ВМС України: життя чи виживання?

2 липень, 2010 p, Олександр Шталтовний для Бі-Бі-Сі, Севастополь

У Севастополі розпочинаються урочистості з нагоди професійного свята працівників морського і річкового флоту та військовослужбовців Військово-Морських Сил України. Попри свято, експерти передрікають українським ВМС занепад, а ЧФ Росії «друге дихання».

Об'єднати свята цивільних та військових моряків в одне, що тепер офіційно зветься День флоту України, було вирішено ще за президентства Віктора Ющенка. Він також прагнув відокремити українське флотське свято від російського -- Дня ВМФ РФ, що протягом десятиліть проводиться в останню неділю липня одночасно на чотирьох флотах Росії.

Лейтенантам - погони та …2 тис. гривень

Поки у військово-морській академії завершуються останні репетиції урочистої церемонії випуску молодих офіцерів, на флоті очікують, що 4 липня президент України особисто вручить лейтенантам їхні перші погони та морські кортики. Більш досвідчені офіцери і розраховують на більше - на квартири. Коли ж уривається терпець, дружини морських офіцерів телефонують Віктору Януковичу просто у севастопольський телеефір.

Одна така жінка повідомила Віктора Януковича, що зарплатня її чоловіка складає 2 тис. гривень на місяць. Маючи двох дітей та не маючи житла, подружжя змушено знімати квартиру. У прямому ефірі жінка запитала, «Коли в Україні зміниться ставлення до армії та до її офіцерів?»

«Ви знаєте, це, звичайно неприпустимо. Те, що ми маємо сьогодні у наших збройних силах, це проблема, яку ми будемо вирішувати не один рік. Але держава зобов'язана забезпечити офіцера, як мінімум, службовою квартирою, на початку служби, яка після завершення служби, повинна стати власністю офіцера», -- сказав на місцевому телебаченні Віктор Янукович.

Через соціальну незахищеність та відсутність перспектив технічного переозброєння ВМС, молоді офіцери йдуть з флоту. Досвідчені ж, рахують місяці до завершення, по суті, примусового контракту із оборонним відомством та до мінімального пенсійного віку.

Здобутки

На флоті є і добрі новини.

Намітилось якесь пожвавлення у морській авіації, тримається морська піхота, іноземну технічну допомогу отримали флотські рятувальники, потроху переозброюються органи управління - штаби. Але всім їм бракує практики.

І головне -- старіє радянська зброя, у тому числі і кораблі.

Втрати

Експерт центру армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь каже, що без реального та системного переозброєння, особливо за проголошеної позаблоковості, Україні буде важче тримати зазіхання на її економічну морську зону.

«Наведу єдину цифру: 2011 рік - це останній рік, коли українські збройні сили, за збереження нинішньої негативної тенденції зможе якось відповісти навіть на провокацію. Далі - повний розвал. Бо завершуються всі ресурси всієї військової техніки, яка в нас є, включаючи і військово-морські сили», -- каже експерт.

Тим часом на флоті пишаються періодичною участю ВМС в антитерористичній операції НАТО «Активні зусилля». І це, на думку експертів, дійсно великий середземноморський успіх українців, але за умови реалізації плану щодо повної інтеграції із силами Альянсу.

Після ж перекреслення північноатлантичних перспектив України та її зближення з Росією, участь ВМС в патрулюваннях поблизу грецького острова Кріт, на думку спостерігачів, втратила практичний сенс і перетворилась на замилювання очей Брюсселю, якого керівництво України насправді не хоче дратувати зближенням з Росією.

Справді для моряків залишився ще один сенс -- долати піратство. Але депутат Верховної Ради Криму Єфім Фікс визнає, що Україна не спроможна приєднатись до російських кораблів, що разом із натовцями висліджує піратів поблизу Сомалі.

«Коли країни, дійсно серйозні країни відряджають свої кораблі до Сомалі захищати судноплавство від піратів, Україна не може відрядити туди хоч щось. Хоча більше за всіх страждають саме українські цивільні моряки. Ось що турбує та викликає здивування», -- бідкається Єфім Фікс у кримському телеефірі.

Переваги для ЧФ Росії

Військові аналітики відмічають, що продовження терміну перебування ЧФ Росії в Криму була для Москви визначальною умовою для перспективного переозброєння Чорноморського флоту. Керівництво Міноборони та ВМФ Росії вже оприлюднило план оновлення корабельного складу ЧФ.

Перебуваючи у Севастополі Віктор Янукович теж обіцяв не відставати від Росії. Але спостерігачі переконані, що насправді преференції отримав саме російський «орендатор».

«Я вважаю, що український флот, що базується поруч із російським, він як мінімум не має бути гіршим. Ми не маємо ганьбити прапор нашої держави. В нас є чудові верві у Миколаєві. На щастя ми їх ще не втратили. І флот ми піднімемо, -- сказав Віктор Янукович у Севастополі.

У заручниках російського бізнесу

Натомість експерт центру армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь вважає, що розроблена кілька років тому програма побудови низки перспективних українських корветів може стати заручником російського бізнесу, який дуже зацікавлений у потужних українських підприємствах.

«Будуватись ці корвети будуть скоріш за все у Миколаєві. Зараз виникло питання, до речі. Чорноморський суднобудівний завод - ЧСЗ -- знаходиться у приватних руках. Завод імені 61 комунара належить державі, але він банкрот. Натомість ЧСЗ може будувати кораблі. Але є однин момент: власники ЧСЗ пов'язані із російським капіталом. Хоча вони запевнюють, що готові будувати корвети. Тут - цікавий момент, коли програма будівництва українських корветів залежатиме від російських бізнесменів», -- заключив експерт.

Замість нових кораблів - нові кашкети

Отже, побудову нових кораблів відкладено, старі у море виходять не часто, офіцери втратили патріотичні настрої 90-х, серед контрактників недобір.

Реальність є такою, що серед нового за останній рік українські моряки отримали лише нові кашкети, пошивши їх за власний кошт і дві розважальні масові акції з красномовними назвами «Українському флоту -- козацький мед» та «Масляна на флоті», під час якої у Севастополі спекли найбільший у світі млинець для моряків.

Джерело

Українська анімація: коли повернуться герої дитинства?

14 червня, 2012, Роман Лебедь, BBC Україна

Мультяшні козаки стали одними із головних героїв українського інтернету останніми днями. Герої виготовленого в Києві радянського мультфільму змусили нагадати про себе тим, що 40 років тому "напророчили" перемогу українській футбольній команді спершу над Швецією, а тоді на Францією та Британією.

Саме такий порядок матчів збірної України вже у реальній турнірній таблиці Євро-2012. При чому, у шведів козаки виграли із рахунком 2:1, пропустивши перший гол - так само в понеділок  розгорталися події на НСК "Олімпійський". 

Вже цього року козаки можуть повернутися із новою серією

Після тріумфального повернення в інтернеті козаки обіцяють повернутися і на телеекрани - із 12-ма новими серіями про свої пригоди. Реінкарнувавши їх та інших героїв дитинства цілих поколінь, ентузіасти сподіваються почати відродження української анімації - після паузи у понад 20 років.

Державі - не до мультиків

"Ми тут розмовляємо чорт знає, про що", - Давидові Черкаському нелегко стримувати емоції. У 1960-80-их роках, працюючи художником Творчого об'єднання "Київнаукфільм", він створив мультфільми "Як козаки куліш варили", "Лікар Айболить", а за "Пригоди капітана Врунгеля" в 1978 році отримав Диплом Всесоюзного телефестивалю в Єревані.
Один з останніх пунктів його фільмографії - "Острів скарбів", завершений у 1988 році. З тих пір ні він, ні вся українська мультиплікація численними здобутками похизуватися не може:

"Взагалі немає мультиплікації - хіба не зрозуміло? Ніякої абсолютно, немає абсолютно ніякого фінансування. З дев'яностого року мультиплікація просто вмерла", - навідріз констатує митець.

