6 серп. 2014 р.

Кому війна, а прокуратурі …

04.08.2014, , Український погляд



 

3 серпня виповнилося сто років від початку Першої Світової війни, яка увійшла в історію як Велика війна. П’ятнадцять мільйонів людей загинули в ім’я захисту хворобливих амбіцій своїх правителів та економічних інтересів банкірів і промисловців. Загинули і чотири імперії (які завжди приречені на смерть) – Німеччина, Австро-Угорщина, царська Росія та османська Туреччина. Одні з найбільших людських втрат тієї війни – українські. Адже довелося тоді українцям воювати в різних імперських арміях, вбиваючи одні одних.
І ось сьогодні, рівно через сто років, хочеться це комусь визнавати, чи ні, однак почалася чергова, неоголошена Світова війна. Війна, яка повинна завершитися смертю останньої імперії – Росії. Війна, в якій головні випробування, жертви та втрати лягають на українців. Цивілізований світ підтримує нас – морально. Цивілізований світ готовий воювати проти імперії Путіна, однак лише економічно. Точніше – імітувати економічну війну до тієї межі, доки сам не почне зазнавати фінансових збитків. 



Так, 1 серпня набрали чинності секторальні санкції ЄС проти Москви. Вони зачіпають фінансовий, енергетичний та оборонний сектори. Зокрема, під санкції потрапили «Сбербанк», ВТБ, «Газпромбанк», «Внєшекономбанк», «Россельхозбанк». А вже після цього міністр економіки Швейцарії Йохан Шнайдер-Амманн виступив проти введення його країною нових санкцій відносно РФ, оскільки це суперечить ролі Швейцарії як міжнародного посередника. Мовляв, Швейцарія повинна сприяти політичному розв’язанню конфлікту в Україні, а в разі, якщо Берн приєднається до європейських санкцій, кількість способів вплинути на ситуацію серйозно зменшиться. За словами міністра, такої ж думки дотримується більшість членів Федеральної ради Швейцарії. Мало того, він прогнозує, що посилення санкцій викличе ефект доміно ‒ РФ під тиском країн Заходу буде змушена збільшити ціни на енергоносії, що негативно позначиться на споживачах, в тому числі і на Швейцарії. Цинічна позиція людини, яка може годинами теліпати язиком про «європейські цінності» чи, скажімо, проблему захисту якихось зникаючих павуків на острові Ява. Проте цій людині байдуже, що російські війська окупували Крим, вбивають українців на Донбасі. Головне, аби його затишний будинок десь в Альпах опалювався російським газом за комфортними цінами. А туди, до Альп, російські війська все одно не дійдуть. Принаймні, за життя цього міністра.
Така вона, сучасна Європа. Однак хочемо ми цього, чи не хочемо, однак знову, як на протязі століть, змушені рятувати цю немічну бабусю, яка скочується до рівня газової повії, від чергової навали зі Сходу. Рятуючи власну країну, рятувати і її. Що ж, до війни українцям не звикати, захист власного краю, хати від непроханих «освободітєлєй» вже став нашою ментальною рисою. Однак чи всі це розуміють?
29 липня 41 боєць 51-ї окремої механізованої бригади перетнули кордон з Росією в районі пункту Ізварине в Луганській області. З 17 липня вони разом з іншими військовими перебували під перехресним вогнем бойовиків і «Градів» з території Росії. Врешті надійшов наказ відступати, але бійців 51-ої бригади залишили утримувати позиції на кордоні біля Червонопартизанська. Командування бадьоро відрапортувало про те, що всі військові виведені з небезпечної зони. Щоправда, як виявилося пізніше, про декого забули. Після того, як закінчилися продукти, вода та боєприпаси, техніка була знищена, щоб не потрапити в полон терористів, бійці вирішили відступити до Росії. В Ростовській області їх тримали в якомусь ангарі. Привезли російських журналістів, які задавали провокаційні питання, та не отримували відповідей. Переконували їх попросити статусу біженців. Залякували, що після повернення до України їх оголосять зрадниками. Врешті, зрозумівши марність своїх зусиль, ще й з огляду на те, що всі полонені родом із «бендерівської» Західної України, ФСБ відпровадила українських військових на міжнародний пункт пропуску Матвіїв Курган-Успенка в Донецькій області та передали нашим прикордонникам. Їм вдалося уникнути смерті, але не вдалося врятуватися від української правосуддя. Їх відправили до Запоріжжя, де й звинуватили у дезертирстві. Були висунуті підозри у скоєнні злочину, передбаченого статтею 409 Кримінального кодексу України. Військовому прокуророві, бачте, незрозуміло, чому бійці залишили свої бойові позиції. Також їх звинувачують у «контактуванні» з ФСБ. Як заявив прокурор на запитання однієї з матерів солдатів, «вони повинні були вмирати, а не виживати». Відтак, «дезертирам» загрожує від двох до десяти років в’язниці. Під тиском громадськості Жовтневий районний суд Запоріжжя відхилив клопотання військової прокуратури про арешт солдатів, замість тримання під вартою їх випустили під особисте зобов’язання співпрацювати зі слідством. Бійці і надалі перебуватимуть у військовій частині в Запоріжжі.
