14 жовтня, Олег Онисько
Андрій Халпахчі: "Сьогодні все, що вище за азбуку і буквар, – це вже арт-хаус"
Ірина Славінська: Будемо говорити про одну з найбільших культурних подій нашої країни – це найстаріший кінофестиваль України «Молодість», заснований 1970 року. Цього року він відбудеться уже в 42-ге. І сьогодні нашим гостем, як нескладно здогадатися, буде Андрій Халпахчі, який і розкаже про всі закулісні таємниці цього фестивалю.Віталій Гайдукевич: Не відволікаючись від теми кіно, навіть її поглиблюючи і розширюючи, з великим задоволенням у ці студії радий вітати пана Халпахчі.
Ірина Славінська: Хотілося б почати саме з форми, бо ми зовсім недавно робили ефір про майбутнє львівського Форуму видавців – говорять, що, можливо, майбутній форум відбуватиметься за підтримки президента Віктора Януковича. «Молодість», власне, відбувається не під патронатом, а за підтримки державної, за сприяння. Тобто питання про взаємини фестивалю і держави.
Андрій Халпахчі: Державна підтримка, безумовно, дуже важлива. Це взагалі глобальна проблема: держава, бізнес, митці – пов’язані речі. Державна підтримка існує, вона обмежена (це можна зрозуміти, адже у нас не так багато грошей на культуру), але я все ж таки якраз радий, бо держава виконує останніми роками свої зобов’язання. Виділила через державне агентство з питань кінематографії 1,5 млн гривень. Єдине, що на сьогодні вони поки (ну, за законом 70% можна авансувати, потім за звітами отримати все інше) перераховані в Казначейство, а там грошей нема, хоча фестиваль треба починати… Але це звичні проблеми.
Ірина Славінська: Такі ніби віртуальні гроші.
Віталій Гайдукевич: Тобто «ми вам помагаємо – але поки хорошими словами».
Андрій Халпахчі: Сподіваюся, ми це вирішимо. І треба сказати, що ми дуже плідно працюємо з Державним агентством з питань кінематографії. Я теж перебуваю у процесі, бо працюю там й у державній комісії. Тому тільки позитивні речі можу сказати про цей орган – Державне агентство з питань кінематографії.
Ми не беремо участі у виборах. Але живемо в таких обставинах, що так чи інакше десь щось відлунюється. Розуміти це треба
Віталій Гайдукевич: А натомість держава щось від вас вимагає? Наприклад, до письменників, наскільки я розумію, прийшли і сказали: «Сам гарант буде вас патронувати, радійте».
Андрій Халпахчі: Ну, ви знаєте, сьогодні треба так чи інакше враховувати – ми не є політичною організацією і не беремо участі у виборах. Але ми живемо в таких обставинах, що так чи інакше десь щось відлунюється. Розуміти це треба.
Ірина Славінська: Культура завжди з політикою пов’язана. До речі, Азаров на відкритті буде?
Андрій Халпахчі: Я не можу наразі це сказати. Ми запрошуємо всіх на відкриття – безумовно, всіх відомих людей. І наш каталог відкривається вітанням чинного президента України Віктора Януковича. Але почесним президентом фестивалю у нас залишається президент Ющенко, який виконує цю функцію вже шостий рік.
Наш каталог відкривається вітанням чинного президента Януковича. Але почесним президентом фестивалю залишається президент Ющенко
Я не відчував жодних вимог. Бувають якісь чиновники, які чогось бояться чи ще щось. Але жодного тиску не відбувалося, тут я не можу скаржитися. Може, тому, що знають – за принципом Висоцького, «если я чего решил, то выпью обязательно». Ну, може, і з якоїсь поваги й до мене…
Ні, я не можу сказати дійсно якогось негативу. Я не є, може, прихильником сучасної влади, але й не перебуваю у тому стані, коли, мені здається, опозиція працює на руйнування якихось речей. І те, що відбуваються сьогодні, якраз у сьогоднішньому стані, на мою думку, це найкраща підтримка з боку держави саме кінематографа.
Віталій Гайдукевич: Ну, хоч щось позитивне за останні роки можна побачити.
Андрій Халпахчі: Безумовно. Не знаю, чи це приклад Росії, де розуміють, що кіно є й ідеологічним інструментом… Але теж я можу сказати: жодного ідеологічного тиску щодо відбору програми фестивалю ми не маємо. І те саме коли відбуваються засідання комісії щодо прочитання сценарію – нема ідеологічного тиску. Навпаки, ми шукаємо якийсь спектр різножанровий.
