6.12.2012, Сергій Грабовський , Український тиждень
|
Як треба будувати армію та флот?
Сінгапурська
армія оснащена за останнім словом техніки, кожен солдат там має iPad
2. Натомість там економлять на генералах-адміралах. А от у
Військово-морських силах України адміралів більше, ніж бойових кораблів.
|
 |
Фотогалерея: Сінгапурська армія - сучасна та ефективна (зображень: 15)
    |
Про Сінгапур дуже любить писати знана московська авторка Юлія Латиніна, вважаючи його зразком економічного дива та соціальної стабільності.
І справді: під мудрим керівництвом Партії народної дії та її засновника
Лі Куань Ю і його сина, нинішнього прем’єра Республіки Сінгапур, Лі
Сянь Луна ця невелика за площею, позбавлена мінеральних ресурсів і
питної води країна впевнено розвивається, маючи сьогодні ВВП з
розрахунку на душу населення у 14 разів більший, аніж Україна. А душ
там, між іншим, понад п’ять мільйонів, тобто це не Монако і не
Ліхтенштейн. Щоправда, не зовсім гаразд у Сінгапурі з політичною
демократією (хоча там у парламенті й представлені дві опозиційні партії)
і за свободою слова (навіть гірше, ніж в Україні), проте фактично
відсутні корупція і злочинність…
Але мова не про це. Зрештою, навряд чи сінгапурський досвід боротьби з кримінальними злочинами та побутовими правопорушеннями можна взяти й пересадити на український ґрунт.
Нагадаю, що місцеві закони передбачають публічне побиття палицями з місцевої твердої тростини (яку зарубіжні туристи вважають бамбуком) за цілу низку провин. Так, рік тому громадянин України Сергій Сєрков надто фривольно (простіше кажучи, по-хамськи) поводився зі стюардесою авіакомпанії «Singapore Airlines».
Це закінчилося судом і публічним побиттям палицями (які там звуться «кане») відповідно до статті кримінального кодексу «Образа гідності громадянина Сінгапуру». А за дрібніші провини (скажімо, за кинутий на тротуар недопалок чи фантик) штрафують на великі суми. Ну, а за зумисне вбивство чи оптову торгівлю наркотиками – шибениця.
За останню чверть століття її відвідало приблизно півсотні злочинців – і це попри те, що 40% громадян Сінгапуру – і буддисти, а ще 14% - християни, тобто сповідують в основі своїй гуманні релігії. Та в Україні, повторюю, це не можна переймати: на шибеницю одразу почнуть відправляти політичних опозиціонерів та випадкових людей, на яких списуватимуть злочини «мажорів». а щоби віддухопелити всіх хамів, не вистачить світових запасів тростини, тим більше, що розпочинати доведеться із так званих «правоохоронних органів», чи не так?
А от на що варто було би звернути увагу українським політикам – так це на оснащення і принципи побудови армії цієї невеликої держави.
Враховуючи стратегічне значення Сінгапура, через який проходять морські шляхи з Індійського у Тихий океан, та його економічний потенціал, держави-сусіди – Малайзія та Індонезія – свого часу ласо позирали на місто-державу. І догралися.
Сінгапурці не стали просити ні в кого захисту та гарантій – вони просто ударними темпами збудували таке військо, яке спроможне завдати потужного удару будь-якому потенціальному агресору у своєму регіоні.
Утім, судіть самі.
Оскільки йдеться про острівну державу, то почнемо з флоту.
На озброєнні він має: чотири підводних човни, шість фрегатів, стільки ж корветів, одинадцять патрульних кораблів, чотири мінно-тральні кораблі. Плюс сотня швидкохідних патрульних катерів. Далі йдуть сили безпосереднього забезпечення наступу на ворожу територію: чотири танкодесантних кораблі, 34 великих і 100 малих десантних катерів.
