Дев'яте травня - це не свято,
Дев'яте травня - біль душі.
Трагедіями світ залито,
Поминки це, то й не грішіть.
Не можна святкувать - де сльози,
Не благородство - смерть і біль.
Не можуть зігрівать морози,
У цьому правда, в цьому сіль.
Дев'яте травня, сумна дата!
Не перемога це - коли
За одного лиш супостата
Три смерті - плата, три стволи.
Коли батьків не мали діти,
А у жінок зблекла краса.
Утік з полону - мав сидіти,
Вернувся цілим - чудеса.
Коли в атаку безоружним,
Якщо не вбють - медаль, герой.
Як крик "За Сталіна" не дужий
"Займутся органы тобой"
Де свято? Коли страх і пекло!
Де пісня - коли море сліз?
Де правда - вона й вдома зникла.
"Побєда!" Голод - трупів віз.
Дев'яте травня? Біль - не свято,
Де свято? Боляче душі.
Людьми і богом суть розкрито,
А хто святкує - не грішіть.
Із збірки "Добро і зло".9.05.2010р
08 травня 2013,
По-перше, бо ми вільні українці, а не савєцкіє чєлавєкі й імперія СРСР та УРСР ніколи не були нашими державами, а лише витвором московських загарбників під окупантськими червоними знаменами з серпом та молотом, тобто смертю та голодом.
По-друге, Друга світова війна розв'язана спільно двома тиранами – Сталіним та Гітлером, – проти яких повстала наша УПА і воювала з потворним нелюдським совєтським режимом до початку 60-их років ХХ століття. То до чого тут 9 травня 1945 року?
По-третє, так звана міфічна "побєда" логічно перетворилася у війну з власним народом, яка триває і досі у гуманітарній, економічній та політичних царинах. Зокрема, наслідок московсько-совєтської окупації Галичини – півтора мільйона засланих до Сибіру, понад 26 тисяч замордованих у тюрмах Західної України, знищена у 1946 році Українська Греко-Католицька Церква, заселення московськими чужинцями нашого краю з притаманним їм нахабством, тупістю, обмеженістю і агресією, насаджена у школах російська мова і література – вкрай згубна для світогляду наших дітей. І це все під червоними знаменами. Тільки садомазохіст або послєпобєдний окупант може давати цьому якусь іншу оцінку, крім гостро негативної.
Чому неосудні суди скасовують зразкові ухвали Львівської та Івано-Франківської міських рад і чому ця судова сваволя абсолютно невговкана при Януковичі?
Тому що його обрали нащадки окупантів та засимільовані покинуті попередньою владою українці, а також горстка "визволителів" на Заході, що застрягли "в совєтском прошлом" так глибоко, аж за два роки свого владарювання довели країну до повного політико-економічного і гуманітарного краху. Ці люди просто дезорієнтовані у часі і просторі, тому й розмахують кривавими полотнищами. І якщо щось найдразливіше у нас у державі, то це політика цієї кримінальної олігархії, а ухвали західних міських рад рано чи пізно стануть прикладом для наслідування для всієї держави як умова деколонізації історичної пам'яти та свідомости. Бо поступ неминучий. Натомість висловлю презирство Януковичу, що у Страсбурзі заявив про відсутність Голодомору як геноциду нації, що поселив флот окупанта у Криму, що заштовхує Україну у "таможний союз", що згортає українські школи та культурні заклади під дивоглядом "оптимізація", що помножив на нуль українську економіку, що анафемствує з московськими попами, що осовєтив і змосковив весь інформпростір України...
Чому ми маємо бути непримиренні у ставленні до окупанта і його символів?
Тому що толерування зла – це породження нового зла і повна моральна деградація суспільства. Неможливо побудувати демократичної національної держави, не утвердивши спершу націоналістичних цінностей і національних пріоритетів. Не може бути й мови про якесь примирення між вояками УПА та красної армії, поки не буде засуджено носіїв комуністичної ідеології, себто Нюрнберг-2, як призвідців останньої війни під червоним прапором. Це прапор крови замордованих українців і наше завдання – гідна і жорстка відплата ворогові.
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар