 |
Чимало гарних слів за останні два роки набуло різко негативного змісту.
Не будемо казати про знамените «любі друзі», що стало популярним зверненням викладача до особливо «талановитих» студентів-ледарів. Але до поняття «реформи» сформувалося ставлення як до стихійного лиха, яке неодмінно відбирає у людини дещо цінне, лишаючи натомість руїну.
Те ж саме стосується слівця «оптимізація», однокорінного з «оптимізмом». Воно мало б вказувати на поліпшення, пов’язане з обранням найкращого варіанту. Але в українських реаліях значення цього слова зовсім інше – «скорочення».
Наприклад, «оптимізація системи охорони здоров’я» – ніщо інше, ніж скорочення кількості лікувальних закладів та чисельності медичних працівників.
Те ж означає і «оптимізація системи освіти».
А «оптимізацію транспортної системи» українські пасажири відчули на власних ногах та гаманцях. Це коли транспортні маршрути раптом змінилися так, що виникла необхідність або платити додаткові гроші на пересадці, або бити чоботи, пішки долаючи «оптимізовані» кілометри. Складається таке враження, що влада просто оголосила народу війну.
Утім, слова «реформи» та «оптимізація» – нерозривні супутники. Адже всі реформи здійснюються не просто так, а саме заради оптимізації. Тобто передбачається, що після реформ стане краще, ніж до них. Так було і в часи античності, коли внаслідок знаменитих реформ Солона вперше з’явилася демократія. Так було і в часи Відродження, коли реформація церкви автоматично призвела до демократизації та бурхливого розвитку науки, техніки та економіки західноєвропейських країн та вступу світу в епоху Нового часу.
Для Російської імперії дещо подібне означали реформи 1861 року, тоді світовий феодалізм остаточно втратив свої позиції.
Взагалі, досвід реформ у цивілізованому світі був позитивним. Країни отримували стимул для економічного розвитку, а їх громадяни – додаткові соціальні гарантії. В результаті, на сьогодні маємо цілу низку країн, життя у яких дуже близьке до найсміливіших мрій про ідеальне суспільство з високим рівнем достатку, низьким рівнем агресії та рівними можливостями для всіх громадян.
Саме тому виникає запитання: то чому ж лише в Україні кожна нова реформа означає зміни не на краще, а на гірше? Тобто, не оптимізацію, а значне погіршення умов життя для абсолютної більшості громадян. Тобто, як би то сказати, песимізацію? Недаремно у результаті цих реформ сумарний показник народжуваності (на одну жінку) різко зменшився.
За цей десятилітній період відбулися найголовніші реформи, в результаті яких держава втратила вплив на більшу частину національних багатств. А саме: в результаті таких реформ без жодної користі для економіки у приватні руки обмеженого кола осіб потрапила промисловість, природні багатства – ліси, надра, а також об’єкти інфраструктури – обленерго, готелі, санаторії. Апофеозом цієї чорної смуги стало директивне руйнування структур агропромислового комплексу – горезвісний указ Леоніда Кучми 03 грудня1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки».
Слід зазначити, що, починаючи з 2001 року, реформи в Україні фактично припинилися. І результат не забарився. Почала збільшуватися народжуваність. У 2003-2005 – показник сумарної народжуваності склав вже 1,2 дитини на жінку щороку. А в 2008-2009 зріс до цифри 1,5.
Прибічники будь-якої наукової школи погодяться, що зростання народжуваності у короткотерміновій перспективі – чіткий показник поліпшення рівня життя народу. А, отже, це і є об’єктивним свідченням того, що процеси у державі протікають у правильному руслі. Тут уже діють суто об’єктивні закони: поліпшуються умови життя – збільшується чисельність населення. При цьому найвідчутніше зростання спостерігалося у сільській місцевості – з 1,4 до 1,8.
Оптимізація як різновид демагогії
Здавалося, ці тенденції мали б радувати і громадян України і її керманичів? Стосовно народу – зрозуміло. А щодо керманичів, то є великі питання.
Згадаймо: якщо у період зростання чисельності населення в Україні спостерігалося розмаїття стратегій та підходів у межах демократичної «філософії» влади, то у 2010 році ситуація докорінно змінилася.
