Інституту педагогіки і психології професійної освіти
АПН України
Людська природа не вичерпується лише біологічними та соціальними феноменами, її неможливо пояснити тільки з цих позицій. Коли особистість присвячує, а іноді й віддає своє життя служінню Істині, Красі, Добру наперекір власному страхові чи громадській думці, то вона проявляє природу вищого – духовного порядку. Одним з найважливіших завдань сучасної психології є психологічна підтримка особистості в процесі духовного зростання. У статті висвітлюються результати дослідження соціально-психологічних умов, що сприяють процесові духовного розвитку особистості.
Успішність процесу духовного розвитку особистості залежить як від внутрішніх, психологічних умов, так і від зовнішніх впливів. До внутрішніх умов слід віднести потенціал, з яким дитина приходить у світ і який проявляється з перших років її життя у нахилах та інтересах. Надалі цей потенціал закріплюється у рисах характеру, дається взнаки при виборі життєвих цінностей, принципів і смислів життя.
Зовнішні умови – це особливості сімейного виховання, події дитинства, специфіка спілкування з дорослими, наявність прикладів для наслідування, особливості навчання та професійної самореалізації.
У цілому ж і соціальні, й індивідуально-психологічні умови духовного розвитку слід розглядати у взаємозв’язку, оскільки життя сучасної людини неможливо відокремити від життя сім’ї і соціального середовища.
Дослідження психології духовності у вітчизняній науці здійснювали, зокрема, М. Боришевський, О. Киричук, Ж. Юзвак. Проблемам духовного виховання присвячено праці І. Беха, В. Бондаровської, М. Боришевського, І. Зязюна. Духовний розвиток особистості відображений у працях таких вчених, як А. Адлер, Р. Алперт, В. Артюнов, А. Гармаєв, С. Гроф, О. Климишин, О. Киричук, Г. Мурніна, О. Олексюк, Т. Пашукова, Г. Райх, К. Роджерс, О. Семашко, В. Сивков, Н. Хомутинникова.
Мета статті полягає у виокремленні соціально-психологічних умов, які сприяють процесові духовного розвитку особистості, конкретизації особливостей духовного становлення сучасної людини.
Для виявлення соціально-психологічних умов і факторів активізації духовного розвитку особистості ми проводили анкетування і спостереження за особливостями життєвих доль сучасних духовних лідерів – керівників громадських організацій, діяльність яких носить духовно спрямований характер, діячів науки, мистецтва, релігії тощо. До запитань поданої нижче анкети, а також тих, що становили основу інтерв’ювання, включалися такі, за допомогою яких можна було з’ясовували, коли саме відбулося усвідомлення власної духовної позиції, місії особистості, які фактори та події дали поштовх до активізації її духовного зростання, які духовні вчення, релігійні чи філософські ідеї є для неї найбільш прийнятними. Були також запитання, спрямовані на виявлення психологічних ознак, притаманних високодуховним особистостям, і закономірностей, підтверджених власним досвідом респондентів.
Адресація кожної наступної анкети здійснювалася з рахуванням відповіді попереднього респондента на запитання № 8: кого з історичних постатей та сучасників Ви вважаєте духовно розвиненими особистостями? В цілому анкетуванням було охоплено 412 осіб.
Анкета
Шановний добродію!
Дякуємо Вам за коректні відповіді, врахування яких сприятиме створенню умов для духовного розвитку молоді.
Прізвище, ім’я, вік
Місце роботи, посада
Сфера діяльності, в якій маєте змогу найповніше реалізовувати власний духовний потенціал
Ваші телефони
Чи дозволяєте Ви використовувати отримані дані з посиланням на Вас?
1. З якого моменту життя Ви відчули (зрозуміли, усвідомили) власні духовні потреби?
2. Чи замислювалися Ви в роки раннього дитинства над глобальними проблемами, над розв’язанням таких суперечностей світу, як життя і смерть, бідність і багатство тощо?
3. Ваша улюблена в дитинстві
казка
гра
пам’ятна мрія
4. Які головні події, зустрічі (можливо, сни) мали суттєвий вплив на Ваше духовне становлення?
