Незалежність України і ЗМІ

16. 04. 2007, Микола СЕНЧЕНКО, професор, заслужений діяч науки і техніки України, директор Книжкової палати України ім. Івана Федорова

Написати цю статтю мене спонукав матеріал у газеті «Урядовий кур'єр» Андрія Масальського, керівника управління зв'язків із громадськістю Секретаріату Кабінету Міністрів України, під амбіційною назвою «Від інформаційних бараків до вільних ЗМІ. Експерти України і США пропонують новій владі замість тоталітарного спадку розбудувати громадянське суспільство». Як фахівець у галузі інформаційних технологій, академік Міжнародної академії інформатизації при ООН, я був глибоко вражений безапеляційним тоном статті, але на це можна було б і не звертати уваги, якби автор не пропону­вав нам розбудовувати інформаційний простір за рецептами Сполучених Штатів Америки і під керівництвом експертів зі США. Чому?  Для романтиків-керівників наведу цитату з редакційної статті газети «Нью-Йорк Таймс» (28. 03. 1999): «Для того, щоб глобалізація розширила своє охоплення, Америка не повинна боятися діяти як супердержава, якою вона є. Невидима рука ринку не зможе ніколи функціонувати без прихованого кулака. Макдональдс не може квітнути без МакДоннела Дугласа, конструктора літака Ф-15. А прихований кулак, що гарантує міцний мир для технологій Силіконової Долини, — це збройні сили США: ВПС, ВМС і морська піхота». Для тих, хто ще й до нині вірить в те, що «ринок — це свобода», прийшов час розставання з останніми ілюзіями. Варто звернути увагу на активність американського керівництва у забезпеченні домінуючих позицій у світі, що досягла небувалого рівня. Про це свідчать, з одного боку, військові операції в різних частинах світу, а з іншого — нейтральна реакція світової спільноти на події, що відбуваються. При цьому відносини Америки з Україною й іншими європейськими країнами будуються на стратегії непрямих дій, головною серед яких є інформаційно-психологічна складова, чи точніше, інформаційна війна. Експерти у сфері ЗМІ констатують, що в провідних американських мас-медіа відбувся різкий зсув у бік прямого маніпулювання суспільною свідомістю. При цьому, використовуючи свідоме викривлення і навіть просто надмірне спрощення реальної картини, світовому співтовариству нав'язується, як правило, однобока інтерпретація соціально-політичних процесів, економічних реалій, подається оцінка подій прямо протилежна стихійному ставленню до них населення. Основною ідеєю при цьому є впевненість, що американська модель розвитку, спосіб життя є еталонними, а будь-які альтернативи цій моделі «загрожують зруйнувати новий світовий порядок», отже, боротьбу з ними варто вести усіма доступними засобами, зокрема і за допомогою «томагавків». Для посилення ефекту від інформаційно-психологічного впливу спеціалісти США намагаються максимально збільшити кількість каналів впливу, залучаючи літературу, кіно, комп'ютерні технології тощо. У результаті таких дій одне й те саме повідомлення, відповідно оформлене, потрапляє в масову свідомість різними каналами. Нині українці звільняються від історичних міфів і починають усвідомлювати своє істинне місце у складному сучасному світі. Якщо держава хоче зберегти свій народ і зміцнити свою незалежність, побудувати демократичне суспільство, то необхідно усвідомити, що політична свобода не можлива без свободи засобів масової інформації. Демократизація держави і зростання освіченості суспільства передбачають особливе значення мас-медіа, під впливом яких формуються суспільна думка й державна інформаційна політика. Уважний читач преси, глядач телебачення і слухач радіо мимоволі зверне увагу на незаперечний факт, що, незважаючи на безліч думок і розмаїття інформації в засобах масової інформації, все ж існує певна направленість. Відсутність видимої цензури не заважає латентним керівникам контролювати інформаційний простір. Дивно, але те саме відбувається не тільки в нашій молодій державі, а й в індустрії ЗМІ і розваг «демократичного» Заходу і, особливо, у Сполучених Штатах Америки. Контроль за основними джерелами масової інформації практично монолітний. Але оскільки плюралізм думок усе ж таки існує, більшість людей не усвідомлює, що нею маніпулюють. Усі підконтрольні теле- і радіостанції, газети, журнали, книги і фільми мовлять одним і тим самим голосом, підтримуючи та підспівуючи один одному. Попри видиме розмаїття, розголос відсутній — як немає і доступних масовому споживачу альтернативних джерел фактів і ідей, які могли б дати можливість сформувати думку, протилежну до позиції господарів інформаційного ринку. Споживачу пропонують одне бачення світу — світу, в якому кожен голос в унісон з іншими стверджує про відсутність дискримінації за расовими ознаками, про «святу правду» єврейського Голокосту про антисемітизм в усіх країнах світу, про моральність усіх видів сексуальної орієнтації, про переваги «плюралістичного», космополітичного суспільства порівняно з однорідним націоналістичним суспільством. Такий погляд на світ розробили господарі мас-медіа для досягнення власних цілей, і тиск на споживача — щоб примусити його прийняти цей погляд — воістину жахливий. Люди підганяють свої думки під цю позицію, голосують відповідно до неї й будують своє життя так, щоб воно перебувало з нею у повній гармонії. Суспільству потрібні установи, які б сприяли вільному обміну інформацією, навіяли б почуття відповідальності на всіх членів суспільства — від читачів до журналістів, парламентарів, політиків. Нині громадяни повинні навчитися нелегкому мистецтву взаємодії у демократичному суспільстві, поважати думки інших, вміти вільно обмінюватись ідеями та поглядами. Свобода й незалежність засобів масової інформації передбачає три основні чинники: контроль за засобами масової інформації; вмілі організатори, які забезпечують функціонування мас-медіа в ринкових умовах; професіоналізм і відповідальність журналістів. Розвиток ЗМІ у кожній країні світу тісно переплетений з політичною, економічною і культурною історією. Мас-медіа завжди вважали і вважатимуть найдієвішим інструментом політичного впливу. Не випадково засоби масової інформації називають «четвертою владою», поряд із парламентською, виконавчою і юридичною. Дійсно, у сучасному суспільстві мас-медіа виконують дуже важливу функцію: інформуючи широку громадськість, вони дають змогу розуміти і контролювати діяльність органів законодавчої і виконавчої влади. Глибокі дослідження, аналітична інформація й детальні коментарі на політичні, економічні та культурні теми формують погляди і переконання широких верств населення. Засоби масової інформації несуть велику відповідальність за долю нації, за долю всіх людей сучасного суспільства. Нині ми дедалі частіше доходимо висновку, що минула соціалістична система була страшною, але ще страшнішими виявилися її наслідки — пригнічена воля до життя, соціальна апатія, зневіра у власних силах і надія, що хтось прийде і врятує нас. Необхідно подолати роками вбитий у нашу свідомість страх перед цензурою, отримати свободу духу і зробити інформацію головною діючою силою соціального прогресу. Нові можливості відкриваються перед ЗМІ у зв'язку з глобалізацією. Сучасні інформаційно-комунікаційні технології радикально змінюють місцеві, національні і глобальні соціально-економічні і політичні інститути. Мас-медіа формують свідомість і волю суспільства. Це виявляється в усіх сферах діяльності держави. Вони забезпечують суспільну підтримку політики без якої ЗМІ не можуть бути ефективними. Фактично засоби масової інформації стали частиною механізму функціонування державної влади. Українські мас-медіа перебувають поза контролем, який існує відносно інших органів держави, і не несуть належної відповідальності. Ця «четверта влада» перебуває в приватних руках з усіма наслідками, які звідси випливають. У цьому основне протиріччя сучасного демократичного суспільства і держави. При реальній владі, ЗМІ практично не несуть відповідальності за підбір інформації. Керуючись насамперед фінансовими критеріями, ЗМІ зосереджують увагу на конфліктах, а не на суті справи. Увага громадян відволікається від реальних проблем. Ідеться по суті про своєрідний інформаційний опій. У результаті як зовнішня, так і внутрішня політика держави постають перед читачем у спотвореному вигляді чи взагалі приховані від нього. Навіть, якщо ЗМІ намагаються подати серйозний політичний аналіз, його рівень досить часто низький. У нас, власне, вже давно оприділили два підходи, два стилі в журналістиці. Один можна назвати репортажно-фейлетонним, інший — аналітичним, проблемним. Справа не в тому що жанри репортажу, фейлетону погані, другосортні, а проблемна стаття хороша вже через специфіку жанру. Політичний фейлетон — тонкий, іронічний — справа хороша. Але це велика рідкість серед наших журналістів. Можна назвати буквально два-три прізвища журналістів-міжнародників, що володіють цим жанром. Проте багато імітаторів, що виробляють сіру «фейлетонну продукцію», яку легко розпізнати за примітивізмом і поверхневим володінням темою, навіть коли йдеться про важливі справи. І ще один безпомилковий індикатор — вторинність інформації, суджень, коли журналісти, як правило, не утруднюють себе збиранням і аналізом інформації, а задовольняються тим, що беруть її з різних джерел — з Інтернету, телеграфних агентств, газет, телебачення. При цьому повторюють помилки, що інколи трапляються навмисне. Перемішавши чужу інформацію з критичним, гамірним «гарніром», вважають своє завдання виконаним. Якщо викреслити з такого тексту цитати західних і російських газет, залишиться 10-15 відсотків авторського тексту. Що ж ми маємо у підсумку? Хочуть того чи не хочуть журналісти, а залишається заохочення до інформаційної залежності. Цим користуються досить часто аналітичні центри, що відстоюють інтереси різноманітних транснаціональних компаній. Нині ми маємо журналістів так званого «спритного» стилю, які взяли за взірець не кращі репортажі західних журналістів, які отримували гроші за те, що критикували радянський спосіб життя. Проте таких журналістів на Заході стає дедалі менше, а більше з'являється таких, що постійно втягують нас у «психологічну війну». Процеси маніпулювання суспільною та індивідуальною свідомістю за допомогою ЗМІ за останні роки поширились. Удосконалюється їхня технологія. Дедалі частіше використовуються методи інформаційно-психологічної агресії, акцентованого впливу інформації, а також різні способи подачі неповної чи викривленої інформації. Так звана четверта влада, отримавши можливість вільно, на повний голос говорити, не виявляє потрібної громадянської і професійної відповідальності за свою діяльність в умовах системної кризи в суспільстві. Всі спроби контролю за діяльністю ЗМІ одразу ж розцінюються як замах на свободу слова, принципи демократії, права людини. Під цим прикриттям відбуваються масові зловживання свободою інформації задля чиїхось інтересів. Причому ці зловживання систематичні і планомірні. У суспільній думці поглиблюється розуміння того, що в умовах зростання соціально-економічної і духовної кризи в неупорядкованій, на перший погляд, діяльності мас-медіа під лозунгом плюралізму думок та ідеологій відбувається небезпечний процес руйнування національної свідомості й самосвідомості, морального розкладу, примітивізація і спотворення людської свідмості та ставлення до життя, «дебілізація» значної частини населення країни. Прийшов час сказати своє слово вченим: соціологам, психологам, медикам і іншим спеціалістам, які також висловлюють стурбованість через перекоси й недоліки в діяльності ЗМІ. При обговоренні цього питання важливо зрозуміти, що, крім екології зовнішнього середовища, існує екологія духовна, екологія внутрішнього світу людей, екологія культури. Тільки у сприятливому, добродійному, благородному духовно-інтелектуальному середовищі суспільства можливий повноцінний, гармонійний духовний та розумовий розвиток і життєдіяльність людини. Із повною відповідальністю можна заявити, що стан справ у сфері духовної екології в Україні значно гірший ніж у галузі екології зовнішнього середовища, про що ведуть мову частіше, ніж про духовну екологію. Упродовж останніх років чітко простежується тенденція духовної, моральної й інтелектуальної деградації значної частини населення, насамперед молоді, під впливом безконтрольної діяльності ЗМІ. Цей процес особливо яскраво виявляється у масовій культурі. Ця сфера суспільної свідомості активно й цілеспрямовано американізується, і так само активно витісняється національна культура, мистецтво і традиції. На кіноекранах, телеекранах триває засилля американських примітивних бойовиків, еротичних фільмів, фільмів-жахів, що згубно впливають на незрілу, слабку свідомість молоді, яка втратила нині позитивні орієнтири в житті. У західній кіно-і відеопродукції, розрахованій на молодь, широко і вміло пропагується культ сили, насильства, грошей, наживи, «красивого життя», що досягаються неправедними способами. Відверто культивується цинізм і жорстокість через показ і смакування деталями вбивств, фізичних і моральних знущань над людьми. Кіногероями виставляють злочинців, вбивць, психопатів, повій, махінаторів і авантюристів. Наприклад, упродовж тільки одного тижня канали телебачення демонстрували фільми: «Секрет диявола», «Переможи диявола», «Мамочка — маніяк-убивця», «Обійняті жахом», «Пропащий ідол», «Кров і пісок»... Телебачення і преса широко подають подробиці різних кримінальних подій, карних злочинів із вбивствами, пограбуваннями, насильством. Так ЗМІ ніби привчають підлітків та юнаків до мерзот життя, роблячи їх звичними, не даючи їм належної оцінки і пояснень. До цього додається непристойний гумор і добродушно-поблажливі коментарі. Під впливом систематичної і багатої на кримінальні теми інформації у молоді формується стійке уявлення, що вбивства, пограбування, насильство — неминучі і невід'ємні супутники демократичного суспільства і з цим необхідно примиритися. Наслідки такого процесу можна бачити на «прикладі» Німеччини, де учень розстріляв своїх учителів і вбив поліцейського, тому що його не атестували з математики. Нині урядові структури Німеччини ратують за обмеження показу жорстокості на екранах телевізорів і комп'ютерів. Розвиток нігілізму і цинізму, зростання злочинності серед підлітків у розвинених країнах Заходу — прямий наслідок постмодерністських концепцій. ЗМІ пропагують еротику і секс, беручи активну участь у «сексуальній революції». Тотальна еротизація і сексуалізація українського суспільства відбуваються всупереч національним традиціям і християнським канонам. Більшість ЗМІ заохочують сексуальне розкріпачення, спрощення стосунків між чоловіком і жінкою. Так знищується і висміюється природне почуття сором'язливості в інтимних стосунках, особливо з боку жінки. Масоване впровадження моралі вседозволеності, її систематичний вплив через засоби масової інформації на молодь затіняють і пригнічують уявлення про високу мораль, чистоту людських стосунків, заглушують і стримують формування духовних і інтелектуальних потреб. Як наслідок — деформація духовного й інтелектуального розвитку особистості. Ще страшнішим результатом є ріст проституції, кількості зґвалтувань і інших злочинів на сексуальному ґрунті, фізичний і моральний занепад дітей, підлітків, юнаків, поширення венеричних захворювань, СНІДу. Важливим інструментом прямого й побічного прищеплення, кодування й програмування свідомості, яким послуговуються ЗМІ, є масова реклама, за допомогою якої у свідомість і підсвідомість людей настійливо й систематично впроваджуються різноманітні «цінності» і уявлення, формуються настанови й поведінка широких верств населення. За допомогою масової реклами, насамперед телереклами, послідовно формується споживацька психологія, психологія речовизму. Телереклама і радіореклама переключає увагу людей на потреби й цінності нижчого рівня й значення, відволікаючи від високих та значимих потреб і цінностей, насамперед духовних та інтелектуальних. Агресивна, нахабна, часто цинічна і досить вульгарна реклама (жіночих гігієнічних прокладок, засобів від пітливості, безпечного сексу тощо), викликає у багатьох почуття огиди, обурення, псує настрій. Реклама дорогих ювелірних виробів, предметів розкоші, вишуканих продуктів і страв спричиняє у людей, які живуть на межі чи за межею бідності, почуття образи і скривдження, оскільки вона призначена для «нових українців». У зв'язку з цим варто підкреслити, що у кожної людини є явна чи прихована потреба в повазі до своєї особи, є почуття власної гідності. Реклама, розрахована на багатих людей, дає всім іншим зрозуміти, нагадати, що вони є людьми другосортними. Звідси й почуття приниженості, спричинене рекламою. Масована реклама, що повторюється щодня декілька разів є психологічним насильством над людиною. Вона формує примусовий, часто агресивний вплив на свідомість і підсвідомість, що може негативно впливати на загальне самопочуття й стан психічного здоров'я. Особливо шкідливий вплив телереклами тоді, коли вона втручається у свідомість людей під час показу цікавого фільму чи серйозної передачі, порушуючи цілісний потік переживань, руйнуючи його, розбиваючи зосереджену увагу. Якщо це повторюється часто, в людини розладнується нервова система і психічне здоров'я. Такий прийом використовували вчені-фізіологи для вивчення експериментальних неврозів у собак, без застосування телебачення, а використовуючи методи впливу, що призводили до негативних змін у нервовій системі тварин. Досить сумним є той факт, що заради комерційної вигоди вузької групи людей свідомість мільйонів людей щоденно засмічується всякою маячнею, яку рекламує телебачення. Людська свідомість — це найвище творіння природи й суспільства — досить крихка й уразлива. Немає нічого більш високого й витонченого. Проте вона не цінується й не оберігається. З нею поводяться недбало, мало того — її насилують і катують за допомогою ЗМІ. Страшним за своїми наслідками є прямий і опосередкований вклад ЗМІ в рекламу алкогольних напоїв і тютюнових виробів, пропаганду традицій застілля. Найчастіше ЗМІ сприяють розвитку і стимулюванню потреби в алкоголі й палінні. Нині епідемія п'янства охопила не тільки працездатних чоловіків, а й жінок і підлітків. Це призводить до враження генофонду нації, фізичного й духовного виродження, зростання кількості вбивств і самогубств, катастроф, нещасних випадків, криміналізації суспільства. За останні роки численні ЗМІ займаються активним впровадженням у масову свідомість міфічних і містичних ідей, окультних учень. Пропагуються і підтримуються псевдонаука, антинаука, поряд із демонстративним ігноруванням, замовчуванням думок і позицій справжніх учених, яким засоби масової інформації дедалі менше надають можливість висловитися з актуальних питань сучасної науки і практики. Телебачення, радіо, газети й журнали часто повідомляють про надприродні явища: невідомі літаючі об'єкти, інопланетяни, космічна енергія, віщуни, ясновидці. Все це негативно впливає на людей. Підвищенню рівня навіювання, недовіри, психоемоційної нестійкості і стурбованості людей сприяють популяризація через ЗМІ сатанізму, оргій, показ по телебаченню західних фільмів жахів (трилерів), широкий продаж відповідної літератури у книжкових магазинах. Негативний вплив на особистість робить брехлива пропаганда ЗМІ астрології, яку трактують то як давню науку, то як гру чи розвагу. Псевдонаукові побудови і масові щонедільні прогнози й рекомендації, а частіше настанови, роблять багатьох, особливо недовірливих і тих, які легко зазнають впливу, слухняними виконавцями волі і фантазії дипломованих астрологів, які знижують здатність людей до прийняття самостійних рішень і дій, знижують активність і ініціативу особистості, зменшують її здатність переборювати труднощі й перепони на життєвому шляху. У людей, які повірили брехливим прогнозам, поступово формується почуття залежності від псевдоастрологів, виникає бажання підкоритися їм, обмежуючи особисті інтереси, наміри. Цьому сприяє паралельний процес витіснення за допомогою ЗМІ з суспільної свідомості наукового світогляду, який дедалі частіше замінюється релігійним. Престиж науки й учених знижується. Відроджуються не тільки добрі, а й недобрі традиції минулого в духовному житті людей. При аналізі найсуттєвіших глобальних змін в галузі суспільної, соціальної психології за останні роки стає очевидним, що під гамір розмов і обіцянок в Україні замість духовного й інтелектуального прогресу відбувається духовна й інтелектуальна регресія. Наведені дані свідчать про необхідність прийняття невідкладних заходів на захист духовного, морального й інтелектуального здоров'я нації від руйнівної дії багатьох ЗМІ. Необхідно зупинити зловживання свободою інформації, що наносить шкоду духовному і психічному здоров'ю населення, насамперед молоді, припинити практику подання такої масової інформації, яка чинить згубний вплив на свідомість і особистість, яка привчає до мерзот життя, сприяє цинічному і байдужому ставленню до злочинів, до людяності, пригнічує духовність. Для цього необхідно розробити й прийняти закони про охорону духовного й інтелектуального здоров'я і про інформаційно-психологічну безпеку населення. Передусім необхідно прийняти поправки до Закону про засоби масової інформації, які б підсилювали відповідальність за завдання шкоди духовному й розумовому розвитку й здоров'ю молоді. Як ми повинні діяти? Безумовно, справжня боротьба ідей, аргументована критика, захист наших ідеалів і цінностей. Для цього необхідно мати власну світоглядну доктрину, ідеологію і, відповідно, державну інформаційну політику. Засобами масової інформації не можуть володіти громадяни іноземних країн. Так, у державі Ізраїль це питання вирішене на законодавчому рівні, де інформаційну політику в країні формують відповідні державні структури й аналітичні центри, що здійснюють моніторинг ЗМІ. А хто формуватиме її в нашій країні? Відповідь така: Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Але хто саме? Голова, його заступники, відділи чи управління, хто? Ось тут, як-то кажуть і «собака зарита». Немає в Україні нині структури, що формує таку політику. Структура комітету постійно змінюється, а кількість співробітників скорочується. Потрібно не скорочувати, а збільшувати кількість співробітників Державного комітету телебачення і радіомовлення України, створити в його структурі потужний науково-аналітичний центр для моніторингу ЗМІ і впливу на державному рівні на якість формування інформаційного простору держави. А хто ж формує інформаційну політику, наприклад, у Сполучених Штатах Америки? У США є безліч відкритих організацій, що активно впливають на світову політику. Ці організації фінансуються з різних фондів, звільнених від сплати податків. Але більшість американських дослідників вважає, що основною причиною відсутності змін у житті суспільства при зміні адміністрації Америки є Рада міжнародних відносин (РМВ), створена 21 липня 1921 року в Нью-Йорку. Незважаючи на те, що нині ця організація налічує понад 2 тис. членів, які представляють урядову, фінансову, ділову і політичну еліту США, американський народ не дуже ознайомлений про її діяльність. Головною причиною цього є друга стаття статуту РМВ, що вимагає секретності зборів членів і змісту прийнятих рішень. Порушення цієї статті автоматично виключає винуватця з членів Ради. РМВ заснувала група інтелектуалів, які відчували необхідність у світовому уряді й розуміли, що американський народ не готовий до його прийняття. Після того, як Лігу Націй не вдалося затвердити в Сенаті, було створено Раду міжнародних відносин з метою показати діяльність світового уряду, як бажаного для вирішення світових проблем. Серед засновників багато тих, які були присутні при підписанні Версальського договору після закінчення Першої світової війни: полковник Ед-вард Манделл Хауз, помічник американського президента Вудро Вільсона (1912–1920); Уолтер Ліппман, у майбутньому оглядач «Ліберал Істеблішмент»; Джон Фостер Даллес, державний секретар, а згодом міністр іноземних справ при президенті Ейзенхауері; Аллен Даллес, засновник Центрального розвідувального управління (ЦРУ) і його директор у 1953–1961 роках. Фінансували створення Ради міжнародних відносин Джон П. Морган, Джон. Д. Рокфеллер, Бернард Барух, Пол Варбург, Отто Канн, Якоб Шіфф та ін. Цікавий факт, що майже всі ці особи фінансували російську революцію. «Ленін отримував допомогу від тих, які, здавалося, більше ніж інші щось втрачали в комуністичній Росії, — від найбагатших американських «капіталістів, — пише Ральф Епперсон у книзі «Невидима рука. Погляд на історію, як на змову». — Організації Моргана і Рокфеллера також внесли свій вклад у цю справу готівкою, як зробив Якоб Шіфф-старший, партнер банку «Кун, Лоеб енд компані», який дав Леніну 20 млн доларів. Шіфф був партнером Пола Варбурга, голови Федеральної резервної системи (ФРС) й учасником зустрічі на Джекілл-Айленді, де підписано законопроект про створення ФРС. На додаток до допомоги від американців, насамперед від банківських кіл, Ленін також отримав, за словами О. Ке-ренського, 40 млн марок золотом (5 млн доларів) від банків Німеччини» [1]. Яка ж була мета створення Ради міжнародних відносин? На це питання дає відповідь документ, надрукований у журналі «Форін ефейс» 25 листопада 1959 року, «Нарис № 7». У цьому матеріалі йдеться про РМВ, яка ратує за «створення нового світового порядку, який сприятиме прагненню до миру в усьому світі й суспільним економічним змінам... Світовий порядок включає також держави, що називають себе соціалістичними (комуністичним)» [2]. Словосполучення «новий світовий порядок» є лозунгом світового уряду. Колишній член РМВ, контр-адмірал Честер Уорд розповів американському народу про наміри цієї організації таке: «Наймогутніша кліка в цих елітарних групах має одну спільну мету: примусити США відмовитися від суверенітету й національної незалежності. Інша кліка міжнародних членів РМВ — це міжнародні банкіри з Уолл-Стріту та їх основні агенти. Вони бажають, щоб світова банківська монополія, нарешті, здійснювала контроль над світовим урядом. Вони, вірогідно, прагнутимуть, щоб це була всемогутня Організація Об'єднаних Націй; але вони також готуються мати справу зі світовим урядом» [3]. Честер Уорд розповів американцям, що їх повністю використовують як чинник, що впливає на «підтримку роззброєння і нівелювання суверенітету й національної незалежності США в могутньому світовому уряді» [4]. Тепер зрозуміло, чому більшість засновників РМВ, наприклад, Уолтер Ліппман, Аллен Даллес, також брали участь у написанні статуту Ліги Націй, яка, за їх прогнозами, повинна була стати світовим урядом, заради якого, як вважає багато дослідників, й велася Перша світова війна [1]. Рада міжнародних відносин була також добре представлена при формуванні іншого майбутнього світового уряду — Організації Об'єднаних Націй (1945 р.) після того, як Ліга Націй зазнала поразки при створенні світового уряду. Фактично 47 членів РМВ були членами делегації США, включаючи Джона Фостера Даллеса, Нельсона Рокфеллера і першого голову ООН Алгера Хісса. Від дня заснування Ради міжнародних відносин її члени посіли відповідальні урядові посади в США. Так, наприклад, із 18 державних казна-чеїв від 1921 року 12 були членами РМВ; 12 із 16 міністрів закордонних справ — члени Ради; департамент оборони, створений 1947 р., мав 15 секретарів, 9 з яких — члени РМВ; центральне розвідувальне управління, також утворене 1947 року мало 12 директорів, 8 з них входили до складу Ради; 6 із 7 ректорів військової академії у Вест-Пойнті були членами РМВ; усі верховні головнокомандуючі союзників у Європі, кожен посол США в НАТО — члени РМВ. Ще чотири ключові посади в кожній адміністрації США (демократичній чи республіканській) займалися членами РМВ. Це радник із національної безпеки, міністр закордонних справ, міністр оборони і державний казначей. Проте головне, що кожен (і демократичний, і республіканський) кандидат у президенти США, починаючи від 1952 року і до нині був членом Ради міжнародних відносин, а Джеральд Мак-Говерн і Джиммі Картер стали членами РМВ пізніше. Джеральд Форд не був членом РМВ, але належав до клубу Більдербергерів, що тісно пов'язаний з РМВ. І тільки Рональд Рейган не був членом РМВ, але його віце-президент Джордж Буш був членом РМВ, Трьохсторонньої комісії, а також членом одного із найвпливовіших таємних товариств «Череп і кості». Остання організація створена приблизно в 1820–1830-х роках; її ритуал тісно пов'язаний із баварськими ілюмінатами. Така ситуація дає підстави вважати, що Америкою управляє «єдина політична партія» — Рада міжнародних відносин. А що ж із засобами масової інформації, запитає прискіпливий читач? Дійсно, ЗМІ в Америці, а також у Західній Європі певною мірою типові. Складається враження, що ними керують з єдиного центру, коли це стосується принципових питань. Згадайте ситуацію з приходом до влади в Австрії партії правих на чолі з Йорком Хайдером, коли майже всі ЗМІ звинуватили його в неонацизмі та антисемітизмі. Як свідчить коментар конгресмена Оскара Кал-лоуея, в протоколі Конгресу, контроль над засобами масової інформації США розпочався ще в 1915 році: «У березні 1915 р. група Дж. П. Моргана зібрала 12 високопоставлених осіб з газетного світу й найняла їх, щоб відібрати найбільш впливові газети в США й достатню їх кількість для забезпечення загального контролю за політикою щоденної преси США. Ці 12 осіб відібрали 179 газет, а потім розпочали процес ліквідації, щоб залишити тільки газети, необхідні для контролю. Вони вважали за необхідне купити право контролю над 25 найбільшими газетами. У кожну з цих газет був направлений редактор, щоб належно проводити контроль й редагувати інформацію про військові питання, фінансову політику та інші проблеми зовнішньої і внутрішньої політики, що їх контролери вважали життєво важливими» [6]. Давно розпочатий контроль групи Моргана над газетами триває і нині, і його механізм полягає в тому, що більша частина засобів масової інформації або належить РМВ, або на основних посадах в газетах працюють люди, яких наймають члени РМВ. Наприклад, у телевізійних мережах Сі-Бі-Ес, Ен-Бі-Сі, Ар-Сі-Ей Корп. і Ей-Бі-Сі працюють на головних посадах відповідно 12, 8, 7 і 5 членів Ради міжнародних відносин; у радіомережі Ас-сошіейтед пресс — 5; у газетах «Нью-Йорк Таймс» і «Вашінгтон Пост» — 8 і 3; у журналах «Тайм» і «Н'юсуік» — 8 і 3. Можна навести ще безліч прикладів, коли важливі посади на телебаченні, у радіомережах, газетах та журналах обіймають члени РМВ. Багато редакторів і видавців американських журналів і газет учились у двох найп-рестижніших школах журналістики — Колумбійському й Гарвардському університетах, президенти яких були членами Ради міжнародних відносин, їх функції — стежити за тим, щоб студенти вивчали те, що РМВ пропонує їм вивчати і щоб вони надалі могли інформувати через свої ЗМІ американську громадськість так, як вигідно цій структурі. Проблема засилля в ЗМІ іноземного капіталу актуальна для всього світу, за винятком двох країн — США і Японії. Мета законів Америки — обмежити владу власників джерел поширення інформації. У США претенденти на ліцензії на радіо й телебачення не можуть їх отримати, якщо в компанії понад 25 відсотків акцій належать не американському капіталу. А філії таких станцій не можуть працювати, якщо понад 20 відсотків капіталу — іноземні гроші. Такою є ситуація в адміністрації США і серед керівників ЗМІ. Їх «господар» найчастіше — Рада міжнародних відносин. Нині проблема регулювання діяльності ЗМІ і підвищення їх відповідальності досить активно дискутується в багатьох країнах СНД. При цьому вказується на обмежені можливості традиційних державно-правових засобів у цій сфері. ЗМІ відіграють настільки важливу роль, що їх не можна ставити під контроль державних органів, але не можна також залишати в руках приватного капіталу. Дехто бачить вирішення цієї проблеми в заснуванні спеціального органу до якого входитимуть громадяни, відомі високою культурою, які користуються повагою, мають велику громадську довіру й високі моральні якості. Такий орган і міг би здійснювати контроль за мас-медіа. Реалізувати цю ідею складно. У більшості країн СНД значна частина населення виступає за державний контроль ЗМІ. Але головною перешкодою є те, що потужні сили зацікавлені у збереженні існуючого становища, яке вигідне як політикам, так і крупному капіталу. Мас-медіа здатні забезпечити перемогу політика, навіть якщо його попередні рейтинги не давали надії на успіх. Щодо капіталу, то він за допомогою ЗМІ, що перебувають у його руках, забезпечує перемогу на виборах відповідних політиків. У нових умовах ЗМІ повинні вирішувати винятково важливі завдання. Це передусім стосується основної проблеми демократії — громадяни повинні мати не тільки права, а й реальні можливості їх реалізувати. Звідси завдання ЗМІ — забезпечити відповідний рівень просвіти і політичної культури широких верств населення. В умовах глобалізації життєво важливе значення має утвердження культури миру, яка включає загальнолюдську мораль і правосвідомість, тобто уявлення про справедливий, гуманний світоустрій. Люди повинні усвідомлювати: те спільне, що їх об'єднує, значно вагоміше ніж те, що їх роз'єднує. Необхідно усвідомлювати єдність долі людства. Виживання людства залежить від інтернаціоналізації відповідної моралі і права. В їх основу має бути закладена концепція спільної відповідальності за долю цивілізації нині і в майбутньому. Вона повинна пронизувати законодавство окремих держав і міжнародне право. Інтереси людства вимагають утвердження спільних цінностей, цілей, ідеалів, уявлень про майбутнє. Добитися цього без якнайактивнішої участі ЗМІ неможливо. Отже, властиве для ринкової економіки і ліберальної держави протиріччя між демократією і владою великого капіталу є важливою причиною, що не дає підстав вважати їх найвищим досягненням соціальної історії. Федеральний конституційний суд Німеччини заявив з цього приводу: «Вільна, не підвладна державі, ніким не цензурована преса є важливим елементом вільної держави: сучасній демократії необхідна, зокрема, регулярна преса. Перш ніж прийняти рішення, громадянин повинен бути всесторонньо поінформованим, знати погляди і вміти їх зіставляти». Але мас-медіа можуть виконувати свою політичну функцію в суспільстві тільки тоді, коли кожен громадянин має до них доступ і може за це заплатити. У сучасних західних країнах мас-медіа побудовані за ринковими економічними критеріями. Це стосується не тільки приватних, а й державних та громадських засобів масової інформації. У демократичних державах політична мета, якої прагнуть досягти за допомогою мас-медіа, протилежна тій, що існувала раніше: ЗМІ повинні бути не інструментом влади, а інструментом для контролю над можновладцями. Запитаймо себе: чи можуть газети «Голос України» та «Урядовий кур'єр» бути інструментом контролю за діяльністю Верховної Ради й Урядом держави? Відповідь може бути тільки одна. Не можна контролювати й бути об'єктивним до установи чи то людини, від якої залежить твоє фінансове становище, заробітна плата і твоє майбутнє. А якщо додати до цього досвід недалекого минулого, то всім стане зрозуміло, на кого працюють і працюватимуть газети, які існують за кошти платників податків, за наші з вами кошти. Громадськість хоче знати не тільки останні новини, викладені дикторами державного телебачення чи оглядачами державних газет. Для реальної участі в політичному житті нам необхідно знати факти із життя політичних партій, окремих лідерів, їх фінансове становище, володіти інформацією про їх взаємини і рішення. Треба враховувати, що маніпуляція свідомістю людей практично не можлива при високому рівні політичної культури населення, досягти якої можна тільки в умовах широкого доступу до інформації, який забезпечує уряд. Значна частина виборчих компаній обмежується найоб'єктивнішими лозунгами, звинуваченнями, маніпулюванням зіставленнями, а то й дезорієнтацією і фальсифікацією. Вибори стали регулярним і потужним джерелом прибутків для мас-медіа і рекламних агентів. У березні 2000 року два кандидати в президенти США Дж. Маккейн і Б. Бредлі запропонували реформу виборчої системи з тим, щоб обмежити для корпоративного і приватного капіталу моживість захопити інститути влади. Коментуючи цю пропозицію, відомий американський публіцист У. Пфафф, після констатації того, що Сполучені Штати Америки стали плутократією, якою управляє переважно корпоративний капітал, писав, що «американська система проведення виборів діє найчастіше через оплачену рекламу. У США головний біль кожного політика — це гроші, тому що проведення компанії за допомогою платного телебачення досить дорого коштує». Отже, бачимо, що всі країни з хваленою американською демократією мають ті ж проблеми, які має наша молода держава. Історія України є водночас історією і засобів масової інформації. Мас-медіа, з одного боку, розвивалися разом із загальною історією держави — за власними закономірностями, а з другого — паралельно до розвитку суспільства. Не треба забувати також величезний вплив нашого східного сусіда — Росії, яка упродовж багатьох століть формувала світогляд українського народу відповідно до своїх імперських амбіцій. Марксизм виконав свою історичну місію. Підходить до логічного фіналу й неолібералізм, який мав набір принципів і ніколи не був ідеологією. Демократія — це дишло. Якщо більшість населення — здорові люди, то демократія є виразником інтересів нації, у протилежному випадку демократія спрямована на деградацію нації. Сучасні засоби масової інформації досягли досконалості в маніпулюванні свідомістю. Вони найчастіше перебувають у руках змовників і збільшують кількість хворих людей, змінюючи біологічні принципи існування нації. Можна застосовувати різні дії: розігнати депутатів, уряд, скинути президента, провести приватизацію чи націоналізацію, встановити демократичний чи тоталітарний режими, ввести державну чи ринкову економіку, але є система, яка керує і має всі привілеї, система, що має характер яскраво вираженої біологічної аномалії, що народжує найстрашніших мутантів. Пам'ятайте про це!!!                                      Література 1. A. Ralph Epperson. The Unseen Hand. An Introduction to the Conspiratorian View of Histopy. — USA: PUBLIUS PRESS, 1990. 2. The Review of the News. — 1980. — № 19. — Р. 37, 38. 3. American Opinion (15). — Р. 38. 4. Congressional Record. — Vod. 54. — Р. 2947. Джерело