Усю повноту влади захопила сила, згуртована ідеями, прямо протилежними передвиборчим обіцянкам та програмним цілям. І в контексті гасла «покращення життя вже сьогодні» ця сила заходилася піднімати нову хвилю каламутних реформ.
Зрозуміло ж, з метою оптимізації. Але як ми вже і згадували, усе обернулося на свою протилежність, при цьому з явною спрямованістю проти сільського населення. І результат не забарився. Навіть якщо користуватися лише офіційними цифрами, озвученими офіційним пропагандистом реформ Тігіпком, зниження народжуваності у 2010 році, порівняно з 2009, склало 14800 дітей, що означає зниження сумарного показника народжуваності до 1,45. І це за один неповний рік (з урахуванням певного «запізнення реакції»).
Виникає питання, чи це випадково (хотіли як краще, а вийшло як завжди), чи навмисне, цілеспрямовано? Відповідь (і це зрозуміло навіть школяреві) лежить на поверхні. Можновладці ж одразу попередили: реформи будуть «болісними» (Азаров), (Литвин), «непопулярними» (Тігіпко). І взагалі, як «чесно» визнав сам Янукович, усім доведеться затягти паски.
То в ім’я чого затіваються такі апріорі згубні реформи? Невже заради процвітання, яке за словами Азарова, настане лише через 10 років?
Як не дивно, тут теж проглядає дуже проста відповідь. Сутністю та метою усіх реформ є, звичайно ж, оптимізація. Але це не проста оптимізація. Це «оптимізація» чисельності населення. Тобто, його скорочення. І в першу чергу сільського, яке стало останніми роками давати надто високий приріст.
До такого разючого висновку призводить аналіз економічної діяльності нової влади за останній рік. А цілі тут очевидні. Це остаточний перерозподіл активів, які на сьогодні ще перебувають у розподіленій власності. Тобто, підприємства, що досі залишаються у власності держави (а, отже солідарно усіх громадян) та земля, розподілена у вигляді паїв, право на які, хоча б формально, досі належить селянам. І мета стоїть цілком чітка. Півтора десятки років тому за безцінь зкупили «ваучери», тобто розпайовані шахти, хімічні та металургійні комбінати. А тепер хочуть перетворити селян на повних банкрутів, виморити або зігнати з місця. А в їхніх, нащадків, відірваних від землі, вже за безцінь забрати і її.
Отже, очевидно, що нинішній владі, що відкрито позиціонується як влада олігархів, власники цих активів заважають фізично. Так само, як об’єктивно заважають цій владі і ті, перед ким вона має соціальні зобов’язання – пенсіонери, інваліди, діти, пільговики. А відтак, будь яка «оптимізація», з точки зору цієї влади, об’єктивно має скеровуватися саме проти цих категорій населення, а також проти розподілених власників землі.
Саме це ми сьогодні й спостерігаємо. І найкращим підтвердженням сказаному стають справді дикі випадки, приклади яких останнім часом виявилися на Донеччині. Скажімо, село Дальнєє разом із будинками та ділянками людей стало належати впливовій представниці нинішньої партії влади Радзишевській. І подібні випадки, коли люди фактично стають кріпаками у місцевого криміналу перетворилися у цьому регіоні на систему. Нові феодали відчули право не лише на власність людей, але й на їхні життя, безкарно знищуючи електорат своєї партії. То ж, кріпацтво стає звичайним явищем в донецькій глибинці. А новітні феодали хизуються так, як це робить «Салтичиха» Радзишевська: «Янукович всю країну купив, а я не можу одне село?». І це не можна визначити по-іншому, ніж «кримінально-олігархічна окупація», яка поступово охоплює Україну.
До речі, цивілізована Європа пройшла подібні речі іще до настання Нового часу – до XVII сторіччя. З історії відомо, що в тогочасній Англії проходили процеси під назвою «обгороджування»: коли великі землевласники зганяли селян із общинних земель. І землероби перетворювалися на пауперів – жебраків та бродяг. Після того землевласники або самі експлуатували селян, наймаючи батраків, або здавали їх в оренду крупним фермерам. У такій ситуації часто спалахували повстання, які жорстоко придушувалися. Зокрема, за допомогою кримінальних елементів та… закону. Лилася кров. Лише в результаті таких земельних «реформ» кількість сільського населення була «оптимізована» приблизно на третину. Отакі історичні паралелі.
