Аскольд Лозинський, Президент Світового Конгресу Українців (1998-2008)

  
Увічливі малороси! Це мої слова. І зараз я їх поясню.
Нещодавно я ходив до нашої нью-йоркської кредитової кооперативи владнати деякі справи. Попав я на службовця, новоприбулу особу, котра обслуговує особливі справи. Почали ми лагодити мої справи. Раптом задзвонив телефон. Пані, котра мене обслуговувала, піднесла слухавку. На іншому кінці особа, мабуть, розмовляла російською мовою. Моя помічниця, без найменшої паузи, перейшла на російську мову. Розмова тривала менше п'яти хвилин. Після закінчення розмови по телефону, я не витримав і звернув пані увагу бо мене, фактично, завжди психологічно переслідує російська мова. Кажу, що в українській кредитівці, мабуть, повинні користуватися тільки англійською та українською. Вона відповідає, що якщо член не знає української чи англійської, а я знаю російську, то чому ні? Кажу їй, що така філософія наших людей, разом із жорстоким російським знущанням над нами, допровадила до того, що нашу мову майже зовсім знищили, а з нас зробили малоросів. Тому і Путін каже, що українці  не справжня нація. Вона відповідає, що більша проблема - це наші олігархи. Я тоді трохи занервувався, але стримався і закінчив словами: це Ваша політика. А жінка відповідає: моя політика така сама як і Ваша. Я спокійно вже відповів, що я так не думаю.

У кредитівці працює багато новоприбулих. Цей випадок не рідкісний. Коли б я шукав собі пригод то міг, подібно, прислуховуватися до не своїх справ майже кожного візиту.
Раніше, до приїзду новоприбулих з України, приїхало чимало українців з Польщі. Багато поляків жили та далі живуть на нашому “давнтавні” (downtown - ділова частина міста, - Ред.).  Правдоподібно, задля власної вигоди (бо наші кредитівки єдині на “давнтавні” і виплачують вищі дивіденди ніж американські банки) приходили поляки до кредитівки. Часто випадало, що їх обслуговували наші новоприбулі з Польщі. Не зважаючи на те, що над ними в Польщі знущалися поляки за їх українське походження, вони, майже, всі без винятку у кредитівці переходили на польську мову, щоби догодити польським клієнтам.
Я мушу визнати, що по натурі я трохи люблю конфлікти і, мабуть, тому тільки став членом польської кредитової кооперативи на Грінпонті в Брукліні. Я кілька раз поїхав туди, щоб переконатися, чи поляки такі увічливі, як наші. Там я почав розмову українською мовою. Мені відповіли кількаразово, що вони не розуміють і переводять послуги тільки в англійській або в польській мові. Жодного разу не продовжили спілкуватися вони в польській, а я в українській. Правда, я не витримав і вийшов, але перед тим їх прокляв і не тільки тихо під носом.

Подібну чемність у сторону польської мови я зауважив вже давно у нашій “давнтавнській” українській м'ясарні, де виробляють і продають надзвичайно смачні вироби з м'яса. Сьогодні там працює багато новоприбулих з України, то, певне, ця увічливість проявляється також до сторони російськомовних, але я цього не чую, бо при вході затуляю вуха, щоби не нервуватися, швидко скуповуюся та розраховуюся. Навчився я не чути того, чого  не хочу, від моє дружини і дітей.
Я по фаху адвокат і довго тримав адвокатське бюро в українському “давнтавні” в Нью-Йорку. До мене приходили різні клієнти, включно з росіянами, а особливо поляки. Коли я говорив з ними українською мовою, найбільш увічливі відповідали мені своєю рідною мовою. Інколи відповідали поганою англійською - тоді і я переходив на англійську, хоча для кращого розуміння справи використовували також і рідні мови. Українська та польська розмовні мови відносно подібні, а з російською, знаючи українську, можна справитись і поготів.
Але був один особливо цікавий клієнт, який залишився клієнтом довгі роки, а  при першій зустрічі розпочав розмову польською мовою, я відповів українською, раптом він запитався, чому я не розмовляю польською. Я відповів, що в мене в родині немає нікого з польського роду, ніколи не вчив і тому не розмовляю, але розумію багато, та коли йому важко розуміти українську, то перейдемо на англійську. Я йому додав, що провів півторагодинну зустріч у Варшаві з президентом Кваснєвським.  При зустрічі були перекладачі, але ми ними не користувалися і Президент Польщі, і я справилися дуже гарно, він по-польськи, я по-українськи. Подаючи цей приклад моєму польському клієнтові я зробив коротке зауваження, сказавши: "Президент Польщі - розумний чоловік і не є шовіністом". Від того часу, більше десяти років наших відносин, мій клієнт почав розуміти мою українську мову, а я, як було спочатку, його польську.
 
Тобто висновок який? Не можна бути шовіністом і, мабуть, у нас українців немає такої небезпеки. Але також і не треба бути рабом і дозволяти шовіністам себе і нашу мову використовувати. На жаль наші сусіди по обидві сторони мають погану схильність до шовінізму (до речі вони нас окупували, а ми їх ніколи), а ми, по більшості, маємо схильність до рабства. Підкреслюю, що це рабство, а не просто увічлива поведінка. А жертвою цього є наша мова і наша історія, взагалі наша поведінка як народу і наша гідність.
3 червня 2015 р.                                                                               Аскольд Лозинський, Президент СКУ (1998-2008),
для порталу «Воля народу»