Украина стоит на пороге колоссальных изменений, - Олег Соскин

Опубліковано 7 вер. 2015 р.
В ближайшее время Украину ожидают большие изменения и хаотическая структура управления, которые затронут как чиновников и олигархов, так и простых украинцев.

Об этом в эфире UKRLIFE.TV рассказал политолог Олег Соскин.

Мінські угоди не є обов’язковими для України, оскільки не ратифіковані у парламенті

10.09.2015, УНІАН

Мінські угоди не є обов’язковими для України, оскільки не ратифіковані у парламенті, і представник України на переговорах у Мінську Леонід Кучма не був уповноважений їх підписувати, відповідно до розпорядження президента України Петра Порошенка. 

Про це заявив на прес-конференції УНІАН екс-суддя Конституційного суду України, перший генеральний прокурор України Віктор Шишкін.
«Про Мінські угоди недаремно кажуть, що це «договорняк», а не домовленості», - вважає він.
«Відповідно до цих домовленостей ми беремо на себе зобов’язання щодо якогось міжнародного документу. Проте, у 9 статті Конституції написано, що зобов’язання для України є обов’язковими, якщо цей міжнародний документ ратифікований Верховної Радою. Міжнародні договори стають нашим національним законодавством, якщо згоду на обов’язковість надав парламент», - зазначив Шишкін.

«Хтось може сказати, що у нас Мінські угоди ратифіковані,чи ратифіковані вони парламентом Росії, тоді стоїть питання в тому, чого Путін має їх виконувати?», - нарікає він.
Також екс-суддя Конституційного суду вважає, що представник України в трьохсторонній контактній групі не мав права підписувати будь-які документи.
«У відповідному розпорядження президента Петра Порошенко щодо надання повноважень Леоніду Кучмі на мінських переговорах написано, що Кучмі надаються повноваження лише представляти Україну, а не підписувати що-небудь», - нарікає він.
 
Також за словами Шишкіна, у цьому розпорядженні зазначено, що Кучма на переговорах діє на громадських засадах.
«Давайте на громадських засадах організуємо суботник для прибирання Європейської площі, хіба на громадських засадах держава до чогось зобов’язується? Я не знаю як це на громадських засадах підписувати міжнародні договори», - додав екс-суддя КСУ.

Порошенко, Гройсман и Яценюк смоются, а лохи будут отдавать миллиардные кредиты?

21.04.2015, Олег Соскин, глава Украинской Национальной Консервативной партии  

Украина получила от Европейского союза очередной кредит в размере 250 млн евро — как первую часть от общей суммы кредита в 610 млн евро. Кредит выдан на 10 лет под 0,519% годовых. То есть всего Украина должна выплатить за 10 лет 31,66 млн евро процентов по этому кредиту. Однако, в средствах массовой информации почему-то этот кредит называют «макрофинансовой помощью».

Опять дурят украинцев. Никакая это не помощь, и через 10 лет надо будет возвращать уже не 610 млн, а 641,66 млн евро. Кто будет отдавать эти деньги? Как их отдавать? Сейчас, чтобы рассчитаться с предыдущими долгами руководство страны осуществляет геноцид против 13,5 млн пенсионеров, которых обложили налогами, украли пенсии через механизм девальвации, инфляции и через отсутствие индексации, хотя параллельно происходит процесс повышения арендных ставок с учетом инфляции.

Ограбили пенсионеров, ограбили всех украинцев, ввели новые налоги — 2% на покупку валюты, обложили налогом личную недвижимость, ввели налог на пенсии, на автомобили, мобильные телефоны, на покупку украшений, на импорт товаров. Введены драконовские санкции на покупку жилья, уничтожена солидарная пенсионная система, разрушены банки, ликвидировано более 40 банков, одновременно уничтожена частная пенсионная накопительная система, страховые компании находятся на фазе издыхания.

При этом страна живет только за счет кредитов — от МВФ набрали в 2014 году 4,6 млрд долларов и в 2015 году 5 млрд долларов, в среднем под 3-4% годовых, взяли миллиардные кредиты от США, Европейского Союза, других стран и международных финансовых организаций. Теперь опять взяли кредит от ЕС, и придумали назвать его помощью, хотя никакая это не помощь.

Кто будет отдавать эти деньги? Нынешние правящие группы смоются с Украины, как смылся Янукович и Азаров, как не посажены в тюрьму ни Кучма, ни Пинчук, ни Медведчук, ни Кравчук, все они на свободе. Теперь произойдет то же самое. Порошенко сбежит, своих детей он уже отправил в Великобританию учиться, Яценюк сбежит вместе с Терезией куда-нибудь в Израиль к хасидам из династии Гур, туда же Гройсман смоется, внук чекистов. А в Украине останутся лохи-украинцы, биомасса, пожертвовавшая своими детьми, ведь тысячи украинцев погибло, десятки тысяч раненых и калек.

А миллиардеры, все эти ахметовы, ефремовы, фирташи, пинчуки, суркисы, григоришины, буряки, тигипки, клюевы — все они удерут. Сколько же можно лохами быть? Не надоело, что вас каждый раз «одевают»? Только фамилии драконов меняются, а сами драконы становятся все более жестокими, наглыми, коварными. Раньше были драконы мародеры януковичи, а теперь — трупоеды Порошенко, Яценюк, Гройсман. И все происходит под прикрытием, что Путин нападет. Если Путин захочет, он и так нападет. Но надо хотя бы своих драконов уничтожить, до кого руки сейчас дотянутся. Если мы своих драконов-трупоедов не уничтожим, то и Путина дракона, кремлевского чекиста-кагебиста не победим.

Нынешняя власть готова отдавать целые куски Украины

26 вер. 2014,  UKRLIFE.TV

Существующая в Украине власть готова отдавать части территории Украины нашему генетическому врагу лишь бы сохранить себя и существующую в Украине олигархическую модель. Об этом в эфире UKRLIFE.TV рассказал директор Института трансформации общества Олег Соскин.

«Ситуация в Украине заморозилась, мы имеем ситуацию замороженой войны. По сути, мы потеряли за этот период времени Крымский полуостров (Таврию), нашу коренную землю Руси, мы потеряли Корсунь (московское название Севастополь), где крестился Равноапостольный князь Владимир, мы потеряли скифско-арийскую колыбель Руси, у нас ее отобрала неандертальская агломерация под названием Российская Федерация, Московия.

Правящие элиты с этим смирились, и уже об этом никто не говорит. Потому что мы потеряли еще и целый кусок степи в районе Донбасса, кусок Донщины, - Лугандонию, хоть кто-то говорит, что нельзя так называть, но в принципе это Лугандония во всех своих смыслах. Там формируется хищнический милитарный анклав.

Нынешняя власть в лице Порошенко и его окружения оказалась не способной не только к тому, чтобы вернуть наш Корсунь и Таврию, но они отдали бандиту Путину еще целый кусок нашей территории, и Порошенко решил вести переговоры с бандитами и с московским агрессором.

Таким образом идет фактически структуризация данного анклава, как это было сделано в Приднестровье, в Азербайджане, когда у него Нагорный Карабах забрали, в Грузии, когда у нее забрали Абхазию и Осетию. То есть у нас забирают куски нашей территории, режут наше тело Руси-Украины. А мы молчим. Мы видим, что нынешняя власть готова для сохранения кланово-олигархической системы отдавать целые части Руси-Украины нашему генетическому врагу», - отметил Олег Соскин.

По его мнению, для того, чтобы Украина не стала жертвой Российской Федерации, надо было в ступать в НАТО.
«Если во главе страны стоят импотентные неудачники, клептоманы, казнокрады, воры, которые говорят, что по-другому действовать сейчас нельзя, чем идти на переговоры с бандитами, то их надо убирать. Я еще в 90-х годах предупреждал, что Российская Федерация — это наш генетический враг, и если мы не вступим в НАТО, этот враг рано или поздно на нас нападет.

Я предупреждал, что для того, чтобы сохранить Украину, нам надо войти в НАТО. В результате я все время поддавался разным агрессивным актам, в том числе в меня, как в президента Буша, бросали сапогами с полутора метров, устраивали мне агрессивные митинги, угрозы. Но тем не менее я предупреждал, что так будет, и те, кто меня не слушал, оказались не правы», - отметил О.Соскин.

Если Порошенко не изменит модель поведения, президентом ему быть не долго, - Олег Соскин

19 июня 2014  

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

В Украине в последнее время, особенно в Донецкой и Луганской областях, происходят странные вещи. С одной стороны президент Порошенко все время говорит о том, что у него есть какой то план восстановления мира. Но с другой стороны, мы видим, что бои в этих двух областях становятся все более жестокими и кровопролитными. Таким образом, Порошенко говорит о мире, а война в Донецкой и Луганской областях приобретает перманентный характер. Это уже не просто какие-то локальные столкновения, а война по всему фронту. При чем это война, которая ведется в чертогах города, а не на открытой местности.

В этой связи нужно говорить, что Порошенко либо говорит неправду, то есть он говорит о мире, а на самом деле отдаются совершенно другие приказы, или же он просто не контролирует ситуацию на Востоке. То, что происходят боевые действия со стороны Вооруженных Сил Украины — это важно. Это хорошо, поскольку есть агрессия со стороны Российской Федерации, которую надо отражать. Но плохо то, что мы все время видим в информационном пространстве ложь, которая исходит от Порошенко и его окружения.

В условиях открытого информационного пространства такая политика иезуитства, когда цель оправдывает средства а слова нужны для того, чтобы прикрывать свои действия, не приемлима, она была хороша для периода вертикально детерминированной иерархии. Для нынешней жизни, когда мир перешел в эпоху Интернет-информационного развития, когда все члены всей земли имеют доступ к любым источникам информации, такая политика тайны и лжи чрезвычайно опасна для государства, в котором происходят драматические события и ведется война.

