Україна є жертвою прихованої агресії

http://observer.sd.org.ua/news.php?id=1353

22:25 2.07.2003 Ігор КАГАНЕЦЬ, головний редактор журналу “Перехід-IV”

Спокійно, ви у руках Матриці!

Для того, щоб вийти з нинішнього рабського стану і перестати бути донором для невидимого ворога, українці повинні ясно усвідомити факт ведення проти них війни, почати мислити в категоріях війни, перетворитися з пасивної жертви війни на її активного учасника.
Державна мовна політика в Україні є некомпетентною і злочинною, оскільки ігнорує факт перебування нашого народу в стані війни. Відповідно, вона ігнорує і той факт, що Україна є жертвою прихованої агресії, в чому переконують об’єктивні економічні, демографічні, соціально-психологічні та інші показники.

СТРУКТУРА СУЧАСНИХ ВІЙН

Зомбування українського народу думкою, що у нас все тихо, мирно і майже демократично, грунтується на примітивних уявленнях, що війна — це коли стріляють, щоб відібрати у когось землю або власність. Насправді війна — це рішучі цілеспрямовані дії з метою змінити поведінку противника у власних інтересах. Війна має принаймні 7 рівнів бойових дій: від найпримітивнішої силової війни (мечі, кулемети, лазери), економічної та генетичної (тютюновий, алкогольний та харчовий геноцид) до значно ефективніших бойових дій у сфері організаційній (запровадження чужорідних структур), інформаційній (тенденційна інтерпретація поточних подій), хронологічній (спотворення історії) та духовній (руйнування системи цінностей). У сучасних війнах бойова активність все більше зсувається в напрямку застосування зброї організаційної, інформаційної, хронологічної і духовної.

Народ України є жертвою прихованої зовнішньої агресії. Об’єктивним наслідком актуальної війни є штучна зміна його поведінки: страх перед майбутнім, ослаблена воля, пасивність, зневіреність у власній могутності. При застосуванні силових методів війни ворог відбирає у народу його майно; при застосуванні вищих форм бойових дій народ сам віддає своє майно, добровільно стає рабом і робить рабами своїх дітей. Сьогодні з України щорічно “тихо, мирно і майже демократично” випомповується цінностей в розмірі 4—5 мільярдів доларів, що знекровлює національний організм, тримає його у стані між життям і смертю. Звідси скорочення населення, руйнування інфраструктури, різке послаблення фізичного і психічного тонусу, небачене досі зростання кількості безпритульних дітей.

Українців постійно лякають можливою війною, якщо вони погано поводитимуться. Спокійно, панове, — проти вас уже давно ведеться сучасна війна, ефективна і нещадна! Вас вже записали в раби, забули лише про це повідомити.

МИСЛЕННЯ ВОЇНА

Для того, щоб вийти з нинішнього рабського стану і перестати бути донором для невидимого ворога, українці повинні ясно усвідомити факт ведення проти них війни, почати мислити в категоріях війни, перетворитися з пасивної жертви війни на її активного учасника. Врешті-решт, це нормально, що в ситуації глобальної кризи і загострення боротьби за ресурси весь світ і всі сфери людського життя перетворилися на бойовий простір. Тому за будь-якими намірами, деклараціями і діями ми повинні бачити власні та чужі інтереси, інтереси України та інших держав, інтереси українського народу та паразитуючих на ньому утворень.

Ключовим чинником конкурентоспроможності народу, особливо в сучасних війнах, є наявність своєї мови, обов’язкової для всіх громадян держави. Національна мова збільшує духовну силу народу, зміцнює його егрегор, посилює його здатність до Спільної Дії задля Спільного Блага і як результат — створює кращі умови для пошуків персонального щастя. Крім того, мова — це бойовий код, зрозумілий для своїх і незрозумілий для ворога. Тому при створенні національних держав, які претендували на сильну політику, першим було питання державної мови.

Найяскравішим прикладом є Ізраїль, який розпочав формування своєї державності з відродження мови, втраченої понад два тисячоліття тому. Так само надзвичайно енергійні дії у сфері мовної політики здійснили і здійснюють такі держави, як Франція, Німеччина, Італія, Японія та всі інші серйозні політичні гравці. Питання про те, що хтось може не знати державної мови, бо йому важко або неохота, навіть не розглядається, — ВСІ громадяни держави зобов’язані знати державну мову, інакше вони не матимуть духовної сили захистити свою державу.

З іншого боку, експансія чужих, отже — ворожих держав розпочинається з просування ними власної мови. Циркулювання в середовищі країни мови іншої держави шкідливіше, ніж циркулювання її валюти. Народ, який спілкується мовою іншої держави, стає беззахисним перед зовнішніми маніпуляціями, а його інформаційний потенціал разом з науковими, економічними, військовими та іншими секретами стає легким набутком іноземних спецслужб, оскільки 80% розвідувальної інформації черпається з відкритих джерел.

Ось чому потужні світові держави так різко реагують на проникнення в їхнє середовище
іноземних мов, навіть тоді, коли державній мові нічого не загрожує. Єдина державна мова — це єдність нації та її сила. Тому ідеолог італійської незалежності Алессандро Мадзоні відверто писав: “Слідом за єдністю управління, збройних сил і законів єдність мови найбільшою мірою сприяє тому, щоб зробити єдність нації відчутною, міцною і благотворною”.

СТАНЬ НЕЗРОЗУМІЛИМ ДЛЯ ВОРОГА

Україна знаходиться в надзвичайно ослабленому і виснаженому стані. Вона стала універсальним донором для тисяч паразитів, які щодня і щогодини висмоктують її кров. Україні потрібно негайно створити власну державу, оскільки те, що зараз називається державою, скоріше нагадує зовнішню паразитичну структуру. Чим більше задавнена хвороба, тим активнішого лікування вона потребує. Лікування нинішньої напівживої України потребує радикальної мовної політики за прикладом Франції та Ізраїлю.

Тому всякі розмови про державну двомовність повинні сприйматися як деструкція “п’ятої
колони”, внутрішній саботаж і підрив національних інтересів. Усі громадяни України повинні володіти українською мовою, інакше вони не можуть виконувати обов’язки перед своєю державою, а отже, не можуть користуватися громадянськими правами. Вся інформація в критично важливих галузях, таких як державне управління, наука, економіка, великий і середній бізнес, винаходи та ноу-хау, культура та воєнна справа, повинна циркулювати лише українською мовою. Все програмне забезпечення, яке використовується у цих сферах, має бути
україномовним і створеним українськими розробниками.

Об’єктивною реальністю є те, що інформаційно-аналітичні і розвідувальні служби іноземних держав в основному орієнтовані на обробку інформації з України російською мовою. Тому будь-яка більш-менш цінна інформація російською мовою легко зчитується і використовується в розвідувальних цілях. Ефективна розвідка створює умови для ефективного застосування проти народу України інформаційно-психологічної зброї.

Різкий перехід на тотальне застосування в Україні державної мови дозволить “закрити оптику” ворожим державам, спотворить їхнє розуміння подій в Україні і різко знизить їхні можливості агресивного втручання в наше життя. Це дозволить українцям звільнитися від зовнішнього зомбування і почати жити власним розумом, згідно з українським способом життя, із сильною внутрішньою і зовнішньою політикою.

МАСКВА І МАСКВІЧІ

Понад три століття Україна перебувала і далі перебуває в тенетах імперської Москви. Протягом останніх 10-ти років цей пострадянський мегаполіс остаточно перетворився на структуру, яка паразитує на тілі Російської Федерації. У Москві сконцентровано понад 85% фінансових і понад 95% інформаційних ресурсів, рівень життя москвичів принаймні уп’ятеро вищий у порівнянні з середнім показником по Росії. На сьогодні у 10,5-мільйонній Москві проживає 1,5 млн азербайджанців (з 1989 року їхня кількість зросла в 75 разів, в їхніх руках майже вся міська ринкова торгівля), 900 тис. татар, 600 тис. вірменів, 500 тис. євреїв, 350 тис. грузинів, 300 тис. циган, понад 250 тис. чеченців, 240 тис. в’єтнамців, 200 тис. китайців, 200 тис. таджиків і так далі. Етнічних русскіх в Москві на сьогодні приблизно 3,3 млн, тобто 31%, і з кожним роком їх стає дедалі менше. Частка міжетнічних шлюбів в місті вже становить 22%.

Московська риторика про захист інтересів русскіх — це не більше ніж демагогія на експорт. Вимирання етнічних русскіх і слов’янського населення у “глибинці” Росії Москву не хвилює — на підході дешева робоча сила з Азії, зокрема Китаю. “Империя повёрнута против нас, мы в этой империи завоёванный народ”, — кажуть русскіє. За останні три роки кількість дітей у Росії скоротилася на 4 млн, дитяча смертність у півтора рази вища, аніж в середньому у світі, кількість абортів досягнула 7 млн на рік, а маса безпритульних дітей зросла до 4 млн (значно більше, ніж після громадянської і другої світової війн). Вимирання зачепило передусім слов’ян, оскільки кількість неслов’янського населення продовжує зростати. Характерно, що серед найбагатших людей Росії майже немає русскіх.

Усе більша відірваність Москви від російських регіонів дозволяє нарешті відповісти на запитання, який народ в імперії СРСР насправді був метропольним (панівним). Річ у тім, що метрополія, як правило, користується вищим рівнем життя у порівнянні з периферією. Парадокс СРСР полягав у тому, що русскіє як група в ньому не мали такої переваги. Це давало підстави ідеологам “єдіной і нєдєлімой” говорити про “жертовність русскіх заради інших народів” і заперечувати імперський характер СРСР, оскільки рівень життя мешканців національних окраїн, передусім європейських, перевищував рівень життя русскіх.
                                                                               ***
http://www.izvestia.ru/obshestvo/article3118176/?print

Людмила Бутузова, «Известия»

Как прожить на 3383 рубля в месяц. Дневник пенсионерки.

Одинокая пенсионерка из Орла Людмила Александровна Кадилова, 14 лет имеющая доходы ниже прожиточного минимума, ежедневно доказывает, что на пенсию жить нельзя. Можно лишь существовать. А ведь в России 20 миллионов граждан, у которых доходы не дотягивают до минимума. По просьбе "Известий" Людмила Александровна день за днем сводила дебет с кредитом и по возможности записывала все в тетрадку, чтобы потом представить читателям свой собственный рецепт жизни "по минимуму". И вот что получилось.

День первый, доходный

Сегодня принесли пенсию. 3383 рубля. Никакой радости. Почтальонша Люба подбадривает: потерпите, в августе будет прибавка. Сколько бы ни прибавили, все съест инфляция. Да я и не об этом. В день пенсии всегда грустно: ушли годы, и жизнь теперь полностью зависит от милости государства. Не очень-то оно ко мне щедро за 42 года трудового стажа.

Проводила Любу и стала кроить бюджет, то есть раскладывать рубли на четыре кучки. Сотня - в копилку, ее как бы нет, потому что она предназначена "на непредвиденный случай". Запас нужен. Случись что-то серьезное, 100 рублей, конечно, не спасут, но при мелких неприятностях иногда выручают.

Теперь коммунальные услуги, свет, телефон - минус 850 рублей за однокомнатную квартиру. Льгот нет. Таким, как я, в собесе дают бесплатный проездной. Пользуюсь редко, для здоровья хожу пешком. Просила компенсировать проездной деньгами, говорят: нельзя.

Вторая кучка - продуктовая, она самая трудная. В холодильнике кефир и булочка. Закончилось всё - крупа, макароны, подсолнечное масло, сахар, картошка. Откладываю 1800 рублей. Знаю, что мало. Но есть еще две кучки - почти 350 рублей на хозяйство и 300 - на медицину. Если не заболею и перетопчусь в старых босоножках, то на еду можно потянуть оттуда.
День второй, расходный

Заплатила за квартиру. Народу - туча, в основном пожилые. Молодые раздражаются: не успеете получить пенсию и уже мчитесь платить ЖЭКу, лучше бы себе что-нибудь купили. Не понимают, что старики боятся долгов больше, чем молодые.

Вечером доела кефир и черствую булку.

День третий, пир нищего

С утра - по магазинам за "долгосрочными продуктами". Килограмм гречки (24 рубля), килограмм пшена (14), рис (36), сахар два кг - 40 рублей, геркулес (0,5 кг) - 13 руб. Круп хватит ровно на месяц. На завтрак каждый день нужно четверть стакана и 20 граммов масла. Беру пачку с громким названием "Масло по-вологодски". На самом деле маргарин низкого качества, зато цена приемлемая - 16 руб. 70 коп.

Теперь надо за картошкой. В овощном молодую продают по 15 рублей за кг. Хочется, еще ни разу не покупала. На мое счастье, женщина у магазина распродает прошлогоднюю картошку по 7 рублей. Забрала на двадцатку все, что у нее осталось. В киоске у дома купила рыбу. Не семгу, вкус которой давно забыт, не минтай по 102 рубля, а просто мороженый кусок чего-то бесформенного из голов и хвостов. 70 рублей. Обжарю, обваляю в специях - будет пир.

Вообще, первое правило выживания - строго ограниченное количество денег в кошельке и их неустанный подсчет. Из трехсот рублей, что брала с утра, истратила 234. Планировала больше, но выручила дешевая картошка. Посмотрела на глазированный сырок. Часто смотрю, но покупаю кислый творог и пеку из него сырники или леплю вареники с картошкой, потому что это дешево и сердито. Вернулась, купила сырок (5 руб.) Шиковать так шиковать!

День седьмой, нечаянная радость

Мне давно пора в парикмахерскую. Самая дешевая стрижка - 50 рублей в парикмахерской при учебном комбинате. Пошла через силу. Там всегда одно и то же - заплаканные лица несчастных посетительниц и вечная опасность, что вместе с волосами отстригут пол-уха. На комбинате нет никаких инструментов, только расческа и ножницы, волосы мочат, брызгая изо рта водой. Когда парикмахерша закончила, пришло облегчение.

По дороге домой услышала, что на продбазе с утра торгуют "социальной" колбасой, пришла целая фура. Не знаю, кто придумал назвать так колбасу с истекающим сроком годности. Отстояла в очереди два часа, люди убеждали друг друга, что никакого вреда здоровью не будет, продукт качественный, просто залежался где-то из-за чрезмерно вздутой цены, а теперь ее снизили. Купила здоровенный батон сервелата за 100 рублей. Завтра обещали привезти йогурты по 5 рублей. Есть страшно, но, наверное, пойду и за ними.

 День одиннадцатый, катастрофический

Позавчера прорвало трубу. Потоп страшный, хорошо, хоть живу на первом этаже, никого не залила - потом не рассчитаешься. Аварийка перекрыла воду - и всё. Трубы гнилые, меняй как хочешь. Звонила в ЖКО, говорят: все заняты до конца недели, ждите. Как можно ждать в непригодной для жизни квартире? Пришлось самой договариваться со слесарем. Согласился поменять стояк и все ржавые трубы на пластиковые за 10 500 рублей. Сумма немыслимая. У меня в заначке всего тридцать тысяч, кое-как собрала за три года, когда уже на пенсии подрабатывала гардеробщицей. А ему что? Ухмыляется. Отдала. Правда, сделал быстро. Плакала три дня. Брешь в накоплениях не заполню уже никогда.

День двенадцатый, в туфлях на платформе

Чтобы как-то забыть о трубах, ходила с соседкой гулять. Предусмотрительно взяла с собой два бутерброда. Никогда не замечала, что в городе столько точек общепита, а у шаурмы самый заманчивый в мире запах, когда не можешь покупать.

Вообще, по сторонам лучше не оглядываться. Становится неуютно от допотопной одежды, которая на тебе, от туфель на дурацкой платформе - таких давно никто не носит. Пытались шутить над собой: мы - подопытные, на нас ставят эксперимент по выживанию. Иначе как объяснить, что в стране стабильность, Стабфонд пухнет от денег, а нам есть нечего? Вера Георгиевна говорит: нам в этом не разобраться, не хватит образования. Не академики, конечно, но в свое время и мы закончили вузы. Может быть, нас плохо учили... Я, например, пыталась разобраться с потребительской корзиной. Не хватает фантазии. Что это за "норма" для великой державы - одно пальто на 10 лет, пара обуви на 3,6 года и костюм на пятилетку? В Европе в потребительскую корзину добавлены мобильные телефоны, цифровое радио. У нас - 133,7 килограмма мучного в год, 239 литров молока, 92,6 кг картошки...