Жодного тиску нема, може, тому, що знають – «если я чего решил, выпью обязательно»
Ірина Славінська: Українське ж кіно в кінотеатри майже не доходить.
Андрій Халпахчі: Це величезна проблема.
Віталій Гайдукевич: Можливо, саме тому тиску і нема?
Ірина Славінська: Тобто немає сенсу тиснути – українське кіно побачать одиниці.
Андрій Халпахчі: Насправді інтерес дуже великий. За останній час майже єдиний фільм, який демонструвався на екранах, це був «ТойХтоПройшовКрізьВогонь».
І я знаю, що один дистриб’ютор і чиновник із держагентства сперечалися, скільки він може зібрати. Максимальна сума, яку називали, – це сто тисяч гривень. Фільм все ж таки вже на сьогодні зібрав півтора мільйона гривень. Це не будь-що, це не якісь величезні гроші, це не дорівнює американським блокбастерам, але це якийсь символ, знак того, що глядач сьогодні цікавиться, все ж він хоче побачити, що є в українському кіно.
Ірина Славінська: А другий вдалий приклад українського кінопрокату?
Андрій Халпахчі: На жаль, не кінопрокату.
Віталій Гайдукевич: Цікавості глядачів?
Андрій Халпахчі: Так, ми провели Дні українського кіно у тернопільському краї разом із фондом «Галичина – Волинь», який нас підтримав у цій ідеї. І ви знаєте, я приїхав у великій ейфорії від глядачів, які дуже чекали.
Ірина Славінська: Це були села?
Знаєте, дуже приємною була реакція глядачів. По перше, їх цікавість і спілкування з українськими акторами, з українськими режисерами. Приїздили Наталка Сумська і Оля Сумська, Віктор Андрієнко, Михайло Іллєнко, Тарас Денисенко. Яке для людей було свято спілкування з цими акторами!
Підійшов до мене глядач з таким словами: «Ми нарешті побачили українське кіно»
Віталій Гайдукевич: Який український глядач сьогодні? Ось цей, для якого було свято? Які це люди?
Андрій Халпахчі: Це були абсолютно різні люди, приїздили автобусами з містечок. Ми робили безкоштовні покази. Ми хвилювалися, коли показували «Землю» – все ж таки класика. Ще й така етнічна, але все ж складна музика «Дахи-Брахи». І підійшов до мене глядач з таким словами: «Ми вдячні вам, що ви нас вважаєте за людей, що ви нам привезли не макулатуру, а таке серйозне кіно. Ми нарешті побачили українське кіно». А на фільмі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» люди плакали, дякували, бо вони з часів Параджанова й Іллєнка-старшого не бачили таких фільмів. І я просто відчув, що є все ж таки український продукт, який цікавий глядачеві.
Ми знаходимося абсолютно у колоніальній ситуації прокату. Всі фільми надходять до України від московських прокатників здебільшого.
Віталій Гайдукевич: Навіть ті, які у нас дублюються?
Андрій Халпахчі: «Дісней» чи щось напряму робить… Так чи інакше, зважаючи, коли прем’єра в Москві – і тільки після цього чи в той же день її можна зробити в Києві. Це щодо американських блокбастерів.
Ірина Славінська: А українське кіно таке ніби віртуальне. Тобто навіть кіно, яке ми на «Молодості» подивимося, воно ж потім у прокат не піде?
Андрій Халпахчі: Немає місця. Підписується контракт із директорами кінотеатрів. Для фільмів має бути, якщо це «Матриця» або щось інше, заповнений весь день сеансів. І от уже кінотеатр не може віддати час. У найкращому разі вони віддають один-два сенси, як-от для фільму «ТойЩоПройшовКрізьВогонь». І це дуже важко.
Ірина Славінська: Тобто «Молодість» – це ніби єдине місце, де можна сьогодні подивитися актуальне українське кіно?
Андрій Халпахчі: Щодо цього прокату, то, наприклад, ми домовляємося. Конкурсні фільми отримуємо, безумовно, безкоштовно, бо конкурс – це престижно. Інша інформаційна позаконкурсна програма стає сьогодні дорожчою і дорожчою. Бо справжнє кіно не знаходить широкого прокату скрізь у світі. Фестивалі стають альтернативним прокатом. А власники прав вимагають сплатити прав за показ, тобто так звані «фіси», які зростають щороку. Але якщо цей фільм отримаєш безпосередньо, скажімо, із французького прокату, – це десь 600 євро. Якщо ти звертаєшся до московського прокату, який нібито купував вже права на СНД, то ці суми сягають 1500 євро. Чи, наприклад, ми зняли з показу (я дуже хотів показати) чудовий французький фільм «Ренуар», це така культурна велика робота, з кінематографом пов’язана, там з’являється великий режисер Жан Ренуар, син художника Огюста Ренуара. П’ять тисяч доларів захотів московський прокатник…
Ірина Славінська: Гроші з повітря.
Андрій Халпахчі: І в Москві воно йде…
Віталій Гайдукевич: А на хліб і ковбасу прокатникові?
Андрій Халпахчі: Найстрашніше – вони просто не планують, що цей фільм може потрапити в Україну, вони ось якраз вважають, на відміну від отих тернопільчан, що ми не люди, що для нас це складний фільм про художника Ренуара, про те, як він в останні роки життя повернувся до «ню», як став малювати молодих жінок... Чудова картина, дійсно дуже культурна. Але вони десь у Росії випускають її в прокат, а Україну вони не планують включити в прокатну сітку.
Віталій Гайдукевич: Це біда українського кінематографа і не тільки кінематографа, коли ринок і ця індустрія залишаються вторинними, і, крім одного-двох ентузіастів, всім пофігу, що відбувається.
Ірина Славінська: Доводиться літати на прем’єри в Москву.
Віталій Гайдукевич: Пане Андрію, якщо говорити про «цвяхи» – фільми, які є безумовно подією цьогорічної «Молодості» і безумовно будуть цікавими для глядача… Українські – можливо, і не українські. От на ваш розсуд, повз які стрічки пройти неможливо?
Андрій Халпахчі: Мені хотілося б усе ж наголосити (бо, знаєте, моя бабуся завжди казала, що якого пальця відріжеш, все боляче), це як «кого з дітей більше любиш». Бо приблизно 300 фільмів, які ми демонструємо, – всі рідні. Але я би сказав, зважаючи на реакцією якогось досвіду наших глядачів, що найцікавіше сьогодні сприймають фільми студентські і короткометражні. Бо їх не побачиш.
Але, безумовно, повнометражне кіно – це індустріальне кіно. Великою подією (як на мене, це було краще кіно, яке я бачив за останні роки) є стрічка Леос Каракса «Holy Motors». Це власне англійська назва, бо перекладати її як «священні мотори» просто за змістом фільму безсенсовно. Леос Каракс двічі був гостем фестивалю «Молодість», він робить приблизно один фільм на десять років і є культовою фігурою у кінематографічному світі. Він знову приїжджає на фестиваль, ми будемо вшановувати його вже як світового митця. І це справжнє рафіноване кіно, це чисте кіно у чистому вигляді – з цитатами зі світового кінематографа, з його особистими цитатами. Чудова картина.
Ірина Славінська: Це арт-хаус так званий?
Андрій Халпахчі: Ну, мабуть. Знаєте, я не дуже люблю саме поняття арт-хаусу. Бо сьогодні все, що вище за азбуку і буквар, – це вже арт-хаус. Бо сьогодні приходиш до директора кінотеатру – і пересічну французьку комедію називають арт-хаусом, хоча це масове кіно, безумовно. Ну, Каракс – це все ж не Макдональдс, це слимаки, мабуть, у делікатесному ресторані.
Таких фільмів багато. Це і Кім Кі Дук, остання його картина, яка перемогла на фестивалі в Венеції – це головний приз Венеційського фестивалю. Він теж наш давній друг, був головою журі на фестивалі.
Багато фільмів. І ми представляємо різні фестивалі: і Канни, і Венецію. Але представляємо і рідні наші товариські фестивалі, й Одеський кінофестиваль. Покажемо фільм нашого українського режисера Сергія Лозниці «В тумані» – і це теж буде перший показ в Києві. Це фантастичний фільм, в Одесі він був у конкурсі, де я мав честь бути членом журі, і ми присудили йому головну нагороду. Це безумовне явище в кінематографі. Але я звернув би увагу на українську складову.
Ірина Славінська: Тим більше, що в рамках «Молодості» буде окрема програма прем’єрних показів українських повнометражних фільмів.
Андрій Халпахчі: Є національний конкурс короткого метра. Є спеціальні події – як ретроспектива, присвячена Богданові Ступці, вечір Лариси Кадочникової, дуже багато фільмів і там, і там Юрія Іллєнка. Це, безумовно, й українські прем’єри, бо ми маємо використовувати фестиваль як рекламну якусь сходинку для фільмів, будемо допомагати їм вийти у прокат. Буде, скажімо, нова цікава картина, зовсім не артхаусний фільм Олександра Ігнатуші «Мамо, я льотчика люблю» з Олею Сумською у головній ролі, який, я подіваюся, готують зараз до прокату. І є декілька ще – «Україно, ґудбай!» теж готується до прокату…
Ірина Славінська: Це така дуже юна робота. Молоді режисери, молоді сценаристи.
Андрій Халпахчі: Так, і це дуже цікаво. От як вони себе називають, «молоді розсерджені» за тим зразком британського кіно 1960-1970-х років. І це цікаво.
Віталій Гайдукевич: Як ви думаєте, українські «молоді розсерджені» – вони на вістрі європейських кіноподій? Вони відчувають оце свіжий вітер?
Андрій Халпахчі: Не зажди.
Ірина Славінська: До пари ще додам підзапитання. Вони ідуть у бік такого поетичного кінематографа чи в бік «соціалки»?
Андрій Халпахчі: Не все ще готове, ми ще переглядаємо роботи і на стадії ще не завершеного фільму. Намагаємося щось радити, але я вважаю, що режисер має бути незалежний і слухати, але не завжди виконувати і робити. Але якраз є надія, що у прийнятих проектах доволі різноманітні різновекторні жанри. Є і комедія, бо казати, що українське кіно базується тільки на поетичній класиці, неправильно. Адже у нас були і «За двома зайцями», і «Пропала грамота»…
Я думаю, що українське кіно сьогодні шукає, відновлює ці різні шляхи. Пригадую, на захисті однієї дипломної роботи мені каже один наш спеціаліст: «От дивіться який шедевр! Це ж просто «Камінний хрест» і “Голий острів”!» Я кажу: «Даруйте, в якому році був “Кам’яний хрест” і “Голий острів”?» Скільки можна? Звісно, не можна забувати традиції, але не повторювати щось, а щось робити. Адже поетичне кіно ж розвивається.
Звісно, не можна забувати традиції, але не повторювати щось, а щось робити
Ірина Славінська: Для мене великим сюрпризом було, що в рамках «Молодості» є програма «Сонячний зайчик», програма ЛГБТ-кіно.
Андрій Халпахчі: Вона вже існує більш ніж 12 років – десять років принаймні.
Ірина Славінська: І я так розумію, що вона друга у світі. Тобто після неї з’явилася в Каннах така програма?
Андрій Халпахчі: Перша була в Берліні.
Ірина Славінська: У рамках «Молодості» «Сонячний зайчик» – от мені цікаво, як це можна було поєднати з тенденціями цієї заборони так званої «пропаганди» так званого «гомосексуалізму», плюс підтримка державної кінематографії. «Молодість» і «Сонячний зайчик»...
Віталій Гайдукевич: Ви готові, що завтра може прийти чиновник і сказати: «Так, оце приберіть»?
Андрій Халпахчі: По-перше, дванадцять років тому, коли ми почали робити цю програму, це була нібито сенсація, про це заговорили. Далі ми розмовляли з людьми, з активістами цього руху: «Робіть свій фестиваль, бо “Молодість” перенасичена програмами». Саме цього року ми все ж зрозуміли – знову змінюються закони, ці настрої, знову повертаються до сталінських законів і всього іншого. І ми зрозуміли, що це актуально.
Досвіди за дванадцять років показу були різні, навіть із помилками. Якось ми показали, наприклад, програму паризького фестивалю – і він був дійсно дуже невдалий, бо ми просто на них не подивилися самі, а взяли їх програму. Це було десь на межі дійсно порно і це не було цікаво.
Цього року ми відбирали дуже ретельно. Це справжнє кіно, яке говорить про толерантність, про можливість вибору для людини, про сприймання соціальним світом цього кіно. І це важлива тема, щоби люди розуміли один одного, а не тикали пальцями, хто є хто.
Немає коментарів:
Дописати коментар