Політичний перевертень Петро Порошенко: від Медведчука до крісла президента. Біографія

25.12.2014, Євгенія Вецько, Національне бюро розслідувань України

Політичний перевертень Петро Порошенко: від Медведчука до крісла президента. Біографія

Історія політичної кар’єри президента – це історія реінкарнацій і перетворень. Новий диктатор стояв біля витоків партії регіонів, допомогав куму Віктору Ющенку, боровся з Віктором Януковичем, але і працював у його уряді
У політику Петро Порошенко увірвався в 1998 році, коли висунув свою кандидатуру в народні депутати. Мало кому відомий вінницький бізнесмен посів 11-ту сходинку у списку СДПУ (о), і рішення нібито приймав особисто лідер партії Віктор Медведчук. Але до Верховної Ради майбутній президент потрапив по мажоритарці.
Балотувався Порошенко на 12-му виборчому окрузі у Вінниці. В основі його кампанії лежала ідея про те, що молодий та успішний власник Вінницької кондитерської фабрики готовий застосувати свої навички роботи в бізнесі у сфері управління державою.
Сам Петро Олексійович пояснив рішення йти в політику таким чином: «Я себе вважаю романтиком, хоча і не справляю такого враження. У середині 1990-х було засилля «червоних директорів», використовувалися руйнівні для ринкової економіки соціалістичні механізми управління. Мені здавалося, що люди у владі просто не знають, що робити. Якщо їм розповісти, то рішення можна буде приймати швидше й ефективніше».
Перший похід у парламент ледь не став для Порошенка провалом – вибори він виграв з мінімальним відривом. Свого найближчого конкурента – іншого вінницького бізнесмена Володимира Скомаровського (сьогодні він власник автофірми Володимир і вінницького радіо Такт) – йому вдалося випередити лише на кілька десятків голосів. І ті, як розповідають злі язики, прийшли з виборчої дільниці, розташованої на території в’язниці.
СДПУ (о)
У Верховній Раді III скликання бізнесмен увійшов до фракції об’єднаних соціал-демократів. Але до лав самої партії, як зараз розповідає байки Порошенко, він ніколи не вступав.
«Мій друг Віктор Король [колишній заступник голови податкової міліції Державної податкової служби, екс-народний депутат], який був знайомий з Олександром Зінченком [співзасновник телеканалу Інтер, народний депутат] та Ігорем Плужниковим [бізнесмен, одні із засновників СДПУ (о)], запропонував мені йти в парламент. Мовляв, чи не хочеш ти увійти до них у список на певних фінансових умовах? Я був готовий. Але повідомив, що балотуюся по мажоритарному округу у Вінницькій області. І якщо я пройду, то проситиму, щоб гроші повернули. Я пройшов. Гроші не повернули», – пізніше пояснював свою співпрацю з есдеками політик.
Проте в СДПУ (о) він зробив непогану кар’єру: перетворившись за два роки з рядового нардепа на члена політбюро СДПУ (о) (за статутом лише члени партії можуть бути у політбюро).
У 1999 році тодішній президент України Леонід Кучма запропонував Порошенкові пост вінницького губернатора.
«Я запитав Кучму: скажіть, будь ласка, які у губернатора будуть повноваження і цілі? Кучма відповів – ось такі. Ні, сказав я, з такими правами на результат не вийдеш», – згадує політик. Пізніше була пропозиція увійти до складу уряду як віце-прем’єр і навіть перший віце-прем’єр, але вже у 2003 році.
З СДПУ (о) Порошенко попрощався у 2000-му. За його твердженням, це сталося після того, як остаточно зрозумів, що «першу скрипку» в партії грають не Леонід Кравчук та Євген Марчук [колишні президент України і глава СБУ, офіційні обличчя партії], а Віктор Медведчук і Григорій Суркіс [бізнесмен, один з лідерів СДПУ (о)]. За чутками, розставання сталося з обопільної згоди. Порошенко нібито грав на два фронти – за спиною Медведчука тримав прямий зв’язок з адміністрацією Кучми, керівником якої в ті часи був Володимир Литвин.
Після розлучення з есдеками Порошенко створив та очолив незалежну лівоцентристську фракцію Солідарність.
До речі, в офіційній біографії президента про кількарічну співпрацю з СДПУ (о) скромно замовчується.
Невже політичний перевертень соромиться дружби з кумом Путіна чи приховує минуле від виборців?
Солідарність
Слідом за фракцією Порошенко створює однойменну партію. За несподіваною політичною самостійністю майбутнього президента нібито стояла Банкова.
До складу нової партії ввійшла дуже різношерста публіка, яка, як і сам Порошенко, шукала себе в політиці. Лави депутатської групи швидко зростали, і вже до літа 2000 вона налічувала 28 депутатів.
Але розкрутити власний проект у Порошенка так і не вийшло, і буквально через рік він стає засновником майбутньої партії регіонів.
Партія регіонів
У липні 2000-го лідери п’яти політичних структур – Партії регіонального відродження, Партії солідарності, Партії праці, Всеукраїнської партії пенсіонерів і партії За красиву Україну – вирішили об’єднатися.
Нове утворення отримало довгу назву – Партія регіонального відродження Трудова солідарність України. Очолив її тріумвірат співголів – Володимир Рибак, Валентин Ландик та Петро Порошенко. До президії ввійшли Микола Азаров, Юхим Звягільський і Леонід Черновецький.
У березні 2001-го назву партії скоротили, і з’явилася партія регіонів з лідером в особі Миколи Азарова – на той момент головою Державної податкової адміністрації України.
Незабаром Порошенко з деякими однодумцями залишив лави регіоналів і ввійшов в опозиційний виборчий блок Віктора Ющенка Наша Україна.
Від соратників президента Кучми Порошенко пішов без скандалів, чим дав привід говорити, що несподіваний дрейф у бік Ющенка – не що інше, як проект Банкової щодо впровадження в лави політичних супротивників свого агента впливу.
Наша Україна
«Це було банальне привітання з днем народження, – згадує Порошенко день знайомства з Ющенком. – Коли я представився, його зацікавили мої думки про промисловість. Він попросив, щоб я зайшов і поділився думкою про поточну ситуацію, про те, як виводити важку промисловість з кризи. Як реформувати галузь і податкову систему».
За словами майбутнього Президента, це був 1998-й або 1999 рік.
У Нашу Україну Порошенко вливається в грудні 2001-го. 9 січня 2002 року було підписано угоду про створення блоку, і Порошенко відразу посів у ньому чільні позиції, очоливши виборчу кампанію.
На парламентських виборах блок Віктора Ющенка здобув перемогу за партсписками. Пройшов до парламенту і Порошенко, набравши у своєму улюбленому 12-му окрузі 49,99% голосів. У новій Верховній Раді він очолив «жирний» і найбільш корумпований, як кажуть народні депутати, бюджетний комітет.
Новий етап політичної кар’єри майбутнього Президента починається у 2004 році. У цей момент оформилися його партнерські стосунки з двома іншими відомими бізнесменами – Давидом Жванією та Миколою Мартиненком, які вважалися головними спонсорами помаранчевої революції. Але й старих друзів Порошенко не забув. Факт присутності на сцені Майдану Азарова в помаранчевому шарфі – найкраще тому підтвердження.
Як один з організаторів революції, Петро Олексійович логічно розраховував на посаду прем’єра після перемоги Ющенка. Але не склалося, і цей пост отримала Юлія Тимошенко (про що, як стверджують в оточенні Ющенка, він потім дуже жалкував). Порошенкові як відступні дісталася Рада національної безпеки й оборони з повноваженнями альтернативного Кабміну.
Відкрита війна між Порошенком і Тимошенко завершилася відставкою обох у вересні 2005 року. Позбувся він і депутатського мандата через «сумісництво».
У 2006 році Петро Порошенко знову пройшов до Верховної Ради, знову з Нашою Україною, і мало не став спікером, але стосунки з кумом Віктором Ющенком були зіпсовані безповоротно. Кажуть, Порошенка обурив той факт, що той у розпал політичної кризи 2005 року навіть не намагався його захистити.
У 2009—2010 роках Порошенко обіймав посаду міністра закордонних справ України. Разом з усім Кабміном Петро Олексійович був звільнений 11 березня 2010 року новим главою держави – Віктором Януковичем. А через два роки Порошенко повернувся на Грушевського.
Кабінет міністрів
Ще у 2007 році Порошенко отримав посаду голови Ради Нацбанку України і обіймав її аж до 2013 року. Після перемоги Януковича на президентських виборах він час від часу з’являвся в ефірі різних телешоу. Ходили чутки, що Порошенко може повернутися в МЗС і змінити на посту тодішнього главу української дипломатії Костянтина Грищенка, але сам майбутній президент цю інформацію категорично спростовував.
У лютому 2012-го Петро Олексійович сенсаційно повернувся у велику політику – Янукович призначив його міністром економіки, розвитку й торгівлі.
Пропозицію ввійти в уряд формальних політичних опонентів Порошенко прийняв не відразу. Цьому передували тривалі переговори, зустріч з Януковичем. Порошенко відкрито визнає, що може поставити хрест на своїй політичній кар’єрі, але йде ва-банк за посадою.
А вже через кілька місяців робить кульбіт у стилі 2000 року – відмежовується від партії регіонів, показово зближується з Блоком Тимошенко і бере участь у парламентських виборах у своєму рідному окрузі у Вінницькій області. На виборах він багато критикував владу Януковича. Але так і не перейшов до лав опозиції у Верховній Раді.
А в кінці 2013-го в Україні починається Євромайдан, на хвилі якого несподівано для всіх політичний перевертень з рейтингом у кілька відсотків (на грудень 2013 року) оголошується президентом.