Минулий
день "відзначився" найбільшою кількістю загиблих та поранених
військових за весь рік. Секретар РНБО Турчинов всю відповідальність
поклав на Росію. Чи достатньо перекладати відповідальність і які кроки є
адекватними у відповідь на посилення атак?
В ефірі радіо "Промінь" військовий експерт Олег Жданов.
"Це важка подія, - за останні 6 місяців це найбільші втрати
українських збройних сил в одному, я підкреслюю, одному бою.. Там
склалася така ситуація, що Захарченко сказав зняти камеру ОБСЄ, ті
відмовились, тоді камеру знеструмили і вивели важку артилерію. Бій
тривав більше 6 годин.
Це був артилерійській обстріл. Застосовувалась зброя калібру 122, 152
мм., міномети та стрілецька зброя. Президент України взагалі заборонив в
цей час стріляти у відповідь, про що офіційно повідомив і речник АТО.
Фактично це був розстріл, бо використовуючи таку важку артилерію, не
рятують ні бліндажі, ні окопи.
Складається враження, що керівництво країни набирає таким чином страшну
статистику, аби переконати українців у тому, що вибори необхідні, -
нехай краще буде мир будь-якою ціною. Скільки ми маємо поховати наших
хлопців, щоб Плотницький чи Захарченко стали народними депутатами?
Світова практика та і наш досвід ведення війни свідчить, що як тільки ми
починаємо відкривати вогонь у відповідь, обстріли одразу припиняються. І
чим ефективніше триває відповідь, тим тривалішим буде перемир’я.
Досвід югославського конфлікту, Ізраїльсько-палестинського теж свідчать,
що на силу має бути адекватна сила.
Щодо прогнозів, то ми можемо очікувати ще більшої ескалації конфлікту.
Це примус РФ силою до політичного рішення в Україні і визнання ДНР та
ЛНР".
Два роки президентства П.Порошенка. Бере участь науковий керівник фонду
"Демократичні ініціативи", старший науковий співробітник Інституту
соціології НАН України Ірина Бекешкіна.
19.05.2016, ТЕКСТИ.org.ua Слідство.Інфо зробило розслідування на основі помилки у перекладі
Почитайте, як значення ключової фрази змінювалося в процесі перекладу у ланцюжку грецька-англійська-українська. Одним із головних аргументів авторів сюжету про те, що Порошенко
вивів більше 3 млн євро в офшори, було слово "кеш"(готівка) у
реєстраційній формі. "25-го березня 2016-го року український фонд "Прайм Ессет Капітал"
(власник Петро Порошенко) перерахував за акції 3 мільйони 926 тис. євро
кіпрській компанії "CEE Confectionery Investments Ltd." (кінцевий
бенефіціар Петро Порошенко). В графі "тип платежу" написано: "кеш"." - пише Дмитро Гнап. Насправді, відбулося ось що: слова грецькою
1. τρόπος πληρωμής: μετρητά / είδος були некоректно перекладені як
2. Type of payment: Cash/Type, які в свою чергу були перекладені в сюжеті Слідства.Інфо як
3. "Вид оплати: Готівка/Вид" (що таке Вид - нам не пояснюють, однак увага авторів сюжету спрямована на слово "Готівка", що є начебто доказом переведення коштів у офшор)
Коректний переклад наступний:
1. τρόπος πληρωμής: μετρητά / είδος перекладається англійською як
2. Type of payment: Cash/in Kind, що перекладається як
3. "Вид оплати: Готівка/Негрошова оплата (товари, послуги, акції,
тощо). Редакція "Текстів" перевірила переклад з грецької за допомогою
двох фахівців з цієї мови. (Уточнення від 22.05, 10:26: на прохання
читачів ми вказуємо з ким консультувалися. Це 1. Юлія Седик,
юрист, вільно розмовляє грецькою, працювала у грецькій компанії; 2
Андрій Савенко, завкафедри новогрецької мови Університету Шевченка). Юристи Порошенка нижче роз'яснюють, що в реальності відбулась саме
негрошова оплата. Більше того, вони стверджують що це вони самі
розказали журналістам Слідство.Інфо, де потрібно знайти реєстраційну
форму, і пояснили що вона означає.
Далі пояснення юристів , які опублікував УНІАН: Після закінчення підготовчих дій та оформлення всіх корпоративних
документів і погоджень, був проведений внесок часток в ТОВ «ЦЕКК» в
акціонерний капітал кіпрської холдингової компанії. Це було здійснено 25
березня. Після цього, 4 квітня, Prime Asset Partners підписала передавальне
розпорядження, яким передала в траст Rotshchild 100% акцій кіпрської
холдингу (а, відповідно, і всю частку Петра Порошенка в компанії
«Рошен»). В кінці квітня Rotshchild отримав новий сертифікат акцій, що підтверджує передачу їм кіпрської компанії. Нещодавно ми отримали новий запит від журналістів Слідство.Інфо. В
даному запиті нас звинувачували в наданні нібито неправдивої інформації і
в тому, що ніякої передачі насправді не було. За запитом журналістів ми
самі направили їх до кіпрського реєстру, в якому вони нібито знайшли
підтвердження неправдивості наших слів. Як ми і очікували, команда
журналістів-розслідувачів знову повторила свою помилку, заявивши про
чергові знайдені «докази». 17 травня у своєму інтерв'ю Д. Гнап заявив про те, що він нібито має
«залізобетонні докази» того, що на іноземних компаніях був грошовий
обіг. Ми неодноразово підкреслювали і наполягаємо, що іноземні
банківські рахунки для цих компаній не відкривалися, обороту грошових
коштів, ніяких перерахувань не було, і бути не могло в принципі. Тим не менш, 18 травня журналісти «Слідство. Інфо» прямо заявили, що
Прайм Ессетс Капітал здійснив виплату в розмірі декількох мільйонів євро
на користь кіпрського холдингу. Які підстави для такої безапеляційної
заяви «Слідство. Інфо» з подальшим звинуваченням у незаконному виведенні
коштів з України? У тому самому реєстрі, куди ми порадили журналістам звернутися, вони
виявили реєстраційну форму збільшення акціонерного капіталу кіпрської
компанії (яка була неправильно ними перекладена). І в цій формі є графа,
де необхідно вказати суму внеску в капітал. У цій формі також зазначено, що внесок може бути здійснено грошовими
коштами або іншим майном (або їх комбінацією). Ніде в цій формі не
вказується, як саме був зроблений внесок: чи грошовим переказом, то
столами і стільцями. Сам факт того, що журналісти «Слідство. Інфо»
змогли припустити, що формальна реєстраційна форма може бути
підтвердженням проведення розрахунків, викликає сумніви у рівні
підготовки даного сюжету – це може підтвердити тільки банківська
виписка. Тим не менш, журналісти «Слідство. Інфо" продемонстрували цю
реєстраційну форму в перекладі на українську мову, в якому в зазначеній
графі "спосіб оплати" зазначено "готівка/вид". Такий спосіб оплати
звучить, як мінімум, трохи дивно. Схоже, що журналісти не тільки
належним чином не консультувалися з відповідними експертами при
підготовці даного сюжету, вони також не перевірили коректність наявного у
них перекладу. Кіпрські юристи підтвердили нам, що дана графа в оригіналі з грецької
повинна переводитися як "cash/in-kind". І "in-kind" в даному випадку
означає саме внесок майном. Висновок професійного перекладача з грецької
мови буде надано найближчим часом. Ми вказували журналістам, яким чином
має правильно переводитися зміст цієї графи, але вони все одно
використовували свій варіант - можливо тому, що він обіцяв більше
сенсацій? 25 березня 2016 року в акціонерний капітал кіпрської компанії була
внесена частка в компанії «Рошен». Саме ця частка і служила оплатою
"in-kind" за акції компанії. Будь-яких грошових переказів не було і не могло бути в принципі.
Вартість, за якою частка була внесена в акціонерний капітал, становила 3
926 160 євро. До передачі частка належала українському Фонду і її
вартість у звітності Фонду становила саме цю суму (в перерахунку за
курсом НБУ). Ця сума істотно відрізняється від номінальної вартості
частки, яка становить близько 18 000 євро (номінальна вартість випущених
кіпрською компанією акцій). Всі, хто працює з українськими та іноземними компаніями, розуміють,
що статутний капітал – не показник вартості компанії, її активів або
обороту. Тобто це означає, що у реєстраційній формі журналісти побачили
лише вартість частки, за якою вона відображена в бухгалтерському обліку
Фонду, прийнявши її за неспростовні докази грошового обороту, що не
відповідає дійсності. Ми прекрасно розуміємо, наскільки складно журналістам розібратися в
цій історії: велика кількість юрисдикцій, іноземне право, велика
кількість інформації та документів. Ми розуміємо, що вони не юристи і не
банкіри, і максимально намагаємося допомогти. Ми неодноразово
пропонували їм особисто ознайомитися з документами, які підтверджують
правдивість фактів, описаних в даній заяві, але вони щоразу відмовлялися
це зробити. Крім того, ми неодноразово їм вказували на те, що вони роблять
помилкові висновки, і пропонували звернутися до відповідних фахівців.
Також ми звернулися до деяких експертів, які надавали свої коментарі в
сюжеті «Слідство. Інфо», і вони нам повідомили, що журналісти не
показували їм наших роз'яснень, які ми надавали журналістам у відповідь
на їх запити – це позбавило таких експертів можливості об'єктивно
прокоментувати ситуацію. У нас склалося враження, що журналісти «Слідство.Інфо» в принципі не
хотіли об'єктивно розібратися в ситуації. Спосіб викладу інформації, а
також подача очевидно неправдивих висновків мають всі ознаки відвертої
маніпуляції громадською думкою. У той же час, ми сподіваємося, що
отримавши документи, які явно спростовують їх заяви, журналісти
утриматися від публікації недостовірної інформації в подальшому.
Можливо, вони також знайдуть в собі сили визнати помилки і вибачитися", -
йдеться в повідомленні.
Різка реакція суспільства на інформацію про
траст - це реакція в цілому на офіційну брехню й недомовки. На численні
факти корупції, які не вирішуються правоохоронними органами,
розвалюються в прокуратурі і в судах. Небезпечний симптом недовіри до
влади та її керівників президенту слід нарешті усвідомити й нарешті
засвоїти, якщо він ще здатний, звичайно, вибратися з віртуального світу
за броньованим склом, у який він себе занурив.
1. В развитой демократической стране за не внесение в декларацию
предприятия президента ждало бы парламентское расследование и как один
из вариантов - могла бы ожидать отставка. И не важно сколько денег на
счету - 3 тысячи или 5 копеек. Потому что если он "забыл" одну компанию
задекларировать, то он и еще что-то мог "забыть" задекларировать. Это
высшее должностное лицо, глава государства, к нему высокие требования,
закрепленные в Конституции.
2. Президент должен добровольно
явиться в НАБ или в ГПУ и добровольно представить все факты для
проверки, дать пояснения. Это будет ответственный поступок
государственного человека. Если президент добровольно явится и внесет
сам админштраф за недостоверное заполнение декларации, он проявит добрую
инициативу и это снимет вопрос о процессуальных нарушениях.
3.
Президент должен встретиться в телеэфире с журналистами, пригласить в
том числе "Громадське" и откровенно рассказать обо всех деталях этой
истории. У Порошенко в ситуации по трасту были и серьезные смягчающие
обстоятельства, и это можно и нужно объяснить.
4. Резкая
реакция общества на информацию о трасте - это реакция в целом на
официальное вранье и недоговорки. На многочисленные факты коррупции,
которые не решаются правоохранительными органами, разваливаются в
прокуратуре и в судах. Опасный симптом недоверия к власти и ее
руководителям президенту следует наконец осознать и наконец усвоить,
если он еще способен, конечно, выбраться из виртуального мира за
бронестеклом, в который он себя погрузил.
5. Необходимо
создание в парламенте депутатской следственной комиссии, которая сделала
бы выводы по данному офшорному скандалу, учитывая его международный
резонанс.
6. Куда более опасной для государства и для президента является статья в "Нью-Йорк таймс"
- руководство США по сути высказало прямые требования к руководству
Украины, и это очень серьезно может повлиять на будущее отношений с
нашим союзником.
7. Президент показал, что он озабочен
повышением капитализации своего бизнеса, а не капитализации всей страны.
Прошло два года, президент назначил своих людей и имеет в руках полный
контроль за Нацбанком, Минфином, Минэкономики, фискальной службой,
Госпогранслужбой, ГПУ, СБУ, а инвестиционный климат в стране ужасный, и
потому само руководство страны предпочитает проводить сделки не в
Украине, а в офшорах и в странах, с цивилизованными правилами ведения
бизнеса.
7. Верховная Рада обязана срочно приступить к
рассмотрению законопроекта об импичменте президента и законопроекта о
следственных комиссиях ВР. Без таких законопроектов невозможно в
принципе осуществить процедуру отстранения президента от должности. А в
демократическом государстве такие инструменты должны быть. На будущее.
8. Если президент как обычно молча сделает вид, что скандала не было и
ничего не произошло, что все все быстро забудут - он глубоко ошибается.
Значит, следующие волны будут иметь куда больший резонанс.
Когда в 2014 году Петр Порошенко боролся за высший государственный
пост, он обещал избирателям, что продаст принадлежащую ему компанию
Roshen — крупнейший кондитерский бизнес на Украине, чтобы полностью
сосредоточиться на управлении страной. «Если меня изберут, я буду действовать честно и продам концерн
Roshen. Как президент Украины я хочу и буду заботиться исключительно о
благосостоянии страны», — заявил Порошенко в интервью немецкой газете
Bild менее чем за два месяца до выборов. Однако действия финансовых советников Порошенко и его самого
заставляют предположить, что на деле шоколадный магнат был больше
озабочен собственным благом, чем благом страны. В погоне за собственными
интересами Порошенко (его состояние оценивается в 858 миллионов
долларов), по мнению некоторых, даже позволил себе дважды нарушить
закон, представить недостоверную информацию и лишить страну крайне
нужных ей в ситуации войны налогов. Произошло это, когда он учредил офшорную холдинговую компанию, чтобы
перевести свой бизнес в юрисдикцию Британских Виргинских Островов (БВО).
Этот офшор с недоброй славой часто используют те, кто хочет скрыть
собственность или уйти от налогов. Его финансовые консультанты говорят, что БВО были выбраны, чтобы
сделать корпорацию Roshen более привлекательной для потенциальных
покупателей из-за рубежа. Но одновременно это означает, что Порошенко
мог сэкономить миллионы долларов налогов, которые иначе он должен был
платить на Украине. Горькая ирония этой истории заключается, в частности, в том, что
новость о «президентском офшоре» появляется в тот момент, когда
украинское правительство активно борется с использованием «налоговых
гаваней», из-за которых, по данным одной из международных организаций,
страна недополучает ежегодно 11,6 миллиарда долларов. Детали регистрационной сделки с участием Roshen можно найти среди
документов, которые легли в основу проекта «Панамские документы». Речь о
материалах из базы данных панамской компании Mossack Fonseca,
предоставляющей офшорные услуги. Документы были получены газетой
Süddeutsche Zeitung, а затем журналисты немецкого издания поделились ими
с коллегами из Международного консорциума журналистских расследований
(ICIJ — The International Consortium of Investigative Journalists) и
Центра по исследованию коррупции и организованной преступности (OCCRP —
The Organized Crime and Corruption Reporting Project). Но еще более трагическая ирония в том, что, судя по имеющимся
документам, Порошенко изо всех сил старался защитить свои финансовые
активы в «налоговой гавани» БВО как раз в тот момент, когда градус
конфликта между Украиной и Россией достиг наивысшей точки.
Закон писан не для всех?
Действия Порошенко могут противоречить закону ввиду двух
обстоятельств: он открыл новую компанию, находясь в кресле президента, и
не указал этот актив в финансовой декларации. Как следует из документов Mossack Fonseca, 4 августа 2014 года
старший сотрудник юридической конторы Dr. K. Chrysostomides & Co LLC
Джордж Иоанну направил в учредительный отдел фирмы Mossack Fonseca
электронное письмо с просьбой зарегистрировать новую компанию в
интересах «человека, связанного с политикой». «Речь идет о холдинговой компании для его бизнеса, <…> она не
будет иметь никакого отношения к его политической деятельности», —
указал в письме Иоанну и попросил сообщить, возьмется ли фирма за это
поручение. Через 17 дней учредительные документы на компанию «с украинскими корнями» были поданы в регистрационный департамент БВО. В качестве адреса для новой компании, названной Called Prime Asset
Partners Ltd. (схоже с названием украинской холдинговой компании
Порошенко), было выбрано здание Akara Building, где имеют «прописку»
тысячи офшорных фирм со всего света. Единственным владельцем стал
Порошенко, указавший свой киевский адрес. Приложенная к документам копия
паспорта подтверждала, что бенефициарным владельцем был именно
президент Украины.
В данных Mossack Fonseca четко оговаривается, что Prime Asset
Partners отведена роль холдинговой компании для украинских и кипрских
структур кондитерской корпорации Roshen, а источником средств должны служить «доходы от коммерческой деятельности». Исполнительный директор отделения Transparency International на
Украине Алексей Хмара заявил OCCRP, что речь идет о серьезной проблеме.
По его словам, здесь имеет место конфликт интересов и, вполне вероятно,
нарушение как конституции, запрещающей президенту заниматься бизнесом,
так и антикоррупционного законодательства, по которому запрет на частную
коммерческую деятельность распространяется на всех чиновников. «Если создается новая компания, где государственный чиновник (уже
после избрания на должность) указывается в качестве бенефициара, это
значит, что он напрямую вовлечен в бизнес, — говорит Хмара. — Тогда
налицо нарушение закона, вне зависимости от обстоятельств (при которых
регистрировалась компания) или места регистрации». Кроме того, президент не указал свою новую офшорную компанию и
«вспомогательные» компании в финансовой декларации за 2014 год, что
может быть еще одним нарушением закона. Нет сведений об этом и в
декларациях за 2015 год. Киевская компания по управлению финансами ICU,
консультирующая президента Порошенко, сообщила, что были учреждены еще две структуры:
CEE Confectionery Investments Ltd. (зарегистрирована на Кипре в
сентябре 2014 года) и Roshen Europe B.V. (зарегистрирована в Нидерландах
в декабре 2014 года). При этом холдинговая компания с БВО владеет
кипрской компанией, которой, в свою очередь, принадлежит голландская
компания. Более того, в декларации о доходах
за тот год нет соответствующего упоминания ни о полученном за рубежом
доходе, ни об инвестициях в уставный капитал иностранных компаний. В присланном по электронной почте письме управляющий директор ICU
Макар Пасенюк объясняет, что это связано с тем, что «акции
зарегистрированной на БВО Prime Asset Partners Limited не имеют
номинальной стоимости, при этом в декларации за 2014 год необходимо было
указывать только подобные акции». Однако согласно документам, полученным OCCRP, с самого момента
регистрации 21 августа 2014 года акции Prime Asset Partners Ltd. на
самом деле стоят 1000 долларов, а их единственным владельцем записан
Порошенко. Общая стоимость акций ее кипрской «дочки», CEE Confectionary,
составляет 2000 долларов, а голландское подразделение, Roshen Europe B.V., имеет уставный капитал, равный 85 долларам.
По мнению экспертов, хотя речь идет об относительно небольших деньгах,
эти сведения должны быть задекларированы. Когда журналист OCCRP спросил
финконсультантов Порошенко об этом несоответствии, они заявили ему, что у него неверная информация.
Хотя укажи президент новые иностранные активы в декларациях в столь
критический для Украины момент борьбы с сепаратизмом в Донбассе, к нему
могли бы возникнуть очень неудобные вопросы. По просьбе OCCRP документы о компаниях, открытых Порошенко на БВО, на
Кипре и в Нидерландах, просмотрел аналитик украинского отделения
Transparency International Евгений Черняк. Он обратил внимание на то,
что в президентской декларации о доходах за 2014 год нет «ни слова о
зарубежных активах» в графе, посвященной владению акциями. Черняк заявил, что отсутствие сведений об акциях Asset Partners
Limited — «грубейшее» нарушение Кодекса Украины об административных
правонарушениях. Имеется в виду статья «Нарушение требований финансового
контроля» в том, что касается указания ложных сведений в декларациях о
доходах госслужащих в нарушение правил антикоррупционного
законодательства. При этом Черняк добавил, что ответственность за это
нарушение Порошенко нес в течение года, который в данном случае истек 30
марта 2016 года, поэтому он не подлежит финансовому взысканию за
сведения о 2014 годе. Относительно компаний на Кипре и в Нидерландах Черняк поясняет, что
старые антикоррупционные законы, которые действовали в прошлом году, не
давали четкого определения понятию «бенефициарное право собственности». В президентской декларации за 2015 год, заполненнной по старому закону и обнародованной 1 апреля этого года,
все так же нет данных о каких-либо иностранных компаниях или же о
полученном за рубежом доходе от продажи их акций. По информации проекта
«Панамские документы», по состоянию на 8 декабря 2015 года Порошенко
оставался прямым владельцем акций зарегистрированной на БВО фирмы Prime
Asset Partners Ltd. стоимостью 1000 долларов. До конца 2015 года никаких
изменений в структуре собственности зафиксировано не было.
Финансовый консультант президента Макар Пасенюк 22 марта этого года,
отвечая OCCRP, заявил, что после вступления в силу нового
законодательства «все компании, где бенефициарным владельцем является
этот клиент, будут должным образом задекларированы».
Новые повороты затянувшейся истории
Из уст Порошенко и его консультантов раздаются все новые предложения о
судьбе акций Roshen. Предвыборное обещание продать компанию вскоре было
отброшено ради идеи создать независимый фонд для управлению ею. В ходе пресс-конференции в Киеве в минувшем январе президент Украины
заявил, что в начале 2016 года все принадлежащие ему акции Roshen были
переведены в так называемый слепой траст, или в анонимное доверительное
управление «респектабельному зарубежному банку первой величины», который
будет «владеть, контролировать и распоряжаться этими активами». Но и
раньше, в ноябре 2015 года, в интервью «Немецкой волне» Порошенко
говорил подобные слова, уверяя, что вопрос с трастовым управлением уже
решен. Сегодня кажется, что президент несколько поспешил с такими заявлениями. После того как в администрации президента вопросы журналистов OCCRP
переадресовали его финансовым консультантам, в этой эпопее обнаружились
новые сюжетные линии. В ответе Макара Пасенюка говорилось о трудностях с
продажей Roshen из-за опасений потенциальных инвесторов, связанных с
«крайне нестабильной политической и экономической обстановкой». Как
следствие, для этой цели была создана офшорная структура, призванная
также «повысить привлекательность корпорации Roshen». В письме Пасенюк также заверил OCCRP, что вопрос с доверительным
управлением не снят с повестки дня. «Соответствующая доля в концерне
Roshen будет переведена в траст после того, как будут улажены все
юридические формальности», — сообщил он. По его словам, компания с БВО уже открыла филиалы на Кипре и в
Нидерландах, хотя эти подразделения «не обладают на сегодня никакими
активами». По поводу офшоров Пасенюк высказал такое мнение: «Что касается
практической стороны, то украинские компании широко используют подобные
структуры». 21 марта, за день до того, как пришел письменный ответ от Пасенюка,
Национальный банк Украины, а также фискальные и антимонопольные
ведомства страны объявили, что согласовали совместный план действий по
«деофшоризации» украинского бизнеса. По данным расположенной в Вашингтоне организации «Глобальная
финансовая законность», которая ведет мониторинг «налоговых гаваней»
мира, с 2004 по 2013 год нелегальные финансовые потоки ежегодно лишали
Украину в среднем 11,6 миллиарда долларов. В 2013 году эта цифра
составляла почти четверть ее госбюджета.
Почему Британские Виргинские Острова?
В беседе с OCCRP эксперты по правовым и налоговым вопросам не
скрывали, что открытие холдинговой компании в офшоре, сделано ли это с
целью продажи или доверительного управления, дает колоссальные налоговые
преимущества. Дэниел Билак, управляющий партнер в киевском отделении международной
юридической конторы CMS Cameron McKenna, не стал обсуждать детали
ситуации с Roshen, но заявил, что экономия на налоговых выплатах — одна
из главных причин перевода активов в офшоры и создания траста. «Такие юрисдикции, как Британские Виргинские Острова, Панама или
Мальта, общепризнанно считаются офшорами, так как имеют очень гибкое
законодательство с точки зрения управления активами и регистрации
компаний. В то же время там обеспечивают максимальную конфиденциальность
и минимальный уровень налогообложения, — говорит Билак и добавляет: —
Таким образом там вполне законно можно лимитировать свои налоговые
выплаты». В свою очередь Ярослав Ломакин, управляющий партнер консалтинговой
компании Honest & Bright, которая работает в Лондоне, Москве и
Киеве, называет учреждение холдинговой компании на БВО простейшим и
самым дешевым способом защитить активы, хотя и признает, что это «плохо
для имиджа и репутации». «В целом есть мнение, что трасты создаются для лучшей защиты активов и
уменьшения налоговой нагрузки, — говорит Ломакин. — Налог на прибыль
для бизнеса и для трастов на БВО стремится к нулю. При этом самые
интересные, многоступенчатые [возможности] возникают, когда речь заходит
о распределении прибыли». Но даже если политики иногда могут организовать офшорные трасты, должны ли они действительно это делать? Эксперт организации Tax Justice Network Андреас Кнобель уверен, что
потенциальные проблемы, связанные с политиками и офшорными компаниями
или трастами, может решить только прозрачность и гласность. Любой
политик, у которого есть траст, должен «сообщить о наличии у него этой
структуры, указав закон, по которому она была создана (чтобы исключить
злоупотребление законодательными возможностями), и… представить данные
обо всех активах в трасте — компаниях, акциях и т. д.». Кнобель отмечает, что, хотя открытие компании в «налоговой гавани»
может объясняться разными целями, такими как снижение налогового бремени
или получение преимуществ от более либеральных законов, многие
используют офшоры для ухода от налогов и для коррупционной деятельности. «Было бы интересно узнать, что заставило создать эти компании, —
добавляет эксперт. — Налоги? Секретность? Почему нельзя было оставить
все на Украине?»
Матрица оценки рисков
Среди обязанностей сотрудников Mossack Fonseca в этой ситуации была
юридическая экспертиза с целью удостовериться, что их клиент Порошенко
не коррумпирован. Однако, судя по документам, в фирме не потрудились
даже создать видимость такой проверки. При этом в 2015 году руководители Mossack Fonseca приняли решение
проводить расширенную юридическую оценку в связи с предполагаемыми
«высокими рисками» при ведении дел с действующим «премьер-министром
Украины». «В подобных случаях [нам необходимо] … оценивать в дополнение к нашей
стандартной процедуре проверки, каков политический статус государства,
как воспринимают его правительство, [имеют ли место] коррупционные
скандалы», — заявила Жозетт Рокбер, один из директоров фирмы. В той же ситуации проверочный поиск был более чем беглый. После двух
недель в папку с документами по Prime Asset Partner Ltd. добавили
несколько распечаток страниц, которые выдал интернет по запросу
«Roshen». Поиск по словам «коррупционные скандалы» не проводился вовсе.
«Котел»
Регистрация компаний Порошенко шла в один из самых трагичных для
Украины моментов. В конце июля — начале августа 2014 года жители Украины
с тревогой наблюдали, как Порошенко призывал под ружье резервистов и
говорил о возможном вторжении российских войск. Телевизионные сводки об
убитых и раненых ежедневно напоминали о бедствиях войны. Чтобы придать нации уверенность, 26 июля Порошенко пригласил
тележурналистов на одну из баз Национальной гвардии, чтобы они
запечатлели, как, взобравшись на бронемашину в военной форме, он
уверенно палит из пулемета. Его генералы активно готовили решительное
контрнаступление, которое должно было вернуть подконтрольные
сепаратистам районы Донецкой и Луганской областей. Но в эти сверхдраматичные дни президент находил время, чтобы
заниматься своими офшорными структурами на другом конце света. 4 августа
2014 года финконсультанты Порошенко запустили процесс регистрации
холдинговой компании на БВО. Также в августе украинский Генштаб поставил задачу вернуть потерянные
в Донбассе территории и приказал четырем добровольческим батальонам
занять Иловайск — важный железнодорожный узел в 40 километрах от
Донецка. Расчет был на то, чтобы перерезать пути снабжения из России для
вооруженных противников Киева в Донецке. Украинское командование,
однако, не учло, что, по разным данным, в этот район выдвинулись 3500
кадровых российских военных. 21 августа в результате интенсивного обстрела из российского оружия
погибли или получили ранения 27 украинских солдат, а события тех дней
скоро назовут «Иловайским котлом». Именно в этот день был официально зарегистрирован офшорный холдинг Порошенко на БВО. В течение недели добровольческие батальоны Украины были окружены, а
их командиры на несколько критически важных дней, видимо, утратили
возможности руководства. Глава Transparency international на Украине Алексей Хмара говорит,
что с моральной точки зрения президент должен был отложить все личные
интересы. «Как минимум он мог сказать: «Ребята, не надо сейчас этим
заниматься — у нас есть более важные дела, — уверен Хмара. — Так что его
молчаливое согласие, его бездействие в тот момент стали слагаемыми
морального преступления». За считаные недели боев в Иловайском котле погибло больше
военнослужащих, чем в ходе любой другой операции, — почти пятая часть
общего числа убитых за все время вооруженного конфликта. 1 сентября 2014 года Порошенко объявил, что Россия совершила неприкрытую агрессию против Украины. И в этот же день он предоставил фирме Mossack Fonseca квитанцию об уплате коммунальных платежей в качестве подтверждения своего домашнего адреса.
Офіційна заробітня плата президента
Петра Порошенка не перевищує 9 296 грн ($386)
Про це повідомляє Еспресо.TV з посиланням на документ, який оприлюднило "Радіо Свобода". "Відповідно до постанови Кабміну від 30 червня 2015 року №518
зарплата президента залежить від розміру зарплати прем'єр-міністра і за
станом на 1 листопада 2015 року становить 9 296 гривень", - йдеться у
офіційній відповіді АПУ. Глава Адміністрації президента Борис Ложкін, відповідно до
оприлюдненої інформації, має більшу, ніж у Порошенка, заробітню плату
- 15 758,6 гривень. На оздоровлення і відпустки у цьому році керівництву Адміністрації президента було виділено майже 35 тисяч гривень.
У жовтні Держстат повідомив, що середня плата у Києві становить 6770 грн/міс., по Україні - 4343 грн/міс.
4 грудня секретар РНБО Турчинов заявив, що мінімальна зарплата військового має становити 7 тисяч гривень.
Соболєв поклав відповідальність за корупцію в Україні на Порошенка та Яценюка
Збереження корупції в Україні на совісті глави держави та керівника уряду.
Збереження корупції в Україні на совісті глави держави та керівника уряду / ТСН
Про це заявив народний депутат Єгор Соболєв у ефірі політичного ток-шоу Шустер Live на каналі "1+1", передає ТСН. Політик заявив, що в Україні є окремі керівники областей, які не
просто не крадуть, а намагаються зламати корупційні схеми. "Але все це
нівелюється на рівні президента і прем'єр-міністра України. Я, як голова
парламентського комітету з протидії корупції, абсолютно відповідально
стверджую", - сказав Соболєв. Нардеп додав, що державні посадовці мають реагувати на скандали,
подібні до того, що виник із головою Державної фіскальної служби, котрий
не задекларував квартиру в Лондоні. "Якщо такі звинувачення лунають, таку інформацію оприлюднюють
журналісти, то не може бути так, що мовчить уряд і мовчить президент", -
пояснив Соболєв. "Найстрашніше, що мовчить міністр внутрішніх справ і
мовчить генпрокурор", - додав він. Політик вважає, що така ситуація може призвести до великих потрясінь у державі. "Корупціонери, які словами про захист України, про те, що є дуже-дуже
важкі завдання, до яких непросто підійти, що в нас погані закони – ви
перші наближаєте вибух. Ви не уявляєте, над якою прірвою ви ставите
себе, а найголовніше державу", - підсумував Соболєв. Як повідомляв УНІАН, 33-річний Олег Паракуда, перший заступник міністра Кабінету міністрів, який координує в уряді здійснення антикорупційної реформи, їздить на люксовому позашляховику "Рейндж-Ровер" та мешкає в елітному будинку на Печерську.
Мінські угоди не є обов’язковими для України, оскільки не ратифіковані у парламенті,
і представник України на переговорах у Мінську Леонід Кучма не був
уповноважений їх підписувати, відповідно до розпорядження президента
України Петра Порошенка.
Про це заявив на прес-конференції УНІАН екс-суддя Конституційного
суду України, перший генеральний прокурор України Віктор Шишкін. «Про Мінські угоди недаремно кажуть, що це «договорняк», а не домовленості», - вважає він. «Відповідно до цих домовленостей ми беремо на себе зобов’язання щодо
якогось міжнародного документу. Проте, у 9 статті Конституції написано,
що зобов’язання для України є обов’язковими, якщо цей міжнародний
документ ратифікований Верховної Радою. Міжнародні договори стають нашим
національним законодавством, якщо згоду на обов’язковість надав
парламент», - зазначив Шишкін.
«Хтось може сказати, що у нас Мінські угоди ратифіковані,чи
ратифіковані вони парламентом Росії, тоді стоїть питання в тому, чого
Путін має їх виконувати?», - нарікає він. Також екс-суддя Конституційного суду вважає, що представник України в трьохсторонній контактній групі не мав права підписувати будь-які документи. «У відповідному розпорядження президента Петра Порошенко щодо надання
повноважень Леоніду Кучмі на мінських переговорах написано, що Кучмі
надаються повноваження лише представляти Україну, а не підписувати
що-небудь», - нарікає він.
Також за словами Шишкіна, у цьому розпорядженні зазначено, що Кучма на переговорах діє на громадських засадах. «Давайте на громадських засадах організуємо суботник для прибирання
Європейської площі, хіба на громадських засадах держава до чогось
зобов’язується? Я не знаю як це на громадських засадах підписувати
міжнародні договори», - додав екс-суддя КСУ.
Брат за брата (Проект соціальних журналістських розслідувань)
Українські
військові у зоні бойових дій чи не щодня ризикують життям, намагаючись
захистити нашу країну. Однак замість подяки від держави часто отримують
покарання, як от колосальні штрафи замість і без того дріб’язкової
зарплатні. Адже виявилось, що за втрачене у бою державне майно солдат
має заплатити з власної кишені, та ще й у п’ятикратному розмірі.
Про це йдеться у сюжеті проекту соціальних журналістських розслідувань «Брат за брата» (щосереди о 22:05 на телеканалі ZIK).
Прикордонник Сергій Майко пройшов Афганістан
і війну у Нагірному Карабасі. Здавалося б, на його вік досить бойових
дій. Та все змінилося з першим пострілом на Донбасі. Спостерігаючи, як
полум’я війни шириться сходом його країни, всидіти вдома прикордонник
довго не зміг – зголосився добровольцем. За весь час у відпустку додому
вдалось сходити лише раз. А повернувшись на передову, дізнався: у них з
дружиною буде дитина. Та радість від такої звістки уже незабаром змінить
праведний гнів. Демобілізувавшись, глава сімейства
дізнається: замість того, щоб витрачати зароблені на війні копійки на
підгузки дитині, він мусить шукати гроші, щоб віддати державі борги. «Разом із нашою кухнею у мене згорів
казанок. Півроку мене ніхто не питав з чого я буду їсти. Та по приїзді
сюди виявляється, що я маю його втрату оплатити у п’ятикратному
розмірі», – обурюється Сергій. З’ясувалося, що за втрачене під час служби
державне майно солдати мають платити зі своєї кишені. І байдуже – речі
згоріли під час обстрілу чи просто стали непридатними для вжитку. «Дали каремат. Я з тим карематом маю повсюди
носитися. Взимку кілька разів було таке, що я відривав його від землі,
бо він примерзав. Добре, що від мене щось залишилось, а не від того
каремата», – каже військовий. Винятків і поблажок немає. Лише у
прикордонному загоні, де служив Майко, таких жертв турботи держави про
своїх захисників назбиралось щонайменше 12. Й платити доводиться
буквально за все, навіть за гумові чоботи. Та якщо на ринку ті ж таки «гумаки», які
видаються бійцям, можна купити за якихось півсотні гривень, то держава
вимагає компенсувати втрату за ціною вищою в 10 разів. Тож по поверненню
з фронту борг декого із бійців складає близько тисячі гривень. А це
майже половина їхньої місячної зарплатні. «Ми ж були на війні, а не на прогулянці! Це
не така велика нажива, щоб так себе соромити!», – обурюється іще однин
солдат – Ігор Ховський. У своїй педантичності і скрупульозності
військове керівництво, кажуть бійці, доходить ледве не до маразму. Адже
об’єктивність втрати казенного казанка або ложки боєць, що ризикує
життям на лінії фронту, спершу має документально підтвердити й
аргументовано довести. «На скільки я розумію, у донесеннях від
їхнього офіційного керівника під час обстрілів те майно втрачене не
було. Їхня проблема в тому, що вони не могли довести, що втратили речі
під час бойових умов», – каже начальник Мостиського прикордонного загону
Олександр Соловей. Тож в бою солдат має думати не про те, як
втримати оборону, а про те, що йому слід буде негайно складати рапорт.
Після якого має бути проведено спеціальне розслідування, чи справді
державне майно неможливо було зберегти. «Є підрозділи, які воювали і досі не можуть
списати втраченого майна під час активних боїв – Іловайськ, Дебальцеве»,
– наголошує волонтер Дмитро Хохлов. Журналісти підрахували: після повернення з
передової солдат мусить бути готовим викласти три з половиною тисячі за
балістичну маску, п’ять сотень за гумові чоботи та майже стільки ж за
каремат. Платити доводиться навіть за термобілизну, яку військові також
по приїзді змушені здавати на склад. «Подзвонила мати одного з бійців і сказала,
що з її сина хочуть вирахувати 600 гривень за казармені тапочки. Вони
були обліковані за ціною 60 гривень», – додає Хохлов. Та виявляється, сплати штрафу можна й
уникнути, або, принаймні, мінімізувати витрати. Ціна питання –
невеличкий «відкат» від суми, яку офіційно мусить сплатити той чи інший
військовий. «І за відкат, чи, як кажуть, «з половини»,
боєць домовляється з начальником речової служби і той все закриває», –
запевняє Дмитро Хохлов. Будь-який інший спосіб вирішення проблем –
прямий шлях боржника на лаву підсудних. Бо є закон: якщо щось у держави
взяв, зобов’язаний повернути. Тож, схоже, ціна казенного «ширпотребу» в
Україні вища за ціну людського життя. «Я собі обіцяв, що більше тої форми не
одягну. Мені просто навіть в чомусь соромно, що маю до такого стосунок»,
– зізнається Сергій Майко.
В войне на востоке Украины ежедневно гибнут и получают ранения
солдаты. Никто, наверное, не узнает, при каких обстоятельствах они были
убиты. Скорей всего, ребята сложили головы не в бою, а в результате
одного из бесчисленных обстрелов, которые не прекращаются уже год и на
которые чаще всего практически не отвечают. Чтобы не провоцировать
агрессора. Один из показателей развитости стран – их отношение к ценности
человеческой жизни. В Украине "болевой порог" и так был невысоким, а за
время войны он ещё больше снизился. Украинское общество настолько
привыкло к войне, что старается не замечать её. Мы ходим в кино,
веселимся на фестивалях, обсуждаем выборы и очередных продажных
политиков, и никто даже не вспоминает о том, что в донецкой степи вновь
погибли солдаты. Это уже не новость. Один-два бойца – ничтожные потери для 250-тысячной армии. Если
условный мир стоит жизни одного солдата в день, эту цену следует платить
– видимо, так считает руководство страны и армии. Всё выглядит таким
образом, будто на востоке Украины появился страшный молох, требующий
человеческих жертв. На передовой построили ряд укрытий и всевозможных укреплений, но едва
ли они могут надёжно защитить бойцов. В Израиле подобную проблему
решили давно. На миномётный обстрел там отвечают одним выстрелом
высокоточного управляемого снаряда, часто выпущенного беспилотным
аппаратом. Второй раз стрелять уже не приходится: огневая точка
уничтожена. Первый заместитель генерального директора концерна "Укроборонпром" Сергей Пинькас в интервьюФокусу рассказывал,
что уже сейчас в армию поставляется ракета "Стугна", разработанная
киевским КБ "Луч". Она способна с помощью системы лазерного наведения
поразить цель размером с листок бумаги формата А4 с расстояния 5,5 км.
Это аналог американской ракеты Javelin, но только Javelin стоит вдвое
дороже и работает на расстоянии 2-2,5 км от цели, в идеальных погодных
условиях – на расстоянии 4 км. Почему эти ракеты не используют для того,
чтобы наказывать за нарушение минских договорённостей? Сейчас боевики чувствуют безнаказанность. Они знают, что из-за пяти
миномётных выстрелов командование АТО не станет давать приказ об
открытии ответного огня. Да и поразить мобильную огневую точку, которая
произвела всего пять выстрелов, сложно. После обстрела террористы
переезжают на новое место и снова открывают так называемый беспокоящий
огонь. Но если бы каждый из них знал, что в ответ на первый же выстрел
может мгновенно прилететь "Стугна", количество желающих стрелять резко
сократилось бы. Любой мужчина с украинским паспортом может завтра оказаться в окопе
на линии огня – в каске, бронежилете и с автоматом в руках. Чтобы
защищать родину. Но точно не для того, чтобы превращаться в безымянную
жертву молоха.
28 місяців просидів Андрій Білецький у Харківському
СІЗО. Звинувачували у вбивстві українофоба Сергія Колесника. Виявилося,
що той — живий, зараз воює на боці ДНР. Білецького випустили 24 лютого
торік, коли Верховна Рада прийняла постанову про звільнення
політв'язнів. Арештували у 22 роки Андрій Білецький родом із Харкова. Закінчив історичний факультет
Національного університету ім. Кармазіна. Уперше арештували у березні
2001 року — за участь в акції "Україна без Кучми". Викладав історію України в школах і вузах. Працював у секторі безпеки
великих компаній. 2011-го в під'їзді свого будинку отримав дві кулі —
в щелепу і в руку. Очолював харківський загін "Тризубу" ім. Степана Бандери. Згодом —
організацію "Патріот України". Під час Майдану її учасники склали кістяк
новоутвореного "Правого сектора". З початку війни на Донбасі Білецький
створив батальйон "Азов". Зараз це — полк, налічує понад 1300 осіб.
За час війни поховав 32 побратимів. На останніх парламентських виборах обрався в окрузі №217 у Києві. Захоплюється боротьбою, боксом, стрільбою. Любить грати в шахи. Дружина 31-річна Юлія — історик. Весь час займається ресторанним бізнесом у Харкові. Синові Олександру 8 років.
Народний депутат, куратор полку "Азов" 36-річний Андрій Білецький
на інтерв'ю приходить з двома чоловіками. Зустріч призначив
у столичному коктейль-барі "Срібні ложки" на вул. Басейній. Двоє
офіціантів біля входу впізнають Білецького, усміхаються. У барі — багато живих квітів. Один вазон заплів стіну. Вздовж усього підвіконня стоїть чорний підсвічник із білими свічками. Замовляємо три пляшки негазованої води. Супутники Білецького сідають через кілька столиків. П'ють каву. Зараз половину часу проводжу в Києві, — говорить Андрій. — Цього
вимагають інтереси полку "Азов". Це питання техніки, озброєння,
екіпірування. Останні тижні стало складніше — через наїзд на добровольчі
підрозділи. Зачепило й "Азов".
Як і хто наїжджає? — Зараз це досить злагоджена державна позиція. Зокрема, руками
Генштабу. Починаючи з виводу добровольців із передової в рамках
секретних домовленостей по Мінську. Надійшов наказ вийти з тилових баз
підрозділу полку "Азов", який від 5 травня минулого року безвилазно
знаходився на передовій, без жодної ротації. Відійти в Запорізьку
область, розташуватися в полі в наметах. Почати рити лопатами третю
лінію оборони, як під час Першої світової. Але ми — не інженерні
війська. В нас немає на балансі жодного трактора чи будівельної техніки. Яка мета? — Щоб люди глибоко й морально образилися. Сподіваються, що після
цього або не виконають наказ, або масово почнуть писати заяви
на звільнення. Існування таких батальйонів не влаштовує в першу чергу
Росію. Частково викликає побоювання на Заході. Під тиском цих двох сил
Порошенку викручують руки на перемовинах. Перемагають не державні
інтереси, а забаганки Москви і Заходу. Є абсолютна невіра нашої влади у можливість перемоги. Сподіваються
на допомогу західних сил. Але ще жодну війну ніхто ні за кого не виграв. Ви жорстко критикуєте політику Заходу. — А що Захід робить? Вся їхня дипломатична політика — це не стільки
тиск на Росію, як на нас. Найдикіший приклад — Дебальцеве. 14 лютого ми
підписали Мінські угоди-2, приклали карту, де визначили зупинку
на позиціях. Уже наступного дня почався наступ, була спроба створити
котел, ми втратили величезну кількість техніки, солдат — пораненими
і вбитими. Відійшли від Дебальцевого, і Захід сказав: прийміть уже ці
позиції. А зараз ми підступили від села Широкине поблизу Маріуполя, про що домовилися 24 липня. — Це при тому, що Широкине стало жахом для противника. Сепаратисти
там зазнали величезних втрат. Ми контролювали стратегічні висоти. "Азов" і "Донбас" звідти вивели і замінили на морських піхотинців. Як це позначиться на контролі території? — Морські піхотинці, з якими ми воювали в Гранітному, досить
боєздатні. Але вони погано споряджені. І де стоять? На старих позиціях
"Азова" чи пересунуті на 15 кілометрів, за умовами демілітаризованої
зони, і фактично не контролюють Широкине? Ніхто не знає. За понад рік що вдалося в розбудові армії? — Нічого. Ми навіть не потрудилися скористатися найціннішим ресурсом,
що з'явився. Це бойовий досвід людей. Демобілізували 80 тисяч осіб — це
дві третини тих, хто має бойовий досвід. Знову опинилися з армією
з чистого аркуша. У хлопців, які зараз ідуть на фронт, нульовий бойовий
досвід. Через рік знову набиратимемо нових людей, які каліцтвами
і смертями набиватимуть шишки? Яка б мала бути армія? — Потрібно створити двоукладну. Перший рівень — кадрова професійна
армія, яка перебуває в постійній бойовій готовності. Повинна складатися
винятково з офіцерів і сержантів із бойовим досвідом. Чисельність —
40–50 тисяч. Це кістяк збройної потуги України. Другий рівень — армія
на зразок швейцарської чи фінської. Це територіальна оборона, яка
утворюється за допомогою призову на 9–12 місяців. Вона має становити
резерв для професійної армії — близько 200 тисяч чоловік. Скільки часу потрібно для таких реформ? — Рік. У Білецького дзвонить мобільний. Він розвертається до двох своїх супутників і каже: — Сообщите Хорсу, что встречаемся в 18.30 на месте. — Зараз обсяги бойових дій значно скоротилися, — продовжує. — Але це
ні про що не говорить. Росія ж не відмовилася від стратегічних планів
на Україну. Яка зараз мета Путіна? — В тій чи іншій формі йдеться про ліквідацію української
державності. Геополітична мета — відновлення контролю над Східною
Європою. Як вплинуть на ситуацію вибори до місцевих органів влади 25 жовтня? — Відверто антиукраїнські сили набиратимуть обертів. "Опозиційний
блок" у залишках Донецької області набере відсотків 70. Потім це
використовуватимуть Захід, Росія і сама влада, щоб говорити: там такі
люди, треба шукати компроміс. Все це — за рахунок України. Весь цей час
ніхто не займався людьми на Донбасі, у східних областях. Тому їхні
симпатії частково на боці "Опозиційного блоку". Що з тими працівниками СБУ, які брали найактивнішу участь у знищенні
Майдану, викраденні та вбивствах активістів, зливі Криму й Донбасу?
У харківському регіоні вони отримали підвищення. Тепер їхня діяльність
направлена проти "Правого сектора" й добровольчих підрозділів. Водночас
фінансові схеми Партії регіонів у Харківській області продовжують
існувати. Переправляють гроші в Росію, за які формуються сепаратистські
загони. Це все "кришують" працівники СБУ. Президент наполягає на особливому статусі для Донбасу. Які тут небезпеки? — Це дасть можливість називати злочинців не сепаратистами,
а депутатами. А вбивць — не терористами, а міліцією, як уже зараз їх
іменує генерал Олександр Розмазнін, заступник Муженка. Вони вбили п'ять
тисяч наших солдатів. Тепер ми з ними будемо разом патрулювати. Розмазнін заявив, що на кордоні з Україною стоять 52 тисячі російських військових. Є імовірність повномасштабного наступу? — У Росії — величезна, хоч і не скажу, що боєздатна, армія. Її треба
ганяти, щоб тримати в тонусі. Широкомасштабний наступ може початися
будь-коли.
РОМАН КОВАЛЬ, ФІЛОСОФІЯ УКРАЇНСТВА (уривки)
Профанація слова, девальвація дії
26 липня 1995 р.,Київ
Скільки
слів за останні роки сказано про Україну, про Україну самостійну,
вільну, суверенну, непідлеглу, “ні від кого не залежнує! Оці
прикметники, якими зловживали лідери демокра-тичної опозиції, не
додавали, не посилювали, а знецінювали наш абсолютно самодостатній
символ - “Самостійну Україну”. Хіба треба до слова “самостійний” ще якийсь прикметник?! Але наші патріоти продовжували підкреслювати свою вторинність - їм не вірилося, що у слові “самостійна” все є. Скажіть:
хіба японець говоритиме про свою Батьківщину як про суверенну та ще й
непідлеглу і ні від кого не залежну державу? Та на нього подивляться як
на дивака! Бо незалежність Японії є самозрозумілою. А
у нас, українців, ні. Говоримо “самостійнає, а про себе: “не зовсім
ще”. Стверджуємо гордо: “Ми - велика нація”, а, озирнувшись довкола,
сумніваємося у своїх словах. Говоримо: “Соборна Україна”, а подумки
згоджуємось на сучасні кордони. Потоки, річки, океани красивих, патетичних, патріотичних - і беззмістовних! - слів вихлюпнуто, пролито, виплеснуто на люди. А дехто повірив, що Україна повинна бути самостійною, соборною державою. І захотів її. А що ж ті, хто закликав, але вкладав у святі слова “українська соборна самостійна держава” “дещо” інший зміст? Демократичні
лідери, колишні совєтські дисиденти, наговорили за ці роки десятки,
сотні тисяч годин про свою любов до України і всіх, хто її населяє: по
радіо, телебаченню, на мітингах, на зустрічах. Говорили, говорили,
говорили, знецінюючи святі слова. Камуфлюючи зміст. А
як інакше сприйняти всі оці нудотні розмови про міжнаціональну
злагоду?! Про рівність всіх перед законом - і гнобителя, і гнобленого. Про порозуміння! Це не були слова вождів до поневоленого народу! Це було запобігання ласки в окупанта! Замість
будувати силові структури - переконували ворогів бути хорошими, не
стріляти “в своїх братів і сестер”, не бити кийками “своїх матерів”. Замість
будувати каральні структури - закликали: “Обнімімося, братаймося!” і
переконували ворогів любити Україну, “нашу спільну неньку”. Бо ж вона
нещасна, упосліджена. Ну, як таку калічку не пожаліти?! За
цими потоками слів діло, ясна річ, не з'явилося. За ними стояли чергові
слова: вже затерті й липкі, власне, копії слів, копії думок, подоба
ідей. Вони навчилися говорити і нічого не казати. Їх слухаєш, але нічого не запам'ятовуєш. Нема, за що зачепитися: речення обтічні, слова прилизані. Послизнутися можна. Національну революцію пробалакали. А чи доживемо до наступної? Сьогодні
вони продовжують - хоч час вже помовчати! - повторювати затріпані слова
про “суверенну, самостійну, вільну Україну” і необхідність економічних
реформ, які “все вирішать”. Вони п'ять
років говорили, що “час працює на нас”. Якщо це так, то на вулицях Києва
має вже стрімко литися українська мова, а під час похорону Патріарха
Української православної церкви Київського Патріархату Володимира
(Романюка) влада мала б йти в перших рядах із вінками квітів! Але
ж ні: в Києві ходиш годинами і не чуєш рідного слова, а замість вінків
влада “ні від кого незалежної України” запропонувала кийки та газ - на
голови “братів та сестер”. І била так немилосердно, як і в 1988 -1989
рр., здається, навіть жорстокіше. Ворог лишається ворогом попри роки умовляння бути людяним і справедливим. Колишні
авторитети демократичної опозиції не збираються задуматися над тим, що
вони заподіяли Україні. Не використавши енергії мас, яка вірила, яка
бачила в них апостолів (їм дивилися в рот, ловили кожне слово, ловили
подих, їм влаштовували овації. Перед виступами їхніми вставали). “Час працює на нас, - лагідно повторювали вони, - все буде добре. Треба трохи потерпіти, не піддаватися на провокації. Головне
- зберегти мир. Головне: не пролити крові. Не треба нам такої вільної
України, за яку пролилася б хоч краплина крові однієї невинної дитини.
Час працює на нас”. Чого ж ви все ще в опозиції?! чому посадові
підвищення отримують вороги: кінахи, шмарови, буднікови? чому
катастрофічне зростає кількість розчарованих? чому ж розпадаються ваші
партії? - якщо час працює на нас?!! Колишні авторитети. Майбутні марґінали. Вас вже перекреслили, а ви продовжуєте імітувати, що ви ще не все сказали, що від вас щось залежить. Актори, актриси, акробати, еквілібристи... Не
важливо, хто з них кращий. Важливо, що ні той, ні другий, ні третій не
справдили великих надій, які покладали ті, хто готовий був йти за ними в
вогонь та воду, сліпо виконувати їхні накази. Але вони не повели ні у воду, ні, тим більше, у вогонь. Навпаки, весь час застерігали, щоб й інші - не дай, Боже! - не обпеклися. Щоб
конфронтації не було навіть у словах! Не треба розпалювати ненависть до
росіян, говорили вони, від ставлення росіян до самостійної України
залежить доля України. Треба гуртом будувати! Не можна порушувати спокій
в Україні! Бо проллється кров! Головне ж - мир. А чому ж тоді
хорвати і мусульмани б'ються з сербами? чому ж тоді до останнього
б'ються чеченці з москалями? якщо головне - мир?! Значить, не мир - головне. Головне - свобода. Головне - Самостійна Україна. Чи можна досягти її, не борючись з ворогом?! Не вбиваючи того, хто цілиться в тебе?! Згадую
епізод 1990 року, коли перед походом до Лук'янівської в'язниці
маніфестантів, які хотіли скандуваннями морально підтримати ув'язненого
Степана Хмару, котрий оголосив суху голодівку, тодішній Голова УРП
скликав на подвір'я будинку № 8, що на Музейному провулку у Києві,
членів Проводу УРП і намагався переконати їх, що треба все зробити, щоб
люди не йшли до в'язниці, бо там можуть стріляти омонівці, а “ми не
готові до такого розвитку подій”. Та до такого розвитку подій вони, оці горе-дисиденти, девальватори слів, фальсифікатори вчинків, ніколи не будуть готові! Вони
своїми діями весь час гасили вогонь національної революції, не давали
стати йому пожежою. А те, що не гасили вогонь до кінця, а лишали кілька
іскорок, щоб йшов дим, “щоб справа не загасла”, то навряд чи треба
ставити це їм у заслугу. Не знаю
чи правильно я говорю, але мені здається, що це тільки мученики,
страждальці, які готові посидіти за правду у в'язниці, але зруйнувати
стіни в'язниці, підірвати фундамент катівні вони - за складом свого
характеру - не здатні. Повною протилежністю в цьому - найголовнішому! - питанні був Степан Хмара, який не визнав іншого способу життя, окрім атаки. Більшість
дисидентів асоціюється у мене з довготерпінням на холодному згарищі, а
дехто не дотягує навіть до цього, далеко не престижного образу. Цей
“дехто" не буде методично розгрібати попіл, не буде довго шукати
вцілілих однодумців (самі знайдуться!), він обов'язково шукатиме
райських кущів. А якщо Батьківщина в огні, то ці райські кущі він знайде
в чужій стороні - і буде вчити українську діаспору як будувати Україну! Про
цього чоловіка справедливо сказав Олександр Мороз: “Припускаю, що він
міг мати іншу долю, за якої він, без будь-якого сумніву, міг бути
головою обласної Ради, скоріше першим секретарем обкому (КПСС - ред.)...
Але доля розпорядилася інакше”. Свого
часу, в дні молодості, він, молодий комуніст, готовий був їхати по
комсомольській путівці працювати в Москву чи на цілину, тепер - коли не
вийшло бути Президентом України - готовий бути президентом чи
прем'єр-міністром в іншій країні - в тих же Сполучених Штатах Америки. Якщо
доля його змусить емігрувати, то він - як тільки отримає громадянство
“нової Батьківщини” - відразу включиться в політичну боротьбу - спочатку
в якомусь штаті, а потім обов'язково замахнеться на Білий Дім, якщо,
безперечно, євреї знову профінансують його передвиборчу кампанію. Хтось
обов'язково скаже: дисиденти зробили для України чимало, а їх
побивають. єнші, он, нічого не зробили для України, а про них ні слова. Але
що говорити про гречкосіїв?! Свою справу вони продовжують робити
задовільно, інколи навіть добре. Але ж дисиденти захотіли бути великими! Вони хотіли, щоб їх трактували як великих. Вони уявили себе пророками! Отже, критерії до них зовсім інші, ніж до гречкосіїв. Більш суворіші, жорсткіші. Один
із них, вже згадуваний задиристий півник-козачок, вгамовуючи манію
величі, навіть у гетьманську одіж вбрався, булавку саморобну взяв у
правицю, в Переяслав поїхав. Але нічого з того не вийшло. Точніше,
вийшов цирк. І він відчув це. І швидко зняв свитку, переодягнувся в
імпортний костюмчик, здав регалії іншому. І пішов “вершити” політику в
передпокої ситих і владних. На жаль,
лідери демократичної опозиції кінця вісімдесятих - початку дев'яностих
виявилися лише ораторами, балакунами, які здевальвували, знецінили,
спрофанізували святі, основоположні українські поняття. Вони не наблизили, а віддалили нашу перемогу. Їхня
історична провина полягає в тому, що вони не використали, не захотіли
використати, побоялися використати історичний шанс українців. і нам тепер треба починати спочатку.
Політика “малого” зла
3 липня 1995 року,Київ
Під
час виборів Президента України 1 грудня 1991 року галичани віддали
перевагу Чорноволу перед Кравчуком. Під час виборів Президента 1994 року
вже Кравчук вважався меншим злом і Кучма майже не набрав голосів у
Галичині. Минув рік, загострилася
боротьба за владу між Головою Верховної Ради Олександром Морозом і
Президентом Леонідом Кучмою. На цей раз галичани вже Кучму оцінювали як
менше зло і вся Галичина щиро бажала йому успіху в боротьбі проти
“комуніста” Мороза. Якщо завтра постане
альтернатива Олександр Мороз чи Петро Симоненко, то галичани меншим
злом вважатимуть “демократа” Олександра Мороза і під час його приїзду до
Львова влаштують бурхливі овації з квітами - як свого часу Чорноволу,
Кравчуку, Кучмі. Може ще й булаву піднесуть. Куди приведе такий шлях?.. Питання
друге. Чи підніме хтось повстання проти влади, якщо та відбере у нього
курку, через тиждень качку, а через місяць - бичка? Далі ремствувань на
несправедливість, здається, справа не піде. А
якщо руйнують села і міста Батьківщини, нищать твоїх рідних, то що
тоді? Власне, на це питання відповів вже Шаміль Басаєв, який став героєм
чеченського народу. З малим злом важко
розпочати боротьбу, бо його можна перетерпіти і воно поширюється. З
великим злом боротися легше, бо відступати вже нікуди. Народ
не повстане, якщо в України відберуть частку незалежності, наприклад,
закордонні активи, будинки посольств і консульств, Чорноморський флот,
берегову інфраструктуру Севастополя, сам Севастополь, тактичну, а потім
стратегічну ядерну зброю, газосховища тощо. Народ підніметься лиш тоді,
коли в нього захочуть відібрати все. Якщо ворог збройно нападе на
Україну. Росія це розуміє, тому обрала
стратегію малих перемог: самостійність забирає у нас частинами - під
заклинання у вічній дружбі. Росіяни вже й назву придумали цій стратегії:
м'яка інтеграція України в Російську Федерацію. Для
українців йти шляхом вибору малого зла - це політична смерть. А саме
цей шлях обрали українські демократи. До цього змушує їх страх перед
великим життям, страх перед небезпекою, яка може позбавити їх комфорту. Страх
встати на повний зріст, страх натиснути на гашетку. Страх покласти на
кін все, в тому числі життя своє і рідних. Цей ганебний страх не тільки
змушує орієнтуватися на менше зло, а й змушує зображувати зло як добро. Орієнтація
на Захід справді незрівнянно менше зло, ніж орієнтація на Росію. То що,
підтримуймо Кучму - він нас покладе під “цивілізований” Захід, що пахне
парфумами “Діор”, а не під смердючу варварську Росію, яка зґвалтує і не
подякує?! Чи може захищатимемо честь до останнього? Але ні,
демократична братія вирішила оспівувати американського ґвалтівника та
його інвестиції під жорсткі політичні умови позики - оці удавки
Міжнародного валютного фонду. Демократи аж вивертаються, зображаючи
менше зло як добро, зображуючи насилля над Україною як акт гуманітарної
допомоги. Згадаймо хоча б шантаж США з приводу ядерних ракет. З уст
удовенків та кучм ми довідалися як добре буде Україні, коли її
поставлять на коліна. Що ж робити? Не орієнтуватися на менше зло.
Зло будь-яких масштабів є злом і треба бути в опозиції до нього
постійно, не шукати сенсу чи доброго знаку в зменшувальних прикметниках,
а рішуче протистояти йому. На
жаль, політика “малогоє зла продовжує бути визначальною як на
українському Олімпі, так і на підході до нього - в стані демократичної,
насправді американської опозиції. Орієнтація
на менше зло, введена в ранг як державної політики, так і політики
опозиції, хитрування, зважування, вимірювання зла безперспективне - це
політика неповноцінних, яка ніколи не приведе до перемоги. Нам треба
рішучих українських політиків, не боязких, наступальних, нам треба не
політичні крамарі, конформісти, ґешефтмахери - торгівці своїм
ораторським умінням, а ідеалісти, які виборять Україну Миколи
Міхновського.
Чи не запізно приходить прозріння?
Серпень 1994 року,Крим
Як би хотілося написати тільки для українців,щоб ніхто - ні жид, росіянин - не міг встромити свого ока і прочитати те, що пишеться не для нього! Написав я перше
речення статті: “Головною нашою проблемою є брак патріотизму в широких
верствах українського народу” і раптом згадав, що ця думка, майже тими ж
словами, вже була висловлена на початку століття Миколою Міхновським.
“Головна причина нещастя нашої нації, - говорив він, - брак
націоналізму серед широкого загалу”. Отже,
століття завершується, нещастя українського народу продовжуються і
причина їх лишається незмінною - вона в самих українцях, в їхній
готовності бути рабом. Мільйонам
українців байдуже в якій державі жити - російській, українській чи
американській. Доцільність створення української держави для них
визначається тільки економічними принадами. Якщо українська держава
забезпечить їх високим рівнем добробуту - нехай буде українська держава. Якщо більше ковбаси запропонує Росія - люди потягнуться до неї. Невже
ми, українці, з'явилися на цей світ лише для того, щоб перетравити і
пропустити через себе тонни ковбаси, горілки і пива? Невже ідея
збереження українського Роду перестала бути для українців домінантою? Небагато українців навколишній світ оцінюють крізь національну, державницьку ідею. Серед
моря “капусти головатої” відчував себе і “один козак з мільйона
свинопасів” Тарас Шевченко, який за власним зізнанням так собі “пари не
знайшов”. “Бути голосом, волаючим
в пустині без відгуку, невесело”, - так оцінювала своє перебування
серед малоросійської пустелі велика Леся Українка. “Вмира без відгуку мій крик”, - луною озивався Олександр Олесь. Чи
творчість їхня не доходила до народу чи народ виявився байдужим до
своїх пророків, але факт лишається фактом: маси тільки чули про Тараса
Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, але не знають їх. Що вже говорити
про менш відомих національних героїв, які так і не стали національними
авторитетами?! Міхновський, Болбочан, Липинський, Донцов, Стус, Ліна
Костенко лишаються незнаними. Як
достукатися, як донести національну правду до тих, хто не слухає, не
читає, не хоче знати нічого свого? До тих, кому чуже рідніше? До тих
українців за походженням, які захоплюються героями чужих, ворожих
народів - Леніним, Сталіним, Жуковим, Шварцнеґером, Пугачовой,
Сталоне?.. До тих, кому ближче зрадники України, ніж її герої?! Однією з причин поразок національно-визвольного руху є те, що в нашому, українському таборі завжди була присутня зрада. Що
лежало в основі цього феномену: невіра у власні сили, надмірна любов до
чужого чи страх перед небезпекою, яку ніс ворог? Очевидно, і те, і
інше. Але в першу чергу - відсутність патріотизму. Людині, позбавленій
ідеальної чесноти вболівання за рідний край, значно легше зрадити цей
край. Оскільки в такій людині розвинений потяг до матеріального, то якщо
їй запропонують достатню винагороду, вона залюбки зрадить. Винагорода
- справа приємна і людина, зациклена на матеріальному, з нетерпінням
чекатиме її, навіть наближатиме ту щасливу мить, коли окупант оплатить
чергову зраду. Зрада прийшла в Україну з верхів. Місцевих, провінційних лідерів чи не перших спокушали зрадити Батьківщину, обіцяючи наблизити до передпокоїв “справжньої” еліти. Наш
національний герой Іван Мазепа таки служив поневолювачам - спочатку в
королівських передпокоях Варшави, потім царських, московських. Павло
Полуботок під час Полтавської битви зрадив Мазепу, який підняв
антиросійський прапор національно-визвольного повстання. Потім Полуботок
продовжив справу Мазепи, але вже було пізно. Влітку 1917 року майбутній
полководець Симон Петлюра доклав зусиль, щоб не було української армії -
в найвідповідальніший момент на З'їзді українських вояків він став на
бік москвофіла, руйнівника української армії В. Винниченка проти Миколи
Міхновського, будівничого українського війська. Через півроку Петлюра
продовжив справу Міхновського, але час був втрачений: війська Муравйова
стояли під стінами беззбройного Києва. В наступні роки українці в
лавах совєтської армії, НКВД, стрибків, Спілки письменників України, КГБ
громили українство, нищили українців-самостійників. Українець Ярослав Галан боровся проти українського націоналізму - визвольної ідеології українців. Українці
підняли руку на своїх братів по зброї - Миколу Сціборського та Омеляна
Сеника-Грибівського, провідників протибільшовицького підпілля Волині
Куца, Шульгу і Шубського, убили юних націоналістів Гадуса, Федіва та
інших. Українець Богдан Сташинський вбив українських лідерів Ребета та Бандеру, а потім покаявся. Операцією знищення Романа Шухевича керував українець. “Ці
вбивства, - за словами Олени Теліги, - це жахливі наслідки впливу
чорного духа руїни, що починаючи від княжих міжусобиць, нищать хребет і
мозок української нації!” В 60-ті роки ХХ ст. Дмитро Павличко,
Володимир Яворівський, Леонід Кравчук, Михайло Косів, Іван Білас громили
ОУН-УПА, українську церкву. Нині вони виступають за українську державу. Чи не запізно прийшло прозріння? І чи прозріння це?! А скільки українців до останньої краплі крові боролись проти своєї Батьківщини?! Хотілося,
щоб слово “зрада” і “зрадник” ніколи не вживалися до українців. Для
цього треба, не очікуючи громадського осуду, карати всіх відступників
від України, карати жорстоко, так, щоб у других відбити спокусу зради. Українських же героїв та їхні подвиги треба славити, романтизувати, ідеалізувати. Вірю: прийде козак, який кине зерна, що зійдуть і в пустелі!
Оспівуймо українське насильство!
Серпень 1994 р.,Крим
Чому
значна частина людей, насамперед молоді, захоплюється фільмами, в яких
пропагується насильство? Чому юнаки і юначки радіють, коли бачать як
парує кров, висловлюють захоплення, коли удар виявляється смертельним? Чому вони хочуть бути схожими на тих, хто вбиває? Відповідь проста: світ шанує сильних, тих, хто зверху, тих, хто може вбити. А молодь хоче бути сильною, хоче бути зверху. Тому вона дивиться американські та російські фільми, які вчать бути зверху. Погано
не те, що молодь захоплюється фільмами про насильство, погано, що вона
не дивиться фільми, які оспівують українське насильство. Бо таких
фільмів нема. А насильство було. Чи варто приховувати нашу героїчну історію? Досить наголошувати на гостинності, доброзичливості українців. Не треба говорити, що ми не вміємо нападати першими! В історії українського народу є прекрасні епізоди перемог над ворогом. Згадаймо
криваві перемоги Хмельницького, Виговського, Сірка, Болбочана,
Шухевича... Невже не можна зняти фільм про перемогу Івана Виговського
над росіянами під Конотопом, про визвольні походи Сірка і Болбочана на
Крим, про Перший Зимовий похід на окуповану росіянами Україну, про
отаманів Махна, Зеленого, Григор'єва, серіал про Холодноярську
республіку, про Українську Повстанську Армію?! Невже нікому з
українських кіномитців не хочеться хоч на час зйомок стати Гонтою,
Петлюрою, Бандерою?! Невже навіть на кіномайданчику не захочеться
накинути удавку на шию москалю-”визволителю”, випустити кишки
жиду-чекісту, застрелити стрибка-українця?.. Досить сліз, плачів та
самогубств за Україну! Поки не втопилися в сльозах, творімо український
кіноепос, оспівуймо українську героїку, яка пробудить навіть у
зросійщених українців гордість за славну силу української зброї,
гордість за Україну, покличе їх повторити подвиги попередніх поколінь. Якщо ми дійсно хочемо української держави, оспівуймо тих, хто, не шкодуючи сил, убивав ворогів України! Пригадую епізод з книги “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського, коли
повстанці впіймали жида-чекіста “Йослика”, який відзначився масовими
вбивствами українських селян. І ось тепер прийшла його черга - він
потрапив до рук батька забитого ним сімейства. Юрій Горліс-Горський до
подробиць описав як повстанець жорстоко катував жида і, врешті-решт,
закатував його. Горліс-Горський знехтував т. зв. пристойністю і не
поставив три крапки, де інші, менш мужні автори, сором'язливо обривали
розповідь. Сучасні автори, кінорежисери та сценаристи повинні
зрозуміти, що їхнім обов'язком є не тільки довести неминучість кари
ворогам України, а й описати як ця кара здійснюватиметься. Потенційний
ворог, побачивши сцену мордувань “Йослика”, здригнеться, уявивши себе на
його місці і задумається: а чи варто себе підставляти під небезпеку
розплати? На жаль, “Холодний Яр”є
Горліса-Горського - виняток. Сьогодні пересічний житель України має
можливість переглянути фільм чи книгу, яка прославляє зрадників України,
в ліпшому разі - апологетизує українські жертви, мазохістські оповідає
про страждання українського народу, голодомори, ледь не радісно
виставляє напоказ наші виразки, хвороби, нещастя... І тільки деякі
українські видання, такі як “Незборима нація”, “Шлях перемоги” та деякі
інші прославляють героїку українства, виховують у юнаків потяг до зброї,
романтизують пролиття чужої, ворожої крові. А фільмів на таку тему
зовсім немає... Без насильства України не побудуємо. Ніколи ворог із доброї ласки не віддасть те, що завоював, за що проливав свою кров. Після
того, як ми силою заберемо у ворога Україну, боротьба не завершиться,
адже після кожної окупації лишаються постколоніальні проблеми: агентурна
мережа, залишені напризволяще колаборанти, сексоти, продукт російської
колоніальної системи: злочинці і збоченці. Якщо своєчасно не включити
червоне світло, злочинна біомаса радісно підніме голову і дасть вихід
своїм бурхливим кримінальним схильностям. Щоб був мир і спокій, щоб даремно не проливалася кров, біомаса повинна бути втихомирена. Вона повинна боятись. Насилля над нею - гуманний акт. До того ж, насилля дисциплінуватиме й інших. Справедливе
насилля будує, організовує, творить. Без нього прогрес неможливий.
Насильством будувались всі держави і на ньому вони тримаються. Україна
не повинна стати прикрим винятком.
Cлухати
Cлухати
