Цим їх, згідно із чинним законодавством, має забезпечити держава.
Однак, за даними секретаріату Уповноваженого з прав людини, два роки тому житло серед цієї категорії отримали менше трьохсот осіб. Чиновники у регіонах пояснюють ситуацію браком коштів місцевих бюджетів.
Випускниці керченського інтернату Ксенії Шумеєвій зараз 22. Вона живе у гуртожитку із двома маленькими дітьми. За це помешкання дівчина боролась кілька років, навіть писала листи до Верховної Ради і Президента, а ті знову перенаправляли їх чиновникам на місцях.
Спочатку мерія поселила Ксенію з дітьми в іншому гуртожитку, де, як виявилось пізніше, не було опалення. Взимку в умивальнику замерзала вода, розповіла дівчина Радіо Свобода.
"Коли я заселялась, я питала: а як же – без опалення? А мені сказали: до того часу, як опалення увімкнуть по всьому місту, там уже все зроблять. Нічого в результаті не зробили і я півроку жила там із дітьми. Коли потім збирала довідки, випадково дізналась, що ця будівля не опалювалась уже три роки", – обурюється Ксенія.
Понад тридцять тисяч випускників інтернатів не мають житла – омбудсман
Станом на кінець 2011-го року, близько тридцяти чотирьох тисяч випускників інтернатів не мають, де жити. Це – останні дані секретаріату Уповноваженого з прав людини в Україні. Забезпечити житлом випускників інтернатів повинна держава, тож їх і направляють за місцем реєстрації – у помешкання, які, поки дитина була в інтернаті, лишались без догляду, або ж до батьків, яких свого часу позбавили батьківських прав, зауважує начальник Управління з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності офісу омбудсмана Аксана Філіпішина.
"Повертатися в однокімнатну квартиру, де дитина начебто зареєстрована з матір’ю, яку позбавили батьківських прав, бо вона вчиняла насильство відносно дитини?– запитує вона. – І далі у 17-18 років – як хочеш, так і виживай, бо ти не є дитиною, яка не має житла".
У тому, що чинні локальні програми допомоги випускникам інтернатів щодо надання житла не діють, визнають і у Мінсоцполітики. Проблема у недостатньому фінансуванні та у відсутності достатньої координації між окремими інституціями, вважає директор департаменту з усиновлення і захисту прав дитини міністерства Руслан Ковбаса.
За його словами, зараз триває облік нерухомості, яка належить сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування. А наступним кроком має бути закладення відповідної статті у державний бюджет, тому що на місцевому рівні грошей точно не знайдуть, переконаний чиновник.
"Ми будемо розробляти бюджетну програму в цьому році, – запевняє Ковбаса. – За результатами інвентаризації передбачити створення у регіонах житлового фонду за рахунок наявних житлових приміщень, що належать відповідних територіальним громадам, та будівництво приміщень за кошти цих територіальних громад".
200 мільйонів гривень – це два-три будинки – експерт
Скільки у бюджет не закладай – на всіх сиріт все одно не вистачить, не розділяє чиновницького оптимізму директор Української іпотечної асоціації Павло Матіяш. Як приклад він називає 200 мільйонів гривень, які держава виділяла на соціальне житло у 2011-му. 200 мільйонів – це 2-3 будинки, пояснює Матіяш.
"Треба, щоб на рівні регіонів і обласних центрів влада виділяла окремі ділянки, підводила за ці гроші туди інфраструктуру, каналізацію там тощо. І говорила інвесторам: будуйте і продавайте, як хочете, але залиште нам ось таку частину житла для державних соціальних програм", – вважає він.
За словами Матіяша, таке квотування діяло за часів СРСР.
Український уряд повинен був розробити загальнодержавну цільову програму забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування на 2013- 2017 роки, але, за інформацією Уповноваженого з прав людини, до цього часу такої державної програми немає.
Немає коментарів:
Дописати коментар