5. Перша література духовної спрямованості, яка Вас зацікавила
6. Які духовні вчення, ідеї для Вас найбільш прийнятні?
7. Які провідні ознаки притаманні, на Вашу думку, високодуховній особистості?
8. Кого з історичних постатей та сучасників Ви вважаєте духовно розвиненими особистостями?
9. Чи супроводжувався Ваш духовний розвиток вищими переживаннями, екстатичними станами, видіннями, розкриттям незвичайних здібностей? (Необхідне – підкреслити)
10. Чи вважаєте Ви своє життя актом служіння, здійснення певної місії, своєрідним твором мистецтва? (Необхідне – підкреслити)
Серед респондентів були відомі широкому загалу філософи - академіки Іван Зязюн, Василь Кремень, В’ячеслав Кудін; видатні педагоги і громадські діячі - Тадеуш Новацький (Польща), академік Неля Ничкало, автор книги „Бездуховність” Кирил Георгієв Попов (Болгарія). Близько третини опитаних побажали, щоб їх імена не називалися при оприлюдненні результатів анкетування.
Узагальнення відповідей на перше запитання показало, що 68 % опитуваних усвідомили свої духовні потреби у віці 7 - 23 років, переважно внаслідок замислення над долями людей, осягнення власного життєвого призначення. Таким чином, ідеали, смисли і цінності, засвоєні у ранньому дитинстві, справляють вплив на подальше духовне зростання особистості. Значна частина опитаних відчула поклик до духовності як внутрішню потребу, поклик душі, прояв сили, народженої зсередини. У інших респондентів таке усвідомлення відбувалося під впливом важливих життєвих подій і припадало на періоди близько 28 - 36 років, а також 41 - 48 років.
У відповідях на друге запитання 78 % опитуваних зазначили, що проблеми життя і смерті, воєн, смислу життя тощо хвилювали їх ще в дитинстві. Ці теми тільки у 27 % опитуваних обговорювалися в сімейному колі. Отже, вплив сімейного виховання не має першорядного значення, а лише доповнює природні нахили дитини та особистісні потреби духовного розвитку, які проявляються у дорослої людини з часом.
Узагальнити відповіді на третє запитання (щодо улюбленої казки та гри) не вдалося, бо вони були дуже різними. Спільним для казок та ігор, що згадувалися, була їх гуманістична спрямованість. Серед пам’ятних мрій переважали мрії про безсмертя людей, загальне щастя, розширення можливостей (здатність літати, читати думки інших, бути схожим на видатних історичних та міфічних героїв, святих і пророків). Отже, типовою передумовою формування духовної спрямованості особистості є замислення в роки раннього дитинства над світовими проблемами.
Серед головних подій і зустрічей, що суттєво впливали на духовне становлення (запитання № 4), називалися знайомство в дитячі роки з цікавими особистостями, незвичайні сновидіння, вплив музики і поезії. Відтак, активізація прагнень до духовного розвитку нерідко відбувається завдяки зустрічі з особистістю - носієм високого духовного потенціалу. Така зустріч часто стає доленосною. Звідси зрозуміло, чому навчання духовності за книжками неефективне: бажання духовного зростання можуть активізувати у молоді живі носії духовності.
Першою літературою духовної спрямованості для 32 % були релігійні твори - Біблія, Катехізис; для 21 % - Жива Етика (О. Реріх). Відзначалися й духовні ідеї, сприйняті з класичних творів, що вивчалися на уроках літератури в школі.
На запитання № 6 щодо духовних вчень і найприйнятніших ідей понад 70 % респондентів відповіли, що на перших етапах духовного становлення вони захоплювалися певним ученням (православ’я і католицизму, вченнями Крішни, Будди, Магомета, Бахаї, духовними ідеями Саї Баби, Раджніша, Вівекананди, Ауробіндо, Шрі Матаджі Нірмали Деві, Айванхова, Реріхів, П. Іванова, Такара Сингха і т. д.), але зараз не віддають перевагу жодному вченню, а будують власний світогляд на їх синтезі, гармонійному поєднанні. Перевагу ж віддають ідеям добра, справедливості, милосердя, любові до ближніх. Таким чином, на початку духовного сходження особистість орієнтується на окрему світоглядну систему, а далі збагачується духовним досвідом, синтезує отримані знання, виокремлюючи вищі здобутки як загальнолюдські цінності.
На сьоме запитання щодо провідних ознак, притаманних високодуховній особистості, найтиповішими відповідями були: гуманізм, доброта, увага і повага до людей, здатність вболівати за інших, толерантність, культура, витонченість, естетизм, справедливість, чесність, героїзм, уміння залишатися собою, любов до Бога, усвідомлення своєї життєвої місії, схильність до самотності.
На цікаві роздуми наводять відповіді на запитання № 8. Більшості респондентів неважко було назвати духовних лідерів минулого. Найчастіше згадувалися Зороастр, Піфагор, Платон, Ісус Христос, Мойсей. Проте набагато складніше виявилося назвати духовних лідерів чи духовних особистостей – наших сучасників. Понад 60 % респондентів не назвали жодного. А серед названих найвідоміші – Мати Тереза, Шрі Чінмой, Ліна Костенко, Борис Олійник. Можливо, серед причин такого ускладнення - ідеалізація історичних постатей з часом, а, можливо, вищі вимоги, які людина, як правило, висуває до своїх сучасників. Ще одним поясненням може бути те, що в процесі особистісного зростання духовність від індивідуального надбання перетворюється на спільне надбання людства. Енергія духу неначе перерозподіляється з індивідуального рівня на рівень загальнолюдський. Цьому процесові сприяє, очевидно, підвищення освітнього рівня, адже освічена людина в більшій мірі розвинена інтелектуально. Інтелектуальність у поєднанні з моральністю створює сприятливі умови для духовного зростання.
На дев’яте запитання (вищі переживання, екстатичні стани, видіння, розкриття незвичайних здібностей) 76 % відповіли ствердно. У більшості були яскраві емоційні злети, переживання всесвітньої єдності, усвідомлення себе часткою Абсолюту, бачення себе збоку, з височини. Респонденти, які не зазнали таких переживань, відзначали, що для них важливі наповненість життя новим змістом, духовна самореалізація, зміна кола спілкування.
Відповідаючи на останнє запитання анкети, всі респонденти у тій чи іншій формі дали зрозуміти, що надають змістові життя особливої уваги, вважають, що необхідно свідомо ставитися до всіх подій, сприймати труднощі як життєві уроки.
У ході нашого дослідження проводилися й співбесіди, інтерв’ювання. Узагальнення даних дозволило виокремити особливості соціально-психологічних умов духовного становлення і самореалізації сучасної людини.
Однією з особливостей сучасного історичного етапу є перерозподіл життєвого часу людини. В минулому тяжка фізична праця була необхідною для більшості та забирала чимало часу, що ускладнювало реалізацію духовних прагнень. Нині, коли людство створило стільки матеріальних благ, що нагальної потреби в тяжкій праці не існує, у людей з’явилося набагато більше творчих можливостей. Але численні „спокуси світу” відвертають увагу людини від самовдосконалення, спрямовують її на споживання замість служіння, самовіддачі й творчості.
Сучасна людина відчуває та усвідомлює свою відокремленість від природи. Ця відокремленість пронизує її від фізично-біологічної до соціальної та духовної сутності. Прокидаючись вранці, замість високочастотного співу птахів людина чує низькочастотний гуркіт міста. Згідно з інстинктами, низькі частоти вказують на небезпеку (землетрус, грім, шторм, завивання вітру, гарчання звірів, гавкіт собаки). З цим дисгармонійним настроєм, закріпленим на рівні підсвідомості, людина прямує у світ, який перетворює відповідно до власного внутрішнього світу. То ж чи дивно, що в світі стільки агресії і конфліктів? Для відновлення психологічної рівноваги людина намагається втекти від цивілізації. Усамітнення стає все більш нагальною потребою багатьох людей.
Однією з особливостей сучасного періоду є збільшення обсягу інформації і прилучення людини з перших днів життя до інформаційного простору. З одного боку, людина отримує величезні можливості доступу до подій у світі, а з іншого – ризикує перетворитися на спостерігача, споживача інформації. Якщо раніше духовні лідери роками подорожували планетою, аби донести світло духовних істин до можливих послідовників, то нині будь-яка звістка може бути розповсюджена миттєво в усі куточки світу через Інтернет та засоби масової інформації. Разом із цим, духовний досвід набувається безпосередньо, а значна кількість інформації, що оточує людину, виявляється для неї непотрібною, а іноді й шкідливою. Високодуховну особистість характеризує здатність вибірково сприймати, віднаходити духовні Істини, відокремлювати життєво важливу інформацію від непотрібної.
Наступна особливість духовного зростання сучасної людини полягає в тому, що воно відбувається в період інтеграції духовних знань. Вільне пересування людини по планеті та інформаційна свобода сприяють об’єднанню релігійних поглядів, співставленню вікових традицій, систем самовдосконалення. Зникає й протиставлення науки і релігії, релігії і мистецтва. Прогресивні представники наукового, релігійного та естетичного світосприйняття не звинувачують одне одного, як це було в часи інквізиції чи атеїзму, а шукають взаємопідтримки. Нові досягнення фізики підтверджують старі духовні істини та уявлення про багатовимірність людини і Всесвіту. Духовність об’єднує людство у вищих прагненнях до реалізації ідеалів Істини, Добра і Краси.
Ще одна істотна особливість полягає в тому, що духовність з індивідуального рівня трансформується на рівень загальнолюдський. Подолання неграмотності та прискорена інтелектуалізація переважної частини населення планети призвели до піднесення людства на якісно новий рівень. У стародавні часи людей, здатних сприйняти духовні істини, було обмаль – навчитель міг роками чекати на учня. Мислення ж сучасної людини спрямовується не стільки на задоволення потреб біологічної природи, скільки на задоволення потреб інтелектуального і духовного розвитку. Якщо в минулому ці потреби проявлялися лише у певних духовних лідерів та їх послідовників, то нині духовність усвідомлюється як потреба суспільства і людства в цілому. Людство переживає своєрідне духовне народження.
Особливістю сучасного історичного етапу є й те, що духовний вибір людини не вимагає негайної самопожертви. Захищаючи духовні принципи, людині не обов’язково „йти на багаття”.
Духовна самореалізація може відбуватися у кожну мить повсякденного життя, що перетворює його з буденності на захоплюючу подорож у просторі і часі. Прагнення до здійснення духовного подвигу в сучасної людини може втілюватися, зокрема, через:
Постійне самовдосконалення, побудову досконалішого життя відповідно до загальнолюдських духовних ідеалів та цінностей.
Духовне виховання власних дітей. З перших днів життя доцільно знайомити дитину з героями духовної історії людства, ретельно підбирати розповіді та казки гуманістичного спрямування.
Допомогу тим, хто її потребує. Ця допомога може бути не тільки матеріальною. Іноді життєво необхідним для людини є виявлення уваги, турботи про неї.
Наповнення інформаційного простору високодуховними ідеями, творами мистецтва.
Сальвадор Далі розглядав це завдання як війну проти примітивізму. Духовно спрямовані відеофільми, пісні та музика сприяють вдосконаленню зовнішнього світу через перетворення, які вони здійснюють у внутрішньому світі людини.
Збільшення порозуміння між людьми різних поглядів, традицій. Сприяє цьому поширення психологічних знань, залучення громадян до гуманістично спрямованих тренінгів, конференцій і семінарів задля віднайдення й утвердження спільних інтересів різних верств населення.
Об’єднання людства навколо міжнародних проектів, орієнтованих на пошук перспектив спільного розвитку. Ще 30 - 50 років тому люди вірили, що війни, голод і бідність залишаться у ХХ столітті. Ця віра додавала наснаги, життєвих сил. Нині ж перспективи, що розкриваються у багатьох відеофільмах, призводять до зневіри, байдужості, до життя „сьогоднішнім днем”. Глядачі поступово звикають до того, що й через тисячоліття людина залишиться з вадами, притаманними їй нині. Так, командири зоряних ескадр знищують собі подібних та інопланетян.
У характері героїв майбутнього зображується жадібність, зухвальство, підступність. Замість здорового способу життя пропагується паління та наркоманія. Зрозуміло, що з такими характеристиками на людину чекає не процес мирного освоєння космосу, а деградація і самознищення. Зважаючи на це, особливої актуальності набуває окреслення перспектив духовного майбуття людства, реалізація міжнародних духовно орієнтованих проектів, пов’язаних із збереженням екології, створенням у різних країнах умов, сприятливих для духовного розвитку людини.
Узагальнення викладеного матеріалу дозволяє зробити такі висновки:
1. Сучасні соціально-психологічні умови духовного зростання особистості пов’язані зі збільшенням обсягу інформації та залученням людини до інформаційного простору, в якому високодуховну особистість характеризує здатність вибіркового сприйняття, віднайдення духовних Істин, відокремлення життєво важливої інформації від другорядної.
2. Духовне зростання сучасної людини відбувається в період інтеграції духовних знань, коли духовність з індивідуального рівня трансформується на рівень загальнолюдський.
3. На сучасному історичному етапі духовний вибір не вимагає від людини негайної самопожертви. Прагнення здійснити духовний подвиг може втілюватися, зокрема, через: постійне самовдосконалення, побудову життя відповідно до загальнолюдських духовних принципів; духовне виховання власних дітей; допомогу тим, хто її потребує; наповнення інформаційного простору високодуховними ідеями, творами мистецтва; збільшення порозуміння між людьми різних поглядів, традицій; об’єднання людства навколо міжнародних проектів, спрямованих на пошук перспектив розвитку.
Виокремлені в ході дослідження соціально-психологічні умови, сприятливі для процесу духовного розвитку особистості, було покладено в основу розробки авторської системи психолого-педагогічного забезпечення процесу духовного зростання учнівської молоді [9].
Подальші перспективи досліджень у цьому напрямі можуть бути пов’язані з пошуком нових ефективних методів активізації і психологічної підтримки процесу духовного розвитку особистості.
Література:
1. Боришевський М. Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина / Педагогіка і психологія, № 1 (14) 1997, Науково-теоретичний та інформаційний журнал АПН України. - С. 144 - 150.
2. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.
3. Гегель Г. В. Феноменология духа // Собр. соч.: В 14 т. - М.: Соцэкгиз, 1959. - Т. 4. - 440 с.
4. Гроф С. Духовный кризис: Статьи и исследования. - М., 1995. - 255 с.
5. Гуманістична психологія: Антологія: В 3-х т. Т. 2: Психологія і духовність: (Світоглядні аспекти гуманістично зорієнтованих напрямів у сучасній західній психології) / Упоряд.: Г. Балл, Р. Трач. – К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ. - 2005. – 279 с.
6. Зязюн І. А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Наук.-метод. посіб. - К.: МАУП, 2000. – 312 с.
7. Кирил Георгиев Попов. Бездуховността. Университетско изд. „Св. Климент Охридски”, София, 1998 г. – 288 с.
8. Максименко С. Д. Генезис существования личности.: - К.: Издательство ООО „КММ”, 2006, - 240 с.
9. Помиткін Е. О. Психологія духовного розвитку особистості. - Монографія. - К.: Наш час. - 2006. - 280 с.
10. Пашукова Т. І. Изменения смысла жизни и духовное преобразование человека // Смысл жизни и акме: 10 лет поиска: В 2 ч. / Под ред. А. А. Бодалёва, Г. А. Вайзер, Н. А. Карповой, В. Э. Чудновского. Часть 2. М.: Смысл, 2004. – 224 с.
11. Роджеpс К. Взгляд на психотеpапию. Становление человека. - М.: Изд. гpуппа „Пpогpесс”, Унивеpс, 1994. - 480 c.
12. Юзвак Ж. М. Духовний розвиток особистості: проблеми, гіпотези, теоретична модель // Духовність і художньо-естетична культура. Уряду України, Президенту України, законодавчій, виконавчій владі. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. Міжвідомчий науковий збірник / А. І. Комарова, Ю. П. Богуцький та ін. – Київ: Науково-дослідний інститут „Проблеми людини”, 1999. – Том 14. – С. 123 - 129.
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар