Вступ до СОТ знищить українську економіку

22.01.2008 © Анатолій МАРЦИНОВСЬКИЙ, Газета по-українськи

Президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко: вступ до СОТ знищить українську економіку.

Вступ до СОТ на підписаних Україною умовах означає, що вона — повністю несамостійна територія, що не має власної економічної політики, економічних інтересів та їх не усвідомлює. Що усі складові — капітал, робоча сила та інфраструктура — перебувають тут під контролем неукраїнської влади.

Куди людям найвигідніше вкладати нині гроші?

— У житло, землю, автомобілі, класти на депозити в банки. Є також різні інвестиційні фонди — вкладати туди ризикованіше, але й доходи 40–50 відсотків. Ще можна купувати валюту, якщо хто не боїться світової фінансової кризи. У золото треба було вкладати років п’ять тому, коли воно коштувало 250 доларів за унцію. Нині коштує вже понад 700.

Коли в Україні може з’явитися ринок акцій?

— Щоб функціонував розвинутий ринок цінних паперів, у державі має бути гарантовано право власності. Для цього потрібні прозорі її форми, легалізація всіх капіталів, некорумповане судочинство, довіра до влади. Нині всього цього немає. Власники бояться імітувати акції, потенційні покупці — їх купувати. Адже можливі маніпуляції, які ці папери знецінять.

Чому нині такі високі ціни на нерухомість?

— Це якраз через відсутність інших варіантів вкладення грошей. Ті ж акції приносили б більше доходів, ніж нерухомість. У принципі, сьогодні купувати житло з подальшим здаванням його в оренду менш вигідно, ніж покласти гроші в банк на депозит — минулого року процентні ставки по гривневих вкладах сягали 15–16 відсотків. А якби економіка нормально розвивалася, було б цивілізоване судочинство, то лише акції давали б доход у 20–30 відсотків річних. У них було б вигідно вкладати. Але цього немає. Тому й така шалена вартість землі та житла.

Ціни на ринку житла не впадуть?

— Ні, принаймні найближчим роком. Можуть заморозитися, а якщо й упадуть, то не більш, як на відсоток. Хоча потенційно ризики там великі, вартість житла справді надута, але — реальним попитом. Падіння могло б статися через збільшення пропозиції. Та цього не буде, бо ринок монополізовано, конкуренції немає. Не буде й різкого зменшення попиту — людям нікуди вкладати гроші.

Але найвигіднішим способом є розмістити їх на банківський депозит?

— Так, доходи від цього більші, ніж якби купувати житло — але й більші ризики. Цього року їх два: внутрішня інфляція та міжнародна валютна криза. Невідомо, як внаслідок останньої поведе себе долар. Може сильно впасти. І тоді ті, хто зберігає заощадження в американській валюті, зазнають збитків. Так само й структури, що мають доларові активи.

Чи втримаються цього року високі процентні ставки до депозитах?

— Думаю, вони навіть дещо зростуть, можливо, на відсоток. Бо мають бути вищими за рівень інфляції, щоб люди могли хоча б зберегти свої гроші. Також можуть зрости внаслідок зменшення обсягів зовнішніх запозичень: банкам потрібні будуть внутрішні ресурси.

Чи є підстави для зміцнення курсу гривні?

— Є. Гривня недооцінена, і її можна було б зміцнити. У цьому є свої позитиви, зокрема й антиінфляційні. Але не варто поспішати це робити. Набирає обертів світова валютна криза. Думаю, в квітні буде її пік. Невідомо, як це позначиться на українській економіці. Отож не хотілося б, аби зараз ми зміцнили гривню, а в травні знову девальвували. Поки що треба тримати нинішній курс.

Чи можуть виплати вкладів Ощадбанку СРСР призвести до ще більшої інфляції?

— Інфляції не буде за умови, що на противагу виплаченим населенню коштам у країні з’явиться більше товарів. У короткостроковій перспективі це може бути навіть за рахунок імпорту. Але водночас треба бути свідомими: імпорт — це потенційна загроза для українського виробника. А нам насамперед треба нарощувати обсяги випуску власної товарної продукції.

Бо ж головна наша проблема в тому, що товарна пропозиція відстає від зростання доходів населення. Здавалося б, можна лише порадіти більшим пенсіям, іншим соціальним виплатам, поверненню вкладів. Але щодо останніх, то, по-перше, виділені на це 6 мільярдів гривень є лише незначною часткою із 350 мільярдів реального боргу держави перед населенням, яким рано чи пізно доведеться займатися. По-друге, ясно, що все це пов’язано з майбутньою виборчою кампанією, із людьми граються. Поза сумнівом, треба збільшувати соціальні виплати, бо люди у нас бідні. Але це збільшення має бути наслідком зростання нашої економіки, збільшення виробництва саме українських товарів.

Невідповідність між зростанням доходів населення та пропозицією товарів і спричинило торішню рекордну інфляцію в 16,6 відсотка?

— Ключовою причиною її є зміна пріоритетів уряду Януковича. Спочатку вони думали, що прийшли надовго. Тому й бюджет-2007 був зорієнтований на зменшення темпів зростання соціальних виплат і на покращання інвестиційної складової. Та коли зрозуміли, що перебування при владі не буде тривалим, заклали туди популістські соціальні виплати.

Дорожнечу спричинило й те, що влада не думала про збільшення обсягів товарного виробництва, створення кращих умов для українського виробника. Наступна причина інфляції — монополізм. Монополісти не пускають на ринок інших, і за рахунок зменшення пропозиції та збереження попиту на товари піднімають ціни й отримують надприбутки. А монопольний бізнес володіє в нас основними ринками, йому підконтрольний Антимонопольний комітет.

Також минулорічну інфляцію спричинили зростання цін на газ і нафту, інфляційні очікування через неврожай, викуповування Нацбанком інфляційного долара, великі обсяги грошей, що надходили в Україну від заробітчан. Далася взнаки й виборча кампанія, зокрема критична риторика тодішньої опозиції. Та й шалені темпи споживчого кредитування: вони стимулювали попит і це впливало на ціни.

Уряд Тимошенко обіцяє зменшити інфляцію цьогоріч до менш ніж 10 відсотків. Це реально?

— Тут треба дивитися на короткострокову та довгострокову перспективи. Якщо говорити про
півроку-рік, то неважко забезпечити низький рівень інфляції: під оті соціальні виплати відкрити
кордон для імпорту певних груп товарів. Тоді буде баланс між товарами й грішми.

Але в цьому разі наслідки на віддаленіше майбутнє будуть сумними. Імпорт прийде за цінами меншими, ніж можуть запропонувати наші виробники відповідної продукції. Українські підприємства банкрутуватимуть, і в перспективі товарна пропозиція знову зменшуватиметься.

Так що для довгострокової боротьби з інфляцією в країні має бути серйозна економічна програма з нарощення власного виробництва всіх потрібних людям товарів. А імпорт варто запускати лише той, без якого не можемо обійтися — так званий критичний. Звісно, налагодити виробництво набагато складніше, ніж збільшити пенсію навзамін голосу на наступних виборах...

Імовірний вступ до Світової організації торгівлі та відкриття через це кордонів для імпорту зможе збити інфляцію в короткостроковій перспективі?

— Вступ до СОТ на підписаних Україною умовах означає, що вона — повністю несамостійна територія, що не має власної економічної політики, економічних інтересів та їх не усвідомлює. Що усі складові — капітал, робоча сила та інфраструктура — перебувають тут під контролем неукраїнської влади.

То що ж тепер робити, адже угоди вже підписані?

— Усе скасувати! Прожили без СОТ 17 років — ще стільки ж проживемо. І не слід цього боятися. Треба домовлятися про інші умови вступу. Про такий режим допуску в країну імпорту, що не знищував би її економіку. Чому вони диктують, що нам тут робити, що вивозити, що завозити? Чому маємо змиритися з тим, що хтось підписав безтолкові угоди? Через 3–5 років кусатимемо лікті. Збагачуватимемо своїми ресурсами інші країни. Не буде власного виробництва й роботи людям, вони їздитимуть працювати за кордон, а тут продаватимуть лише закордонні товари.

Вступаючи до СОТ, кожна країна намагається захистити власний ринок і вийти на інші. А Україна віддає свій усім, хто захоче — і нікуди не йде. Наше керівництво не виконує головну функцію — забезпечити, щоб Україна була не об’єктом, а суб’єктом міжнародних відносин. Бо воно безвідповідальне, головною метою є сісти в крісло. 

Джерело