Аргентинський історик, дослідник УПА

30.05.2013, Володимир В'ятрович , Історична правда

Українська тематика не просто так зацікавила іноземних військових: початок 1960-х — час масового розгортання національно-визвольних рухів країн Африки та Азії, що у своїй боротьбі активно використовували партизанську тактику.

Тисячі людей, які жили і працювали для України, довгий час лишалися невідомими та забутими, тому що їхні долі були приховані в недоступних чекістських архівах.
Проте ця причина не пояснює забуття українцями аргентинця Енріке Мартінеса Кодо́ — людини, яка зробила надзвичайно багато, щоби про нашу батьківщину дізнався світ.
Він жив далеко за океаном, а тому був недосяжним для КГБ, який, безперечно, прагнув розібратися з "українсько-аргентинським буржуазним націоналістом".
Але навіть із відродженням незалежності в Україні не стало більше інформації про нього — досить потужна українська Вікіпедія про цю людину нічого не знає, а пошукова система Google знаходить аж одне посилання на його статтю 1960 року.
Тож не дивно (хоча від того не менш сумно), що про смерть Енріке Мартінеса Кодо 5 січня 2013 року повідомили лише українські організації в Аргентині. Переконаний, ця людина заслуговує на пам'ять та шану, і спробую цією публікацією переконати в цьому наших земляків.

Енріке Мартінес Кодо́ (1926-2013) - історик, військовий, дослідник УПА

Вперше ім'я, написане на обкладинці книги, я побачив у кабінеті свого вчителя Григорія Дем'яна у 1995 році. Книга в гарній суперобкладинці з повстанським фото та назвою латинськими літерами відразу привернула мою увагу.
Погортавши її, я переконався — це справді надзвичайно цікаве видання: чудові фото УПА (значну частину яких тоді побачив вперше), схематичні зображення структури армії, карти повстанських рейдів та схеми боїв, рисунки бункерів та криївок, зображення зброї з тактико-технічними характеристиками, витяги з документів.
На жаль, текст був для мене недоступним — іспанською мовою. Згодом я попросив свого товариша перекласти для мене зміст книги "Повстанці за залізною завісою" і окремі її розділи. Навіть використав їх для написання дипломної роботи.
Це дозволило мені ще краще оцінити видання, яке з'явилося 1966 року, і зрозуміти: і через тридцять років нічого подібного про УПА українською мовою ще не було написано. Із книги можна було дізнатися, що її автор — аргентинець, журналіст і військовий аналітик. Поєднання двох останніх моментів стало запорукою написання цікавої та інформативної праці.
Але звідки аргентинець зумів отримати стільки інформації про тему, яка в той час на теренах однієї шостої земної кулі була забороненою, а на решті — просто невідомою? Відповідь залишалася відкритою ще понад п'ятнадцять років.
Вдруге Енріке Кодо нагадав про себе в 2009 році. Причому нагадав у буквальному значенні слова — один із працівників українського посольства в Аргентині привіз мені від нього привіт та передав "Повстанців за залізною завісою" з автографом. Для мене однаково великим сюрпризом було те, що він досі живий, і те, що він, виявляється, чув про мою роботу.
Врешті, останню інформацію про Кодо я отримав завдяки Facebook, коли на своїй сторінці опублікував одну з найвідоміших його статей. Для більшості читачів публікація була сюрпризом, але один із них, Юрій Данилишин із Аргентини, написав, що має додаткову інформацію про Кодо. Саме вона і стала основою цієї статті.

Обкладинка книги "Повстанці за залізною завісою" (1966 рік). В цій книзі Кодо вивчав і бойовий досвід радянських партизанів Ковпака

Енріке Мартінес Кодо́ народився 4 вересня 1926 року в Буенос-Айресі. У цьому ж місті він отримав освіту журналіста, а згодом, у 1954-1955 роках, ще додатково навчався у спеціальній розвідувальній школі.
Тому й усе його подальше життя було пов'язане з цими двома галузями — він спочатку був журналістом "Diario El Pueblo" та "Semanario Esquiú", а з 1957 року став редактором "Manual de Informaciones" — видання розвідувального підрозділу генерального штабу аргентинської армії.
Українською тематикою Кодо зацікавився у квітні 1959 року, прочитавши в якійсь із аргентинських газет замітку про засудження в Радянському Союзі п'яти українських повстанців.
Невідомо, про кого саме йшлося і як була подана інформація (цілком можливо, що в дусі радянської пропаганди про злочинців — "українсько-німецьких буржуазних націоналістів"), але вона стала початком захоплення аргентинського журналіста.
Можливостей дізнатися більше про Україну, українців та навіть Українську повстанську армію в Аргентині виявилося чимало. Адже там уже кілька десятиліть активно діяла українська діаспора, яка мала власні громадські організації та видання.
Кодо зав'язав контакти з активістами, зокрема з Юрієм Тисом-Крохмалюком, директором Українського інформаційно-видавничого інституту. Тис був колегою Кодо — теж журналіст, військовик, колишній офіцер дивізії "Галичина". Проте найцікавішим для аргентинського журналіста виявилося те, що директор інституту був ще й військовим істориком, автором книг про бої Богдана Хмельницького, Полтавську битву.
Безперечно, саме Юрій Тис був головним консультантом Кодо. Можливо, саме він, маючи зв'язки з ветеранами Української повстанської армії (незабаром після знайомства з Кодо Тис виїхав до США, де мешкало чимало колишніх вояків УПА, містилися повстанські архіви), забезпечив журналіста документальними джерелами та фото.

Організація і підрозділи УПА. Ілюстрації зі статті Кодо в Military Review

У результаті в 1960 році з'явилася перша стаття Енріке Мартінеза Кодо "Партизанська війна в Україні", присвячена УПА. Її опубліковано в журналі "Military Review" — офіційному виданні коледжу командування та Генерального штабу армії США.
Українська тематика не просто так зацікавила американських військових: початок 1960-х — час масового розгортання національно-визвольних рухів країн Африки та Азії, що у своїй боротьбі активно використовували партизанську тактику.
Тож вивчення досвіду вояків УПА — одних із перших, хто розвивав повстансько-партизанську тактику — було надзвичайно корисним.

Стаття Кодо відкривала той номер Military Review. Повністю скачати можна з цієї бібліотеки

Через три роки після публікації статті з'явилася перша іспаномовна книга Кодо про УПА — "La Resistencia en Ucrania" ("Рух опору в Україні"), а ще через три — монографія "Повстанці за залізною завісою", яка відкрила для мене цього автора.
Він написав іще чотири праці на українську тематику, а одну з них, "Los Crímenes de Munich. 1957—1959" ("Злочини в Мюнхені. 1957—1959"), присвятив питанню вбивства лідерів націоналістичного руху Лева Ребета та Степана Бандери.
Кодо став автором десятка статей про український визвольний рух, які друкувалися в різних країнах Латинської Америки.
З 1972 до 1975 року він був редактором спеціального іспаномовного журналу Антибільшовицького блоку народів (міжнародного об'єднання, створеного ОУН) "Resistencia y Liberación". Також готував до друку іспанський переклад "Історії України" Дмитра Дорошенка, книги "Українська проблема та Симон Петлюра" Алена Дероша.

Перша книга Енріке Мартінеза Кодо про УПА "Вільна Україна. Рух опору в Україні" (1963 рік)

Енріке Матрінес Кодо отримав за своє життя чимало відзнак — премій, орденів, нагороду від аргентинської розвідки. Проте серед них лише одна українська — медаль Святого Володимира, найвища нагорода Світового конгресу вільних українців, яку йому вручили у 1989 році.
Через два роки після цього постала незалежна Україна. Аргентинський журналіст Кодо́ зробив чимало, аби це стало можливим, але за понад двадцять років він так і не отримав жодної відзнаки від її влади.
Як, зрештою, не отримали їх і більшість тих, про кого він писав, — українських повстанців.

Джерело