Наталія ВАСЮНЕЦЬ
„Експрес” № 28 (7450) 13 — 20 березня 2014 року
Кремль каже, що захищає права росіян у Криму, але мовчить, як обмежує права українців у Росії
А тим часом українці Росії б'ють на сполох.
Кажуть, що політика Росії, яка начебто покликана захищати права людей, — це пропагандистський трюк. Бо, наприклад, у тому ж Криму, як підтверджують правозахисники та Уповноважений ВР з прав людини права національних меншин ніхто не утискає. А чи так само комфортно почуваються українці в Росії?
Говоримо про це з екс-головою Об'єднання українців у Росії Валерієм Семененком та заступником директора Бібліотеки української літератури в Москві Віталієм Крикуненком.
— Скільки українців проживає сьогодні в РФ?
— Згідно з даними останнього перепису населення, майже 2 мільйони. Ідеться про тих, хто вказав свою національність. Насправді українців значно більше. Ще двадцять років тому статистика фіксувала понад 4 мільйони українців. Однак вони асимілюються. Якщо батьки-українці не прищеплюють дітям національних ідеалів, ті записуються росіянами. Так простіше. Адже останніми роками відносини між країнами досить напружені.
В. Крикуненко:
— Така ситуація не дивує. Дається взнаки і те, що в Росії немає тих культурних та освітніх інститутів, які б могли забезпечити українцям збереження їхньої ідентичності.
— Чи є в Росії україномовні школи, дитсадки?
В. Крикуненко:
— Немає жодного! Щоправда, подекуди функціонують україномовні класи, є поодинокі спроби громад створити українські недільні школи, гуртки, курси. А російська держава не підтримує української освіти.
— Чи можуть українці переглядати українські телеканали, слухати українські радіопрограми, читати українську пресу?
В. Семененко:
— Держава не фінансує жодного україномовного видання. Однак у регіонах виходять поодинокі газети, які вряди-годи випрошують у муніципальних органів влади бодай якусь фінансову допомогу. Наприклад, є “Голос України в Західному Сибіру” у Тюменській області. Та виходить він нерегулярно, коли є гроші. На Камчатці видавали газету “Батьківщина”, але тепер вона вже не виходить.
Функціонує кілька офіційних українських сайтів у Росії. Але без будь-якої фінансової допомоги держави. Не виходить жодна теле- чи радіопрограма українською.
— Чи можна придбати українські книжки у Росії, чи функціонують там українські бібліотеки?
В. Семененко:
— Ні, продавати українські книжки нікому. У ринковій системі без підтримки держави робити це важко. Регіональні українські організації намагаються самостійно розповсюджувати літературу, але це також нелегко. Самостійно налагоджуємо надходження книжок з України, а потім поштою відправляємо замовникам.
В. Крикуненко:
— Функціонує лише Бібліотека української літератури у Москві. Але вона постійно перебуває у кримінальних процесах. Щойно закінчується один, розпочинається інший — за розповсюдження невідомими особами екстремістської літератури і таке інше.
В. Семененко:
— До речі, немає тут тепер і жодної центральної української організації. Дві федеральні — Об'єднання українців у Росії та Федеральну національно-культурну автономію українців у РФ — ліквідували через Верховний суд Росії лише за те, що ми кілька разів робили заяви про визнання Голодомору в Україні, вшановували жертв цієї трагедії.
— Чи мають можливість українці відвідувати храм свого віросповідання?
В. Семененко:
— Тут справи взагалі кепські. Протягом двадцяти років греко-католицька громада Москви поневіряється, їй ніде збиратися. Їх прихистили у соборі францисканців. Але згодом і звідти змусили піти. Тепер греко-католики збираються у польському костелі. Не знаю, як довго їм дозволять там відправляти служби.
В. Крикуненко:
— А усно нам не раз заявляли: “Ніколи не зареєструємо тут греко-католиків”.
— Чи мають українці в Росії можливість вільно висловлювати свою позицію?
В. Семененко:
— Якщо ти славиш борщ і галушки, одягаєш шаровари, співаєш пісень, проблем не матимеш. Але тільки-но висловиш свою позицію, відмінну від позиції російської влади, наприклад заявлятимеш про те, що в Україні був Голодомор, що для тебе героями є Мазепа, Петлюра, не кажу вже про Бандеру, то одразу станеш ворогом, людиною, яка потурає фашистам.
До речі, цього року, коли ми 9 березня покладали квіти до пам'ятника Шевченкові у Москві, довкола чатували міліціянти, стояв автобус з “омонівцями” та автозак. У Петербурзі, як мені повідомили, було те саме...
Немає коментарів:
Дописати коментар