Марія КОСТЕЦЬКА, “Історія плюс”, фото panoramіo.com
„Експрес” № 25 (7438) 6 — 13 березня 2014 року
У 1954-му півострів увійшов до складу України, бо господарювання Москви довело його до неймовірних злиднів
Кримський конфлікт майже збігся у часі з 60-річчям приєднання півострова до нашої держави. Ця дата відзначалася 19 лютого. Саме того дня 1954 року Президія Верховної Ради СРСР видала указ “Про передачу Кримської області зі складу РРФСР у склад УРСР”.
Тож як і надважливо чому Крим став українським? Як свідчать архівні документи, причина цього — в економіці та історії цього регіону.
Більшу частину населення Криму завжди становили українці, татари та росіяни. Навіть перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область лишалася в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України та Криму фактично були єдиними. Україна ще до 1954 року надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем водопостачання тощо.
Після Другої світової війни економіка Криму зазнала страшенних збитків і руйнувань. Але найбільшими були втрати демографічні: населення скоротилося майже наполовину і становило 780 тисяч. З півострова депортували його корінне населення — кримських татар, а також греків, болгар, вірмен. Територія Криму спорожніла, а його економіка занепала.
Нині складно повірити, але наприкінці 1953 року на всьому півострові були тільки 3 хлібні магазини, 18 магазинів м'ясопродуктів, 8 молочних, 2 — магазини тканин, 9 — взуття, 5 — будматеріалів і 28 — книгарень. Повністю припинилася торгівля овочами, зокрема картоплею у державному секторі. (Джерело: Центральний державний архів громадських об'єднань України. Ф. 1, оп. 52, спр. 490, арк. 9).
Робочих рук катастрофічно не вистачало. Довелося вербувати переселенців із РРФСР. Зять Хрущова, Олексій Аджубей, згадував, як під час поїздки восени 1953 року в степову зону Криму лідера КПРС неабияк вразили натовпи переселенців, що скаржилися на нестачу харчів та проблеми із житлом.
“Нові” кримчани приїхали переважно з Росії — Поволжя та північних областей. Вони кричали Хрущову: “Нас сюди пригнали!” І скаржилися, що “картоха тут не росте”, “капуста в'яне” і “клопи заїдають”. “Чого ж ви їхали?” — спитав Хрущов і почув у відповідь: “Нас обдурили”. Водночас наприкінці 1953-го з ініціативи Хрущова ЦК КПРС розпочав пропагандистську кампанію у зв'язку із 300-річчям Переяславської ради. 18 січня 1954 року ювілей було урочисто відзначено, але пропагандистська кампанія не припинилася. Свого апогею вона сягнула з передачею Україні Кримської області.
Одним з аргументів Хрущова на користь того, чому Крим треба віддати українцям, стала фраза: “Там южане нужны, кто любит сады, кукурузу, а не картошку”.
Інша причина, якою у Москві пояснювали необхідність передачі півострова саме Україні, полягала в тому, що таким чином слід було “віддячити” Києву за втрату ним споконвічних українських земель, котрі ще раніше відійшли до Росії. Скажімо, нинішню Бєлгородську область — як частину української Слобожанщини — 1918 року, за результатами Брестського миру, включили до складу Української держави гетьмана Павла Скоропадського. І у складі України вона перебувала з квітня 1918-го до січня 1919-го, коли була приєднана до радянської Росії.
У 1924 році до складу Росії увійшли частини Шахтинського і Таганрозького округів Донецької губернії УРСР. До складу Росії також включили українські етнографічні території Брянської, Курської і Воронезької областей. Тож територіально віддячувати саме Україні було за що.
Перший крок до возз'єднання Криму з Україною зробила Президія Верховної Ради РРФСР. Маючи принципову згоду Президії Верховної Ради УРСР, вона розглянула це питання у присутності представників Кримської облради і Севастопольської міськради. Ухвалили позитивне рішення, на користь якого висували такі аргументи: спільність економік, територіальна близькість, тісні господарські та культурні зв'язки Криму й України.
Через кілька днів це питання внесла до порядку денного Президія Верховної Ради УРСР. Акт передачі Криму вона розглядала як “нове яскраве виявлення безмежного довір'я і щирої любові російського народу, нове свідчення непорушної братерської дружби між російським та українським народами”. Постанову з клопотанням про передачу скерували до Верховної Ради СРСР.
19 лютого 1954 року відбулося урочисте засідання Президії Верховної Ради СРСР за участю керівників законодавчих і урядових органів Росії та України, першого заступника голови виконкому Кримської облради П. Ляліна, а також голів виконкомів Симферопольської і Севастопольської міськрад Н. Каткова та С. Сосницького. Першим виступив голова Президії Верховної Ради РРФСР М. Тарасов.
Як відбувалося ухвалення доленосного рішення, красномовно свідчить стенограма засідання Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року.
“ВОРОШИЛОВ К.Є. Засідання Президії Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік оголошую відкритим.
ТАРАСОВ М.П. Кримська область, як відомо, займає весь Кримський півострів і територіально примикає до Української Республіки, будучи ніби природним продовженням південних степів України. Економіка Кримської області тісно пов'язана з економікою Української РСР. З географічних і економічних міркувань передача Кримської області до складу братньої Української Республіки є доцільною і відповідає загальним інтересам Радянської держави.
ВОРОШИЛОВ К.Є. Слово надається тов. Коротченку — голові Президії Верховної Ради Української РСР.
КОРОТЧЕНКО Д.С. Товариші! Президія Верховної Ради Української РСР повністю поділяє пропозицію про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР, яку тут виклав голова Верховної Ради РРФСР тов. Тарасов. Президія Верховної Ради УРСР висловлює свою сердечну подяку великому російському братньому народу за той надзвичайно чудовий акт братньої допомоги, про який йдеться на сьогоднішньому засіданні.
Одним з яскравих проявів безперервної дружби народів СРСР є 300-річчя возз'єднання України з Росією, що відзначається цього року як велике національне свято українського, російського і всіх народів Радянського Союзу.
ВОРОШИЛОВ К.Є. Хто просить слово? Товариш Микола Михайлович Шверник має слово.
ШВЕРНИК М.М. У народному господарстві СРСР Кримська область відіграє значну роль як район чорної металургії, виноградарства, виноробства, консервної та рибної промисловостей, тваринництва, як край, який вирощує високоякісну пшеницю. Кримська область межує з територією Української РСР. Цей факт зумовив розвиток спільних культурних і господарських зв'язків Кримської області та Радянської України. Передачу Кримської області до складу Української РСР наш народ сприйме з великим піднесенням.
ВОРОШИЛОВ К.Є. Слово має тов. Рашидов.
РАШИДОВ Ш. Передача Кримської області до складу Української РСР відбувається в знаменні дні, коли весь радянський народ відзначає 300-річчя возз'єднання України з Росією, і стане новим яскравим проявом мудрої політики Комуністичної партії, спрямованої на всебічний розвиток і процвітання творчих та духовних сил всіх народів нашої країни.
ВОРОШИЛОВ К.Є. Слово для зачитання пропозиції надається тов. Пегову.
ПЕГОВ М.М. Пропонується прийняти таке рішення: “Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю та Українською РСР, Президія Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік постановляє: затвердити спільне подання Президії Верховної Ради РРФСР і Президії Верховної Ради Української РСР про передачу Кримської області зі складу Російської Радянської Соціалістичної Республіки до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки”.
ВОРОШИЛОВ К.Є. Хто за цю пропозицію, тих прошу підняти руку. Постанова Президії Верховної Ради СРСР прийнята одноголосно”.
Варто зазначити, що Кремль нічого не втрачав від передачі Криму, бо вся Україна 300 років підпорядковувалася імперії. Справді, ніхто не міг передбачити, що Крим коли-небудь “відірветься” від Росії разом з Україною.
Тому концепція “царського подарунка” М. Хрущова Україні, яку мусували деякі засоби масової інформації, позбавлена підстав. Вождь СРСР так само відстоював імперські, тобто російські національні інтереси, як і його попередники Ленін та Сталін. Його рішення в національній політиці, у тому числі епізод із Кримом, випливали з інтересів захисту імперії в обставинах, що змінилися.
А от що можна стверджувати, то це те, що економіка Кримської області запрацювала лише після передачі її до складу УРСР. Тут почали розвивалися як традиційні галузі (курортна, виноробна, консервна, садівництво, вівчарство), так і нові — з'явилися хімічна, металургійна і суднобудівна.
Та й хлібних магазинів і книгарень у Криму за часів України стало значно більше...
Для довідки
Тут, де хрестився Володимир
У різний час Крим населяли таври, кіммерійці, греки, скіфи, готи, гуни, булгари, греки, кипчаки тощо.
988 року київський князь Володимир, увійшовши в Корсунь (теперішній Севастополь), прийняв тут офіційне хрещення і відтоді став примусово вводити християнство на Русі.
Уперше монголо-татари потрапили до Криму 1223 року. Вони зруйнували Судак, який на той час був найбагатшим із торговельних центрів Криму. У XІV—XV ст. між українськими землями та Кримом утворилася широка степова смуга, яку заселяли українці й татари, котрі не бажали визнавати над собою ніякої влади.
У 1768 році Крим став ареною воєнних дій між Російською та Османською імперіями. Наслідком цієї війни був Кючук-Кайнарджийський мирний договір, за яким 1774-го Кримське ханство здобуло незалежність від Османської імперії. Проте вже у квітні 1783 року його анексувала Російська імперія.
У 1853—1856 роках за Крим знову воювали Росія та альянс Туреччини, Англії, Франції і Сардинського королівства. Попри поразку Росії у цій війні, за Паризьким миром, територія півострова залишилася за нею.
8 жовтня 1921 року створено Автономну Кримську Радянську Соціалістичну Республіку в складі РРФСР. 1945-го, уже після депортації кримських татар та інших корінних народів півострова, автономію скасували і створили Кримську область. Ще через дев'ять років, 19 лютого 1954-го, її передали Україні.
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар