14 квітня 2011, Андрій Ільків, спеціально для УП адвокат, Львів
Земля – це, мабуть, єдине, що ще де-юре залишилось в України, а де-факто активно торгується на чорному ринку. Мораторій на продаж подовжують із року в рік.І ось "крига скресла". Президент ще влітку наголосив на необхідності сформувати прозорий ринок землі. Прем'єр обіцяє ринок землі України в закордонному візиті. Ручний парламент розробляє пакет законів. У березні з'являється ще одна новина: в адміністрації президента переконані в необхідності відкрити ринок землі для іноземців.
Що в такому разі чекати пересічному українцю?..
"Вільна земля в сьогоднішньому світі – ласий шмат. Транснаціональні компанії полюють на неї. Наприклад, саудійці вже придбали 700 тисяч гектарів землі у найбідніших країнах, таких як Сенегал і Малі. Китайці придбали приблизно 3 мільйони гектарів землі в Конго. Вирощуватимуть олійні пальми. Приватні інвестори з ОАЕ купили 465 тисяч гектарів землі на Мадагаскарі.
Але сьогодні погляди так званих міжнародних інвесторів спрямовано на Україну. Вони розглядають нас як відсталу третьосортну сировинну країну. Для нас вже написали сценарій. Самодостатньому українцеві місця там немає!
Українцеві відведено роль хіба що кріпака. Саме тому запровадження ринку землі – це оголошення війни українській Нації". Так написав у своєму блозі Олег Тягнибок.
Не виключено, що роль кріпака буде відведена українцю лише на першому етапі, відразу ж після тотального скуповування землі іноземцями, з повними кишенями валюти, забезпеченої лише папером, на якому вона видрукувана, та томагавками, які можуть собі дозволити купити всю землю України впродовж кількох діб.
І такого роду бліцкриг іноземного капіталу по відношенню до Української землі – не зупинять, навіть, українські олігархи, київські владні небожителі. Адже Україна не спромоглася на власну конвертовану гривню та вимушена обмінювати безцінні національні багатства на новітні храмові гроші.
Паперові, без домішку й крихти золота чи срібла.
Ісус розкидав столи. Люди знову наставили, і знову міняють, уже з іменем Христа.
Тож, досить тільки на мить узаконити вільну купівлю – продаж Української землі іноземцями, ледь прочинити двері, щоб крізь неї просунулася тільки рука із хрусткими іноземними папірцями, – не встигнете їх порахувати, як у шпарину пролізе все тіло чужого вуйка. Потім два тіла. А там підуть діти, онуки. Ті підуть до школи тощо.
Не очуєтеся, як не чужинцеві потрібно буде вчити українську мову, а Вас примусять засісти за словники. А потім і словники стануть зайвими, – з Вами розмовлятимуть конклюдентними діями – мовчки. Наприклад, батогом.
А далі, якщо ніде не звертати, пряма дорога до Косово.
Не буквально, а так – mutatis mutandis, "змінивши те, що слід змінити".
Таке собі захоплення території держави за допомогою демографічної експансії, як це нещодавно на наших очах зробили проживаючі в Сербії албанці. Хоч і тут не обійшлося без томагавків, але, тим не менше, висока народжуваність албанців, їхня десятикратна перевага над сербами примусили останніх залишити територію, на якій жили діди-прадіди більше 1300 років. Різали по живому не тільки землю, а й людські животи.
І Україна наймитувала, коли в Косово розпинали Христа.
Тож чи стане Україна mutatis mutandis сербським Косово?
Не хотілося б. І сьогодні на стороні Олега Тягнибока та мільйонів простих українців стоїть діюча Конституція та стаття 109 Кримінального кодексу – "Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади".
Чи встоїть Конституція без нашої помочі перед риб'ячими очима? Ой леле.
Незважаючи на те що Основний закон не містить визначення поняття конституційного ладу, його основні засади регламентовано в розділах I, III, XIII Конституції – пункт 4.3 рішення КСУ у справі про здійснення влади народом N 1-5/2005 від 05 жовтня 2005 року. А зміни засад конституційного ладу – затверджуються всеукраїнським референдумом – про це наголошує 156-а стаття Конституції.
Серед базових засад конституційного ладу перший розділ Конституції зазначає, що земля є – "об'єктом права власності Українського народу", 13-та стаття, його "основним національним багатством, що перебуває під особливим захистом держави", стаття 14.
Названі норми Конституції уповноважують також органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснювати право власності народу на землю, гарантують відповідно до закону право власності на неї громадянам, юридичним особам та державі.
Так пише Конституція – і це також засади конституційного ладу в Україні.
Яким повинен бути закон, покликаний регламентувати порядок набуття та реалізації права власності на землю? Невже, на кшталт, Цивільного кодексу, за яким "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб", 316-та стаття, та "на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна", стаття 317?
Я впевнений, що не таким. І така впевненість підкріплена Конституцією України, волею Українського народу, яку законним шляхом не здатна ревізувати пара з вуст 450 депутатів Верховної Ради України.
Жоден закон не вправі заперечити "суверенну волю народу", виражаючи яку, ВР 28 червня 1996 році прийняла Конституцію України, усвідомлюючи при цьому "відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями".
З Богом та власною совістю якось домовилися... От-от тими ж самими вулицями йтимуть хресні ходи й гей паради.
Домовимося й із попередніми поколіннями. Ми переписуємо їхню історію та приписуємо їм наші думки. Нинішнє покоління, як і кожне нинішнє покоління впродовж віків – не варте своїх батьків та достойне своїх правителів. Хоча й сьогодні це не королі, шляхтичі шпаги чи мантії, а пересічні "бідні люди торговиці" із великими грошима.
Тож мова йде про прийдешні покоління, конкретно зазначені в преамбулі до Основного закону.
З ними – як домовитися? Фізично не можливо. Людство навчилося обманювати себе, але – не час.
Прийдешні покоління… Вони, дасть Бог, прийдуть і неодмінно запитають: де ж основне багатство України, наша власність – земля?
Знову позичати очі в Сірка. Так сі стало, мусили продати землю, бо треба було купити одноразовий непотріб.
Може, досить ганьбити образ Божий?!..
Тож закон, який у контексті 14-ї статті Конституції повинен гарантувати право власності на землю громадянам, юридичним особам та державі. Повинен і в першу й в останню чергу – альфа й омега! – гарантувати прийдешнім поколінням виключне право власності на землю та відкидати щонайменший ризик розвитку в Україні сербського сценарію.
Не буде в українського народу землі – не буде ані української Конституції, ані українських законів.
P.S. Шановні Генеральний прокурор України та голова Служби безпеки України!
Прошу вважати цю статтю відповідно до статті 95 Кримінального процесуального кодексу повідомленням про ймовірний злочин, передбачений статтею 106 ККУ.
Дії сьогоднішньої влади, спрямовані на вилучення в прийдешніх поколінь Українського народу Української землі – є діями, спрямованими на насильницьку зміну конституційного ладу.
"Відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями" – це дійсно невідворотна відповідальність, це – Конституція в Конституції, панове.
Пильнуйте за головним учасником бойових дій, щоб він та йому подібні не перетворили Україну в Косово.
Їхні діти – це далеко на всі прийдешні покоління українців.
Джерело
***
29.04.11, Олексій КОЗАЧЕНКО , " Цензор НЕТ"
Хто і як планує обезземелити українського селянина?
Міжнародні корпорації розглядають Україну під трьома кутами зору:
1) ринок збуту неякісної продукції європейського виробництва та виробника продуктів, яких не вистачає на євроринках;
2) країну дешевої землі, яку потрібно скупити протягом найближчого часу;
3) небажаного гравця на ринку сільгосппродукції, якого понад усе потрібно стримати з виходом на міжнародні ринки.
Виступаючи в ефірі каналу ICTV у Великодню неділю, віце-прем’єр-міністр Борис Колесніков наголосив, що Україна може здійснити економічний прорив завдяки сільському господарству, а через чітку державну стратегію щодо виробництва зерна може показати всьому світу «економічне диво». Проте, чи затребувана українська продукція на міжнародних ринках і що насправді потрібно від України з боку основних світових лідерів?Європейський Союз, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Американська торгова палата, Світова організація торгівлі… Список можна продовжувати… Саме ці структури, пропагуючи демократичні цінності та принципи ринкової економіки, грають в подвійну гру (зазвичай, це гра в одні ворота), сприймаючи державу-партнера виключно як сировинний придаток до глобальних фінансових схем. Саме ці структури критикують встановлення квот на експорт, самі встановлюють обмеження експорту або імпорту. І найголовніше – саме вони є головними виконавцями великого плану транснаціональних корпорацій, спрямованого на контроль над земельними ресурсами аграрних країн.
Фахівці з цих міжнародних установ не цураються жодних методів, серед яких найбільш розповсюдженим є обмеження експорту з країн-учасників аграрного ринку, скупівля за безцінь земельних угідь (особливо – чорноземів), провокації у ЗМІ щодо керівництва урядів, публічна дискредитація тих, хто наважується захищати національного виробника та фінансування міжнародних лоббістичних громадських організацій, головним завданням яких є підрив економіки держав-виробників аграрної продукції. Яскравим прикладом останніх є Американська торгова палата (створює передумови для обезземелення населення тієї чи іншої країни) та Європейська бізнес-асоціація (заснована Євросоюзом для тиску на аграрні міністерства країн-сусідів ЄС).
Зона невільної торгівлі
На сьогодні Україна не змогла здолати протекціонізм Євросоюзу під час переговорів про створення Зони вільної торгівлі (ЗВТ). Адже офіційний Брюссель не хоче пускати до себе українську аграрну продукцію. Україна запропонувала компроміс: поступово збільшувати квоти. Зрозуміло, що Євросоюз відмовився.
Під час підписання угоди про ЗВТ сторони мають право на винятки щодо певних видів сільськогосподарської продукції. У переговорах з ЄС найгостріша боротьба точиться стосовно цукру, курятини, свинини та молочної продукції. За словами прем'єр-міністра Миколи Азарова, запропоновані Європою квоти для українських товаровиробників надто маленькі. Так, за пільговими ставками можна буде експортувати не більше 20 тисяч тонн зерна та 1 тисячу тонн свинини. Не треба бути експертом аграрного ринку, щоб зрозуміти, що для України це як коню цукерка. До речі, про цукерки: у розпал переговорів стало відомо про намір Євросоюзу запровадити мито на українські цукерки в розмірі 50%. Якщо мито буде введено, то кондитери зазнають значних втрат. Дехто розцінив це як спробу економічного тиску на Україну.
Аналітики сьогодні по-різному оцінюють наслідки приєднання України до ЗВТ для вітчизняних аграріїв. Адже, по-перше, вступ до ЗВТ практично повністю відкриє внутрішній ринок України для європейських товарів. Обнулення митних бар’єрів залучить в українську економіку не високі технології, а лише посилить приплив в Україну іноземного товару, який вдарить по в’ялому вітчизняному виробнику.
По-друге, при входженні в ЗВТ, зняття тарифних і нетарифних обмежень на європейську продукцію автоматично скоротить надходження до державного бюджету України на 20%. Про це, між іншим, не так давно говорив Президент України Віктор Янукович. Чи є у нашої держави можливість компенсувати такі гігантські фінансові втрати?
По-третє, на території ЗВТ Україна не зможе продати жодного українського товару під тією назвою, під яким він відомий українському споживачеві. Справа в тому, що в ЄС використовується єдина номенклатура опису та кодування товарів. У результаті цього, в ЄС українські товари будуть коштувати дорожче європейських аналогів, як мінімум, на суму, сплачену українськими виробниками за вимушений ребрендинг. Фактично авторськими правами на торговельні марки, європейці закрили свій внутрішній ринок навіть для тих іноземних виробників, яких вони пустили в ЗВТ. Ось і виходить, що формально в Зону вільної торгівлі немає митних зборів, здорожують іноземні товари, а фактично їх роль грає націнка за ребрендинг.
За словами президента Українського клубу аграрного бізнесу Алекса Ліссітси Європа відкрила для України 80% позицій, які могли б українці поставляти до Європи буквально вільно. «Але єврокомісар забув сказати, що ці 80% позицій, відкритих для України, включають саме ті продукти, якими Україна «славиться». Це банани, це кокоси, це пальмове масло. Тобто, нам відкрили те, що ми ніколи в житті не виробляли і виробляти не будемо. А ті 20%, які нам закрили або квотували, це мова йде про зерно, м'ясо, молочні продукти, цукор, де нам квоту дали, наприклад, рівно нуль», - наголосив експерт.
«Якщо говорити про зону вільної торгівлі з ЄС, то є серйозні обмеження, які стосуються односторонніх несправедливих і далеко не партнерських обмежень, особливо все що агропромислового сектору. У частині запропонованої угоди про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом – є дискримінаційні обмеження, які не сприяють тому, щоб українська продукція просувалась на європейський ринок. Запропоновані умови з боку ЄС не сприяють тому, щоб аграрна продукція просувалась на європейський ринок», - вважає президент Чернігівської регіональної торгово-промислової палати Костянтин Іванов.
Продовольча безпека чи відсутність експортних обмежень?
За великим рахунком, міжнародні корпорації розглядають Україну під трьома кутами зору: 1) ринок збуту неякісної продукції європейського виробництва та виробника продуктів, яких не вистачає на євроринках; 2) країну дешевої землі, яку потрібно скупити протягом найближчого часу; 3) небажаного гравця на ринку сільгосппродукції, якого понад усе потрібно стримати з виходом на міжнародні ринки.
Водночас, Європейський Союз та США всіляко нарікали на порушення Україною правил СОТ через спроби створити зерновий пул з Росією та Казахстаном чи запровадження квот на експорт зернових. Зрозумівши, що СОТ експорту ніяк не допомагає, а інші члени ігнорують її умови, Україна вирішила не поспішати з інтеграцію до організації. Адже, на сьогодні не зрозуміло, кому вигідне таке партнерство, в якому виробника з України не допускають до євроринків жорстким квотуванням з боку ЄС, а будь-які спроби українського уряду захистити національного виробника спричиняють серйозний тиск з боку євролобістів міжнародних агрохолдингів та латифундистів.
Ці установи та їх лобістичні організації впевнено та послідовно підривають продовольчу безпеку України, цілеспрямовано намагаючись скасувати квоти на зернові українського виробництва. Хоча вся міжнародна спільнота визнає, що внутрішнє квотування гарантує продовольчу безпеку країни-експортера аграрної продукції.
У підтвердження цього, говорячи про введення українським урядом квот на експорт зерна, генеральний секретар ООН Пан Гі Мун зазначив, що мета такого кроку - захистити вітчизняних споживачів від зростання світових цін на продукти харчування.
«На державах лежить головна відповідальність за забезпечення продовольчої безпеки своїх народів, тому вони мають законне право турбуватися про це. Квоти можуть допомогти запобігти росту внутрішніх цін на зерно. Система ООН рішуче виступає за підтримку малих фермерів, щоб вони могли підвищувати продуктивність своїх господарств і бути більш стійкими до стресів (зокрема до коливань цін як на виробничі ресурси, так і на продукти харчування). Будь-яка урядова політика має бути спрямована на посилення сталості та стійкості господарств усіх розмірів, на забезпечення прозорого та стабільного клімату для державних і приватних інвестицій», - зазначив генсек ООН.
Також він підкреслив, що Україна як один з провідних виробників і експортерів зерна у світі повинна відіграти надзвичайно важливу роль у зміцненні глобальної продовольчої безпеки. «Україні - одна з небагатьох країн світу, в якій не задіяні орні землі, і вона почала розширювати сільськогосподарське виробництво. Крім того, Україна почала підвищувати продуктивність сільського господарства», - зазначив генсек ООН. А от ці слова Пана Гі Муна експерти розцінили досить однозначно: Європа надзвичайно зацікавлена у зерні, якого не вистачає у країнах Євросоюзу та у орних землях, не отримавши які, євро держави можуть з часом опинитися на глобальному продовольчому узбіччі.
На думку експертів, на сьогоднішній день більшість керівників Євросоюзу, Світового банку і Світової організації торгівлі є корумпованими та залежними від міжнародних аграрних корпорацій. Саме ці структури розпочали цілеспрямовану політику втручання у економічну безпеку України шляхом надання лобістських рекомендацій щодо ефективності чи неефективності встановлення державою зернових та інших квот на сільгосппродукцію.
«Через своїх лобістів у СОТ, Світовому банку та корумпованих єврокомісарів інтернаціональні аграрні корпорації фактично оголосили війну виробникам вітчизняної сільськогосподарської продукції, оскільки саме Україна є головним їхнім конкурентом на європейському ринку продовольства. Фактично, Євросоюз, не зважаючи на світову продовольчу кризу, не пускає українського виробника сільськогосподарської продукції на європейські ринки, ставлячи під загрозу продовольчу безпеку громадян країн-учасниць Євросоюзу. Як відомо, українська яловичина користується попитом на зовнішніх ринках, за 2010 рік її експорт зріс на 12%», - запевняє директор «Асоціації виробників та реалізаторів сільгосппродукції» Василь Стоянчук.
«Однією із найголовніших причин глобальної продовольчої кризи є змова міжнародних аграрних корпорацій, які контролюють основну частку ринку продовольства у світі. Саме ці структури розпочали активну кампанію, спрямовану на штучний ажіотаж на продукти харчування. Сьогодні Євросоюз, СОТ та Світовий банк виконують політичне замовлення глобальних комерційних структур та де-юре і де-факто втручаються у внутрішні справи України. Українські виробники і без рекомендацій окремих європейських лобістів уміють працювати на своїй землі», - повідомив Василь Стоянчук.
На сьогодні експерти аграрного ринку висловлюють припущення, що якби Світовому банку вдалося домогтися від керівництва української держави відмінити квоти на зернові в січні 2011 року, з України було б вже вивезено всі запаси зерна, а вартість хліба в середині країни сягнула б 2,1 долара.
Фактично, міжнародні фінансові інституції при лобіюванні скасування зернових квот в Україні закладали міцне підґрунтя майбутніх продовольчих бунтів всередині України за єгипетським, марокканським чи лівійським варіантом. Адже, якщо не буде зернових квот, з України в ту ж мить буде вивезений зерновий запас і вітчизняні споживачі залишать навіть не з дорогим бубликом, а з діркою від нього.
Ринок обезземелення України
Як бачимо, головним завданням міжнародних агромонополістів є дискредитація урядів чи аграрних міністрів у країнах, які на перше місце поставили продовольчу безпеку своїх громадян.
На думку експертів, позиція Міністра аграрної політики та продовольства України Миколи Присяжнюка не подобається європейським чиновникам та дрібним лобістам. А позиція його зводиться до того, що головне завдання земельної реформи – не обезземелити українського селянина. Для транснаціональних корпорацій це означає, що вони не зможуть скупити родючі українські ґрунти, оскільки після введення в обіг земель сільськогосподарського призначення їх могтимуть купити лише громадяни України та виключно фізичні особи.
Позиція Міністра агропроду не сподобалася і у Світовому банку та Міжнародному валютному фонді, тому протягом кількох місяців з моменту оголошення вищим керівництвом держави свого бачення земельної реформи, головний лобіст агрокорпорацій – Американська торгова палата звернулася до голови профільного Комітету Верховної ради України Григорія Калєтніка з вимогою внести зміни до проектів двох законів – «Про ринок землі» та «Про державний земельний кадастр». Проте, навряд чи пан Калєтнік піде на рекомендації агролобістів та здаватиме інтереси власної держави.
Міжнародні структури на цьому не зупинилися і зустрілися з керівництвом вітчизняного агропроду у складі представників Європейської бізнес-асоціації (ЄБА). Вимоги під час зустрічі мало в чому розходилися з вимогами Американської торгової палати – від України хочуть головне – її землю і її зерно, незважаючи на те, вистачає його вітчизняному споживачеві чи не вистачає.
Судячи з того, що на аграрного міністра та керівників українського АПК було спрямовано значні зусилля щодо їх системної дискредитації, учасники зустрічі залишилися незадоволені тим, що міністр не готовий йти на їхні уступки. Прикладом потужної провокації проти Міністра аграрної політики та продовольства України Миколи Присяжнюка став надуманий скандал навколо інтерв’ю з міністром для англомовної газети «Kyiv Post». Як бачимо, реакція латифундистів не змушує довго чекати, адже на сьогодні в руках євролобістів – серйозні фінанси, виділені на нагнітання інформаційної кампанії у підконтрольних або корумпованих ЗМІ.
На сьогодні питання стоїть по-справжньому серйозно і принципово: чи зможе український уряд стати першим урядом в історії незалежної України, який витримавши зовнішній тиск, не дозволить здати національні позиції та до останнього захищатиме вітчизняного виробника аграрної продукції? І чи стане все-таки наріжною умовою проведення земельної реформи ключова позиція про недопущення обезземелення українського селянина?
Подібні публікації на цю тему:
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар