Для мене радянський час залишився в пам’яті як час усіляких
розпоряджень, інструкцій, резолюцій, указів і наказів. Яким треба було
слідувати, іноді всупереч логіці. Напевно, в алгоритмах чітко прописаних дій є свій плюс і інструкція – це далеко не завжди зло. Радянська медицина теж не була винятком у сенсі цих самих приписів. І в західній медицині їх не менше.
Чого варта страхова медицина, коли західний лікар зобов’язаний виписувати препарати строго за розробленим списком. Це не дає гнучкості в лікуванні. А знаменитий доктор Хаус, з його дивовижною здатністю мислити і аналізувати, на жаль, персонаж вигаданий і дуже далекий від реальності.
Сьогодні я розповім вам історію про свій вивихнутий недоречно палець. Хоча, хіба може вивих пальця бути доречним?
Напередодні цієї події мені чистили нарив великого пальця правої руки, помилково медсестра ввела новокаїн, який я не переношу і я втратила свідомість. Всю ніч не спала від болю. І треба ж такому статися, що на наступний же день, виходячи з ванної налетіла на велосипед, залишений під дверима маленькою дочкою. Впала і вивихнула вже середній палець на тій же руці. Палець підозріло розпух і стирчав у бік. Буває ж таке! Довелося йти в районну лікарню.
Що являла собою районна лікарня кінця 80-их, я думаю ви всі маєте уявлення. Величезні черги перед кабінетами, сотні людей з довколишніх сіл і гарнізону, в якому проживали і ми. Без черги мене не пропустили і довелося стояти.
Заходжу в кабінет. Лікар, глянувши на мій палець, говорить:
- Не можу надати вам допомогу, оскільки ви повинні обійти всіх лікарів і заповнити картку.
Я, витираючи сльози і соплі, благаю:
- Зробіть що-небудь, немає сил терпіти. Я даю вам чесне слово, що я обійду всіх після цього.
- Я звідки знаю, може ви втечете. А в мене інструкція.
Довелося обходити. Скрізь черги. І ніде не пускають. Та й зрозуміти їх можна.
З готової карткою потрапляю знову до лікаря. Медсестра виписує направлення на рентген. Спускаюся вниз, у напівпідвальне приміщення, де роблять знімки. Там теж черга. Нарешті чекаю. Заходжу і простягаю папірець. О, жах! Там написано: знімок першого пальця! А в мене-то четвертий! Мабуть, медсестра побачивши пов’язку на прооперованому напередодні великому пальці, вирішила, що знімок потрібен саме цього.
Пробую пояснити це рентгенологу.
Марно.
Непрошібаємо.
Лікар стоїть на смерть. Сила папірця – величезна сила.
Суну під ніс свій роздутий, що стирчить в строну палець, який за півдня, проведених у лікарні, придбав якийсь підозрілий синюшний колір.
- Ні, ви повинні знову піднятися до лікаря і він повинен виправити цифру.
Виходжу з кабінету. Прошу:
- Люди добрі, у кого-небудь є ручка?
Ручки, ясна річ ні в кого немає. Сьогодні явно не мій день.
Знову піднімаюся на четвертий поверх, до того ж кабінету. Там та ж сама черга.
Цікаво, вона коли-небудь розсмокчеться?
Тупо чекаю.
Виправляють.
Тупо йду в рентгенкабінет.
Тупо знову сиджу.
Думаю про вічне. Думаю, що всьому є початок, середина і кінець. І коли-небудь, буде кінець і цього болю. Сиджу і заколисує руку. Один палець забинтований, інший синій і стирчить убік. І обидва болять ….
Нарешті знімок готовий. Йду до лікаря. Перелому, слава Богу немає. Тільки вивих.Лікар смикає за палець що є сили, я мало не втрачаю свідомість від болю.
- Ну, начебто вправив, йдіть …
Я йду додому через поле, лікарня все далі. Вечоріє, вже починає темніти.
Чого варта страхова медицина, коли західний лікар зобов’язаний виписувати препарати строго за розробленим списком. Це не дає гнучкості в лікуванні. А знаменитий доктор Хаус, з його дивовижною здатністю мислити і аналізувати, на жаль, персонаж вигаданий і дуже далекий від реальності.
Сьогодні я розповім вам історію про свій вивихнутий недоречно палець. Хоча, хіба може вивих пальця бути доречним?
Напередодні цієї події мені чистили нарив великого пальця правої руки, помилково медсестра ввела новокаїн, який я не переношу і я втратила свідомість. Всю ніч не спала від болю. І треба ж такому статися, що на наступний же день, виходячи з ванної налетіла на велосипед, залишений під дверима маленькою дочкою. Впала і вивихнула вже середній палець на тій же руці. Палець підозріло розпух і стирчав у бік. Буває ж таке! Довелося йти в районну лікарню.
Що являла собою районна лікарня кінця 80-их, я думаю ви всі маєте уявлення. Величезні черги перед кабінетами, сотні людей з довколишніх сіл і гарнізону, в якому проживали і ми. Без черги мене не пропустили і довелося стояти.
Заходжу в кабінет. Лікар, глянувши на мій палець, говорить:
- Не можу надати вам допомогу, оскільки ви повинні обійти всіх лікарів і заповнити картку.
Я, витираючи сльози і соплі, благаю:
- Зробіть що-небудь, немає сил терпіти. Я даю вам чесне слово, що я обійду всіх після цього.
- Я звідки знаю, може ви втечете. А в мене інструкція.
Довелося обходити. Скрізь черги. І ніде не пускають. Та й зрозуміти їх можна.
З готової карткою потрапляю знову до лікаря. Медсестра виписує направлення на рентген. Спускаюся вниз, у напівпідвальне приміщення, де роблять знімки. Там теж черга. Нарешті чекаю. Заходжу і простягаю папірець. О, жах! Там написано: знімок першого пальця! А в мене-то четвертий! Мабуть, медсестра побачивши пов’язку на прооперованому напередодні великому пальці, вирішила, що знімок потрібен саме цього.
Пробую пояснити це рентгенологу.
Марно.
Непрошібаємо.
Лікар стоїть на смерть. Сила папірця – величезна сила.
Суну під ніс свій роздутий, що стирчить в строну палець, який за півдня, проведених у лікарні, придбав якийсь підозрілий синюшний колір.
- Ні, ви повинні знову піднятися до лікаря і він повинен виправити цифру.
Виходжу з кабінету. Прошу:
- Люди добрі, у кого-небудь є ручка?
Ручки, ясна річ ні в кого немає. Сьогодні явно не мій день.
Знову піднімаюся на четвертий поверх, до того ж кабінету. Там та ж сама черга.
Цікаво, вона коли-небудь розсмокчеться?
Тупо чекаю.
Виправляють.
Тупо йду в рентгенкабінет.
Тупо знову сиджу.
Думаю про вічне. Думаю, що всьому є початок, середина і кінець. І коли-небудь, буде кінець і цього болю. Сиджу і заколисує руку. Один палець забинтований, інший синій і стирчить убік. І обидва болять ….
Нарешті знімок готовий. Йду до лікаря. Перелому, слава Богу немає. Тільки вивих.Лікар смикає за палець що є сили, я мало не втрачаю свідомість від болю.
- Ну, начебто вправив, йдіть …
Я йду додому через поле, лікарня все далі. Вечоріє, вже починає темніти.
П.С. Радянські люди це залізні люди. Їх завжди
все влаштовує. Вони до всього звикли.Вони можуть жити в стані постійної
блокади. З них можна робити цвяхи і кидати на амбразури по 50 чоловік –
саме стільки набоїв у Ганса в кулеметної стрічки. Вони будуть нити,
стогнати, але будуть терпіти … поки не вимруть.
Немає коментарів:
Дописати коментар