30 бер. 2013 р.

Чим відрізняється Західна Україна від Східної?

Мені однаково, чи буду 
Я жить в Україні, чи ні. 
Чи хто згадає, чи забуде 
Мене в снігу на чужині 
Однаковісінько мені. 
В неволі виріс між чужими 
І, неоплаканий своїми, 
В неволі, плачучи, умру. 
І все з собою заберу, 
Малого сліду не покину 
На нашій славній Україні, 
На нашій — не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином, 
Молися, сину, за Вкраїну 
Його замучили колись. 
Мені однаково, чи буде 
Той син молитися, чи ні... 
Та неоднаково мені, 
Як Україну злії люде 
Присплять, лукаві, і в огні 
Її, окраденую, збудять... 
Ох, не однаково мені.

17.05.2012, Северин НАЛИВАЙКО, ГПУ






























Донеччанин Владислав Кириченко став мільйонером у Москві. Чотири роки тому повернувся в Україну
Народився я в місті Горлівка на Донеччині. Три роки жив з дідом-бабою, потім батьки забрали у Донецьк. Там тоді вже не говорили українською. Українська на Донбасі зникла після війни. Мої баби ще не розмовляли російською. Я по мамі в п'ятому поколінні донецький. Справжній донецький. І говорю так, як говорили баба, прабаба і прадід. Українською.
В мені замолоду була дивна суміш комуністичного ідеалізму з українським націоналізмом. Тата викликали в школу, казали: "Що ж ви - комуніст, а дитина ваша сповідує якісь націоналістичні погляди?". А мені, дитині, було дивно, чому моя баба вживала незрозумілі українські слова. У років 6 мене взагалі заклинило, коли вона сказала: "На Різдво тітка приїде". Яке Різдво? Що за Різдво? Хрін його знає. Я знав 7 Листопада, Новий рік, 8 Березня.

Я сформувався як російськокультурна людина. Донецьк у 1970-х - цілком російськомовне місто, жодної української школи.

В 16 років поїхав у Москву, бо хотів бути космічним біологом, наукою займатися. А київський університет випускав тільки вчителів біології і хімії.

Заснував фірму Helicon - геноміка, генетика, біохімія, діагностика. Починаючи, частину комплектухи для лабораторій робив в Україні. Але тут це здохло набагато раніше. В Росії теж майже ніхто вже нічого не виробляє. Сировинна економіка і відсутність стратегії розвитку вбиває все, не кажучи вже про повний брак мізків і моралі.

В інституті була майстерня, а там - чоловік із 20 алкоголіків, з якими мусив пити гідролізний спирт. Приходжу: "Мені потрібні такі-то деталі". Вони: "Спочатку випий з нами". Розпадався Совок, нічого не було, а спирт - був.

У Росії зараз бізнесу не маю - тусуюсь там, приїжджаю ковтнути інтелектуального повітря. Акції переписав. Заробив і роздав у борг стільки, що можу спокійно не працювати дуже довго. Коли в Росії мав "вид на жительство" й офіційну роботу, щоб продовжити цей "вид на жительство", раз на рік мав здавати всілякі довідки про доходи. Тоді цілий відділ паспортного столу збігався на маю анкету: "У вас що, зарплата вища, ніж у Путіна?"

1985-го було в Москві нормальне українське життя. Зараз його нема. Якщо люди і їдуть зараз до Росії вчитися - то з прицілом лишитися. Ми були останньою хвилею міграції туди, з якої хоч хтось повернувся додому.

1997 року думав у Росії школу українську створити нормальну. Ніяк не міг порозумітися ні з посольством, ні з українським культурним центром у Москві. Плюнув, зрозумів: аби займатися українською організаційною діяльністю - треба їхати додому. Займатися українськими проектами в Москві - те саме, що Шухевич 1946-го зібрав би рештки своїх загонів - і на Красну площу. Який сенс?

Кононенка Юру три роки тому депортували з Росії - за розбудову української бібліотеки. Звинуватили, що тягає бандерівську літературу, "фашистську". У нього дружина й діти - росіяни, 40 років у Москві, а його тупо з потяга зняли, депортували - і все.



Я вважаю, що ніякої української діаспори в Росії бути не може. Росія - цивілізаційний проект на 1/6 території земної кулі. Вимагати від них, щоб були інакшими, неможливо. Тигр - хороша тварина, але харчується кроликами. Така його природа. Росія - тигр. Хворий, старий, розкладається, гієни його з'їдять, але він - тигр. У них свій шлях. Там треба докладати суперзусиль, щоб дитина говорила українською. В Америці простіше. І то вдома діти говорять українською, а тільки батьки відступили на два кроки - переходять на англійську. При тім, що діаспора в Канаді-Америці бандерівська, а в Росію ж комсомольці поїхали.

Росіяни люблять українців тільки як молодших братів, із салом, горілкою. Справжні українські герої - Шухевич, Бандера, Петлюра - це "фашизм". Найтолковіші мої друзі московські досі мучаться фантомними болями з приводу України. Риболовля чи полювання - після другої чарки завжди виринає українське питання. "Мы вашего Шухевича, конечно, понять можем. Простить - нет". 

Коли чую креольський варіант російської мови - що в Києві, що в Донецьку - дратуюся. Бо сам можу говорити російською нормального розливу - московсько-пітерським діалектом. Колеги приїжджають з Москви і чують, як кияни, особливо молодь, балакають м'явкаючим діалектом. Один москаль каже іншому: "Слышь, чувак, они типа по-русски говорят?". - "Думают, что по-русски".

Чим відрізняється Західна Україна від Східної? Нічим. Ще б одне покоління - і було б те саме, що в нас у Донецьку. Я бачу зараз на Галичині те, що було 40 років тому на Донбасі в етно-мовно-культурній ситуації. Майже всі пруться від шансону й не читають книжок. Для того, щоб позбути їх мови батьків, не вистачило рівно одного покоління.



Не вірю в демократію у здеградованих суспільствах. Демократичним шляхом в Україні нічого доброго не відбудеться. Ніколи. Рагулі за горілку та гречку завжди обиратимуть парламент, в якому більшість становитимуть свинорили. Янукович - те, чого хотіла більшість цього народу.
Перевіз родину в Україну з Москви 2008 року - після того, як старша донька розповіла, що Ющенко поїхав у гості до Саакашвілі, разом придумали Голодомор, а потім напали на Росію.

Якось зайшов у кімнату доньки. Дивлюся: 200 штук аудіокниг - усі російською. Дружина жартує: "Да вы ж индейцы, у вас даже аудиокниг нет". Тоді я викупив у Києві студію, що спеціалізувалася на запису аудіокниг. І почав робити український продукт.

Три альбоми Сашка Лірника випустили. Побачили: не продається, бо нема мережі дистрибуції українського контенту. Вирішили робити структуру, мережу розповсюдження - свої магазини, чужі магазини, пхатися на радіо. Це - проект, в якому я найбільше обламався в Україні. Недооцінив масштаби проблеми. Рівня деградації. Коли нема ринку, то ймовірність того, що "Наш формат" не буде збитковий - примарна.

За п'ять років видав під 200 аудіокниг. 300 тисяч доларів на цьому втратив.

Навіть якби не було торентів - все одно не пішов би бізнес. Якщо в нас такого хіта як Ліна Костенко продають 70-80 тисяч екземплярів, це - діагноз. У країні, з 50-мільйонним населенням, 1 відсоток - це півмільйона. Можете собі уявити якість популяції?

Мені дзвонять: "Така класна книжка "Холодний Яр", я от скачав, послухав. Чому ще не випускаєте?". Кажу: "Тому що ви скачали на шару, тому й не випускаю". Якби ви заплатити за український продукт 15 - 20 гривень, ми випускали б удвічі більше. Там 19 годин звуку. Дорогуща книжка, в кілька тисяч доларів обійшлася. Як вона може окупитися, коли купили 600 штук?

Неправда, що українці не купують, бо бідні. У мене є знайомі олігархи, які ніколи нічого не купують. Качають тому, що це - принцип. Просто патологічно жадібні.

В постіндустріальному суспільстві почалася економіка знань, але кожен народ обирає своє. Ізраїльтяни 2000 років очікували, коли з'явиться шанс реалізувати свої компетенції. Вони кажуть: "Усе, що в нас цінне - між вухами". Я колись був шокований. Був час, коли Україна становила третину населення імперії. Але, проаналізувавши етнічний склад професорів Московського університету, цілу ніч малював таблиці, графіки - і плакав, що в цього народу було настільки непопулярне навчання. Ми билися з усіма - Польщею, турками, Росією, - а тепер нас 50-мільйонна біомаса без політичної, моральної та інтелектуальної еліти. "Та що там дітям вчитися? Чоловік має мати коні, корову, город. То хай жиди вчаться".

Робимо переклад Генрі Форда. Мені кажуть: "Ти - божевільний, Форда 200 мовами вже переклали!" А я вважаю, що це - світоглядна книжка, яку має кожна людина читати своєю мовою. Те саме з книгою про сингапурського правителя Лі Куан Ю.

У Німеччині видають чотири книжки в рік на людину, в Україні - менше однієї. Коли ви у Франкфуртському аеропорту сидите - бачите, що троє з чотирьох щось читають - книжку чи з айпада. У Польщі - кожен другий.

Ніхто з родини не хотів повертатися в Україну. Старша дитина в школу ходила в Москві. Дружина взагалі росіянка. Людина, яка 20 років прожила в Москві, важко собі уявляє, що можна жити десь в іншому місці. Москва - третій Рим, і всьо.

Старша донька Дарина - чемпіон України зі сноубордингу. Грає на гітарі, математика, фізика - вихідних нема. Не дивиться телевізор. По приїзді віддав її в понтову школу 171-шу. А там син Бродського і решта, які на уроках гроші рахують. У того п'ять папірців по 200, а в того - 10. Вчителів матюкають. У Москві є притомні школи для дітей середнього класу, які читають книжки, в Києві - нема. Тільки для олігархів.

Я можу на амбразуру лягати, але дітей своїх робити такими аж патріотами - не впевнений, що варто.

Приїжджаю на заправку в Галичині. За три кілометри від музею, бляха муха, Романа Шухевича, серіал "Мєнти" крутять. "Передайте, - кажу, - власникові, що наступного разу приїду, лишу 200 доларів і розіб'ю вам телевізор".

Якщо Галичина слухає шансон, то їхні діти забудуть співати українських пісень на весіллі. Співатимуть Ґалкіна. Ситуація набагато гірша, ніж у Росії, бо в них є частина нормального інформаційного потоку. В Україні все просто лайно. Якщо дітей з дитинства годують лайном, то вони ніколи не зможуть споживати нормальну їжу. 

Нема жахливого українського націоналізму, який цькує все російське. Навпаки, толерантність у Львові та Франківську до росіян набагато вища, ніж у Донецьку, Одесі та Харкові - до українського. Комплекс старшого брата ми і створили. Бо вважали, що вони мають рацію, коли кажуть, що українці - рагулістичні, сільські, жлобуваті, тупі. Як із цим боротися? Вчитися. Бути розумними, дієвими, компетентними, професійними, конкурентними.

Не бачу великого прошарку людей, яким треба змін. Викладачі продають заліки, ректори - торгують "бюджетом". Податківці, міліціонери, олігархи, пенсіонери - в нас усі на всіх наживаються. Є синергійні суспільства - Японія, США. Україна - типовий приклад суспільства паразитарного.

У нас суцільна імітація - нема армії, нема медицини. Грець уже з наукою, але ж освіти немає! Зате півтора мільйона людей якогось біса отримують із моїх податків, кредитів МВФ стипендію й ліжко на п'ять років, а потім - довідку. А після цього їх не беруть на роботу, бо нічого не вміють.

Нігерія, Афганістан, Папуа Нова Гвінея вже ніколи не будуть в обоймі "золотого мільярда", так і залишаться сировинним придатком. Для мене найболючіше питання - чи ми цю точку неповернення також пройшли? Люди, які виїхали в Америку, вважають, що пройшли, що Україна - випалена земля.

Україна не здійснилася, бо ми не створили національної еліти. Пристосуванство і життя на хуторі виплекали містечкову свідомість, жлобський індивідуалізм. Американці - індивідуалісти конструктивні, а наш індивідуалізм - це агресивна форма рагулізму.


Європа за 25 років має дуже великий шанс загнутися через політику мультикультуралізму. Америку теж це накриє. А Китай і Японія лишаться супердержавами, бо не мають таких проблем. Поляків не накриє, вони в цьому плані озвірілі - українців депортували, євреїв депортували. Польща була у 1980-х на 98 відсотків польською. В них проблема мультикультуралізму не постане. І в нас її поки що нема. У Росії - є.

Якісними харчами Європу ми навряд чи забезпечимо. Я знаю ціну цьому населенню. Ти прокладаєш їм дорогу в селі, привозиш під город машину гравію - воно не вийде з лопатою розрівняти. А потім ще буде кричать, що сусіду вдвічі більше насипали.



В Україні від'ємна селекція дала такі плоди, що деколи стає страшно. Був такий Євген Чикаленко - український меценат. Деколи мені здається, що я - його реінкарнація, на жаль. Він видавав нещасну газету першу українську в Києві. Тягнув її кілька років, скільки грошей ставало, землю свою продавав. А винниченки-грінченки вважали його жлобом, який їм недоплачує за статті.

Людина має бути досконалою. Не в плані користування золотим унітазом. За дві тисячі років людство сформувало набір соціальних вимог та ідеалів. Треба бути розумним, досвідченим, соціально-відповідальним, любити батьківщину, ставити інтерес суспільства вище за особисте. Це в Україні дуже на часі. Коли треба - взяти в руки зброю, коли треба - вийти на демонстрацію, на толоку. Наш "Уніж" - це мекка соціал-перфекціонізму. Ми будуємо мікромодель України, в якій не бридко жити. Одна з місій "Кузні" - мрія мого життя: створити адекватне середовище небайдужих людей.


Коротка довідка:

Владислав КИРИЧЕНКО, 43 роки Народився в місті Горлівка Донецької області. 1992-го закінчив біологічний факультет Московського університету імені Михайла Ломоносова, 2005 року - Master of Business Administration Вищої школи економіки в Москві. Заснував 1997-го біотехтологічне товариство Helicon, що є лідером на російському ринку комплексного оснащення лабораторій для молекулярної біології.

Фінансував українську недільну школу в Москві, українські рок-фестивалі "Уніж", "Арт-Поле", "Мазепа-Фест", свято 65-річчя Української повстанської армії в Києві.

2006-го викупив аудіовидавництво "Книга вголос" і, перейменувавши в "Наш Формат", випустив близько 200 українських аудіокниг. Крамниці з такою назвою у Києві, Львові, Калуші продають українські книжки, музику, фільми, одяг, сувеніри. Також "Наш Формат" є найбільшим інтернет-магазином українського контенту.

Створив 2007 року Український науковий клуб, що гуртує вітчизняних вчених світового рівня. Тоді ж долучився до створення гуманітарно-інвестиційного проекту "Хмелева". В селі над Дністром із такою назвою діє зелений резорт і розсадник декоративних рослин. Там гостювали і творили Сашко Положинський, Олег Скрипка, Роман Коваль, Юрій Андрухович, Тарас Житинський, Оксана Забужко, Фома, музиканти Karbido, "ДахаБраха", PortMone.

2008-го у прикарпатському селі Уніж заснував союзівку "Кузня". Там відбуваються волонтерки, вишкільні табори й семінари. Мають постати конференц-зал, спортивний центр, бібліотека, музична студія, кампус.

Фінансує видання українською мовою світоглядної літератури.

З дитинства захоплюється тракторами, "у вільний час" керує агрофірмою. Через свою діяльність у різних країнах Європи, постійно перебуває в роз'їздах.
Дружина Юлія 1995-го закінчила Московський державний університет, кандидат біологічних наук. Подробиць особистого життя не розголошує.
 

Джерело

Немає коментарів:

Дописати коментар