От политики страшно расстроились, пошли по домам. На ужин жарила картошку на подсолнечном масле (бутылка "Милоры" - 46 рублей, ее хватает на две недели), поддерживала существование.

День двенадцатый, субботник с приварком

В почтовом ящике - письмо от депутата. Весь дом такие получил. Приглашает на субботник по благоустройству двора. Грунт, рассаду привезет, нам - высадить и полить. Ради интереса пошла. Во дворе одни пенсионеры. Подъехал депутат Анатолий Петрович. "О, - говорит, - я знал, что мой электорат меня не подведет". Так мы же его и выбрали в облсовет, молодые голосовать не ходили. Очень ему надо было туда, без конца собирал собрания, обещал много. У нас перед домом дорога разбитая, ни пройти, ни проехать. Поставили ему условие: заасфальтируешь - тогда посмотрим. За два дня сделал, пригнал каток, рабочих. Весной обещал клумбы. Лето на дворе, думали, забыл. Нет, приехала машина, помощников человек пять. Разбросали землю, понатыкали цветы. Красиво. Все работали. Старики про радикулит забыли, ни стонов, ни охов. Думаю, что брюзжим на жизнь мы чаще всего от своей невостребованности. Было бы занятие - совсем другой интерес.

Ждал сюрприз: всем участникам по пакету - большая шоколадка, пачка чая "Ахмад" и два конверта. Один подписанный - направлять жалобы депутату, второй чистый.

Пили чай во дворе. Сто лет так не собирались. Заварку можно не покупать, хватит до следующей пенсии. Шоколадку разделила на четыре части.

День тринадцатый, бытовой

100-120 рублей хватает, чтобы содержать квартиру в чистоте и самой выглядеть хотя бы капельку моложе своих лет. Это самый минимум - стиральный порошок (12 руб.), мыло хозяйственное (12), мыло туалетное (14), зубная паста (25), шампунь (65). Еще нужна масса хозяйственных мелочей - средство для чистки стекол, губки, щетки, нитки. Если все купить, отложенных на хозяйство 330 рублей не хватит. Обойдусь. Еще надо отремонтировать босоножки (120 руб., понятно, что новые не куплю) и добыть на зиму теплые колготки, пока они подешевели (на базаре - 140 рублей, полушерсть).

К обеду полностью освободилась от расходной части на быт. Деньги "на медицину" пока не трогала. На продукты осталось 612 рублей. В конце месяца опять придется переходить на оставшуюся с зимы квашеную капусту и огурцы. Пока рацион сносный: каша на завтрак, молочный суп на обед, картошка на ужин. Сегодня сварю суп из сосисок. Рецепт: три крупные картофелины варишь до готовности, заправляешь тремя сосисками, специями и обжаренным луком. Ужас! Сосиски из экономии купила самые дешевые (105 руб. за кг). Сплошная соя. Лучше бы вместо шести штук, которые разорили меня на 42 рубля, купила куриный суповой набор. Из половинки набора можно сделать второе. Хватило бы дня на четыре.

На ужин распробовала просроченный сервелат. Пока нормально. Потом можно пожарить или отварить.

День двадцатый, боевые воспоминания

С утра пила чай, включала телевизор. Смотреть нечего: отупляющие сериалы без конца и
начала, повтор "Герой дня", еще какая-то передача про закулисную жизнь звезд и олигархов. Не знаю, кому это интересно. Скучаю без периодики. Раньше много чего выписывала - "Новый мир", "Дружбу народов", "Огонек", сейчас не подступишься. Довольствуюсь местной газетой, через собес ее распространяют бесплатно. На всех страницах прославляет губернатора. Иногда, правда, загодя предупреждают о повышении тарифов. Ну хоть какая-то польза.

Во второй половине дня пришел в гости Николай Павлович. С букетом. Я пошутила: не по средствам живете. Цветы с дачи. Он не бросает участок, ездит поливать грядки 2-3 раза в неделю. Хотя проезд дорогой - 32 рубля в один конец, автобусы коммерческие, наш проездной не действителен. Из-за этого многие пенсионеры побросали свои дачи. Еще и рассаду купи, удобрения, карауль урожай, чтобы бомжи не украли. Николай Павлович - редкий энтузиаст. Принес свою клубнику, два ранних огурца, зелени.

Говорили о разном. В основном вспоминали "боевое прошлое" двухлетней давности. Тогда и познакомились в пикете, благодаря молодой предпринимательнице Марине Ивашиной. Она выпускала свою газету, много писала о положении пенсионеров. Особенно таких, как мы, - 1935-1944 годов рождения, чье детство выпало на годы войны и оккупации. В старости нам это аукнулось - мы не попали ни под одну пенсионную льготу - ни как труженики тыла, ни как узники фашизма. Таких набралось тысячи три. Девушка добивалась, чтобы из областного бюджета "детям войны" доплачивали по тысяче рублей за счет сокращения числа чиновников. Высвободившихся зарплат, по ее подсчетам, хватило бы нам на добавку. Бросила клич через газету: объединяйтесь - тогда легче будет отстаивать свои права. Многие тогда записались в организацию. Выходили с плакатами, подписывали обращения - к своим депутатам и в Госдуму. Ничего, конечно, не получилось: организацию признали незаконной, активистов запугали. У нашей предводительницы начались проблемы с бизнесом, газета закрылась.

А все равно даром не прошло. Власть была в шоке. Ведь от пенсионеров меньше всего ожидали социального бунта, да никто и не верил в нашу самоорганизацию - после монетизации льгот волнения в Орле укротили за два дня. Общественная организация "Дети войны" продержались два года... Люди сплотились, до сих пор перезваниваются, поддерживают друг друга. Вот как мы с Николаем Павловичем.

День двадцать третий, диетический

Опять надо думать о хлебе насущном. Сытный только завтрак за счет каш с маслом. Картошка закончилась. На три дня сварила суп из крапивы на косточке. Недорого и полезно. Косточки на базаре по 20 рублей, голые, аж блестят, но для бульона нормально. На ужин несколько дней подряд - макароны с молоком. Смотреть на них не могу.

Купила овощей: четыре помидорки, кочан капусты, пять луковиц, картошку мелкую, зато свежую. За все - 119 рублей, плюс бутылка подсолнечного масла (47). Из мясного - куриные потроха, 40 рублей кучка. Сделаю холодец. Продукты, включая оставшиеся макароны и два литра молока, надо растянуть на неделю. Это не сложно, учитывая нашу изобретательность из ничего сделать себе вполне приличный рацион.

Вечером пекла картофельные драники. С салатом их можно есть без хлеба. Представляла, как бы я обошлась таким количеством еды, если бы была не "божьим одуванчиком", а здоровым грузчиком с хорошим аппетитом - прожиточный минимум у нас одинаковый. Смешно, но тут я в плюсе.

День двадцать пятый, аптечный

Как ни крепилась, надо идти в аптеку. Давление. Спрашиваю таблетки. В ответ: "Вам подешевле или которые помогают?" Беру подешевле. 192 рубля. На сдачу покупаю "аспаркам" - для сердца. От бюджета "на медицину" осталось 100 рублей. Надо бы обновить запас пустырника и валерьянки - пожадничала. Вдруг еще что-то случится?

Оно и случилось. Пришел племянник покойного мужа: "Теть Люсь, дай взаймы до получки!" Дала, сколько было, - 150. Себе оставила только на хлеб.

По-моему, обиделся. Он неплохой, просто у молодости есть заблуждение, что старикам надо гораздо меньше, чем им, а пенсия кажется такой безразмерной, что излишки мы складываем в сундук и сидим на нем, как Кощеи Бессмертные. Когда-то и я пеняла родителям за то же самое.

День двадцать восьмой, одухотворенный

До пенсии два дня. Кажется, уложилась в бюджет, никому не должна, в холодильнике кое-что есть, даже два яблока на выходные.

Ходила в церковь, поставила свечку. Не могу сказать, что я человек религиозный. Библию открыла в 56 лет. В церкви раньше размещался хлебозавод. После реставрации зашла посмотреть, да так и хожу. Батюшка приветливый. Взгляд на некоторые вещи у него более спокойный, без раздражения. На прощание всегда напутствует поститься и крепить дух. На этой почве у нас с ним, кажется, полное взаимопонимание.


