Психологія ранньої юності

М.М. Заброцький, професор

Житомирський інститут післядипломної педагогічної освіти

 

 Психологiчнi особливостi юнацтва

План:

1. Загальна характеристика ранньої юності.

2. Взаємостосунки з дорослими та однолітками.

3. Пізнавальні процеси і розумовий розвиток.

4. Формування особистостi в перiод ранньої юностi.

 

1. Загальна характеристика ранньої юності.

Рання юність (від 14-15 до 18 рокiв) - це перiод завершення фiзичного дозрівання організму, завершальний етап початкової соцiалiзацiї особистості.

Фізичний розвиток старшокласників характеризується подальшими анатомічними та фізіологічними змінами, тісно пов’ язаними між собою. Темпи збільшення зросту та ваги сповільнюються, причому юнаки надолужують недавнє відставання від дівчат. Повного зросту дівчата досягають в середньому між 16 і 17 роками (відхилення в ту чи іншу сторону до 13 місяців), а юнаки - між 17 і 18 роками (відхилення - до 10 місяців).

В основному завершується окостеніння скелету, вдосконалюється м’ язова система, паралельно з цим збільшується і м’язова сила. Інтенсивно розвивається сердцево-сосудиста система, нервова регуляція її діяльності. Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку.

Статеве дозрівання для більшості юнаків і дівчат цього віку вже завершено.

Соціальна ситуація розвитку. Основна соціальна задача на цьому етапi - вибір професії, соціальне та особистiсне самовизначення.

До моменту закінчення школи юнаки та дівчата мають бути психологічно готовими до дорослого життя. Мова йде про сформованість властивостей, здібностей та потреб, які б дозволили молодій людині повною мірою реалізувати себе в праці, в громадському житті, в майбутній сім’ ї.

Передусім це розвиток потреби в спілкуванні та освоєння способів його здійснення, формування теоретичного мислення і вміння орієнтуватись у різних його формах (науковому, художньому, етичному, правовому тощо), що знаходить своє вираження в наявних основах наукового та громадянського світогляду, розвиток рефлексії, яка забезпечує усвідомлене і критичне ставлення до себе, становлення готовності до трудової діяльності (В.В. Давидов).

Якщо ці якості сформовані, то молода людина має необхідну психологічну базу для самовизначення - центрального новоутворення раннього юнацького віку. При всій складності цього явища, основним в ньому є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе як члена суспільства, визначити себе у світі, тобто зрозуміти себе, свої можливості, своє місце і призначення у житті (Л.І. Божович, Л. С. Славіна). Провідною на цьому етапі стає учбово-професійна діяльність.

Відмітимо, що перехідний, маргінальний характер соціального положення i статусу ранньої юностi визначає i характерні психiчнi особливостi юнацтва. Ще актуальними залишаються успадкованi вiд пiдлiткового вiку проблеми - захист свого права на автономію вiд старших, власне вiкова специфіка та iн. З другого боку, самовизначення потребує не стільки автономії від свiту дорослих, скільки визначення в ньому свого місця, орієнтації в ньому (І.С. Кон). Останнє вимагає диференціації розумових здібностей та інтересів, розвитку інтегральних механізмів самосвідомості, вироблення світогляду, життєвої позиції тощо.

Самовизначення на цьому етапi ще не є завершеним, остаточним, оскiльки воно не пройшло перевiрки життям. Тому до юності відносять i вікову групу вiд 18 до 23 - 25 рокiв, яку умовно називають “початком дорослостi” (I.С. Кон). На цьому етапі людина вже є повнiстю дорослою як у бiологiчному, так i в соцiальному планi. Вона передусім суб’єкт трудової діяльності (освіта, яка часто ще продовжується, на цьому етапі вже не загальна, а професійна, i її можна розглядати як особливий рiзновид працi). Соцiально-психологiчнi властивості тут детермінуються не стільки віком, скільки соцiально-професiйним становищем людини.
 

2. Взаємостосунки з дорослими та однолітками.

Старшокласник і дорослі. Одна з центральних проблем підліткового віку - перебудова взаємостосунків з дорослими та зміна значущих осіб - зберігає своє значення і в період ранньої юності.

Старшокласники прагнуть звільнитися від контролю та опікування зі сторони батьків і вчителів, а також від встановлених ними норм і порядків. У цьому процесі прийнято розрізняти домагання автономії в сфері поведінки (потреба і право самостійно вирішувати особисті проблеми), емоційної автономії (потреба і право мати власні, самостійно обрані, уподобання) та нормативної автономії (потреба і право на власні норми і цінності) (І.С. Кон).

Першою, і порівняно легко, досягається незалежність поведінки, зрозуміло, в певних рамках, передусім у сфері дозвілля. Юнаки та дівчата все більше проводять його поза домівкою і школою, віддаючи перевагу одноліткам як партнерам по спільному дозвіллю.

Емоційна автономність досягається з більшими труднощами, і цей процес дуже суперечливий. Якщо підлітковий період породжує передусім проблеми, пов’ язані з дисципліною, то рання юність дає найбільше емоційних конфліктів, особливо у взаєминах з батьками.

Для того, щоб стати дорослою, молода людина має розірвати емоційну залежність від батьків, включити свої стосунки з ними в нову, більш складну систему емоційних уподобань і симпатій, центром якої вже будуть не батьки, а вона сама.

Батьки, як правило, хворобливо реагують на таке охолодження зі сторони своїх дітей, скаржаться на їх черствість та байдужість. Проте це тимчасове явище, емоційний контакт з батьками відновлюється після завершення кризового періоду на новому рівні, якщо, звичайно, нетактовність і безцеремонність старших не закривають для них внутрішній світ молодої людини надовго, а то й назавжди.

Ревниво захищається юнаками та дівчатами своє право на власні переконання, моральні установки та цінності. З цією метою нерідко займаються нарочито максималістські позиції, висловлюються крайні точки зору з того чи іншого питання. Однак за цією зовнішньою стороною можна прослідкувати велику залежність в серйозних проблемах (вибір професії, політичних поглядів, світогляду тощо) від дорослих, особливо від батьків. Інша справа, коли мова йде про моду, смаки, способи проведення дозвілля та ін.

Товариство однолітків. В період ранньої юності продовжується процес переорієнтації спілкування з дорослих на ровесників. В його основі лежить суперечлива взаємодія двох потреб - у відособленні та в належності до певної групи, входженні до неї. Якщо перша реалізується передусім через прагнення до емансипації від дорослих, то друга - у взаєминах з однолітками.

Відчуття самітності, переживання власної непотрібності, зумовлені віковими суперечностями становлення особистості, викликають у молодих людей нестримне прагнення до об’ єднання і спілкування з однолітками, у товаристві яких вони надіються знайти так гостро потрібні емоційну теплоту, розуміння, визнання власної значимості тощо.

Характерним для таких компаній є дуже високий рівень конформізму. Захист своєї незалежності від старших у цьому віці поєднується з вкрай некритичним ставленням до уявлень і цінностей власної групи та її лідерів. Індивідуальність утверджують через однаковість (в рамках своєї групи), у спільному протистоянні комусь іншому.

Надзвичайно серйозною є потреба не просто входити до групи, а бути прийнятим однолітками, відчувати свою необхідність для групи, мати в ній певний авторитет. Низький статус в групі, як правило, корелює з високим рівнем особистісної тривожності.

Стрімко зростає число груп і компаній, до яких входить старшокласник, зокрема, число референтних груп, тобто тих, на які він орієнтується, з якими співвідносить свої самооцінки і ціннісні орієнтації.

Юнацькому спілкуванню притаманні дві протилежні тенденції: розширення його сфери та зростаюча індивідуалізація (І.С. Кон, В.О. Лосенков). Перша проявляється, приміром, у збільшенні часу на спілкування з ровесниками (3 - 4 години в будні, 7 - 9 годин у вихідні та святкові дні), невпинному зростанні географії та соціального простору такого спілкування, постійному пошуку та готовності до міжособових контактів.

Стосовно індивідуалізації стосунків, то насамперед вкажемо на чітке розмежування характеру взаємин з різними людьми, високу вибірковість і максималістську вимогливість до друзів.

Потреба самовиразитись, розкрити свої переживання домінує над інтересом до почуттів та переживань іншого, що зумовлює егоцентричність юнацького спілкування, послуговує причиною напруженості взаємин та невдоволення ними.

Різко посилюється потреба в індивідуальній інтимній дружбі.

Помітно активізуються міжстатеві взаємини: розширюється сфера дружніх стосунків, розвивається настійна потреба в коханні, появляються серйозні захоплення, багато хто розпочинає статеве життя.

Юнацькі мрії про кохання відображають насамперед потребу в емоційному теплі, душевній близькості, розумінні. Як правило, вони не співпадають (особливо в юнаків) з чуттєвістю, зумовленою статевим дозріванням.
 

3. Пізнавальні процеси і розумовий розвиток.

В ранньому юнацькому віці закріплюються i вдосконалюються психiчнi властивостi, набутi ранiше. Водночас вiдбуваються подальшi якiснi змiни всiх сторiн психiчної дiяльностi, якi i є основою становлення особистості на цьому етапi розвитку.

Сприймання. Подальший розвиток сприймання в перiод ранньої юностi виявляється передусiм у довільних його формах, в перцептивних дiях, актах планомiрного спостереження за певними об’єктами, які спрямовуються пізнавальними i практичними цiлями. Сприймання стає складним інтелектуальним процесом, опосередкованим попереднім досвідом, наявними знаннями та iнтелектуальним потенцiалом.

Увага. Розвиток уваги в цьому віці дуже суперечливий. Так, зростає обсяг уваги, здатність довго зберігати її інтенсивність та переключати з одного об’єкту на iнший; при цьому зростає і вибірковість уваги та її залежнiсть вiд спрямованостi iнтересiв, що зумовлює характерну для багатьох юнаків та дівчат неспроможність сконцентруватися на чомусь одному, майже постiйну розсiянiсть уваги (П.Я. Гальперiн).

Відмітимо заразом, що названі особливості уваги (невміння зосереджуватись, переключатись та вiдволiкатись вiд тих чи iнших стимулiв i подразників), - одна з основних причин низької успiшностi та цiлої низки різноманітних емоційних проблем цього вiку, включаючи пияцтво, наркоманію i гедонізм (Д. Хемiлтон).

У ряді досліджень показано, що розвиток довiльностi уваги, її стiйкостi та зосередженостi в юнацькому вiцi передусім пов’язаний з формуванням логічного мислення, освоєнням узагальнених способiв мислення (I.В. Страхов, Є.О. Мiлерян).

Вдосконалюється спроможність переключати увагу в зв’язку з переходами вiд одних навчальних i практичних завдань до iнших, а також через необхідність підпорядковувати близькі цілі більш віддаленим. Розвивається також здатнiсть розподiляти увагу, що робить можливим одночасове виконання рiзних дiй.

В учбовiй i практичнiй діяльності зростає роль пiслядовiльної уваги (довiльна увага, яка пiдтримується без вольових зусиль, майже як мимовільна). Передусім це має мiсце за умов, коли дiяльнiсть мотивується спецiальними інтересами. Відповідно i тривалість пiслядовiльної уваги зумовлена стiйкiстю останніх.

Пам’ять. Основна тенденція в розвитку пам’яті на цьому етапі полягає в подальшому зростаннi та змiцненнi її довiльностi. Зокрема, довiльне запам’ятовування стає значно продуктивнішим за мимовільне, намічається спеціалізація пам’яті, зумовлена провідними iнтересами. Вдосконалюються способи запам’ятовування за рахунок свiдомого використання рацiональних прийомiв. Помітно зростає продуктивність пам’ятi на абстрактний матеріал.

Логічне запам’ятовування протікає успішніше при дотриманні ряду умов: видiлення найважливiшого i найсуттєвiшого в матерiалi; усвiдомлення мети запам’ятовування; осмислення значення i логiчного смислу матерiалу; критичної оцiнки його змiсту; роздiлення матеріалу на структурні одиниці з виділенням у кожній опорних пунктів; змістовного групування матерiалу (А.О. Смирнов).

Вiд органiзацiї мислительної дiяльностi залежить також продуктивність мимовільної пам’ятi, причому її роль не зменшується, а виникають специфiчнi умови, за яких вона успiшно реалiзується. Мимовiльно запам’ятовується передусім те, що пов’язано з iнтересами, потребами i планами на майбутнє, що викликає сильний емоцiйний вiдгук) (П.I. Зiнченко).

Мислення. В інтенсивному iнтелектуальному дозрiваннi, характерному для ранньої юності, провідна роль належить розвитку мислення. Зумовлено це насамперед тим, що навчальна робота в старших класах створює сприятливi умови для переходу до більш високих рівнів абстрагуючого та узагальнюючого мислення.

Наукові поняття стають не тiльки предметом вивчення, а й iнструментом пiзнання об’єктивної дiйсностi в її закономiрних зв’язках i відношеннях.

Мислення стає більш системним. Знання утворюють певну систему, яка поступово трансформується в когнитивну модель свiту, що слугує основою формування світогляду. Розвивається потреба в теоретичному обгрунтуваннi пояснень явищ дійсності, виведенні часткових зв’язків явищ з якогось загального закону або пiдведення його пiд певну закономiрнiсть тощо.

Характерною особливiстю пiзнавальних функцiй та iнтелекту в перiод ранньої юностi стає поява вираженої схильності до теоретизування, творення абстрактних теорій, захопленість філософськими роздумуваннями (М.С. Лейтес, Ж. Пiаже).

Змінюється співвідношення між можливим i дiйсним на користь сфери можливого, що зумовлює iнтелектуальне експериментаторство, своєрiдну гру в поняття та формули. Абстрактна можливiсть стає більш цікавою i важливішою за дiйсність, оскільки вона не знає ніяких обмежень, крім суто логічних. Можна говорити не лише про розвиток нової iнтелектуальної якостi, а й про формування вiдповiдної потреби.

Відмітимо заразом, що така схильнiсть до абстрактних розмірковувань на свiтоглядно-фiлософську тематику притаманна бiльшою мiрою юнакам. Пiзнавальнi iнтереси дiвчат менш вираженi i гірше диференційовані. Дівчата краще розв’язують практичнi задачі, художньо-гуманiтарнi інтереси у них, як правило, домінують над природничими.

Широта інтелектуальних інтересів часто поєднується з вiдсутнiстю системи та методу. Характерною є схильнiсть перебiльшувати рiвень своїх знань i особливо розумових можливостей.

Пiдкреслимо, що iнтелектуальний розвиток у перiод ранньої юностi полягає не стiльки в накопиченнi нових вмiнь та перетвореннях окремих властивостей iнтелекту, скiльки в формуваннi iндивiдуального стилю розумової діяльності, тобто стійкої сукупності індивідуальних варіацій у способах сприймання, запам’ятовування i мислення, за якими стоять рiзнi шляхи набування, накопичення, переробки та використання інформації.

Важливо, що стиль мислення в цьому віці залежить також вiд типу нервової системи (Н. Малкова), при цьому однi її особливостi можуть компенсовуватись іншими.

Мовлення. В єдності з розвитком абстрагуючого й узагальненого мислення відбувається i перехiд до вищих рiвнiв мовлення. Мовлення ускладнюється за змiстом та структурою, розширюється активний i пасивний словник, удосконалюються мовнi засоби усного i писемного висловлення думок, формується вмiння точно виражати думки абстрактного характеру, користуватись усним мовленням як засобом спiлкування тощо.

Певнi змiни спостерiгаються в динаміці та структурі внутрішнього мовлення. Здійснюється перехід від розгорнутого до скороченого внутрiшнього мовлення, останнє стає формою iснування мислительних дiй.

Уява. Якщо для дітей єдиною усвідомлюваною реальністю є зовнішній світ, куди вони проектують i свою фантазiю, то рання юність знаменується відкриттям для себе власного внутрiшнього свiту, розвитком здатності заглиблюватися в себе, в свiт своїх переживань i психічних станів.

Значне місце у психічному житті в цьому віці посідають мрії, які стають особливо конкретними i дієвими.

Порівняно з підлітковим віком більш критичним стає ставлення до витворів своєї уяви, посилюється самоконтроль за її роботою.

Досконалiшою стає репродуктивна уява, водночас розвивається творча уява, що знаходить своє вiдображення в рiзноманiтних видах творчої діяльності (наукової, художньої, технічної та iн.).
 

3. Формування особистості в період ранньої юності.

Емоційно-вольова сфера. У порівнянні з підлітками зростає рівень свідомого самоконтролю, хоч саме в цьому вiцi бiльше всього скаржаться на слабкість волі, залежнiсть вiд зовнiшнiх впливiв i такi характерологічні риси як капризність, ненадійність, схильність легко i безпричинно ображатися тощо.

Залежність емоційних реакцій підлітків від гормональних та фiзiологiчних процесiв певною мiрою зберiгається i в перiод ранньої юностi, однак вона вже не визначає всіх особливостей емоційної сфери. Останні залежать також вiд соціальних факторів i умов виховання, причому iндивiдуально-типологiчнi вiдмiнностi часто суттєвiшi за вiковi.

Всі основні структури темпераменту i його залежності вiд властивостей нервової системи задаються ще в пiдлiтковому вiцi. Рання юнiсть вiдзначається посиленням iнтегральних зв’язкiв мiж його елементами, внаслiдок чого полегшується управлiння з боку людини власними реакціями (В.С. Мерлiн). Так, юнаки та дівчата, незалежно вiд типу нервової системи, значно стриманіші i бiльш врiвноваженi у порiвняннi з пiдлiтками (О.В. Кучменко).

Однак саме в цьому вiцi особливо гостро проявляються окремi властивостi характеру, iнколи доходячи до рiвня акцентуацiй; останні, не будучи самі по собі патологіями, збільшують ймовірність психічних травм та розвитку вiдхилювальних форм поведінки. Приміром, загострення такої типологічної для юнацтва риси як гiпертимнiсть (підвищена активність та надмірна збудженість) нерідко спричинює нерозбірливість молодих людей у знайомствах, схильнiсть до непродуманих, авантюрних вчинкiв, а типологічно зумовлена замкнутість може перерости у хворобливу самоізоляцію або й почуття власної неповноцінності тощо. Взагалі вік вiд 14 до 18 рокiв є критичним перiодом для психопатій (О.Є. Личко).

В цілому ж можна сказати, що емоційні труднощі та негаразди не є типологiчними для юнацького віку. Імовірніше, що тут має мiсце виявлення деякої загальної закономірності, а саме: підвищення рівня організації i саморегуляції організму призводить до збільшення емоційної чутливості, але паралельно зростають i можливостi психологічного захисту (I.С. Кон).

Загальне емоційне самопочуття стає рiвнішим. Афектнi вибухи, характерні для підлітків через їх постійну збудженiсть, зустрічаються рідше. Емоційне життя стає багатшим за змістом i диференцiйованiшим за відтінками почуттів. Iнтенсивно розвивається відкритість до емоційних впливів, здатність до співпереживань (емпатичнiсть), емоційна чутливість.

Розвиток самосвідомості. В період ранньої юності принципово змінюється ставлення до власної особистості. Якщо для пiдлiткового вiку характерним є бурхливий розвиток самосвiдомостi, то тепер мова вже йде про формування нової якостi особистостi, усвiдомлення себе як неповторимої особистостi, з власними думками, переживаннями, почуттями, поглядами i оцiнками.

Високий рiвень розвитку самосвiдомостi породжує iнтерес до власної особистостi, до форм її організації та саморегулювання.

Основний психологічний здобуток юностi - відкриття для себе власного внутрішнього світу. Зовнішній, фізичний світ тепер лише одна з можливостей суб’єктивного досвіду, центром якого є власна особистість, власне “Я”.

Процес вiдкриття власного “Я” складний i внутрiшньо суперечливий. Несподівано виявляється, що “внутрішнє” “Я” не спiвпадає з “зовнiшньою” поведінкою, в силу чого актуальною стає проблема самоконтролю. Невизначеність, недостатня диференційованість, розмитість “Я” в цьому віці зумовлюють почуття стурбованості та внутрішньої порожнечі, яку слід чимось наповнити, що, в свою чергу, породжує посилення потреби у спiлкуваннi та одночасове зростання вибірковості останнього, посилення потреби в обособленнi від інших.

Уявлення про себе співвідноситься передусім з певним груповим образом “Ми” (образ типового представника свого вiку i статi), але нiколи з ним повнiстю не спiвпадає. Образ власного “Я”, як правило, бiльш диференційований i включає в себе iншi нормативнi якостi у порiвняннi з образом “Ми”.

Так, юнаки вважають себе менш сміливими, менш комунікабельними та життєрадісними, ніж однолітки, зате добрішими i з краще розвинутою здатністю зрозуміти іншу людину. Дівчата ж приписують собі меншу комунікабельність, зате більшу щирість, справедливість та вірність (I.С. Кон, В.О. Лосенков). Аналогічна тенденція виявлена, скажімо, i в молодих французiв (Б. Заззо).

Надзвичайно важливий процес у розвитку юнацької самосвідомості - це формування особистісної iдентичностi, почуття iндивiдуальної самототожності та цілісності. Найбільш глибоко i детально ця проблема розглядається в роботах Е. Ерiксона.

Юність, по Ерiксону, - це передусiм криза iдентичностi, яка полягає у послiдовностi соціальних та iндивiдуально-особистiсних виборів, ідентифікацій та самовизначень. Успiшно справившись з вирішенням відповідних задач, юнак переходить від пошуку себе до практичної самореалізації.

Нерозв’ язаність цих задач зумовлює формування у молодих людей неадекватної ідентичності. Розвиток останньої може йти по таких основних напрямках: вiдмова вiд психологічної інтимності, уникнення тісних міжособових стосунків з іншими; розмивання почуття часу, неспроможнiсть будувати життєві плани, страх ставати дорослим, страх перемiн; розмивання продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси i зосередитися на якійсь одній, основній діяльності; формування “негативної iдентичностi”, вiдмова вiд самовизначення та вибiр негативних зразкiв для наслiдування.

В iнших дослiдженнях (Дж. Марша) виділено ряд етапів у розвитку iдентичностi, детермiнованих рівнем професійного, релігійного та політичного самовизначення молодих людей: “невизначена, розмита iдентичнiсть” (iндивiд ще не виробив певних чітких переконань, не вибрав професії i не зiштовхнувся з проблемою кризи ідентичності); “передчасна ідентифікація” (індивід вже включився в певну систему взаємостосункiв, але не по власнiй волi, внаслiдок пережитої кризи та випробовувань, а на основі чужих думок, пiд впливом прикладу або авторитету); “мораторій” (iндивiд знаходиться в процесi нормативної кризи самовизначення, вибираючи з чисельних варiантiв той єдиний, який можна вважати власним); “зріла iдентичнiсть” (криза самовизначення завершена, iндивiд від пошуку себе перейшов до практичної самореалiзацiї).

Цiкаво спiвставити досягнутий молодими людьми рівень iдентичностi з притаманними їм комплексами iндивiдуально-особистiсних рис (вiдмiтимо водночас, що iндивiдуальнi вiдмiнностi тут не менш важливі, ніж вікові).

Так, стадія “мораторію” пов’язується, як правило, з високим, а стадiя “передчасностi” - з низьким рiвнем особистiсної тривожностi. Вищi рiвнi iдентичностi корелюють з більш високою самоповагою, а також з складнішими i бiльш диференційованими інтересами, з краще розвинутою рефлексією. “Мораторiй” i “зрілість” характеризуються домінуванням iнтернального, а “невизначенiсть” i “передчаснiсть” - ектернального локусу контролю. “Передчаснiсть” пов’язана з самими високими показниками по шкалi авторитарнiсть i найнижчими - по шкалi самостiйнiсть. Найрозвинутiша моральна свiдомiсть у людей, що досягли стадії “мораторiю” та “зрiлостi” тощо (Дж. Марша).

Iстотнi вiдмiнностi спостерiгаються i в стилi спiлкування та мiжособових стосункiв. Психологiчна iнтимнiсть, глибокі почуття та взаємність стосункiв притаманні передусім стадіям “мораторiю” та “зрiлостi”, в той час як для етапів “невизначеності” та “передчасності” більшою мірою характерні стереотипні контакти. Серед молодих людей з “невизначеною” iдентичнiстю виявлено бiльше всього iзольованих (С. Хаузер, Л. Кале).

Важливим моментом стає формування почуття дорослостi, причому не взагалі, як це мало місце у підлітковому віці, а саме чоловічої i, відповідно, жіночої дорослості. Особливо інтенсивно розвивається сприймання себе як особи певної статі з характерними потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, ставленнями до представників протилежної статi та вiдповiдними формами поведінки (I.В. Дубровiна).

Самосвідомість та самооцінки юнаків та дівчат серйозно залежать вiд стереотипних уявлень про нормативнi образи чоловiка та жінки, які визначені історично зафіксованою диференціацією статевих ролей.

Центральним новоутворенням ранньої юності, як уже відмічалось, стає самовизначення, не лише особистісне, але й професійне. У 80-і роки при виборі професії старшокласники передусім орієнтувались на престижність професії (її соціальну значимість), вимоги професії до особистості, принципи і норми взаємин, характерні для даного професійного кола. Сьогодні найважливішим фактором став матеріальний.

Самовизначення пов’ язане зі спрямованістю в майбутнє, якісно іншим сприйманням часу, коли сьогодення постійно співвідноситься з майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього. Нове усвідомлення часу позитивно впливає на формування особистості при наявності впевненості в собі, в своїх можливостях та силах.

Динаміка юнацької самооцінки в сучасних умовах свідчить про деякі характерні тенденції. Так. у десятикласників самооцінка, як правило, висока, порівняно безконфліктна і стійка. У цьому віці юнаки та дівчата оптимістично оцінюють себе, свої можливості, в силу чого не виявляють надмірної тривожності.

У випускному класі ситуація ускладнюється, оскільки вже потрібно робити реальний вибір свого майбутнього. Частина випускників і тут зберігає оптимістичну самооцінку (вона не дуже висока, але гармонійно поєднує наміри з оцінкою власних можливостей), в інших самооцінка вкрай висока, охоплює всі сторони життя, змішуючи реальність з бажаним, третім (серед них більшість дівчата) притаманна низька, конфліктна самооцінка, невпевненість в собі, гостре переживання добре усвідомлюваної невідповідності своїх прагнень наявним можливостям (І.Ю. Кулагіна).

Взагалі юність - це період стабілізації особистості, вироблення системи стійких поглядів на світ та своє місце в ньому, особистісного та професійного самовизначення.


Перевір свої знання:

В яких соціально-психологічних умовах відбувається формування особистості старшокласника?

Яка діяльність є провідною для старшокласників?

Назвіть основні новоутворення ранньої юності.

В чому полягає специфіка пізнавальних процесів у юнаків та дівчат?

Як протікає становлення емоційно-вольової сфери в період ранньої юності?

В чому виявляються особливості самосвідомості в старшому шкільному віці?

Дайте характеристику особливостей стосунків юнаків і дівчат з однолітками та дорослими.

Література:

Абрамова Г.С. Возрастная психология. М., 1997. - Гл. 17.

Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. Київ, 1976. - Розділ VII.

Возрастная и педагогическая психология / За ред. А.В. Петровского. М., 1979. -Гл. VI.

Кон И.С. Психология ранней юности. М., 1989.

Кулагина И.Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до 17 лет). М., 1997. - Р. II, гл. 7.

Мнацаканян Л.И. Личность и оценочные способности старшеклассников. М., 1991.

Практикум по возрастной и педагогической психологии / Под ред. А.И. Щербакова. М., 1987. - Тема 7.

Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии. М., 1981.

Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. М.,1991.

Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. М., 1996.

 

Джерело