Причому йдеться не про якийсь іржавий мотлох часів Другої світової війни: Сінгапур має, поміж інших, і кораблі, побудовані з використанням технології «стелс». І що цікаво: перший фрегат RSS Formidable був побудований відомою французкою суднобудівною компанією DKNS. А далі будівництво тривало вже в Сінгапурі, на корабельні Беной: фрегати RSS Intrepid, RSS Steadfast, RSS Tenacious, RSS Stalwart і RSS Tenacious збудовані вже сінгапурцями з широким застосуванням технологій «стелс», внаслідок чого кораблі мають низку радіолокаційну, акустичну, електромагнітну і інфрачервону помітність.
Завдяки високому рівні автоматизації корабель довжиною 115 метрів з десятками пускових установок ракет Harpoon та Aster, здатних вражати надводні та повітряні цілі, а також із засобами для пошуку та знищення підводних човнів й 76-мм гарматою, має всього лише 70 осіб екіпажу. І загалі ВМС Сінгапуру, попри значну кількість кораблів, не надто численні – лише три тисячі особового складу.
Тепер про авіацію. На її озброєнні – понад 100 бойових літаків, з них 60 F-16 Fighting Falcon модифікацій С и D (багатоцільовий надзвуковий винищувач четвертого покоління, досі випускається у США) та F-15SG Eagle (поки що 2, замовлено ще 22) – всепогодний тактичний винищувач також четвертого покоління. Є й винищувачі попереднього покоління: 37 F-5 Tiger II.
А ще – 27 реактивних легких розвідників та штурмовиків S-211, перша шістка яких була зібрана в Сінгапурі з італійських комплектуючих, а далі літаки будувалися за ліцензією місцевою фірмою SAMCO. Крім того, на озброєнні – 64 вертольоти, в числі яких добре відомі й випробувані в бойових ситуаціях AН-64D Apache, AS-З32М Super Puma, СН-47SD Chinook Super D, AS-532UL Cougar. А ще сінгапурська авіація має на озброєнні дюжину багатоцільових легких гелікоптерів EC120 В Colibri.
Розробка цього літального апарату велась у 1990-ті спільно консорціумом Eurocopter (Євросоюз), Харбінською авіаційною виробничою корпорацією НAMC (КНР) та фірмою Singapore Technology Aerospatials SA. Як бачимо, конструктори й виробничники міста-держава здатні на рівних займатися створенням перспективних новинок авіації (загалом випущено вже понад півсотні EC120 В Colibri). І, звісно, є у ВПС Сінгапуру (загальна чисельність – 13,5 тисяч особового складу) й півсотні безпілотників, без яких не може обійтися жодна сучасна армія світу.
І, нарешті, про сухопутні війська. Їхня загальна чисельність у мирний час – 50 тисяч особового складу. Їхня основа – три моторизованих дивізії (у кожній дві піхотних і танкова бригади), дивізія швидкого реагування (амфібійна, аеромобільна, піхотна бригади) та окрема механізована бригада. При цьому поняття «піхотна бригада» - евфемізм, бо реально йдеться про повністю механізоване й насичене бронетехнікою з’єднання (загалом у сухопутних військах Сінгапуру понад 3500 одиниць бронетехніки).
Серед цієї техніки – майже дві сотні основних бойових танків (96 німецьких Leopard-2А4, які перебувають у процесі постійної модернізації, інші – істотно перероблені свого часу в Ізраїлі британські «Центуріони»; їх планують замінити на щось більш нове); близько 350 легких французьких танків AMX-13 масою, які також придбані у ізраїльтян після проведеної тими модернізації (у Сінгапурі ці танки також були оновлені, з’явилися лазерний далекомір та тепловізор місцевого виробництва, нові електричні приводи наведення гармати); 1050 бойових машин піхоти і понад 1000 бронетранспортерів, десятки самохідних гармат, пересувних зенітних комплексів різного типу тощо.
При цьому бойові машини піхоти Bionix і Terrex – власні розробки компанії Singapore Technologies Kinetics 2000-х років; вони постійно модифікуються і вдосконалюються, маючи на оснащенні не лише ефективну зброю (кулемети, автоматичні гармати, автоматичні гранатомети тощо), а й чутливі датчики та засоби спостереження (перископи, тепловізори, відеокамери кругового спостереження, акустичні датчики пострілів стрілецької зброї). Броня цих БМП значно потужніша, ніж на їхніх російських чи українських аналогах і забезпечує куди кращий захист екіпажу та десанту.
