В Донецьку темношкірі просили матюкливу росіянку вчити українську мову
Харківський гурт "Чорнобривці".
19 січня в YouTube залили відео з телефону, зняте, як підписано, в донецькому тролейбусі. В обговоренні донеччани з'ясовують, який це маршрут громадського транспорту.
На записі видно, як середніх літ жінка ображає гурт молодих темношкірих пасажирів, більшість із яких - хлопці.
"Если б не вы, в нас в Украине бы спида не было", - кричить вона, нахилившись над стільцем, де сидів один із гостей. Потім жінка запитує: "Я права?".
Несподівано, що на її претензії дехто з "гостей" звертається українською мовою: "Шо таке? Шо ти від мене хочеш?"
В відповідь пасажирка порадила забиратися їм у "ґренландію-шотландію".
"Це Україна, це не Росія, чуєш? Треба по-українському говорити", - каже їй темношкірий.
Сміх оточуючих спричинило запитання іншого "афроукраїнця" - щось про "маскалєй". Зачинателька конфлікту на це сказала, що вона "чисто русская женщина", а потім додала: "Потому что только русские так умеют матюкаться".
"А, давай в Росію тоді, якщо ти...", - сказав на це найговіркіший із компанії. А його друг перебив його словами: "Пожалуйсто, учите украинский язык. Пожалуйста".
Потім до товариства темношкірих у середину салона підходить якийсь чоловік із задніх сидінь, але розчути, що він до них каже, дуже складно.
Серед відгуків під записом, багато жартівливих, на зразок: "Чорноброві хлопці-молодці".
Дехто вирішив роз'яснити англійською, що ж відбувається: "Racism in post-Soviet Ukraine and some shade of hope... Ukrainian speaking African-Ukrainians protecting themselves against Russian speaking Nazi girl". Приблизно це ознапчає: "Расизм у пост-радянській Україні і невеличка тінь надії... Україномовні афроукраїнці захищаються від російськомовної дівчини-нацистки".
"Нормально африканець дав їй прикурити. Такому відразу можна громадянство дати за позицію. А то колись роздали громадянство всяким людям типу цієї баби...", - написав хтось. І в відповідь на цей коментар - ще один: "Дійсно молодчина! Він краще розмовляє українською мовою, ніж наш прим'єр-міністр. Афро-українець вивчив українську мову, а калуго-українець не може".
А ще хтось влучно пригадує кінцівку українського анекдота про упівця: "Згадується - "Ciдай синку, я й так бачу що ти не москаль!".
ПОНОВЛЕНО:
Розміщуємо інше відео з того ж місця, позаяк перше вилучено. Деякі сайти повідомляють, що жінка в тролейбусі - його кондуктор:
Джерело: Gazeta.ua
фото: tochka.net/ua
Нещодавно я вперше задумався серйозно про перехід на українську мову. Не на зустрічах, не під час відряджень до Західної України. А взагалі. В листуванні, в вільний час, у групі, в соцмережах, у сім'ї. Ми це кілька разів обговорювали з дружиною. Для мене особисто є кілька "за" і " проти". Але останньою краплею , яка мене змусила задуматися про це всерйоз, стала наша поїздка на цей новий рік в ОАЕ. За випадковим збігом обставин, разом з нами туди поїхали ще пару десятків тисяч росіян, - написав блогер сайту lb.ua Денис Блощинський. Заголовок блогу в оригіналі - україномовний, хоч сам він писаний російською.
Я дуже люблю своїх пітерських, московських, воронезьких та білгородських друзів. Але, на жаль, там відпочивали люди трохи іншої категорії. Після кількох не надто приємних моментів, які відбувалися з гостями з Росії поряд із нами, ми всією сім'єю цілеспрямовано перейшли на українську мову в своєму спілкуванні один з одним. Так і проговорили до кінця поїздки.
Не хочу описувати нюанси, але один момент запам'ятався дуже сильно. Ми обідали в одному з видових ресторанів в Дубаї Моле, який виходить на знамениті дубайські танцюючі фонтани. Поруч із нашим столиком сиділа парочка гламурних дівчат із конкретної клубної Москви. Коли ми робили своє замовлення, вони якраз були зайняті поглинанням основних страв. Офіціант прийняв у нас замовлення, поцікавився ввічливо, чи ми не з Росії, на що я англійською відповів - ні, не з Росії, ми з України. І тут з дівчатками сталася істерика: та, яка сиділа навпроти мене, мало не вдавилася їжею , а її подружка відкинулася на стільці і дуже сильно намагалася стримати регіт. Їм стало дуже смішно , що я так відповів офіціантові . А мені стало не смішно.
Я англійською відповів - ні, не з Росії, ми з України. І тут з дівчатками сталася істерика.
Мене взагалі вражає, що зі сторони багатьох росіян такий вічний неспокій стосовно українського дискурсу. Їм обов'язково потрібно щось пов'язане з нами пообговорювати, в чомусь дорікнути й за щось зачепитися. Слава Богу, що у нас все влаштовано по-іншому. Мені здається, якби ми декларували в бік Росії такі ж емоції, як і більшість росіян, через досить короткий час ми могли б перетворитися на двох непримиренних ворогів.
Події в країні останніх кілька місяців проявляють абсолютно по іншому ті якості людей, які до цього, здавалося б, дрімали десь дуже глибоко.
Уявімо собі те, що майже неймовірно, але уявімо, що ми інтелігентні люди
Повернувшись в Україну, я зрозумів, що моє бажання нікуди не зникло. Досі хочеться декларувати свою приналежність до українського дискурсу. До дискурсу української культури. Нещодавно ми зустрічалися з однією нашою дуже близькою подругою, яка говорить російською мовою і при цьому дотримується не менш патріотичних поглядів. Вона висловила схожі погляди: "Раніше, коли до мене додовбувались "а чому ти не розмовляєш зі мною українською?", я спочатку посилала на три букви, а потім пояснювала, що розмовляю тією мовою, якою мені хочеться, бо живу у вільній країні. А тепер навколо мене якось усе більше і більше людей розмовляє українською - добровільно, без претензій і понтів, ні до чого мене не змушуючи. Просто тому що "розмовляють тією мовою, якою їм хочеться, бо живуть у вільній країні". Мені й самій усе більше хочеться перейти на українську".
Я така людина, що ціную свободу понад усе. Коли когось змушують робити щось проти його волі, коли людину принижують і в нього немає змоги відповісти - у мене зводить вилиці від обурення і я хочу максимально швидко втрутитися в ситуацію. Напевно тому, після прийняття закону про регіональні мови я разом з ранковому шоу на "Просто Радіо"перейшов на українську по четвергах 
. Напевно тому, коли я чую промови затятих свободівців про "москалів" і "жидів", мені хочеться приклеїти собі накладні пейси і роздавати календарики з російським прапором під їхнім центральним офісом...
. Напевно тому, коли я чую промови затятих свободівців про "москалів" і "жидів", мені хочеться приклеїти собі накладні пейси і роздавати календарики з російським прапором під їхнім центральним офісом...
Останнім часом мені все частіше хочеться бути в середовищі "своїх". За мовою, поглядами та цінностями.
Тому що не можна насильно садити квіточку людям, у яких на його колір алергія. Тому що не можна поціновувача Рамштайну під дулом пістолета змусити любити Гріга. Не можна красу прищеплювати саперськими лопатками. Не можна бути щасливими за рахунок інших людей. Це давно відомі речі. Навіть, практично загальноприйняті стандарти того наднаціонального соціуму, куди ми так прагнемо - так звані горезвісні європейські цінності. Але, як нещодавно сказав мій знайомий брокер на запитання Клієнта:
- А навіщо ви мені три рази повторюєте, яка це красива квартира? Я й так це зрозумів, з першого разу!
- Тому що після мого третього повторення ви це ще й запам'ятаєте!
- Тому що після мого третього повторення ви це ще й запам'ятаєте!
Ці прості речі потрібно повторювати нескінченно. Тому що ми з вами всі вже давно дорослі люди. А дорослим і вчитися, і запам'ятовувати все набагато важче. Можливо, з кимось із нас батьки в дитинстві говорили на ці теми ще менше, ніж зі мною.
Я, як і всі ми, підвладний своїм стереотипам, своїм несвободам і страхам. Як і кожен з нас, у мене є те, чим я дорожу і що я не хочу втратити. Але останнім часом мені все частіше хочеться бути в середовищі "своїх". За мовою, поглядами та цінностями. Хочеться щоб мене оточували красиві люди. Хочеться, щоб мене вважали красивою людиною. Звичайно ж, ви розумієте, про яку красу я говорю. Про красу слів і вчинків, справ і позицій.
Я назвав цю статтю не дуже політкоректно, можливо. Але я зробив це зумисно. Мені дуже подобається правильність використання цією жінкою української мови. Але мені іноді дуже прикро, що політики в моїй країні, які дозволяють собі подібні висловлювання, користуються підтримкою не одиниць, а тисяч людей.
Для мене важливо зараз декларувати свою позицію. Для мене важливо нести її, як прапор. Щоб усі, хто з такими ж прапорами, могли бачити її здалеку. У мене багато друзів євреїв, росіян, вірмен і грузинів. Я так хочу, щоб вони, відчуваючи себе українцями, були щасливі. Щоб вони були щасливі, живучи на тій землі, на якій не завжди почувалися українцями мої прапрадіди. Я так хочу, щоб вони самі вибирали мову, якою розмовляти з друзями. Я так хочу, щоб їм хотілося вибирати українську.
Денис Блощинський є автором пісень і співаком у гурті "Неспроста":
Немає коментарів:
Дописати коментар