Чому я хочу Піночета

22:59 31.08.2006   © Юзьо ОБСЕРВАТОР (Юрій Винничук)

Щоб прийшов і склеїв розколоту країну‚ насадив квадратно-гніздовим способом національну ідею‚ раз і назавжди заборонив компартію‚ позносив би усі ленінські бовдури‚ стер з лиця землі усі сліди савєтської ідеології‚ ввів кримінальну відповідальність за носіння портретів Нікалая Втарова‚ Лєніна і Сталіна‚ за антиукраїнську пропаганду в українських ЗМІ‚ покінчив із п’ятою колоною у вигляді Московського патріархату‚ а потім сам пішов у відставку. Так‚ як це зробив чілійський диктатор. 

Петлюра краще б реінкарнувався в Медведчука замість в Ющенка.

От тоді б і вийшов український Піночет – перейнятий національною ідеєю‚ патріот‚ який водночас може бути хитрим лисом з гострими зубами

Власне кажучи, я вже його хочу давно. Від перших днів незалежності. П’ятнадцять років маразму спонукають хотіти ще дужче. Хтось усі ці п’ятнадцять років хоче Шарон Стовн, а я – Піночета. Але не так. Тобто хочу не так, як можна хотіти Шарон Стовн. А так, як можна хотіти Месію.

Україні потрібні герої, а жінки народжують бухгалтерів. Можливо, ми приречені на бухгалтерів? Починаючи з Петлюри. Бухгалтера Петлюру, нерішучого і слабака, невдаху і тюхтія, оточеного „любими друзями”, замінив бухгалтер Ющенко. Усі негативні і позитивні риси Петлюри лягають на образ Ющенка, наче влиті. У мене навіть таке враження, що це реінкарнований батько Симон. При чому водночас із цілою зграєю реінкарнованих „любих друзів”. Петлюру і Ющенка вирізняє глибока порядність, доброта, щирість, відсутність захланності‚ руки‚ які ніколи не крали‚ і скромність у побуті. Хоча, якщо по-правді, то на дідька лисого мені здалися усі ці чудові риси в людини, яка вирішила, що може керувати державою? 

Чи може чорне стати білим? Може, якщо чорне випрати спочатку у „Меморандумі”‚ а потім – в „Універсалі” та ще й у такій чудовій пральці‚ як „Наша Україна”. І ось уже випраний‚ накрохмалений і випрасуваний Янукович‚ ставши біленьким і пухнастим у дружньому колективі прачок‚ радісно обнімається з „мілашкою” Зваричем. Як проффесор з проффесором. Тисне дружню лапу Ющенкові‚ чи то пак „шкодливому коту Леопольду”, „тріпачу” і „трусу”: „А давай жити дружно!”. І всі „щурі” і „козли”, побравшись за руки‚ кружляють у святковому хороводі. І не страшний нашій пральці жоден калгон‚ навіть Ківалов‚ а оновленого Дона‚ який з натхненням глаголить про світлі ідеали Майдану‚ і Луценко не вкусить.

А ще ж не так давно наш реінкарнований Петлюра мружив мудре чоло в задумі: "Мене турбує питання, чи не є проблемою для українців окремі епізоди з біографії людини, що претендує на найвищу державну посаду"‚ або: "У нас прем'єр-міністри діляться на тих, хто сидів у тюрмі, і тих, хто не сидів. Так от, я – прем'єр-міністр, який не сидів у тюрмі". А що – сидіти в дупі почесніше? І за які такі гріхи ми теж змушені опинитися там саме? 

Петлюра і Ющенко відзначалися ще однією характерною рисою: вони будь-яку свою перемогу завиграшки перетворювали на поразку. Легко і невимушено. 

Ось тому я хочу Піночета. Щоб прийшов і склеїв розколоту країну‚ насадив квадратно-гніздовим способом національну ідею‚ раз і назавжди заборонив компартію‚ позносив би усі ленінські бовдури‚ стер з лиця землі усі сліди савєтської ідеології‚ ввів кримінальну відповідальність за носіння портретів Нікалая Втарова‚ Лєніна і Сталіна‚ за антиукраїнську пропаганду в українських ЗМІ‚ покінчив із п’ятою колоною у вигляді Московського патріархату‚ а потім сам пішов у відставку. Так‚ як це зробив чілійський диктатор.

Смішно звучали звинувачення на адресу генерала Піночета. Виявляється, за його наказом було створено спеціальний підрозділ з грізною назвою “Караван смерті”, який виловлював комуняк і замість того, аби оздобити ними гілляки‚ скидав з гелікоптера в океан. Загинуло таким чином аж... 75 осіб. Але завдяки Піночетові Чілі не стало на шлях Куби, бо тоді б загинули сотні тисяч, не рахуючи того, в яких би злиднях довелося потім жити.

Що таке 75 осіб? У нас в одній лише армії щороку гине понад сотню юнаків. І нічого. Ніхто не б’є на сполох‚ і ще жоден генерал за це не сів. А скільки шахтарів загинуло на Донбасі? А ще жоден тамтешній піночетик-власник шахти не опинився за гратами. За влади Кучми політиків‚ журналістів і бізнесменів загинуло не менше‚ а то й більше. І все якось Рудому Панькові зійшло з рук.

Можливо‚ якби до влади прийшов наш український Піночет‚ то теж загинуло б 75 осіб. І кожен з нас міг би навіть скласти їхній список. І‚ я так думаю‚ що коли б цей список звести докупи‚ то цифра б щонайменше подвоїлася. Але яка б тоді благодать нарешті настала!

А так‚ мусимо жити там‚ де і наш Президент – в дупі. Тепло‚ затишно‚ дощ не мочить‚ можна й не нарікати. А все чому? Та тому‚ що Петлюра замість реінкарнуватися в Ющенка краще б реінкарнувався в Медведчука. От тоді б і вийшов український Піночет – перейнятий національною ідеєю‚ патріот‚ який водночас може бути хитрим лисом з гострими зубами.

І‚ можливо, коли нашому доброму‚ нашому щирому Президентові нарешті оголосять імпічмент‚ народ знову стрепенеться і на захист НАШОГО, РІДНОГО невдахи Ющенка знову рушать маси на Київ. А, можливо, що й ні. Бо регіонали теж не дурні – дерибанячи країну, уже не забудуть про те, що треба час від часу якусь кістку кинути й у народ: підняти пенсії на десять гривень, здешевити газ на копійку...

Іван Васюник недавно порівняв Ющенка з Авраамом Лінкольном, який об’єднав Північ із Півднем Америки. Я не знаю, чи пан Васюник добре обдумав те своє порівняння, бо кінець Лінкольна мене мало надихає. Зрештою‚ як і кінець Петлюри.

Чи хтось не знає часом‚ у кого реінкарнувався Шварцбард?

Це я так‚ для інформації. Нічого особистого.