Л. Г. Пономаренко – кандидат філологічних наук,
завідувач кафедри філології Інституту журналістики
та масової комунікації Класичного приватного
університету (м. Запоріжжя)
Роботу виконано на кафедрі філології Інституту
журналістики та масової комунікації КПУ
У статті окреслено основні напрями розвитку мови сучасних засобів масової комунікації. Окрему увагу приділено питанню культури мови, зокрема процесам вульгаризації та “американізації”, правильності усного мовлення працівників радіо й телебачення.
Ключові слова: мова сучасних засобів масової комунікації, культура мови, усне мовлення, вульгаризація мови, “американізація” мови.
Пономаренко Л. Г. Основные направления развития языка современных СМК. В статье определяются основные направления развития языка современных средств массовой коммуникации. Особенное внимание уделяется вопросу культуры речи, в частности процессам вульгаризации и “американизации”, правильности устной речи работников радио и телевидения.
Ключевые слова: язык современных средств массовой коммуникации, культура речи, устная речь, вульгаризация речи, “американизация” речи.
Ponomarenko L. G. The Main Tendencies of Development of Language of Modern Mass Media. The article
deals with the main tendencies of development of language of Modern Mass Media. A special attention is paid to the question of language culture, espacially the processes of vulgarization and “americanisms”, the covvectness of oral speech of radio and TV workers.
Key words: language of Modern Mass Media, the culture of speech oval cpeech, the vulgarization of language, “americanization” of language.
Постановка наукової проблеми. Кінець XX – початок XXI століття відомий сьогодні як епоха
пост...ізмів: соціалізму, комунізму, тоталітаризму. Революційні зміни в житті соціуму призвели до
змін в економіці, науці, культурі, свідомості. Оскільки масова комунікація передбачає поширення
повідомлень серед численної аудиторії з метою впливу на оцінки, думки й поведінку людей, то в такі епохальні періоди їй належить особлива роль. У засобах масової комунікації (далі – ЗМК) як у дзеркалі епохи відобразилися нові тенденції, характерні різноаспектному функціонуванню соціуму.
А мова ЗМК, на нашу думку, є тим лакмусовим папірцем, який показує стан здоров’я суспільства й відповідну сходинку його розвитку.
Актуальність обраної теми дослідження пов’язана з необхідністю аналізу сучасного стану й
тенденцій розвитку мови ЗМК. Зважаючи на той факт, що об’єкт нашого дослідження належить до розряду тих, що “одразу впадають в око”, слід відзначити неабиякий інтерес до нього науковців чи не з перших “незалежних кроків” української держави. “Прагнення якнайдалі відійти від мови тоталітарної і посттоталітарної доби, максимально заперечити «високий», стилістично монотонний радянський стиль, заідеологізований, зарегламентований” – радісний і окриляючий початок, притаманний мові українських ЗМК 90-х рр. [10, 160]. Мовні кліше зі сторінок друкованих ЗМК перейшли до текстів наукових публікацій як приклади для ілюстрацій й отримали назви штампи-ідеологеми, “штампи свідомості”, “антитоталітаризми”, “антисовєтизми”. Набрали обертів процеси демократизації та лібералізації в українській мові загалом і в мові ЗМК зокрема.
Метою нашої статті є визначення основних напрямів розвитку мови сучасних ЗМК.
Аналіз досліджень проблеми. З описаних часів минуло близько десяти років. Як зазначає
російська дослідниця М. Володіна, початок XXI ст. прийшов з “небаченою інформаційною потужністю, яку людство досягло завдяки стрімкому розвитку інформаційних технологій” [1, 18]. Інформаційні ресурси суспільства стали визначальним фактором його науково-технічного та соціального розвитку. З іншого боку, почала простежуватися закономірність: “чим більше поширюється сфера комунікації, тим убогішим стає її зміст, якість засобу виразу й обсяг комунікації перебувають звичайно в оберненій пропорційній залежності” [9, 216]. Тож якість засобів масової комунікації, зокрема на лінгвістичному рівні, стала предметом дослідження таких учених: В. Гака, М. Володіної, Н. Бабич, А. Капелюшного, А. Мамалиги, Н. Непийводи, О. Пономарева, В. Різуна, О. Сербенської, О. Стишова, М. Яцимірської та ін.
Російська дослідниця, автор посібника “Язык СМИ как объект…” М. Володіна виділила п’ять
найважливіших рис, якими характеризується мова сучасних ЗМІ:
1) кількісне і якісне ускладнення сфер мовленнєвої комунікації в ЗМІ;
2) різноманіття норм мовленнєвої поведінки окремих соціальних груп, притаманне сучасній мовленнєвій комунікації, що відображається в мовній дійсності ЗМІ;
3) демократизація публіцистичного стилю і розширення нормативних меж мови масової комунікації;
4) слідування за мовною модою;
5) “американізація” мови ЗМІ [1, 27].
Зупинимося на третьому аспекті, зокрема на соціальних і лінгвальних процесах демократизації.
Як наголошує О. Стишов, “демократизація суспільства впливає на комунікативну сферу, відкриває можливості проникнення в літературну мову розмовних, діалектних засобів, які формують варіантні ряди на різних мовних рівнях” [13, 14]. Варіативність є позитивною рисою і засвідчує багатство виражально-зображальних засобів. Проте “непомітне” й “сумирне” проникнення розмовної лексики, що почалося з позитивного “руйнування перегородок між так званими стилістичними категоріями лексики”, призвело до настійливого процесу вульгаризації мови загалом і мови ЗМК зокрема.
Таким чином, традиційне твердження, що розмовна лексика надає “людських” рис будь-якому
стилю, що саме в мові ЗМК вона зрозуміла, закономірна й бажана, сьогодні є гіпертрофованою.
Легкість, із якою вживається розмовна та просторічна лексика, призводить не до взаємодії, а до розмивання меж між стилями, псевдодемократизації тексту, співіснування книжної та власне лайливої лексики, скорочення дистанції між ними – усе це свідчить про вульгаризацію як ознаку мови сучасних ЗМК. Як підкреслюють мовознавці, процеси “забруднення” мови ЗМК лексикою, що “переступає” літературну норму, відбуваються на тлі зниження загальної та мовної культури суспільства [5, 7].
Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Чи повинна мова ЗМК репрезентувати літературні норми і бути зразком для наслідування? “Так”, – з погляду функції впливу ЗМК на аудиторію, а також фахівців і просто свідомих громадян. “Ні” чи “Не обов’язково”, – з погляду наймобільніших представників соціуму – молоді: “Ми не помічаємо
помилок та розмовної лексики ді-джея, бо самі так говоримо”.
За словами О. Сербенської, причинами низького рівня мовної культури є “необізнаність з мовними нормами, байдуже ставлення, лінивство думки, мовна неохайність, невміння контролювати себе” [11, 81]. Хоча ці критерії сформульовані щодо пересічного мовця, актуальними вони є сьогодні і для працівників ЗМК.
Ще наприкінці 70-х рр. ХХ ст. болгарський учений Д. Георгієв у праці “Режисура газети” як
складник поняття “стилістико-мовна режисура газети” виділяє діяльність, що включає “боротьбу за високу мовну і стилістичну культуру, здійснювану на всіх етапах формування газети – від написання тексту авторами до коректури” [3, 39].
Як наголошує українська вчена Н. Зелінська, “метою будь-якої комунікації є адекватність
спілкування, тобто повнота взаєморозуміння та точність потрапляння авторських задумів у «мішень» читацьких можливостей і зацікавлень – чим ближче до уявної «десятки», тим краще” [4, 21]. Чи виникає “повнота взаєморозуміння”, коли реципієнт не хоче сприймати “приправленої” крутим слівцем інформації?
На наш погляд, процес вульгаризації мови ЗМК нагадує дитину, яка своїми негативними
вчинками шукає межу дозволеності, що встановлюється її батьками; чи студента, що певним типом поведінки випробовує ступінь терпеливості викладача. В обох випадках – чи то батькам, чи викладачеві – терпець, кінець кінцем, уривається і... настає покарання, про яке дитина / студент були попереджені. Проводячи паралель із такими психолого-педагогічними аспектами, виникає запитання, чи можна встановити межі для припинення активної вульгаризації, небувалого засилля іншомовної лексики в мові ЗМК. Літературна норма тут не має сили, як часом не може нічого зробити мати/батько з розбалуваною дитиною, яка не звикла слухатися.
Те ж саме у випадку зі студентом, який звик до певної лояльності-байдужості викладача й не приймає різкий поворот до “раптової” вимогливості-строгості. Оця звичка, тобто стереотип поведінки, дуже важко піддається змінам.
“Працівники радіоефіру для адекватної передачі власного творчого задуму мають ретельно
добирати лексичні мовні засоби... Недотримання цієї вимоги призводить до того, що нелітературні лексичні вкраплення порушують стилістичну цілісність тексту, стимулюють слухацьку аудиторію до аналогічного слововживання ненормативних елементів” [2, 160].
Чи звикли ми як глядачі, слухачі, читачі, тобто ...ачі мас-медійної продукції до тих мовних
одиниць, що стоять на межі, а частіше виходять за межі мовної норми? Питання непросте й
неоднозначне, проте ще складніша відповідь, як побороти цю тенденцію до зростання негативу у ЗМК на лінгвістичному рівні. На думку спадає випадок про те, як Ісус вигнав торговців із храму.
Попри всю любов Ісуса до людей, у цьому випадку Син Божий був непримиренним, оскільки йшлося про святиню – храм як дім Божий.
Чи слід і нам з вами вживати радикальних заходів для припинення процесів вульгаризації,
зокрема в мові ЗМК? Однозначно, що заклики до доброї волі та чистої совісті журналістів тут не
допоможуть. Проте повна категорична заборона навряд чи відповідає характеристиці демократичного суспільства, з одного боку, з іншого – сумнівним видається в нашому суспільстві стовідсотковий результат.
На наш погляд, можливим є диференційований підхід до різних типів друкованих видань. “Мова
тематичних матеріалів для молоді, навіть у пресі для поважного віку читача, завжди відрізнялася і відрізнятиметься стилем викладу та подання інформації. У них утверджується настанова на мовленнєву розкутість, порушення і руйнування усталених форм слововживання” [12, 120]. За допомогою таких мовних засобів створюється своєрідна ситуація прийняття, важлива для молоді: “Я – свій, бо я такий, як ви”.
Відповідно до цього будемо вважати нормальним явищем молодіжний сленг у журналах для
молоді “вузького призначення”, на кшталт “Молоко”. Проте в “Україні молодій” навряд чи доречна така знижена лексика. Тож можна провести паралель між мовою різних типів сучасних ЗМК та поділом фільмів за віковим принципом: для тих, кому до 16 років, і для старших. У випадку з мас-медійною сучасною продукцією з погляду лінгвістичної нормативності варто провести чіткий поділ теле- та радіопрограм, газет і журналів “мовно благонадійних” і спеціального призначення.
Однією з ознак демократичного суспільства, як відомо, є свобода слова. Відповідно, має бути і
свобода вибору: слухати чи не слухати це “слово”. У такому випадку забезпечуватиметься свобода вибору реципієнта: купувати чи не купувати таке друковане видання, переглядати чи не переглядати відповідну передачу. Адресат, який водночас виконує соціальну роль батька, матері, бабусі чи дідуся, вихователя чи просто дорослого, повинен бути впевнений у високій якості дитячого продукту, наперед знати, якого мовного рівня слід очікувати від певного журналу, газети чи передачі “для дорослих”. Таким чином, із погляду мовної культури, працівник ЗМК має забезпечити своєму глядачеві, слухачеві, читачеві умови для свободи вибору. Отже, йдеться про вищі критерії до журналіста з погляду добору мовних засобів для надання мовленню емоційно-експресивного забарвлення, образності, а також формулювання оцінки аналізованих реалій.
Крім стилістичного зниження мови ЗМК, простежується засилля іншомовної лексики (“америка-
нізація” мови). Особливе місце серед запозичень посідають слова-амеби (С. Кара-Мурза), без яких неможливо уявити сьогодні жодне масовоінформаційне повідомлення. Слова-амеби характеризуються такими ознаками:
1) відсутність коріння в національних мовах, більше того, невизначеність “історичного виміру”, тобто, коли й де вони з’явилися (тому швидко набувають інтернаціонального характеру);
2) “розмита універсальність”: об’єкт, позначений цим словом, дуже важко визначити
іншими словами;
3) неприв’язаність до конкретної реальності, тому їх можна вставити в будь-який контекст, наприклад, прогрес, проблема; 4) обманлива “науковість”, яка виявляється в тому, що
“скажеш комунікація замість старого слова спілкування чи ембарго замість блокада – і твої банальні думки начебто підкріплюються авторитетом науки” [6].
За словами С. Кара-Мурзи, це “маленькі сходинки для підняття по суспільній драбині” і “головний засіб підкорення” [6].
Третя невтішна тенденція – недбале ставлення до усного мовлення на радіо й телебаченні. Як
підкреслює мовознавець О. Сербенська, “усне мовлення своїми можливостями – і насамперед як засіб вияву людського “Я”, найрізноманітніших відтінків почуття, переживання, гнучкості думки, як спосіб оцінки всього, що стосується людини, оточує її, і як засіб контактувати з іншими та впливати на них – аж ніяк не дорівнює писемній формі” [11, 27]. Усне мовлення використовує додаткові засоби для впливу на аудиторію – це тембр і темп мовлення, надзвичайно важливою є інтонація.
Проте в усному мовленні важче приховати мовленнєву некомпетентність, оскільки для прямих
ефірів, як і для усного мовлення взагалі, характерна непідготовленість і спонтанність. У таких ситуаціях мовець думає над тим, що сказати, а не як оформити словесно свою думку. Всілякі мовні “огріхи”, на зразок “шокання” й “акання”, вимови м’яких шиплячих чи плутання м’яких і твердих звуків у такому мовленні одразу “ріжуть слух” реципієнта.
Першою причиною помилок в усному мовленні О. Сербенська називає необізнаність із поняття-
ми “культура усного мовлення”, “техніка мовлення”, “внормована (чи невнормована) артикуляційна база” [11, 43]. За останнім терміном стоять особливості артикуляції однакових, на перший погляд, звуків у різних мовах, наприклад, легкий український [и] та більш напружений російський [ы]. Інша причина, на думку видатного мовознавця, полягає в небажанні знати всі ці мовні особливості.
Крім того, простежуються динамічні процеси між активною і пасивною лексикою навіть на
такому незначному хронологічному відтинку. Так, неологізми (на зразок перебудова, кооператив,
купони, траст), що виникли на початку 90-х, пройшли свій “повний” життєвий шлях, поповнивши до розряду пасивної лексики, зокрема історичної.
Таким чином, серед проаналізованих тенденцій найбільш загрозливими, на наш погляд, є
вульгаризація та “американізація” мови ЗМК, які на ґрунті тоталітаризму розпочалися як позитивні, проте сьогодні набули негативного забарвлення, оскільки засмічують мову та призводять до різкого зниження мовної культури сучасних ЗМК.
На основі викладеного вище варто дати рекомендації журналістові як текстотворцеві, який забез-
печує потреби суспільства й водночас формує мовні смаки. Досягти максимального взаєморозуміння з аудиторією, тобто “свідомо, чуйно і з повагою підлаштуватися до неї”. Як наголошує Н. Непийвода, у такому спілкуванні “не йдеться про примітивне загравання автора з читачем, бо це образливо для обох” [7, 10]. Прилаштування до глядача, слухача, читача полягає насамперед у врахуванні психологічних особливостей аудиторії, у задоволенні її інформаційних очікувань, у відповідності текстів відповідним стереотипам сприйняття. Таким чином, працівникові сучасних мас-медіа необхідно творити так, щоб задовольними “підсвідоме очікування читача – отримувати психологічний комфорт від спілкування з текстом” [7, 11].
На нашу думку, для надання образності та емоційно-експресивного забарвлення, оцінності вислову в українській мові є синонімічне й антонімічне багатство, мовні пласти фразеологічних
одиниць (приказок, прислів’їв, крилатих висловів, джерела яких – Біблія, зарубіжна й українська
література та культура). На особливу увагу заслуговують біблеїзми як фрагменти прецедентного
тексту, які вирізняються семантичною глибиною і широким лінгвокультурним контекстом [8, 35].
Окремої уваги заслуговує така функція біблійних одиниць у мові ЗМК, як аксіологічна, зокрема для аналітичних жанрів.
Висновки.
Таким чином, межами нашої розвідки означена проблема тенденцій розвитку мови сучасних ЗМК не є вичерпаною і слід далі проводити наукові дослідження її особливостей, зокрема нормативної законодавчої бази, яка б стала на сторожі негативних тенденцій в мові ЗМК, контролю за виконанням таких законів, а також вироблення практичних порад, як саме уникати негативних тенденцій забруднення мови при збереженні її образності емоційності, оцінності.
Література
1. Володина M. H. Язык СМИ как объект междисциплинарного исследования [Текст] : учеб. пособие /М. Н. Володина. – М. : Изд-во МГУ, 2003. – 234 с.2. Волосацька М. Мовна культура на ЕКОрадіо [Текст] / М. Волосацька // Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку : зб. наук. праць. – Черкаси, 2007. – С. 160–162.
3. Георгиев Д. Режиссура газеты [Текст] / Д. Георгиев. – М. : Мысль, 1979. – 259 с.
4. Зелінська Н. В. Нова модель наукової комунікації і дискурс [Текст] / Н. В. Зелінська // Стиль і текст. – К. : [б. в.], 2004. – Вип. 4. – С. 19–27.
5. Мамалига А. Лінгвокомунікативна проблематика тексту і розвиток сучасної журналістики [Текст] / А. Мамалига // Стиль і текст. – К. : [б. в.], 2004. – Вип. 3. – С. 5–9.
6. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием [Электронный ресурс] / С. Г. Кара-Мурза // Режим доступа : http://www.kara-murza.ru/manipul.htm
7. Непийвода Н. Інтерактивна стилістика [Текст] / Н. Непийвода // Стиль і текст. – К. : [б. в.], 2004. – Вип. 4. – С. 6–18.
8. Пономаренко Л. Побутування біблеїзмів-фразеологізмів як компоненту української лінгвокультури у сучасному мас-медійному дискурсі [Текст] / Л. Пономаренко // Держава та регіони. Серія : Гуманітарні науки. – Запоріжжя : ГУ “ЗІДМУ”, 2007. – № 1. – С. 35–39.
9. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей. Панорама новітньої науки [Текст] / Ж. Рюс ; пер з фр. В. Шовкун. – К. : [б. в.], 1998. – 178 с.
10. Сербенська О. А. Інновації у мові сучасних українських мас-медіа [Текст] / О. А. Сербенська // 125 років Наукового товариства ім. Шевченка : зб. наук. праць і матеріалів, присвячених Ювілею Товариства / Наук. т-во ім. Т. Шевченка. – Л. : [б. в.], 2002. – С. 158–177.
11. Сербенська О. А. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем : 140 запитань і відповідей [Текст] / О. А. Сербенська, М. Й. Волощак. – К. : Просвіта, 2001. – 204 с.
12. Слінчук В. В. Текстові засоби творення образу сучасної молоді в друкованих ЗМК // Стиль і текст. – К. : [б. в.], 2004. – Вип. 5. – С. 112–122.
13. Стишов О. А. Українська лексика кінця XX століття (на матеріалі мови засобів масової інформації) [Текст] / О. А. Стишов. – 2-ге вид., переробл. – К. : Пугач, 2005. – 388 с.
Джерело
Михайло Голубець.Русифікація - люмпенізація - вульгаризація 2006, Скачати тут
Зросійщення, зубожіння й вульгаризація української мови набули критичного стану. Вони поряд з федералізацією, двомовністю і сепаратизмом с загрозою національній безпеці України. У цій публікації коротко проаналізовано ці шкідливі явища і висловлено думки щодо способів очищення української мови від русифікаційного й аборигенного бур'яну.
Енциклопедія Української мови 2004, Скачати тут
В енциклопедії на основі досягнень сучасного мовознавства подано відомості про українську мову та українське мовознавство. В ній розкрито терміно-логічні одиниці, номенклатурні одиниці, розглянуто різні аспекти опису української мови, вміщено основні поняття загального мовознавства. Багато статей присвячено мовознавцям, письменникам, які зробили істотний внесок у розвиток української мови, філологічної науки тощо. В низці статей ідеться про установи та організації, друковані органи, які ведуть дослідження і пропаганду української мови. Видання друге, виправлене і доповнене. Книга містить 1935 статей, карту, ілюстративний матеріал і таблиці.
Розрахована як на філологів, так і на широке коло читачів.
Немає коментарів:
Дописати коментар