Про сучасний економічний націоналізм

Міський портал Дрогобича

Петро Іванишин, доктор філологічних наук,
Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова 

Міркування з приводу статті В.Кондзьолки “Економічний націоналізм як складова національної ідеї”

Розвідка відомого дрогобицького підприємця та громадського діяча Володимира Кондзьолки, попри деякі неточні формулювання та висновки, що випливають, як бачиться, не зі злої волі автора, а з не до кінця ґрунтовного прочитання націоналістичної теорії та історичної практики (як-от висновок про переважно “деструктивний” характер українського націоналізму колоніальної доби), все ж піднімає і розкриває дуже важливу проблему.

Йдеться про економічний націоналізм.

Кожен, хто чув імена, скажімо, Фрідріха Ліста чи Генрі Джорджа, хто вловлює ідеологічні підстави японського, корейського чи сінгапурського економічного див, напевно, не здивується поглибленій зацікавленості автора націоналізмом. Здивується він радше, чому так мало економічних теоретиків, практиків та політиків пострадянської України звертаються до цього суспільного світогляду.

Розвідка В.Кондзьолки загалом охоплює чимало важливих аспектів економічного націоналізму, але так і проситься доповнити її низкою міркувань та аналітичних контекстів. Нижче тезово викладемо деякі з них.

Варто було б історію питання доповнити інформацією про те, що загалом У Новому часі потужно заявили про себе три економічні теорії (не беремо тут зараз до уваги консервативну та псведотрадиціоналістичну теорії). Йдеться про лібералістичну концепцію Адама Сміта, комуністичну Карла Маркса та націоналістичну Фрідріха Ліста. Власне, про оцю третю в сучасній Україні чомусь відомо не багатьом.

Наступне. Варто більш глибоко розуміти теорію націоналізму, складовою якої є економічний націоналізм. Тобто варто усвідомити, о націоналізм є філософією та ідеологією (суспільним світоглядом) національної свободи, на відміну від імперіалізму, який є філософією та ідеологією національного поневолення.

Націоналізм – ідеологія, що базується на національній ідеї, а національна ідея – це “ідеологічна формула, яка виводиться не тільки з актуальних проблем суспільства, але й із постійних інтересів народу, ідейно консолідує його, націлює на найбільш загальну, головну і визначальну політичну проблему, від вирішення якої залежить і розв’язання поточних проблем на користь народу, і здійснення всіх його прагнень та задумів, і саме його збереження та буття в часі”, – писав з цього приводу Василь Іванишин і додавав таке: “Національна ідея (взята як сенс чи істина) – основний екзистенціал буття нації: „Якби українці не були нацією, то вони давно були б уже не українці” (Л.Костенко).

Для століттями поневоленого українського народу такою доленосною ідеєю є ідея політичного самоутвердження – створення власної, української національної держави із всеохопною системою національного народовладдя. Геніальне поетичне формулювання української національної ідеї дав Т.Шевченко: „В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”.

Ще одне. Теоретики націоналізму часто апелювали до проблем психології та етнопсихології (Т.Шевченко, І.Франко, Д.Донцов, Ю.Вассиян, Є.МИаланюк, Ю.Липа, С.Бандера, В.Янів та ін.). І не випадково. Важливо усвідомити собі, який тип людини здатний здійснювати економічно-націоналістичний проект. Скажімо, якщо звернутися до системи варн наших предків – давніх аріїв, і перевести її із соціально-психологічної у суто психологічну площину, то виявиться, що і у великому бізнесі, і в політиці, і серед інтелігенції, і в інших важливих сферах суспільного буття, ми переважно зустрінемося із представниками не двох провідних, управлінських верств – людей із психікою брахманів (мудреців) чи кшатріїв (воїнів-політиків), – а з представниками людей, що звикли лише підпорядковуватися – тобто володіють психікою вайш’їв та шудр. А ці люди в силу природи своєї не здатні ставити і вирішувати питання, ключові для загальнонаціонального буття.

Тепер таке. Складним постає питання співвіднесення глобалізації та культурного націоналізму. Деякі українські автори (як-от Ернест Заграва), добре усвідомлюючи, що глобалізація є складним імперським проектом, базованим на ідеології неолібералізму, проектом економічного, інформаційного та політичного завоювання Землі транснаціональними корпораціями та розвинутими, багатими державами, що їх підтримують, пропонує натомість імперський вихід із неоколоніалістичної ситуації, в якій опинилася сучасна Україна. Тобто Україні слід включитися в процес глобалізації, розбудувати власні ТНК і в імперський спосіб завойовувати простори країн третього світу, де, мовляв, ще не присутні інтересами більш розвинутих країн. Така пропозиція видається подвійно хибною.

По-перше, навряд чи на земній кулі існують ще країни не включені у сферу різнорівневих інтересів того чи іншого імперського хижака з Америки, Європи чи Азії.

По-друге, будь-який імперський, поневолювальний проект, як доводить історичний досвід, є згубним передусім для ініціатора такого проекту. Якраз тут альтернативою і може стати концепція не економічного імперіалізму (включення в глобалізацію чи ще якусь іншу форму економічного визискування інших народів), а концепція економічного націоналізму. Система координації політики національних держав (яких у наш час на планеті насправді дуже мало – переважають імперії, напівімперії та напівколонії) в економічній сфері може забезпечити, якщо не абсолютну, то принаймні відносну господарську справедливість та стабільність.

І нарешті останній момент. Наївна і політично необґрунтована віра автора в те, що національно-визвольна боротьба українців уже щасливо завершена, і ми – українці – начебто маємо незалежну національну державу – вкрай небезпечна для сучасного національного буття. Насправді державницький проект було зупинено на початку 90-х недолугими політичними лідерами-“демократами” та “партократами”, які скерували боротьбу пробудженого народу не у напрямі органічної національної революції (як це зробили народи Прибалтики чи Східної Європи), а – за демократію. Тому досі в українців немає ні національної держави, ні справжньої демократії (як національного народовладдя).

Немає у нас і національно зорієнтованої економічної політики, що призвело до систематичної економічної кризи (як і кризи в політичній, освітній, медичній, культурній, мовній, екологічній тощо сферах). Вихід із цієї ситуації лише один. Необхідно завершити штучно перерваний процес національно-визвольної боротьби – національної революції. Необхідно побудувати справді незалежну національну державу – Українську Соборну Самостійну Державу – державу, де б українці були господарями своєї долі на своїй власній землі. Лише тоді, лише в українській державі з’являться необхідні політичні передумови для нормального розвитку українського підприємництва на базі українського економічного націоналізму.

До того часу, перед українськими підприємцями є лише два вибори: або і далі бути заручниками нечесних правил економічної гри в неоколоніальному олігархаті під назвою “держава Україна”, або всіма доступними силами сприяти здійсненню емансипаційного проекту української нації – національної революції. Вибір за вами.

Джерело