Але принаймні тепер нам стає очевидним, що під димовою завісою демагогії насправді криється мета «оптимізації чисельності українців вже сьогодні». Та цього, власне кажучи, ніхто вже й не намагається приховувати.
Важливо, аби це зрозуміли люди, до підтримки яких владці звертаються лише раз у п’ятирічку.
Не будемо казати про знамените «любі друзі», що стало популярним зверненням викладача до особливо «талановитих» студентів-ледарів. Але до поняття «реформи» сформувалося ставлення як до стихійного лиха, яке неодмінно відбирає у людини дещо цінне, лишаючи натомість руїну.
Те ж саме стосується слівця «оптимізація», однокорінного з «оптимізмом». Воно мало б вказувати на поліпшення, пов’язане з обранням найкращого варіанту. Але в українських реаліях значення цього слова зовсім інше – «скорочення».
Наприклад, «оптимізація системи охорони здоров’я» – ніщо інше, ніж скорочення кількості лікувальних закладів та чисельності медичних працівників.
Те ж означає і «оптимізація системи освіти».
А «оптимізацію транспортної системи» українські пасажири відчули на власних ногах та гаманцях. Це коли транспортні маршрути раптом змінилися так, що виникла необхідність або платити додаткові гроші на пересадці, або бити чоботи, пішки долаючи «оптимізовані» кілометри. Складається таке враження, що влада просто оголосила народу війну.
Утім, слова «реформи» та «оптимізація» – нерозривні супутники. Адже всі реформи здійснюються не просто так, а саме заради оптимізації. Тобто передбачається, що після реформ стане краще, ніж до них. Так було і в часи античності, коли внаслідок знаменитих реформ Солона вперше з’явилася демократія. Так було і в часи Відродження, коли реформація церкви автоматично призвела до демократизації та бурхливого розвитку науки, техніки та економіки західноєвропейських країн та вступу світу в епоху Нового часу.
Для Російської імперії дещо подібне означали реформи 1861 року, тоді світовий феодалізм остаточно втратив свої позиції.
Взагалі, досвід реформ у цивілізованому світі був позитивним. Країни отримували стимул для економічного розвитку, а їх громадяни – додаткові соціальні гарантії. В результаті, на сьогодні маємо цілу низку країн, життя у яких дуже близьке до найсміливіших мрій про ідеальне суспільство з високим рівнем достатку, низьким рівнем агресії та рівними можливостями для всіх громадян.
Саме тому виникає запитання: то чому ж лише в Україні кожна нова реформа означає зміни не на краще, а на гірше? Тобто, не оптимізацію, а значне погіршення умов життя для абсолютної більшості громадян. Тобто, як би то сказати, песимізацію? Недаремно у результаті цих реформ сумарний показник народжуваності (на одну жінку) різко зменшився.
За цей десятилітній період відбулися найголовніші реформи, в результаті яких держава втратила вплив на більшу частину національних багатств. А саме: в результаті таких реформ без жодної користі для економіки у приватні руки обмеженого кола осіб потрапила промисловість, природні багатства – ліси, надра, а також об’єкти інфраструктури – обленерго, готелі, санаторії. Апофеозом цієї чорної смуги стало директивне руйнування структур агропромислового комплексу – горезвісний указ Леоніда Кучми 03 грудня1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки».
Слід зазначити, що, починаючи з 2001 року, реформи в Україні фактично припинилися. І результат не забарився. Почала збільшуватися народжуваність. У 2003-2005 – показник сумарної народжуваності склав вже 1,2 дитини на жінку щороку. А в 2008-2009 зріс до цифри 1,5.
Прибічники будь-якої наукової школи погодяться, що зростання народжуваності у короткотерміновій перспективі – чіткий показник поліпшення рівня життя народу. А, отже, це і є об’єктивним свідченням того, що процеси у державі протікають у правильному руслі. Тут уже діють суто об’єктивні закони: поліпшуються умови життя – збільшується чисельність населення. При цьому найвідчутніше зростання спостерігалося у сільській місцевості – з 1,4 до 1,8.
Оптимізація як різновид демагогії
Здавалося, ці тенденції мали б радувати і громадян України і її керманичів? Стосовно народу – зрозуміло. А щодо керманичів, то є великі питання.
Згадаймо: якщо у період зростання чисельності населення в Україні спостерігалося розмаїття стратегій та підходів у межах демократичної «філософії» влади, то у 2010 році ситуація докорінно змінилася.
Усю повноту влади захопила сила, згуртована ідеями, прямо протилежними передвиборчим обіцянкам та програмним цілям. І в контексті гасла «покращення життя вже сьогодні» ця сила заходилася піднімати нову хвилю каламутних реформ.
Зрозуміло ж, з метою оптимізації. Але як ми вже і згадували, усе обернулося на свою протилежність, при цьому з явною спрямованістю проти сільського населення. І результат не забарився. Навіть якщо користуватися лише офіційними цифрами, озвученими офіційним пропагандистом реформ Тігіпком, зниження народжуваності у 2010 році, порівняно з 2009, склало 14800 дітей, що означає зниження сумарного показника народжуваності до 1,45. І це за один неповний рік (з урахуванням певного «запізнення реакції»).
Виникає питання, чи це випадково (хотіли як краще, а вийшло як завжди), чи навмисне, цілеспрямовано? Відповідь (і це зрозуміло навіть школяреві) лежить на поверхні. Можновладці ж одразу попередили: реформи будуть «болісними» (Азаров), (Литвин), «непопулярними» (Тігіпко). І взагалі, як «чесно» визнав сам Янукович, усім доведеться затягти паски.
То в ім’я чого затіваються такі апріорі згубні реформи? Невже заради процвітання, яке за словами Азарова, настане лише через 10 років?
Як не дивно, тут теж проглядає дуже проста відповідь. Сутністю та метою усіх реформ є, звичайно ж, оптимізація. Але це не проста оптимізація. Це «оптимізація» чисельності населення. Тобто, його скорочення. І в першу чергу сільського, яке стало останніми роками давати надто високий приріст.
До такого разючого висновку призводить аналіз економічної діяльності нової влади за останній рік. А цілі тут очевидні. Це остаточний перерозподіл активів, які на сьогодні ще перебувають у розподіленій власності. Тобто, підприємства, що досі залишаються у власності держави (а, отже солідарно усіх громадян) та земля, розподілена у вигляді паїв, право на які, хоча б формально, досі належить селянам. І мета стоїть цілком чітка. Півтора десятки років тому за безцінь зкупили «ваучери», тобто розпайовані шахти, хімічні та металургійні комбінати. А тепер хочуть перетворити селян на повних банкрутів, виморити або зігнати з місця. А в їхніх, нащадків, відірваних від землі, вже за безцінь забрати і її.
Отже, очевидно, що нинішній владі, що відкрито позиціонується як влада олігархів, власники цих активів заважають фізично. Так само, як об’єктивно заважають цій владі і ті, перед ким вона має соціальні зобов’язання – пенсіонери, інваліди, діти, пільговики. А відтак, будь яка «оптимізація», з точки зору цієї влади, об’єктивно має скеровуватися саме проти цих категорій населення, а також проти розподілених власників землі.
Саме це ми сьогодні й спостерігаємо. І найкращим підтвердженням сказаному стають справді дикі випадки, приклади яких останнім часом виявилися на Донеччині. Скажімо, село Дальнєє разом із будинками та ділянками людей стало належати впливовій представниці нинішньої партії влади Радзишевській. І подібні випадки, коли люди фактично стають кріпаками у місцевого криміналу перетворилися у цьому регіоні на систему. Нові феодали відчули право не лише на власність людей, але й на їхні життя, безкарно знищуючи електорат своєї партії. То ж, кріпацтво стає звичайним явищем в донецькій глибинці. А новітні феодали хизуються так, як це робить «Салтичиха» Радзишевська: «Янукович всю країну купив, а я не можу одне село?». І це не можна визначити по-іншому, ніж «кримінально-олігархічна окупація», яка поступово охоплює Україну.
До речі, цивілізована Європа пройшла подібні речі іще до настання Нового часу – до XVII сторіччя. З історії відомо, що в тогочасній Англії проходили процеси під назвою «обгороджування»: коли великі землевласники зганяли селян із общинних земель. І землероби перетворювалися на пауперів – жебраків та бродяг. Після того землевласники або самі експлуатували селян, наймаючи батраків, або здавали їх в оренду крупним фермерам. У такій ситуації часто спалахували повстання, які жорстоко придушувалися. Зокрема, за допомогою кримінальних елементів та… закону. Лилася кров. Лише в результаті таких земельних «реформ» кількість сільського населення була «оптимізована» приблизно на третину. Отакі історичні паралелі.
Але принаймні тепер нам стає очевидним, що під димовою завісою демагогії насправді криється мета «оптимізації чисельності українців вже сьогодні». Та цього, власне кажучи, ніхто вже й не намагається приховувати.
Важливо, аби це зрозуміли люди, до підтримки яких владці звертаються лише раз у п’ятирічку.
- У Кобеляках міліціонери “попросили” дівчинку-сироту зізнатися у вбивстві, якого вона не скоювала
Олександр КУЛИК, “Полтавська думка”
Мати убитого художника Світлана Звенигродська: “Я ніколи не повірю, що мого сина задушила ця дівчинка”... - До Кам`янець-Подільського повертається 1937 рік?
Петро Олар для “Аратта-Україна”
21 березня 2011 року о 10-00 розпочалося пікетування Кам’янець-Подільської районної адміністрації членами територіальної громади села Слобідка–Кульчієвецька про порушення Закону України “Про місцеве самоврядування” та в підтримку сільського голови Міткевич Марії Іванівни. - Надійний тил запорізьких політв’язнів
Зоя Красовська, ГО “Град” (м. Дніпропетровськ)
В житті не уявляла, що колись стоятиму під СІЗО з передачею для ув’язнених. Але так вже сталося, що з десяток націоналістів з усієї України запроторили в Запорізький слідчий ізолятор – далеко від дому, батьків і близьких, які могли би їх підтримувати. Тому купка небайдужих хлопців та дівчат вирішила взяти цю роботу на себе. - Міліція намалювала власний сценарій “відпилювання голови” Сталіна
“Майдан”
Текст звернення “тризубівця” Василя Лабайчука, який перебуває в СІЗО м. Запоріжжя, до Генпрокурора В. Пшонки та омбудсмена Н. Карпачової. Можна лише здогадуватися, які мотиви лежать в основі гіперактивності каральних органів влади, на які перетворилися МВС і СБУ, що раптом відчули виключну симпатію до ката українського народу. - Чому Данилишину дали політичний притулок? Уривки з рішення уряду Чехії
Сергій Лещенко, “Українська правда”
Політичний притулок у Чехії отримав екс-міністр економіки Богдан Данилишин. Надання політичного притулку опозиціонеру – це дикість у сучасній Європі. Це - прямий доказ, що така держава не поділяє принципи ЄС та сповзає в диктатуру. Так нинішня українська влада поступово здобуває одіозне визначення – “режим”. - Не питай, по кому горить свічка
Єгор Нехлюдов, “ОБКОМ”
27 листопада в 16.00 в Україну традиційно запалять свічки в пам’ять про жертви Голодомору. Напевно, цієї осені в їхньому світлі ще виразніше засяє заяложена істина, що «без минулого немає майбутнього». - В Україні суспільство дозріває до бунту
Кореспондент.net
Українці економлять на продуктах і запасаються іноземною валютою, в суспільстві панує тривожний настрій, повідомляють аналітичні центри. Влада обіцяє втримати ситуацію під контролем, але проблема в тому, що дані офіційної статистики реалії вже зараз разюче відрізняються. Розвиваючись, ситуація може призвести до народного бунту на початку весни, допускають політологи. - Політичні перевертні України поіменно
Олександр Народецький, “Радіо Свобода”
Навколо рішення Конституційного Суду щодо скасування політичної реформи 2004 року уже накопичується певна критична маса, і ось-ось в Україні настане черговий пік фестивалю політичних перевертнів. - Українці не розуміють. Чи може історія бути предметом державної таємниці?
Яна Солнцева, УНІАН
«Що може бути таємне у визвольній боротьбі середини минулого століття? Тільки агентура. Та й та вже не існує. А існують тільки нащадки...» Біля СБУ відбулася акція протесту…
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар