ЧОРНИЙ СПИСОК АРМІЇ

Київський бронетанковий завод

30 липня 2014, Любомир Ференс, Слідство.Інфо

Усе для фронту, усе для перемоги. Сучасне озброєння – один з тих факторів, який допоможе Україні швидше і з меншими втратами переломити ситуацію на Сході. Наприкінці червня Національній Гвардії урочисто передали 11 бронетранспортерів 3Е, які вже чекали відправки до Таїланду. А коли взялися виготовляти нову партію на заміну, зникли десятки мільйонів гривень. «Слідство.Інфо» дізналося, кому гроші важливіші за життя наших вояків.


Ще 25 червня колишній тимчасово виконувач обов’язкыв генерального директора Державного Концерну «Укроборонпром» Юрій Терещенко на території Київського Бронетанкового Заводу передав першу партії БТР-3Е Національній Гвардії України. Тоді він зазначив: «Це саме ті БТРи, які зняті з тайського контракту. Безумовно, ми домовились з нашим тайським партнером і він також з розумінням ставиться до цих обставин».

 Українські БТРи попрямували на Схід, в район проведення антитерористичної операції. За одинадцять новеньких БТРів Міністерство Внутрішніх Справ одразу ж заплатило Київському Бронетанковому Заводу 64 мільйони гривень. Державна компанія «Укрспецкспорт» має зобов’язання перед тайськими партнерами, тому ДП «КБТЗ» взявся виготовляти нову партію машин. Про нові бетеери для тайців мав подбати тимчасовий виконувач обов’язків директора Леонід Шоломицький. Своїм заступником з фінансових питань він відразу призначив такого собі Едуарда Ільїна і уповноважив його підписувати угоди від імені КБТЗ.

        23 червня Ільїн чомусь підписує договір на поставку 20 корпусів БТРів з одеською компанією «СПЕЦ-КОМ-ЮГ». Ще у травні її продавали на популярному Інтернет-сайті за тисячу доларів.



 Основним видом діяльності фірми є проведення розслідувань та гарантування безпеки. Вже наступного дня завод переказує на рахунок компанії 12 мільйонів гривень, хоча за умовами договору оплата за замовлення здійснюється аж після поставки.

«СПЕЦ-КОМ- ЮГ» зареєстрована на вулиці Прохорівська, 28 в одному з кабінетів ось цього бізнес- центру в Одесі. Як виявилося, лише на папері. Натомість начальнику Ільїна Шоломицькому укладання контрактів взагалі були не потрібно. Без жодних договорів він перерахував на ТОВ «Інтер Сталь Лтд» та ТОВ «Інвест-Авто 2007» майже 17 мільйонів гривень за поставки чорних і кольорових металів та модернізацію обладнання. Металів непотрібних і за завищеними цінами. «Ми їх ніколи не заказували і не придбали би, це по-перше. По-друге, на ту суму, на котру заказали по цьому контракту, ми порахували і зробили аналіз, по вигіднішій ціні, ми подивились, що могли б купити на 2-3 млн дешевше», - розповідає директор ДП «КБТЗ» Ігор Куташев, який кілька місяців перебував на лікарняному і якого на посаді керівника бронетанкового заводу і заміняв Шоломицький.

 
16 липня Леоніда Шоломицького затримало СБУ. Едуарда Ільїна досі шукають. У всій цій історії є питання - як Шоломицький та Ільїн буквально за місяць без покровительства зверху самі змогли фактично відмити майже 30 мільйонів гривень? Як виявилося, директори діяли не самі. Ще за часів головування Юрія Терещенка в «Укроборонпромі» скасували так зване тристороннє погодження реєстру платежів. Тому Шоломицький та Ільїн мали змогу платити банку напряму, ні в кого не питаючи. Та «Слідству.Інфо» вдалося з’ясувати, що керували парадом з переказу коштів навіть не вони. Про це нам розповіла людина, яка бачила, що відбувається.

Працівник розповів наступне: «Основними людьми, які приходили до Шоломницького, це були молоді особи. Головним з них був молодий чоловік під ім’ям Андрій, який представився як радник генерального директора з Укроборонпрому. Він мені сказав, що буде керувати нашою роботою підприємства і всі питання буде вирішувати стосовно нашого заводу з концерном. Інших було звати Степан, Кирило». За словами працівника заводу, молоді люди зявились на КБТЗ всередині червня і протягом двох тижнів зачинялися у кабінеті разом з Шоломицьким та Ільїним. Ймовірно, саме вони «проштовхували» контракти з усіма компаніями. Спершу Шоломицький завізовував рахунки, а згодом укладалися угоди заднім числом.

Ми знайшли прізвища трьох молодих людей в журналі реєстрації тимчасових перепусток бронетанкового заводу. Їх також впізнав працівник заводу - по фотографіях. Це Андрій Дубовий, Кирило Дубовий, та Степан Куцин. Перші двоє - племінники, а останній - чоловік племінниці надвпливого народного депутата «Батьківщини» Олександра Дубового – людини з широкими одеськими зв"язками.

 Олександра Дубового запитання про можливу причетність його племінників до оборудки на танковому заводі дуже здивувало.Він заперечив факт, що його племінники мали причетність до оборудки на Київському Бронетанковому Заводі.
Джерело

СПЕЦГЕНЕРАЛ
 
27 серпня 2014, Слідство.Інфо

Сили спеціальних операцій – це військові, які можуть усе. Визволити заручників, пробратися на АЕС, зануритися у тил ворога і передати звідти інформацію… Такі сили існують в Україні вже більше п’яти років. Зараз вони воюють на Сході.
Армійські спецназівці базуються у Кіровограді, Хмельницькому та Очакові. Та коли навесні почалася антитерористична операція, хлопців з кажаном на шевронах почали відкликати ще й з «гарячих» точок. І відправляти в східні області виконувати особливі завдання.
«Ми хочемо передати привіт ДНР і ополченцям. Ніколи, ніколи ми не здамося, ми будемо тримати цю частину. І ми не віддамо Україну. Флаг спеціального призначення міста Кіровограда, спецназ. Сьогодні спецназ не допустив прориву терористів на територію військової частини», - говорять спецназівці, які відбили військову частину у Артеміську на Донеччині у червні.
29 липня 2014 року, місто Сніжне на Донеччині. 19 спецпризначенців з Кіровоградського полку вирушають сюди на пошуки льотчика Су-25, збитого терористами. Це спецоперація, про неї знає дуже вузьке коло людей.
Група потрапляє у пастку: 12-ро вбитих, трьох беруть у полон, чотирьом вдається вирватися.
Спецпризначенців, взятих у полон, допитують. Полонені спецпризначенці з Кіровограда, 1 серпня 2014
- А ты откуда?
- С Кировограда.
- И ты тоже?
- Да.
- Сегодня у нас в гостях… Ты кто у нас? Ты танкист?
- Нет-нет, я разведчик.
7 серпня у Кіровограді ховають спецназівців. У місті оголошують жалобу.
Хлопці-спецпризначенці, які втратили бойових товаришів, не могли повірити, що трагедія сталася випадково. Передчуття були нехороші. Особливо коли з’ясувалося, що льотчик СУ-25, на пошуки якого відправили розвідників, уже був у безпеці.
Факт порятунку підтверджували не тільки свої, а й відкриті джерела – ще 24 липня. 28 липня про це навіть радісно повідомив Президент України. Тим не менше, 29 липня керівництво спецназу відрядило на пошуки групу з 19 людей. Спецназівці переконані, що їхніх товаришів підставили: свідомо відправили вглиб ворожої території та повідомили терористам маршрут пересування. Вони звинувачують у цьому начальника Управління спецоперацій Генштабу В’ячеслава Назаркіна.
В’ячеслав Назаркін – персона непублічна і від того ще цікавіша. Народився у Білорусі, служив у Росії. Останні 8 років був заступником командира військової частини у Житомирі.


5 грудня 2013 року, під час протестів на Майдані, Назаркіна призначають виконувачем обов’язків начальника Управління спеціальних операцій Генштабу.
У січні військовим спускають наказ виступити на підтримку президента Януковича і закликати його негайно навести лад у державі. Генерал Назаркін збирає нараду у своєму управлінні. Його підлеглі голосують проти звернення до Януковича. Аудіозапис цієї наради потрапив до «Слідства.Інфо».
В'ячеслав Назаркін, тво начальника Управління спеціальних операцій Генштабу ЗС України, 28 січня 2014:
«… Наведение порядка в державе, оно должно быть, а какими методами, тут не сказано, в этом Зверненні. И то, что вы тут проявили, мне еще раз подчеркнуло, что вы беззубые здесь… Я не для этого здесь говорил, для того, чтобы каждый, по лояльности сидевший здесь, сказал «А я не буду голосовать и лучше я останусь среди е…ных, типа моя хата скраю, я ничего не знаю».
Паралельно на своїй сторінці в «Одноклассниках» пан Назаркін активно лайкає Антимайданівські публікації. Підлеглі дедалі більше розчаровуються у своєму керівникові.
Тим не менше, у березні, вже після перемоги революції гідності, Назаркіна призначають постійним керівником спецназівців. Конфлікти у колективі тривають, а внутрішні перевірки підтверджують протиправні дії керівника.
«Факти протиправних дій начальника управління до підлеглих офіцерів, що виразилися у нецензурному висловлюванні до офіцерів, підтвердилися», - йдеться у матеріалах внутрішньої перевірки і є у «Слідства.Інфо»



Перевірка також виявила, що 67% колективу відкрито не довіряють начальнику, а 75% не вважають його професіоналом своєї справи. Попри це, генерал Назаркін стає заступником керівника Антитерористичної операції Муженка. Вони давні друзі – ще з Житомира.



Зараз генерал, який будь-що намагався врятувати режим Януковича, вирішує долі українських воїнів на передовій.
У ювелірній роботі спецназівців найважливіше – довіра. Коли вони йдуть на завдання, то мають бути впевненими, що операція ретельно спланована і їх не підставлять. Українські спецназівці кажуть, що такої впевненості в них давно немає.
«Как обьяснить своим офицерам, когда они дают мне информацию, люди, которые работают на нас в городе, они рискуют своей жизнью… Дают информацию. Мы даем координаты, нет реализации. Я понимаю, есть важные цели, есть неважные (…) Они морозятся… А потом ложат трубку. И офицеры, они ж слышат мои переговоры… Как объяснить людям, что нас используют как бл…дей?», - каже Сергій Кривонос, начальник штабу ВДВ та комендант Краматорського аеропорту.
Військові – люди стримані і зазвичай не виказують своїх емоцій. Їхня справа – не обговорювати, а виконувати накази. Та підлеглі Назаркіна підозрюють його у співпраці з противником. Зі зрозумілих причин вони відмовляються говорити на камеру, але прямим текстом кажуть: практично кожна спецоперація за участі Назаркіна закінчується катастрофою і смертями спецпризначенців. Причина? За словами цих людей, справа у рідному браті українського генерала.
Сергій Назаркін, військовий, живе у Росії, працює заступником коменданта Омського гарнізону. Судячи з фотографій у соцмережах, брати підтримують тісні стосунки.

 
Підлеглі українського генерала кажуть, що В’ячеслав постійно дзвонить брату Сергію і повідомляє йому, що відбувається на фронті. Братами нібито навіть цікавилася СБУ. «Слідство.Інфо» направило запит у Службу безпеки та очікує на відповідь. Тим часом ми спитали про брата у самого генерала.
- Це В’ячеслав Миколайович?
- Да.
Це вас турбують з Громадського телебачення. Чи є у вас брат військовий з Росії?
- А для чего вам такие питання?
- Так як ви генерал Української армії, знаходитесь у зоні АТО, хотілося б це з’ясувати.
- Никого ничего у меня нету. Я на такие вопросы отвечать вам не буду.
- А Сергій Миколайович Назаркін – це не ваш брат?
- Не знаю.
- Тобто не знаєте? У вас точно немає брата?
- Ну… Если вам необхідно мою служебную карточку, ображайтесь в Генеральный Штаб (…) А пока вы мне мешаете работать, потому что я занимаюсь, ...ть, справой, которая, …ть, необхидна для того, чтоб защищать державу. До побачення.
Чому генерал Назаркін так розхвилювався і кинув слухавку? Чому зрікся брата? Чому приховує очевидні факти? Чи не тому, що вони можуть підтвердити звинувачення підлеглих на його адресу? У наступних випусках «Слідство.Інфо» продовжить називати прізвища підозрілих людей у лавах нашої армії. Обличчя антигероїв, як і героїв, треба знати і пам’ятати.

Джерело