Дерибан бюджетних коштів триває

Влада приховує перерозподіл бюджетних коштів на користь близького до неї бізнесу

14 липня 2012,  Ілона Заєць , Український тиждень

Скориставшись зосередженням уваги суспільства на мовному законопроекті, парламентська більшість 4 липня ухвалила закон, яким передбачено виведення з публічної площини тендерів держпідприємств, які проводять не за бюджетні гроші.

Голосування відбулося без попереднього обговорення після хвилинної доповіді регіонала Олексія Плотнікова. Законопроект № 9634 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань державних закупівель», розроблений Кабінетом Міністрів, передбачає скасування незворотності закупівлі держпідприємствами товарів та послуг через процедуру тендерних торгів у випадках, коли розрахунок передбачено за власні обігові, а не бюджетні гроші.

ЦІНА ПИТАННЯ
Які наслідки ці законодавчі зміни матимуть для економіки? Йдеться про суму понад третина трильйона гривень, які торік торгувалися через офіційні тендерні процедури. Зокрема, за даними міністра фінансів Валерія Хорошковського, 2011 року відповідно до процедури державних закупівель було витрачено 400 млрд грн і укладено 110 128 договорів. Для порівняння: видаткова частина держбюджету-2011 становила 332,8 млрд грн, але більш як дві третини з цих грошей – зарплати бюджетникам, соціальні виплати та обслуговування держборгу. Так, касові видатки соціального спрямування за загальним фондом державного бюджету 2011 року становили загалом 228,5 млрд грн. Відтак менше 100 млрд були «освоєні» через тендери. Тому статус «небюджетних» грошей у держзакупівлях торік мали близько 300 млрд грн із тих, що пройшли через тендерні процедури. Відтепер, коли закон буде підписаний президентом, цю суму освоюватимуть у тіні, без публічних оголошень про тендери чи взагалі без конкурсної основи.

Що це означає для держпідприємств, суб’єктів господарської діяльності? Фактичну відсутність суспільного контролю у використанні обігових коштів. Інакше кажучи, їхні піарники зможуть зекономити гроші на так звані інформблоки, чи, навпаки, агітаційні кампанії зі спростування критики або ж відбілювання репутації своїх босів.

Сьогодні ми бачимо, як ДУС закуповує фрукти-ягоди по 600 грн за кілограм, харківська влада встановлює в метро лавочки за ціною автівки вітчизняного виробництва, на АЕС замовляють лексуси «як запоруку ядерної безпеки». Не кажучи вже про устаткування із накрутками в 300–500%, консалтингові послуги чи програмне забезпечення за 10–25 млн грн, якого ніколи не буде впроваджено, тощо. Сьогодні ми це бачимо й часом можемо навіть надіслати запити до КРУ або ГПУ з проханням з’ясувати, куди йдуть державні гроші. І навіть отримати відповідь. Адже фірми-постачальники, хоч і наповнюють держскарбницю, як і ми, пересічні платники податків, але отримують свої прибутки за наш рахунок. Бо ми є споживачами послуг державних підприємств, і нам має бути цікаво, за яким призначенням витрачають суми, які ми сплачуємо згідно з тарифами. Однак завтра це бачитимуть тільки сотні уповноважених, яких триматимуть на ланцюжку.

Інший момент. Законом обмежено функції контрольно-ревізійної служби (КРС), головним завданням якої є здійснення державного фінансового нагляду за використанням і збереженням державних грошових ресурсів. По-перше, з функціоналу КРС прибрано дозвіл проводити перевірку державних закупівель на всіх стадіях. Відтак запобігти зловживанням ревізійники не зможуть – мусять лише констатувати порушення за фактом. По-друге, відтепер порядок, кого, коли і як перевіряти, встановлюватиме не згадана служба, а Кабінет Міністрів. Щось у цьому справді є. Наприклад, навіщо давати нові важелі КРС, якщо ними можна оперувати вручну. А інформація про майбутню перевірку, ба навіть перенесення її на зручний час може дорого коштувати як у прямому, так і в зворотному сенсі. Зауважимо також, що вказані обмеження ніяк не зменшують можливості використовувати КРС як репресивний орган.

Звісно, жоден закон не перетворить зарегульованої економіки на конкурентну, хоч би й той, що встановлює обов’язковість тендерів на будь-яку масштабну закупівлю. Однак прозорість ведення торгів зумовлює ширші можливості для зацікавлених. Наприклад, перспективу оскаржити процедуру в судовому порядку. Наразі, хоч би які сталися зловживання в тендерному процесі, за новою редакцією закону про держзакупівлі буде знищено навіть спроби створення в країні конкурентного ринку.

Що означають ці нововведення для замовників торгів? Тобто для держпідприємств. Окрім можливості приховати їх від допитливих, є ще й інший безперечний «позитив» – це скасування процедури оскарження невдоволеними, що в разі несумлінних потенційних підрядників могло затягти процедуру закупівлі устаткування, або вкрай необхідних послуг на місяці, якщо не на роки. Але ж не всі переможені є несумлінними, чи не так?

КОНСТРУКТИВНА СКЛАДОВА?
На сьогодні зарегульована й законодавством, і внутрішніми правилами держпідприємств процедура торгів штучно створила ситуацію, коли замовник має платити більше, бо виробникові бракує часу й натхнення брати участь у тендерах, що можуть тривати роками. Відтак більшість продукувальників та посередників, використовуючи законодавчі можливості, змовляються за ціновими показниками. Сформована тендерна псевдоконкуренція, коли на відкритих торгах між собою нібито змагаються півдюжини дилерів і дистриб’юторів одного заводу-виробника. Їхня функція – лише створювати завищену ціну. Саме за її рахунок отримують хабарі (відкати) і замовник, і виробник. З редукціону тендер перетворився на аукціон.

Понад те, в упертій боротьбі за прозорість тендерів процес обріс такою кількістю регуляторних норм і правил, що часом нівелюється сама ідея: перемогти повинна насамперед якість, і тільки потім – ціна. А щоб контролювати якість у межах торгів – потрібен високий фах. Отже, часто-густо маємо сьогодні ситуацію, коли хвіст виляє собакою: тендерний комітет і фінансовий блок підприємства диктують умови роботи технарям. Якби скасування тендерів знищило й цей дисбаланс у діяльності виробничих підприємств – було б непогано. Щонайменше це дало б економію коштів за рахунок розформування власне тендерних комітетів, де подекуди працює кілька десятків людей на підприємство. І не на саму зарплату.

Утім, цей примарний позитив можна було б узяти до уваги, якби керівників підприємств призначали з метою їхнього (підприємств, а не керівників) фінансового та виробничого розвитку. А не з огляду на партійну чи родинну близькість. На сьогодні це навіть гіпотетично не бачиться можливим, принаймні через процедури держрегулювання.

Міністр економрозвитку і торгівлі Петро Порошенко наполягає на тому, що більшість держпідприємств (за його даними, близько 1200) має бути приватизовано. Це на сьогодні реальна можливість стимулювати керівників до праці за ринковими законами, а не за родинно-клановими інтересами. Однак пан Порошенко вже виступив із заявою, що для підприємств-монополій, які не можуть бути приватизовані, має зберегтися відкритість і прозорість закупівель. Але, цікаво, у який спосіб, якщо закон це питання обходить? Причому розробляло його якраз міністерство Петра Олексійовича.

Звичайно, прозорість процедури закупівель не виключає нецільового використання коштів, особливо в українських реаліях. Інакше не було б сьогодні резонансних «вишок Бойка», цікавинок про «золоту» сувенірку, яку придбають держмонополії, вдвічі й більше розбухлих бюджетів на підготовку до Євро-2012, мільйонних витрат на «замовні» статті й телесюжети тощо. В ГПУ накопичилося чимало справ про нецільове витрачання коштів до ухвалення аналізованого в цій статті закону. Проте безконтро­льність витрат створить умови для зростання масштабу проблеми й позбавить громадськість можливості контролювати порушення, а причетних до них чиновників – необхідності остерігатися суспільного розголосу зловживань.

Скандальні держзакупівлі, які викликали суспільний резонанс завдяки поки що відкритій процедурі проведення тендерів.

ПОКРАЩЕННЯ АЛЬТКОМУ
Будівельна фірма, яку ЗМІ пов’язували з віце-прем’єром з інфраструктури Борисом Колесніковим, стала справжнім символом держзакупівель по-регіональному. Загалом Альтком від 2008 року, здебільшого «для підготовки до Євро», дістав підрядів на 11,68 млрд грн, із них понад половину – 2011 року. В червні 2012-го він отримав 471,34 млн грн на будівництво шляхів у Полтавській області, водночас вартість одного кілометра дороги мала б перевищувати 30 млн грн. А в липні, по завершенні свята футболу, стало відомо, що Нацагентство з проведення Євро надасть цій фірмі 140 млн грн на будівництво в Донецькому аеропорту за безтендерною процедурою, яку використовували для підготовки до чемпіонату.

«ВИШКИ БОЙКА»
У березні 2011-го Чорноморнафтогаз купив за $400 млн плавучу бурову установку для видобутку вуглеводнів на шельфі Чорного моря. Як установили ЗМІ, це на $150 млн дорожче, аніж середня ціна такого обладнання у світі. Пізніше було придбано другу вишку за тією самою ціною. Латвійська фірма, що їх продала, самоліквідвувалася в січні 2012 року.

«Євродороговкази»
До проведення чемпіонату Європи з футболу українські міста прикрасили пластикові вивіски та дороговкази зі світлодіодами. При цьому метро Харкова закупило такі світляні таблички по 8,5 тис. грн за штуку, а без світлодіодів – по 5 тис. грн. У Києві 120 дороговказів для туристів придбали в середньому по 15 тис. грн, а в Донецьку вони обійшлись по 9 тис. грн за штуку.

«Книжки Хорошковської»
У березні 2012 року Міносвіти закупило низку підручників для шкіл з іноземними мовами навчання у видавництва, що виявилось єдиним учасником тендера. Посібники української для молдавськомовних діточок обійшлись бюджету по 496 грн 75 коп за екземпляр, «Математика» для польськомовних – по 506 грн за примірник, а «Українська мова» для них-таки – по 647 грн 9 коп. Серед авторів книжок була мати першого віце-прем’єр-міністра України Ольга Хорошковська.

«Золота малина»
На початку червня 2012 року держпідприємство «Гарант-сервіс», що обслуговує офіційні заходи вищих органів влади, закупило на 2,6 млн грн фруктів, ягід та овочів для їдалень Адміністрація президента та банкетного залу Верховної Ради. За даними «Вісника держзакупівель», черешня обійшлась у 63 грн за кілограм (імпортна – 204 грн), манго – 408 грн, чорниця – 576 грн, а малина – 672 грн.

ПЕРЕБІР
Показовий випадок, коли скандал у ЗМІ призвів до скасування гігантської сумнівної закупівлі, стався у серпні 2011 року. Тоді Держземагентство відмовилось від угоди з ТОВ «Інвестеко» про придбання пластмасових знаків для розмежування земельних ділянок. Сума угоди мала становити 4,9 млрд грн, а вартість кожного із 50 млн вказівників аж 98 грн.

Джерело