Інша історія. В кремлівських ЗМІ з’явилося повідомлення, що група з 12 українських військових склала зброю і попросила притулку на прикордонному пункті «Гуково» в Ростовській області. Як з’ясувалося, це були бійці 72-ї моторизованої бригади, що прикривали відхід інших бійців з оточення біля Червонопартизанська, де їх синхронно розстрілювали бойовики та артилерія з території РФ. Після того як закінчилися боєприпаси, залишки пошкодженої техніки на полі бою були підірвані, а вцілілі бійці вийшли на російський прикордонний пункт. Цікаво, їх теж якийсь прокурор запідозрить у дезертирстві?
Біда не втому, що до складу військової прокуратури потрапив якийсь ідіот або виродок, який працює на ФСБ. Проблема в тому, що це не поодинокий випадок, це типова ознака загальної прогнилості та деградації всієї системи влади. В тому числі ‒ армії та правоохоронної системи, яка залишилася нам у спадок після Януковича. Її потрібно реформувати, швидко та докорінно. Але в умовах війни це доволі важко. Хоча дещо можна і варто було би зробити негайно. Зібрати все це, перефразовуючи Тараса Шевченка, «прокурорське сміття, грязь Москви» та й погнати в атаку на позиції бойовиків десь у районі того ж Червонопартизанська, під вогонь російської артилерії. Погнати стусанами бійців батальйонів «Донбас», «Айдар» та інших. А потім спитати вцілілих, чому ж це вони живі, адже ж «вони повинні були вмирати, а не виживати»…
Зрозуміло, що мотивація цих «прокурорських» проста: або заробити гроші на матерях, жінках, сестрах «дезертирів», або ж звичайнісіньке виконування вказівок ФСБ. Адже чомусь не викликає зацікавлення в правоохоронців таке собі чергове збіговисько «псевдоматерів», що відбулося 30 липня в будинку офіцерів у Львові. Там відбулася спільна конференція обласного фонду «Солдатські матері – за нову армію», ГО «Майбутнє Батьківщини», ГО Всеукраїнського фонду «Надія армії» та Громадського об’єднання «Пліч-о-пліч заради майбутнього» та «Адвокатського бюро Огійчука» з метою «вирішення проблем родин військовослужбовців». Офіційно учасниками конференції стали жінки не тільки з західних областей, але й делегати зі всіх (!) регіонів України, а також матері солдатів, які зараз беруть участь в АТО. Насправді ж, матерів учасників АТО там не було і близько, за винятком однієї жінки, яка так слова і не попросила, та одного батька, який передчасно залишив це збіговисько.
Сама ж конференція відбувалася у формі «діалогу між громадськістю» та представниками Збройних Сил України, які прибули туди на запрошення організаторів. Голова Львівського обласного фонду «Солдатські матері ‒ за нову армію» Анна Мутарзіна, раніше помічена у далеко не патріотичних середовищах, пафосно заявила: «Ми не знаємо чи це АТО, чи це війна, але там гинуть наші діти, тому ми хочемо сьогодні почути відповіді від представників міністерства оборони, чому в АТО забирають необстріляних дітей, а не професійних військових». А голова громадського об’єднання «Пліч-о-пліч заради майбутнього» Олена Пономарьова запропонувала до уваги присутніх варіант «єдиного Договору влади з військовослужбовцем – контрактником, призовником або добровольцем», розроблений присутнім адвокатом Олегом Огійчуком. Вся ця «трійця» і диригувала вказаним дійством, надаючи слово «правильним матерям» для «правильних» виступів. Особливо дивно було помітити на цьому збіговиську «невідомих матерів» депутата Львівської міської ради Віру Лясковську, яка вирішила хоч на такому «поважному» форумі нагадати про своє існування. Проте літнім людям пробачають і не таке…
Цікаво, що «матері» не шкодували на інформаційне висвітлення свого заходу коштів. Схоже, з ними в «матерів» проблем не існує, а витрачати гроші на саморекламу вони вважають за краще, аніж придбати бронежилети для своїх «синів» в зоні АТО. Ще б пак, адже «сини» віртуальні, а отримані звідкілясь завдання каламутити воду та виділені для цього гроші – реальні. Проте прокуратура цього вперто не помічає, чомусь. А тому шикування в колону її працівників та марш-кидок на Червонопартизанськ залишаються дуже актуальними.
  
Джерело

Немає коментарів:

Дописати коментар