Уже говорилося про понад 1000 гусеничних бронетранспортерів М113А2 ULTRA виробництва США, більшість з яких модернізована ізраїльською фірмою Rafael, а менша частина – самими сінгапурцями шляхом. І БТР, і БМП Terrex – плаваючі машини. Воно й зрозуміло: через вузьку Джохорську протоку до Малайзії у разі потреби доберуться самі, танки попливуть на танкодесантних кораблях, а БМП Bionix рушать у путь на великих військо-транспортних літаках, яких Сінгапур має два десятки…
А ще у розпорядженні сінгапурських військових є 300 легких плаваючих БТР Cadillac Commando (броньованих розвідувально-дозорних машин, як їх звуть у нас) Півсотні «Кадилаків» у бойовому складі, решта – на консервації. І будьте певні – вони там не іржавіють, бо їх ретельно доглядають.
Крім того, збройні сили міста-держави півсотні самохідних 155-мм гаубиць SSPH Primus власного виробництва та цілу низку інших броньованих машин. До загального числа бронетехніки при цьому не включають 400 неозброєних легкоброньованих всюдиходів Bronco All Terrain Tracked Carrier (згадана вже компанія Singapore Technologies Kinetics продукує їх не тільки для своєї країни, а і для потреб армій Великої Британії та Таїланду).
При цьому Малайзія, яка колись зазіхала на Сінгапур, сьогодні може лише клацати зубами: вона має на озброєнні своїх сухопутних сил тільки 48 танків PT-91M (польська модифікація відомого радянського Т-72)…
І ще одна промовиста деталь: багатий Сінгапур міг би собі дозволити мати так звану «професійну армію», укомплектовану солдатами-контрактниками. Але уряд держави вважає за краще залишити призовну систему: юнаки у віці 18 років мають піти до війська, щоб повернутися додому вишколеними вояками «через дві зими, через дві весни». Це дає змогу Сінгапуру мати велике число підготовлених резервістів: 300 тисяч у сухопутних військах, 7,5 тисяч – у ВПС, 5 тисяч – у ВМС. А ще існують допоміжні формування: 12 тисяч особового складу у поліції берегової охорони, 84 тисячі – у силах цивільної оборони. Ну, і є ще мільйонний мобілізаційний резерв у разі війни.
А, ледве не забув: упродовж двох останніх років кожен військовослужбовець отримав за наказом командування iPad 2. Коштів на це уряд не пошкодував. Натомість на генералах-адміралах у Сінгапурі економлять: політичне керівництво Збройними силами здійснюють президент та міністр оборони (цивільна особа), а безпосереднє – головнокомандувач ЗС, який має звання генерал-лейтенанта; командувачі сухопутних, морських і повітряних сил мають звання генерал-майорів (а от у Військово-морських силах України адміралів більше, ніж бойових кораблів…).
Який же висновок можна зробити з усього цього? Не буду нічого нав’язувати читачеві, наведу тільки свіженьке інформаційне повідомлення. Виявляється, у складі Повітряних сил Збройних Сил України вперше за багато років з’явилася повністю укомплектована бойова ескадрилья. Про це гордо заявив міністр оборони Дмитро Саламатін. З нагоди 21-ї річниці Збройних Сил України на аеродромі «Кульбакіно» (Миколаївська область) перед міністром пролетіли в бойовому порядку чотири ланки по чотири літаки – 14 літаків Су-25 і два літаки Л-39 299-ї бригади тактичної авіації повітряного командування «Південь».
Саламатін вручив військовим льотчикам формуляри від двох літаків Су-25М1, які пройшли капітальний ремонт і були модернізовані на запорізькому авіаремонтному заводі «МІГ-РЕМОНТ». «Це наша спільна перемога, це ваша праця, це праця заводчан. Ця подія стала можливою завдяки реформі армії, яку впроваджує президент Віктор Янукович», - заявив міністр оборони. Нагадаю, що одним із засадничих моментів цієї реформи має стати скорочення ЗСУ до 2017 року чи то до 70 тисяч, чи то до 100 тисяч особового складу, тобто фактично до числа армії Сінгапуру – ясна річ, без відповідного сучасного озброєння, без ліквідації безбожно роздутого генеральсько-адміральського корпусу і без надання кожному солдатові в особисте користування iPad 2.
