружия, разрушение украинской армии, подобострастие к России).

Откуда же возник этот дисбалланс любви и ненависти? Почему украинцы любят россиян больше, нежели россияне украинцев?

Если честно отвечать на эти вопросы, чего ни разу даже не пытались делать российская и украинская власти, то можно сказать – это последствия информационной войны, которую ведет Россия против Украины посредством лжи, порождающей украинофобию. Заставить россиян ненавидеть украинский народ без применения лжи в России было невозможно. И Россия начала лгать и вести войну.

Война России против Украины имеет несколько составляющих – торговая война, информационная война, война за историю, технологическая война. Если торговая и технологическая войны приводят к экономическим потерям, то информационная война и война за историю это не только экономические потери.

Основная причина человеческих жертв в гражданских протестах в Украине в 2013-2014 гг. коренится в длящейся на протяжении более десяти лет масштабной разнузданной циничной и оголтелой информационной войне России против Украины. И причина информационной войны России против Украины – в нежелании россиян в лице российской элиты признать право украинцев на самоопределение и независимость.

Результаты российской информационной войны против Украины не были бы столь плачевными, если бы не действия олигархически-полицейско-бандитской власти Януковича. В результате культурной политики этой власти Запад и Восток плюс Крым в Украине оказались идентификационно расколоты, поскольку украинское телевидение оказалось ограниченно присутствующим на Востоке и в Крыму, а украинофобское русское телевидение оказалось там избыточно присутствующим.

Представители подразделения украинской милиции "Беркут", присланной именно с Восточной Украины и Крыма, стреляли в людей на улицах Киева именно потому, что считали патриотичных майдановцев бендеровцами и фашистами. Представители силовых подразделений говорили словами российской пропаганды. Они транслировали ненависть против украинцев, почерпнутую из российских телеканалов.

Мы не снимаем ответственность за информационный дисбаланс украинских и российских телеканалов между Западной, Восточной Украиной и Крымом с бывшей кровавой власти Януковича. В ближайшее время мы постараемся исправить этот дисбаланс. Однако сейчас речь идет не только о действиях бывшей украинской власти.

За кровь украинских людей отвечают не только бывший президент Янукович и его приспешники. За кровь украинских людей также несут ответственность Владимир Путин, Дмитрий Медведев, Сергей Лавров, Дмитрий Киселев, Владимир Жириновский, Сергей Глазьев, Дмитрий Рогозин. Это враги Украины, действия которых привели к человеческим жертвам, и так мы их и будем воспринимать.

Именно эти люди развязали и проводили информационную войну против Украины. Именно они вместе с Януковичем несут ответственность за кровь украинцев. Им не спрятаться за словоблудием и лживыми уверениями в своей дружбе с Украиной. Ибо за них говорят не слова, а дела. Награждение Путиным Киселева орденом на фоне его лжи об Украине во время происходящих в Украине кровавых событий вообще находится за гранью добра и зла.

Однако существуют и деятели культуры, которые необдуманно транслировали навязанную им украинофобию как, например, Михаил Задорнов, Иван Охлобыстин, Сергей Лукьяненко, Иосиф Кобзон, Владимир Лановой, Элина Быстрицкая и др. Из всех их в свое время лишь Иван Ургант нашел в себе смелось, чтобы покаяться за совершенную ошибку бытовой украинофобии. С момента провокаций России в Крыму понимание ситуации начало проявляться среди российской интеллигенции (Макаревич, покаявшийся Охлобыстин, ожидается прозрение и других).

И не надо говорить, что их слова это всего лишь "бла-бла-бла". Их необдуманные слова принесли много горя Украине. Их слова об Украине в ситуации полномасштабной информационной войны России это полноценные военные действия, ведущие к кровавым жертвам.

Провокации в Крыму являются прямым продолжением информационной войны России против Украины – это "война нервов", преследующая цель спровоцировать Украину на жесткий ответ, чтобы потом Россия развязала полноценную войну. С политической точки зрения, "война нервов" провальная для России, поскольку Украина на эту туфту не поведется, а крымчане увидят воочию, что их ожидает, в случае перехода Крыма из состава Украины в состав России.

Если до событий февраля 2014 года о российской информационной войне можно было обывателям сожалеть, политикам зарабатывать свою электоральную поддержку, экспертам комментировать на телевидении, повышая своей рейтинг, а ученым исследовать ее и делать на ней научные диссертации, как в общем-то и поступали в России и в Украине, то теперь ситуация изменилась.

После событий 2013-2014 годов в Украине информационная война России против Украины стала не просто неприемлемой для Украины, она стала смертельно опасной. Эта смертельная опасность начала угрожать также русским жителям Крыма и самим россиянам.

Украина постарается сделать все, чтобы принудить Россию к миру. В самой Украине будет объявлена нулевая терпимость к украинофобии на российских телеканалах. Неправильно было бы их запрещать. Их ложь нужно вскрывать и показывать как в России, так и по всему миру. Мы знаем, как Интернет побеждает телевидение, а России это еще предстоит узнать.

Украине объявлена война на уничтожение целостности украинского государства вплоть до полного уничтожения украинской идентичности. Поэтому мы будем воевать жестко, беспощадно, но бескровно.

Ложь губит Россию

Украина не Россия. Даже в самые дремучие времена правления кровавого диктатора Януковича, ложь в Украине проистекала из двух источников – из российских телеканалов (включая местный "Интер") и из провластных телеканалов ("УТ-1", и в последнее время "112 Украина"). Прививка 2004 года, когда украинские телеканалы пообещали никогда больше не терпеть цензуру, сработала. В сущности именно это спасло Украину сегодня – правда о власти медленно, но верно губила эту власть. Однако в России это не так.

Если в Украине антинародную власть сгубила правда, то в России антинародную власть погубит ложь.

Однако нельзя убить ложь России против Украины, не убив ложь в самой России.

Идеи эссе Александра Солженицына "Жить не по лжи" должны быть сегодня переосмыслены. Солженицын говорит, что "насилию нечем прикрыться, кроме лжи, а ложь может держаться только насилием..."

Однако нынешняя российская власть изобрела весьма современную схему осуществления насилия, где оно маскируется под заботу о государстве. В ее основе – процесс переноса.

Это работает так. Российская власть осуществляет экономическое насилие (несколько десятков российских семей продают энергоносители), а вырученные деньги выводят за пределы публичного бюджета (в частное пользование власти и ее приближенных). При этом, конечно же, возникает ненависть российского народа к российской власти.

Однако если эту ненависть перенаправить на другие народы (дескать, они виноваты, что у нас так все плохо), то ненависть частично перераспределяется, и власть как бы занята важным делом – она воюет с внешними врагами, и потому как бы имеет моральное право использовать неучтенные публичные ресурсы и нагнетать агрессию к врагам.

Таким образом, ложь российской власти о самой себе становится менее заметной, когда она переводится в ранг лукавства за счет более масштабной лжи о внешних врагах. Так Россия становится генератором ненависти в мире, обращая свою ненависть вовне.

Сегодня во многих странах был дан отпор российской имперской ненависти – в Прибалтике, в Грузии, а теперь и в Украине. Однако ненависть в России продолжает генерироваться. Ненависть, которую нельзя перенаправить на другого, остается в России, накапливается и взрывает ее изнутри. Ложь и ненависть погубят Россию, если это не прекратить.

Насколько возможно прекратить ненависть и ложь на индивидуальном уровне, как это предлагал в свое время Солженицын? Сегодня недостаточно того, что Солженицын предлагал как личное неучастие во лжи. Ведь так заманчиво смотреть лишь телеканал "Дождь" и общаться в социальных сетях правдиво, отгородившись от остального мира виртуальностью коммуникации.

Неучастие во лжи в некризисной ситуации всего лишь убыстряет наступление кризиса и тем самым разрушение лживой системы. Но в ситуации мирового кризиса личного неучастия во лжи недостаточно. Если власть ворует и не предлагает социальных инноваций в ситуации кризиса, то без личных актов социальных инноваций неучастие во ложи невозможно. А это требует позиции публичного интеллектуала, нацеленного не просто на то, чтобы говорить правду, но на то, чтобы сообщать истину – осмысленный и перспективный вариант правды, то есть правду о будущем.

В этом осмысленном и перспективном варианте правды и возникает возможность совместности России и Украины.

России нужен свой Майдан, где нет ненависти, где ищется правда, где коллективно производятся смыслы будущего. "Жить не по лжи" сегодня это значит избавиться не столько от индивидуальной, сколько от коллективной лжи – агитации и пропаганды, транслируемой российской властью через теленовости.

Современный актуальный мир сегодня создают теленовости. Социальные сети и интернет-новости до сих пор не обладают достаточной степенью осмысленности. Информационные смыслы для большинства производят лишь теленовости, поскольку именно там сосредоточены главные информационные ресурсы.

Производство смыслов в Интернет – лишь для очень узкого круга. И хотя его влияние растет, оно все еще недостаточно, чтобы соперничать с влиянием телевидения. В Украине Майдан победил русское информационное влияние, потому что Интернет победил телевидение. И произошло это за счет более динамичного и более мощного смыслообразования в Интернет.

Сегодня качественных теленовостей в России почти нет. Вместо теленовостей есть агитация и пропаганда. Суть этой агитации и пропаганды, если обобщить, можно выразить кратко: 1) позитивное изображение России и ее власти (Россия самая крутая в мире и заслуга в этом ее власти); 2) Россию окружают враги (все плохое от них – США, Европа, Прибалтика, Грузия, Украина), и власть борется с врагами за создание российской империи; 3) Российская империя это рай на Земле, и если все бывшие народы СССР вернутся в империю, наступит царство мировой справедливости, где Россия станет снова мировой державой.

Империя и есть тот милый сердцу россиян архетип "Великой Матери", которая заставляет их жертвовать правдой и свободой. Однако жертва эта напрасна. Империй в мире больше не будет – во всяком случае, таких, модель какой пропагандирует российская политическая элита.

И здесь мы выходим на иной уровень лжи – лжи российской элиты своему народу. Это Большая Ложь о возможности Империи. Это ложь элиты России, прежде всего, самой себе. Ведь российская элита не может не знать, что государства по всему миру разрушаются, что будущее за сетевой организацией самоорганизованных сообществ, что корпорации приходят на смену государствам, и с этими корпорациями могут конкурировать лишь самоорганизованные сообщества.

Однако Большая Ложь продолжается в России, и губит все идеи будущего, в которых нет места Империи. Вакуум идей о будущем поддерживает и пестует Большую Ложь. В возникающем вакууме идей в России прорастает фундаменталистское православие и отказ от секуляризации образования. Элита России продолжает врать своему народу о главном – об образе будущего. Чтобы избавиться от всякой иной лжи, нужно избавиться от Большой Лжи.

У меня есть простое послание российской элите: перестаньте врать себе и людям – империи не будет. Ищите что-то другое...

Джерело

Цифровая свобода: защити ее сам

07.02.2014, Михаил Зароков, УП

Старые сказки о Большом Брате, который "следит за тобой", внезапно ожили в наши дни. Причем, ощутить на себе дыхание слежки рискует каждый рядовой украинец.

Тысячи людей уже получали странные SMS-сообщения с неизвестных номеров, а некоторые с удивлением узнавали, что сами что-то массово рассылают.

Некоторым уже пришлось столкнуться с отсутствием доступа к любимому Facebook и даже придти в ужас, услышав об угрозе его полного отключения.

Другие потеряли покой, узнав, что правоохранительные органы в некоторых регионах страны уже запрашивают у провайдеров информацию о тех, кто просматривал определенные политические видео с YouTube.

Интернет и гаджеты действительно дают огромные возможности, но и таят большую опасность.

Вот несколько базовых действий, которые стоит предпринять тем, кто хочет оградить электронную часть своей жизни от посягательств извне.

Компьютеры

Мир пользовательских компьютеров поделен на три области - гигантскую Вселенную Microsoft Windows, небольшой, но уютный мир Apple Mac OS X, и микроскопический и хаотичный мирок бесплатных операционных систем на основе Linux.

Сегодня Windows  уже не является единственно оптимальным выбором для того, кто хочет позаботиться о своей приватности, потому что изобретено уже огромное количество вирусов и вредоносных программ, целью которых является получение конфиденциальной информации о пользователе. Каждый день появляются новые разновидности таких "вредителей".

Средства для защиты, которые эта система предоставляет пользователю, в целом эффективны, но требуют определенных усилий и познаний. Нужно разобраться, как настроить систему, купить хороший антивирус (бесплатные не гарантируют надежной защиты), следить за обновлениями.

Различные разновидности Linux также требуют от пользователя серьезных навыков, что всегда препятствовало росту их популярности. Однако, эти операционки бесплатны и значительно лучше защищены от различных атак сразу после установки. Иными словами, если вы абсолютный чайник, то, купив ноутбук с Ubuntu Linux, вы без всяких вмешательств и настроек будете защищены точно не хуже, чем купив ноутбук с "голой" Windows.

Хорошим выбором будет компьютер от Apple с операционной системой Mac OS X. Обладая всеми плюсами Linux (все таки у этих операционок общие "юниксовые" корни), Mac OS X значительно более пригодна для использования людьми, совершенно не разбирающимися в компьютерах и не желающими тратить свое время на повышение компьютерной грамотности.

Под Mac OS X нет вирусов, немногочисленные уязвимости, которые находят в системе, Apple быстро устраняет. Система стабильна и надежна. Это отличный фундамент для построения своего цифрового пространства, защищенного от вмешательства извне.

Пароли, шифры, явки

Определившись с операционкой, стоит позаботиться о других фундаментальных основах своей приватности. В первую очередь, это пароли и шифрование данных.

Пароль не должен быть простым - это аксиома. Но многие попросту не представляют себе, что такое по-настоящему сложный пароль. Потренируйтесь с помощью специальных сервисов, которые могут дать представление о сложности пароля, например - https://howsecureismypassword.net.

Сервис вычисляет, сколько времени понадобится обычному настольному компьютеру, чтобы подобрать пароль. К примеру, использование в качестве пароля слова "ukrpravda" вряд ли оправданно - обычный компьютер способен подобрать его за 22 минуты (здесь 5 триллионов возможных комбинаций для подбора).

Учтите, что недобрые люди, которым захочется получить доступ к вашим файлам, будут использовать очень мощные компьютеры, следовательно взломают ваш пароль еще быстрее.

Усложним задачу, и используем "UkrPravda". Теперь речь идет о двух квадриллионах возможных комбинаций, а время взлома на одном условном компьютере возрастает до 8 дней.

Напишем "Ukr1Pravda2" и получим 52 квантиллиона возможных комбинаций и 412 лет (!) для подбора пароля. Добавьте еще пару символов в разных регистрах и на подбор вашего пароля у неприятеля уйдут тысячелетия.

Но и этого мало. Многие люди наивно считают, что достаточно пароля на вход в систему, но это не так. Завладев вашим ноутбуком, недобрые дяди могут попросту извлечь накопитель и, подключив его к другому компьютеру, получить доступ к вашим файлам напрямую.

Не бойтесь страшных слов, вроде "шифрование" и "хранилище", которые вы можете встретить, копаясь в недрах своей операционки. Не ленитесь включить шифрование файлов на жестком диске своего компьютера - это еще один уровень безопасности.

Помните, что именно надежная защита является гарантирей безопасности вашей электронной почты.

Облачные сервисы

Чертовски удобно когда все ваши документы и фотографии лежат в уютном Dropbox (или iCloud, или Google Drive) и легко доступны с любого компьютера, имеющего доступ в сеть.

Как убедиться в том, что там их никто не сможет прочесть? Самый простой и надежный вариант - не выкладывать в "облако" ничего приватного. Но если вам все таки необходимо воспользоваться таким сервисом, то стоит подумать о дополнительной защите.

Например, вместо того, чтобы просто выложить в Dropbox папку с важными файлами, предварительно упакуйте ее в RAR-архив и поставьте на открытие файла очень сложный пароль.

Соцсети

То, что Цукерберг и Ко следят за вами, чтобы подбирать наиболее подходящую для вас рекламу, это не страшно. Хуже, если кого-то очень интересуют ваши связи, переписка, фотографии.

Заботу о безопасности стоит опять таки начать со сложного пароля к вашему аккаунту.

Затем непременно включите сервис двухшаговой авторизации, который есть у большинства популярных сервисов. Сервис добавляет еще один уровень защиты - для того, чтобы зайти в ваш аккаунт, пароля недостаточно. Необходимо, например, ввести дополнительный код, который отправляется владельцу аккаунта по SMS. Таким образом, условный противник, даже подобрав пароль, должен будет еще и держать в руках ваш мобильный телефон.

Другие вариации этого сервиса позволяют использовать в качестве дополнительного кода ряд цифр, которые генерируются специальным приложением в вашем смартфоне.

Facebook также позволяет ограничить количество компьютеров, доступ с которых разрешен к вашему аккаунту. При попытке зайти в ваш аккаунт с другого компьютера, вы получите соответствующее уведомление.

Мессенджеры

Все популярные программы для общения в сети несут потенциальную угрозу для вашей приватности. Ни Skype, ни WhatsApp, ни Viber - не являются абсолютно надежными средствами общения. Специалисты могут до хрипоты спорить о том, какая программа надежнее, в какой меньше дырок, но все сходятся в том, что популярные мессенджеры в той или иной степени поддаются "прослушке".

Для тех, кто любит общаться именно при помощи таких программ есть альтернативные решения. Их немного, и они уступают своим популярным собратьям в удобстве использования. Но если сохранность переписки для вас важнее, вы это переживете.

Лучшим из таких приложений является Cryptocat. Это бесплатное решение, которое доступно в виде приложения для браузеров Chrome, Firefox, Opera и Safari, а также в виде отдельного приложения для операционной системы Mac OS X.

Cryptocat - это волшебная палочка для тех, кто хочет остаться в тени. С его помощью можно создавать закрытые чаты с участием до 10 человек. При создании чата пользователь выбирает его название, а программа генерирует особый ключ шифрования. Другой пользователь может подключиться к чату, только зная название и имея соответствующий ключ.

В целях достижения максимальной безопасности используется 256-битное шифрование, оно считается весьма надежным - достаточно сказать, что его применяются в банковской сфере для транзакций с платежными картами.

Cryptocat автоматически уничтожает историю переписки  после 30 минут молчания в чате, и она больше нигде не сохраняется.

Разработчик программы Надим Кобеисси также создал версию для iPhone, но Apple не пропустила программу в App Store, не дав при этом публичных объяснений.

Эксперты предполагают, что все дело в нежелании Кобеисси раскрывать американским спецслужбам методы шифрования, используемые в Cryptocat.

В свою очередь, едва ли не лучшая альтернатива Cryptocat - российская разработка Telegram свободно распространяется в App Store. Скептики считают, что достичь этого автору программы Павлу Дурову (известному прежде всего в качестве создателя сети ВКонтакте) удалось, лишь предоставив американцам ключ к методам шифрования, которые он сам называет совершенными и "недоступными для спецслужб".

Как бы там ни было, если вы опасаетесь не ЦРУ, а менее искушенного противника, то Telegram представляет собой неплохой выбор для приватной переписки.

Анонимность

Иногда хочется, чтобы посторонние не только не видели, что вы делаете, но и вообще не знали, кто вы на самом деле. Например, порой хочется скрыть факт посещения каких-то сайтов, остаться анонимом при создании аккаунта в соцсети и т.д.

Способов скрыть свой IP-адрес и другую информацию, которая может помочь идентифицировать вас в сети, существует довольно много. Но действительно эффективных и при этом не требующих глубоких познаний от пользователя, раз два и обчелся.

Остановимся на самом интересном из них. Tor - протокол, который изначально разрабатывался военными для собственных нужд, но с 2002 года был рассекречен для независимых разработчиков. Построенный на основании этого протокола сервис представляет собой сеть из множества серверов, которые позволяют установить анонимное соединение между компьютером пользователя и сервером, на которой он отправляет запрос. Таким образом возможны абсолютно анонимные посещения сайтов, отправка сообщений, размещение постов в соцсетях и т.д.

Решения для работы с Tor бесплатны и существуют для абсолютно всех платформ, включая Windows, Mac OS X, Linux, Android, iOS. Перед сетью Tor, которая на данный момент включает в себя более 3 тыс серверов по всему миру пока бессильны даже всемогущие спецслужбы. Значит, и обычного украинца от его недругов она прикрыть вполне в состоянии.

Большим преимуществом Tor, как и других подобных сервисов, является также возможность заходить на заблокированные в стране интернет-ресурсы. Скажем, решило правительство, что Facebook является угрозой для демократии, и приказало провайдерам блокировать к нему доступ. А вы заходите через Tor, ваш зашифрованный трафик проходит через несколько серверов и условный "сержант Петренко" уже не разберется, на какие сайты вы заходили.

Сотовая связь

Согласно документам, которые рассекретил беглый шпион Эдвард Сноуден, АНБ способно перехватывать и расшифровывать телефонные звонки в стандарте GSM с такой же легкостью, с какой это возможно в случае с обычными наземными линиями связи, которые не защищены шифрованием.

Нет никаких оснований предполагать, что этого не могут делать спецслужбы других стран. В особенности, если учесть, какова степень готовности операторов связи сотрудничать в властями. Теоретически, для того, чтобы оператор предоставил правоохранительным органам доступ к коммуникациям конкретного абонента, необходимы легальные основания.

Например, украинские правоохранительные органы уже воспользовалась таким правом для получения информации о звонках протестующих под одним из киевских судов, и операторы вынуждены были предоставить следователям необходимую информацию.

Однако, вторгаться в вашу приватность можно и без помощи оператора.

Дырявость стандарта GSM прекрасно характеризуют события происходившие на заре происходящей ныне Революции, когда многие участники Майдана внезапно узнавали, что их телефоны без их ведома осуществляют массовые рассылки SMS. Тогда украинцы впервые столкнулись с так называемыми фальшивыми базовыми станциями, которые способны отслеживать все мобильные телефоны вокруг себя и подставлять их номера в качестве отправителя при массовых рассылках.

Чуть позже некие люди стали использовать эту технологию в обратном направлении, осуществляя массовую рассылку SMS на все номера, находящиеся в пределах досягаемости фальшивой базовой станции. Так даже случайно оказавшиеся в районе Майдана люди внезапно получали на свои телефоны сообщения о том, что они зарегистрированы как участники массовых беспорядков.

Но фальшивые базовые станции способны на большее. В частности, они могут предоставить возможность прослушки разговоров без участия оператора связи. Фальшивая станция размещается неподалеку от телефона абонента, и, поскольку ее сигнал является самым мощным, телефон выбирает именно ее для соединения с сетью.

Правда, скрыть этот факт непросто - в момент соединения ваш телефон покажет значок отсутствия шифрования в сети - как правило, это раскрытый замочек в строке состояния рядом с показателем уровня сигнала. Даже самому отсталому чайнику может показаться странным, что на экране появилась иконка, которой там обычно нет. И это должно насторожить.

Еще одним косвенным признаком прослушки вашего телефона при помощи фальшивой базовой станции может быть тот факт, что вы можете дозвониться кому угодно, а до вас - никто, поскольку звонящие слышат сообщение, что вы находитесь вне зоны доступа. Это происходит потому, что в момент соединения с фальшивой станцией, вы на самом деле выпадаете из зоны покрытия нормальной сети оператора.

Что делать в связи с этим? Пользоваться связью стандарта CDMA. Она не популярна в Украине, а зря. Этот стандарт является попросту идеальным для тех, кто опасается прослушки. Безусловно, никаких гарантий вам никто не даст, однако даже в документах Сноудена, где речь идет о всемогущих АНБ и ЦРУ нет упоминаний о том, что они могут расшифровывать голосовые звонки или интернет-трафик в сетях CDMA. Все дело в том, что CDMA использует другой метод шифрования, чем GSM.

В Украине есть только один оператор связи стандарта CDMA - Интертелеком. Зона покрытия сети значительно уступает операторам GSM, выбор телефонов этого стандарта невелик, отсюда и низкая популярность этой сети. Но если вы хотите максимально обезопасить свою мобильную связь, лучше способа не найти.

Выводы

Создавайте максимально сложные пароли и почаще их меняйте. Обзаведитесь телефоном стандарта CDMA и компьютером с Mac OS X. Установите Tor и ходите в сеть через него, уговорите своих друзей сменить Whatsapp и Skype на Cryptocat. Используйте двухфакторную авторизацию и протокол https в сетевых сервисах. Включайте шифрование файлов на дисках. Храните файлы в облачных сервисах только в виде защищенных сложными паролями архивов.

Беспечные времена остались в прошлом. Вы ведь не удивляетесь, что вам приходится ставить бронированные двери в своих квартирах и дорогостоящие сигнализации в автомобилях. Вот и к определенным правилам сетевой безопасности тоже стоит привыкнуть.

Джерело

powered by lun.ua

КОМЕНТАРІ - 13

 

Юрій Мирончук _ 09.02.2014 16:49

Nadya Kulchinska:
Под Mac OS X нет вирусов, немногочисленные уязвимости, которые находят в системе, Apple быстро устраняет. Система стабильна и надежна
--------------------------------------
Это что скрытая реклама? :) Вообще то ( припоминая рассказики айтишников) Apple сам по себе не более надежен от вирусни, просто под Apple меньше вирусов разрабатывают, поскольку у них аудитория значительно меньше, чем Windows. Т.е. вирусяки кидают на бОльшее кол-во потенциальной группы. Поправьте, если ошибаюсь.

Таки реклама. А для автора статьи - Мак ОС Х использует ядро ФриБСД 4.0 (на улице 2014 идавно Фря есть 9.х). Да и с количеством вирусов для мака... Их много, но соглашусь на порядок меньше, чем для Винды.

 

Mudak3 _ 08.02.2014 08:51

Да тут скрытая реклама техники от эпл )
Хотя всё же статья полезная, но рекомендация использовать телеграм от дурова ваще убила напрочь. Всё намного проще, в популярных многопротокольных месенджерах давно существует шифрование чата, на вскидку это Pidgin, Qutim, Miranda и тд. Наверняка у многих ещё остались акаунты в аське, а уж джабер в виде гмейла, жж или фейсбука точно есть. А для безопасного и анонимного выхода в сеть, можно без проблем применять лайв сиди или флешку с линуксом, даже если вы прожённый виндузятник разобраться как тыцнуть на иконку браузера на рабочем столе я думаю вы разберётесь.

 

Геннадий Усенко _ 07.02.2014 19:26

Игорь Ляшенко:
Не хочеш щоб тебе прослуховували - не розмовляй, інших рецептів не існує! Або купляй телефон і СІМ картку на одну розмову й потім викидай, тоді тебе почують але не зможуть визначити хто ти (якщо ті хто продав тобі телефон і СІМ картку тебе не впізнають).

А чи не задорогий варіант ви пропонуєте? Далеко не всі заробляють по 700 грн на день

Геннадий Гнып _ 07.02.2014 19:11

Встановити й користуватися Ubuntu Linux не складніше, ніж Windows. І це безкоштовно. А вивчати треба будь-яку систему, інакше вона вивчатиме тебе.

Игорь Ляшенко _ 07.02.2014 16:20

Не хочеш щоб тебе прослуховували - не розмовляй, інших рецептів не існує! Або купляй телефон і СІМ картку на одну розмову й потім викидай, тоді тебе почують але не зможуть визначити хто ти (якщо ті хто продав тобі телефон і СІМ картку тебе не впізнають).

Усі коментарі

З серпня ФСБ матиме доступ до паролів і логінів користувачів

03.06.2014, УП

Інтернет-компанії в Росії з серпня цього року будуть передавати ФСБ інформацію про користувачів, у тому числі логіни, паролі та інформацію про активність у акаунті.

Про це пишуть "Ведомости" з посиланням на учасників робочої групи при  Мінкомзв’язку РФ.
Як зазначає видання, з 1 серпня, в Росії почне діяти так званий антитерористичний пакет поправок в законодавство.
Нові норми зобов'язують інтернет-компанії протягом півроку зберігати дані про своїх користувачів і на першу вимогу передавати їх уповноваженим органам, які ведуть оперативно-розшукову діяльність.
Яку саме інформацію хоче отримувати держава від інтернет-компаній, вперше розписано в регламенті ФСБ, на який посилаються "Ведомости".
З документу випливає, що правоохоронним органам потрібна практично вся інформація про дії користувача в мережі.
Це ідентифікатор користувача (логін), всі адреси електронної пошти (як основної, так і тієї, що використовується для переадресації), список всіх його контактів, категорії контактів (друзі, передплатники), кількість і обсяг отриманих та переданих користувачем повідомлень, всі зміни в акаунті і спроби його видалення.
Ділитися зі спецслужбами треба буде і даними про те, коли і які саме сторінки соцмереж, інтернет-форумів, блогхостингу відвідують користувачі.
Державу цікавлять навіть назви пристроїв, з яких виходить в інтернет користувач, і які програми і DNS-сервери при цьому використовує.
Спецслужби Росії вирішили, що також їм необхідний доступ до даних про платні послуги, які користувачі купують в інтернет-компаній, включаючи суму і назву платіжної системи. На продаж товарів через інтернет ця норма не поширюється.
Але компанії не зобов'язані зберігати і ділитися змістом листування, постів, коментарів та інших повідомлень користувача.
На думку представників видання, в першу чергу під нові норми потраплять такі соцмережі як Facebook, Twitter і "ВКонтакте", блогохостинги та форуми. Під нові норми не підпадають освітні, наукові ресурси, сайти про культуру і т.п.

Джерело

ПАСТКИ НА ДУШУ

28.04.2014, Василий Калита, MYMEDIA

З розвитком технологій на новий рівень перейшла і боротьба за владу та сфери впливу. Все рідше люди з цією метою вдаються до грубої фізичної сили. Сучасні здобутки у галузях психології, інформаційних та комунікаційних технологій дозволяють волю тих, які нав’язують свою владу, сприймати громадянами як свою власну.

Фото: dimensionsinfo.com

На перший погляд, жодного насильства. Ніхто не змушує населення сповідувати ті чи інші політичні переконання, голосувати на виборах за окремо взятого кандидата чи партію. Та й самі об’єкти впливу щиро переконані, що певна думка, певне рішення – їхній власний вибір. І ззовні ті, які насадили його у голови мас, по-різному на цьому спекулюють, наголошуючи, що підтримка їхніх осіб – vox populi.

Насправді ж цю підтримку можна легко виростити у тепличних умовах. Досить у інформаційному просторі покласти свого найзавзятішого супротивника на лопатки. Ця перемога не супроводжуватиметься гучними вигуками, блискучими нагородами та тріумфом – вона відбудеться у голові населення. Чий наратив, чий кут зору на одне і те ж питання заполонить більше людських душ, тим більше його адепт забезпечить собі успіх. І необов’язково, що він буде раціонально обґрунтованим. Найчастіше учасникам так званих інформаційних воєн вдається натиснути на емоційну сферу, колективне та індивідуальне несвідоме.

Інформаційна боротьба може вестися на різних рівнях суспільної комунікації. Їй сприяють як традиційні ЗМІ: преса, радіо, телебачення; так і альтернативні канали людської взаємодії: Інтернет (в тому числі блоги та тематичні спільноти соціальних мереж), кіно, музика, література, середовище спілкування різних молодіжних субкультур(наприклад, так звані «пацани»(«гопники») здебільшого підтримують ідеї та цінності, вигідні російській владі, і лояльно ставляться до відповідно налаштованих кандидатів; а вони самі проросійськими засобами масової комунікації висвітлюються як досить позитивні персонажі – веселі, здатні з легкістю долати будь-які труднощі, сильні та рішучі).

Що стосується традиційних медіа, то у зв’язку з подіями навколо Євромайдану ми можемо побачити, наскільки різним може бути соус, під яким подається це явище в російському та українському інформаційному просторі. Тут має місце і підбір кадрів, які створюють у населення вигідне сприйняття, і маніпуляція у сучасному контексті певними історичними подіями, і ціла шеренга «кисельових» як пародія на об’єктивну та неупереджену журналістику. У випадку проросійських ЗМІ насильство над громадською думкою особливо помітне так, як вони навіть не намагаються навести вагомі аргументи своєї правоти.

У них усе побудовано на сугестії. Російські медіа-працівники невпинно смикають за найболючіші емоційні нитки колективної свідомості народу, не подають альтернативної точки зору на висвітлювань проблему, вдаються до примітивного глузування, образ, а то й погроз.

От і виникають внаслідок цього такі парадокси, як зв’язок прагнення українців до співпраці з ЄС та гітлеризму, як поголовне представлення населення Європи геями, збоченцями та сексуальними маніяками.

Але не тільки преса чи телебачення полюбляють ці забавки. Якби інформаційна війна тільки ними обмежувалася, молоде покоління залишалося б поза зоною її досягнення і з часом нанесло б руйнівного удару по пропагованій в її ході ідеології. Тому ті, які прагнуть тримати під своїм контролем маси, знайшли свій спосіб завдати удару по підлітках та людях до тридцяти років. Щоб вони, ніби з молоком матері увібрали необхідні постулати й у майбутньому стали відданими прихильниками тієї чи іншої політичної сили.

Цей удар – переміщення інформаційної боротьби у близькі для молоді комунікаційні сфери – соціальні мережі, музику, кіно. Паралельно із тим, як з екранів телевізорів «кисельови» розповідають про Євромайдан як про невеличку купку фашистів та розбишак у центрі Києва, контент схожого забарвлення у вигляді різних демотиваторів, шаржів та з дозволу сказати жартів переповнює групи соціальних мереж. До речі, серед них є багато таких, які не просто поливають брудом право українців висловлювати свою думку, а й відверто нав’язують їм ідею приєднання до Росії, створення на основі трьох східнослов’янських народів нової держави – Новоросії(не Новоукраїни чи Новобілорусі). Прагнення до влади за будь-яку ціну тих, які за усіма цими маніпуляціями стоять, агресивно виступає з-за кожної їхньої дії, замаскованої нібито братерськими почуттями.

Те саме у фільмах і музиці. Коли у зовсім далеких від політики творах постійно наголошується велика місія Росії у світі, вибраність її народу, його перевага над іншими, почесність звання росіянина, а його національні хиби(задерикуватість, агресивність, схильність до алкоголізму і розпусти, суспільна марґінальність, ізольованість від решти світу, погорда наукою і знаннями) представлені у вигляді чеснот. При цьому усе це подається як незаперечна істина. Інша думка, якщо й фігурує у таких творах, то вона непримітна, бліда, слабка, виставлена на посміховище і пониження.

І російські громадяни змушені у всьому цьому варитися. Змушені черпати інформацію про мішки з героїном на Євромайдані від «кисельових», змушені радіти вибраністю свого народу та його бездоганністю у кадрах «Солдатів», «Реальних пацанів», «Ментів», «Спецназу» і піснях «Любе», змушені сміятися з демотиваторів у соціальних мережах, на яких євромайданівці парадуються нацистським мундиром. Вони своєю владою узагалі до багатьох речей змушені.

Тепер хочуть змусити і нас, українців, не просто чинити їхню волю, а сприймати її як власне бачення. Але ми маємо вибір. Ми ще маємо право не боятися і не вірити брехні, яка переповнює інформаційний простір. Головне – вчасно зірвати з неї маску братерства, зазирнувши в історію і побачивши там, що справжнє лице російського самодержавства сьогодні таке ж, як і сто-двісті років тому. Воно тепер хоче відібрати не лише нашу мову чи територію, а свідомість, душу. Хоче, щоб нісенітниці, які воно поширює через засоби масової комунікації, намертво закріпилися у нашій голові.

Про це постійно треба пам’ятати, ознайомлюючись з російським інформаційним продуктом, щоб, якщо можливо, винести із нього для себе та своєї нації щось корисне, і обов’язково оминути розставлені між його рядками пастки. Пастки на нашу свободу вибору. Пастки на нашу душу.

----------------

ПРО АВТОРА

Василь Калита - студент 2 курсу Львівського національного університету ім. Івана Франка, спеціальність «журналістика».

Публикация подготовлена в рамках конкурса журналистских материалов об информационных войнах, организованном общественной организацией «Телекритика» и проектом MYMEDIA при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Дании (Danida).

Джерело