ФЕНОМЕН ЕКОНОМІЧНОЇ САМОДОСТАТНОСТІ В РЕАЛІЗАЦІЇ ЯПОНСЬКОЇ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ

Трофимова В.В., к.е.н.                                                             Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана

УДК 339.92:332.133

Обґрунтувано конкурентні переваги японської моделі економічного розвитку. Визначено та проаналізовано чинники економічної самодостатності національної економічної моделі Японії. Міжнародні зіставлення та аналіз динаміки основних макроекономічних показників розвитку японської економіки дозволили зробити висновки щодо сутності реалізованого феномену економічної  самодостатності.

Competitive advantages of economic development model of Japan are substantiated. Factors of economic self-reliance of Japanese national economic model are identified and analyzed. International comparison and ananlisys of dynamics of main macroeconomic indicators of Japan`s economic development let make conclusions on the essence of economic self-reliance phenomenon.

Ключові слова: національна економічна модель, конкурентні переваги, економічна самодостатність, інновації, науково-технологічний розвиток, державне регулювання, міжнародна конкурентоспроможність.

Актуальність проблеми. Сучасна криза, зумовлена зміною технологічних укладів, випробовує стійкість національних економічних моделей, а феномену розвитку японської економічної моделі притаманний постійний пошук оригінального шляху самодостатнього розвитку та збереження унікальності. Автаркічна упродовж багатьох століть національна економічна система Японії у 1868 р. ініціює запровадження моделі, яка набула назви імітаційного капіталізму (“catching-up capitalism”). Становлення відкритої за суттю капіталістичної системи призводить до сформування  в країні відкритої експансіоністської економічної моделі, окремі компоненти якої стають прикладом для наслідування іншими країнами. Японія продемонструвала світові інституціональне диво, докорінно реформувавши національну політичну систему упродовж 1868-1873 рр., здійснила економічний прорив і посіла гідне місце серед країн-лідерів у стислі терміни (60-ті роки ХХ ст.). Розвиток компонентів японської економічної моделі постійно перебуває в динаміці, що дозволяє забезпечити самодостатність її національної економіки в глобальному світі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню національної економічної моделі Японії присвячені наукові праці М. Портера, Х. Такеурі та М. Сакакібара [1], П. Кругмана [2], Дж. Лінкольна та М. Герлаха [3], С. Фотеля [4], Д. Вітакера та Р. Коула [5], Р. Коо [6]. Феномену економічної самодостатності, реалізованому у японській економіці, вітчизняні автори, нажаль, не приділяють достатньої уваги. Нині економіка Японії – високопродуктивна система, в якій ефективно взаємодіють ділові кола й урядові структури країни. Й визначення «Japan incorporated» (Акціонерне товариство «Японія») є досить містким і влучним. Насамперед, простежуються особливості структури власності. В країні сформувалось суспільство, для якого «корпорація понад усе». Багатство сконцентровано в руках корпорацій – юридичних осіб. Вони є основними власниками нерухомості й основних виробничих фондів. Індивідуальні власники стають другорядним чинником на ринку капіталів та цінних паперів. Відтак корпорації контролюють  сферу політики, активно діють у сфері культури, освіти та наукових дослідженнях.

Мета роботи полягає у обгрунтуванні конкурентних переваг національної економічної моделі Японії та визначенні напрямів модернізації її компонентів в контексті збереження та посилення самодостатності національної економіки.

Виклад основного матеріалу дослідження. У процесі становлення та розвитку японської національної економічної моделі можна виділити певні етапи (табл.1). Критерієм для виділення автором зазначених етапів є зміна основних параметрів компонентів національної економічної моделі (державне регулювання, суспільна відповідальність, соціалізація, ринкове саморегулювання, власність, корпоративна система, інтелектуалізація, транснаціоналізація, аллокація ресурсів, міжнародна конкурентоспроможність, безпека, екологічність). При цьому всі компоненти є взаємопов’язаними та можуть досліджуватись лише системно.

Таблиця 1.

Етапи становлення та розвитку національної економічної моделі Японії

№ п/п	Період	Етап
1.	1868-1873 рр.	інституціоналізація демократичного політичного режиму
2.	1873-1904 рр.	етап початкової індустріалізації
3.	1904-1945 рр.	мілітаризаційний етап
4.	1946-1959 рр.	Відновлювально-лібералізаційний етап
5.	60-ті роки ХХ ст.	реалізація плану подвоєння національного доходу за рахунок експорту – експансіоністський етап
6.	70-ті роки ХХ ст.	етап «зростання із збереженням негативного сальдо торгового балансу» - етап «негативного зростання»
7.	80-ті роки ХХ ст.	етап стрімкого експортоорієнтованого економічного зростання
8.	90-ті роки ХХ ст.	уповільнення економічного зростання, активне залучення до процесів регіоналізації у азіатсько-тихоокеанському регіоні
9.	Початок ХХІ ст.	нарощування потенціалу для здійснення базисних інновацій, формування економіки знань

Складено автором.

Роль державного регулювання в економічному розвитку Японії важко переоцінити. Адже завдяки реалізації виваженої та послідовної державної політики впродовж 1868-1873 рр. радикально змінився політичний, громадянський та економічний устрій суспільства. Після створення парламентської монархії була здійснена еволюційна (без соціальних потрясінь) реформа місцевого самоврядування, законодавчої влади, судової системи, а з метою сформування громадянського суспільства запроваджені основні громадські свободи (рівність станів, право на вільне обрання професії). В економічній сфері були ліквідовані внутрішні митні обмеження, запроваджені єдині грошова та податкова системи, проведена земельна реформа, захищена законом приватна власність на землю.

Під поводом правлячої еліти упродовж наступного періоду (1873-1904 рр.) відбулася прискорена індустріалізація країни, запроваджена європейська система освіти (у 1877 р. відкритий університет у Токіо, у 1879 р. - Академія наук, у 1900 р. - індустріальний науково-дослідний інститут). Японський уряд реалізував політику активного запозичення найуспішніших європейських досягнень, залучаючи провідних спеціалістів з інших країн світу для освоєння новітніх технологій, насамперед,  у військовій сфері.

Успіхи на шляху індустріалізації вимагали розширення власної ресурсної бази. Й вирішувалось це завдання на основі воєнної експансії. Проте саме досвід Японії засвідчив руйнівність й безперспективність мілітаризаційної стратегії розвитку протягом 1904-1945 рр., адже у цей період відбулося значне послаблення держави, внаслідок військових дій були зруйновані виробничі потужності та підірваний накопичений завдяки індустріалізації країни потенціал. Розпочинаючи з 1946 р., японська економіка зазнала значного впливу американської ліберальної економічної моделі через окупацію країни з боку США. В цей період був проведений ряд соціально-економічних реформ, спрямованих на посилення конкурентного середовища та послаблення внутрішньокорпоративних зв’язків в межах zaibatsu. При цьому слід зазначити, що з розвитком конкурентного середовища, японська економіка набувала ознак плановості, адже в умовах обмеженості ресурсів (90% сировини становить імпорт) єдиною стратегією розвитку стає жорстка економія та державний контроль за використанням ресурсів. У практиці державного регулювання економіки були запроваджені таблиці «Витрати-Випуск» В. Леонтьева.

У 1960 р. Японія розпочинає реалізацію так званого «Плану Ікеда», який передбачав подвоєння ВВП упродовж десятиріччя на основі зростання експорту готової продукції. Факторами прискореного економічного зростання стали значний обсяг приватних капітальних інвестицій, наявність надлишкової висококваліфікованої робочої сили та зростання продуктивності праці завдяки запорвадженню провідних західних технологій. Продукція легкої промисловості та підприємств по виготовленню побутової техніки стали основною статтею експорту до США – найбільшого споживача ХХ ст. У подальшому в структурі експорту постійно зростав рівень технологічності пропонованої продукції. У 2007 р. основними експортними товарами були автомобілі, напівпровідникова продукція, продукція металургії.

Відповідний урядовий орган визначав галузі, які в перспективі набули глобальності та «перехопив» ініціативу щодо їх подальшого розвитку шляхом придбання патентів на певні винаходи або реалізацію прикладних досліджень з метою віднайдення оптимального варіанту комерціалізації піонерної інновації. Країна реалізує стратегію досягнення світового лідерства як за цінами,  так і якістю пропонованих товарів. Низький рівень оплати праці та жорстка система її організації, підтримувана високим рівнем особистої відповідальності, дозволили виробникам досягти лідерства за цінами, а для підвищення якості продукції була запроваджена система американських спеціалістів Е. Демінга та Дж. Джурана. Відтак, боротьба за забезпечення високої якості продукції набула ознак національної ідеї.

Японський феномен самодостатності найбільше виявився саме у цей період, адже зростання було досягнуто без залучення іноземних інвестицій та міжнародних кредитів на основі капіталізації власного прибутку. Мережева корпоративна система Японії стала тією інституційною основою, яка дозволила мобілізувати кошти для придбання провідних світових технологій та організації великомасштабного виробництва. Держава забезпечила надання пільгових кредитів підприємствам, які були спроможні досягти високого рівня міжнародної конкурентоспроможності. З метою стимулювання процесу експорту було здійснено девальвацію йєни. Провідна роль держави виявилась також у реалізованих заходах щодо стандартизації продукції, надання права на прискорену амортизацію та податкові пільги для постачальників комплектуючих, особливо напівпровідникової галузі.

Разом з тим нещодавні дослідження М. Портера, Х. Такеурі та М. Сакакібара засвідчили, що у досягненні високого рівня міжнародної конкурентоспроможності певними галузями японської економіки уряд не відігравав значної ролі, яка йому традиційно приписувалась, проте значне сприяння надавалось урядом тим галузям, які упродовж ХХ ст. залишались неконкурентоспроможними [1, 75-76]. Дж. Лінкольн та М. Герлах твердять, що уряд мав можливість відігравати значну роль в розвитку бізнесу лише завдяки особливій мережевій структурі японської корпоративної системи, яка є одним з виявів високого рівня організованості соціальних (досі кастових, на нашу думку) зв’язків у країні, які склались історично й не змінювались упродовж останніх двох століть [3]. Сучасні кейрецу є наступниками колишніх zaibatsu, реформованих за часів американської окупації. У період «демократичної інституціоналізації» у другій половині ХІХ ст. була збережена регіональна еліта шляхом надання князівствам статусу префектур, а їх правителям – статусу губернаторів. Відтак, стабільність еліт у кастовому суспільстві забезпечила стабільність суспільного, зокрема, й економічного, розвитку.

Роль уряду у японській економічній моделі реалізується у визначенні пріоритетних галузей для прискорення економічного зростання, послідовності у реалізації макроекономічної політики, підтримці агресивного розвитку експорту, цілеспрямованому протекціонізмі внутрішнього ринку, обмеженні іноземних інвестицій, офіційному дозволі на створення картелів та ліберальному антимонопольному законодавстві, спонсорській участі уряду у реалізації спільних науково-дослідних проектів, жорсткому регулюванні фінансового ринку.

Японська економіка є другою за обсягом ВВП після економіки США, проте розпочинаючи з 1995 р.  США значно випереджають інші країни світу за обсягом ВВП. У 2007 р. показник ВВП на душу населення у Японії був нижчим за відповідний показник інших країн-лідерів.

Політика щодо споживання у Японії радикально відрізняється від передбаченої в межах моделі керованого капіталізму. Насамперед йдеться про невикористання державних закупівель для стимулювання підприємницької активності в країні. Якщо упродовж 1955-1998 рр. абсолютний обсяг приватного споживання у цінах 1990 р. зріс у 9 разів, то державного – лише у 4,5 раза. Що ж до приватного споживання, то й тут має місце парадокс. Розпочинаючи з 1970 р., щорічні темпи зростання абсолютного обсягу приватного споживання зменшуються й у 1998 р. падіння внутрішнього попиту досягло 1% [7].

Упродовж 70-х років ХХ ст. разом зі зростанням показника загального обсягу експорту збільшується негативне сальдо платіжного балансу Японії. Причинами цього стали зміни у міжнародному фінансовому середовищі. У 1971 р. було відмінено конвертованість долара у золото й запроваджене вільне курсоутворення. Йєну було ревальвовано від рівня 360 до 308 йєн за долар США, що погіршило становище експортерів. Світова енергетична криза 70-х років ХХ ст. також негативно позначилась на стані національної економіки. Досягти позитивного значення платіжного балансу країна спромоглась лише у 80-і роки ХХ ст., позначені стрімким економічним зростанням за рахунок експорту інноваційної та високотехнологічної продукції. За період 1953-1991 рр. обсяг промислового виробництва у Японії зростав на 8,5% щорічно, у той час, як у США – лише на 3,1% [7].

Наприкінці 1990 р. Японія досягла найвищих темпів економічного зростання, національне багатство перевищило ВВП у 8 разів, хоча у 1980 р. воно оцінювалось у 1,360 трлн. йєн, що перевищувало ВВП у 5,6 раза. Таке зростання мало ознаки спекулятивності, адже відбувалось за рахунок зростання цін на нерухомість та цінні папери. У 1997 р. економіку Японії спіткала фінансова криза, а 1998-1999 рр. були присвячені відновленню фінансової рівноваги. Програма економічного відновлення, реалізована до кінця 1999 р., зазнала певних коректив, й уповільнена через світове скорочення попиту у галузі інформаційно-комунікаційних технологій у 2000-2001 рр. Але вже розпочинаючи з 2003 р., спостерігається повільне економічне зростання економіки країни.

Базовими чинниками самодостатності японської економічної моделі є

·        значна роль інститутів та мережевої організації суспільства на всіх історичних етапах розвитку;

·        тісний зв’язок між владою та бізнесом без ознак гіперкорупції;

·         розвиток конкуренції за принципом «координація та змагання, а не боротьба, яка виснажує ресурси»;

·        висока адаптивність нації, яка зумовлює досягнення високих результатів удосконалюючих інновацій, ефективність інституційних інновацій, високий рівень продуктивності праці та національних навчальних інститутів;

·        високий рівень розвиненості компонента «суспільна відповідальність» порівняно з іншими країнами.

90-ті роки ХХ ст. позначені рецесією японської економіки. Так, за 131 місяць протягом 1991–2002 рр. Японія була піддана рецесії впродовж 66 місяців, у той час як США - лише 16 місяців. У 90-хх роках зростає бюджетний дефіцит з 0,6% ВВП у 1990 р. до 8,5% ВВП у 2000 р. Зростає й державний борг. Причини рецесії 90-х років полягають у зниженні стимулювання до інновацій в економіці, адже основою розвитку у другій половині ХХ ст. став процес постійного пошуку можливостей щодо запозичення розроблених піонерних технологій з метою розвитку нових глобальних галузей економіки та втілення цих технологій у високоякісній та відносно недорогій продукції.

Нині нова техніко-економічна парадигма лише формується, тому японці не мають об’єкта комерціалізації. Адже японці схильні до реалізації продуктових інновацій скоріше у галузі товарного виробництва, а інновації у сфері послуг запроваджуються досить повільно. Відтак сфера послуг є неконкурентоспроможною, а тому потребує значних витрат на її розвиток.

Слід наголосити й на такому компоненті національної економічної моделі, як обмеження розвитку малого та середнього підприємництва (високий рівень оподаткування особистих доходів, пригнічення цінової конкуренції, значні перепони щодо входження до галузі, значні приховані перепони для імпорту, консерватизм банківської системи).

Особливості національної банківської системи, яка забезпечила мобілізацію фінансових ресурсів Японії для здійснення великомасштабних проектів у другій половині ХХ ст., на початку ХХІ ст. не дозволяє стимулювати підприємницьку активність шляхом надання кредитів малим та щойно створеним фірмам. Система перехресного володіння акціями призвела до утвердження моделі, згідно з якою кредити надаються переважно великим компаніям з експортною орієнтацією виробничих та торгових операцій.

На сучасному етапі економічного розвитку країни необхідним є формування нової моделі державного регулювання економіки переважно у напрямі децентралізації влади, посилення місцевого саморегулювання, лібералізації правил внутрішнього ринку, підтримки малого бізнесу, підприємництва у сфері послуг, що дозволить посилити позиції країни зокрема на світовому ринку послуг (йдеться про значний потенціал міжнародного туризму).

У 1995 р. японський уряд запровадив планування науково-технологічного розвитку (п’ятирічні Базові плани науково-технологічного розвитку), а також довгострокову стратегію створення інновацій в пріоритетних галузях до 2025 р.  «Innovation 2025», напрями реалізації якої представлені у табл.2.

Таблиця 2.

Напрямки реалізації стратегії «Інновації 25»

Інновації в сфері науки та технологій	Інновації в соціальній системі	Інновації в сфері людського капіталу
·                    Диверсифікація фундаментальних досліджень; ·                Запрошення найвідоміших науковців; ·                    Підвищення міжнародної конкурентоспроможності університетських досліджень; ·                    Реалізація нових міждисциплінарних дослідницьких проектів; ·                    Посилення взаємодії фундаментальних досліджень та імпульсів ринку; ·                    Сприяння реалізації спільних міжнародних дослідницьких проектів; ·                    Сприяння зміцненню та стандартизації прав інтелектуальної власності.	·                    Сприяння створенню інновацій у сфері послуг; ·                    Використання державного замовлення з метою стимулювання попиту; ·                    Створення інкубаторів та інвестиційне забезпечення розвитку нових інноваційних компаній; ·                    Диверсифікація можливостей працевлаштування; ·                    Сприяння дослідженню соціальних систем; ·                    Сприяння диверсифікації бізнес стратегій.	·                    Сприяння культурній диверсифікації шляхом розширення можливостей щодо спілкування з представниками інших культур, ознайомлення з їх культурою, товарами, технологіями тощо, впровадження системи безперервної освіти вчителів, переходу від методик навчання, заснованих на запам’ятовуванні, до методик, що активізують мислення. ·                    Сприяння зростанню професіоналізму та широкої спеціалізації, зокрема шляхом запровадження університетських курсів з ключових піонерних технологій з поєднанням з базою практики, посилення вимог до базової освіти, уніфікація вимог до вступу до гуманітарних та технічних освітніх закладів.

Адаптовано автором за [8]

Основними чинниками, що визначатимуть долю країни у подальші 20 років, є скорочення чисельності та старіння населення країни; загострення конкуренції за ресурси та ринки збуту внаслідок економічного зростання та посилення зовнішньої економічної експансії азійськими країнами; розвиток мережевого суспільства, заснованого на знаннях; поширення глобалізаційних процесів; зростання чисельності населення у світі; збільшення розриву між «багатими» та «бідними» націями. Відповіддю на виклики сучасного глобалізаційного етапу розвитку стало запровадження стратегії «трьох Е». Екологічність (еnvironment protection), енергетична безпека (Energy security), економічне стале зростання (Economic sustainable growth) є базовими для самодостатнього розвитку національної економіки. Реалізація цих компонент у національній моделі дозволить як підтримувати у подальшому високий рівень міжнародної конкурентоспроможності, так і забезпечити високий рівень добробуту громадян.

У контексті зазначених чинників японський уряд визначив ряд пріоритетних сфер науки та технології (табл. 3), досягнення лідерства у яких може забезпечити найвищі стандарти життя для населення країни. 

Таблиця 3.

Визначення стратегічних галузевих науково-технологічних пріоритетів згідно з Базовим планом науково-технологічного розвитку Японії у 2001-2005 рр.

Науково-дослідні пріоритети у галузях
Науки про життя	Інформаційно-комунікаційні технології	Дослідження довкілля	Нанотехнології та матеріали
·         генна інженерія ·         молекулярна біологія ·         харчові технології ·         біоінфор-матика ·         дослідження мозоку	·                  системи мобільного телефонного зв’язку ·                  оптичні комунікаційні технології ·                  ІКТ термінали ·                  нове покоління мережевих технологій ·                  високопродуктивні комп’ютерні технології обробки та аналізу даних ·                  нове покоління інтерфейсу технологій	·                   розроблення виробничих систем, які мінімізують споживання ресурсів та випуск відходів ·                   технології мінімізації впливу хімічних речовин на довкілля та людину ·                   технології боротьби із глобальним потеплінням ·                   дослідження космосу та океану ·                   розроблення освітніх та інформаційних програм для споживачів щодо довкілля	·                   технології аналізу структури, форми та поверхні матеріалів ·                   технології в енергетиці ·                   технології безпеки життя ·                   біологічні нанотехнології ·                   матеріали із надможливостями (надміцні, надлегкі, надлюмінсцентні і т.д) ·                   наноінформаційні пристрої

Адаптовано автором за[9].

На заходи щодо реалізації даного плану виділено 24 трлн. йєн (на виконання Базовим планом науково-технологічного розвитку Японії 1995-1990 рр. було витрачено лише 17 трлн. йєн), що становить 1 %  від ВВП, номінальне зростання якого протягом періоду становило 3,5%. При цьому 46% коштів було витрачено на визначені планом пріоритети, замість запланованих 38%.

У 2001 р. з метою оптимізації менеджменту проведено реорганізацію 68 національних дослідницьких інститутів, у 2004 р. національні університети, перетворені на корпорації, значно активізували спільні промислово-академічні дослідження, що призвело до створення понад 1000 компаній при університетах, 18 регіонів – кластерів знань та 19 проектів індустріальних кластерів. За цей період три японських дослідника у галузі хімії та  один у галузі фізики відмічені Нобелевською премією. На реалізацію Третього базового плану науково-технологічного розвитку 2006-2010 р. планується спрямувати 25 трлн. йєн. У 2007 р. в сфері науки та технологій було зайнято 827 тис. осіб, а витрати у цій сфері становили 18,5 трлн. йєн, що сягає 3,62% від ВВП (у 2000 р. цей показник становив 3,07% від ВВП).

Таблиця 4.

Концепції Третього базового плану науково-технологічного розвитку у 2006-2010 рр.

Концепції
Розвиток людської мудрості	Максимізація національного потенціалу	Захист здоров’я та безпека
1.                  Прорив у знаннях  шляхом відкриття нових принципів та феноменів, невпинні технічні інновації 2.                  Реалізація най передових проектів.	1.                  Стале зростання на базі захисту довкілля. 2.                  Новий рівень комерціалізації інновацій у промисловості.	1.          Створення суспільства здорових громадян всіх вікових категорій. 2.          Забезпечення особистої та національної безпеки.
Вимоги до наукових досліджень ·               Відповідність визначеним концепціям ·               Відповідність суспільним очікуванням, що репрезентовані у національних опитуваннях ·               Відповідність науково-технологічним стратегіям інших країн ·               Можливість швидкої комерціалізації шляхом промислового використання

Адаптовано автором за [10].

72% коштів було витрачено приватними компаніями, у яких працює переважна більшість науковців -  483 тис. осіб, з яких 90% зайняті у промислових компаніях. Найбільші витрати на НДДКР здійснюють виробники автомобілів (16,9%), ІКТ -  16,2%, ліків – 8,8%. 40% фінансування, передбаченого Третім базовим планом спрямовуються на розвиток чотирьох галузей: ІКТ (15,8%), науки про життя (13,8%), дослідження довкілля (5,3%), наноматеріали та технології (4,5%).

У 2006 р. Японія експортувала технологій на суму 2378,2 млрд. йєн, що на 17,3% вище, ніж у попередній рік. 73,9% доходу від експорту надходило від закордонних філій. Японія випереджає європейські країни за рівнем реєстрації патентів, проте відстає від США в абсолютному вимірі. За кількістю винаходів на мільйон населення Японія посідає перше місце у світі й випереджає США у 3,5 раза. На інновації Японія витрачає 136 млрд дол. США на рік й посідає згідно з соціологічним дослідженням «The economist» друге місце у світовому рейтингу після США (330 млрд. дол. США). Китай (130 млрд. дол. США на рік) наздоганяє Японію. 40% компаній, за даними того самого дослідження, вважають найкращим місцем для інновацій США, 12% - Індію та лише 2%-  Японію.

Висновки. Відтак, Японія прямує у ХХІ ст. як потужна економічна держава, володіє сучасними продуктивними силами, в яких нестача природних ресурсів перекривається високим рівнем кваліфікації й культури праці робочої сили, активним і гнучким використанням капіталу й можливостей менеджменту, високим рівнем і техніки. Державні органи й підприємці здійснюють політику активної зовнішньоекономічної експансії на світовому ринку й вирішують складні проблеми внутрішнього розвитку.

Аналіз тенденцій розвитку японської економіки дозволяє визначити ряд конкурентних переваг реалізованої національної економічної моделі: синергетичність, високий рівень суспільної відповідальності, яку тривалий час невірно визначали як високий рівень державного регулювання; галузево-секторальна селективність та пріоритезація компонента державного регулювання. Саме таке унікальне поєднання компонентів формує самодостатність японської економічної моделі.

Останнім часом у західних наукових колах активізувались дискусії щодо можливості переходу від однієї форми капіталізму до іншої, проте навряд чи японська комунітарна модель набуде ліберального проамериканського варіанту. Відбувається взаємне збагачення моделей. Західні економіки набувають рис, притаманних японській економічній моделі, насамперед йдеться про її мережевість та високий рівень кооперації.

Необхідність модернізації реалізованої економічної моделі зумовлена невідповідністю між цілями японського суспільства та наявними ресурсами для їх досягнення. Японія ставить за мету досягнення абсолютного світового технологічного лідерства. Проте Японії не слід вдаватися до стратегії ендогенного зростання 1950-1960-х років, коли бізнес опанував зовнішні ринки переважно за рахунок внутрішнього ринку, тобто за рахунок японського суспільства. Ціни на внутрішньому ринку були вищими за ринкові, імпорт товарів обмежений, а тому споживачі мали значно обмежувати споживання та, фактично, спрямовувати кошти на фінансування експортерів. Внутрішній ринок споживчих товарів у певному сенсі був відмежований від світових тенденцій. Частка Японії у світовому споживанні значно відстає від аналогічного показника США. Саме тому увага уряду має бути приділена споживачам, розвитку внутрішнього попиту та його насиченню. Джерелом ресурсів для здійснення прориву у базисних інноваціях мають стати кошти транснаціональних компаній, як власні завдяки підвищенню рентабельності глобальних операцій, так і запозичені через механізми міжнародного ринку капіталу.

З метою зміцнення національної самодостатності ключовими напрямами модернізації кластеру також стануть заходи щодо розконцентрації власності для підвищення загального добробуту зокрема через механізми фондового ринку, спрощення доступу для іноземних інвесторів та інновацій та підвищення конкуренції на ключових ринках товарів і послуг, робочої сили, технологій та фінансів. У ХХІ ст. розвиток на основі стратегії «трьох Е», тобто екологічність, енергетична безпека, економічне стале зростання, призведе по посилення самодостатності японської економічно моделі.

Література:

1.     Портер М. Японская экономическая модель: может ли Япония конкурировать? / М. Портер, Х. Такеури, М. Сакакибара; Пер. с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. – 262 с.

2.     The Return of Depression Economics and the Crisis of 2008 (Hardcover) by Paul Krugman (Author) Hardcover: 224 pages NY W.W. Norton & Company Publisher: W. W. Norton (December 1, 2008)

3.     Lincoln James R. Japan's Network Economy: Structure, Persistence, and Change (Structural Analysis in the Social Sciences). Cambridge university press, 2007. – 409 p.

4.     Vogel Steven K. Japan Remodeled: How Government and Industry Are Reforming Japanese Capitalism (Cornell Studies in Political Economy). – Cornell university press, 2007. – 254 p.

5.     Recovering from Success: Innovation and Technology Management in Japan by D. Hugh Whittaker (Editor), Robert E. Cole. -  Oxford University Press, 2006. - 352 p.

6.     Koo R.C. The Holy Grail of Macroeconomics: Lessons fro, Japans Great Recession. – Singapore: Wiley, 2008. – 296 p.

7.     Statistical Handbook 2008. - Statistical Bureau of Japan. –Dated 15 February, 2009. - Available at <www.stat.go.jp/english/data/handbook>

8.     “Innovation 25” Council interim report of February 26, 2007–Dated 15 February, 2009. - Available at <<www.keidanren.go.jp>>.

9.     The Science and Technology Basic Plan (2001-2005) –Dated 15 February, 2009. - Available at<<www.keidanren.go.jp>>.

10.                        The Science and Technology Basic Plan (2006-2010) –Dated 15 February, 2009. - Available at<<www.keidanren.go.jp>>.