Що ж, Віктор Федорович послідовний у своїх реформах: під час Помаранчевої революції він одним із останніх своїх прем’єрських розпоряджень устиг відправити на металобрухт 30 бойових та допоміжних кораблів, серед яких були фрегат «Севастополь», корвет «Ізяслав» і ракетний катер «Умань». Не надто дорогий ремонт плюс модернізація – і вони б іще ходили Чорним морем два десятки років. Але… Україна – не Сінгапур.
Джерело
Але мова не про це. Зрештою, навряд чи сінгапурський досвід боротьби з кримінальними злочинами та побутовими правопорушеннями можна взяти й пересадити на український ґрунт.
Нагадаю, що місцеві закони передбачають публічне побиття палицями з місцевої твердої тростини (яку зарубіжні туристи вважають бамбуком) за цілу низку провин. Так, рік тому громадянин України Сергій Сєрков надто фривольно (простіше кажучи, по-хамськи) поводився зі стюардесою авіакомпанії «Singapore Airlines».
Це закінчилося судом і публічним побиттям палицями (які там звуться «кане») відповідно до статті кримінального кодексу «Образа гідності громадянина Сінгапуру». А за дрібніші провини (скажімо, за кинутий на тротуар недопалок чи фантик) штрафують на великі суми. Ну, а за зумисне вбивство чи оптову торгівлю наркотиками – шибениця.
За останню чверть століття її відвідало приблизно півсотні злочинців – і це попри те, що 40% громадян Сінгапуру – і буддисти, а ще 14% - християни, тобто сповідують в основі своїй гуманні релігії. Та в Україні, повторюю, це не можна переймати: на шибеницю одразу почнуть відправляти політичних опозиціонерів та випадкових людей, на яких списуватимуть злочини «мажорів». а щоби віддухопелити всіх хамів, не вистачить світових запасів тростини, тим більше, що розпочинати доведеться із так званих «правоохоронних органів», чи не так?
А от на що варто було би звернути увагу українським політикам – так це на оснащення і принципи побудови армії цієї невеликої держави.
Враховуючи стратегічне значення Сінгапура, через який проходять морські шляхи з Індійського у Тихий океан, та його економічний потенціал, держави-сусіди – Малайзія та Індонезія – свого часу ласо позирали на місто-державу. І догралися.
Сінгапурці не стали просити ні в кого захисту та гарантій – вони просто ударними темпами збудували таке військо, яке спроможне завдати потужного удару будь-якому потенціальному агресору у своєму регіоні.
Утім, судіть самі.
Оскільки йдеться про острівну державу, то почнемо з флоту.
На озброєнні він має: чотири підводних човни, шість фрегатів, стільки ж корветів, одинадцять патрульних кораблів, чотири мінно-тральні кораблі. Плюс сотня швидкохідних патрульних катерів. Далі йдуть сили безпосереднього забезпечення наступу на ворожу територію: чотири танкодесантних кораблі, 34 великих і 100 малих десантних катерів.
Причому йдеться не про якийсь іржавий мотлох часів Другої світової війни: Сінгапур має, поміж інших, і кораблі, побудовані з використанням технології «стелс». І що цікаво: перший фрегат RSS Formidable був побудований відомою французкою суднобудівною компанією DKNS. А далі будівництво тривало вже в Сінгапурі, на корабельні Беной: фрегати RSS Intrepid, RSS Steadfast, RSS Tenacious, RSS Stalwart і RSS Tenacious збудовані вже сінгапурцями з широким застосуванням технологій «стелс», внаслідок чого кораблі мають низку радіолокаційну, акустичну, електромагнітну і інфрачервону помітність.
Завдяки високому рівні автоматизації корабель довжиною 115 метрів з десятками пускових установок ракет Harpoon та Aster, здатних вражати надводні та повітряні цілі, а також із засобами для пошуку та знищення підводних човнів й 76-мм гарматою, має всього лише 70 осіб екіпажу. І загалі ВМС Сінгапуру, попри значну кількість кораблів, не надто численні – лише три тисячі особового складу.
Тепер про авіацію. На її озброєнні – понад 100 бойових літаків, з них 60 F-16 Fighting Falcon модифікацій С и D (багатоцільовий надзвуковий винищувач четвертого покоління, досі випускається у США) та F-15SG Eagle (поки що 2, замовлено ще 22) – всепогодний тактичний винищувач також четвертого покоління. Є й винищувачі попереднього покоління: 37 F-5 Tiger II.
А ще – 27 реактивних легких розвідників та штурмовиків S-211, перша шістка яких була зібрана в Сінгапурі з італійських комплектуючих, а далі літаки будувалися за ліцензією місцевою фірмою SAMCO. Крім того, на озброєнні – 64 вертольоти, в числі яких добре відомі й випробувані в бойових ситуаціях AН-64D Apache, AS-З32М Super Puma, СН-47SD Chinook Super D, AS-532UL Cougar. А ще сінгапурська авіація має на озброєнні дюжину багатоцільових легких гелікоптерів EC120 В Colibri.
Розробка цього літального апарату велась у 1990-ті спільно консорціумом Eurocopter (Євросоюз), Харбінською авіаційною виробничою корпорацією НAMC (КНР) та фірмою Singapore Technology Aerospatials SA. Як бачимо, конструктори й виробничники міста-держава здатні на рівних займатися створенням перспективних новинок авіації (загалом випущено вже понад півсотні EC120 В Colibri). І, звісно, є у ВПС Сінгапуру (загальна чисельність – 13,5 тисяч особового складу) й півсотні безпілотників, без яких не може обійтися жодна сучасна армія світу.
І, нарешті, про сухопутні війська. Їхня загальна чисельність у мирний час – 50 тисяч особового складу. Їхня основа – три моторизованих дивізії (у кожній дві піхотних і танкова бригади), дивізія швидкого реагування (амфібійна, аеромобільна, піхотна бригади) та окрема механізована бригада. При цьому поняття «піхотна бригада» - евфемізм, бо реально йдеться про повністю механізоване й насичене бронетехнікою з’єднання (загалом у сухопутних військах Сінгапуру понад 3500 одиниць бронетехніки).
Серед цієї техніки – майже дві сотні основних бойових танків (96 німецьких Leopard-2А4, які перебувають у процесі постійної модернізації, інші – істотно перероблені свого часу в Ізраїлі британські «Центуріони»; їх планують замінити на щось більш нове); близько 350 легких французьких танків AMX-13 масою, які також придбані у ізраїльтян після проведеної тими модернізації (у Сінгапурі ці танки також були оновлені, з’явилися лазерний далекомір та тепловізор місцевого виробництва, нові електричні приводи наведення гармати); 1050 бойових машин піхоти і понад 1000 бронетранспортерів, десятки самохідних гармат, пересувних зенітних комплексів різного типу тощо.
При цьому бойові машини піхоти Bionix і Terrex – власні розробки компанії Singapore Technologies Kinetics 2000-х років; вони постійно модифікуються і вдосконалюються, маючи на оснащенні не лише ефективну зброю (кулемети, автоматичні гармати, автоматичні гранатомети тощо), а й чутливі датчики та засоби спостереження (перископи, тепловізори, відеокамери кругового спостереження, акустичні датчики пострілів стрілецької зброї). Броня цих БМП значно потужніша, ніж на їхніх російських чи українських аналогах і забезпечує куди кращий захист екіпажу та десанту.
Уже говорилося про понад 1000 гусеничних бронетранспортерів М113А2 ULTRA виробництва США, більшість з яких модернізована ізраїльською фірмою Rafael, а менша частина – самими сінгапурцями шляхом. І БТР, і БМП Terrex – плаваючі машини. Воно й зрозуміло: через вузьку Джохорську протоку до Малайзії у разі потреби доберуться самі, танки попливуть на танкодесантних кораблях, а БМП Bionix рушать у путь на великих військо-транспортних літаках, яких Сінгапур має два десятки…
А ще у розпорядженні сінгапурських військових є 300 легких плаваючих БТР Cadillac Commando (броньованих розвідувально-дозорних машин, як їх звуть у нас) Півсотні «Кадилаків» у бойовому складі, решта – на консервації. І будьте певні – вони там не іржавіють, бо їх ретельно доглядають.
Крім того, збройні сили міста-держави півсотні самохідних 155-мм гаубиць SSPH Primus власного виробництва та цілу низку інших броньованих машин. До загального числа бронетехніки при цьому не включають 400 неозброєних легкоброньованих всюдиходів Bronco All Terrain Tracked Carrier (згадана вже компанія Singapore Technologies Kinetics продукує їх не тільки для своєї країни, а і для потреб армій Великої Британії та Таїланду).
При цьому Малайзія, яка колись зазіхала на Сінгапур, сьогодні може лише клацати зубами: вона має на озброєнні своїх сухопутних сил тільки 48 танків PT-91M (польська модифікація відомого радянського Т-72)…
І ще одна промовиста деталь: багатий Сінгапур міг би собі дозволити мати так звану «професійну армію», укомплектовану солдатами-контрактниками. Але уряд держави вважає за краще залишити призовну систему: юнаки у віці 18 років мають піти до війська, щоб повернутися додому вишколеними вояками «через дві зими, через дві весни». Це дає змогу Сінгапуру мати велике число підготовлених резервістів: 300 тисяч у сухопутних військах, 7,5 тисяч – у ВПС, 5 тисяч – у ВМС. А ще існують допоміжні формування: 12 тисяч особового складу у поліції берегової охорони, 84 тисячі – у силах цивільної оборони. Ну, і є ще мільйонний мобілізаційний резерв у разі війни.
А, ледве не забув: упродовж двох останніх років кожен військовослужбовець отримав за наказом командування iPad 2. Коштів на це уряд не пошкодував. Натомість на генералах-адміралах у Сінгапурі економлять: політичне керівництво Збройними силами здійснюють президент та міністр оборони (цивільна особа), а безпосереднє – головнокомандувач ЗС, який має звання генерал-лейтенанта; командувачі сухопутних, морських і повітряних сил мають звання генерал-майорів (а от у Військово-морських силах України адміралів більше, ніж бойових кораблів…).
Який же висновок можна зробити з усього цього? Не буду нічого нав’язувати читачеві, наведу тільки свіженьке інформаційне повідомлення. Виявляється, у складі Повітряних сил Збройних Сил України вперше за багато років з’явилася повністю укомплектована бойова ескадрилья. Про це гордо заявив міністр оборони Дмитро Саламатін. З нагоди 21-ї річниці Збройних Сил України на аеродромі «Кульбакіно» (Миколаївська область) перед міністром пролетіли в бойовому порядку чотири ланки по чотири літаки – 14 літаків Су-25 і два літаки Л-39 299-ї бригади тактичної авіації повітряного командування «Південь».
Саламатін вручив військовим льотчикам формуляри від двох літаків Су-25М1, які пройшли капітальний ремонт і були модернізовані на запорізькому авіаремонтному заводі «МІГ-РЕМОНТ». «Це наша спільна перемога, це ваша праця, це праця заводчан. Ця подія стала можливою завдяки реформі армії, яку впроваджує президент Віктор Янукович», - заявив міністр оборони. Нагадаю, що одним із засадничих моментів цієї реформи має стати скорочення ЗСУ до 2017 року чи то до 70 тисяч, чи то до 100 тисяч особового складу, тобто фактично до числа армії Сінгапуру – ясна річ, без відповідного сучасного озброєння, без ліквідації безбожно роздутого генеральсько-адміральського корпусу і без надання кожному солдатові в особисте користування iPad 2.
Що ж, Віктор Федорович послідовний у своїх реформах: під час Помаранчевої революції він одним із останніх своїх прем’єрських розпоряджень устиг відправити на металобрухт 30 бойових та допоміжних кораблів, серед яких були фрегат «Севастополь», корвет «Ізяслав» і ракетний катер «Умань». Не надто дорогий ремонт плюс модернізація – і вони б іще ходили Чорним морем два десятки років. Але… Україна – не Сінгапур.
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар