Кому заважав Бенедикт XVI?

Початок кінця Католицької Церкви?

27.02.2013, Богуслав Хмельницький, Вголос

«Неодноразово випробувавши мою совість перед Богом, я прийшов до впевненості в тому, що моїх сил, у зв'язку з похилим віком, більше не достатньо для того, щоб вести адекватне Петрове служіння» ‒ це фрагмент заяви, яку виголосив Святійший Отець Папа Римський Бенедикт XVI перед кардиналами.

Перше зречення за останніх 600 років
Рішення про зречення Папою Римським Бенедиктом XVI престолу стало справжньою несподіванкою для усього світу, як удар блискавки у купол Святого Петра у Римі. Годі й уже говорити про паству, коли навіть для найближчого оточення Папи, це його рішення було чимось на зразок шокуючого відкриття.
Зокрема, як передає «Католицький оглядач», Генеральний секретар Синоду єпископів, Архиєпископ Верхньобоснійський, папський нунцій в Україні та багато інших наближених до Престолу, були справді вражені почутим. «Папа спокійно це прочитав, а ми були в шоці» ‒ як озвучує це Генеральний секретар Синоду єпископів.
Це непросте рішення Папи, та ще й в умовах загального замішання, викликало чимало розмов, а ще більше спекуляцій над причинами такого кроку. А й справді, що чи хто змусив Папу Бенедикта XVI прийняти таке непросте рішення?
Якщо проаналізувати публікації на тему зречення Папою Римським Бенедиктом XVI престолу, то можна простежити дві головні думки.

Нападки на Ватикан: гроші і геї
Перша, яка йде від християнських, головно католицьких коментаторів, – полягає у тому, що вчинок Йосифа Райцінґера є мужнім кроком: «актом віри та відповідальності», зробленим під впливом погіршення стану його здоров’я. Фактично – це версія самого Святішого Отця.
Друга ‒ що рішення про зречення, Папа прийняв під тиском скандалів, які окутали Ватикан і самого Бенедикта XVI, як главу Католицької церкви. Ця версія зародилась явно не в католицькому середовищі, й активно поширювалась у світській пресі, передовсім європейських та американських передовицях й навіть популярні вітчизняні ЗМІ один-в-один ретранслювали цю думку.
Хоча, на диво, тексти цих публікацій – від італійських до американських джерел, здавалось, були написані під одну кальку – звинувачення Папи у корупції та у скандалах сексуального характеру (педофільство та отці-геї) й, навіть, в отриманні коштів від режиму Муссоліні!
Й хоча, якраз Папа Бенедикт XVI докладав чимало зусиль щоб врегулювати проблеми із фінансами Ватикану та у напрямку подолання негативного сприйняття Католицької церкви (й, зокрема, жертвами сексуального насилля) внаслідок скандалів сексуального характеру, що мали місце у минулому, його зусилля не були поміченими у світській пресі.
Й навіть більше, складається враження, що незбалансованість публікацій на цю тему була не наслідком непрофесійності журналістів, а навпаки – цілеспрямованою атакою на Бенедикта XVI з метою його дискредитації.
Цю думку непрямо підтверджує речник Ватикану о. Федеріко Ломбарді, кажучи, що ЗМІ намагаються тиснути на Конклав. Проте, навіщо це ЗМІ? Адже видання, наприклад, італійські чи американські не пов’язані між собою ані юридично, ані у якийсь інший спосіб. Окрім того, важко собі уявити можливість тиску ЗМІ на Конклав. А ось на громадську думку – інша справа. Можливо, річ у злостивості антиклерикальних коментаторів? Але ж «антипапські», по-суті, публікації з’явились у цілком респектабельній пресі.
То до чого ж готують світову громадськість? Навіщо «понижувати» Папу Бенедикта XVI та ще й після того, як він покидає святий престол, і головне, хто стоїть за відрежисерованими нападками на Папу у ЗМІ?

Замах на Папу: в пошуках Ярослава Галана 
 Якщо пригадати події річної давності, то перед очима розкривається картина, яка змушує засумніватись у самозреченні Папи Бенедикта XVI. Мова про нібито оприлюдненого листа до Папи одного із кардиналів, який застерігає Йосифа Райцінґера перед змовою, про що сенсаційно повідомила італійська газета «Il Fatto Quotidiano» на початку 2012 року. Щоправда, у повідомлені наголос було зроблено на можливому замаху на Папу Бенедикта XVI.
Звісно, ставити під сумнів рішення Папи Бенедикта XVI немає підстав. Однак, не варто відкидати можливість зацікавленості у його найшвидшому відході з Ватикану певної групи чи груп, а відтак, й тиску на Главу Католицької церкви.

Які ж причини такого гіпотетичного чи реального тиску?
Економічні чинники можна одразу ж відкинути, оскільки ще за попередника Йосифа Райцінґера, Іоана Павла ІІ, неодноразово виникали проблеми із Банком Ватикану. Навряд чи Бенедикт XVI міг суттєво вплинути на ситуацію, навіть змінивши керівника державними фінансами Ватикану. Тобто ця проблема була практично завжди, проте тиск на Папу ніколи не заходив так далеко.
Дивним, як на мене, є збіг, пов'язаний із понтифікатом та відставкою Папи і узаконенням у провідних країнах світу одностатевих шлюбів, евтаназії та розширення права абортів. Саме на цього Папу, на Бенедикта XVI прийшовся пік цих процесів, коли навіть католицькі Іспанія, Португалія та Аргентина змінили законодавство, ані трохи не зваживши на протести католиків та Ватикану.

Світова змова проти Католицької Церкви
Здається, що саме 2013 є переломним роком, коли щонайменше у п’ятьох країнах великої сімки: Канаді, Франції, США, Великій Британії та Німеччині докорінно зміниться законодавство у царині прав людини. «Нове право» не тільки розширює права одних «дискримінованих» груп, але й дискримінує інші. Найкраще цю тенденцію видно на прикладі США, де соціальне медичне страхування введене президентом Обамою, створює проблеми не тільки для християн, але й для християнських общин, зокрема й Католицької церкви.
Папа Бенедикт XVI завжди займав й займає чітку й непохитну позицію у питаннях евтаназії, абортів, церковного вінчання одностатевих пар, а також щодо інших принципових «питань сучасності», і, як Глава найчисельнішої у світі християнської общини, із однозначною позицією не вписується у загальний «світовий тренд». Така позиція церковного лідера надає підтримку усе більш «змаргіналізованим» християнським спільнотам у цілому світі, перш за все, католикам, для яких подібні зміни рівноцінні зраді Христової віри, вносячи дисонанс у новостворених ліберальних суспільствах «всезагальної рівності».
Отож, зміна Папи надає для керманичів тих країн, які відстоюють «нові порядки», та груп, що стоять за ними, шанс змінити ставлення Ватикану до глобальних процесів, принаймні послабити його позиції. Тут в нагоді й маніпулятивні технології ЗМІ й усілякі методи тиску на кардиналів.
Можна, звісно, припустити, що наступником Бенедикта XVI, всупереч очікуванням нового західного секуляризованого суспільства, також стане людина консервативних поглядів. Однак, ніхто зі знавців внутрішнього життя Ватикану не наважиться стверджувати, що наступник Бенедикта XVI буде у питаннях віри та «толеранції гріха» настільки ж послідовним та твердим, а отже, що Ватикан не зазнає «революційних» змін.
Подейкують, що за відставкою Папи стоять і певні релігійні течії, що перебувають у глибокому підпіллі, але мають значний вплив на вихідців з Африки. Каталізатором усіх цих процесів могло стати повторне обрання Президентом США Барака Обами. Тому ймовірним наступним Папою Римським може стати й чорношкірий кардинал. Ну а тоді керівникові супер-держави № 1, якою попри все залишаються Сполучені Штати, не буде жодних психологічних, ментальних чи інших проблем, знайти спільну мову з главою Ватикану. За посередництвом долара певні групи в США контролюють весь світ. А зараз вони отримують шанс контролювати й душі мільярдів землян.

Фото: BBC
За матеріалами: Католицький оглядач, Инопресса, http://www.poperedzennya.blogspot.com/

Джерело

Куди рухається цей світ?