Попри ці слова, творче об'єднання, у якому він колись працював, діє і донині, хоча й називається тепер Державна студія "Укранімафільм". Але її нинішній доробок важко порівнювати із радянськими часами, коли майстри об'єднання випускали більше десятка мультфільмів на рік.

Найуспішнішим результатом її роботи останніх років є мультиплікаційний фільм "Йшов трамвай дев'ятий номер", який в 2003 році відзначили на Берлінському кінофестивалі. А взагалі в 2000-их були роки, коли студія не випускала жодного мультфільму. Це означає лише те, що з бюджету не виділяли грошей. Держава є єдиним замовником студії із дорогим обладнанням та досвідченими майстрами. А коли замовлення немає - втриматися на плаву нелегко.

Як результат - в 2009 році студія опинилася на межі банкрутства, хоча зараз все ж продовжує роботу над кількома проектами.

Візитівка української анімації

Але, попри тривалий занепад галузі, українські мультики не залишають у спокої ентузіастів, які досі вірять у їхнє відродження.

Вже в грудні, за словами представників ініціативної групи українських аніматорів, до виходу на екрани підготують перший фільм із нового циклу мультфільмів "Як козаки..." - про пригоди Грая, Ока та Тура.

"Козацька серія про пригоди трьох запорожців є візитівкою української анімації. Перший фільм із цієї серії вийшов у 1967 році, а остання серія вийшла вже після розпаду Союзу - в 1995 році. Але, що дивно, попри такий тривалий період часу, ця серія користується надзвичайною популярністю і серед дитячої аудиторії, і серед дорослих", - розповів аніматор Олександр Вікен, який в радянські часи створив персонажа Петрика П'яточкіна, а тепер куруватиме новий проект про козаків.

За його словами, в 2007 році вже був готовий сценарій фільму "Як козаки в Тридев'яте царство ходили", але тоді справа так і не рушила далі. Тепер у планах - підготувати 12 серій із абсолютно новими історіями. Серед запропонованих сценаріїв - "Як козаки Атлантиду шукали", "Як козаки слонові допомагали", "Як козаки кориду заборонили" - за задумом, історичні персонажі потраплятимуть у смішні ситуації вже в 21-му столітті.
Нових козаків виконають у техніці класичної анімації.

Врунгель - і в 3D Врунгель

Інша справа із капітаном Врунгелем, та його друзями - Ломом і Фуксом. Цих персонажів мають намір повернути на екрани у вигляді повнометражного мультиплікаційного фільму, до того ж - у форматі 3D. Його творець - Давид Черкаський - переконаний, що новітні технології зовсім не нашкодять старим героям, а навпаки - дадуть їм нове життя:
"У Врунгеля вже є основа - батькам, які поведуть дітей на перегляд, він уже добре відомий. І тут є великий шанс одразу отримати хорошу реакцію", - у коментарі ВВС Україна сказав Давид Черкаський, який наглядатиме за роботою над новим мультфільмом.

Капітана Врунгеля хочуть вбрати у нову "одіж"

Митець нагадує, що в старих серіях "Капітана Врунгеля" у кадрі було справжнє живе море, оскільки з тодішніми технологіями було складно передати через анімацію хвилі. Тепер це можливо, і взагалі, працювати із 3D надзвичайно цікаво, каже Давид Черкаський.

Досвід роботи із 3D-анімацією в Україні вже є - зараз фактично готові 10 серій "Пригод компаса і будильника", які студія AFS виконала саме в такому форматі. До того ж, до роботи над "Врунгелем" планують залучити Сергія Кушнірова - українського мультиплікатора, який працював над "Алладіном" студії Волта Діснея.

"Цей персонаж має дуже хороший міжнародний потенціал. Море, капітани, пригоди", - пояснює Едуард Ахрамович, генеральний продюсер продюсерського центру "Барабас", який займатиметься проектом.

Створювати мультики у 3D, за словами фахівців, зараз навіть дешевше, ніж у класичному стилі, але загалом цей процес недешевий. Хвилина анімації, за словами Едуарда Ахрамовича, коштує 8-10 тисяч доларів.

І без державної підтримки "Врунгеля" оживити не вдасться, тому в міністерстві культури вже подали заявку на отримання грошей із бюджету. Якщо все вдасться - мультфільм обіцяють випустити в 2014 році.

Діамант, який слід зберегти

Хоча, щоб створювати мультики в Україні - не потрібні величезні суми грошей. Тут це значно дешевше, аніж за кордоном, важливо лише, аби суми, які виділяють, витрачали за призначенням. Та навіть більшою проблемою, за словами Едуарда Ахрамовича, є те, що нині існує значний скепсис стосовно можливостей української анімації:

 

На місце українських мультиків прийшли іноземні, 

але митці кажуть, що своє - краще

"Важливо, щоб була створена анімаційна індустрія в Україні, аби всі компанії, продюсери режисери і мультиплікатори спілкувалися між собою, щоб всі розуміли, що це можна зробити тут".

Втім, найсуттєвіша складова успішного національного продукту в Україні все ж є: "Все змінюється, все йде вперед, але головне в анімації - це творчість художника. Вона завжди залишається. Якими б не були комп'ютери і програми, персонажа потрібно вигадати," - каже заступник директора студії "Украніма" Олексій Пружанський, який керує там курсами анімації.

"Українська анімація - це колосальний діамант, який треба зберігати. Для цього потрібні інші покоління, вони повинні приходити, йти тим же шляхом, знаходити власний шлях, але все ж на базі того, що вже було створено".

За його словами, зараз надзвичайно важливо перейняти досвід від носіїв української традиції в анімації - а таких людей, які починали творчий шлях ще в 1960-их роках є достатньо. Цього року школу Олексія Пружанського закінчили 10 людей. Серед їхніх наставників - визнані майстри, як Олександр Вікен, Едуард Кіріч, або ж, на приклад, Володимир Гончаров і Ірина Смірнова.

"Треба, щоб росла молодь. А для цього необхідно, аби вона мала роботу, аби держава замислювалася, чи потрібна їй анімація і яка анімація - українська, чи може достатньо американської. Будь-ласка, візьміть "Том і Джеррі" - там 5 тисяч серій, їх можна показувати роками", - розповідає пан Пружанський.



На тому ж наголошує Давид Черкаський - за 20 років відсутності своїх персонажів та образів вакуум заповнили чужі. Вони, за словами автора, теж непогані, але своє кіно - рідніше і ближче. Його відсутність - велика проблема, яку зараз треба вирішити:
"Мати свій національний мультфільм - це головне. Тому що уряд не розуміє, хто їм прийде на зміну - ці дітлахи, які зараз ще в пелюшках, або 8-10 років їм. Ось це виховання, туди гроші вкладати треба!".

Джерело

Що заважає дитині стати успішною

Алевтина Шевченко «Дзеркало тижня. Україна»

Дослідження, проведені в різних країнах, свідчать про відсутність взаємозв’язку між успішністю в школі та рівнем щастя або доходу у пізнішому віці. Важливіше добре вміти робити ті деякі речі, яких ми справді хочемо або які любимо. Попри це, тема шкільної успішності продовжує залишатися актуальною. Батьки все ще марять ідеєю якогось універсального, абстрактного успіху своїх дітей, найчастіше не розуміючи, що правила успішності у кожної людини свої власні. 

Усі в сад 

У багатьох сім’ях вечір починається з перевірки щоденників та домашніх завдань, а закінчується виснажливими спробами зрозуміти зміст параграфа або зубрінням правил. Нерідко батьки просто виходять із себе, дають волю рукам та образам. Відтак потерпає найголовніше — стосунки між дітьми і батьками, взаємоповага поступається місцем образі, нерозумінню, обману та посиленню ненависті до школи у дитини. «Не хочу читати! Нам цього не задавали! Не піду завтра до школи! Ненавиджу математику!» — це ще не найгірше, що ми чуємо від дітей. Гірше, коли проблема виявляється загнаною усередину і позначається на здоров’ї дитини. Або коли школярі, набираючи шкідливої звички не осмислювати свою діяльність, погано розуміють, навіщо щоранку вони ходять до школи.

Порівнявши, як виховуються діти індіанців і білих американців, американський психолог Ерік Еріксон дійшов висновку, що кожній культурі притаманний свій стиль виховання, і він завжди сприймається батьками як єдино правильний. Тоталітарні традиції зовнішнього контролю особистості, що впеклися в плоть і кров травмованого суспільства, пустили глибоке коріння і в сім’ї. Батьки, які мріють бачити свою дитину в майбутньому самодостатньою людиною, — підсаджують її на голку залежності від зовнішнього контролю, несумісного ні з успіхом, ні зі здоров’ям, ні з щастям. Їх підтримують учителі старої школи: контролюйте домашні завдання, оцінки, перевіряйте щоденник, зошити, зібраний портфель! А коли ні — то ярлик недостатньо хороших батьків загрожує будь-кому!

Від дитини очікують доброго навчання, найчастіше не розуміючи, що пріоритети можуть бути зовсім іншими. Завдання, які поставить перед дитиною доросле життя, не обов’язково лежатимуть у сфері науки, — але ж школа, нагадаємо, дає наукові знання. Якщо таланти сина або дочки лежать поза цією сферою, то школа їх наче не помічає. Проте мусять помічати батьки. 

Набагато важливіші за освітню інформацію відчуття повноцінності та віра в себе. Коли дитина відчуває розчарування батьків, добитися повного використання ресурсів своєї особистості їй важче. 

Якщо, замість прийняття і підтримки, батьки нав’язливо проектують на дітей своє марнославство або тривогу про власну інтелектуальну чи батьківську спроможність, відбувається так звана фіксація — надмірне, хворобливе зациклення на питанні навчання. Це відбувається, якщо батько не в змозі впоратися з власною тривогою з приводу виховання. Життєво необхідно відокремити свою дорослу тривогу за майбутнє дитини від реалій її життя. 

В явищі фіксації психологи відзначають насамперед захисну тенденцію шукати задоволення потреб простішими або дитячими способами, а не методами, характерними для дорослих людей. Найяскравіший приклад фіксації — анорексія, коли для втілення ідеї схуднення задається психічна програма відмови від їжі, що відключає навіть природну програму самозбереження. Надмірна фіксація на питаннях успіху і досягнень у навчанні може загрожувати відключенням розумного, природного для кожної дитини прагнення до розвитку. Ось така інтелектуальна й мотиваційна анорексія. Постійні «проробляння» теми майбутнього життєвого успіху можуть  стати для дитини непосильним тягарем, і вона взагалі відмовиться від успіху, від розвитку, від досягнень у навчальній сфері. Набагато важливіші від нотацій — спільна діяльність, розширення конкретних життєвих навичок, створення можливостей для набуття нового досвіду. Тобто погуляти з дитиною в лісі, попрацювати разом у саду важливіше, ніж вивчити уроки, — і це не полемічне загострення, а реальний педагогічний, сімейний щоденний вибір пріоритету.

Учити, учити і ще раз учити?

Завдання розвитку, до яких належить і шкільне навчання, завжди посильні для дитини. Вона може їх виконувати цілком самостійно. Більше того, дорослим слід пам’ятати, що дитина — самостійна особистість, яка формується, і в неї є власні бажання та прагнення. Добре вчитися хочуть абсолютно всі діти і без наших із вами нотацій та нагадувань. Обов’язок батьків — створити відповідні умови для навчальної діяльності. І все! 

Неможливо навчитися плавати на суші, неможливо повірити у свій успіх, якщо жодного разу не бував у ситуації успіху, якщо не пережив, не відчув — у мене виходить! Тому ще один обов’язок батьків — створювати ситуацію успіху, мотивацію для досягнень. Як це зробити? 

Багатолітній проект «школа» можна розділити на маленькі досяжні цілі. Досягнення кожної мети — окремий успіх, чи то вивчений вірш, чи самостійно розв’язана задача.  

Необхідно враховувати вікові та індивідуальні особливості, — адже в кожному віці у дітей свої стимули. Для початкової школи стимулом до навчання є оцінки та похвала. У молодших школярів щире прагнення до пізнання ще не згасло, — саме тому серед учнів початкової школи, як правило, мало неуспішних. Старші школярі вже націлені на вступ до вузу, зацікавлені в конкретних галузях науки з огляду на природні здібності. Предмети, які їх не цікавлять і не важливі для вузу, часто закидаються. Практично це норма вже й для вчителів-предметників, які в старших класах налаштовані працювати з тими, хто цікавиться предметом. Середні школярі — найбільш ризикована група в сенсі цілей і мотивів освіти. Дитяче радісне ставлення до школи скінчилося, а до вступу у вуз ще далеко. Вони зовсім не уявляють, навіщо вчаться, отримуючи масу інформації. Саме на цьому рівні вкрай високий ризик втратити в дитині особистість, спраглу зростання. Якщо додати до цього нудний підручник, важкі теми, суворого або байдужого вчителя, то ситуація погіршується в рази. Причини індивідуальні й потребують розслідування. 

Так, дітям будь-якого віку потрібні зовнішні обмеження. Їм бракує досвіду, і завдання дорослих — позначити межі, за які виходити не можна. Обмеження, рамки, умови — це ваш, зовнішній контроль, який допоможе перебувати дитині в «рамках безпеки». Але не більше! Зовнішній контроль потрібен лише для того, щоб допомогти дитині виробляти внутрішній контроль — коли вона сама перевіряє себе, відповідає за свої вчинки. Тобто починає виробляти самоконтроль замість постійних ін’єкцій батьківського контролю. 

Якщо ви не тримаєте своїх дітей на голці зовнішнього контролю — ви не наказуєте, а домовляєтеся, обговорюєте умови. Якщо необхідно — йдете на взаємні поступки. Дитина має розуміти розумність ваших вимог та обмежень, внутрішньо погоджуватися з вами. Їй важливо вчитися ставити межі і рамки у відносинах з іншими людьми і у вимогах до самої себе, — адже всі ми, як циркові акробати, балансуємо між принципами розумності й задоволення. Порівнюйте дитину тільки з нею самою — сьогодні краще, ніж учора, чи, навпаки, учора краще вийшло. Якщо не та компанія — не треба нотацій, просто допоможіть їй знайти іншу. 

Локальні війни за контроль

Програмування на успіх робиться аж ніяк не словами. Виховання — це, по суті, трансформоване прагнення до наслідування, яке ми спостерігаємо у тварин. Поведінка, дія тут відіграють значно важливішу роль, ніж слова. Так, важливо транслювати віру в дитину, позитивне ставлення, але все добре в міру. 

Нас усіх дратує контроль, навіть якщо ми визнаємо його необхідним. Надмірний зовнішній контроль — одна з повсякденних форм гіперопіки. Існує поняття локусу контролю. Це ступінь незалежності людини, її активності, самостійності й одна з найбільш значущих характеристик особистості. Локус контролю відображає рівень відповідальності людини в досягненні конкретних цілей. Він може бути зовнішнім і внутрішнім. Якщо в людини сформувався зовнішній локус контролю, то причиною більшості ситуацій вона бачить не себе, не свої дії і вчинки. Запевняючи маленьку дитину, що «двері погані, вони тебе вдарили», ми сприяємо саме такому розумінню подій. А ось коли людина вважає причиною ситуації переважно власні дії, то тут можна говорити про внутрішній локус контролю. 

У процесі експериментальних досліджень стало зрозуміло, що люди з переважанням зовнішнього локусу контролю найчастіше реагують на непередбачувані ситуації з переляком, сторожко. Тоді як особистості з більш розвиненим внутрішнім локусом сприймають це ж саме завдання адекватніше, внутрішньо спокійно. Погляньте, як ваша дитина реагує на нову інформацію — з побоюванням чи, навпаки, з інтересом? 

Люди з зовнішнім локусом пристосовуються, підлаштовуються під думку групи, намагаючись відповідати далеко не власним потребам і очікуванням. Інші ж, із внутрішнім локусом, не бояться висловлювати свою думку й часто домагаються цим неабияких успіхів. 

Таким чином, внутрішній локус супроводжує зрілих особистостей, а зовнішній, навпаки, заважає процесові особистісного дозрівання. 

Батьки мріють про успішних дітей, що означає особистість із внутрішнім локусом контролю, але марнують велетенські зусилля на формування особистості із зовнішнім локусом.

Приписуючи очевидну вину іншим людям або предметам, людина позбавляє себе певної істотної частки відповідальності і в майбутньому цілком здатна перестати розуміти взаємозв’язок між вчинками та наслідками. Звинувачувати себе завжди і у всьому теж небезпечно, але перевага внутрішнього контролю над зовнішнім дає все-таки більшу надію на зрілість вчинків і звичок. У нормі самоконтроль з’являється в дитини під кінець дошкільного віку, а зовнішній контроль має поступово випадати з процесу керування поведінкою дитини. 

Перефразовуючи класика, можна сказати, що кожна неуспішна у навчанні дитина нещаслива по-своєму. Тобто початкова причина шкільного збою в кожної дитини індивідуальна, але потім ставлення до навчання переходить у звичку. І, як будь-яку звичку, змінити її буває нелегко. Хоча й цілком можливо.

Джерело

Неслухняні діти, нечемні дорослі...

Роксолана Гнатюк «Дзеркало тижня. Україна»

Кожен з батьків мріє, що його діти будуть здоровими, розумними, хорошими і в будь-якій ситуації поводитимуться як маленькі леді й джентльмени. Але досить часто нащадки раптом наїжачуються і поводяться дуже нечемно. Мало хто з батьків знає, що дитячий непослух дуже часто залежить саме від поведінки дорослих.

Психолог Р.Дрейкурс вважає, що погана поведінка дитини — це всього лише помилкова ціль, яку можна переорієнтувати. Він виділив чотири цілі дитячого непослуху: увага, ухилення, влада й помста. Психолог рекомендує батькам прислухатися до власних відчуттів, аби визначити, чому саме ваша дитина не слухається. Якщо її поведінка викликає у вас роздратування — дитина потребує уваги. Якщо відчуваєте відчай, то, скоріш за все, дитина втратила віру в себе. Якщо мама і тато зляться — дитина хоче показати свій вплив у сім’ї, а коли ображаються — дитина мститься. 

Якось за кордоном, я побачила соціальну відеорекламу, яка вразила до глибини душі. Маленька дівчинка в рожевому платтячку простягає аркуш зі своїм малюнком і просить: «Мамо, мамо, подивись!». Але мама, зайнята чимось важливим, не звертає на донечку уваги. Ось мала вже трохи підросла й катається на велосипеді по яскраво-зеленій траві. Вона щаслива, що навчилася кататися, і радісно гукає: «Тату, тату, подивися на мене!». Але батько дуже зайнятий, він розмовляє по мобільному телефону і навіть не повертає голови до дитини. А ось дівчинка — вже підліток. Вона сидить, притулившись спиною до сірої стіни і застиглим поглядом дивиться перед собою. Поруч — використаний шприц зі слідами каламутної рідини. Їй уже не потрібна увага тих, кого вона так довго кликала... 

Найчастіше непослух, а згодом і асоціальна поведінка дітей бувають спричинені дефіцитом уваги батьків. Маленькі дітки можуть мочитися у штанці, молодші школярики починають погано вчитися й бешкетують на уроках, підлітки пробують алкоголь або наркотики. Але все це спрямоване на одне — привернути увагу батьків. 

Дівчинка, яка гарно вчилася, раптом почала приносити погані оцінки. Батьки сварили дитину, але ситуація час від часу повторювалася. В розмові з дитячим психотерапевтом, до якого звернулися стурбовані батьки, дівчинка сказала: «Коли я добре вчуся і чемно поводжуся — вони мене наче не помічають. Ніколи не хвалять за гарні оцінки, ніби так і має бути. А от коли отримую погані оцінки, то тато і мама починають мене сварити, намагаються допомогти з уроками, приділяють мені більше часу. Тому «двійки» отримую навмисне, коли хочу, щоб мама хоч трохи побула зі мною, щоб разом почитали книжку».

Чимало захворювань у дітей, особливо малюків, також зумовлені браком уваги і любові. Коли, приміром, батьки сконцентровані лише на матеріальній турботі — нагодувати, вдягнути дитину, — але не приділяють їй належної душевної ласки. Коли син чи донька почуваються емоційно обділеними через завантаженість батьків. Ось приклад досить типової ситуації: малюк іде до дитячого садочка, бо мама після декретної відпустки повертається на роботу. Більшість дітей першого ж тижня починає хворіти. І річ не тільки в тому, що у великому колективі так легко підхопити якусь інфекцію, а в тому, що мама, яка завжди була поруч, раптом зникає на цілий день. А дитина мусить бути серед незнайомих дітей і дорослих, які не завжди привітно зустрічають новачка. Хвороба — це один з підсвідомих способів повернути втрачений рай, коли найрідніша людина була поруч. Адже коли дитина хвора — мама бере лікарняний, залишається вдома, готує смачний бульйон з курочки, купує нові іграшки. Разом вони читають книжку, складають конструктор, малюють... Коли дитина одужує, мама знову повертається до роботи і знову не приділяє доньці чи синові достатньої уваги. Потім чергова хвороба — і мама знову залишається вдома. Дитина починає хворіти частіше й частіше, щоб відчути любов, яку батьки недодають їй, коли вона здорова. Дехто переносить цей тип поведінки в доросле життя. Такі люди ладні надовго «втекти у хворобу», аби лише відчувати турботу рідних і знайомих. Тому даруймо більше любові й уваги здоровій дитині, замість згадувати про свої батьківські обов’язки лише тоді, коли доня чи син захворіють. 

Психотерапевти вважають, що психологічні проблеми в дітей (тривога, страхи, непослух) — не що інше, як відбиток проблем батьків. Часто батьки повертаються з роботи в поганому настрої, роздратовані. Діти помічають це на невербальному рівні (міміка, жести, поведінка) і віддзеркалюють поведінку батьків. Тому спілкуватися з дитиною слід тільки тоді, коли мине втома. Не варто обговорювати при дітях фінансові проблеми, негаразди на роботі, конфліктні ситуації, епідемію чи економічну кризу в країні, негативно висловлюватися про інших людей. Це може спричинити наростання тривоги в малюків. Крім того, не дивуйтеся, коли в день народження шефа ваш син раптом запитає: «То це той старий козел, якому давно вже час на пенсію?».

