Ситуація з українською мовою викликає занепокоєння фахівців, які передрікають її вимирання з 2060 року, через брак носіїв.
Оксана Левкова розповіла Бі-Бі-Сі, що у містах української мови стало більше. Та чи надовго?
Оксана Левкова: Української мови, згідно з нашими моніторингами, ставало більше. І це не тільки наші моніторинги, це моніторинги провідних соціолінгвістів, таких, як Лариса Масенко, Ганна Залізняк. Але ви ж розумієте, що завжди значення має загальний тренд і політика, на жаль. Має значення політика в державі.
От сьогодні, коли загальна політика змінилася, то вже таких тенденцій позитивних не буде. Якщо навіть тільки київська молодь, 77% респондентів ще 2 роки тому заявляли про потребу володіння українською мовою і про те, що має бути офіційною тільки українська мова, то, на жаль, останній рік соціолінгвісти фіксують інші, невтішні тенденції.
Бі-Бі-Сі: Які саме?
Оксана Левкова: Звуження функціонування мови. Хоча, звісно, є зворотна тенденція. За 2 години я братиму інтерв’ю у хлопця, який працює в агентстві перекладів, і там є мовна школа, - не буду називати цей відомий бренд. І цей хлопець сказав, що в піку теперішній владі вся їхня організація перейшла на українську мову. І не тільки в піку теперішній владі.
Ці хлопці і дівчата, лінгвісти, які викладають англійську, французьку, українську, російську, просто прочитали дослідження тижневика "Коментарі", яке буквально прогриміло в останні три тижні, і зафіксували для себе цікавий факт: що у 2060-му мова помре. Я маю на увазі українську мову.
Бі-Бі-Сі: Тобто, це стане мертва мова?
Оксана Левкова: Темпи русифікації настільки інтенсивні в результаті теперішньої політики Януковича-Табачника, що в дуже багатьох регіонах 50% громадян будуть говорити тільки російською. А це буде вже означати, що мова вмирає.
Бі-Бі-Сі: А чому люди, чому мешканці міст, зокрема, не переходять на українську?
Оксана Левкова: Ви знаєте, є комплекс факторів. Історичні умови, економічні умови, урбанізація, яку пов’язуємо з початком 20-го століття. Про це написані тонни підручників. Річ у тім, що ми, на жаль, все ще маємо постколоніальну свідомість, і молодь її не позбувається чомусь.
Бі-Бі-Сі: Ось, до речі, якщо взяти у Києві, є чимало людей, які говорять вдома українською, є представниками україномовної сім’ї, а на вулиці говорять російською. Це звичка, яку не подолати?
Оксана Левкова: Я хочу зацитувати дослідження Лариси Масенко: за один день активний молодий киянин розмовляє в середньому з 20-ма різними людьми. 10 із них говорять російською, 8 вважають себе двомовними, 2 людини говорять по-українські. А далі іде констатація того факту, що 10-х російськомовних киян 5 підтримали б перехід співрозмовника на українську, бо цілком прихильно ставляться до відродження української мови. Ще двом буде байдуже. А три поставляться негативно, бо є принциповими опонентами українізації.
З двох україномовних киян тільки один перейшов би на російську, але не зробить цього лише тому, що до нього звернулися українською. Розумієте, на жаль, політкоректними і толерантними є україномовні українці і російськомовні українці, в яких здебільшого фіксуємо мовну стійкість. А російськомовні росіяни не переходять на українську. І все це в результаті дає нам – 80% населення України, які вважають себе українцями, не є україномовними.
Бі-Бі-Сі: Ось, до речі, один з прикладів вибіркового ставлення до україномовних у підборі працівників у деяких компаніях Києва, про який розповіла Юлія. Вона родом з Івано-Франківщини. В Києві 22-річна дівчина з вищою освітою шукала роботу. Як вона сама сказала – хоч яку-небудь:
"Я виховувалася в україномовному середовищі і, зрештою, в університеті, в якому я навчалась. Це Національний університет "Острозька академія", нас виховали двомовними. Тобто, україно- і англомовними. І коли я в Києві хотіла влаштуватися на роботу, то, наприклад, звернулася в магазин брендового одягу як продавець-консультант на стажування. З працевлаштуванням була безвихідь, і хотілося мати хоч якусь роботу.
Я подала резюме українською мовою і мала ще при собі англійською. Так вийшло, що я не мала при собі резюме російською мовою. Розмовляємо, те-се, і тут адміністратор питає: "Девушка, вы вообще на русском разговариваете?" І такий тон, здався настільки зневажливим, що хотілося не те, що розвернутися і піти… Я тепер обходжу такі пункти, точки фешенебельні десятими дорогами."
Бі-Бі-Сі: Пані Оксано, як ви це прокоментуєте?
Оксана Левкова: Кодекс законів про працю не дозволяє роботодавцям так ставитись до потенційних підлеглих. Маю на увазі дискримінацію за мовною ознакою, яка, звісно, не може вітатися законом. Навіть є кримінальна відповідальність.
А взагалі ви знаєте, я хочу сказати, що я просто сміюся за кадром останні чотири дні, коли медіа вхопили ось цього хробака, так би мовити, попались на вудку. Річ у тім, що, наприклад, наша організація, яка займається популяризацією української мови в молодіжних середовищах вже 5 років, відстежує такі випадки пачками.
І та Альона Воронова, яка з Одещини приїхала, з якої почалась ця медіа-кампанія, і яку не взяли у Києві офіціанткою на роботу через її принципову україномовну позицію, і ось ця от Юлія з Франківщини. Це випадки явно непоодинокі , це ціла тенденція, повірте. В цьому питанні є два аспекти. Перший – іміджевий, другий – юридичний.
Почну з юридичного: стаття 10-та Конституції України проголошує, що державною мовою в Україні є українська, і держава забезпечує всебічне функціонування в усіх сферах життя цієї мови. Це мав би знати вірменин, який володіє тим кафе, куди звернулась Воронова. Так само стаття 8-ма Закону про мови в УРСР і так далі.
Іміджевий аспект: ви знаєте, що незабаром Євро-2012, і тисячі іноземців будуть у таких кафе, барах, ресторанах. Я не знаю, яку Україну вони застануть тут.
З Оксаною Левковою розмовляла Євгенія Клочко
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар