Л. Г. Пономаренко – кандидат філологічних наук,
завідувач кафедри філології Інституту журналістики
та масової комунікації Класичного приватного
університету (м. Запоріжжя)
Пономаренко Л.Г. Особливості слів-амеб та моральних симулякрів у сучасному мас-медійному дискурсі
Анотація. У статті проаналізовано слова-амеби та моральні симулякри як словесні засоби
вираження категорій аморальності в сучасному мас-медійному дискурсі.
Ключові слова: мас-медійний дискурс, моральність/аморальність, слова-амеби, моральні
симулякри.
Пономаренко Л.Г. Особенности слов-амеб и моральных симулякров в современном масс-медийном дискурсе
Аннотация. В статье анализируются слова-амебы и моральные симулякри как словесные
средства выражения категорий аморальности в современном масс-медийном дискурсе.
Ключевые слова: масс-медийный дискурс, моральность/аморальность, слова-амебы, моральные симулякры.
Ponomarenko L. Pecularities of Words-amibe and Moral Simulacra in the Modern Media Discourse
Annotation. In the article highlights on the words-amibe and moral simulacra analyzed as lexical
devices of expressing of the category of amoralité in the modern media discourse are closely examined in the article.
Key words: media discourse, morality/amoralité, words-amibe, moral simulacra
І. Вступ
Проблема, яка досить гостро постала в сучасному суспільстві загалом і в сьогоднішніх ЗМІ зокрема, – це морально-етичний стан. Нівелювання моральних цінностей,“розмиття” етичних норм, видавання аморальності за моральність, тобто подання аморальності “в красивій моральній обгортці” – далеко не повний перелік актуальних питань цієї глобальної проблеми. З одного боку, проблема коріниться в суспільстві, з іншого – у діяльності засобів масової інформації.
Сучасне інформаційне суспільство з огляду на свої визначальні ознаки (перенасиченість інформацією, поверхневе сприйняття, кліповість) створює умови для різного роду маніпулювання інформацією, що призводить до ігнорування морально-етичними цінностями. Інше проблемне питання полягає в тому, що основна мета журналістики (відображення об’єктивної картини дійсності) суперечить одній з її провідних функцій (виховній), навіть не беручи до уваги таких аспектів, як ринковий, владний тощо. Інакше кажучи, чи можливо на тлі відображення зла (аморальності) навчати при цьому добра (моральності)?
У суспільних науках розглядаються різні підходи до дослідження морально-етичних питань. Так, у журналістикознавстві професійній етиці журналістської діяльності присвячені праці Д. Авраамова, В. Іванова, О. Ільченко, С. Криворучко, О. Кузнецової, Г. Лазутіної, В. Сердюка, Я. Ширченко та ін. Морально-етичні аспекти текстового рівня журналістських матеріалів розглядали Т. Кузнєцова, Н. Непийвода, Б. Потятиник та ін.
ІІ. Постановка завдання
Мета статті – з’ясувати специфіку вживання слів-амеб та моральних симулякрів у сучасному мас-медійному дискурсі.
Реалізація поставленої мети потребує вирішення таких завдань: 1) окреслити поняття “слова-амеби” та “моральні симулякри”; 2) виявити специфіку вживання цих одиниць у сучасних мас-медіа.
ІІІ. Результати
Процес руйнування мови в сучасному суспільстві почав відстежувати ще один із засновників лінгвістичної філософії, німецький філософ М. Гайдеггер у “Листах про гуманізм”: “Мова – оселя духу. В оселі мови живе людина… Повсюдне спустошення мови, яке швидко поширюється, не лише підточує естетичну й моральну відповідальність у всіх вживаннях мови. Воно коріниться в руйнуванні людської істоти… Занепад мови, про який останнім часом так багато і часом запізно говорять, є, однак не причиною, а вже наслідком того, що мова під пануванням новоєвропейської метафізики суб’єктивності майже нестримно випадає із своєї стихії. Мова все ще не видає нам своєї суті: того, що вона – оселя істини Буття. Мова, навпаки, піддається нашій голій волі й активності і служить знаряддям нашого панування над сущим” [цит. за: 3, с. 55]. Тобто німецький філософ обстоює думку, що перетворення мови в знаряддя панування є початком руйнування мови в сучасному суспільстві.
У сучасному суспільстві мова стала більш аналітичною, оскільки раніше словам була притаманна багатошаровість смислу і конотація (породження словом образів і почуттів через асоціацію). З погляду діахронії у сучасних слів російський учений С. Кара-Мурза виділяє такі ознаки: 1) очищення від багатьох смислів, коріння яких тягнеться з глибини віків; 2) втрата святості й цінності, хоча віддавна мова вважається “найціннішою з усіх цінностей” (М. Гайдеггер); 3) набуття словами раціональності й ціни; 4) повна свобода слова, тобто перетворення слова в неодухотворений інструмент [3, с. 54–55]. Як підкреслює дослідник, оцінка кожного інформаційного впливу, яке має слово, повинна даватися з погляду того, які цінності, перш за все моральні, воно стверджує.
Саме С. Кара-Мурза вперше ввів у вжиток термін “слова-амеби” в значенні “слова без коріння, які порушують смисл мовлення” [3, с. 57]. В біології амеба – це одна з найпростіших тварин, характерною ознакою якої є безхребетність. Останню рису тваринки покладено і в основу визначення терміна “слова-амеби” – безхребетність, тобто відсутній стержень, який російський учений визначає як коріння слова.
За С. Кара-Мурзою виділяємо характерні риси слів-амеб: 1) неприв’язаність до конкретної реальності, тому їх можна вставити в будь-який контекст, відповідно й сфера їх застосування досить широка; 2) обманлива “науковість”: “Скажеш комунікація замість давнього слова спілкування чи ембарго замість блокада – і твої банальні думки начебто підкріплюються авторитетом науки” [3, с. 57]. Крім того, до слів-амеб дослідник зараховує “комунікація” (замість “спілкування”), “імідж” (замість “образ”). У зв’язку із цим С. Кара-Мурза назвав їх маленькими сходинками на суспільній кар’єрній драбині.
Остання риса пов’язана з тим, що слова, які піддалися процесу “амебизації”, до повсякденного вжитку прийшли з науки, зачепивши “проміжну” сходинку – ідеологію.
Простежується прямий зв’язок між цими словами і сьогоднішнім суспільством: людина відповідного рівня освіченості й інтелігентності просто зобов’язана їх використовувати. Підкреслюється, що ці слова мають “пожираючу” здатність. Мову як систему понять, слів (імен), за допомогою яких людина сприймає світ, С. Кара-Мурза розглядає як “головний засіб підпорядкування”. Вислів, що належить К. Марксу, повторений пізніше Ф. Ніцше, “ми – раби слів”. З іншого боку, ці “безкореневі” слова, на думку дослідника, є важливим способом руйнації національних мов.
Перейдемо до з’ясування особливостей вживання слів-амеб у сучасних ЗМІ. Моднее нині слово-амеба – контекст, зокрема його форма – “в контексті”. Звернемося спочатку до словника: контекст – 1) уривок тексту із закінченою думкою, який дає змогу точно визначити смисл окремого слова або виразу, що входить до його складу;
2) переносно – сукупність обставин, подій тощо, у тісному зв’язку з якими слід розглядати певну подію [5, с. 292].
У газеті “День” за період з 1997 до 2011 рр. нараховано близько 7 тис. 40 прикладів вживань цього слова-амеби. Звертаючись з метою ілюстрації до заголовків журналістських матеріалів, пропонуємо одразу варіанти уникнення цього слова: “Злука України в контексті історії Слобожанщини” (Злука України в історії Слобожанщини) (22.01.1999). “Доля Євразії в контексті балканської кризи” (Доля Євразії в умовах балканської кризи) (12.06.1999). “Національне в контексті європейського вибору” (Місце національного (?питання) в європейському виборі) (18.03.2000). “The Day в контексті глобалізації” (The Day в глобалізаційних процесах (умовах) (10.02.2001). “Юрій Дрогобич в контексті формування української еліти” (Роль Юрія Дрогобича у формуванні української еліти) (02.08.2003). ““Слово о полку…” в світовому контексті” (“Слово о полку…” в світовій літературі (культурі) (24.11.2004). “Освіта в контексті соціокультурних змін” (Освіта в умовах соціокультурних змін) (20.08.2008). Крім того, вислів “в контексті” часто вживається в самих текстах, зокрема: “У
програмі “7 днів” пріоритет також мала позиція влади в контексті касетного скандалу, а також позиція Генпрокуратури в контексті справи Ю.Тимошенко (відповідно 1110 та 950 секунд)” (День. – 04.05.2001).
У процитованій статті “Телебачення як останній енергоресурс” дев’ять разів вжито цей вислів. На наш погляд, це можна пояснити тим, що автор – науковець, тодішній заступник директора Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка О. Чекмишев. А саме в науковій сфері останнім часом це дуже вживаний вислів. Інші приклади: “В контексті забезпечення вирішення глобальних проблем енергопостачання і в Європу, і США уникнути питання про поставки газу транзитом через Україну в Європу з Росії не вдасться”(Краще перебудувати речення, оскільки на початку підряд стоять чотири іменники в родовому відмінку, що суперечить стилістичним нормам української мови. Варіант: “Вирішуючи проблеми енергопостачання в Європу і США…”) (День. – 14.07.2006). “Гендер потрібно розглядати в контексті ситуації, яка склалася сьогодні і в державі” (…з огляду на ситуацію, що склалася…) (10.03.2011). “І ще одне актуальне завдання могли б вирішувати ліцеї. Це надання певної початкової професії в контексті профілю” (простіше: за профілем) (19.11.2009).
Отже, вилучивши слово-амебу “в контексті”, зміст не втратив свого значення.Так, наприклад, словоформа “в умовах” є слов’янською за походженням, а тому більш зрозумілою та близькою, ніж “осучаснене” латинське “в контексті”.
Інше слово-амеба (менш вживане, протее досить популярне, зокрема в наукових колах) – парадигма. Зупинимося спочатку на словниковому визначенні. Парадигма – 1) система форм одного слова (напр., відмінювання дієслова); таблиця таких форм; 2) система уявлень, характерна для визначення етапу розвитку науки, культури, суспільного життя [5, с. 419].
У першому значенні це слово є спеціальним терміном, що використовується лише в одній галузі, зокрема лінгвістичній. У переносному значенні термін “парадигма” активно вживається останнім часом в різних галузях.
В газеті “День” слововживань “парадигми” українською та російською мовами лише
650, що значно менше порівняно з попереднім “в контексті”. Проте, окрім кількісного
показника, важливий ще й якісний. Перейдемо до прикладів, зокрема в заголовках: “Європейська парадигма України” (17.09.2010). Це інтерв’ю з Оксаною Пахльовською про
сучасну Україну, що закінчується словами: “Але не треба нам міняти й парадигму України. Просто необхідно відбудувати європейську парадигму України. Для тієї ж таки європейської української молоді. І для власної гідності. Мета ще далека до реалізації і справа – важка. Але благословенна”. На наш погляд, у поняття “парадигма” пані Пахльовська вкладає не лише друге словникове визначення як “систему уявлень”, але й відповідну державну політику, загалом шлях розвитку держави й народу.
Інший заголовок: “Парадигма миру”. В ліді цього матеріалу зазначено: “США та Ізраїль по-різному бачать прогрес у близькосхідному врегулюванні” (05.08.2009). У тексті статті це слово вживається в такому реченні: “Втім, видається, що в пошуку прийнятної для усіх сторін близькосхідної парадигми миру варто припинити вибудовувати піраміди ілюзій із блоків необтесаних бажань”. На нашу думку, слово “парадигма” вживається в значенні “шляхи до
чогось”, зокрема до укладання мирної угоди.
Стаття під назвою “Про зміну парадигми” має такий “розшифрувальний” лід: “Директор Фонду “Ефективне управління” Наталія Ізосімова: ВВП на душу населення – вже не той індикатор, який визначає міру успішності держави” (11.02.2011). Приклади слововживання зі статті: “По-друге, зараз у світі відбувається зміна парадигми – і економічної, і ціннісної (адже ми розуміємо, що ці два аспекти нерозривні). До кризи парадигма була такою: позичаємо і споживаємо. Споживча культура культивувалася і всіляко підживлювалася. Зараз парадигма звучить так: заощаджуємо й інвестуємо”. В цьому матеріалі значення терміна “парадигма” звужується до більш конкретного – “напрям розвитку”. До речі, жодного синоніма до поняття “парадигма” в тексті матеріалу немає. А це одна з ознак стереотипного мислення. З іншого боку, термін “парадигма” не дуже зрозумілий інтелігенції, не кажучи вже про пересічного читача.
На прикладі лише трьох випадково обраних матеріалів проілюстровано неоднозначність розуміння цього терміна, його семантичне розширення в першому прикладі й звуження семантики в другому й третьому прикладах. Зважаючи на те, що в основі парадигми лежить грецьке слово “приклад, взірець”, зрозуміло, наскільки далекі його набуті значення від першооснови.
Амебою слово “парадигма” називаємо на тій підставі, що: воно не має слов’янського коріння, відповідно нерідне нам; незрозуміла його сутність, бо “система уявлень” – це окреслення лише значеннєвих контурів; немає крайньої потреби у його вживанні, оскільки існують більш конкретні й природні для української мови терміни. Особливо ці ознаки активізуються в умовах мас-медійного дискурсу, одна з умов якого – доступність і зрозумілість.
У реферативній базі Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського за період з 01.01.1998 до 10.03.2011 рр. Налічується 101 автореферат, у яких чи то в назві дисертаційної роботи, чи в анотації вживається слово “парадигма”, зокрема в більше, ніж 90% – в тому широкому, як показує практика, лише з “окресленими берегами” значенні.
Натомість 3829 авторефератів дисертаційних досліджень, що містяться у фондах Національної бібліотеки, в назві чи то в анотації мають слово-амебу “в контексті”, напр.: “у данному контексті”, “у контексті проблеми”, “в контексті політики”, “в контексті вимог”, “у часово-просторовому контексті” тощо. Перлиною, на жаль, негативною, на наш погляд, є речення з автореферату О. Германової: “Досліджено законодавчу базу функціонування АП в Україні у контексті повноти, досконалості, несуперечливості окремих норм і положень міжнародних угод”. У назву дисертаційного дослідження К. Афанасьєвої “Авторське право в контексті діяльності засобів масової інформації України” також вкралося слово-амеба, яке нічого нового не привносить і, по суті, лише займає місце. Паралелі вживання слів-амеб у науковому стилі
підтверджують думку С. Кара-Мурзи про їх наукове походження.
Отже, в сучасних засобах масової інформації вживання слів-амеб має таку специфіку: надання мовленню розмитості, незрозумілості шляхом завуалювання конкретної думки; пафосність, зарозумілість, зверхність мовлення, хоча йдеться про звичайні речі; й, нарешті, своєрідний обман, оскільки у читача просто крадеться час, витрачений ним на “пусте” читання беззмістовних слів.
Інформація в сучасному суспільстві, на думку Ж. Бодріяра, не виробляє ніякого смислу, а лише “розігрує” його, оскільки підміняє комунікацію симуляцією спілкування. Як наголошує Ж. Бодріяр, “симуляція ставить під сумнів різницю між “істинним” і “хибним”, між “реальним” і “уявним”” [2, с. 8]. Етична реальність переходить до категорії гіперреальності. Основою нового простору симуляції є прецесія симулякрів, тобто передування симулякрів реальній дійсності.
Тож мас-медійна інформація вже не має нічого спільного з “реальністю” фактів, оскільки вона є результатом відбору, монтажу, зйомки, результатом “протестованої реальності”.
В умовах такої реальності суб’єкт не може мати реальних почуттів, зокрема моральних: сорому, відповідальності, провини, обов’язку. Вони замінюються знаками. Моральні цінності в умовах “гіперреальної” реальності стають моральними симулякрами (О. Печонкіна), які вважаються ірреферентними знаками етичної реальності [4, с. 20].
Генератором моральних симулякрів стають ЗМІ, оскільки режим подачі інформації провокує ефект бажаної відповіді: “Вся система комунікації перейшла від складної синтаксичної структури мови до бінарно-сигналітичної системи питання/відповідь – системи безперервного тестування” [1, с. 134].
Як підтвердження висловленої думки можна навести приклад телешоу “Міняю жінку”. Умови шоу видаються досить пристойними, проте в свідомості нації закладається стереотип: “Міняти жінку – це нормально”. А це один із штрихів морального симулякра сучасної сім’ї.
Звернемося до прикладів моральних симулякрів, зокрема симулякра сучасного шлюбу, у творенні якого сьогодні беруть активну участь ЗМІ. На наш погляд, одну із “граней” морального симулякра шлюбу можна сформулювати таким чином: життя чоловіка й жінки без офіційної реєстрації чи без церковного шлюбу – це нормально і навіть можна вважати (якщо не називати) шлюбом. Серед причин, чому люди не хочуть вступати в офіційний шлюб названі:
1) брак фінансів: “Як наслідок дороговизни вступу в шлюб – так званий громадянський шлюб” (Сегодня. 12.06.2009); 2) неусвідомлений вибір, несуттєві причини: Фронтмен групи “Танок на майдані Конго” О. Михайлюта: “…я вибрав громадянський шлюб інтуїтивно. А ще в рагсах черги, а я не люблю стояти в чергах” (Сегодня. 13.1.2008); 3) брак часу: співачка Ані Лорак: “не можу сказати, що громадянський шлюб для мене – перевага… Я хочу сукню, як у Попелюшки й красиве весілля, але… часу немає…” (Сегодня. 13.1.2008). І цим перелік не вичерпується. Дві останні думки взяті зі статті “Литовченко важна печать в паспорте, а Лорак некогда идти в загс” з газети “Сегодня”, в якій подається два погляди на так званий громадянський шлюб. За формальними ознаками стаття є об’єктивною (три аргументи на користь реєстрації шлюбу і
три “за свободу”), проте про моральний аспект “так званого шлюбу” навіть не згадано.
Також не наведений церковний погляд на такі стосунки двох людей, хоча в Україні за
офіційною статистикою близько 92% громадян вважають себе християнами. На наш
погляд, сам вислів “громадянський шлюб” щодо незареєстрованих стосунків є евфемі-
змом (пом’якшеною назвою), який є не чим іншим, як симулякром шлюбу (картинкою
того, чого насправді не існує).
Іншою “гранню” морального симулякра шлюбу є потужна західна тенденція, яка досить настирно рухається в Україну – так званий одностатевий шлюб. Слід зазначити, що сам термін суперечить словниковому визначенню поняття “шлюб” як союзу чоловіка й жінки. Простежимо названу тенденцію на прикладі новин ТСН: “Греція має намір узаконити гомосексуальні шлюби” (31.03.2008); “Нью-Йорк відмовився узаконити одностатеві шлюби” (03.12.2009); “Дружина і дочка Маккейна виступили за підтримку одностатевих шлюбів” (21.01.2010); “Ісландія на чолі з прем’єром-лесбіянкою легалізували гей-шлюби” (11.06.2010); “Прем’єр-міністр Ісландії одружилася з письменницею” (29.06.2010); “Аргентина легалізувала одностатеві шлюби” (22.07.2010); “У Каліфорнії ввели мораторій на одностатеві шлюби” (причина – з’ясування, чи не суперечать вони чинній конституції) (17.08.2010); “Донька Буша стала на бік геїв та лесбіянок” (01.02.2011). Здається, “винне” в усьому суспільство, проте… Під рубрикою “28 вересня в історії” та “20 грудня в історії” серед найвизначніших світових подій назване узаконення одностатевих шлюбів в Голландії (в першому випадку) та у Фінляндії (в другому випадку). На якій підставі на одній шальці вагів подій світового масштабу, що відбулися 28 вересня, опинилися поруч вторгнення норман до Англії, створення у Лондоні I Інтернаціоналу, призначення бразильського футболіста Рональдо послом миру в Косово й узаконення Фінським парламентом одностатевих шлюбів? Для порівняння: 20 грудня найбільшими світовими досягненнями стало патентування російським іммігрантом О. Зворикіним кінескопу, схвалення урядом Великої Британії клонування людини й ухвалення голландського закону про одностатеві шлюби. Нижче зазначено зміни законодавства щодо відповідальності за одностатеві стосунки й подано перелік видатних людей з такою орієнтацією. До речі, інформація про такі “шлюби” подана вкінці переліку сві-
тових подій, що сприяє приверненню уваги читача й кращому запам’ятовуванню.
Інший приклад. У матеріалі про порушення прав людини в Україні зазначено: “Державний секретар США Хілларі Клінтон в своїй щорічній доповіді Конгресу відзначила численні порушення прав людини в Україні, зокрема утиски геїв” (ТСН – 12.03.2011). Ця сама думка підкреслена і в заголовку “США звинуватили Україну в утисках геїв”, хоча насправді перелік тих звинувачень у бік України досить значний. Яка причина: сенсаційність? Водночас слід
віддати належне авторам повідомлення, оскільки в ліді цього аспекту немає: “Держсекретар США Клінтон заявила про тотальну корупцію, тортури та дискримінацію жінок в Україні”. Повідомлення закінчується такими рядками: “Нагадаємо, раніше представники гей-руху України звернулися до президента Віктора Януковича з проханням забезпечити громадянську рівність для сексуальних меншин. У відкритому зверненні представників 25 молодіжних, правозахисних, гей-лесбійських, благодійних організацій наголошено, що Янукович став “першим українським політиком, який висунув законодавчі ініціативи з забезпечення цивільної рівності геїв і лесбіянок”” (ТСН – 12.03.2011). Остання фраза вселяє надію на позитивне розв’язання питання, хоча інше ТСН-повідомлення з досить “оптимістичним” заголовком “Через десять років в Україні легалізують одностатеві шлюби” про звернення організацій із заявою до президента закінчувалося словами: “У президента нічого не відповіли на таке звернення, але уже у вересні депутат від ПР заявив на публіку, що гомосексуальні шлюби – не для України, оскільки нівелюють національні цінності” (4.01.2011).
Тож моральні симулякри – це “справа рук” як суспільства, так і ЗМІ, які в погоні за сенсаційністю ігнорують моральним аспектом справи. До речі, в жодному повідомленні, що торкалися української держави й народу, не була названа позиція церкви як своєрідного регулятора моральних питань у суспільстві. Йдеться лише про правовий аспект – узаконення. Хоча аргумент національних цінностей як противага новомодній американсько-європейській свободі пролунав із вуст депутата.
IV. Висновки
Отже, особливості вживання моральних симулякрів у ЗМІ полягають в тому, що за цілком пристойною, на перший погляд, словесною формою (в обох аналізованих випадках ключове слово словосполучень – шлюб) криється не просто “трохи підправлене”, а прямо протилежне явище, зокрема з морального погляду. Інакше кажучи, за моральними симулякрами приховуються аморальні категорії, на захист яких наведені досить “моральні” аргументи – захист прав людини, забезпечення свободи вибору тощо. Тож такого роду дослідження є актуальними й потребують ретельного розгляду й надалі.
Література
1. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть / Ж. Бодрийяр. – М. : Добросвет,2000. – 387 с.2. Бодріяр Ж. Симуляції та симулякри /Ж. Бодріяр ; [пер. з фр. В. Ховкун]. – К. :Основи, 2004. – 230 с.
3. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием /С. Кара-Мурза. – М. : Эксмо, 2000. – 864 с.
4. Печенкина О.А. Этика симулякров Жана Бодрийяра (анализ постмодернистской рецепции этического) : автореф. дис. канд. филос. наук : 09.00.05 / О.А. Печенкина ; Тульский государственный педагогический университет им. Л.Н. Толстого. – К., 2006. – 23 с. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://library.uni-vologda.ac.ru
5. Словник іншомовних слів / [уклад.:С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута]. – К. : Наук. думка, 2000. – 680 с.
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар