В обіймах московського спрута

ТСН

Яка українська дівчина не любить сарахвана? А під сарахваном вочевидь не домоткана сорочка, а "трусы семейные байковые".

  УНІАН Юрій Винничук

Виявляється, їм замало того, що вони загидили наше телебачення і радіо, їм не досить того, що вони захопили усі кольорові журнали і безліч газет, вони захопили ще й українські видавництва і почали тотальний наступ на душу української дитини. Вони влізають у неї підступно, покрадьки, як вужі. Вони позірно вживають українську мову, але насправді засмічену русизмами. Вони ілюструють українські казки своїми московськими мальовидлами, щоб наші діти мали викривлене уявлення про самих себе. Перед веде у цьому брутальному наступі на українську дитину харківське видавництво "Промінь", яке окрім усього іншого має великі преференції у друкуванні підручників. Розглянемо лише дві книжки "Променя": "Найкращі казки світу" і "Найкращі казки України". У першій книзі є теж українські казки, але за ілюстрації до них правлять малюнки, які нічого спільного з Україною не мають. А в другій книзі насправді не тільки українські казки, а є й дві російські, і то неоковирно перекладені. Наприклад, відома казка "Машенька и медведь" перетворилася на "Марійку і ведмедя", а пісенька Машеньки "Высоко сижу, далеко гляжу" виглядає так: "Високо сиджу, далеко бачу". На кожному кроці трапляються вирази непритаманні українським казкам: "тушити", "тиковка", "кури не хочуть червей збирати"... А російська казка "Снегурочка" перетворилася на "Сніжницю". Ті ж українські казки, які є справді українськими, специфічно спрепаровані і скрупульозно підчищені. Тому годі шукати у казці "Кирило Кожум’яка" слів княжни: "Я за нього і за вас буду довіку Богу молиться", а коли Кирило переміг, то не тільки дзвони не дзвонять, а й згадки нема про те, що народ "так і сплеснув руками: "Слава тобі, Господи!". А що вже до ілюстрацій, то тут просто шляк на місці трафляє. Фактично, це й не ілюстрації, а комп’ютерні колажі, окремі елементи яких перекочовують з казки у казку, тому й художника цнотливо не вказано. А тепер пригляньмося, які чудові малюночки ілюструють ці, з дозволу сказати, українські казки. 1. Ось так виглядає типова українська хатинка чи то пак ізбушка. 2. А коли ще звірі говорили, то й ведмеді були москалями. 3. Улюбленою розвагою українського парубка була гра на балалайці. 4. От же ж повезло царівні-жабі! Мало того, що в українській казці вона була князівною, а тепер стала царівною, то ще й заміж за московського царевича вийде! 5 – 6. Яка українська дівчина не любить сарахвана? А під сарахваном вочевидь не домоткана сорочка, а "трусы семейные байковые". 7. А це герої казки "Летючий корабель". Балалайка, касаваротка і лапті – традиційні ознаки українця. Якщо ви думаєте, що "Промінь" – лише виняток у поширенні цього опіуму для народу, то гірко помиляєтеся. Не відстають від нього і харківські видавництва "Торсінг" та "Ранок", і київські "Казка", "Країна мрій", "Школа" та "Махаон". У виданнях зарубіжної казкової та пригодницької класики для дітей годі шукати імена перекладачів – там всюди на совість попрацював комп’ютер. Правда, комп’ютер цей був якийсь злегка прибацаний, бо ось у грубезному виданні українських казок ("Торсінг") можна натрапити на такі перли: "посідали пирувати”, "віддам тебе на з’їдання”, "сплітав з вербових лозин кошулі". Чому кошики перетворилися на кошулі, важко сказати. Не можу надивуватися масі русизмів у виданнях такого могутнього видавництва, як "Махаон", де між іншим працює дружина відомого видавця і письменника Михайла Слабошпицького. Чим вона там займається невідомо, можливо, манікюри робить, але що у книжки рідного видавництва не зазирає, то це факт. Якась Ірина Сонечко просто-таки завалила видавництво "Ранок" своїми недолугими віршиками. Пише мадам Сонечко московською, а у видавництві ці шедеври ще й перекладають. Віршики у Сонечка примітивні і безпросвітно тупі, рими дієслівні і свідчать про убогий-преубогий талант графомана. Недалеко від Сонечка утік і Валерій Германець, автор таких самих примітивних римованок. Одним із перекладачів цих шедеврів виступає відомий критик Ігор Бондар-Терещенко. Сказати, що його переклади українською неграмотні, − це нічого не сказати. Ось кілька зразків перекладацької творчості ІБТ: У книжечці "Їжак задирака" їжачок біг собі, біг, аж от "ЗАШПОРТНУВСЯ й зайченятку Хвостик уколов і лапку", а далі читаємо: "Зліва − лапа, справа − лапа, Звірів всіх готова злапать". Виявляється, ІБТ не знає значення слова "нумо" і вживає його в неможливому контексті: "А зелене жабенятко НУМО реготати". А ще кажуть, є в Україні націоналісти! Якщо і є, то хіба сліпі, бо не бачать того, що я бачу і демонструю. Якби ті націоналісти були не сліпі і не бовталися на шнурочках у Карабаса, то закликали б до бойкоту названі мною видавництва з усіма серйозними наслідками для книгарень, які з ними співпрацюють. Та ба. Волаю я знову в пустелі. І нема кому захистити юне покоління від московського дурману. Де ще, в якій країні світу можливе щось подібне? А на закуску ось іще кілька ілюстрацій українських казок, виданих у "Казці", "Промені" та "Країні мрій", які промовляють самі за себе (9-13).

Джерело