Як створити державу нового часу

Ігор Каганець, Газета по-українськи, №479 (26.10.2007)

Як створити державу нового часу
Треба вчитись у транснаціональних корпорацій

Минулі дострокові вибори та ціновий стрибок переконали, що проблема України не лише в слабких політиках і сильних олігархах. Дефективна вся державна машина.

По-перше, ніхто, не знає, куди вона їде. Держава не має сформульованої мети. Якщо вона у звільненні України від українців, то держава суперефективна. Лише 16 років — і без жодного пострілу населення скоротилося на 6 млн. Якщо ж метою є зростання кількості населення та якості його життя, то тут — повний провал.

По-друге, невідомо, хто керує державною машиною. Двоє офіційних шоферів та ще з десяток тіньових в Україні та за її межами. Дехто вважає, що й цього замало, треба ще 450. Хоча для того, щоб завалити справу, достатньо двох — бо де відповідає більше одного, там не відповідає ніхто.

По-третє, обидва офіційні шофери отримують зарплату незалежно від того, як працюють. Зросте населення на мільйон чи на стільки ж вимре — жодної відповідальності за кінцевий результат.

По-четверте, у державі немає жодного дієздатного контролюючого органу. Ну хто повірить, що генеральний прокурор може контролювати президента й парламент, які його й призначають?

Подібні організаційні дефекти бачимо в більшості національних держав світу. Тому вони постійно програють транснаціональним корпораціям. Ті ламають державні кордони задля вільного пересування робочої сили й капіталу, розкладають культуру й корумпують уряди.

Річ у тім, що в глобальних корпораціях зі згаданими ”чотирма умовами ефективності” все гаразд. Кожна з них має чітко прописану статутну мету та критерії її досягнення. Є голова корпорації, який відповідає за наближення до мети. Його зарплата залежить від результатів. А для контролю є незалежна ревізійна комісія. Вона обирається всім товариством. Звісно, що й там не все ідеально, але управлінська модель транснаціональних корпорацій цілком раціональна.

Тож якщо хочемо, щоб наша держава була конкурентоспроможною, а українців у ході глобалізації не ”закатали в асфальт” — використаймо перевірені передовими корпораціями напрацювання управлінської науки. Слід чітко прописати в Конституції мету держави та персональну відповідальність вищих посадовців. Зацікавити їх кінцевими результатами. Всенародно обрати контролюючу гілку влади. Зробити її реально незалежною, авторитетною та дієвою.

Після такої раціоналізації держави можна буде зробити наступний крок — поєднати переваги державного і корпоративного управління. Більше того, створити державу нового типу — державу-корпорацію, державу-громаду. Передова організаційна форма відкриває великі можливості.

Лише один приклад. Як ви думаєте, чому більшість сучасних держав не зацікавлені в розвитку системи державної освіти? Чому вона деградує навіть у багатих країнах? Тому що це велика й дуже дорога піраміда. В її основі — дошкільна, початкова та середня освіта, де задіяні десятки мільйонів людей та величезні державні витрати. Далі — мільйони людей задіяні у вищій освіті. Ще вище — аспіранти, кандидати й доктори наук. Нарешті, на верхівці піраміди — вчені світового рівня. Саме вони спроможні на найбільшу віддачу й тисячократно повернути вкладені в них кошти. Реальна вартість такого вченого визначається не його зарплатою, а коштами, вкладеними в нього та в пов’язану з ним частину освітньої піраміди. Його успіх — це результат поєднання його особистих зусиль і зусиль сотень тисяч його співвітчизників.

Проте такий вчений може поїхати працювати куди захоче, до будь-якої держави, яка заплатить йому в десятки разів більше, ніж батьківщина.

Це називається ”зніманням вершків”, адже при цьому ніхто не компенсує суспільні витрати на формування таких фахівців. Тому державі немає сенсу вирощувати ”освітнє дерево” з їхньої підготовки — усе одно плодами скористається чужий. Це як продавати яблука лише за вартістю їхнього зривання з гілки, без урахування витрат на плекання всієї яблуні та утримання саду.

А що пропонує корпоративна держава-громада? По-перше, для її громадян виховання дітей, навчання, участь у міжнародних конференціях, стажування за кордоном здійснюються за державний кошт. Але все ретельно пораховано.

Після досягнення професійних висот громадянин має право працювати, де забажає. Якщо його бере на роботу іноземна структура, то має компенсувати державі-громаді всі витрати на його професійну підготовку. Тоді грабіжницьке ”знімання вершків” перетворюється на нормальний трансфер, подібно до практики професійних спортивних клубів. Вам потрібні наші професіонали? Будь ласка, але заплатіть за них гідну ціну.

Що це дає суспільству? Передусім, кожен громадянин корпоративної держави-громади матиме можливість отримати за державний кошт наукову та професійну підготовку світового рівня. ”Трансфер” одного такого фахівця дозволяє підготувати десятки нових. Попит на творчих людей у світі стабільно зростає в міру загострення глобальної кризи, яка щодня спричиняє нові масштабні проблеми. Для їх вирішення потрібні мільйони високоосвічених, вольових, культурних і творчих професіоналів. Плекання таких людей — світове призначення України, її місія. А їхній легальний ”трансфер” — головна стаття доходів, що дозволить нам вибудувати найкращу на планеті систему виховання й освіти.

По-друге, молоді люди, які протягом 25–30 років виховувалися в любові й батьківській турботі в такій українській державі-громаді, ніколи не забудуть своєї батьківщини. Особливо при сучасних засобах телекомунікацій і транспорту. Це представники України в усьому світі, її багатомільйонні очі, вуха, руки.

Успішно конкурувати з глобальними безнаціональними корпораціями можуть лише глобальні національні держави-корпорації. Їхня перевага грунтується на вдалому поєднанні можливостей національної держави та корпорації. Активами держави є територія, природні ресурси, легітимна армія, мова, етнічна культура, монетарна система. Активи корпорації — раціональна модель управління, надійний захист власності, розвинені правові процедури.

Тому всесвітня національна держава-корпорація — це чергова еволюційна форма самоорганізації етнічних спільнот. У світі третього тисячоліття домінуватиме та нація, яка першою створить всесвітню національну державу-громаду.

Джерело