Очень плохо, что Порошенко и руководство страны — Турчинов, Яценюк и лидирующие партии — не дают правильной оценки характера войны. Вместо того, чтобы называть вещи своими именами, что Украина ведет войну с Российской Федерацией, как агрессором, которая осуществила аннексию двух территориальных субъектов, говорят о каких-то террористах и антитеррористической операции. Это полная чушь, поскольку надо говорить, что мы ведем открытую войну с очень мощным, коварным, жестоким противником, который воюет с нами не традиционным способом, с помощью наемников, частных армий, поддерживает их, обеспечивая оружием, людскими ресурсами, информационной, законодательной, внешнеполитической, финансовой, экономической, социальной поддержкой. При этом Украину постоянно шантажируют возможностью введения регулярной армии Российской Федерации, которая, к сожалению, пока что имеет преимущество над украинскими вооруженными силами, разрушенными специально Януковичем и его бандой, как агентами Кремля.

Поэтому можно сделать вывод, что война нарастает, а Порошенко дезориентирует украинское общество, он думает, что ему удастся победить в этой войне минимальными ресурсами и узкими группами населения, хотя на самом деле война может длится 5, 7, 10 лет. Надо говорить о том, что для того, чтобы победить Российскую Федерацию в этой войне и вернуть оккупированные территории Украины (в том числе оккупированные и раньше — Таганрог, Стародубщину, Кубань), нам понадобится мобилизация всего населения, народа, нации. Это требует от нас колоссальных усилий.

Уже неоднократно я и другие говорили о том, какие действия нужно предпринять, чтобы победить. К сожалению, Порошенко этих действий не осуществляет. Самое главное, что он не делает экономических и финансовых трансформаций. Наоборот, все его действия подчинены укреплению собственного режима. При этом подбор кадров, который осуществляет Порошенко вместе с отцом — очень сомнительный. Поэтому мы должны ожидать ухудшения ситуации, о чем свидетельствуют все финансово-экономические показатели Украины. Это говорит о том, что Порошенко президентом будет не долго. Поскольку он не делает решительных реформ и трансформаций, поскольку он постоянно скрывает правду, лицемерит, ведет себя как человек, который преследует свои узкокорыстные цели и отсекает народ от принятия решений, то надо ожидать, что в целом в стране революционный кризис будет нарастать. Особенно это подтверждают последние назначение — глав НБУ, ГПУ, МИД. Если Порошенко будет действовать и дальше в таком ключе, то надо ожидать кардинального ухудшения ситуации. Можно говорить, что в этой войне, если Порошенко и дальше будет так ее вести, мы победы не одержим, потому что каждый день идет разрушение финансово-экономического потенциала народно-хозяйственного комплекса Донбасса. Приближается время, когда он будет разрушен полностью, когда местное население придется брать на полное содержание, и оттуда будет большой отток беженцев — в Украину, Российскую Федерацию и другие страны. Как-никак, это 7 млн населения. Подобная ситуация будет наблюдаться и в Крыму, где тоже будет депрессивное финансово-экономическое положение.

Поэтому если Порошенко хочет быть президентом страны, ему надо проводить открытую публичную прозрачную политику, а не пробовать выстраивать какие-то клановые тайные схемы. Такая политика добром ни для него, ни для страны не закончится, революционный кризис усилится и начнется новый этап революции. И репрессиями эту революцию погасить не удастся, это все равно, что бензином заливать пожар.

Джерело

Яценюк станет худшим из украинских премьер-министров

28.03.2014, Олег Соскин, директор Института трансформации общества

 Яценюк, похоже, еще больший лжец, чем Азаров. Зачем Шустер делает такие передачи, кому нужны эти лживые монологи? Что это — пиар, промоушин Яценюка на Первом Национальном канале? Такого безответственного, не профессионального человека, как Яценюк, сложно себе представить. Говорит заяложенные вещи, которые он говорил в Верховной Раде и на всех заседаниях Кабинета Министров.

Вместо того, чтобы уменьшать налоги, упрощать систему, дать людям возможность зарабатывать деньги, снять запрет для городов пользоваться своими деньгами, позволить им открывать счета в коммерческих банках, чтобы казначейство не воровало деньги громад, вместо того, чтобы прекратить девальвацию гривны, вместо того, чтобы сократить дефицит бюджета, сократив финансирование карательно-полицейских служб, вместо того, чтобы уравновесить всю систему, прекратить со стороны Национального банка выдавать рефинансирование коммерческим банкам, прекратить продавать валюту на межбанке по фиктивным импортным контрактам, вместо того, чтобы расформировать и сократить все бюрократические органы, в первую очередь налоговую администрацию, прокуратуру, суды, милицию, государственную исполнительную службу, Яценюк рассказывает абсолютно примитивные вещи о дефиците, о долгах, о том, что надо увеличивать налоги.

Такого демагога и непрофессионала на посту премьер-министра Украина еще не видела. Видимо, это будет наиболее неудачный и провальный премьер-министр с числа тех, кто у нас был за 23 года.

А Шустера надо немедленно выгнать с Первого Национального, как главного организатора, который формирует лживую демагогическую пропаганду в стиле Геббельса и Берии. Чего только стоит тот вред, который Шустер нанес Украине, когда все время прославлял Януковича. А сейчас пригласил диктатора Лукашенко, который целый час лгал в эфире, что он готов стать президентом Украины. Персона, которая убила, уничтожила, бросила в тюрьмы тысячи, десятки тысяч белорусов, теперь рассказывает нам, какой он хороший менеджер, и как хорошо при нем живется белорусам в Белоруссии, которую он превратил в концлагерь.

Сколько мы будем слушать всю эту гадость? Сколько эти шустеры будут нам украинцам промывать мозги, сколько перед нами будет выступать всякая нечисть, которая превращает украинцев в болванов, кнопкодавов, обезьян? Как долго это будет длится?

Уже понятно, что нам нужно двигаться дальше. Нельзя останавливаться на первой волне народной революции. Она смела только верхушку прогнившего бандитского олигархического айсберга. Но к власти пришел другой слой, который хочет занять место Януковича — Капительман-Григян (Тимошенко), Турчинов, Яценюк, партия «Батькивщина», олигархи второй и третьей линейки. Остались Ахметов, Коломойский, Тарута, все, кто за двадцать лет наворовали десятки миллиардов долларов. Именно они виноваты в том, что сегодня Украина находится в состоянии дефолта, финансовой руины, а украинцы стали одним из беднейших народов мира. Мы уже сравнялись с наиболее отсталыми африканскими странами, такими как Чад, Руанда, ЦАР.

 

 

Пока мы не победим клановый олигархат, пока мы не заставим олигархов отдать деньги, не смотря на то какого они ранга, ничего в нашей стране не изменится к лучшему. Главная задача сегодня — изменить кланово-олигархическую модель государства стационарного бандита на европейскую модель народного капитализма, детально мной разработанную. Пока мы этого не сделаем, улучшения в Украине не будет.

Джерело

Как Украина кредит брала

25.03.2014, Александра Кошурникова,  From-UA

Эксклюзивное интервью с экспертами-экономистами о пользе и вреде кредитов для украинской экономики

В марте Всемирный банк объявил, что в текущем году выделит Украине 3 миллиарда долларов финпомощи. Предполагается, что они станут дополнением к существующей программе финансирования украинской экономики.

Ну и есть еще пресловутый, вызывающий постоянные споры кредит МВФ, который маячит на горизонте то ли как спасение, то ли как вестник гибели украинской экономики…

Спасут ли нас обещанные деньги (которые, правда, надо еще получить) и есть ли альтернативные способы решения вопроса? Об этом корреспонденту издания Новости Украины – From-UA рассказали украинский политический деятель, экономист и политолог Олег Соскин и директор донецкого филиала Национального института стратегических исследований Юрий Макогон.

Новости Украины – From-UA: – Здравствуйте, уважаемые эксперты! Как Вы считаете, насколько нам могут помочь деньги, которые собираются предоставить Всемирный банк или МВФ?

Олег Соскин: – Главное, надо помнить, что это все не помощь, это кредиты, а кредиты надо отдавать. Страна и так банкрот — как их отдавать? Надо во что-то вкладывать, чтобы потом вернуть с процентами, а мы знаем, что ни нынешнее руководство, ни прежнее не отличались экономическими знаниями и профессионализмом, чтобы отдавать кредиты. Они умеют только хорошо брать и воровать. К сожалению, в отношении нынешних руководителей у меня очень большие сомнения с точки зрения компетентности и антикоррупционности. Поэтому я вообще не понимаю, зачем брать какие-то деньги. Они только приводят к новым долгам и еще большему бремени. Отдавать-то всем придется. Отдавать через бюджет и налоги. Сегодня и так уже государственный долг почти 79 миллиардов, и никто даже не знает, сколько именно.

Новости Украины – From-UA: – Олег Игоревич, а Украина может сейчас позволить себе не брать кредит?

Олег Соскин: – Может. Очень просто — надо сократить расходы на полицейский карательный аппарат, на бюрократию. Надо сделать бездефицитный бюджет, надо ввести валютный комитет по управлению гривной. Для этого надо убрать клептомана Кубива, Соркина надо привлечь к ответственности за воровство. Надо ввести государственную монополию на торговлю водкой, табачными изделиями, надо упорядочить это все, надо деньги поднять. Налоги отменить.

Надо дать возможность людям заниматься самостоятельным бизнесом, чтобы люди сами себя спасали. То есть необходимо опереться на внутреннюю экономическую модель роста и накопления. А если мы собираемся ввести налоги на депозиты, как Яценюк сказал, то это просто какое-то сумасшествие. То есть они делают все неправильно. Надо убрать коррупционную схему с нефти и газа. Надо посмотреть, где наш газ, который мы добываем — 21 млрд. кубов. Есть огромные источники роста в середине страны — ими надо только воспользоваться. А они хотят делать то же самое, что делалось при Януковиче, при Ющенко.

Хотя этот кредит еще надо получить. Пусть сначала нам его дадут. А для этого придется показать, что не будет коррупционной схемы.

Новости Украины – From-UA: – Юрий Владимирович, а Вы как считаете, помогут нам деньги Всемирного банка и МВФ?

Юрий Макогон: – Вообще-то, деньги помогают любые, тем более у Всемирного банка льготный режим по сравнению, например, с МВФ. Если вы обратили внимание, то, когда речь идет о кредитах МВФ, они выставляют целый ряд условий. Более того, они их контролируют, требуют выполнения. Если вы заметили, раньше некоторые транши были отложены, не реализованы, но сейчас МВФ поставлена другая задача ее политическими создателями и теми, кто имеет наибольшую долю там — США, ЕС, Россия. Именно так они договариваются между собой, эти три составляющие, что они будут оказывать помощь не напрямую, а через МВФ. Но в МВФ достаточно жесткие условия. 

Три миллиарда — это не мало, но это и не много. Вы знаете, что у нас фигурирует цифра, гораздо большая, есть цифра и в 20 миллиардов, и даже запредельная — 36 миллиардов. Но при этом нужно помнить, что мы и так уже в долгах, как в шелках, что у нас остался в наследство очень солидный долг. Правда, в прошлом году мы внесли самый большой возврат МВФ — 14 млрд. В этом году мы должны заплатить почти столько же (меньше на миллиард), но, наверно, этот долг будет реструктуризирован, перенесен на более поздние сроки.

У нас все годы с 2006-го идет отрицательное сальдо внешней торговли — мы завозим товаров каждый год на 7-8 миллиардов больше, чем отправляем на экспорт. У нас зависимость от кредитной иглы и отрицательного сальдо очень серьезно влияет на непродуктивность нашей экономики. Мы не развиваем совершенно внутренний рынок. Мы сидим лишь на той части, которая является явным экспортом — металл, химия, машиностроение, сельское хозяйство, транзитные услуги через нашу территорию. А все остальное, что нам нужно для потребления, завозим.

Причем самое интересное, что завозим продукты питания, которые сами можем производить. Самое плохое, что мы не развиваем импортозамещение, тем самым все время увеличивая разницу между экспортом и импортом в пользу импорта. Совсем недавно у нас изменился курс — гривна стала падать относительно доллара, и это курс, более выгодный для экспортера. Но все эти годы было все наоборот. Мы долго курс доллара держали на восьмерке, а до этого на пятерке.

Новости Украины – From-UA: – Эти деньги предоставляются как целевые или мы свободны тратить их, как посчитаем нужным? Отработан ли у Всемирного банка алгоритм отслеживания, на что пошли эти деньги? Или они просто дают и не следят за применением?

Юрий Макогон: – Да, деньги целевые, и в основном на латание дыр бюджета. В этом самый серьезный недостаток кредитов хоть Всемирного банка, хоть МВФ — они даются государству на бюджет, а бюджет — проедаемый. Не на развитие, не на проекты, насколько я знаю.

Но за тем, чтобы средства пошли по назначению, они следят. Везде нужен отчет, это однозначно. Всегда присутствует миссия, они очень скрупулезно это условие выполняют.

Олег Соскин: – Конечно, отслеживают. Должен быть назначен от Всемирного банка наблюдатель, который мониторит использование кредита, и они должны отчитываться, как тратят эти деньги, выполняется ли та программа, под которую данный кредит был обеспечен. Как она выполняется, правильно ли осуществлены все мероприятия по использованию кредита, по реализации проекта, под который предназначен это кредит. Сейчас уже не удастся внедрить эти коррупционные схемы, как это было раньше.

Тем не менее, ни малый, ни средний бизнес этих денег не получат. Чтобы получить какую-то часть этого кредита на развитие бизнеса, он должен строиться по «белым» схемам, а у нас это может позволить себе только очень крупный бизнес.

Ни малый, ни средний не могут работать "в чистую" в тех условиях, которые сейчас есть. Задушит система налогов, особенно социальная система. Малый и средний бизнес не может выплачивать все зарплаты и вознаграждения людям по белой схеме, потому что он тогда разориться. То есть первое, что надо было сделать, - это изменить социально-пенсионную модель, ввести социальный налог 14 % максимум — тогда бы деньги вышли на поверхность. Сейчас надо деньги бросать только на развитие малого и среднего бизнеса — вот это было бы эффективно.

Новости Украины – From-UA: – Каким образом Украина будет отдавать кредиты, учитывая нашу экономическую ситуацию, когда правительство назвало само себя «правительством камикадзе»? Особенно кредит МВФ, который требует очень жестких условий?

 Юрий Макогон: – Это загадка. Мы не могли отдавать и в предыдущие годы, потому что было отрицательное сальдо внешней торговли. С чего собирались отдавать — загадка. Растратили сейчас золото-валютные резервы — потратили сначала на возврат в 2013 году, потом было много потрачено на интервенцию Нацбанка на удержание курса (бессмысленная была затея). У нас сегодня осталась примерно четверть ЗВР, которые мы имели на начало послекризисного периода.

Олег Соскин: – Его вообще брать не надо. МВФ, вообще говоря, не дает никаких кредитов, в отличие от Мирового банка. Мировой банк дает кредиты под развитие каких-то проектов, инфраструктурных систем и так далее. МВФ дает так называемые связанные валютные свопы — это специальные права заимствования, которые дает безналичная валюта МВФ.

Она легко потом продается на рынках и трансформируется в доллары, евро. Это так называемые деньги, которые даются государству в рамках подписанного соглашения для того, чтобы оно стабилизировало свою систему платежного баланса и поддержку национальной валюты. Взамен государство должно дать в рамках связанного валютного свопа адекватное количество своей валюты или какие-либо другие валютные ценности ликвидные. Обычно такие соглашения действуют 2-3 года.

МВФ дает эти деньги под проценты — выходит обычно 4-5 % годовых. И потом через 2-3 года эти деньги надо вернуть с процентами МВФ, а взамен МВФ возвращает государству валюту или какую-нибудь ценность. Так вот вопрос: как мы договорились брать у МВФ деньги? Что мы отдает взамен? Гривны, как раньше было? Но мы же еще должны вернуть МВФ старые деньги, которые брали — 7 млрд. долларов. В том числе в этом году надо еще вернуть больше 2 млрд. долл. Или же мы даем какой-то другой ликвидный ресурс, потому что была информация, что якобы вывезено скифское золото. Правда это или неправда — вот в чем вопрос. То есть опять все делается тайно, опять все сокрыто мраком, опять ничего не рассказывается. Все так же делается, как и при Януковиче и Ющенко — набрали тогда кучу этих долгов. Поэтому надо провести открытую широкую дискуссию — зачем мы берем эти деньги у МВФ, с какой целью? А потом уже, если дискуссия проведена, причем должны присутствовать все специалисты, которые разбираются в этом, - только после этого надо принимать решение.

Новости Украины – From-UA: – То есть сейчас мы возьмем эти деньги у Всемирного банка, куда-то их направим, но потом окажемся в еще более плохом положении?

Юрий Макогон: – Не куда-то направим, а на социальную поддержку, на развитие каких-то вещей, связанных с реформами, перестройкой правительственных органов и т. д.

Новости Украины – From-UA: – Юрий Владимирович, то есть если эти деньги, даже частично, пойдут на какие-то социальные нужды, то получается, что мы защитим некоторые группы населения?

Юрий Макогон: – Да, но МВФ очень жестко контролирует ситуацию. Они заставят повышать возрастной ценз ухода на пенсию, хотят запретить совмещать пенсионерам работу и получение пенсии. Потребуют убрать различные льготы, в том числе и за проезд, за коммунальные услуги. Всемирный банк тоже четко контролирует свои кредиты. Отдавать придется.

Новости Украины – From-UA: – Олег Игоревич, что Вы скажете, как отдавать будем?
Олег Соскин: – Правительство опять действует кулуарно, по-сектантски. А отдавать будет народ. Через бюджет надо будет отдавать. Опять украдут деньги. Украли же деньги МВФ, которые он дал раньше – 15 миллиардов. Отдаем теперь мы с процентами, причем отдаем, начиная с 2010 года по 5 % годовых, так что уже на эту сумму в 15 миллиардов наросло 20 %. Никто же про это вообще не говорит. А где их брать — эти проценты? Это же надо содрать с малого и среднего бизнеса, налоги увеличить. То есть, как всегда, пострадают рядовые украинцы. 

Джерело

Почему не арестован Бойко? - Олег Соскин

23.03.2014

 Юрий Бойко, враг Украины и украинского народа, снова появился на телеканалах. Это тот, благодаря которому НАК «Нафтогаз» стал банкротом, кто сидел на всех схемах, кто не вылазил с Москвы, кто является чистым московским агентом. А сегодня он начинает рассказывать, что надо делать народу Украины, после того, как сотни людей заплатили своею кровью, были убиты, а тысячи — ранены. И эта мерзость сегодня опять начала вещать нам. Почему он до сих пор не арестован? Ведь, например, Ставицкий, по сравнению с Бойко просто ребенок. Именно Бойко сделал Украину должником и довел до руины. Это один из ближайших слуг Путина. Благодаря таким как Бойко сегодня мы потеряли Крым. На нем лежит вина за это, и за то, что режим Януковича так долго держался.

Возможно, Бойко вылез на телеэкраны, чтобы дать информацию Ставицкому и главе «Нафтогаза» Бакулину, поскольку свидеться с ними не может. Ясно, что существует сговор о том, как отторгнуть от Украины «Черноморнафтогаз». Ясно, что Бойко напрямую связан с сыновьями Януковича — Виктором и Александром. И вместе они работают на Путина и его бригаду.

Бойко — один из архитекторов уничтожения Украины, один из самых близких людей к Азарову, Януковичу, Фирташу, Левочкину, а значит и к Шувалову. Возможно, поэтому на «Интер» опять пришла команда Левочкина, Фирташа, Шувалова? Сейчас уже и Хорошковский наверное приедет. Все это одно змеиное кодло. Почему же СБУ и МВД до сих пор не арестовало Бойко, почему не проведены обыски в его квартирах? Почему не изъяты все документы о преступных кражах?

Бойко хотел сдать нашу газотранспортную систему, подготавливал ее, чтобы принести ее в подарок Путину. Это одна из главных фигур, которая еще Кучмой была поставлена. Корни Бойко лежать еще в Рубежном, когда его поставили директором специального военного завода. А потом именно Бойко участвовал в разграблении Лисичанского нефтеперерабатывающего завода и в передачи его россиянам, «ТНК», структуре Альфа-групп Миши Фридмана. Может, все забыли об этом? Так надо напомнить.

А кто Бойка туда направил? Кучма, другая мафиозная группа. То есть Бойка еще Кучма выращивал. Но сам он напрямую связан с Москвой, с Путиным, Медведевым, Фирташем и с газовыми делами и оборудками, аферами, которые привели к тому, что сегодня Украина должна России за газ. Он — один из конструкторов Харьковских соглашений, которые привели к тому, что сегодня Украина должна много миллиардов за так называемую скидку за газ. Так пусть Бойко и отдает эти деньги. Сколько у него их — четыре, пять миллиардов долларов? Так нужно у него эти деньги вернуть, вместе со Ставицким, с Александром и Виктором Януковичами и Кучмой и Пинчуком, Лвочкиным и Фирташем. Пусть заплатят долг Москве.

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Справка (Источник: ЛИГАБизнесИнформ)
Юрий Бойко

Бывший вице-премьер-министр Украины

Дата рождения: 09.10.1958

Место рождения, образование. Уроженец Горловки (Донецкая область). Имеет два высших образования. В 1981 году окончил Московский химико-технологический институт им.Д.Менделеева (инженер, химик-технолог), а в 2001 году - Восточноукраинский университет (инженер-экономист).

Карьера. С 1981 по 1999 гг. прошел путь от мастера производственного участка до гендиректора химзавода Заря в Рубежном. С 1999 по 2001 гг. был гендиректором АО Лисичанскнефтеоргсинтез (Лисичанский НПЗ). С августа 2001-го по февраль 2002-го - председателем правления АО Укртатнафта (Кременчугский НПЗ).

31 января 2002 года назначен председателем правления НАК Нефтегаз Украины. С июля 2003-го по март 2005 года занимает пост первого зама министра топлива и энергетики - председателя правления Нефтегаза Украины (Сергея Ермилова - в 2003-2004 гг., Сергея Тулуба - в 2004-2005 гг.).

Бойко был председателем Республиканской партии Украины (РПУ). В 2006-м баллотировался в парламент V созыва по списку Оппозиционного блока НЕ ТАК!, созданного на базе СДПУ(о) (лидером был Виктор Медведчук, экс-глава Администрации президента Леонида Кучмы). Блок не набрал достаточного количества голосов избирателей. Тем не менее, господин Бойко все равно оказался в выигрыше: 4 августа 2006 года его назначили министром топлива и энергетики Украины в правительствеВиктора Януковича.

На досрочных парламентских выборах-2007 оказался в проходной части списка Партии регионов. Для этого пришлось отказаться от полномочий главы РПУ и сдать партбилет.

После формирования коалиции в составе Блока Юлии Тимошенко и блока Наша Украина - Народная самооборона оставил пост министра. Его сменил Юрий Продан, получивший портфель по квоте БЮТ.

С марта 2010 года - министр топлива и энергетики Украины в правительстве Николая Азарова. 9 декабря Минтопэнерго и Минуглепром были реорганизованы, и Бойко возглавил Министерство энергетики и угольной промышленности.

24 декабря 2012 г. указом президента Виктора Януковича назначен вице-премьер-министром Украины. 

27 февраля 2014 г. Верховная Рада Украины уволила Бойко с должности вице-премьер-министра. 

Взгляды и оценки. За период управления Нефтегазом Бойко ставили в заслугу улучшение расчетов за природный газ украинскими потребителями, значительное увеличение доходов Нефтегаза и отчислений в госбюджет, прорыв в решении проблемы, связанной с погашением задолженности за газ перед Россией и Туркменистаном. В то же время тогдашняя оппозиция, а затем ставшая властью "оранжевая" команда приписала Бойко участие в построении сомнительных схем поставок российского и среднеазиатского природного газа в Украину. Политические оппоненты экс-министра и ряд экспертов считают, что он непосредственно приложил руку к появлению "украинско-газпромовской" компании Росукрэнерго (РУЭ), контролирующей львиную долю отечественного рынка природного газа, и в адрес которой обрушиваются потоки жесткой критики едва ли не с первого дня существования. 45-процентная доля этого предприятия принадлежит украинскому миллиардеру Дмитрию Фирташу, пребывающему в близких отношениях с Бойко. Настолько близких, что во время своего бракоразводного процесса Фирташ, по данным Украинской правды, даже временно передоверял Бойко свои активы, чтобы не потерять их часть.

Особо жесткие трения у Бойко сложились с экс-главой правительства Юлией Тимошенко. Так, в начале февраля 2008-го на тот момент премьер назвала соглашения, подписанные в 2004 году главой Нефтегаза с РУЭ, примером "самой плохой коррупции" и обвинила Бойко во всевозможных смертных грехах. По ее версии, Нефтегаз брал невыгодные кредиты, имеет огромные задолженности, подписывал "неправильные" документы, "сдал" Росукрэнерго украинские газовые хранилища по смешной цене. В результате, СНБОУ поручил правоохранительным органам провести расследование по факту возможных коррупционных действий при подписании соглашения с РУЭ.

В свою очередь, бывший министр неустанно твердит, что в схеме газопоставок с участием РУЭ нет ничего криминального, и на сегодня она в силу более-менее "демократичной" цены на топливо безальтернативна. А также обвиняет новое руководство Нефтегаза и Кабмин в несанкционированном отборе "чужого" газа из хранилищ и в очередном обострении отношений с российским Газпромом.

Еще раньше, после увольнения с поста главы Нефтегаза, г-н Бойко выступал активным критиком правительств Тимошенко и Юрия Еханурова и нового руководства НАК за "дестабилизацию работы топливно-энергетического комплекса". Очень громко обвинения звучали во время "бензинового кризиса" весной 2005-го, газовых переговоров с РФ и Туркменистаном, парламентских выборов-2006. Критиковал Алексея Ивченко, руководителя Нефтегаза при правительствах Тимошенко и Еханурова, за то, что довел компанию до грани банкротства, и за разрыв газовых договоренностей с Москвой и Ашхабадом.

Неоднократно называл себя противником передачи украинской газотранспортной системы в управление Газпрому, но в то же время выступал за создание консорциума Украиной, Россией и Германией. Неслучайно в апреле 2007-го Бойко был назначен председателем газотранспортного консорциума, договоренность о создании которого между Украиной и Россией появилась еще в 2002 году и к которому в 2004-м согласилась примкнуть немецкая сторона в лице Ruhrgas AG.

Звания, награды. В августе 2004 года "за полное урегулирование задолженности Украины за газ перед Российской Федерацией" Бойко был удостоен звания Герой Украины и ордена "Держава". Также за полное погашение украинской задолженности за газ награжден орденом Туркменистана. Неоднократно в различных отечественных конкурсах и рейтингах признавался лучшим менеджером, лучшим антикризисным менеджером, бизнесменом года.

Семья. Политик женат, воспитывает шестерых детей.

Джерело

Новое правительство готовит налоговый геноцид?

21 марта 2014, Forbes.ua

 «Молодому  неопытному правительству срочно нужны деньги» – так можно коротко описать суть законодательных инициатив нового Кабинета Министров. На следующей неделе, в среду, парламенту будет предложено рассмотреть два альтернативных законопроекта, которыми существенно увеличивается налоговая нагрузка на все отрасли бизнеса.

Один из них – авторства Кабинета Министров зарегистрирован   в парламенте 19 марта. Второй разрабатывается Министерством финансов и будет презентован на заседании правительства в субботу, 22 марта  (текст документа есть в распоряжении Forbes). Если  один из  документов будет одобрен  на заседании парламента, то большинство новых ставок вступят в силу уже с 1 апреля. 

Правительственный проект Закона «О внесении изменений в Налоговый кодекс Украины относительно изменений ставок некоторых налогов и сборов» предполагает повышение на 8-10% ставок акцизного налога, платы за земельные участки, рост экологических платежей, налогов на транспортные средства сборов за пользование радиочастотными ресурсом, за пользование недрами, сбор за спец.использвание воды  (полный перечень  - по ссылке).  Ставки налогов повышаются в соответствии с инфляционными процессами в экономике.  Экономический эффект закона – дополнительные поступления налогов в бюджет на уровне 1,9 млрд гривен.

Законопроект Минфина – «О внесении изменений в  Налоговый кодекс Украины  и другие законодательные акты» – более «тяжеловесный». По оценке разработчиков, его принятие позволит увеличить доходную часть бюджета на 50 млрд в год, а за 7 месяцев 2014 года –  на около 29 млрд гривен.  

50 млрд гривен в год дополнительных поступлений может получить бюджет в случае принятия законопроекта Минфина.

Документом закрепляет, что правительство отказывается от  либерализации ставки НДС и налога  на прибыль предприятий – они будут закреплены постоянно  на уровне 20% и 18% соответственно. 

- плата за использование радиочастотными ресурсами увеличивается в два раза.  

- вводится единая ставка налога на дизтопливо   – 98 евро за 1000 кг  вместо дифференциации ставок в зависимости от содержания серы (от 46 до 98 евро)

- ставки на новые автомобили и мотоциклы с объемом двигателя  более 0,5 литра   увеличиваются в два раза. 

- восстанавливаются  особенности  налогообложения НДС деятельности  предприятий, связанной с реализацией  зерновых и технических культур

-  вводится сбора на обязательное государственное пенсионное страхование по ставке 0,5%  при осуществлении операций  по покупке юридическими и  физическими лицами  иностранной валюты в безналичной и/или наличной форме.

- устанавливается ставка налога на доходы физлиц (15/17%)  для доходов  в форме пенсионных выплат,  которые на сегодня не облагаются налогом, если их размер превышает 10 прожиточных минимумов  для лиц, которые потеряли трудоспособность.

- обнуляются льготы по НДС для по операциям первой  поставки лекарственных средств и товаров медицинского использования (импорт и поставка производителем)

- вводится налогообложение  налогом на доходы физлиц  процентов на вклады и проценты по облигациям.  Позднее Минфин разъяснил, что новация коснется вкладов от 100 000 гривен. 

– сумма необлагаемого налогом импорта  товаров, которые перемещаются  в международных почтовых отправлениях, снижается с 300 евро до 150 евро.

- предприниматели, которые занимаются производством, поставками или продажей  ювелирных изделий лишаются права пребывать на упрощенной системе налогообложения. « Мы попробуем найти общий язык с бизнесом и с парламентом, для того чтобы значительно уменьшить возможности уклонения от уплаты налогов, используя систему единого налога», – заявил ранее министр финансов Александр Шлапак.

Новые старые инициативы 

Новое правительство не придумало принципиально-новых источников наполнения доходной части бюджета. Например,  нормы по введению налогообложения депозитов и роста акцизных ставок  на алкогольные и табачные изделия слово в слово  дублируют законодательные инициативы депутатов от Партии Регионов,  которые должны были приниматься в пакете с проектом госбюджета 2014 года и выровнять доходную и расходную часть главного финансового документа страны. Три месяца назад эти инициативы вызвали большой общественный резонанс и резкую критику  теперь уже бывших оппозиционеров.

Если правительство утвердит проект в субботу, документ будет рассматриваться на заседании комитета на следующей неделе. Но вряд ли он будет принят в Верховной Раде в таком виде.

глава Комитета по вопросам налоговой и таможенной политики Виталий Хомутынник

«Новое правительство, не консультируясь с общественностью и бизнесом, в закрытом режиме принимает решения, отклоненные в свое время парламентариями. Нельзя повторять старые ошибки, такая экономическая политика только вредить государству» , – говорит председатель комиссии УСПП по вопросам экономической политики Юлия Дроговоз. Она отмечает, все инициативы правительства  усложнят работу бизнеса, а введение налогов на депозиты и налогообложение операций по покупке валюты  подорвет доверие к к банковской системе.

Правда, к моменту внесения в сессионный зал документ может претерпеть изменения. «Мы не участвуем в подготовке законопроекта. Если правительство утвердит его в субботу, документ будет рассматриваться на заседании комитета на следующей неделе. Но вряд ли он будет принят в Верховной Раде в таком виде», – говорит глава Комитета по вопросам налоговой и таможенной политики, первый заместитель главы депутатской группы «Экономическое развитие» Виталий Хомутынник.

Неприятный сюрприз 

Представители бизнеса уверяют, что понимают финансовые проблемы правительства, но высказывают  претензии к форме  и способу их решения. Представители многих компаний вообще узнали о том, что планируется очередное повышение ставок налогов от  журналиста Forbes. «Мы не знали о подобных намерениях правительства. Обсуждений с нами этого вопроса не было, но мы надеемся, что в скором времени это произойдет, – сказал представитель «Крымской водочной компании».- Мы неоднократно обращались к правительству с просьбой заранее предупреждать нас о повышениях, чтобы мы могли к ним подготовиться».

«Минфин в закрытом режиме, без  соблюдения процедуры общественного обсуждения подготовил проект закона  относительно  упразднения упрощенной системы налогообложения для более чем 8500 субъектов малого и среднего предпринимательства!,  – возмущается президент Ассоциации ювелиров Украины Григорий Мажаровский. По его словам, сейчас на упрошенной системе находится более 90% всех занятых в ювелирной отрасли – они платят единый налог в размере  5-7% от оборота и сбор в Пенсионный фонд – 5% от стоимости продажи изделия. «Рентабельность при этом постоянно снижается из-за роста стоимости драгметаллов и составляет не более 15-20%», – говорит он. В условиях падения экономики и сокращения доходов населения продажи ювелиров и без повышения налоговой нагрузки не будут бить рекордов. При этом, напоминают в Ассоциации ювелиров, по данным Государственной пробирной службы, более 60%  производителей задействованных в отрасли, работают в Юго-Восточных областях и потеря ими источника заработка чревата  сейчас серьезными геополитическими проблемами. 

Представители алкогольной отрасли констатируют, что  повышение акцизов на их продукцию является требованием МВФ и, естественно, в сегодняшних условиях правительство готового выполнить его. «Другой вопрос, что такое решение будет иметь негативные последствия для производителей алкоголя», – говорит директор ассоциации «Виноградари и виноделы Украины» Сергей Михайлечко.  С 1 марта уже прошло повышение ставки акцизного налога практически по всем категориям продукции. «Озвученный дополнительный рост еще на 8% приведет лишь к сокращению количества легальной продукции и расширению нелегального теневого рынка. Таким образом, государство не добьется желаемого пополнения  государственной казны, а напротив  понесет финансовые убытки», – уверен он. Восполнить дефицит бюджета за счет алкогольной отрасли можно не путем увеличения нагрузки на  легального производителя, а работой по борьбе с коррупцией и теневым  рынком, считают виноделы,  и предлагают чиновникам обратить свое внимание на спиртовую отрасль. 

"Європейський вибір" України???

"Скромна" чарівність олігархії
Володимир Лановий, доктор економічних наук, президент Центру ринкових реформ
26.11.2013,  для ЕП

Фото УП

Рінат Ахметов, Віктор Янукович та Андрій Клюєв

У сьогоднішній Україні з приходом до влади Партії регіонів остаточно склалася політико-економічна система олігархічного капіталізму.

Країною керує не уряд і його підрозділи, не державні адміністративно-силові та військові структури, а коло осіб панівного класу крупного фінансового капіталу.

Особливість цього класу - безпрограшність його політичної позиції у системі влади.

Можуть оновлюватися парламентські партії, президенти і міністри. Панівне ж політичне положення фінансових верховодів залишається незмінним.

Панівне - бо саме вони приймають рішення про зміни до законодавства, розподіл бюджетних та емісійно-кредитних коштів, модифікацію податкових норм і правил, пріоритети урядових капіталовкладень, розподіл фонду державних замовлень і закупівель, приватизацію, рівень зарплат і валютного курсу.

Уряд і його члени - лише виконавці неофіційних, спущених з олігархічного олімпу розпоряджень. У цій схемі уряд не тільки безвольний, безініціативний та короткозорий. Йому не потрібно бути професіональним і кваліфікованим. Олігархів не цікавлять ідеї і компетентність міністрів та їх апарату.

Зайва кваліфікація та креативність урядовців загрожують бізнес-інтересам олігархічних корпорацій. Такі люди можуть висувати конструктивні пропозиції для країни, що дають поштовх загальному розвитку, але, як правило, не приносять прибутків окремим компаніям.

Олігархи не сприймають ринкової системи, як би самі це не спростовували. Якщо рядові бізнесмени прагнуть до захоплення і підпорядкуванням власним вигодам окремих фрагментів ринкової системи, то олігархи знищують її цілком, в усіх її секторах і проявах. Вона їм не потрібна зовсім.

Не дивно, що така їх позиція повністю збігається з позицією корупційного чиновництва. Вони роблять одну справу, що суперечить інтересам усієї країни.

Що дозволяє фінансовим магнатам посідати панівне політичне положення і фактично формувати політику держави?

По-перше, значний вплив їх бізнес-імперій на стан економіки і політичне реноме керівництва держави. Хоча, як показує досвід України, цей вплив не всесильний - економіка падає за найтепліших відносин влади і крупного бізнесу.

По-друге, політико-економічна єдність олігархічних кланів та партійних лідерів, які разом борються за владу і реалізують матеріальні вигоди від перебування при владі. Причому позиції олігархів у цих союзах є лідерськими.

По-третє, корупційний спосіб схиляння чиновників до прийняття необхідних елітному бізнесу рішень. Концентрація грошових ресурсів суспільства в руках привілейованих бізнесменів робить їх найбільш "пробивними" економічними гравцями в умовах тотальної корупції, що охопила державну владу.

Віктор Янукович

В результаті входження у владу олігархічні клани перетворюються у монстрів. Вони складаються не тільки з фінансово-господарських корпорацій, а і з політичних підрозділів зі своєю інфраструктурою - політологами, політичними технологами, ЗМІ, конференціями, ланчами.

Виходить, українська державно-політична система стала сукупністю кількох олігархічних князівств, політико-економічних конгломератів, що разом управляють і гілками влади, і централізованими фінансовими потоками.

Чому керівне політико-економічне положення фінансових магнатів незмінне? Бо вони не втрачають з часом своєї економічної могутності і не є абсолютно відданими поточному політичному керівництву країни.

Таємно вони дружать з майбутніми президентами та прем'єрами, самі визначають таких осіб, виділяють гроші на їх просування і проведення виборних кампаній. Додатково після виборів перекуповують депутатів. Якщо такі плани вдається здійснити, то товстосуми - на коні за будь-якої зміни правлячої партії і президента.

Найбільш могутні з них вірять, що і за програшу зможуть знайти спільну мову з новою владою. Допоможуть їх значна роль в економіці і грошові внески у "партійну касу" та "національні проекти" президента.

Особливо яскраво "кухню" фінансових відносин між грошовими мішками і посадовими особами високого рангу демонструють суперечки між групою "Приват" і бізнесменом Віктором Пінчуком у лондонському суді.

Предмет колотнечі: група ніби-то не виконала зобов'язання внести до передвиборної каси Леоніда Кучми у 2004 році права власності на Криворізький залізорудний комбінат, куплений у держави десять років тому за 143 млн дол.

Фактично в Україні олігархічні клани вмонтовані у владу. Більше того, вони її створили, є її оплотом і одночасно - реальним робочим механізмом уряду.

Без такого механізму за авторитарної влади чиновники, що централізували фінанси економіки, не здатні включати їх у виробництво. Їх справа - лише плодити нові папірці. Ось вони і діють через структури крупного капіталу.

Ігор Коломойський. Фото radiosvoboda.org

Альтернативою цьому олігархічному корупційному механізму є ринкова система у демократичних країнах або планова - у тоталітарних соціалістичних.

До того ж олігархічні конгломерати - не лише влада та економічний потенціал. Вони корпоратизуються з іноземними компаніями, приєднуються до міжнародних структур і товариств. Хоча сильно дбають, щоб цей рух був одностороннім: нога жодного іноземця чи бізнесмена не повинна ступити на українську землю.

Іноземці, що запрошуються в Україну, повинні підігравати олігархам-режисерам на самітах, як колишні керівники Великобританії, Америки чи Польщі у Ялті, але не втручатися у поділ здобичі - держпідприємств, що залишилися від соціалізму.

Саме така лінія стримувала Україну від інтеграції як із західними, так і зі східними партнерами, бо це загрожувало внутрішньому полюванню за цією здобиччю.

Фінансово-політичні клани також утримують більшу частину розважальної та інформаційної інфраструктури, володіють головними ЗМІ, контролюють чемпіонат з футболу, привласнили найкращі футбольні та інші спортивні клуби країни.

У всіх діяннях товстосуми встановлюють свої правила життя, нав'язують свій стиль і свою культуру. Особливих досягнень вони не мають. Політичні ток-шоу на їх каналах були непомітно витіснені з ефіру і почали виробляти "мильну" продукцію.

Проте з якими самозамилуванням і самовпевненістю вони тішаться своїм надлюдським панівним положенням! Вони значною мірою формують місце України у світі, закордонні враження від українців та економічної еліти країни, диктують народу, як йому жити і що робити на своїй землі, чим зайняти вільний час.

Новоявлених рокфеллерів не цікавлять умови життя простих громадян.

Усі їх рекламні ролики про відкриття школи у Донецькій області, побудованої за кошти мільярдерів, придбання ліків за рахунок олігархічної місіонерки, видача з фонду колишнього президента спеціальних стипендій обдарованим учням є засобом морального самозахисту від суспільної ненависті до них.

Віктор Пінчук. Фото interpipe.biz

По-перше, ці благодійні видатки мізерні порівняно з потребою у них. Якби фінансові верховоди не викачали мільярди з державного бюджету, то доходів останнього вистачило б на тисячі нових шкіл, лікарень та операцій хворим дітям.

По-друге, ці благодійники є глибокими невігласами у медицині, освіті, мистецтві та інших сферах, куди вони направляють відірвані від своїх пустощів суми. Тому гроші зазвичай витрачаються непродуктивно, в неактуальні проекти, з великими надлишковими виплатами і непотрібним пафосом.

Краще було б внести ці суми до національних неурядових бюджетних програм, розроблених професіоналами, і зробити це без зайвої метушні.

Що можна сказати про такий стан речей? Держава явно не впливає на ситуацію. Вона слабка, аморфна, знаходиться у фарватері приватних планів, не керує суспільними процесами і зробила українців заручниками чиїхось інтересів.

Складність у тому, що фінансові боси нікому нічого не зобов'язані. Вони не відповідають за свої втручання у політику і керівництво країною. Розуміючи, що наближається занепад України, який олігархи і прискорюють, вони підготували "запасні аеродроми": хто в Лондоні, хто в Женеві, хто в Лозанні.

Найгірше, коли мільярдери самі йдуть у владу. Перший уряд, створений президентом Віктором Януковичем у 2010 році, складався переважно саме з них. Цей уряд пронісся по країні як ураган, спустошуючи її.

Він заліз у величезні борги, позичивши за два з половиною роки близько 30 млрд дол. Це більше, ніж за усі попередні роки незалежності, і ці кошти вже треба віддавати. Він розтринькав валютні резерви, демонізував податкову систему, звів нанівець фінансування соціальних потреб суспільства.

Погуляли добре. Зараз нема чим платити за російський газ, нема доходів до бюджету, не стало грошей у Пенсійному фонді, очікуються невиплати зарплат і пенсій. Цей уряд також розвалив систему державного управління, зокрема, у сфері державних закупівель, посадив на міль грошово-кредитний оборот.

Особливо агресивно той уряд діяв проти незалежних підприємців. Це і податкові тортури, і експропріація бізнесу, і кримінальні переслідування підприємців-активістів. Уряд змусив сотні тисяч ділових людей емігрувати з країни, переводити діяльність на нелегальне положення або згортати її.

Рінат Ахметов. Фото korrespondent.net

У їх країні місця підприємництву нема.

Тепер, коли "грошові мішки" залишили посади і відійшли у політичну тінь, уряд не може продовжити бенкет на тому ж рівні. Він змушений просити нові кредити, щоб погасити державний борг, накопичений за останні роки. Очевидно, що хазяйнування уряду олігархів фактично довело державу до банкрутства.

Зате зросли лави мільярдерів. На середину 2013 року їх в Україні стало 18, тоді як до 2010 року було лише шість. Приріст відбувся, перш за все, за рахунок бізнес-партнерів партії влади. Крім того, треба виділити нове явище - появу лави мільярдерів-"аграріїв" - О. Бахматюка, Ю. Костюка, А. Веревського.

Такі надприбутки виникають як земельна рента, монополістичні доходи від продажу продовольства та бюджетні субсидії сільському господарству. Серед новоприбулих нема незалежних підприємців, усі "співпрацюють" з владою.

Найбільше приростили капітали ті, хто не прагнули посад, але були тісно зв'язані з владою. Серед найбільш успішних бізнесменів Партії регіонів - Дмитро Фірташ, Рінат Ахметов, Сергій Курченко і син глави держави Олександр Янукович.

За повідомленнями преси, перші двоє купили підприємств на 5 млрд грн і 4 млрд дол відповідно, останні - на 0,5 млрд дол кожен. Зрозуміло, що такі великі суми не лежали у них в кишенях. Хтось надав гроші олігархам чи допоміг їх залучити. Наприклад, це могли бути урядові гарантії і кредитні кошти.

В результаті найбагатші "регіонали" за три роки збільшили капітали у кілька разів. Ахметов - у 2,5-3 рази, Фірташ - у десять разів, Янукович і Курченко - ще більше.

Вони захоплювали об'єкти по-різному: шляхом легальної приватизації, за допомогою закритих викупів пакетів акцій держави, виштовхуючи з бізнесу конкурентів, доводячи чужі підприємства до банкрутства, скуповуючи борги конкурентів у Промінвестбанку, який кредитував державні підприємства.

Причому ці фінансові фаворити глави держави не сперечалися за об'єкти. У кожного - свій спектр галузей і своя базова сировина, недоступна іншим.

Дмитро Фірташ. Фото i.ua

Так, холдинги Ахметова захопили колишні державні галузі теплоенергетики, обласного енергопостачання, видобутку руд чорних металів, вугільної промисловості, металургії, машинобудування для добувних галузей,  телекомунікацій, надання комунальних послуг у великих містах.

Контролюючи ринок залізної руди і довільно піднімаючи ціни на неї, група Ахметова змусила визнати себе банкрутами два меткомбінати і продати їй права власності на них. Так само зробив з трьома найбільшими хімкомбінатами України Фірташ, який заволодів ними після монополізації поставок їм газу.

Його корпорація владарює у хімічній, газовій і титановій сферах, встановлює там свої закони, нікого не допускає до цих виробництв і отримує небачені прибутки.

Олігархічні клани, руйнуючи державу, непогано почуваються при авторитарній владі. Їх влаштовує державна "корова", яка дає їм "молоко": з'їдає усі пагони підприємницьких інновацій, пережовує брикети приватних інвестицій, висмоктує заощадження громадян, влазить у хащі внутрішнього і зовнішнього боргу.

Робота влади на збільшення доходів своїх бізнес-партнерів є тотальною, а способів їх збагачення вистачить на цілий циркуляр. Ось деякі його пункти.

1. Оплата з бюджету за завищеними цінами державних закупівель, підрядів, замовлень, виконаних олігархічними холдингами.

2. Шалені централізовані інвестиції таким холдингам.

3. Бюджетні субсидії галузям, захопленим фінансовими баронами.

4. Пільгові позички корпораціям за рахунок коштів державних банків.

5. Урядові гарантії для отримання ринкових кредитів.

6. Емісійні позички НБУ для рефінансування банків олігархів, продаж їм державних підприємств за мізерними цінами або безкоштовно.

7. Силове захоплення фірм, де магнати не володіли контрольними пакетами акцій.

Сергій Курченко. Фото korrespondent.net

8. Монополізація товарних ринків та завищення цін на свою продукцію.

9. Безмитний - сірий - імпорт товарів і послуг бізнес-імперіями.

10. Встановлення штучних мит на імпорт, наприклад, на ввезення автомобілів.

11. Реєстрація фіктивних експортних операцій для "повернення" ПДВ.

12. Заниження офіційних податкових зобов'язань.

13. Фінансові оборудки через офшорні компанії.

14. Отримання газу за заниженими цінами.

15. Скуповування і перепродаж за кордон футболістів та сировинної продукції.

Цей перелік можна продовжувати. Система працює сама на себе. Під патронатом органів влади загниває економіка, спустошується державний бюджет, пенсійний та соціальні фонди, не фінансується розвиток нації.

Звичайно, навіть за такого тотального перерозподілу суспільних доходів на користь бізнес-партнерів влади на всіх не вистачає, і першими відлучаються від доїльної системи фінансові партнери попереднього уряду.

Проте не все так просто, особливо у відносинах з донецькою політичною групою. Остання не просто відлучає від грошових потоків та поділу державного добра. Вона також вимагає поділитися раніше загарбаним.

Однак загарбане олігархами попереднього політичного циклу не є наслідком бездоганних юридичних дій, тому може бути оскаржене у судовому порядку. Як приклад - перипетії з вилучення у Віктора Пінчука та Ріната Ахметова прав власності на корпорацію "Криворіжсталь" у 2005 році.

Найбільш уразливі прогинають спину найбільше. До таких, зокрема, належить зять колишнього президента-приватизатора Леоніда Кучми. Як Пінчук підіграє новому президенту, особливо помітно за змістом програм його телеканалів СТБ та ІСТV. Вони зображають Януковича ледь не суперменом.

