Роксолана Гнатюк
«Дзеркало тижня. Україна»
Кожен з батьків мріє, що його діти будуть здоровими, розумними,
хорошими і в будь-якій ситуації поводитимуться як маленькі леді
й джентльмени. Але досить часто нащадки раптом наїжачуються і поводяться
дуже нечемно. Мало хто з батьків знає, що дитячий непослух дуже часто залежить саме від поведінки дорослих.
Психолог Р.Дрейкурс вважає, що погана поведінка дитини — це всього лише
помилкова ціль, яку можна переорієнтувати. Він виділив чотири цілі
дитячого непослуху: увага, ухилення, влада й помста. Психолог рекомендує
батькам прислухатися до власних відчуттів, аби визначити, чому саме
ваша дитина не слухається. Якщо її поведінка викликає у вас
роздратування — дитина потребує уваги. Якщо відчуваєте відчай, то,
скоріш за все, дитина втратила віру в себе. Якщо мама і тато зляться —
дитина хоче показати свій вплив у сім’ї, а коли ображаються — дитина
мститься.
Якось за кордоном, я побачила соціальну відеорекламу,
яка вразила до глибини душі. Маленька дівчинка в рожевому платтячку
простягає аркуш зі своїм малюнком і просить: «Мамо, мамо, подивись!».
Але мама, зайнята чимось важливим, не звертає на донечку уваги. Ось мала
вже трохи підросла й катається на велосипеді по яскраво-зеленій траві.
Вона щаслива, що навчилася кататися, і радісно гукає: «Тату, тату,
подивися на мене!». Але батько дуже зайнятий, він розмовляє
по мобільному телефону і навіть не повертає голови до дитини. А ось
дівчинка — вже підліток. Вона сидить, притулившись спиною до сірої стіни
і застиглим поглядом дивиться перед собою. Поруч — використаний шприц
зі слідами каламутної рідини. Їй уже не потрібна увага тих, кого вона
так довго кликала...
Найчастіше непослух, а згодом і асоціальна поведінка дітей бувають
спричинені дефіцитом уваги батьків. Маленькі дітки можуть мочитися
у штанці, молодші школярики починають погано вчитися й бешкетують
на уроках, підлітки пробують алкоголь або наркотики. Але все
це спрямоване на одне — привернути увагу батьків.
Дівчинка, яка гарно вчилася, раптом почала приносити погані оцінки.
Батьки сварили дитину, але ситуація час від часу повторювалася.
В розмові з дитячим психотерапевтом, до якого звернулися стурбовані
батьки, дівчинка сказала: «Коли я добре вчуся і чемно поводжуся — вони
мене наче не помічають. Ніколи не хвалять за гарні оцінки, ніби так
і має бути. А от коли отримую погані оцінки, то тато і мама починають
мене сварити, намагаються допомогти з уроками, приділяють мені більше
часу. Тому «двійки» отримую навмисне, коли хочу, щоб мама хоч трохи
побула зі мною, щоб разом почитали книжку».
Чимало захворювань у дітей, особливо малюків, також зумовлені браком
уваги і любові. Коли, приміром, батьки сконцентровані лише
на матеріальній турботі — нагодувати, вдягнути дитину, — але
не приділяють їй належної душевної ласки. Коли син чи донька почуваються
емоційно обділеними через завантаженість батьків. Ось приклад досить
типової ситуації: малюк іде до дитячого садочка, бо мама після декретної
відпустки повертається на роботу. Більшість дітей першого ж тижня
починає хворіти. І річ не тільки в тому, що у великому колективі так
легко підхопити якусь інфекцію, а в тому, що мама, яка завжди була
поруч, раптом зникає на цілий день. А дитина мусить бути серед
незнайомих дітей і дорослих, які не завжди привітно зустрічають новачка.
Хвороба — це один з підсвідомих способів повернути втрачений рай, коли
найрідніша людина була поруч. Адже коли дитина хвора — мама бере
лікарняний, залишається вдома, готує смачний бульйон з курочки, купує
нові іграшки. Разом вони читають книжку, складають конструктор,
малюють... Коли дитина одужує, мама знову повертається до роботи і знову
не приділяє доньці чи синові достатньої уваги. Потім чергова хвороба —
і мама знову залишається вдома. Дитина починає хворіти частіше
й частіше, щоб відчути любов, яку батьки недодають їй, коли вона
здорова. Дехто переносить цей тип поведінки в доросле життя. Такі люди
ладні надовго «втекти у хворобу», аби лише відчувати турботу рідних
і знайомих. Тому даруймо більше любові й уваги здоровій дитині, замість
згадувати про свої батьківські обов’язки лише тоді, коли доня чи син
захворіють.
Психотерапевти вважають, що психологічні проблеми в дітей (тривога,
страхи, непослух) — не що інше, як відбиток проблем батьків. Часто
батьки повертаються з роботи в поганому настрої, роздратовані. Діти
помічають це на невербальному рівні (міміка, жести, поведінка)
і віддзеркалюють поведінку батьків. Тому спілкуватися з дитиною слід
тільки тоді, коли мине втома. Не варто обговорювати при дітях фінансові
проблеми, негаразди на роботі, конфліктні ситуації, епідемію
чи економічну кризу в країні, негативно висловлюватися про інших людей.
Це може спричинити наростання тривоги в малюків. Крім того,
не дивуйтеся, коли в день народження шефа ваш син раптом запитає:
«То це той старий козел, якому давно вже час на пенсію?».
Є батьки, які настільки часто й не завжди справедливо критикують свою
дитину, що вона поступово втрачає впевненість у своїх можливостях
і силах. Через якийсь час перестає виконувати звичні речі — не робить
домашнього завдання, відмовляється читати, не хоче прибирати в кімнаті
тощо. І все через те, що дитина боїться, що її знову критикуватимуть.
«Їм не подобається мій почерк? То й не старатимусь або взагалі
не писатиму! Хай думають про мене що хочуть». Дитина підсвідомо
намагається перебільшити свої слабкі місця, аби переконати батьків
у своїй неспроможності, незграбності, беззахисності. «Хіба можна
очікувати від мене успіхів? Ви ж самі переконали мене,
що я ні на що не здатний...»
Сварити й критикувати (як звикли батьки) в цій
ситуації немає сенсу, це може лише поглибити проблему. Батьки повинні
якнайшвидше змінити свою поведінку. Якщо є хоч найменший привід —
хваліть малюка. Нехай дитина почне з найпростіших справ, а далі —
до складніших з вашою допомогою. Перші успіхи і ваша підтримка
підбадьорять малюка і нададуть упевненості у власних силах.
Якщо батьки занадто контролюють дитину, постійно роблять зауваження,
то настає час, коли вона починає боротися за своє місце в сім’ї. Малюк
(чи підліток) намагатиметься відстояти себе як особистість, довести свою
самостійність. І батьки повинні дати дитині шанс показати свою
самостійність. Наприклад, перекладіть на підлітка виконання уроків.
«Ти достатньо дорослий, щоб самому робити уроки й вирішувати, скільки
часу можеш приділяти своєму хобі. Якщо уроки зроблено — можеш грати
на гітарі скільки хочеш. Але, якщо це позначиться на навчанні,
домовленість анулюється, і займатися музикою почнеш лише після того,
як дорослі перевірять домашнє завдання». Як правило, підліток
старатиметься виконати ці умови, оскільки відчуватиме себе головним
і намагатиметься зберегти цю позицію.
Діти можуть ображатися на батьків за несправедливе
покарання або за невиконання обіцяного. Часто образу малюки переживають
у душі, а зовні це проявляється в поганій поведінці й постійних
протестах. «Ви погані! Піду від вас жити до дідуся і бабусі»,
«От захворію, помру, а ви за мною побиватиметеся». Батьки повинні
переглянути свою поведінку. Чи завжди справедливо караємо дитину
за пустощі й погані вчинки. Можливо те, що вчинили ваш син чи донька,
не настільки й погане. Найчастіше ми караємо дитину, коли роздратовані,
змучені, або відчуваємо власну безпорадність і нездатність бути хорошими
батьками. Перш ніж черговий раз сварити дитину — подумайте, чи буде
її провина так само важлива і через кілька днів. Порване платтячко можна
зашити, а забруднену футболку — випрати. Пригадайте, скільки тарілок
ви самі перебили за своє життя. Якщо вчинок дитини був небезпечний для
її життя, тим більше не слід кричати й звинувачувати її. Спокійно
поясніть, чому не можна стрибати у воду на мілководді або чому треба
бути уважною на дорозі.
Як бачимо, погана поведінка дітей — це лише своєрідний спосіб знайти
контакт із батьками чи дорослими. Пригадуєте слова відомого французького
актора Алена Делона «Важка дитина — це нещаслива дитина»? Тому чим
щасливішою буде ваша дитина, тим легшим буде ваше з нею спілкування.
Даруйте дітям свій час і любов — у відповідь вони подарують вам багато
приємних і радісних хвилин.
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар