18 жовтня 2010 року
Василь Юрчишин, директор економічних програм Центру Разумкова
Недавно Центр Разумкова (за підтримки шведського агентства міжнародного розвитку Sida) провів масштабне наукове дослідження: «Заробітна плата в Україні: на шляху до економічного зростання й добробуту». На питання мережевого видання «Оглядач» відповів Василь Юрчишин, директор економічних програм центру.
У нашій державі знецінюється не лише валюта, але й праця. Наші з вами робочі години, дні та роки. Суспільство вже давно зіткнулося з проблемою ринкової оплати праці. Збережена стара система оплати привела до так званої «несправедливої» оцінки праці. В умовах непередбачуваності й невизначеності оцінки праці, виникла гонка заробітної плати і цін, яка підсилила соціальну напруженість в суспільстві.
Виникла різниця — і вона збільшується — між зростанням цін на товари та послуги й індексацією заробітної плати. Неадекватність оцінки праці, програвання зростанню цін, невиплати зарплати породили масу сьогоднішніх проблем: бідність працюючого населення, відтік висококваліфікованої робочої сили в різні сфери, спад виробництва, скорочення споживчого попиту.
Що стосується мінімальної заробітної плати, то теоретично і практично дана проблема не нова, і вирішити її не так вже важко. Але «вгорі» не усвідомлюють її дійсну роль в економіці, а «низи» не добиваються дотримання своїх елементарних соціальних і економічних прав, голос же експертної громадськості із цього приводу практично не чутний.
Недавно Центр Разумкова (за підтримки шведського агентства міжнародного розвитку Sida) провів масштабне наукове дослідження: «Заробітна плата в Україні: на шляху до економічного зростання й добробуту». На питання мережевого видання «Оглядач» відповів Василь Юрчишин, директор економічних програм центру.
— Василю Володимировичу, низькі доходи, в першу чергу заробітна плата, породжують низькі рівні попиту й заощаджень. Це зменшує капіталовкладення, немає зростання виробництва, внаслідок чого доходи громадян ще більше зменшуються. Низькооплачувана праця неякісна й малопродуктивна. Яка головна причина такого стану справ?
Сучасна ринкова економіка вимагає відповідного розвитку інституційного середовища, тобто без стабільного і сприятливого нормативно-правового поля, певної суспільної стратегії розвитку, децентралізації системи ухвалення рішень сучасна економіка просто не існує. Незважаючи на деякі зміни останніх років, в Україні так і не відбулися системні соціально-економічні перетворення. До того ж постійні політичні протистояння влади дуже погано впливали на вироблення стратегії розвитку країни, і, перш за все, на створення міцного економічного базису підвищення суспільного добробуту і якості життя громадян.
В Україні попит на працю диктує експортоорієнтована економічна модель, заснована на низькотехнологічних укладах і дешевій робочій силі. Ця модель склалася в період тривалої трансформаційної кризи 1990-х років і досі не зазнала принципових змін. Економічне зростання 2000–2007 років було обумовлене не вдосконаленням структури національної економіки, а, в основному, сприятливою зовнішньоекономічною кон’юнктурою, і так же ґрунтувався на використанні дешевої робочої сили як конкурентної переваги.
Ситуація обтяжується низькою якістю і корумпованістю державних інститутів, включаючи судову владу, зрощенням влади і крупного бізнесу, нерозвиненістю громадянського суспільства. Всі ці хвороби не дозволяють інститутам влади виконувати основні функції держави: введення принципу верховенства права, захист власності, вільного підприємництва і добросовісної конкуренції.
Ціна праці в Україні, дійсно, істотно нижче, в порівнянні з країнами ринкової економіки. Проблемою перекосу тут є те, що темпи зростання зарплат не відповідають темпам зростання продуктивності праці, а структура доходів є спотвореною, оскільки частка заробітної плати в них складає близько 40% замість 65–80%.
Аналіз системи формування заробітної плати в Україні, показує, що саме кваліфікована праця в таких сферах, як державне управління, освіта, охорона здоров’я, культура, в науці і науковому обслуговуванні коштує в Україні дуже і дуже мало, адже більшість з цих сфер діяльності визначає майбутнє країни. До того ж нинішня політика оплати праці і система формування заробітної плати в Україні не тільки не сприяє, але і перешкоджає становленню середнього класу, створює соціальну структуру, протилежну європейській: у нас середній клас складає не більше 10–12%, переважна більшість громадян різною мірою є бідними, а 1–2% населення — багатими і надбагатими.
Несприятливим чинником є те, що в доходах громадян частка соціальних виплат з бюджету така ж (або навіть вище), як і заробітки від трудової діяльності, тобто від 42 до 44%. Це говорить про неефективність витрат на соціальну підтримку населення. Її отримує не вузька верства бідного населення, а значна частина сімей. Також, це демонструє той факт, що зарплата не є мотивацією до зайнятості.
— Сучасна ринкова економіка дедалі більшою мірою визначається якістю людського капіталу. Яка ситуація в Україні?
За висновками фахівців ООН, якщо кілька десятиліть тому конкурентні переваги були у країн з багатими природними ресурсами, капіталами, то сьогодні економічне зростання на 64% залежить від людського й соціального потенціалу, від природних ресурсів на 20%, від капіталу — на 16%. Отже, йдеться про необхідність постійного відтворення людського капіталу в сучасному соціально-економічному середовищі.
Як правило, до складників людського капіталу відносять, перш за все, капітал освіти, капітал здоров’я та капітал культури, а також - соціально-психологічний капітал.
Критичними для України є дві складові індексу людського розвитку: об’єм ВВП з розрахунку на душу населення, який є низьким, і, особливо, інтегрований показник якості життя — «Очікувана тривалість життя». В Україні протягом 2000–2007 років він фактично не змінився і склав на 2007 — 68,2 року, тоді як в Швеції він підвищився з 79,7 року в 2000 до 80,8 років у 2007 році; у Польщі — з 73,3 до 75,5 року, відповідно. Низьке значення цього показника для України говорить про незадовільну якість життя українського суспільства: низька якість харчування, відпочинку, умов життя в цілому, нездорового способу життя, який є наслідком пригніченого соціально-психологічного стану людей. Тим часом, саме цей показник — незадовільна якість життя — є головним з погляду якості людського капіталу, більш того, він окреслює перспективи його розвитку. Для України в даний час позитивні зміни цього показника недосяжні.
Збереження ситуації, що склалася, в цілому не тільки не сприяє зміцненню або розширеному відтворенню людського капіталу, але і загрожує його погіршенням або «вимиванням» за межі країни.
Нинішній наднизький рівень оплати праці в Україні не мотивує легальну роботу і робить її непрестижною, приводить до деградації або відтоку з країни кваліфікованих професійних кадрів. Цей рівень робить дефіцитним Пенсійний фонд, гальмує розвиток вітчизняного виробництва через украй низьку платоспроможність населення. Крім того, не тільки мінімальна заробітна плата, як державна гарантія, але і середня зарплата в наший країні не дозволяють реалізувати конституційну норму про право кожного громадянина на якісний життєвий рівень, і як наслідок — українці мають найнижчу тривалість життя серед європейських країн.
— Регуляторна політика держави повинна б сприяти активізації вільного підприємництва, продуктивно використовувати суспільні ресурси, перш за все — праці і капіталу, але, поки, не сприяє.
Про якість регуляторного середовища можна судити за показниками розвитку малого і середнього підприємництва, який є рушійною силою розвитку економіки. У країнах ЄС на його частку припадає в середньому понад 50% ВВП, 40% зайнятого населення, 70% нових робочих місць. У постсоціалістичних країнах і країнах Центральної та Східної Європи саме розвиток малого і середнього підприємництва в середині 1990-х років багато в чому посприяв їх реструктуризації, особливо яскравим є приклад Польщі: у 1994 році частка МСП досягла 51%!
В Україні централізація влади у поєднанні з зрощенням з крупними фінансово-промисловими групами перешкоджають розвитку малого і середнього підприємництва, а отже — економічного зростання. У 2007 р., на піку економічного зростання, частка МСП в зайнятості населення складала всього 14,4%, цим сектором вироблялося 7–8% ВВП. Ці українські показники, на жаль, «відповідають» російським: зайнятість у відповідному секторі Росії складала близько 10% і виробляла 10–11% ВВП. Загальне уявлення про якість регуляторного середовища можна скласти з Індексу сприяння підприємництву, що розраховується Світовим банком. Його останній звіт, опублікований на початку 2010 року, охоплює 183 країни світу, де Україна посіла 142 місце.
Головними проблемами малого і середнього підприємництва впродовж всього періоду незалежності є, перш за все, податкова політика держави: система оподаткування складна, непрозора і нестійка, та ще останніми роками з’явилася практика завчасного стягнення податків. Масив нормативно-правових актів по питаннях оподаткування налічує понад 500 документів різного рівня, до яких постійно вносяться численні зміни, місцеві податки і збори переобтяжені неефективними платежами, адміністрування яких обходиться дорожчим за самі надходження.
Окремою проблемою є спрощена система оподаткування суб’єктів малого підприємництва, яка на практиці обернулася застосуванням схем відходу або зменшення оподаткування і стала додатковим чинником спотворення конкурентного середовища.
Самі підприємці серед проблем зазначають ще інфляцію, низький платоспроможний попит на продукцію і послуги, не говорячи вже про відсутність інвестиційних можливостей громадян. До речі, останню проблему, як одну з головних, що викликають зниження темпів зростання МСП і об’ємів їх виробництва, називають і фахівці. Вона виходить за межі вимірювань регуляторного середовища, проте безпосередньо стосується рівня оплати праці в країні. Саме украй мізерна платоспроможність більшої частини українського суспільства, в т.ч. що працює, сформувала нинішню структуру МСП: там переважає дрібна торгівля, заснована на «сірому імпорті», побутові послуги, що надаються тіньовим способом і так далі.
— Менше, ніж громадяни України, в Європі не заробляє ніхто. Що зробило українців європейськими аутсайдерами по заробітках? Як ви оцінюєте нинішню ситуацію з доходами населення України і що можна змінити?
Країни СНД (Україна зокрема) і Східної Європи почали перехід до ринкової економіки 18–20 років тому, і за цей період більшості з них вдалося поліпшити добробут країни: у 2008-му розмір ВВП в 23 з 30 держав перевищив рівень 1989 року. Лідерами стали Туркменістан, Казахстан, Азербайджан і Польща. А Україна опинилася в групі з семи держав, які в останній передкризовий рік не змогли перевершити рівень попереднього періоду. У 2009 році ВВП нашої країни склав тільки 70% від рівня 1989 року.
Ці результати розвитку економіки і є основною причиною низьких зарплат в Україні. За оцінкою Світового банку, в 2008 році національною дохід в Україні на одного жителя складав трохи більше 3 тис. доларів, в Росії — близько 10 тис., в Польщі — майже 12 тис. доларів. Зрозуміло, що при такій різниці зарплати у нас не підвищаться ні до польського, ні до російського рівня. Деяке підвищення добробуту наших громадян останніми роками багато в чому пов’язане з позичковим бумом, але ця модель зростання доходів не може бути стійкою.
Зарплата громадян України 2009 року впала до найменшого в історії рівня. Падіння заробітків виявилося таким значним, що середня зарплата в Україні стала найнижчою в Європі. Навіть у найближчих сусідів в Білорусі та Молдові справи йдуть краще.
Фінансова криза, стрімка девальвація гривні, працедавці, які економлять на персоналі: все це зробило українців європейськими аутсайдерами по заробітках.
В кінці 2009 року середньостатистичний українець отримував в середньому трохи більше двохсот доларів на місяць (дані Держкомстату). У Молдові цей показник був ненабагато, але вище, в Білорусі — близько 400 дол., а в Росії вже близько 700 дол. У Польщі середня зарплата в два рази більше російської, в Німеччині — близько 4,5 — 5 тис., а в Данії дорівнювала понад 5 тис. доларів.
Для багатьох українців заробітна плата — це єдине джерело доходу, а тому проблема низької ціни праці вимагає швидкого рішення. Прожитковий мінімум в Україні на сьогоднішній день складає близько 2 тис. гривень, тільки в цьому випадку можна було б говорити про більш-менш нормальний соціальний рівень, про більш-менш нормальний підхід до формування оплати праці і всіх соціальних складових. Разом з тим, на сьогоднішній день, законодавчо встановлений прожитковий мінімум в Україні складає 861 гривню в місяць, а з 1 грудня 2010 року ця сума виросте до 875 гривень в місяць.
Перші наслідки зниження зарплат соціологи вже зафіксували: рівень бідності в кінці 2009 року, в порівнянні з попереднім роком, виріс з 11% до 17%. На думку знавців, падіння рівня доходів відбилося, перш за все, на найперспективнішому прошарку українського суспільства — середньому класі, на якому практично вже поставлений хрест. Сподіватися на поліпшення становища українцям не варто, доки не підвищиться продуктивність їхньої праці, або не почнеться зростання вітчизняного ВВП.
До збільшення оплати праці в Україні можна прийти двома шляхами. Або стимулювати інвестиції в підприємства і інфраструктуру, які дозволять підвищити продуктивність праці і збільшити доходи країни. Або чекати нового грошового дощу з розвинених країн, який рано чи пізно знову проллється на Україну, — в результаті поліпшення зовнішньої кон’юнктури на ринках сталі й продовольства, а також наступного позичкового буму, що, втім, буде не скоро. В обох випадках зростання економіки в найближчі декілька років не буде швидким. Крім того, уряд повинен уникнути помилок, пов’язаних з надмірним роздуванням бюджетного дефіциту і грошовою емісією. Інакше доведеться чекати не зростання, а нового скорочення зарплат.
— Чи не приведе підвищення зарплати до зниження конкурентоздатності української економіки. Як можна вирішити цю проблему?
Сьогодні ситуація в Україні складна: країна повинна одночасно вирішувати ряд суперечливих завдань. По-перше, з одного боку, це ліквідація диспропорцій між вартістю праці і вартістю життя. З іншого — повинен бути фінансовий взаємозв’язок між оплатою праці і її продуктивністю.
По-друге, неодмінне підвищення заробітної плати, бідне населення не має стимулів для розвитку, як власного, так і суспільства в цілому. А з іншого боку — підтримка конкурентоспроможності вітчизняних виробників, як вагомого чинника зростання і розвитку економіки, яка досі базується переважно на дешевій праці.
Виконати подібні завдання, та ще і усунути суперечності між ними можливо лише за умови впровадження нової ідеології, нової моделі української економіки: з орієнтацією на освіту, нові технології, на технічне переоснащення. А у результаті матимемо продуктивну конкурентну працю і високу заробітну плату.
Ми, в Україні, повинні в принципі перестати говорити про дешеву працю, як про конкурентну перевагу. На мою думку, це ганьба для європейської країни. Кваліфікована, високопродуктивна праця, і її європейські стандарти оплати повинні стати «візитною карткою» України вже найближчими роками.
— Які заходи слід зробити для усунення майнової поляризації українського суспільства, підвищення доходів, виведення їх з «тіні», забезпечення якісної зайнятості працездатного населення?
Поляризація доходів населення України, дійсно, достатньо висока.
Поляризації можна уникнути стандартними способами фіскального перерозподілу доходів. Маються на увазі податки на нерухомість, предмети розкошу, прогресивна шкала податку на доходи громадян. Проте ці заходи межують з політичними рішеннями, і зробити їх реальністю дуже непросто. Виведення доходів з «тіні» також лежить в площині податкових рішень, а точніше — соціальних платежів, які, по суті, сприймаються працедавцем як податок.
Потрібно визнати, що оподаткування трудових доходів (заробітної плати) повинне здійснюватися по ставках нижче, ніж оподаткування інших доходів. Обов’язково оподатковувати доходи громадян від фінансових і майнових операцій. Важливе також відновлення, як передбачено законом про державні соціальні стандарти і гарантії, повноцінного введення для всіх платників неоподатковуваного мінімуму доходів на базі прожиткового.
Головним чинником деградації ринку праці є дешева робоча сила: звужується попит на дешеву працю, звужуються і пропозиції від нього. Цілком можливо, весною 2011 року Україну може чекати нова криза, криза тотального дефіциту не тільки кваліфікованих кадрів, але і малокваліфікованих працівників.
Показники соціальної сфери в останні місяці демонструють постійність тенденцій попередніх років. Зокрема, не змінилася в порівнянні з попереднім роком, структура доходів населення: питома вага заробітної плати в ній складає близько 42%, доходи у формі прибутку і змішаного доходу — близько 13%, доходи від власності — близько 3%, доходи від соціальних дотацій і інших поточних трансфертів — близько 42%. Очевидно, що заробітна плата в Україні немає домінуючій складовій в доходах громадян.
Така структура доходів населення показує, що зусилля влади направлені не на підтримку середнього класу, а переважно на бідні верстви населення. Незбалансованість і неефективність соціальної політики держави сприяє розвитку в суспільстві патерналістських, (просто кажучи паразитичних), настроїв.
Доводиться констатувати, що Україна рухається в напрямі радянської економічної моделі: з низьким рівнем заробітних плат і високими об’ємами різних соціальних трансфертів, що розподіляються з державного бюджету і бюджетів нижчих рівнів. Вартість робочої сили при такому сценарії розвитку так і залишається заниженою, і, як наслідок, український ринок праці втрачає найбільш активних і кваліфікованих працівників.
Висновок можна зробити один: країна потребує дій, а не декларацій. Дій, направлених на реальні зміни соціально-економічної ситуації в країні. Ключовим елементом цих реформ повинна стати детінізація зайнятості і доходів громадян. Ця тема з року в рік проголошується всіма урядами, і відчувається вже певна втома від цього гасла. Проте, необхідно чітко зрозуміти: без виведення з «тіні» основної маси доходів громадян на пенсійній реформі, на реформі системи соціальних пільг і оплати праці можна ставити крапку. Адже саме в «тіньовому» секторі знаходиться головне джерело наповнення державної скарбниці, істотного збільшення доходів Пенсійного фонду і фондів соцстраху.
Влада приречена на проведення системних реформ, перш за все — в соціальній сфері.
Очевидно, що зміни продовжуватимуться не один рік, будуть непростими і не популярними. Швидкого позитивного ефекту від проведених реформ також не буде. Проте, якщо суспільство побачить, що нести тягар змін будуть всі категорії населення, а не тільки середній клас і бідні, то такі реформи будуть підтримані громадянами, і, головне, дадуть необхідний результат — поліпшення добробуту українського народу.
Немає коментарів:
Дописати коментар