Проте є фінансові барони, не схильні задовольняти примхи нових керманичів. Вони вірять у недоступність своїх бізнес-фортець і мають для цього підстави.

Олександр Янукович. Фото korrespondent.net

Олігархічні групи Ігоря Коломойського чи братів Суркісів, мабуть, стали вище тієї планки у політичній та економічній ієрархії держави, яку їм відводить влада. Деякі з них настільки потужні, що можуть зупинити транспортне сполучення, подачу електроенергії, виплату зарплат і пенсій, надходження в країну валюти.

Фінансові верховоди демонструють свою центральну роль у масштабних проектах та урядових програмах, зваблюють главу держави зв'язками на Заході чи в Росії.

Вони ж можуть пригрозити чиновникам втопити економіку і фінанси, як про це заявив Коломойський, що володіє банківською олігополією, або скасувати проведення чемпіонату Європи з футболу в Україні, як було після "наїзду" нової урядової команди на голову Федерації футболу України Григорія Суркіса.

Вони також здатні змінити політичну палітру парламенту і відправити Кабмін у відставку, чим поставити у скрутне становище найвищу посадову особу. Група найпотужніших бізнесменів може загрожувати Партії регіонів та її керівнику.

До речі, згаданий позов Пінчука до "Привату" могла замовити влада, яка намагається поставити Коломойського у скрутне фінансове становище.

Концентруючи у своїх руках більшість вільних коштів суспільства, провладні  фінансові магнати матеріально підтримують не тільки правлячу політичну силу, а й формально альтернативні партійно-політичні течії. Проте роблять це не за покликанням і не задля змін, що приведуть до ринкових демократій.

Іноді вони виконують замовлення диктаторів щодо виведення на політичну орбіту діячів, які є спільниками влади, але симулюють роль опозиціонерів. У потрібний момент останні підуть на угоди, що не похитнуть позиції диктаторів.

Інший варіант - фінансування олігархами політичних фігурантів з демократичними гаслами на вустах, які після приходу до влади покірно виконуватимуть вказівки своїх фінансових покровителів, залишатимуться "ручними" депутатами чи урядовцями і не зроблять жодного кроку на шляху до економічних свобод.

Свіжий приклад - прихід до влади Віктора Ющенка, хоча є чимало інших гравців у політику. Кожен може сам подивитися на парламентську палітру і шеренгу кандидатів у президенти, щоб розібратися, хто з них - на утриманні олігархів.

Леонід Кучма. Фото 2000.net.ua

Є й така група колишніх фінансових фаворитів влади, яка найбільше постраждала від донецького політичного клану та його фінансових управителів. Вона втратила багато прибутків і готова підтримувати опозицію. Передусім це Віталій Гайдук і Костянтин Жеваго, котрі перебазувалися у Західну Європу.

Погано, що вони втручаються у політику задля відновлення своїх привілейованих місць при владі і не бачать іншої, неолігархічної моделі управління країною.

Останній загін відлучених від політичної ренти фінансових верховодів - ті з них, які розчарувалися у співпраці з чиновниками і хочуть лише займатися бізнесом. Більшість з них бачить свою майбутню діяльність за кордоном, як правило, на Заході, й активно переводять туди капітали. Ці люди майже втрачені для України.

Олігархічні бізнесмени, володіючи великими фінансовими активами, стають ніби екстериторіальними персонами. Вони є продовженням своїх капіталів і не належать ні собі, ні своїй державі. В умовах авторитарної системи влади вони виводять свої багатств за кордон у більш спокійні правові гавані.

Їх радо зустрічають на чужині. Ці люди висмоктують гроші з українських підприємств, якими заволоділи за допомогою корумпованих бюрократів, а потім виводять кошти за кордон, допомагаючи іншим державам.

Український досвід життя при олігархічному ладі дозволяє зробити такі висновки.

1. З приходом до влади Партії регіонів взаємозалежність між владою та бізнесом  стала абсолютною. Їх зв'язок замішаний на корупції, і вони разом добили пагони ринкової системи та демократії в країні.

Олігархічні боси без зайвих зусиль з надзвуковою швидкістю - за п'ять-десять років - накопичили мільярдні маєтки, а тому не хочуть чути про інші бізнес-підходи.

Чинна олігархічно-корупційна модель не має нічого спільного з динамічною економікою та ефективним управлінням країною, а є лише способом збагачення купки людей, допущених до народного багатства. Україна та її національне господарство підведені до прірви, і ця влада фактично вже зазнала краху.

2. Режим, що базується на засадах олігархічного капіталізму, руйнує визначальні інститути суспільства.

Віктор Ющенко. Фото AP

Він перетворив уряд і суд на зібрання службових маріонеток. Вільні вибори дискредитовані підтасуванням результатів голосування, а політичні партії - залежністю від волі їх фінансових утримувачів.

Нівельоване місцеве самоврядування, спотворена система податкових зборів, підірвані відносини між державою і платниками податків, відкинуте на багато років назад створення адекватної пенсійної системи. Знищене вільне підприємництво, підірване становлення ринку, зупинилося формування середнього класу.

Пригнічені громадянська свідомість і самоорганізація громадян. Триває їх дезінформація через провідні телеканали. Свобода слова стає міфом, а журналісти - плазунами перед своїми господарями. За цих обставин Україна ще довго перебуватимемо на задвірках цивілізованого світу.

3. Не можна відмітати вплив елітних бізнесменів на міжнародну політику влади "регіоналів". Зокрема, її крен у напрямку інтеграції з ЄС та реверанси у бік Росії.

Причина таких змін - завершення міжкланового приватизаційного поділу державних виробничих активів в Україні, побоювання авторитарно-олігархічної російської влади, яка без церемоній розбирається з бізнесменами, а також необхідність убезпечення олігархічного капіталу в європейських країнах.

З іншого боку, інтереси холдингу Фірташа у співпраці з Росією повертають державне керівництво у цьому напрямку.

4. Зміна переліку допущених до трону олігархів після кожного переобрання президента свідчить про нетривалість періоду панування фінансово-політичних груп і бажання старих фаворитів прилаштуватися до нових керманичів.

Усе це свідчить про другорядність для привілейованих товстосумів економічної діяльності. Головне для них - політичні рента і дивіденди. Олігархічний капітал, незалежно від прізвища його володаря, перетворився у механізм автократичного режиму, без якого останній не може здійснювати державне управління.

Захоплення олігархами не тільки цілих галузей національного господарства, а й органів виконавчої та законодавчої влади - це рух фінансових імперіалістів до повної інкорпорації у владу і перетворення їх самих в авторитарних можновладців.

Що робити?

Костянтин Жеваго. Фото investgazeta.net

1. Усунути олігархів з політики.

Суспільству треба прийняти моральний імператив, що мав би політико-юридичні наслідки, за яким усі призначення бізнесменів крупного калібру на посади у владі та як радників чи помічників розглядати як факти політичної корупції з відстороненням від своїх функцій осіб, які здійснили такі призначення.

Те саме стосується призначення на державні посади довірених осіб фінансових магнатів - тих, капітали яких перевищують певний рівень. Наприклад, для покровителів призначенців у центральні органи влади - 100 млн дол.

Такі ж обмеження повинні стосуватися призначення олігархів та їх співробітників на посади голів, заступників голів парламенту та очільників його комітетів. Те саме стосується місцевих депутатських органів. Слід запровадити кримінальну відповідальність за фактами корупції у всіх виборних представницьких органах.

2. Ввести законодавче обмеження щодо формування олігополій у секторах економіки. У тому числі - заборонити продавати державні та приватні підприємства компаніям, що вже мають об'єкти власності у цих секторах. Вартість їх об'єктів не повинна перевищувати 5% загальної вартості усіх підприємств сектора.

Заборонити продаж об'єктів приватизації в борг, непублічними і неконкурентними методами. Провадити жорстку майнову відповідальність олігархічних корпорацій за їх фінансовими зобов'язаннями аж до банкрутства підприємств.

Запровадити жорсткий режим кредитної відповідальності банків, що входять до елітних фінансових конгломератів. Невиконання цих норм повинно розглядатися як здійснення актів корупції у владі.

3. Потрібне нове виборче законодавство до рад усіх рівнів на принципах прозорості і терміновості підрахунку бюлетенів.

Підрахунок на дільницях повинен проводитися відкрито для усіх сторін з швидким, у режимі реального часу, терміновим прямим телефонним чи електронним повідомленням результатів голосування центральній виборчій комісії.

Відхилення результатів голосування від даних офіційних протоколів - підстава для порушення кримінальних справ проти відповідальних осіб виборчих дільниць. Порушувати справи повинні представники міліції, закріплені за дільницями.

4. Створити сильний компетентний уряд, який встоїть перед корупційними спокусами з боку мільярдерів. У зв'язку з цим треба змінити формування та функціонування центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Вадим Новинський. Фото УП

Вони повинні перейти до непрямого економічного регулювання господарських систем: реалізовувати національні, а не бізнесові програми, та скоротити видатки на амбітні проекти. (Кому потрібна зимова Олімпіада у Львові у 2022 році?)

Органи влади повинні діяти прозоро, публічно, знаходитися під контролем громадськості і преси. Особливо важливо скоротити обсяги держзакупівель в інтересах підприємств та організацій і забезпечити їх конкурсний розподіл. Установам органів влади слід заборонити займатися комерційною діяльністю.

Необхідно скасувати самочинні слідчі та конфіскаційні дії податкових органів, ввести обов'язковий терміновий порядок виконання їх фінансових зобов'язань перед суб'єктами економіки - повернення ПДВ експортерам, запровадити процедури зупинки роботи владних установ при ненадходженні бюджетних коштів.

Слід ліквідувати вузькогалузеві міністерства, комітети, департаменти, а також неуправлінські органи, що, як правило, надають послуги олігархам.

5. Здійснити економічні реформи на засадах вільної децентралізованої конкурентної підприємницької економіки і скасування адміністративного втручання.

Розгорнути ці зміни у напрямках цілісного запровадження ринкової системи, включаючи перехід до сильного антимонопольного регулювання, вивільнення та стимулювання зростання незалежного підприємництва у місті і селі.

Перейти до ефективного накопичувального макроекономічного регулювання, забезпечити справедливий розподіл та обіг грошово-кредитних ресурсів. Зупинити штучне нарощування держборгу, запровадити вільний ринковий обіг іноземної валюти та систему заохочення притоку іноземного виробничого капіталу.

Відновити вільний ринковий оборот акціонерного капіталу. Перетворити бюджетне фінансування на систему заохочення соціального, інтелектуального і культурного розвитку, допомоги вразливим верствам громадян. Децентралізувати основну частину бюджету на рівень органів місцевого самоврядування.

Застосувати поруч із солідарною моделлю пенсійного забезпечення модель індивідуального державного пенсійного страхування.

Фото AFP Труднощі повернення. Українським гастарбайтерам важко адаптуватися вдома 27.08.2012, Віра Маковій, Сергій Терен, Тиждень.ua Інвестуючи в будинки та квартири, у яких невідомо чи житимуть, або у вищу освіту дітей, здобувши яку ті не можуть працевлаштуватися, укра­­їнські заробітчани стають заручниками власних мрій, адже грошей зазвичай постійно не вистачає. А по поверненні додому не всім вдається відновити соціальні зв’язки й застосувати на практиці здобуті за кордоном вміння та досвід. Тому багато хто, виїхавши на рік-два, десятиліттями не наважується повернутися на батьківщину. Мрія про дім Галина Урсуляк приїхала до села Драчинці Кіцманського району Чернівецької області із США на місяць. Вона замовляє вікна, перевіряє, як майстри кладуть плитку, пінопласт, штукатурять фасади хат, – тільки-но витратить гроші, знову вирушить до Америки. Жінка будує величезний будинок, а поруч із ним гараж. «Хочу жити вдома, – пояснює свої капіталовкладення пані Галина. – У Штатах навіть ті, хто має бізнес, кажуть, що ще трохи попрацюють і повернуться. Але коли бачать, як на батьківщині люди виживають, тікають назад. Думка, що в них є дім в Україні, допомагає. Коли на мене тут кажуть «американка», стає образливо. Я ні на секунду не почувалася там американкою. Ми, як добудуємо хату, приїдемо, але ще треба багато грошей». Саме мрія про власний будинок примусила Галину з чоловіком податися за океан і протримала їх там уже 11 років: «Життя [в одній хаті з батьками] не було, стали винаймати квартиру в Чернівцях. Працювали на базарі, я перемерзала, грошей не вистачало, тож вирішили їхати до США заробити на будинок». Удома залишився півторарічний син Станіслав – наступного разу мати побачила його вже шестирічним. Американці не розуміють заробітчанку, особливо коли та розповідає, що покинула вдома дитину: «Мені важко там, а чоловік каже: «Рік, два – і повернемося додому», а минає п’ять, сім, десять. У людей є великий страх: що вони робитимуть, коли приїдуть до України? Вони звикають на заробітках до стабільності, постійного доходу». Інвестиції досвіду Батьки, які й досі на заробітках у США, допомогли Оксані Прокопець відкрити крамницю в центрі села Драчинці, у якій вона є продавцем. «Я не хочу більше їхати до Америки, – каже жінка, яка працювала прибиральницею в невеликому містечку у Нью-Джерсі, – тут я маю свою хату, все своє». Ярослав Рудницький понад два роки пропрацював на молочній фермі в Данії та рік у Швеції. Зараз застосовує дансько-шведсь­кий досвід у селі Видумка на Житомирщині. Спочатку взяв землю в оренду на п’ять років, а потім приватизував. На 21 га вирощував моркву, картоплю, але не міг прожити за зароблене, тому тепер сіє кормові культури. Посеред поля має корівник, тож продає сир, сметану, молоко. Мріє постачати ці продукти у багатоповерхівки в містах, як це роблять у США. «Доки буде можливість, залишатимусь удома, – каже фермер. – Хочу тут мати свої хутір, будиночок, сонячні батареї, ставок, землю. Щоб після мене діти або інший фермер могли продовжувати цю справу. Потрібно дуже багато зусиль, щоб розвивати цей бізнес. Бо якщо за кордоном щодо всіх питань можна порадитися з консультантами, то в Україні все необхідно робити самому». Чимало з колишніх гастарбайтерів, повернувшись додому, на зароблені наважуються відкрити власну справу. Олександр – із першої хвилі українських програмістів, які подалися на Захід у пошуках більшого заробітку. Пропрацював більш ніж п’ять років у одній з IT-компаній у Лондоні. 2009-го повернувся до Києва, де вирішив заснувати власне підприємство. «За кордоном я набрався нового досвіду не тільки як «айтішник», а і як управлінець, тож вирішив матеріалізувати його у вигляді фірми-розробника програмного забезпечення». $100 тис., зароблених у Британії, цілком вистачило, щоб за два роки розкрутитись у компанію з оборотом у $50 млн за рік. Однак нині Олександр знову збирає валізи до Лондона – причому розраховує перенести свій бізнес на Туманний Альбіон. Три місяці тому круті хлопці, які прийшли «сам знаєш, від кого», запропонували «безвідмовний» варіант: 80% бізнесу він переписує «сам знаєш, на кого», 20% залишає собі, плюс управлінські функції. Олександр, який звик, що його знання оцінюють адекватно, від такої пропозиції відмовився, як і від проблем, які йому пообіцяли влаштувати «цивілізовані рейдери» і які вже почали втілюватися в життя, – нещодавно все «залізо» винесли податківці. Павло Р. роками вирощував полуницю на фермах Англії. Три роки тому вирішив застосувати здобутий досвід у себе на Вінниччині. Орендував кілька гектарів землі під ту саму агрокультуру. Цього літа мав зібрати перший великий врожай. Не судилось. У травні його полями проїхалося кілька тракторів. Переконаний, що це зроблено за вказівкою місцевого чиновника-князька, якому він відмовив у хабарі за продовження оренди землі: той погрожував віддати її іншому фермерові. Павло вирішив усе-таки повоювати: сподівається, що в його селі після виборів зміниться влада. Не чекали Часто повернення до України для заробітчан означає «нове знайомство» з безробіттям або мізерними доходами, тому наважуються на це переважно вже на старість. «Ми з дружиною пропрацювали в Росії 13 років, – розповідає мешканець Сміли Черкаської області Микола Артеменко. – У 1990-х скрута змусила. Потрібно було вчити дітей і батькам допомагати. Жили подвійним життям: там, де ти ніхто, маєш не права, а лише обов’язки, і тут – під час коротких виїздів додому. За час відвідин батьківщини всі знайомі радили до України не повертатися, тому що тяжко живеться. Там же було важко на душі. У Росії ти ніхто і державі Україна не потрібен». З часом родина вирішила повернутися: роки заробітчанства у стаж роботи не врахували, хоча пенсію отримати таки вдалося. «Усе змінилося, – пригадує труднощі адаптації дружина Миколи Ольга, – своїх дітей майже не бачили, вони виросли, постаріли батьки, а водночас економічна ситуація в Україні не надто поліпшилася. Важко було перейти на злиденну пенсію після стабільного високого заробітку. Попри вищу освіту й багаторічний досвід на посаді інженера, після тривалого заробітчанства я не змогла знайти роботу в нашому місті – Центр зайнятості пропонував лише фізично важку і вкрай низькооплачувану». Микола місця собі також більше не знайшов – через вікові обмеження і складну ситуацію з працевлаштуванням. Проте і сьогодні б прийняв рішення про від’їзд, на який наважився 13 років тому: «Загалом ми не шкодуємо: дітей вивчили, батьків доглянули, зробили ремонт. Моїх однолітків майже не лишилося, спилися, а я живий і не п’ю». Олексій Б. повернувся додому, в Рівне, з Португалії напередодні кризи 2008 року. На зароблені гроші спорудив будинок. Улаштувався на «Рівнеазот» – зарплата не піренейська, але жити можна. Каже, все змінилося після того, як підприємство купив Фірташ: «Олігарх ураз поміняв керівництво. Його менеджмент працівників за людей не вважає. На заводі – як у гетто: можуть і в кишені заглянути, й по голові надавати. Будь-які спроби сказати щось проти закінчуються звільненням. Якось у місцевій їдальні потруїлись люди. Одна з працівниць почала вимагати розслідування – наступного дня опинилася  за ворітьми. За роки, проведені в Європі, я звик до нормального ставлення до себе як працівника й особистості, тож такого ставлення не стерпів. Звільнився». Олексій удруге почав збиратися в дорогу – колишній працедавець у Порту погодився знову взяти його на роботу. Повернення після заробітків не гарантує того, що на батьківщині вдасться реалізувати здобуті навички, вкласти гроші й почати успішне життя з нової сторінки, часто через перешкоди чиновників, тобто самої держави. Тому носії такого важливого для України західного досвіду фактично не можуть застосовувати його на практиці. Тут виявляється, що вони, як і раніше, зайві люди. Тож не дивно, що наших заробітчан за кордоном лише прибуває – до батьків долучаються діти. Україна: бандитська влада Симулякри української демократії Готтентотська власність Україна йде шляхом динозаврів Приватизація: реформа чи грабунок народу ”Реформи”, тобто розподіл фінансових потоків Український неофеодалізм МВС: політизація = деградація Куди прямує Україна Неукраїнська держава Що таке Україна? Як створити державу нового часу  Неефективна держава чи некомпетентна влада?  Верховна Рада України – система колективної безвідповідальності   Як зробити нову Україну                             Експерт: олігархи за своєю суттю не є національним бізнесом                                                                Опозиціонер: вседозволеність олігархів і чиновництва руйнує країну                            Антиофшорна профанація  Рада збільшила імпортне мито заради лояльних олігархів Колесніков вважає, що «олігархізація» України є копією американської моделіЗахідний експерт:  Влада прикриває газові поступки олігархам євроінтеграційними вимогами Український бізнес – афера століття. Чому олігархічні імперії приречені на стагнацію Втеча з України. Європейські банки поступаютьсяолігархам