P.S. Когда мы в редакции прочитали дневник Людмилы Александровны, нам сразу захотелось
напечатать рядом с ним гневные комментарии, призывы и вопросы "доколе?" Но очень скоро, попытавшись дополнить дневник какими-то рассуждениями, мы поняли, что они вовсе не нужны. Просто не сравнятся по силе и содержанию с записками пенсионерки. Поэтому мы оставляем текст без комментариев, давая вам, уважаемые читатели, возможность написать в редакцию и поделиться собственными мыслями. Ведь жизнь всегда мудрее даже самого умного аналитика. Электронный адрес для откликов: shishkunova@izvestia.ru

СПРАВКА "ИЗВЕСТИЙ"

Минимальный размер оплаты труда (МРОТ) - сумма, меньше которой платить человеку в месяц запрещено. Устанавливается федеральным законом. В настоящее время МРОТ составляет 2300 руб. В июне с.г. депутаты Госдумы приняли закон, согласно которому с 1 января 2009 года минимальная зарплата увеличится до 4330 руб.

Прожиточный минимум (ПМ) - сумма, равная стоимости минимальной потребительской корзины, на которую человек должен иметь возможность прожить в течение месяца. Устанавливается постановлением правительства. В последний раз величина ПМ по состоянию на IV квартал 2007 г. была утверждена в мае с.г.: для трудоспособного населения - 4330, для детей - 3830, для пенсионеров - 3191 руб. в месяц

Потребительская корзина (ПК) - минимальный набор продуктов питания, непродовольственных товаров и услуг, необходимых для сохранения здоровья человека и обеспечения его жизнедеятельности. По специальной методике рассчитывается правительством. Термин впервые введен в 1992 г. и состоял тогда из 407 наименований товаров и услуг. В 1999 г. нормы урезаны почти вдвое и впоследствии повышались незначительно. В настоящее время годовой набор продуктов в ПК для взрослого человека содержит 136,6 кг хлеба, муки, макарон и крупы, 97,5 кг картофеля, 238,2 литра молока и молочных продуктов., 22,2 кг сахара, 40 кг мяса, 16 кг рыбы, 200 яиц. Из непродовольственных товаров взрослым полагается одно пальто на 7,6 года, пара обуви на 3,1 года, 9 штук белья на 2,4 года, 7 штук чулочно-носочных изделий на пару лет и т.д. Минимальный набор услуг включает в себя обязательные платежи и сборы, а также услуги ЖКХ в расчете на 18 метров площади.

Бедность - когда среднедушевой доход ниже прожиточного минимума. По данным Росстата, к началу 2008 г. число бедного населения сократилась с 25 млн до 20 млн человек, а его доля в общей численности населения составляет теперь 14,8% против 17,7% в 2007 году.

Про нашу героиню

Людмила Александровна Кадилова по специальности инженер-строитель, училась в политехническом институте в Свердловске (в том самом, который закончил первый российский президент Борис Ельцин). Работала мастером в стройкомплексе Брянска и Орла. Вдова - муж Виктор Булычев умер 23 года назад. Детей нет. На пенсию вышла в 1994 году. В августе 1998 года обесценились все отложенные "на старость" накопления. Несколько лет работала гардеробщицей в поликлинике, чтобы, как она говорит, "совсем уж не сидеть на шее у государства". В прошлом - кандидат в мастера спорта по гребле на байдарках.

На что надеяться?

Доходы граждан России, в том числе и пенсионеров, в последние годы растут. Недостаточно быстро, но все же гораздо быстрее, чем в предыдущие годы. Для бедных, но трудоспособных граждан очередные перемены к лучшему наступят через полгода - на днях Госдума утвердила закон, согласно которому минимальный размер оплаты труда с января 2009 года составит 4330 рублей и сравняется с прожиточным минимумом в IV квартале 2007 года. Пенсионерам придется потерпеть подольше - средний размер социальной пенсии планируется поднять выше прожиточного минимума "в ближайшие годы". Как будто у пожилых людей есть какой-то особый запас прочности...
                                                                             ***
Насправді ж ніякого парадоксу не було і немає: метропольне становище посідають не русскіє, а
москвичі. Усвідомлення цього факту все ставить на свої місця. Рівень життя у Москві в порівнянні з іншими містами був незрівнянно вищим як у колишньому СРСР (“вся країна” їздила в Москву на закупки продуктів і промислових товарів), так і в нинішній Росії. Більше того, сформувалася особлива московська ментальність (зокрема, доволі поширена пихатість, а нерідко й агресивність стосовно не-москвичів, у тому числі й росіян), яка увиразнюється
особливим “масковським діалектом”.

Сприйняття Москви як велетенського паразита на тілі Росії, котрий висмоктує всі соки із провінції, захопило більшість населення РФ, про що кажуть результати соціологічних досліджень. Отож Москва реально перетворилася на неслов’янський мегаполіс з доволі агресивною ментальністю, що протистоїть решті Росії. Тому політологи добре знають, що президентом Росії ніколи не стане корінний москвич.

Для розширення своєї експансії Москва активно просуває в Україні російську мову під гаслом: “Территория России (читай: власть Москвы) — там, где говорят по-русски”, а українців російського походження намагається перетворити на “п’яту колонну”, інструмент дестабілізації України з наступним її розчленуванням на “запчастини” для контрольованої Москвою економіки. Активне циркулювання в Україні російської мови робить українців беззахисними проти московського інформаційно-психологічного зомбування і прозорими для інформаційного сканування Москвою, яка монополізувала в Росії майже весь інформаційно-аналітичний потенціал.

АТАКУЙ ПЕРШИМ!

Необхідність єдиної державної української мови — це вже не предмет особистих уподобань, національних сентиментів чи економічної рентабельності. Це справа колективного виживання, нашого добробуту, здоров’я, безпеки і продовження роду. Все треба назвати своїми справжніми іменами. Демонстративні російськомовні виступи народних депутатів у Верховній Раді є веденням бойових дій проти української держави із застосуванням зброї вищого рівня ефективності та відвертим лобіюванням інтересів Москви. У будь-якій поважаючій себе державі — від Індонезії до Великобританії — подібні речі отримали б однозначну оцінку як державна зрада.

Так само лише державною зрадою можна пояснити те, що упродовж 12-ти років державної незалежності України стабільно зростає кількість російськомовних серед тих громадян України, які свідомо відносять себе до українського етносу, тобто бажають бути українцями. Ця загрозлива тенденція найбільше виражена серед молоді. Будь-яка діяльність пізнається за її плодами. Просування в Україні мови сусідньої держави красномовно свідчить про те, що вища влада продовжує поводитись як колоніальна адміністрація.

Стаючи активним учасником актуальної війни, Україна повинна ясно розуміти, що відбувається навколо неї, і бути спроможною оперативно обробляти корисну інформацію про життя іноземних держав. Головним інформаційним об’єктом для України є Росія, оскільки третина її населення більше чи менше пов’язана з Україною: за даними ФСБ приблизно 50 млн громадян РФ є або українцями, або мають українські прізвища, або мають родичів в Україні. Більша частина російського (радянського) культурного і науково-технічного потенціалу створювалась українцями, але не українською, а російською мовою. Відмовитися від цього потенціалу означає зректися духовного, інтелектуального та технологічного спадку наших предків.

У силу сказаного вище неприпустимою є ситуація, коли в Західній Україні виховується покоління, мало знайоме з мовою і культурою реального противника, яким є расовий метис Москва. Для неї Україна — це вже не “своя територія” (як було за часів СРСР), а лише об’єкт для економічного і людського визискування, універсальний донор “органів для трансплантації” у старечий імперський організм. Українці у своїй масі повинні добре, бажано без акценту володіти російською мовою і бути достатньо знайомими з російськомовною культурою — для розуміння російського контексту, захисту від московської агресії і для просування власних інтересів на євразійських обширах.

Те ж саме стосується знання мов і культур інших великих держав, які стосовно України є
конкурентами і потенційними або актуальними противниками. Зрозуміло, що насамперед українці повинні досконало знати українську мову і бути добре ознайомленими з українською культурою. Досконале знання українцями, окрім власної, також російської і хоча б ще однієї іноземної мови — це прояв непідробного патріотизму.