...Про «свіжі» гріхи
У скандалі довкола «квартирного питання» глави РПЦ, мов у краплині води, відобразилася криза російського православ’я
А может вы святой отец, партийный?
|
Скандал довкола судової справи, пов’язаної з патріархом Російської православної церкви Кирилом, набирає обертів. Якось раніше рейдерські захвати були прерогативою бізнесу. Тепер виявилося, що й служителі церкви найвищого рангу не проти за допомогою судів захопити чуже майно.
Сам характер позову проти сусідів квартири патріарха Кирила (у миру Гундяєва) не викликає особливого інтересу. Добре відомо, як діє система судочинства, як російська, так і українська, щодо багатіїв або можновладців. А часто це одне й те саме. Тут хотілося б зупинитися на моральних і етичних проблемах цієї справи. У ній, мов у краплі води, відбилася криза російського православ’я.
ІЗ МІЛЬЯРДЕРІВ — У АСКЕТИ
З отцями церкви пов’язаний не лише цей скандал, а й багато інших. Причому біографія та діяльність саме патріарха Кирила викликає надто багато запитань, що ставитися до нього, як до справжнього носія моральних цінностей, проповідуваних Російською православною церквою.
Як пише російська «Новая газета», саме в 1990-ті роки нинішній глава РПЦ, а тоді голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату (ВЗЦЗ МП) митрополит Смоленський і Калінінградський Кирил «завоював становище й набув неабияких статків», що, за твердженням «Новой газеты», дозволило йому «врешті-решт зайняти патріарший престол». До вступу на цей престол особисті статки Кирила оцінювалися деякими експертами в 4 млрд доларів, стверджується в матеріалі. Розповідаючи про бізнес Володимира Гундяєва, газета посилається на «обширне досьє», що його склав доктор історичних наук Сергій Бичков, який опублікував не один десяток статей, здебільшого про тютюновий бізнес майбутнього патріарха (а ще був бізнес з морепродуктами й нафтою). Жодна з його публікацій не була офіційно спростована, щодо багатьох речей Кирило визнав, що факти, зібрані Бичковим, відповідають дійсності, зазначає «Новая газета».
У кінці публікації газета згадує предмети розкоші, якими рясніє життя глави Російської православної церкви, — починаючи з годинника Breguet вартістю 30 тис. доларів, який українські журналісти поряд з чотками угледіли на руці Патріарха, до особистого літака, вілли в Швейцарії, «терема» в Передєлкіні, палацу в Геленджику. Узагалі, ієрархи Російської православної церкви завжди були схильні до надмірностей. Церква за царських часів була після самодержця російського найбільшим власником у країні. Вилученими в неї цінностями більшовики довго фінансували іноземних комуністів, роздмухуючи світову революційну пожежу. Та не вийшло, товариші як у Москві, так і в інших країнах швидко навчилися розпилювати дармові гроші.
«БУДИНОК НА НАБЕРЕЖНІЙ»: ПРОДОВЖЕННЯ ІСТОРІЇ
Якби не скандальний випадок, не відомо, чи звернув би хто-небудь увагу на житлові запити патріарха та на те, що пентхаус його міститься в «Будинку на набережній». Саме тому «Будинку на набережній», про трагедію якого першим написав у своїй однойменній повісті Юрій Трифонов, уперше вживши це словосполучення.
|
«Будинок на набережній» є одним з головних символів 1930-х років і винищування режимом партійної й господарчої еліти, яка заселяла квартири комплексу на Берсенєвській набережній Москви-ріки. Невипадково головним спостерігачем на будівництві Будинку уряду — офіційна назва споруди — був заступник глави ОГПУ, а фактично керівник спецслужби Генріх Ягода. Під’їзд будинку № 11 — нежилий, у ньому немає ні квартир, ні ліфтів. Припускають, що звідти або прослуховували квартири мешканців інших під’їздів, або за стінами приховані якісь таємні приміщення. Крім цього під’їзду в будинку були конспіративні квартири чекістів. Вони працювали в ньому під виглядом комендантів, консьєржів, ліфтерів і в своїх квартирах зустрічалися з інформаторами або ховали особливих мешканців, як, наприклад, агента радянської розвідки в Південній Африці Дітера Герхардта. У роки Великого терору 1937—1938 рр. з двох тисяч мешканців будинку понад 800 були репресовані. Багато цілими сім’ями. У ті роки будинок називали «Пасткою для більшовиків», «Будинком попереднього ув’язнення». У період 1937—1953 рр. квартири в будинку не менш як п’ять разів міняли своїх господарів, а деякі майже двадцять.
Через цензурні обмеження в своїй повісті Юрій Трифонов, який сам жив у цьому будинку в дитинстві, не міг писати про репресії. Про них говориться глухо та іносказаннями. «Серая громада висела над переулочком, по утрам застила солнце, а вечерами сверху летели голоса радио, музыка патефона. Там, в поднебесных этажах, шла, казалось, совсем иная жизнь, чем внизу, в мелкоте...» — писав Юрій Трифонов у повісті «Дом на набережной». Будинок є образом усього того темного, що нависало над життям кожної людини в СРСР, але зовні все було весело. У якій іще країні так вільно дихала людина морозним повітрям в колимських таборах або на будівництві воркутинської залізниці в тундрі?
З будинком пов’язані легенди, зокрема й такі, в яких розповідається про тіні безневинно репресованих, які приходять у свої квартири, а також про тіні катів, що обирають свої жертви. І легенди не далекі від дійсності. Заступник Берії Богдан Кобулов, користуючись тим, що мав ключі від усіх квартир, заздалегідь проникав до квартири тих, за ким уночі мав приїхати чорний воронок. Свого роду вісник смерті.
|
Саме в цьому будинку патріарх Кирил має квартиру. А тепер хоче розширити свою нерухомість. Тіні минулого його не бентежать.
Узагалі, відносини Російської православної церкви й влади завжди були цілком конкретними. За малими винятками її ієрархи завжди знаходили з керівництвом країни спільну мову. Стала церква свого часу частиною й комуністичної влади, й за це вона досі не покаялася. Міняти своїх господарів їй не вперше, хоча принципи, за великим рахунком, ті самі. Так і тепер, коли священиків не засилають і не розстрілюють, характер відносин церкви з владою залишається незмінним.
Оголошена президентом Медведєвим десталінізація дуже швидко заглухла. Зокрема й тому, що церква цю ініціативу очищення суспільства не підтримала. Що говорити, якщо церква сама не пройшла цю десталінізацію, якщо вона фактично продовжує працювати на авторитарну владу, як і колись?
З цього погляду Українська православна церква як Московського, так і Київського патріархату, автокефальна й греко-католицька пішли далеко вперед. Чого вартий навіть той факт, що УПЦ визнала Голодомор геноцидом, тоді як РПЦ, неухильно слідуючи за світською владою, цього не визнає.
Ще одна цікава деталь. Пентхаус Патріарха — з видом на Храм Христа Спасителя, який свого часу відбудовував мер Москви Юрій Лужков і який торік «прославився» ліфтами за вівтарем, прихованими офісними приміщеннями, що здаються в оренду, а також банкетним залом і автомийкою. Христос гнав міняйл з храму, а нинішні його послідовники їх навпаки впускають. Чи варто дивуватися фінансовим операціям патріарха? А далі все йде по низхідній. Який піп, така й парафія. Дивлячись на отців церкви, на їхню поведінку, багато людей втрачають віру. А патріарх Кирил приїжджає до України й звинувачує в цьому підступні темні зарубіжні сили. Та жодні вороги Російській православній церкві не потрібні, якщо в неї такі отці. Вона сама вповзла в кризу, ніхто її не штовхав. Ось і пожинає плоди всього цього дійства.
ПАТРІАРХ КИРИЛ ТА ЮРІЙ ШЕВЧЕНКО: ПЕРЕДІСТОРІЯ
«Квартирне питання» патріарха обплетене безліччю цікавих і вельми красномовних подробиць і деталей. Наприклад, контекст взаємин патріарха та колишнього міністра охорони здоров’я Росії Юрія Шевченка, проти якого й було подано позов, — не такий простий.
За благословенням патріарха Алексія II Шевченко закінчив у Ташкенті духовну семінарію, після чого був рукопокладений у сан священика в Українській православній церкві. У нього склалися дружні стосунки з Блаженнійшим митрополитом Володимиром.
2008 року Алексій II помер, а патріархом став Кирил. За словами родичів Юрія Шевченка, незабаром після цього до нього звернулися представники Московської єпархії з рекомендацією підписати покаянного листа Кирилу за те, що був рукопокладений без його відома. Шевченко робити цього не став, оскільки порушень канонів не було. За словами близьких лікаря, тісні стосунки між Шевченком і патріархом Володимиром викликали в керівництві РПЦ неприховане роздратування. Можливо, в цьому — основа історії з пилом, судовим процесом і викликаним ним скандалом?
Як зазначають близькі Шевченка, він є практикуючим хірургом, визнаним елітою світової кардіохірургії, багато оперує в Росії та за кордоном. При цьому веде священицьку діяльність у Національному медико-хірургічному Пироговському центрі, де збудував Храм Святого Миколи Чудотворця. Зараз він тяжко хворий (у нього виявили онкологічне захворювання), і єдине його бажання — щоб суд був справедливим і дивився на суть справи, а не на те, ким є представники позивача. Цілком природне бажання, от тільки навряд чи здійсненне в сучасній Росії.
За даними російського журналу The New Times, пентхаус Патріарха було куплено 2002 року, і він є єдиною квартирою в Москві, зареєстрованою саме на священнослужителя з прізвищем Гундяєв, про що є відповідний запис у кадастровій відомості. Пікантність ситуації з судом полягає в тому, що позов подано від імені Лідії Леонової, яка проживає в квартирі патріарха, але в процесі судового засідання не подала жодних документів, що вона представляє власника квартири. На подібні «дрібниці» суд уваги не звернув, що й визначило його вердикт.
Журналіст Сакен Аймурзаєв у блозі на сайті радіостанції «Эхо Москвы» пише, що коли 3 квітня 1969 року Володимир Гундяєв прийняв чернечий постриг, так звану малу схиму, він отримав ім’я Кирило й дав чотири обітниці: послуху, безшлюбності, безкорисливості (відмова від особистої власності), безперервної молитви.
Щодо стосунків з Лідією Леоновою є різні версії, але нас більше цікавить порушення обітниці безкорисливості. За словами керівника прес-служби Московського патріархату Володимира Вигилянського, запитання про квартиру Кирила неетичні, це приватне життя, яке є недоторканним. Це як сказати. Якщо йдеться про найвищого представника Російської православної церкви, то такі запитання дуже етичні. І річ тут не у вторгненні в приватне життя, а у виконанні взятих на себе обітниць. І якщо вони порушуються, то з цього слід робити далекосяжні висновки. Сакен Аймурзаєв зауважує: порушення хоча б однієї з даних обітниць — церковний злочин. А це аж ніяк не особиста справа й не приватне життя.
«Новая газета» нагадує цитату з виступу патріарха в Україні. «Дуже важливо навчитися християнської аскези... Аскеза — це здатність регулювати своє споживання. Це перемога людини над хіттю, над пристрастями, над інстинктом. І важливо, щоб цією рисою володіли й багаті, й бідні». А ще важливіше, щоб цю рису мали служителі Російської православної церкви всіх рангів, особливо найвищих.
І насамкінець. Юрій Шевченко заповідав свою квартиру дочці та її чотирьом дітям. Як пише головний редактор радіостанції «Эхо Москвы» Олексій Венедиктов, «Арешт квартири за рішенням суду має завадити переданню її в спадок. Залишається дочекатися — й тоді квартира в кишені. Якось не дуже, Ваша Святість...»
А як же милість до хворих і малолітніх? Чи заповіді для ієрархів Російської православної церкви вже нічого не означають? Схоже, що так. Заради квартири в «Будинку на набережній», який уже давно має стати меморіальним музеєм, одним з нагадувань про жертви сталінізму, зневажаються закони не лише церкви, а й звичайної моралі. То хіба це — не криза російського православ’я? Може, час уже припинити святотатство й покаятися, як закликає християнська релігія?
КОМЕНТАРІ
«ДВІ ХВОРОБИ РПЦ»
Андрій ЮРАШ, релігієзнавець, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Це скандал, який навряд чи прикрашає будь-яку Церкву і релігійного діяча. Головна причина в тому, що Російська православна церква в умовах теперішньої Російської держави фактично є державним формалізованим інститутом, а не громадським інститутом вільного неформального волевиявлення людини, як це має бути в ліберальному суспільстві. Звідси проблеми, що породжує будь-яка система — світська, церковна, тоталітарна. Ці проблеми породжуються замкненою системою стосунків і екстраполюються у церковну сферу.
З іншого боку, ставитися до цього питання однозначно навряд чи можна, тому що будь-яка особа, в тому числі церковна, і в російському, і в західному суспільстві може і повинна мати певне матеріальне утримання. Певні статки самі по собі не можуть бути негативом. Негативом є те, як ці статки здобуваються і використовуються. Саме в цій площині треба і можна розглядати факт останнього суду в Москві за квартиру і характером бізнесу, який призвів до того, що патріарх Кирил, ще коли він був Митрополитом Смоленським і Калінінградським, керівником відділу зовнішніх церковних зв’язків, використовуючи свої можливості, фактично в тісній співпраці з державою провадив свій бізнес.
Православ’я як система релігійних принципів і догматів є надзвичайно багатою і цілісною традицією. Але це багатство має бути співставлене з новими, модерними тенденціями. Якщо неадекватно відповідати на виклики модерну (я говорю і про проблеми секуляризму, і ліберальних принципів, і об’єктивної відкритості суспільства), церква може прийти до двох негативних результатів (хвороб). Їх ми можемо спостерігати сьогодні на прикладі РПЦ. По-перше, це комплекс винятковості, котрий породжується з того, що церква не може адекватно усвідомити і знайти рецепти, як функціонувати і жити в нових умовах. Принцип винятковості призводить до накопичення потенціалу фундаменталізму, консервативності, який не дозволяє вповні розвиватися багатому історичному богословському духовному потенціалу, який накопичило православ’я за багато століть свого функціонування. Друга негативна сторона — зрощення або надто тісне партнерство із державними структурами. Релігія, за своїм визначенням, апріорі є сферою вільного духовного, внутрішнього, а отже — непідзвітного нікому, тільки власній душі, совісті, системі почувань. І коли церква перестає орієнтуватися, що її зміст — зосередження на внутрішніх переживаннях, почуттях людини, і вважає, що може допустити насильство над суспільством, тоді вже вона перетворюється із духовного інституту в напів- або повністю тоталітарний організм. Для того щоб реалізувати цю насильницьку, тоталітарну функцію, церква співпрацює з державою, що породжує констатоване вище зрощення зв’язками з державою.
Очевидно, це не може не відбитися на Україні. Російська церква має досить потужні впливи в українському суспільстві. Соціологія переконує, що від 18 до 25 відсотків населення України декларують, що вони є і хочуть залишатися вірними РПЦ. Це дуже суттєва група населення.
Отже, українське суспільство в цьому сенсі мало би орієнтуватися на плюралістичну модель, поступово переконувати частину української громади в потребі акцептування нових ліберальних підходів. На цих підходах повинно функціонувати українське суспільство в сенсі ставлення до релігії, оскільки, на відміну від Росії, ми приречені жити у поліконфесійному, мультикультурному суспільстві. Тому ті підходи, які РПЦ, Московська патріархія можуть застосовувати до суспільства у межах Російської Федерації, не можуть бути прийняті в Україні, українською громадою. Якщо громада, яка свідомо обирає належність до Московського патріархату, не буде орієнтуватися на домінуючі ліберально-поліконфесійні цінності українського суспільства, це може провокувати конфлікти. В цьому відношенні треба і державі, і суспільству призвичаювати українську громаду вірних РПЦ до того, що навіть вірність духовній традиції, яку вони сповідують в умовах Української держави, має набирати дещо інших організаційних і культурно-духовних обертів.
«РОСІЙСЬКА ЦЕРКВА — ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ПАТРІАРХ КИРИЛ»
Владика ЄВСТРАТІЙ (ЗОРЯ), Українська православна церква Київського патріархату:
— У Кирила «сполучається» — служіння в церкві і серйозні бізнесові справи. Я би сказав, що це криза православ’я в Росії, навіть швидше криза Московської патріархії. Вона втрачає авторитет у суспільстві саме через такі події. Три роки тому, коли патріарх Кирило прийшов на патріарший престол, багато хто сподівався на розвиток російської церкви, на її «осучаснення». Але з кожним роком все більша кількість людей розчаровується в ньому як у духовному провіднику. Ці скандальні події лише сприяють поширенню розчаруванню. Разом з тим Російська церква — це не тільки патріарх Кирило. Якщо пригадати 1920—1930 рр., то й тоді було багато зрадників християнської віри, віруючі та священики відрікалися публічно від Бога і ставали богоборцями. Проте Господь за цей час явив і багатьох святих, які твердо стояли у вірі. Для Російської церкви — сьогодні неприємні і важкі випробування, але вона повинна пройти через них для того, щоб очиститися від тягаря минулого.
Лев Миколайович Толстой — «офіційне» православ’я та одержавлена Православна церква:
1. «Очень хочется сказать нашим соотечественникам и казенно-официальным богословам: да идите и вы к отцу своему, диаволу, вы, взявшие ключи царствия небесного, и сами не входящие в него, и другим затворяющие его!» «Исповедь», 1881—1882 гг.
2. «Я начал с того, что полюбил свою православную веру больше своего спокойствия; потом полюбил христианство более своей православной церкви и священников ее; теперь же люблю истину более всего на свете, и до сих пор истина совпадает для меня с христианством, как я его понимаю». «Ответ на отлучение от церкви», 1901 г.
3. «Я взял богословские книги и стал изучать их. И вот изучение это привело меня к убеждению, что та вера, которую исповедует наша иерархия и которой она учит народ, есть не только ложь, но и безнравственный обман. В православном вероучении я нашел изложение самых непонятных, кощунственных и безнравственных положений, не только допускаемых разумом, но совершенно непостижимых и противных нравственности — и никакого учения о жизни и смысле ее!» «Четвероевангелие», 1906 г.
|
На мою думку, криза полягає в тому, що з кожним роком і патріархи, і Московська патріархія більше сприймаються не тільки як духовна сила і голос, який закликає до духовності й моральності, а і як один із політичних центрів впливу. Причому цей центр тісно прив’язаний до державної влади, і відповідно весь комплекс тих кризових явищ, який проявляється в російському суспільстві, охоплює і Московську патріархію як частину вибудуваної владної вертикалі в Росії. Приблизно ці ж проблеми відчувала на собі Російська церква на початку ХХ ст., коли криза монархії дуже боляче била і по авторитету церкви, яка, по суті, її захищала. Звільнення з-під влади монархії для самої Російської церкви виявилося благом, хоча вона і потрапила в час нових випробувань. Але разом з тим, будучи звільненою від такої зовнішньої «опіки», церква змогла серйозно підготуватися до випробувань «безбожницького» періоду. Патріарх Тихон, якого було обрано, виявився гідним і достойним провідником Російської церкви в ці буремні роки та підготував її до цього періоду.
В такому становищі знаходиться Російська церква і зараз. У неї стара система, яку було закладено ще в радянський час. Вона й досі функціонує по інерції. Зараз РПЦ повинна пройти шлях оновлення і очищення від цієї прив’язки до владної системи і обслуговування інтересів влади. Церква має більше слугувати Христу і народу. Думаю, що Російська церква зможе пройти ці випробовування, але при нинішньому патріарху це навряд чи завершиться.
Як ця ситуація впливає на Україну? Багато з тих, хто ще 10—15 років тому сприймав Російську церкву як якийсь зразок чи ідеал для наслідування і вважали, що для України та Української церкви це найкращий варіант, зараз розчарувалися. Навпаки, це благо, що Українська церква віддаляється від російської. Адже ті проблеми й негаразди, які стали властивими Російській церкві (особливо в останні роки), спонукають багатьох в Українській церкві змінюватися і не робити таких помилок, які роблять патріарх Кирил і його оточення, щоб не прийти до таких самих плачевних наслідків. Це говорить про консолідацію самої Української церкви. Думаю, що зараз приходить розуміння того, що Московський патріархат не є тією силою, яка може допомогти нам у подоланні власних проблем, адже він сам погруз у своїх.
Підготували Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів, Ігор САМОКИШ, «День»
РЕАКЦІЯ ПАТРІАРХА КИРИЛА
Сам патріарх публічно ніяк не прокоментував скандал довкола суду та свого майна, проте вчора негативно висловився на адресу блогерів і дискусій у інтернеті. «Досить простежити за дискусіями в блогах, які ведуть віруючі — як миряни, так і духівництво. Часто після прочитання в голові спливає розхожа фраза: «цю б енергію — та в благих цілях!». І хочеться багатьом учасникам цих інтернет-дебатів поставити просте запитання: говорите ви дуже переконливо — а в чому полягають ваша реальна робота й ваші реальні справи? Які ваші практичні дії?» — цитує патріарха інформаційне агентство «Росбалт».
«Ніяк не применшую важливості й необхідності глибоких, серйозних дискусій у православному середовищі, але хочу кожному їх учасникові нагадати, що саме його стосуються слова Спасителя «за плодами їхніми впізнаєте їх» (Мф. 7:16). За плодами, а не за розмовами й тим паче не за баламученням, не за анекдотами, не за базіканням, не за бажанням здатися сильним, розумним, переконливим, хльостким тощо», — підкреслив Кирило.
«Якщо наше православне інтернет-співтовариство сприйме цю велику заповідь Божу «за плодами їхніми впізнаєте їх», то наш інтернет-простір очиститься від усього того лушпиння, яке сьогодні надриває етичне почуття дуже багатьох людей», — переконаний Святійший патріарх Кирило.
ДО РЕЧІ
Російська православна церква ктивно просуває питання про залучення до штату озброєнь і бойової техніки ВДВ мобільних надувних храмів-наметів. «Якщо храми залучать до штату, їх можна буде десантувати з літаків разом із самохідками та бойовими машинами десанту», — повідомив російському агентству Інтерфакс офіційний представник управління прес-служби Міноборони РФ у ВДВ Олександр Кучеренко. За його словами, в рамках реформування Збройних сил Росії на всі повітряно-десантні війська передбачена всього одна штатна посада для військових священиків — помічник командира бригади з виховної роботи.
Джерело
17.02.2012 01:23 Петро Саруханов, «Новая газета»
Святкуючи 1 лютого третю річницю своєї інтронізації, патріарх РПЦ Московського патріархату Кирил запропонував Володимиру Путіну, який відвідав його в Даниловому монастирі, провести в спокійнішій обстановці ґрунтовну розмова з лідерами «традиційних» конфесій Росії. Путін погодився, і зустріч відбулася вже 8 лютого там же - в Даниловому монастирі. Головним спікером на ній був, зрозуміло, Кирил, хоча кільком муфтіям, рабину з помічником, ламі, протестантським пасторам і католицькому священику було дозволено коротко проспівати свої «осанни» національному лідеру. Промовчав лише старообрядницький митрополит Корнилій - але не тому, що йому дуже неприємні такі «осанни», а з природної скромності. Від РПЦ МП ще виступили митрополити Іларіон і Ювеналій, протоієрей Всеволод Чаплін і головний піарник, а також цензор патріархії Володимир Легойда.
Стартовий і фінішний капітали
Початок бізнесу В.М.Гундяєва було покладено в 1992-1994 роки. Найбільше досьє на цей бізнес склав доктор історичних наук Сергій Бичков, який оприлюднив не один десяток статей, переважно про тютюновий бізнес майбутнього патріарха. Жодна з його публікацій не була офіційно спростована, багато в чому Кирил визнав, що факти, зібрані Бичковим, відповідають дійсності.
Сигарети
У 1993 році за участю Московської патріархії виникла фінансово-торговельна група «Ніка», віце-президентом якої став протоієрей Володимир Верига - комерційний директор Відділу зовнішніх церковних зв'язків (ВЗЦЗ МП), яким керував Кирило. За рік при Уряді РФ і при ВЗЦЗ МП з'явилися дві «паралельні» комісії з гуманітарної допомоги: перша вирішувала, яку допомогу можна звільнити від податків і акцизів, а друга - ввозила цю допомогу за церковною лінією і продавала комерційним структурам. Таким чином, більша частина допомоги, звільненої від податків, поширювалася через звичайну торговельну мережу, за звичайними ринковими цінами. По цьому каналу тільки в 1996 році ВЗЦЗ МП ввіз в країну близько 8 мільярдів сигарет (дані урядової комісії з гуманітарної допомоги). Це завдало серйозної шкоди «тютюновим королям» того часу, мусили платити мита й акцизи і тому програвали у конкурентній боротьбі ВЗЦЗ МП, - вважається, що вони й «замовили» інформаційну кампанію з викриття бізнесу Кирила. За твердженням Бичкова, коли Кирил вирішив вийти з цього бізнесу, на митних складах залишалося «церковних» сигарет більш ніж на 50 млн доларів. У кримінальній війні за ці сигарети був убитий, зокрема, помічник депутата Жириновського на прізвище Дзень. А ось лист Державного митного комітету РФ на адресу Московського митного управління від 8 лютого 1997 року щодо «церковних» сигарет: «У зв'язку із зверненням Комісії з питань міжнародної гуманітарної і технічної допомоги при Уряді РФ та рішенням голови уряду від 29.01.1997 за № ВЧ-П22/38 дозволяю митне оформлення тютюнових виробів в установленому порядку зі сплатою тільки акцизного збору, що надійшли на митну територію до 01.01.97, згідно з рішенням вищезазначеної Комісії».
Ось, власне, відтоді і закріпився за митрополитом Кирилом новий титул - «Тютюновий» (втім, зараз його так вже не титулують). Тепер його прийнято називати «Лижнег» - з легкої руки православних блогерів, які звернули увагу на величезне значення в житті й діяльності Кирила його захоплення гірськими лижами (це захоплення обслуговують вілла в Швейцарії і особистий літак, а на Красній Поляні воно допомагає закріплювати неформальні стосунки з сильними світу цього).
Пікантності тютюновому бізнесу Кирила додає той факт, що в православ'ї куріння вважається гріхом: воно і насправді є згубним для здоров'я і життя людини. Сам Кирило так спробував виправдати свою участь у цьому бізнесі: «Люди, які цим займалися, не знали, що ж робити: спалити ці сигарети чи відправити їх назад? Ми звернулися до уряду, і він виніс рішення: визнати це гуманітарним вантажем і надати можливість його реалізувати». Представники уряду категорично спростували цю інформацію, після чого патріарх Алексій II ліквідував комісію ВЗЦЗ МП і створив нову Комісію РПЦ МП з питань гуманітарної допомоги на чолі з єпископом Алексієм (Фроловим).
Нафта
Але повернімося в «лихі роки», коли виникла «кривизна нашої історії». Крім згаданого фонду «Ніка», ВЗЦЗ МП виступив тоді засновником комерційного банку «Пересвет», АТ «Міжнародне економічне співробітництво» (МЕС), АТ «Вільне народне телебачення» (СНТ) і ряду інших структур. Найбільш дохідним бізнесом Кирила після 1996 року став експорт нафти за лінією МЕС, звільнений на прохання Алексія II від митних зборів. Кирила в МЕСі представляв єпископ Віктор (П'янков), який нині проживає як приватна особа в США. Річний обіг компанії склав у 1997 році близько $2 млрд.
Зважаючи закритість цієї інформації, зараз важко зрозуміти, чи продовжує Кирило брати участь у нафтовому бізнесі, проте є один вельми промовистий факт. За кілька днів до початку військової операції США проти Саддама Хусейна в Ірак літав заступник Кирила єпископ Феофан (Ашурков).
Морепродукти
За повідомленнями «Порталу-Credo.Ru», в 2000 році отримали розголос дані про спроби митрополита Кирила вийти на ринок морських біоресурсів (ікра, краби, морепродукти) - відповідні урядові структури виділили заснованій ієрархом фірмі (АТ «Регіон») квоти на вилов камчатського крабу і креветок (загальний обсяг понад 4 тисяч тонн). За даними калінінградських журналістів, митрополит Кирил, як правлячий архієрей єпархії РПЦ МП у Калінінградській області, брав участь в автомобільному СП в Калінінграді. Характерно, що Кирил, навіть ставши патріархом, не призначив єпархіального архієрея на Калінінградську кафедру, залишивши її під своїм прямим управлінням.
Розкіш
У 2004 році науковий співробітник Центру досліджень тіньової економіки при РДГУ Микола Мітрохін випустив монографію про тіньову економічну діяльність РПЦ МП. Вартість активів, які контролював митрополит Кирил, оцінювалася в цій роботі в $1,5 млрд. За два роки журналісти «Московских новостей» спробували переоблікувати активи глави церковного МЗС і дійшли до висновку, що вони налічують уже $4 млрд.
А за інформацією The New Times, в 2002 році митрополит Кирило купив пентхаус у «Будинку на набережній» з видом на храм Христа Спасителя. Це, до речі, «єдина квартира в Москві, зареєстрована саме на митрополита за його мирським прізвищем Гундяєв, про що є відповідний запис у кадастровій відомості».
Ще один атрибут цього життя, який став предметом широкого обговорення, - годинник Breguet вартістю близько 30 тисяч євро, які зняли на лівій руці патріарха поруч з чернечими чотками українські журналісти. Сталося це наступного дня після того, як Кирило пишномовно віщав у прямому ефірі головних українських телеканалів: «Дуже важливо навчитися християнській аскезі... Аскеза - це здатність регулювати своє споживання... Це перемога людини над хіттю, над страстями, над інстинктом. І важливо, щоб цю рису мали і багаті, і бідні».
Притчею во язицех стали і розкішні кортежі патріарха Кирила, і послуги охорони з ФСО, якими він користується. У Москві, коли їде патріарх, перекриваються всі вулиці на його шляху, що, природно, викликає масове обурення автовласників. В Україні ж півкілометрові кортежі Кирила абсолютно шокували місцевих жителів: у сусідній країні навіть президент їздить набагато скромніше.
Треба, щоправда, віддати належне Кирилові: для офіційних візитів він фрахтує літаки компанії «Трансаеро», а особистим авіапарком користується тільки в особистих цілях.
Окрема і майже невичерпна тема - палаци і резиденції патріарха. Кирил прагне і в цій справі не відставати від перших осіб держави. Його постійною житловою резиденцією вважався новозбудований палац у Передєлкіно, заради якого знесли кілька будинків місцевих жителів. З вікон електричок Київського напрямку він виглядає як великий російський терем - на зразок Теремного палацу в Кремлі. Кирилу там не подобається: тривожить близькість залізниці. Тому нинішній патріарх розпорядився заново опорядити палац у Даниловому монастирі, який і раніше не виглядав бідно. Не минулося без скандалів і на будівництві патріаршого палацу в Геленджику, поруч з легендарним «палацом Путіна» в Прасковіївці. Як і у випадку з Путіним, палац патріарха викликав в першу чергу обурення місцевих екологів: він побудований на території заповідника, під час будівництва було вирубано багато дерев, занесених у Червону книгу, а територія палацу перекрила для місцевих жителів вихід до моря. Патріарші резиденції є і в усіх більш-менш великих монастирях Росії.
Вивезення капіталу благословляється
Але повернімось у Данилів монастир. Після того як глава путінського штабу Говорухін вимовив чудові високодуховні слова про те, що за Путіна корупція в Росії набула нарешті цивілізованих форм, вже не здається дивним, що патріарх Кирил вітає відтік капіталів з Росії (адже і його власні заощадження зберігаються аж ніяк не на батьківщині). «Той факт, - сказав Кирил Путіну, - що сьогодні в Іспанії, коли це одна з процвітаючих країн, масово продається нерухомість іспанцями і масово купується росіянами, - дуже добрий сигнал всьому світові. Країна, яка бідна, в якій криза, не може дозволити собі те, що сьогодні не дозволяють багаті країни».
Фраза хоч і плутана, але зрозуміло, що, з християнського погляду, ми повинні ототожнювати «красиве життя» нуворишів за кордоном зі славою і багатством нашої країни.
Отже, якщо Путін знову президент, як пророкує Кирил, то можна вважати, що «сергіанство» (політика повного підкорення Церкви владі), про яке так тепло відгукнувся в своїй промові чекіст Путін, знову демонструє свої переваги над християнським сповідництвом і мучеництвом. Яких навряд чи може сильно прагнути патріарх, чиє земне життя оберігають співробітники ФСО.
Джерело
17.02.2012 01:23 Петро Саруханов, «Новая газета»
За що раб (Божий) Кирил дякує рабові (на галерах) Путіну
До вступу на патріарший престол особистий статок Кирила деякі експерти оцінювали в 4 млрд доларів. Чим займався в «лихі 90-ті» предстоятель РПЦ ...
Патріарх Кирил (Гундяєв), дотримуючись «законів жанру», звично сварить 90-ті. Хоча саме тоді він здобув становище і забагатів, що дозволили йому врешті решт посісти патріарший престол. До вступу на цей престол особистий статок Кирила оцінювалося деякими експертами в 4 млрд доларів.Святкуючи 1 лютого третю річницю своєї інтронізації, патріарх РПЦ Московського патріархату Кирил запропонував Володимиру Путіну, який відвідав його в Даниловому монастирі, провести в спокійнішій обстановці ґрунтовну розмова з лідерами «традиційних» конфесій Росії. Путін погодився, і зустріч відбулася вже 8 лютого там же - в Даниловому монастирі. Головним спікером на ній був, зрозуміло, Кирил, хоча кільком муфтіям, рабину з помічником, ламі, протестантським пасторам і католицькому священику було дозволено коротко проспівати свої «осанни» національному лідеру. Промовчав лише старообрядницький митрополит Корнилій - але не тому, що йому дуже неприємні такі «осанни», а з природної скромності. Від РПЦ МП ще виступили митрополити Іларіон і Ювеналій, протоієрей Всеволод Чаплін і головний піарник, а також цензор патріархії Володимир Легойда.
З притаманною йому прямотою патріарх висловив прямо в очі Путіну все, що він думає про «майбутнє нашого президента». Зрозуміло, зал завмер, коли Кирил попередив: «Я абсолютно відкрито повинен сказати як Патріарх, який покликаний говорити правду, не звертаючи уваги ні на політичну кон'юнктуру, ні на пропагандистські акценти...» Ось він, «борг патріаршого печалування», згаданий в статуті РПЦ МП, тобто борг предстоятеля церкви заступатися перед сильними світу цього за гнаних, неправедно гноблених, в'язнів сумління. «Невже скаже про політв'язнів?» - промайнуло в голові. Але нічого несподіваного не сталося, «патріарше печалування» знову не відбулося.
З граничною прямотою патріарх сказав «про те, що величезну роль у виправленні цієї кривизни нашої історії (лихих 90-х. - Ред.) зіграли особисто Ви, Володимире Володимировичу. Я хотів би Вам подякувати. Ви колись сказали, що Ви працюєте, як раб на галерах, - з тією лише різницею, що у раба не було такої віддачі, а у Вас дуже висока віддача».
Ну що ж, придивімося уважніше до цієї «кривизни нашої історії» і до того, які плоди ця кривизна принесла особисто громадянинові РФ Гундяєва Володимиру Михайловичу, нареченим у чернецтві Кирилом.
З граничною прямотою патріарх сказав «про те, що величезну роль у виправленні цієї кривизни нашої історії (лихих 90-х. - Ред.) зіграли особисто Ви, Володимире Володимировичу. Я хотів би Вам подякувати. Ви колись сказали, що Ви працюєте, як раб на галерах, - з тією лише різницею, що у раба не було такої віддачі, а у Вас дуже висока віддача».
Ну що ж, придивімося уважніше до цієї «кривизни нашої історії» і до того, які плоди ця кривизна принесла особисто громадянинові РФ Гундяєва Володимиру Михайловичу, нареченим у чернецтві Кирилом.
Стартовий і фінішний капітали
Початок бізнесу В.М.Гундяєва було покладено в 1992-1994 роки. Найбільше досьє на цей бізнес склав доктор історичних наук Сергій Бичков, який оприлюднив не один десяток статей, переважно про тютюновий бізнес майбутнього патріарха. Жодна з його публікацій не була офіційно спростована, багато в чому Кирил визнав, що факти, зібрані Бичковим, відповідають дійсності.
Сигарети
У 1993 році за участю Московської патріархії виникла фінансово-торговельна група «Ніка», віце-президентом якої став протоієрей Володимир Верига - комерційний директор Відділу зовнішніх церковних зв'язків (ВЗЦЗ МП), яким керував Кирило. За рік при Уряді РФ і при ВЗЦЗ МП з'явилися дві «паралельні» комісії з гуманітарної допомоги: перша вирішувала, яку допомогу можна звільнити від податків і акцизів, а друга - ввозила цю допомогу за церковною лінією і продавала комерційним структурам. Таким чином, більша частина допомоги, звільненої від податків, поширювалася через звичайну торговельну мережу, за звичайними ринковими цінами. По цьому каналу тільки в 1996 році ВЗЦЗ МП ввіз в країну близько 8 мільярдів сигарет (дані урядової комісії з гуманітарної допомоги). Це завдало серйозної шкоди «тютюновим королям» того часу, мусили платити мита й акцизи і тому програвали у конкурентній боротьбі ВЗЦЗ МП, - вважається, що вони й «замовили» інформаційну кампанію з викриття бізнесу Кирила. За твердженням Бичкова, коли Кирил вирішив вийти з цього бізнесу, на митних складах залишалося «церковних» сигарет більш ніж на 50 млн доларів. У кримінальній війні за ці сигарети був убитий, зокрема, помічник депутата Жириновського на прізвище Дзень. А ось лист Державного митного комітету РФ на адресу Московського митного управління від 8 лютого 1997 року щодо «церковних» сигарет: «У зв'язку із зверненням Комісії з питань міжнародної гуманітарної і технічної допомоги при Уряді РФ та рішенням голови уряду від 29.01.1997 за № ВЧ-П22/38 дозволяю митне оформлення тютюнових виробів в установленому порядку зі сплатою тільки акцизного збору, що надійшли на митну територію до 01.01.97, згідно з рішенням вищезазначеної Комісії».
Ось, власне, відтоді і закріпився за митрополитом Кирилом новий титул - «Тютюновий» (втім, зараз його так вже не титулують). Тепер його прийнято називати «Лижнег» - з легкої руки православних блогерів, які звернули увагу на величезне значення в житті й діяльності Кирила його захоплення гірськими лижами (це захоплення обслуговують вілла в Швейцарії і особистий літак, а на Красній Поляні воно допомагає закріплювати неформальні стосунки з сильними світу цього).
Пікантності тютюновому бізнесу Кирила додає той факт, що в православ'ї куріння вважається гріхом: воно і насправді є згубним для здоров'я і життя людини. Сам Кирило так спробував виправдати свою участь у цьому бізнесі: «Люди, які цим займалися, не знали, що ж робити: спалити ці сигарети чи відправити їх назад? Ми звернулися до уряду, і він виніс рішення: визнати це гуманітарним вантажем і надати можливість його реалізувати». Представники уряду категорично спростували цю інформацію, після чого патріарх Алексій II ліквідував комісію ВЗЦЗ МП і створив нову Комісію РПЦ МП з питань гуманітарної допомоги на чолі з єпископом Алексієм (Фроловим).
Нафта
Але повернімося в «лихі роки», коли виникла «кривизна нашої історії». Крім згаданого фонду «Ніка», ВЗЦЗ МП виступив тоді засновником комерційного банку «Пересвет», АТ «Міжнародне економічне співробітництво» (МЕС), АТ «Вільне народне телебачення» (СНТ) і ряду інших структур. Найбільш дохідним бізнесом Кирила після 1996 року став експорт нафти за лінією МЕС, звільнений на прохання Алексія II від митних зборів. Кирила в МЕСі представляв єпископ Віктор (П'янков), який нині проживає як приватна особа в США. Річний обіг компанії склав у 1997 році близько $2 млрд.
Зважаючи закритість цієї інформації, зараз важко зрозуміти, чи продовжує Кирило брати участь у нафтовому бізнесі, проте є один вельми промовистий факт. За кілька днів до початку військової операції США проти Саддама Хусейна в Ірак літав заступник Кирила єпископ Феофан (Ашурков).
Морепродукти
За повідомленнями «Порталу-Credo.Ru», в 2000 році отримали розголос дані про спроби митрополита Кирила вийти на ринок морських біоресурсів (ікра, краби, морепродукти) - відповідні урядові структури виділили заснованій ієрархом фірмі (АТ «Регіон») квоти на вилов камчатського крабу і креветок (загальний обсяг понад 4 тисяч тонн). За даними калінінградських журналістів, митрополит Кирил, як правлячий архієрей єпархії РПЦ МП у Калінінградській області, брав участь в автомобільному СП в Калінінграді. Характерно, що Кирил, навіть ставши патріархом, не призначив єпархіального архієрея на Калінінградську кафедру, залишивши її під своїм прямим управлінням.
Розкіш
У 2004 році науковий співробітник Центру досліджень тіньової економіки при РДГУ Микола Мітрохін випустив монографію про тіньову економічну діяльність РПЦ МП. Вартість активів, які контролював митрополит Кирил, оцінювалася в цій роботі в $1,5 млрд. За два роки журналісти «Московских новостей» спробували переоблікувати активи глави церковного МЗС і дійшли до висновку, що вони налічують уже $4 млрд.
А за інформацією The New Times, в 2002 році митрополит Кирило купив пентхаус у «Будинку на набережній» з видом на храм Христа Спасителя. Це, до речі, «єдина квартира в Москві, зареєстрована саме на митрополита за його мирським прізвищем Гундяєв, про що є відповідний запис у кадастровій відомості».
Ще один атрибут цього життя, який став предметом широкого обговорення, - годинник Breguet вартістю близько 30 тисяч євро, які зняли на лівій руці патріарха поруч з чернечими чотками українські журналісти. Сталося це наступного дня після того, як Кирило пишномовно віщав у прямому ефірі головних українських телеканалів: «Дуже важливо навчитися християнській аскезі... Аскеза - це здатність регулювати своє споживання... Це перемога людини над хіттю, над страстями, над інстинктом. І важливо, щоб цю рису мали і багаті, і бідні».
Притчею во язицех стали і розкішні кортежі патріарха Кирила, і послуги охорони з ФСО, якими він користується. У Москві, коли їде патріарх, перекриваються всі вулиці на його шляху, що, природно, викликає масове обурення автовласників. В Україні ж півкілометрові кортежі Кирила абсолютно шокували місцевих жителів: у сусідній країні навіть президент їздить набагато скромніше.
Треба, щоправда, віддати належне Кирилові: для офіційних візитів він фрахтує літаки компанії «Трансаеро», а особистим авіапарком користується тільки в особистих цілях.
Окрема і майже невичерпна тема - палаци і резиденції патріарха. Кирил прагне і в цій справі не відставати від перших осіб держави. Його постійною житловою резиденцією вважався новозбудований палац у Передєлкіно, заради якого знесли кілька будинків місцевих жителів. З вікон електричок Київського напрямку він виглядає як великий російський терем - на зразок Теремного палацу в Кремлі. Кирилу там не подобається: тривожить близькість залізниці. Тому нинішній патріарх розпорядився заново опорядити палац у Даниловому монастирі, який і раніше не виглядав бідно. Не минулося без скандалів і на будівництві патріаршого палацу в Геленджику, поруч з легендарним «палацом Путіна» в Прасковіївці. Як і у випадку з Путіним, палац патріарха викликав в першу чергу обурення місцевих екологів: він побудований на території заповідника, під час будівництва було вирубано багато дерев, занесених у Червону книгу, а територія палацу перекрила для місцевих жителів вихід до моря. Патріарші резиденції є і в усіх більш-менш великих монастирях Росії.
Вивезення капіталу благословляється
Але повернімось у Данилів монастир. Після того як глава путінського штабу Говорухін вимовив чудові високодуховні слова про те, що за Путіна корупція в Росії набула нарешті цивілізованих форм, вже не здається дивним, що патріарх Кирил вітає відтік капіталів з Росії (адже і його власні заощадження зберігаються аж ніяк не на батьківщині). «Той факт, - сказав Кирил Путіну, - що сьогодні в Іспанії, коли це одна з процвітаючих країн, масово продається нерухомість іспанцями і масово купується росіянами, - дуже добрий сигнал всьому світові. Країна, яка бідна, в якій криза, не може дозволити собі те, що сьогодні не дозволяють багаті країни».
Фраза хоч і плутана, але зрозуміло, що, з християнського погляду, ми повинні ототожнювати «красиве життя» нуворишів за кордоном зі славою і багатством нашої країни.
Отже, якщо Путін знову президент, як пророкує Кирил, то можна вважати, що «сергіанство» (політика повного підкорення Церкви владі), про яке так тепло відгукнувся в своїй промові чекіст Путін, знову демонструє свої переваги над християнським сповідництвом і мучеництвом. Яких навряд чи може сильно прагнути патріарх, чиє земне життя оберігають співробітники ФСО.
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар