6 жовт. 2014 р.

Волонтерський рух працює на відсутність держави

6 жовтня 2014,  Остап Дроздов, INSIDER


Надпотужний рух волонтерів, які утримують армію, - це ганьба України

Якби не волонтери - можна було б уже давно зливати воду. Кожен відчуває невимовну гордість за це.
Але насправді це - жахливо. Надпотужний рух волонтерів, які утримують армію, - це ганьба України. Ні, я не помилився. Це - страшна ганьба України. Бо наявність волонтерського руху означає відсутність держави як такої.
Тут нема чим тішитися. Кожному українцеві має бути пекуче соромно за кожну гривню, яку він приватно перераховує на потреби армії. Так-так, соромно - а не радісно.
Ми чомусь знаходимо сотні причин виправдовувати своє приниження і халатну неміч держави. Взявши на свій горб таку фундаментальну функцію, як військовий захист території, волонтери фактично обнулили українську державність. Бо якщо держава не здатна виконати свою пряму й найпершу функцію (а прямішої функції, як забезпечення армії, просто не існує!), то сам факт державності не має ніякої ціни.
Коли старенька бабуся дає 5 гривень зі своє мізерної пенсії на армію - це маразм. Це - летальний кінець 24-річного етапу державотворення.
Волонтерський рух повинен припинитися автоматично після запровадження загальнообов’язкового податку на армію. Тут навіть нема про що говорити. Кожен працюючий уже віддає гроші на потреби армії. Тож якщо армійське волонтерство активно триває й зараз - це вирок державі.
Ми бачимо перші зачатки паралельних структур. Згадаймо: "Дорожній контроль" з Автомайданом свого часу фактично замінили собою державне ДАІ, Народна Самооборона - державну міліцію, приватні батальйони замінили армійські утворення і так далі. Це - лише початок.
Держава невпинно девальвується. Вона скочується до репресивної інституції з вибивання податків із метою їх подальшого розподілу в інтересах тих, хто контролює держбюджет. І все. Ніяких послуг на благо людини, ніякого обслуговування суспільства. Армійське волонтерство лише прискорює падіння держави, яка перестає бути для народу чимось самоцінним. І цей процес уже неможливо буде зупинити - якщо ми самі не присічемо свої власні пориви благородства.
Я часто чую: "Держава - це ми".
Цю маніпулятивну мульку придумав геній у галузі політичного паразитування. Він має своє прізвище. Володимир Ілліч Ленін. Саме він, вождь світового пролетаріату, для цього самого пролетаріату сказав сакраментальне: "Держава - це ми". Це сталося на політичному звіті ЦК РКП(б) XI з'їзду Компартії 27 березня 1922 року.
Отже, всі пафосні патріоти, які щиро вважають, що "держава - це ми", насправді є ленінцями. Вони мимоволі підтримують більшовицьку підміну понять. Замість того, аби державу оцінювати як набір інституцій та інструментів для обслуговування людини, - ми ставимо все догори ногами.
Це закінчується цинічним списком, який вручають у військкоматі майбутнім захисникам Вітчизни. У цьому списку перераховано все те, що держава, заради якої ти йдеш на смерть, тобі НЕ забезпечить. Бери цей список, приватно купуй усю амуніцію, безпам’ятно люби Україну і лови кайф від того, що держава - це ми. Набагато чесніше було б перенестися в епоху енеоліту, коли люди ходили зі списом, луком та іншою зброєю в потребі персонально вижити.
Проста побутова паралель. Ваша дитина - безпросвітний ледар, дармоїд, домашнє завдання робити не хоче, ліжко не застеляє, старатися не прагне. І замість того, аби все-таки змусити дитину виконувати певні обов’язки, ви даруєте їй айфон останнього покоління, круту ігрову приставку і струйові кросівки.
Саме це ми зараз робимо з державою. Вона - лінивий ледар, дармоїд, просякнутий снобізмом і корупцією. А ми замість того, аби дати їй підсрачник і змусити виконувати свої прямі обов’язки, починаємо замість неї робити домашнє завдання, застеляти ліжко, та ще й винагороджуємо своїм терпінням та любов’ю.
Я на повному серйозі: якщо ми не переосмислимо цю тиху підступність небаченого волонтерства - нам доведеться до кінця життя заміняти собою державу. І тоді Ленін остаточно восторжествує.
Волонтери повинні віднайти в собі мужність сказати: пора закруглятися. Свою велич ми вже усім довели. Досить. Пора змусити державу братися за розум і діло. Тим паче - вона є супербагатою. Достатньо лише по-чесному переприватизувати кілька гірничозбагачувальних комбінатів, відданих раніше за безцінь олігархам - і всі потреби армії будуть задоволені на декілька років уперед.
У державі є предостатньо грошей і на вибори, і на масовану білбордну рекламу, і на купівлю прохідних місць у списках, і на тендерні процедури, і на багато всього, що ну ніяк не співмірно з останньою копійкою, яку жертвує на армію український пенсіонер. Це абсурд, коли громадяни посилають на фронт бички в томаті і макаронні вироби - а уряд Яценюка в цей час погашає "кіотський" борг у 1,3 млрд гривень фірмам, які належать Юрі Єнакієвському і Януковичу-молодшому.
Не може вся країна, яка платить податок на армію, сісти в’язати теплі светри, аби наші герої не замерзли в зоні АТО.
Не може й не повинна вся країна переживати за діряві чоботи наших солдат.
Не з Торонто має летіти аспірин та бинт на передову.
Кожен такий акт громадянської свідомості насправді є актом мазохізму. І що довше це триватиме, то менше шансів, що держава, яка лише прикидається обідранкою, ніколи не роздуплиться на системні дії. Їй дуже вигідно, аби волонтери привозили в АТО бронежилети й каски, а держава оформляла ці спецзасоби на свій, державний баланс. Це дуже нагадує махровий рекет початку 1990-х.
Уже ж неможливо зайти в супермаркет. Скринька на скриньці. Тут збирають на АТО, тут - на протези пораненим, тут - на сиротинці, тут - на хворих лейкемією, тут - на вдів героїв Небесної сотні, а вчора в моєму під’їзді збирали гроші для хлопців у військовому шпиталі, які потребують шампуню й піни для гоління.
Це мусить колись скінчитися. Бо навіть добро перестає цінуватися, якщо його стає забагато.

Джерело

Немає коментарів:

Дописати коментар