Українській армії загрожує перетворення на "купку озброєних людей"

26.03.12, Надія Майна, «Главред»  

 

Експерти побоюються, що реформа української армії буде неефективною, і військові втратять залишки своєї сили.

Україна постала на порозі масштабної військової реформи. Розроблена Міністерством оборони програма реформування Збройних сил України містить низку сміливих новацій, які закріплені в проекті Концепції реформування та розвитку Збройний сил України (документі, що визначає основні напрямки змін в українській армії до 2017 року). Зокрема, документ передбачає суттєве скорочення чисельності ЗСУ протягом найближчих п’яти років – зі 192 тисяч до 70 тисяч осіб. Також пропонується до 2017 року поступово перейти на комплектацію армії виключно на контрактній основі, тобто строкову службу планується скасувати.

Крім того, документ пропонує переглянути функції армії та звести їх до мінімуму. Фактично Збройним силам відводитиметься єдина функція – локалізації та нейтралізації збройного прикордонного конфлікту. Про інші загрозі для держави (чи то терористичну, чи то техногенну тощо) в документі не йдеться.

Радикальне переозброєння армії відповідно до Концепції заплановано на 2014 рік. В рамках переозброєння війська має відбутися модернізація і закупівля бойових літаків, вертольотів, боєприпасів, ЗРК та ракет для них тощо. Загалом на реалізацію запланованої реформи війська, за оцінками авторів Концепції, знадобиться 155 мільярдів гривень. Автори документу посилаються на європейську практику та обіцяють довести рівень витрат на армію до 1,4% ВВП.

Опитані «Главредом» експерти без коливань і одностайно погодилися із необхідністю реформування української армії, оцінивши її стан як загрозливий та катастрофічний, ба навіть більше. «Збройних сил в Україні фактично не існує», - вважає Валентин Зубов, член профільного парламентського комітету.

Провину за плачевне становище української армії експерти покладають на всіх президентів країни, оскільки ті недооцінювали важливість належного фінансування та модернізації ЗСУ. До того ж кожна попередня програма реформування армії припиняла реалізовуватися щойно змінювався міністр оборони. Крім того, на думку фахівців, керівники держави особливо не переймалися питаннями армії, оскільки були відсутні прямі загрози виникнення збройних конфліктів та необхідність захищати збереження державності та території.

Виходячи з досвіду України, експерти налаштовані досить скептично щодо справжнього реформування Збройних сил України та втілення засад Концепції в життя. Проте вони наголошують на тому, що Україні вкрай необхідно створити сильну та добре оснащену армію, нехай і нечисленну, в умовах, коли держава заявила про свою позаблоковість. Проголошення такого статусу означає, що країна лише власними зусиллями має забезпечувати власну безпеку, не очікуючи допомоги з того чи іншого боку, пояснюють експерти.

Крім того, експерти наголошують, що реформа Збройних сил України може бути проведена, але тільки в разі її належного фінансування – на рівні 2,5-5% ВВП. В іншому випадку, якщо відбудеться тільки скорочення кількості військовослужбовців, тобто реформа буде виконана частково, це тільки зашкодить державі, не залежно від її участі чи неучасті у військово-політичних блоках. Зокрема, такої думки дотримується керівник дослідницьких програм Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Сергій Згурець. В разі такого часткового проведення реформ ЗСУ можуть перетворитися не на армію, а на «купку озброєних людей, причому озброєних далеко не сучасною технікою», вважає Віктор Чумак.

Експерти поділилися з «Главредом» оцінками сучасного стану української армії, прокоментували новації Концепції реформування та розвитку Збройний сил України та поділилися прогнозами щодо ефективності такої реформи ЗСУ.

 

Валентин Зубов, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, народний депутат України:

Ситуація у Збройних силах України напружена і загрозлива. Її у жодному разі не можне залишати такою, як вона є. Майже двадцять років українське військо не отримувало нової техніки та озброєння і трималося виключно на запасах озброєння, створених ще за радянських часів.

Всі президенти України ставилися до вирішення проблем збройних сил «за залишковим принципом» – коли не було чого робити, вони згадували про армію. Саме тому сьогодні в українському війську склалася катастрофічна ситуація. Наша здатність провести військовий парад не значить, що у збройних силах немає проблем. Це – просто показуха і прагнення замилити очі виборцям. Адже насправді озброєння немає, курс взятий на радикальне скорочення війська, а соціальний захист військовослужбовців ніякий. Підкреслюю, ситуація просто катастрофічна – фактично збройних сил просто немає. Нинішнє керівництво держави недооцінює значення армії для молодої незалежної держави.

Так, ми можемо говорити про загальну спокійну ситуацію у світі, що Україні не загрожують військові конфлікти. Але це поки що. Я б не виключав можливість локального військового конфлікту в Україні. Теза про те, що якщо народ не хоче годувати свою армію, він годуватиме чужу, сьогодні має пряме відношення до України.

Я не вірю, що до 2017 року в Україні вдасться створити сильну та потужну армію, яка мала б існувати в позаблоковій країні. Подібних програм приймалося чимало. Якщо влада хотіла відвернути увагу громадськості від певної проблеми, заспокоїти суспільство, вона розробляла тривалу програму розвитку, реалізація якої мала б здійснюватися протягом багатьох – аби був великий термін, і всі про неї забули.

Кажу з впевненістю, що ця програма не буде виконана, спираючись на досвід попередніх років. Неодноразово створювалися програми реформування, але коли приходив черговий міністр оборони, він починав пояснювати, чому ця програма не може бути виконана.

Тому зараз важливо, аби президент і уряд зрозуміли, що ситуація у світі значно погіршилася і що дуже зросла ймовірність локального конфлікту. Сьогодні Україні потрібно мати, як мінімум, стотисячну армію. Причому не строкової служби, а професійну армію, за контрактом, де б солдати та офіцери отримували належну зарплату, де б щороку оновлювалася військова техніка. Натомість ми дожилися до того, що продаємо наші останні танки «Булат» іноземним арміям, а за минулий рік на озброєння, смішно сказати, поступив тільки один сучасний танк.

Якщо вище керівництво армії та держави не зрозуміє проблему і не вирішуватиме її, ми годуватимемо чужу армію.  

 

Віктор Чумак, директор Українського інституту публічної політики:

За нинішніх умов позаблоковість – не зовсім правильна позиція для України, оскільки світ рухається до створення блоків у сфері оборони. До того ж, колективна оборона є набагато дешевшою, ніж самостійна, і надає переваги в озброєнні, оснащенні технікою та в доступі до необхідної інформації.

Україна зараз опинилася між двох блоків – НАТО і ОДКБ (військово-політичного союзу країн СНД). Якщо країна обирає європейський вектор зовнішньої політики (а більшість країн Європейського Союзу є членами НАТО), то рано чи пізно їй доведеться обрати блоковість у військово-політичній площині. І, скоріше за все, це буде НАТО. Колективна оборона дала б Україні можливість утримувати невелику, але мобільну і добре оснащену армію, при цьому частину зобов’язань щодо оборони могли б взяти на себе союзники по блоку.

Але оскільки сьогодні Україна не має прямої військової загрози, вона неспішно проводить модернізацію і скорочення армії. Але будь-яка реформа буде ефективною за наявності належних ресурсів: політичної волі для проведення реформ, кадрового потенціалу, фінансових і матеріально-технічних ресурсів.

Українська армія вкрай відстала від сучасних армій інших країн світу. Ми використовуємо техніку другого і третього покоління, коли світ переходить на техніку п’ятого покоління. Тому якщо не буде переглянутий військовий бюджет, говорити про ефективність реформи відповідно до Концепції розвитку ЗСУ до 2017 року не буде сенсу. А в результаті запланованого скорочення в 2,5 рази утвориться не армія, а просто певна сукупність озброєних людей, причому озброєних далеко не сучасною технікою.

Інша проблема українських збройних сил – відсутність належної фінансової підтримки особового складу, тобто низькі зарплати, неконкурентність спеціальності військового тощо. Причому люди просто не хочуть працювати із застарілою технікою, їм не цікаво мати справу з технікою вчорашнього дня.

Якщо фінансування армії не підвищиться до рівня 2,5-3% ВВП, то немає сенсу навіть розпочинати дії відповідно до Концепції реформування та розвитку ЗСУ до 2017 року. Така реформа захлинеться, як і всі попередні.

Загалом, до 2017 року створити в Україні армію, яка мала би бути у позаблокової країни – просто нереально.

 

Сергій Згурець, керівник дослідницьких програм Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння:

В Україні вже існувало кілька програм реформування Збройних сил, які мали на меті і в 2005, і в 2011 році створення боєздатної нечисленної сучасної армії. Але програми жили одним життям, а країна – іншим. В результаті сьогодні, попри існуючі попередні програми розвитку, ситуація в українській армії залишається вкрай складною.

Враховуючи досвід попередніх 20 років військового реформування, я схильний оцінювати нинішні плани, про які йдеться в Концепції реформування та розвитку ЗСУ до 2017 року прагматично, а не оптимістично. Підходи, закладені в Концепцію, матимуть під собою адекватне підґрунтя в разі належного фінансування. Але необхідно ще дочекатися ухвалення Державної програми реформування ЗСУ та прогнозних показників фінансування Концепції та Програми.

Всі попередні програми та концепції провалилися. І поки що немає жодних аргументів, які свідчили б про те, що ця програма реформування не зазнає аналогічних проблем. Аби цього не сталося потрібен жорсткий контроль над процесами з боку Президента, РНБО та міністра оборони. Саме за наявності їх волі та розуміння проблеми ми зможемо отримати нормальні Збройні сили. Поки що важко робити загальні висновки. Ми маємо побачити Концепцію та Державну програму реформування ЗСУ до 2017 року, які в результаті будуть ухвалені, адже поки що ці документи тільки обговорюються. А вже після цього стане зрозумілим, яка армія будується новою українською владою. Крім того, поки що складно робити висновок про те, наскільки ця концепція відповідає потребам позаблокової країни. Адже вимоги до армії ґрунтуються на трьох китах – бойових дух, арсенал і навички. Концепція ж не містить інформації про те, яким шляхом передбачається зміцнення бойового духу війська, яким чином і в які терміни переозброюватимуться арсенали, що буде з бойовими навичками особового складу в рамках даних змін. Тобто кожен напрямок потребує окремого обговорення.

У будь-якому разі за нинішніх фінансово-економічних умов українська армія потребує суттєвого реформування. Цей болісний крок відкладався всіма попередніми міністрами оборони. Готовність нинішньої влади зробити його можна тільки вітати, але за умови, що водночас із суттєвим скороченням чисельності війська проводитиметься переоснащення війська та підніматиметься соціальний статус військових. Якщо зроблять лише частину (скоротять військо), то спровокують соціальну напругу в суспільстві і відвернуть чоловіків від служби в армії як такої. А це, звісно, зашкодить державі в цілому, не залежно від її зовнішньополітичних курсів і приналежності до військово-політичних блоків.

 

Микола Сунгуровський, керівник військових програм Центру Разумкова:

Про ймовірність реформування армії завдяки заходам, запропонованим у Концепції, можна було б говорити, якби всі вихідні дані були відкритими. У документі всі кроки пропонуються, виходячи зі сценаріїв протистояння загрозам, які визначені як актуальні. Цей документ виглядає непереконливим, а актуальні загрози визначені якось по-дитячому. Адже для збройних сил та обороноздатності держави визначаються не найбільш актуальні загрози, а загрози, пов’язані з ризиком великих втрат. Тобто навіть якщо загроза малоймовірна, але вона може мати складні наслідки (втрата державності, території тощо), все одно потрібно створювати силові засоби, аби мати змогу протистояти їй.

Подібні нюанси так само не аргументовано були описані у попередній концепції 2009 року. І вже в 2010 році вже мали з’явитися стратегія й концепція, але відбулася законодавча зміна зовнішньополітичного курсу – Україна заявила про свою позаблоковість. Такий статус вимагає створення нової моделі збройних сил. Оскільки загрози залишаються тими ж, а сили для протистояння ним мають бути значно більшими. Адже Україна вже не може розраховувати на допомогу того чи іншого блоку.

По суті, Концепція не передбачає жодних суттєвих змін. Тобто реформ як таких вона не пропонує. Немає новацій, крім скорочення чисельності. Але це – не реформа і навіть не модернізація, а всього-на-всього косметичний ремонт і не більше того. Скорочення кількості військовослужбовців має бути чітко аргументовано. За умов закупівлі озброєння старих радянських зразків та збереження нинішньої структури ЗСУ проводити таке масштабне скорочення – це божевілля. Адже ті функції, які мала виконувати армія, відтепер виконуватися не будуть. Проведення реформ слід починати зі зміни структури збройних сил, причому змінювати їх слід таким чином, аби невелика кількість військових дозволяла покрити якомога більший спектр загроз і викликів.

Даний документ важко назвати концепцією, а тим більше – реформою.

Джерело