Є батьки, які настільки часто й не завжди справедливо критикують свою дитину, що вона поступово втрачає впевненість у своїх можливостях і силах. Через якийсь час перестає виконувати звичні речі — не робить домашнього завдання, відмовляється читати, не хоче прибирати в кімнаті тощо. І все через те, що дитина боїться, що її знову критикуватимуть. «Їм не подобається мій почерк? То й не старатимусь або взагалі не писатиму! Хай думають про мене що хочуть». Дитина підсвідомо намагається перебільшити свої слабкі місця, аби переконати батьків у своїй неспроможності, незграбності, беззахисності. «Хіба можна очікувати від мене успіхів? Ви ж самі переконали мене, що я ні на що не здатний...» 

Сварити й критикувати (як звикли батьки) в цій ситуації немає сенсу, це може лише поглибити проблему. Батьки повинні якнайшвидше змінити свою поведінку. Якщо є хоч найменший привід — хваліть малюка. Нехай дитина почне з найпростіших справ, а далі — до складніших з вашою допомогою. Перші успіхи і ваша підтримка підбадьорять малюка і нададуть упевненості у власних силах. 

Якщо батьки занадто контролюють дитину, постійно роблять зауваження, то настає час, коли вона починає боротися за своє місце в сім’ї. Малюк (чи підліток) намагатиметься відстояти себе як особистість, довести свою самостійність. І батьки повинні дати дитині шанс показати свою самостійність. Наприклад, перекладіть на підлітка виконання уроків. «Ти достатньо дорослий, щоб самому робити уроки й вирішувати, скільки часу можеш приділяти своєму хобі. Якщо уроки зроблено — можеш грати на гітарі скільки хочеш. Але, якщо це позначиться на навчанні, домовленість анулюється, і займатися музикою почнеш лише після того, як дорослі перевірять домашнє завдання». Як правило, підліток старатиметься виконати ці умови, оскільки відчуватиме себе головним і намагатиметься зберегти цю позицію. 

Діти можуть ображатися на батьків за несправедливе покарання або за невиконання обіцяного. Часто образу малюки переживають у душі, а зовні це проявляється в поганій поведінці й постійних протестах. «Ви погані! Піду від вас жити до дідуся і бабусі», «От захворію, помру, а ви за мною побиватиметеся». Батьки повинні переглянути свою поведінку. Чи завжди справедливо караємо дитину за пустощі й погані вчинки. Можливо те, що вчинили ваш син чи донька, не настільки й погане. Найчастіше ми караємо дитину, коли роздратовані, змучені, або відчуваємо власну безпорадність і нездатність бути хорошими батьками. Перш ніж черговий раз сварити дитину — подумайте, чи буде її провина так само важлива і через кілька днів. Порване платтячко можна зашити, а забруднену футболку — випрати. Пригадайте, скільки тарілок ви самі перебили за своє життя. Якщо вчинок дитини був небезпечний для її життя, тим більше не слід кричати й звинувачувати її. Спокійно поясніть, чому не можна стрибати у воду на мілководді або чому треба бути уважною на дорозі. 

Як бачимо, погана поведінка дітей — це лише своєрідний спосіб знайти  контакт із батьками чи дорослими. Пригадуєте слова відомого французького актора Алена Делона «Важка дитина — це нещаслива дитина»? Тому чим щасливішою буде ваша дитина, тим легшим буде ваше з нею спілкування. Даруйте дітям свій час і любов — у відповідь вони подарують вам багато приємних і радісних хвилин.

Джерело 

Мультфільми Діснея - порно для дітей

ТСН

І мультфільми, і порнофільми відтворюють на екрані те, що кожен хоче мати в житті.

Вчені з'ясували, що мультфільми Діснея впливають на хлопчиків так само, як порнофільми на дорослих чоловіків. З точки зору змісту порнофільми і діснеївські мультики - абсолютно протилежні речі. Але вони практично ідентичні в їх ролі формування свідомості. І мультфільми, і фільми порнографічного змісту відтворюють на екрані те, що кожен хоче мати в житті. Порно для чоловіка - це те, що легкодоступне, тоді як не всі можуть похизуватись близькістю з привабливою гарячою красунею. Всі без винятку героїні мультиків Діснея - красиві персонажі з досконалими формами, плавними вигинами. Дослідники відзначили, що любов до мультиків з романтичним змістом поступово переростає в любов до порнофільмів. Підлітки починають захоплюватися подібними "картинками", починаючи з 12 років. Диснеївськими мультфільмами одержимі не тільки хлопчики, а й дівчатка. З самого раннього віку вони мріють про принца на білому коні з тілом Аполлона і душею ангела. Вони тримаються за міф існування такого героя, не бажаючи бачити реальних чоловіків.

Джерело

Дитинство без казок

Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик

ПЕРСОНАЛ  ПЛЮС  № 48 (350) 2—8 грудня 2009 року

Так склалося, що серйозне наукове вивчення всіх обставин масових репресій радянської доби обмежується в Україні (і не тільки) або акцентацією долі конкретних особистостей, або Голодомором 1932-33 років. В той же час багато важливих проблем, що не втратили свого значення і в сьогоднішньому часовому вимірі, залишається поза межами інтересів вчених і публіцистів. Зокрема — те, що пов’язане з соціальною психологією. Ось лише кілька прикладів.

Відома російська дослідниця історії медицини Тетяна Грекова в одній зі своїх книг навела факсиміле лікарських карток високопоставлених пацієнтів славетної «Кремлівської лікарні». Ранг — наркоми (міністри) і високі більшовицькі чиновники. Час — 30-ті роки минулого століття. Вражають визначення, типові для анамнезу нервово-психічного стану пацієнтів: нервозність, роздратованість, безпричинні сльози (!!!), кепський сон, часта зміна настрою, часті сильні головні болі. Пікантна подробиця: майже в усіх мужчин різке ослаблення статевої функції. То хто ж тоді вершив долю двохсот мільйонів людей на одній шостій земної кулі? Неврастеніки і психопати?

Не менш цікавою видається ще одна тенденція. Відомо, що Сталін знищував не лише своїх ідейних або кар’єрних супротивників, а й тих, хто конкретно фабрикував фальшиві політичні справи, катував безневинних, розстрілював жертви і затирав сліди злочинів. Авторитетний сучасний російський історик Леонід Наумов у своєму найсвіжішому дослідженні «Сталін і НКВС» наводить прізвища майже 100 самих лише генералів цього кривавого відомства, знищених у 1937-38 роках. Це величезна цифра — коли брати до уваги, що генерали (комісари) НКВС керували щонайменше обласними управліннями. Але ми не про це, а про те, що фактично жоден із них не намагався уникнути загибелі, хоча й мав для цього чимало можливостей. Бо згідно з неофіційною процедурою, людину спочатку відстороняли від служби, потім виключали з партії, а вже потім — заарештовували. Часом між відставкою і арештом проходили місяці, але ні генерали, ані навіть енкавеесівська дрібнота не робили нічого, аби бодай дременути за кордон. Хоча мали для цього можливості. Два чи три винятки лише підтверджують загальну тенденцію.

І нарешті — в який спосіб більшовицькому режиму вдалося протягом лічених років виховати не лише сотні «радянських гіммлерів», а й десятки тисяч садистів-виконавців: оперуповноважених, слідчих, дознавателів, розстрільників? Запропонуємо парадоксальну версію. Неважко встановити, що майбутні енкавеесівські кати вчилися в школах в 20-х — початку 30-х років минулого століття. Не будемо детально аналізувати тодішню модель радянської педагогіки. Звернемо увагу на лише одну суттєву особливість. Згадки про неї ми віднайшли у спогадах А.С.Макаренка та Корнія Чуковського. Виявляється, суворою директивою наркомату освіти ще в середині 20-х років були заборонені… дитячі казки. Ця література була визнана шкідливою, антирадянською і т.д. Вона вилучалася з бібліотек, навіть приватних, а педагоги чи вихователі дитсадків за одну лише спробу розказати дітям казку вилітали з роботи по політичній статті. Макаренка, до речі, саме за це відсторонили з Полтавської колонії імені Горького і передали справу до ДПУ.

А чим заміняли казки? Розповідями про дітей-героїв на кшталт Павлика Морозова і спогадами чекістів про те, як вони добивали багнетами дітей контрреволюціонерів.

Відомо, що саме казка закладає в підсвідомість дитини споконвічні моральні засади добра, любові, поваги до батьків та інші чесноти. Людина, позбавлена казки, та й ще при відповідній психологічній обробці, швидко обертається на безжалісного манкурта. Казку в СРСР, бодай і ідеологічно цензуровану, реабілітували лише в середині 30-х років. Але справа вже була зроблена. НКВС одержало відповідні кадри, готові закопати живцем навіть батька з матір’ю, якщо накажуть вожді.

Залишилося назвати автора цієї канібальської методології. Це завідуюча сектором освіти в наркоматі освіти і культури СРСР Надія Костянтинівна Крупська. Даруйте, стара ялівка, офіційна дружина вождя-сифілітика.

  ***

Гуртом – сайт підтримки всього українського!

Золота колекція українських казок та колискових

Для всіх, хто любить слухати, дарувати, вивчати українські народні казки - гарна новина. Особливо, мабуть для тих, хто вже знайомий із серією "Казки", до якої увійшло 7 платівок (бо такі слухачі вже напевно знають, що це - гарні записи). 

Отже. Тепер 6 збірок із цієї серії зібрано на одному диску - тобто, сюди вмістилося майже сорок казок. І не просто так начитаних - а розказаних яскраво, образно, емоційно (і правда, добре попрацювали тут актори гумористичного театру "КУМ"). Ще й і з музичним супроводом - як же без музики? Між іншим, щодо музики.

Збірки казок оздоблені колисковими - отже, можна просто перед сном ставити дитині казку з пісенькою. Зверніть увагу, сюди включено і окремий музичний альбом - "Колискові для дітей" у виконанні Лідії Максимяк. Він, переважно, і складається з тих колискових, які записані поміж казок - ось такий приємний бонус. Тож, гадаю, ця платівка може на тижні, а то і місяці стати улюбленицею Ваших дітей.

Видавець: Студія 6 секунд
Особиста оцінка: 10 - рекомедую всім!!!
Джерело: Наш формат 

Список файлів завантаження

Папка:	Казки
1	Іван Побиван.mp3	11 MB
2	Вовк і козенята.mp3	12 MB
3	Журавель і лисиця.mp3	9 MB
4	Заяче сало.mp3	5 MB
5	Ківш лиха.mp3	10 MB
6	Кирило Кожумяка.mp3	14 MB
7	Коза-дереза.mp3	17 MB
8	Козаки і смерть.mp3	8 MB
9	Колискові/Колискова 01.mp3	4 MB
10	Колискові/Колискова 02.mp3	6 MB
11	Колискові/Колискова 03.mp3	3 MB
12	Колискові/Колискова 04.mp3	5 MB
13	Колискові/Колискова 05.mp3	5 MB
14	Колискові/Колискова 06.mp3	5 MB
15	Колискові/Колискова 07.mp3	5 MB
16	Колискові/Колискова 08.mp3	6 MB
17	Колискові/Колискова 09.mp3	8 MB
18	Колискові/Колискова 10.mp3	7 MB
19	Колискові/Колискова 11 (Казочка).mp3	6 MB
20	Колискові/Колискова 12 (Лончина І.).mp3	4 MB
21	Колискові/Колискова 13 (Сонько-дрімко - Лончина І.).mp3	2 MB
22	Колискові/Колискова 14 (Новосад Т.).mp3	3 MB
23	Колискові/Колискова 15 (Павлік В.).mp3	7 MB
24	Колобок.mp3	6 MB
25	Котик і півник.mp3	8 MB
26	Кривенька качечка.mp3	10 MB
27	Лебідь рак і щука.mp3	6 MB
28	Лев та заєць.mp3	5 MB
29	Лисиця і шпак.mp3	12 MB
30	Лисиця та рак.mp3	4 MB
31	Лисичка кума.mp3	12 MB
32	Лисичка-сестра.mp3	13 MB
33	Лисичка-суддя.mp3	5 MB
34	Милосердна Пані.mp3	5 MB
35	Мудра дівчина.mp3	18 MB
36	Названий батько.mp3	16 MB
37	Пан коцький.mp3	9 MB
38	Покотигорошко.mp3	15 MB
39	Про дідову дочку і бабину дочку.mp3	16 MB
40	Про липку.mp3	7 MB
41	Про правду і кривду.mp3	14 MB
42	Ріпка.mp3	9 MB
43	Рукавичка.mp3	8 MB
44	Сірко.mp3	9 MB
45	Соломяний бичок.mp3	14 MB
46	Телесик.mp3	18 MB
47	У сонечка в гостях.mp3	5 MB
48	Хитрий заєць.mp3	6 MB
49	Хто не робить той не їсть.mp3	14 MB
50	Цап та баран.mp3	8 MB
51	Чабанець.mp3	7 MB
52	Язиката Хвеська.mp3	19 MB
53	Як лис вовка провчив.mp3	4 MB
54	Як лисичка.mp3	14 MB
55	Як миша віддячила левові.mp3	5 MB
56	Як мужик пана дурив.mp3	6 MB
57	Як пан по німецькому балакав.mp3	6 MB
58	Як солдат царя обдурив.mp3	8 MB

Завантажити

 Як завантажувати?
- Спершу зареєструйтеся і зайдіть під своїм псевдонімом
- Далі необхідно мати програму-завантажувач, ми рекомендуємо µTorrent, встановлення триває менше хвилини

Слуханка для української малечі

Назва: Слуханка для української малечі
Озвучено: колектив акторів НТРК, дитячі музичні колективи
Кодек звуку: MP3
Бітрейт: 128 кб/с
Розмір: 140 мб

«Слуханка для української малечі» — це новий спільний проект Фонду «Справедлива країна» та Національної радіокомпанії України, мета якого — укласти своєрідну мистецько-просвітницьку добірку народних та авторських творів для найцікавішої, але найбільш незахищеної частини нашого суспільства — дітей.

В основу створення такого видання лягла ідея зібрати на компакт-диску найвідоміші українські казки та казки народів світу, лічилки, дитячі пісні, колискові у виконанні відомих українських артистів та дитячих колективів. Ця унікальна добірка передовсім повинна допомогти в організації змістовного та базованого на кращих зразках української культури виховного та освітнього процесу вихователям дитячих садків та батькам.

Загально на диску представлено 77 творів (20 казок та 57 музичних творів).

Завантажити

***

Казки лірника Сашка. Повне зібрання (2003-2009) MP3

Мова: українська
 
Опис:

"Казки лірника Сашка" стають вже потихеньку окремою сторінкою в українській аудіо-літературі. Сторінкою, слід зазначити, барвистою, цікавою, особливою. Тому що, з одного боку, його розповіді завжди щедро прикрашені дуже насиченим звукорядом. Пісні народні рідкісні, ціла купа музичних інструментів - часто теж доволі рідкісних - та не менша купа приязних голосів на додачу. Хоча головний голос, звісно - оповідача, лірника Сашка. До того ж і вигадує Сашко дуже кльово. Деякі казки написані ним, що називається, "з чистого аркуша", інші - на основі старих народних казок. Але визначити, де з них які - неможливо. Всі ці розповіді існують в єдиному, власному просторі, однаково близькому і нашому часу, і нашій історії. Бо є тут і щось із побуту сільського, і зі світогляду українського, і гумору жменя чималенька, і хитринка - гарні казки, живі. Несуть вони світові серце - чисте, добре, хоробре. І знаєте, якщо діти зростатимуть на таких казках, як ці - світ таки стане кращим, ніж зараз. Неодмінно.
Жанр авторської казки - доволі рідкісний, своєрідний, нині майже відсутній у сучасному спектрі мистецтв, знаходив все більше підтримки серед колег і друзів Олександра Власюка. Навколо лірника Сашка утворився цілий оркестр з вельми незвичайних особистостей. Тут тобі і Едуард Драч (кобза, народна скрипка, спів), і Григорій Лук'яненко (гітара, дутар, спів басом), і Леся Добрий Вечір (барабани, перкусія, ліра, сопілка, зозуля, дудак, ріжки, сурма, спів), Сергій Топор (акордеон, спів), Ірина та Олена Шікури (спів). Лірник Сашко, окрім, власне, оповідання, акомпанує собі на лірі, варгані, дримбі.

---

До збірки входять:

2003. "Для дітей і дорослих" (4 казки) (130 Mb / 44 kHz / VBR 315-320 kbps)
2006. "Дорослим і дітям" (6 казок) (150 Mb / 44 kHz / VBR 279-320 kbps)
2006. "Химерні оповіді" (6 казок) (151 Mb / 44 kHz / VBR 319 kbps)
2009. "Для старшеньких" (6 казок) (133 Mb / 44 kHz / VBR 318-319 kbps)

---

Автор: Сашко лірник (Олександр Власюк)
Озвучено: Сашко лірник (Олександр Власюк)
Видавництво: САМЕ ТАК!
Кодек звуку: MP3
Бітрейт: VBR 279-320 kbps

Завантажити

***

Чарівний горох (2008) DVDRip

Жанр: анімація, казка
Країна: Україна
Кіностудія / кінокомпанія: Укранімафільм
Режисер: Я. Руденко-Шведова
Автори сценарію: В. Шинкарьов, Я. Руденко-Шведова
Художник-постановщик: Е. Кирич, І Будз
Композитор: Ю. Єгоров
Звукооператор: А. Обод
Озвучили: Б. Бенюк, О. Ступка, Л. Маоскавчук, М. Кукуюк, С. Фоменко, Ю. Єгоров, В. Шинкаьов, Н. Ковальова.
Текст пісні: В. Шинкарьов
Музика: Д. Юделевич
Музичне супроводження фільму: гурт "Байда"

---

Сюжет:

За мотивами української народної казки про Котигорошка та його друзів.

---

Тривалість: 00:13:09
Якість: DVDRip
Відео:
кодек: XviD
розмір кадру: 720 x 384
бітрейт: 1 655 Kб/с
Аудіо:
мова: українська
переклад: оригінал
кодек: АС-3 2.0
бітрейт: 192 Кбіт/сек 

Завантажити

*** 

Вундеркінд з пелюшок. Найкращі казки для малюків

Опис: Диск "Вундеркінд з пелюшок. Найкращі казки для малюків" містить 50 озвучених презентацій з найвідомішими та найулюбленішими дитячими казками. Для перегляду презентацій з казками Вам знадобиться програма Mіcrosoft Power Poіnt, яка входити до стандартного пакету Mіcrosoft Offіce. Казки-презентації – це сучасний варіант дитячих діафільмів. Вони унікальні, бо дають можливість не тільки почути, але й побачити улюблених героїв, при цьому вони унеможливлюють негативний вплив зміни 24-х кадрів, адже для перегляду казок телеекран не потрібен.

Складно перебільшити роль казки в житті дитини. Завдяки казкам малюки пізнають добро та зло, занурюються у світ фантазій і намагаються наслідувати своїх улюблених героїв. Казки завжди виховували в дітях уміння любити, співпереживати, піклуватися, а також розповідали про життя й традиції різних народів.

Перегляд казок перетвориться на улюблене заняття маляти, а батьки у цей час зможуть відпочити.

Подаруйте дитині казку!

Системні вимоги: Windows 2000/XP, PowerPoint, Pentium 166MHz, 16Mb оперативної пам'яті, CD-ROM, звукова карта, колонки чи навушники

Диск містить такі казки:

   

Завантажити

 

Українці в світі: динаміка чисельності та розселення

"Украинцы в мире: динамика численности и расселения..." 

Ще в XIX ст. частина населення українських земель визначала себе як бужан, полян, ятвягів, кривичів, чорнорусів, волинян, тиверців, уличів, хорватів... Процес націєтворення, який триває і досі, тоді ще не всюди почався.

Що читаємо?

Монографію російського вченого Володимира Кабузана "Украинцы в мире: динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века – 1989 год: формирование этнических и политических границ украинского этноса" (Москва, видавництво "Наука", 2006). Десятьма роками раніше вчений, предки якого походили з Херсонщини, видав у Санкт-Петербурзі книгу "Русские в мире".

Що цікавого?

В одній з приміток автор вказує, що протягом багатьох років закликав українських колег взятися за наукову розробку даної теми, але "целый ряд талантливых украинских исследователей изначально были лишены всякой возможности заняться этой проблемой как исключительно малоактуальной".

На жаль, подробиць немає – хто і чому забороняв не кріпосним, як відомо, вітчизняним історикам досліджувати цю об’ємну і складну, побудовану на співставленні та аналізі сотень джерел, тему.

У 1857-1858 рр. вийшла стаття Михайла Лєбьодкіна "О племенном составе народонаселення Западного края Российской империи", де вперше було визначено національний склад і українських губерній – Волинської, Київської, Подільської.

Джерелом слугували парафіяльні списки, в яких нерідко фігурували… бужани, поляни, ятвяги, кривичі, чорноруси, волиняни, тиверці, уличі, хорвати! Отже, процес націєтворення, який триває й досі, тоді ще не всюди почався.

В ті ж роки було підготовлено 17-томне "Военно-статистическое обозрение Российской империи", підготовлене офіцерами Генерального штабу, де міститься чимало цікавих зауважень щодо українців. Так, у Саратовській губернії "малороссияне забывают свой прежний костюм, меняя его на одежду русских крестьян", а натомість у Курській – "русские редко вступают в брак с малороссами и обратно, от этого, надо полагать, что долго ещё эти два племени не сольются совершенно".

"Палати Мазепи" в селі Івановське на Курщині, 1704 р.

Перший загальноросійський перепис в січні 1897 р. засвідчив існування в імперії 22380551 осіб обох статей, які вказали як рідну українську (малоруську) мову. Отже, не важко припустити, що частина українців не дорахувалися, бо вони зараховані як носії російської, польської та, можливо, інших мов.

Перший радянський перепис 1920 р. не був проведений на території Волинської, Запорізької та Подільської губерній через "обстановку гражданской войны и иностранной военной интервенции".

Радянізація тільки починалась тривала, Україна ще воювала…

В 1926 р. українців стало більше на 9 млн., для прикладу – кількість росіян виросла, якщо рахувати з 1897-го, на 22 млн.

Результати перепису 1937 р. були засекречені, його організатори розстріляні.

Це тема для окремої статті, але один кілька фактів – не з даної книги, їх тут немає – населення УРСР за тринадцять років не виросло, а зменшилося на 2%, тоді як РРФСР та БРСР – плюс 5%. Для прикладу – Вірменія + 38%, Таджикистан +34%, Азербайджан +33%, Грузія +27%.

Найстрашніші цифри по Казахстану – мінус 16% від 26-го року, бо там теж лютував голод-голодомор…

Розселення українців на просторах Євразії

Повернімося до "Украинцев в мире". В Російській імперії в середині XVIII ст. проживали 2,1 млн. українців, що складало приблизно 13% її народонаселення. Всього ж їх у світі було близько 4,6 млн. Українці складали 94-97% населення Лівобережжя, Малоросії та Слобідської України. Росіян було мало, вони переважали лише в Чугуївському повіті – 86-87%.

На початку 1700-х років українці складали 8% населення Північного Причорномор’я (Новоросії), тоді як переважаючим населенням були татари – 68%. Правда, не дуже зрозуміло, як із цих цифр випливає, що регіон у вважається російськими дослідниками, і автором монографії зокрема, "русской территорией"?...

Етнічно українським Причорномор’я стало вже до кінця століття – 53,7% всіх мешканців, а на Херсонщині – абсолютна більшість.

В 80-90-ті роки XVIII ст. українські козаки з наказу цариці Катерини ІІ проводять реколонізацію Північного Кавказу. Сто тисяч ногайців не захотіли жити під російським підданством і відступили в Закубання. Колишніх запорожців стали називати чорноморцями.

На початок 1801 р. їх було вже понад 32 тис. осіб – "всё население Черномории тогда было украинским, так как состояло из бывших запорожских казаков, прибывших сюда из Очаковской области, либо из переселенцев-украинцев". Умови життя переселенців з Полтавщини та Чернігівщини були жахливими – в 1794-1817 рр. смертність переважала народжуваність, навіть через двадцять років сальдо народжуваності ледве-ледве стало позитивним…

Розподіл населення Кубанської області за переписом 1897 року за мовою

В 1848-1849 рр. нова хвиля українських колоністів відправилася за рішенням Петербургу на Кубань. Але холера та важка дорога принесла важкі втрати. Виїхали 19,2 тис. осіб, а прибули на п’ять тисяч менше. Дорогою загинув кожен четвертий, ще близько 3 тис. померли вже на місці від холери…

В 1883 р. відкривається пароходний маршрут Одеса – Далекий Схід та наземні – у Сибір та Казахстан, якими майже понад півтора мільйона українців відправилися за "землею і волею". Там будують села з рідними назвами – Полтавки (десь 40% переселенців були вихідцями з цієї губернії), Черніговки, Переяславки…

Так виглядав в планах українських патріотів "Зелений Клин"

В кінці XIX ст. понад половину населення за Уралом складали українські селяни. У Примор’ї наших земляків було майже 96%, у Приамур’ї – третина.

У цей самий час найбідніші громадяни Австро-Угорщини спрямовують свої погляди на захід, збираючи гроші на далеку заокеанську подорож.

В 1861-1910 рр. у Сша та Канаду виїхали понад 3 млн. осіб всіх національностей, зокрема й українці (близько 240 тис.). Тоненький струмочок потік і на схід: в 1892 р. в Росію виїхали 6 тис галицьких селян зі Збаразького, Борівського, Скалатського повітів, але згодом більше половини повернулися додому.

Точне визначення кількості українців-емігрантів у заокеанські землі неможливе, бо до 1897-1899 р. канадська та американська влада реєстрували прибульців лише за країною походження, а не за національністю чи мовою.

Чи не єдиним винятком були поляки – хоча їхня держава тоді не існувала. Тож русинів-українців фіксували як угорців, австрійців, рутенів тощо. Через брак знань, рівно сто років тому американські чиновники записали майже 15 тис. уродженців Австро-Угорщини "росіянами".

Іноді автор немов забуває, що він сумлінний дослідник і стає російським ура-патріотом. Російською етнічною територією називає Крим, район міста Путивль на Сумщині та частину Донбасу, "включённых в состав Украины без учёта интересов и прав населения этих территорий".

Можна подумати, що царський уряд і більшовики щось робили з урахуванням думки націй і окремих громадян?...

Козацьке полкове місто Стародуб з волі більшовиків опинилося поза Україною

В 1919 р. РРФСР було передано північ Чернігівської області, чотири повіти, зокрема українське полкове місто Стародуб (нині – райцентр на Брянщині).

В 1920 р. при уточненні кордонів Україні передали частину території Війська Донського, це територія нинішніх Донецької та Луганської областей східніше річки Кальміус.

В Таганрозькому повіті УСРР росіяни складали майже 63% і в 1925 р. цей район повернули до Росії. Тоді як невідомо для чого Україні передали район міста Путивля з 7% українців, водночас залишивши в Курській губернії і на Вороніжчині чимало районів з переважаючим українським населенням.

Виявляється, що в ще в 1922 р. планувалося створити на півдні України дві області – Південно-Західну та Південну гірськопромислову з передачею УРСР Криму та Ростова-на-Дону – "Однако власти Украины тогда решили отказаться от такого плана, так как это "стирало границы республики и нарушало её государственную целостность". Другими словами, в 1920-е годы Украина ещё "не созрела" для включения в её состав русских этнических территорий, занимающих большие площади".

Сто років тому український етнічний масив був значно ширшим за теперішні кордони України

Поза українським кордоном залишились колись українські землі – території Війська Чорноморського (Кубань), Острогозький полк Слобідської України (Воронізька область РФ), частина Приморського краю, північного Казахстану тощо – "Население этих регионов осталось на прежних местах жительства, однако в течение 10 лет (1927-1936) оно почти полностью изменило своё украинское этническое самосознание на русское…".

За переписом 1926 р. в Канівському районі на Кубані кількість україномовних виявилася вищою, ніж кількість українців! Але в містах Краснодарі, Новоросійську, Адлері, Єйську кількість тих, хто говорили українською була в рази меншою, ніж кількість українців.

В 1897 р. українців на Кубані було 47%, в 1926 р. – 41%, а в 37-му – в десять разів менше, 4,7%!

Автор називає це "ускоренной этнической ассимиляцией… и не было ни одного района, где сохранилось бы значительное украинское население", дивується надзвичайній швидкості процесу і незворотності – "записанные в 1930-е годы русскими украинцы в последующие годы так и не возвратились к своей национальности".

Якщо це не етноцид, то що?...

"Фактически в настоящее время этнические границы украинского народа не совпадают с политическими границами Украины.
С одной стороны, в состав Украины вошли значительные русские и отчасти молдавские этнические территории (Крым, часть Донбасса, Новоселицкий район Черновицкой и Ренийский – Одесской области). 
С другой стороны, Украина потеряла большие территории как на Западе, так и на Востоке… Однако и население их перестало быть украинским".

Остаточне формування політичної карти України завершилося рішеннями Верховного Совєта та уряду СРСР – 1 листопада 1939 р. (включення колишньої Східної Галичини та Волині), 2 серпня 1940 р. (Північна Буковина та Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський райони Бесарабії), 29 червня 1945 р. (Закарпаття) та 19 лютого 1954 р. (Крим).

Етнічний склад населення України за результатами останнього перепису

Фраза. "Нам очень хотелось бы провести серьёзную научную дискуссию на эту тему [приналежність Криму Україні], основываясь только на конкретных фактах (этнический состав населения региона в разные периоды, реальная затрата русского и украинского этноса в деле освобождения от турок и т.д… К сожалению, украинцы не предоставили никаких контрвозражений Ю.М. Лужкову по вопросу о принадлежности Севастополя".

Джерело

"Мій батько врятував від голоду 38 дітей...". Голодомор на Кубані
Українці у Канаді - від хлібного колоска до Уейна Грецького
Совєтизація українізацією
Самостійна Кубань. 94 роки проголошення незалежності