Мовна «проблема», через котру штучно лихоманить Україну, має багато рис, що не вельми привертають до себе увагу
Мовна «проблема», через котру штучно лихоманить уже два тижні Україну, має багато рис, що не вельми привертають до себе увагу. Значною мірою тому, що «лінгвістичний» простір, котрий намагаються врегулювати сумнозвісним законом Колесніченка – Ківалова (напрочуд вдало поіменованим нещодавно КаКа), має набагато важливіше значення, аніж статусний елемент національної гідності й тотожності. За нинішніх обставин, коли реальний статус офіційної мови лишається, м’яко кажучи, декоративним, будь-які рішення, спрямовані проти повноцінного функціонування української, фактично дорівнюють профанації самої державності, котрої досі не наповнено конструктивним і дієвим змістом. Отже, обираючи мову, суспільство де-факто робить цивілізаційний вибір, бо ж вона засіб не просто комунікації, а ще й творення певних понять, цінностей і правил суспільної гри. Тиждень спробував уявити картину такого цивілізаційного «поступу», якщо закон КаКа запрацює.
СОЦІУМ
Усе, з чим ми стикаємось у щоденному спілкуванні, є мовою соціальних символів. Кожен із нас обирає лексикон, відповідний до його пріоритетів і статусу. Мовна КаКа, котра маргіналізує вживання української, відкриє шлюз, яким суспільство плавно перетече до утвердження російсько-совкових соціальних норм і практик, які, наприклад, домінують на зросійщеному Донбасі. Країна й досі не змогла їх позбутися, але нині вони мають цілком реальні шанси вкорінитися ще більше, але, власне, не в есересерівському варіанті, а в цілком деградованій і потворній його версії. Стандартним уявленням про соціальні норми й цінності стане огидна картина, зображена в нещодавній кінострічці Якоба Пройса «Інший Челсі». Секретар Донецької міськради поєднує там свій статус «слуги народу» з відвертою зневагою до люду, котрий існує для нього як натовп «лохів», чия вершина щастя – випускати пару на стадіонах під акомпанемент шансону й дешевого алкоголю. Територія юрби, селекціонованої службою в армії та середньою школою, – це завод, пивничка, будівельний майданчик, базарчик (для шмаркачів-«інтелігентів» як варіант – якийсь виш із копійчаною зарплатою), ну а на гірший випадок – слідчий ізолятор, бо ж межа між свободою та місцями позбавлення волі стане дуже умовною. В такому суспільстві людина не здійснює вибору. Його роблять за неї природа й випадок, решта в руках «вишестоящіх». Креолізований соціум повернеться до регульованих народжуваності й охорони здоров’я. Остання, зокрема, остаточно перетвориться з охорони на контроль, відтак збереження доброго фізичного стану людини буде залежним від доступу до ієрархізованих рогів достатку.
КУЛЬТУРА
Цієї опції вже років через п’ять узагалі можна серйозно не обговорювати. Україна остаточно закріпить за собою світову першість у дотриманні абсурдного й потворного прямого співвідношення між статистично фіксованим «зростанням духовності» (вже нині чиновники додумалися обстоювати цю тезу, виходячи з кількості охрещень дітей і частотності відвідин вірянами храмів!) та чисельністю злочинів, скоєних того самого часу. Захист нібито упослідженої російськоїавтоматично призведе до: а) неминучої деградації власне самої російської, яка й надалі руйнуватиметься в совково-суржиковому дусі; б) «гламуризації» всього культурного простору країни. Власне, процес уже пішов: достатньо подивитися на змістове наповнення російськомовних серіалів і шоу, які за останні два роки монополізували вітчизняний телепростір. Оскільки панівним механізмом культури лишаться шоу-бізнес і реклама, варто чекати визрівання в населення нових «культурних» пріоритетів, котрі Міхаіл Зощєнко свого часу окреслив цирком, лазнею та велосипедом. А відтак архівний та музейний фонди у зв’язку із незрозумілістю самого статусу національних будуть «фахово» визнані неліквідами й підлягатимуть розпродажу за демпінговими цінами. Останнім бастіоном в обороні «батьківської» культури на деякий час лишиться пісенний конкурс Михайла Поплавського та ешелонована мережа фолк-ресторанів «Кропива». Нинішнім радникам президента з питань культури вкупі з членами численних рад доведеться поступитися крутішим професіоналам на кшталт Філіппа Кіркорова, Надєжди Бабкіной та Сєрґєя Звєрєва.
ЕКОНОМІКА
Тотальна русифікація впровадить свої правила гри не тільки в соціальній сфері, а й в економіці. Як? Дуже просто. Внутрішній ринок функціонуватиме з усією меншовартістю, властивою провінційному базарчику, як за совка. Тотальною рисою, котра визначатиме структуру виробництва й розподілу, стане кастова належність, визначена «понятіямі», а отже, й відсутність будь-якої конкурентності. Ринкова економіка остаточно перетвориться на симулякр, здатний не рухати країну вперед, підвищуючи стандарти життя, а виконувати роль доїльного апарата, який нещадно висмоктує геть знекровлене й деградоване виробництво. Вищим показником ефективності такої моделі стане мовчазний акт про ненапад між олігархами та чиновниками, а решті суспільства запропонують іще дужче затягти паски й пишатися короткочасними «досягненнями». Повернення почесних грамот і перехідних вимпелів для «передовиків виробництва» сигналізуватиме початки колапсу, як свого часу вже було.
Інфраструктура – це щоразу модерніші бляшані кіоски, перелатані дороги й шість годин щодоби відносно справного водопостачання. Навряд чи можна серйозно обговорювати появу в такій країні талановитих учених, винахідників та інтелектуалів, котрі в усьому світі рухають процеси модернізації. Там, де усталена звичка мити руки прищеплюється лише в періоди епідемій, не варто чекати розвитку високих технологій, якщо вони справді претендують на рівень, вищий від санвузла.
ЕЛІТА
Мовна КаКа матиме цілком конкретні наслідки й для майбутнього так званих еліт та контреліт. Власне, йдеться про те, що вони, зрештою, перестануть дратувати електорат своєю присутністю, елементарно зникнувши як політичний клас. Владна еліта стане неактуальною через поступову асиміляцію країни як такої, а опозиційна їй контреліта теж утратить свою функцію як «професійного оборонця» національних цінностей та ідентичності. Не важко передбачити, що першими за непотрібністю ліквідують міністерства освіти, культури й решту гуманітарних відомств. Наприклад, щойно спрофанований призначенням гламурного головного редактора журнал «Українська культура» доведеться просто закрити, а самому очільникові Мінкульту залишитися хіба що при якомусь тепленькому ресторанчику в якості акомпаніатора. Не позаздриш і невсипущим «володарям думок» та «інженерам людських душ» із кола інтелігенції, зокрема творчої. На них, здається, чекає справжня катастрофа, адже замість ворогів у владному таборі, котрі служили мішенями для фейлетонів, гнівних філіппік та букетів, з’явиться порожнє місце. А, як відомо, солдат, котрий втрачає лінію фронту, перетворюється на старця. І навряд чи в цій ситуації на всіх сварливих і бундючних жебрачків вистачить папертей.
НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ
Один із найзаяложеніших, фальшивих аргументів мовного законопроекту регіоналів – дотримання прав розвитку мов та культур нацменшин. Навіть у районах компактного проживання греків, татар, болгар та інших етносів уже зараз відбувається істотне переважання «вєлікого і моґучєго» вкупі з невмирущою совковою злиденністю. В цій ситуації російська мова рішуче почне домінування, остаточно маргіналізувавши культурні анклави, мешканцям яких випадатиме згадувати про власні традиції та ідентичність хіба що на «шароварних» святах урожаю та сільських весіллях. Регіонали ж бо не приховують: реалізація їхньої мовної політики не спричинить бюджетних витрат, про що чітко вказано в пояснювальній записці до законопроекту КаКа. Тобто, як вони чесно зізнаються, ніхто й не збирається витрачатися на розвиток мов нацменш (кримських татар, румунів тощо), хоча на практиці реалізація норм закону КаКа справді потребує багатомільйонних витрат. Головне для них – зберегти нинішній мовний статус-кво, тобто тотальну русифікацію, яка успішно провадиться (навіть без законодавчих нововведень) останніми роками. Барвистий етнографізм швидко засимілює навіть етнічні відмінності, звівши всіх «нацменів» до чітко русифікованого знаменника. Відтак різниці між українськими, скажімо, болгарином та угорцем згодом ми просто не помітимо.
Читайте також:
Немає коментарів:
Дописати коментар