Чоловіки світу очима українки

Лілія Шульгіна, укр. туристичний журнал "Мандри"

Насамперед хочу відмітити, що вже майже три роки пройшло з тих пір, як пролунав переможний марш Мендельсона і мою фортецю було підкорено. З тих пір я викинула всі ці штуки-дрюки з голови, навчилася готувати їсти, і менше за все мені б хотілось, щоб ця стаття потрапила до рук мого коханого чоловіка – українця, до речі.

Проте, перш ніж стався той переломний момент, мені, як маркетологу за освітою, випало провести певні «польові дослідження» в галузі міжнародної чоловікології. Порівняти імпортний продукт з вітчизняним, так би мовити.
«Небезпечні турецькі хлопці»

Уперше із «заморськими фруктами» я зустрілася на поромі Одеса-Стамбул, коли ми з сестрою Валею – дві студентки – пливли до Туреччини у волонтерський табір, організований молодіжною організацією «Альтернатива». Пором виявився найдешевшим способом переправи до місця призначення і, як потім з’ясувалося, – найвеселішим.

Ми з Валею зручно влаштувались у своїй каюті – коробці розміром 2 на 2 метри, без вікон, із чотирма ліжками. Чомусь наявність двох зайвих спальних місць нас не турбувала... до тих пір, поки двері раптом не відчинились – і на порозі виросли дві здоровенні постаті.

– Толга і Мустафа, – відрекомендувалися вони. – Це наша каюта.

– Е… А ви... точно… не помилилися номером?! – Нашим очам стало тісно в орбітах.

Вони не помилилися. Турками в Україні здавна заведено дівчат лякати, тому нас, двох світлооких і світло-русих, взагалі не хотіли відпускати до Туреччини. Ми були добряче налякані таким поворотом сюжету – це ж дві ночі доведеться з ними спати в цій герметичній коробці! Ніхто й на допомогу не встигне прибігти в разі чого!

Скандал не допоміг – вільних кают не було. Тому нам довелося змиритися зі своєю долею, а всі гроші про всяк випадок аж до Стамбула тримати в спідній білизні.

Усіх, хто чекає гострого детективного сюжету, я мушу розчарувати. Толга і Мустафа не тільки не пограбували і не зґвалтували нас – вони стали нашими ангелами-охоронцями ті два тижні, що ми пробули в Туреччині. Довели, поселили, нагодували, напоїли, показали, розказали, навіть врятували одного разу, коли ми ледве не втрапили в халепу. А наостанок повчально прорекли:
– Дівчата, будьте обережні – в Туреччині дуже небезпечні хлопці...

Еге ж... Хто повірить? Наші стереотипи було вже раз і назавжди зламано! Тим паче, що турки виявились всі як один красенями, з густим чорним волоссям і жагучими очима. Це вже потім у них відростає живіт і сивіють скроні. Так, це все потім.

Наступного разу з «небезпечними турецькими хлопцями» ми зустрілися рівно за рік, коли приїхали до Туреччини мандрувати автостопом. Доля нас занесла до невеличкого поселення Гьореме, що в дивовижному районі Каппадокія в Центральній Анатолії.

У цьому містечку, в туристичному інфоцентрі, може, й досі працює хлопець на ім’я Саваш Їлдиз (саваш – турецькою «війна», а їлдиз – «зірка»). Так ось, цей «зірковий воїн» влаштував цілий спектакль у жанрі трагікомедії на автостанції, коли ми від'їжджали!

Квитки у нас у руках, рюкзаки – в багажному відділенні, автобус заведений, рушає. Ми вже в думках прощаємось із цим чудовим містечком, далі – дорога назад до Стамбула і додому. І раптом – стоп, машина! Під колеса кидається Саваш, махає руками, вимагає відчинити двері, влітає в автобус і на колінах благає залишитися ще на один день! Поки ми з сестрою не встигаємо отямитись, він вже тягне з автобуса наші рюкзаки! Далі – більше. У нас вагомий аргумент – куплені квитки. За дві хвилини його товариш приносить нам квитки на завтра, ці залишається тільки викинути...

Я не знаю, що б зробили ви на нашому місці, а ми, як будь-які нормальні дівчата, ще на день залишилися в Гьоремі. І провели там ще один божевільний день, покаталися на повітряній кулі, побачили турецьку ніч.

До чого це я?.. А! До того, що турецькі хлопці здатні на вчинок, на романтику, чорт її забирай. Здатні носити на руках і цілувати пісок. Цього, мені здається, хоче кожна жінка!

Хоча в цієї медалі є й зворотний бік – легко запалюючись, турецькі зірки так само швидко згасають. А потім знову спалахують – тільки вже в іншій галактиці... Тому дівчата – будьте обачні і не кажіть, що я вас не попереджала.

Узбекистан – за принципом тюбетейки

Заморські фрукти завжди приваблюють екзотикою. Це як манго або фейхоа. Їх мало, вони дорогі і їх багато не з'їси. А все одно рано чи пізно повертаєшся до яблук, тому що все-таки яблука більш звичні для українського організму.

Наприклад, яка емансипована українка хотіла б опинитись на місці Шамсії – дружини узбека Урунбека, в якого в гостях я побувала кілька років тому під час поїздки до Середньої Азії. Сім'я Урунбека – це він, дружина і троє дітей, які живуть у Самарканді (друге за розміром місто в Узбекистані).

Найголовніше, ключове місце їх квартири (власне, як і будь-якої узбецької хати чи квартири) – це достархан – застелений килимом трапезний «стіл». Навколо нього, теж на килимах, з підібганими ногами сидимо ми – гості і хазяїн. Лускаємо солоні абрикосові кісточки, їмо виноград, говоримо «за життя».

До порогу кімнати підходить Шамсія, підносить чай. Через поріг вона переступати не сміє, чай з її рук підхоплюють діти і подають на стіл. Само собою, за стіл Шамсія сідати разом з чоловіками та гостями також не сміє. Для жінок робиться виняток тільки в тому випадку, якщо ці жінки – іноземки.

В Узбекистані я з подивом дізналась про те, що наш анекдот «про тюбетейку»* таки має історичне підґрунтя. Якщо Урунбек, повернувшись з роботи додому, кладе тюбетейку на лавку, Шамсія може спати спокійно. Якщо ж тюбетейка на вішалці – в Урунбека романтичний настрій, Шамсія – готуйся!

Шамсія ввечері з дому ні ногою. А Урунбек може піти відтягнутися з друзями в чайхані, покурити кальян.

…Шамсія не скаржиться. Урунбек – це її надія і опора, сильне плече і кам’яна стіна в одній особі. Сильний в узбецьких сім’ях (і, мабуть, в усіх мусульманських, закаспійських і закавказьких сім'ях також), як і має бути, чоловік. Це він оберігає свій гарем, це він і «коня на скаку» і в «палаючу хату». Її ж парафія – це «три К»: Kinder, Kueche, Kirche (з німецької – діти, кухня, церква).

Така ж сама ситуація в Грузії, Сирії, Єгипті, турецькій глибинці. Але їхні жінки не тільки не скаржаться, вони виглядають цілком щасливими і задоволеними життям. Вони мають авторитет у родині, жодне важливе питання без них не вирішується. Щасливі навіть ті, що ходять в чадрі лише з прорізами для очей. Якось в Єгипті ми запитали місцевих жінок, чи щасливі вони. Їхні чоловіки привезли їх на курорт, і ті жінки навіть купалися в одязі до п’ят і з закритими обличчями. «Це ви, європейці, наряджаєтесь і фарбуєтесь між люди, – відповіли вони, – а вдома перед чоловіком і дітьми ходите в брудних халатах і нечесані. А ми вдома маємо все, що забажаємо, і ходимо з макіяжем, прикрасами і в шовках».

Німеччина: хто з нас чоловік?

– А як же в Європі? – спитаєте ви. А в Європі все до гори дригом. Європейські чоловіки, мушу я вам сказати, до краю розбещені жіночою емансипованістю. Принаймні ті, з якими мої стежки перетинались.

Якщо в 45-річного неодруженого німецького парубка запитати, чому він досі холостякує, можна майже напевно почути у відповідь:
– А тому, що ніхто не пропонував одружитися.

По закінченні університету я рік провела в Мюнхені, працюючи за програмою Au-Pair. Акліматизація в новій країні, далеко від родичів і друзів, давалася нелегко. Я жила в підвальній кімнатці, єдине маленьке вікно якої затуляв від сонця лапатий кущ. А зсередини бідне віконце було прикрашене чорними шторами (господиня мала дуже неординарний дизайнерський смак).

Одним словом, потрібно було терміново заводити нових друзів, тому я й встромила свого носа на німецький сайт знайомств. Після історії, яка трапилась потім, я заріклася знайомитись по Інтернету, а тим паче з німцями.

Його звали Себастьян, і ми одразу встановили правило: ніяких довгих переписок, онлайн-дружба не для нас. Краще зустрітися в парку, вирушити до якогось музею, зазирнути в Хофброй Хаус (давня мюнхенська броварня). Сказано – зроблено.

Себястьян цілий день поводився, як набундючений індик, справжній представник вищої раси. Його шокували будь-які натяки на те, що цивілізація існує не тільки в Баварії. Про всіх німців такого не скажеш, але баварці найчастіше саме такі. Після того вечора я вирішила, що другого побачення не буде.

Наступного дня від нього прийшла sms приблизно такого змісту:

«Якщо ти вийдеш за мене заміж, зможеш залишитись у Німеччині легально. Подумай».

Я з переляку йому аж перетелефонувала:

– Що?!

– Ну, ти ж хочеш залишитись у Німеччині? Наважуйся!

Я вже трохи зібрала думки докупи:

– Та ні, я не можу. В мене поки що інші плани. В мене амбіції. Я хочу подумати про кар’єру.

– Не проблема, – відповів Себастьян. – Ти будеш думати про кар’єру і заробляти гроші, а я буду виховувати наших дітей!

Ні, ви мене вибачте, але в Європу я поки що не хочу! Та і наложницею якогось падишаха теж бути не готова! Як не крути, а своя сорочка таки ближче до тіла… В цьому я вже переконалась.

Анекдот про тюбетейку

Одружуються узбек та українка:

– Люба, знаєш, я повинен тебе попередити: якщо я прийшов додому і в мене тюбетейка на потилиці – значить, буде любов і ласка, якщо тюбетейку збоку – теж нічого страшного, але якщо тюбетейку насунуто на очі – краще не підходь…

– Милий, я теж тобі повинна дещо сказати. Якщо ти прийшов з роботи і бачиш, що в мене руки складені на грудях – буде любов і ласка, якщо руки вздовж стегон – теж нічого страшного, але якщо руки в боки – то мені фіолетово, де в тебе тюбетейка.
Короткі висновки з епізодичних контактів з чоловічими представниками інших національностей:

Росіяни (зокрема москвичі) називають усіх дівчат «малиш», а всіх українок – «хохлушками». В очах присутня іскорка зверхності, навіть якщо вони намагаються її приховати. Вважають киянок неземними створіннями на тій підставі, що в Києві протікає Дніпро, а у нього, буцімто, аура романтична.

Шведи – не розбалувані жінками-шведками універсальні солдати: прийшовши з роботи, закочують рукави, вдягають фартуха і стають до станка на кухні. Це свідчення однієї моєї давньої знайомої, яка в такому дусі й намагається виховувати свого чоловіка-шведа.

Поляки – веселі, «свої в доску» хлопці. Дуже близькі нам, українкам і українцям, по духу – я в польській компанії зустріла не один Новий рік. Ці завзяті хлопи можуть навчити пити навіть українців: в Україні є вислів «п'яний, мов чіп», а у французів – «п'яний, мов поляк».

Араби – більших прилипал важко уявити, і не тільки в Єгипті, а незалежно від середовища їхнього проживання. Перебуваючи у відрядженні в Штутгарті, я до свого готелю пролазила тільки через кущі, ховаючись від араба Алі.

Австрійці та німці – практичні й економні до скупості. При тому, що будинок, в якому я жила, знаходився в багатому районі Мюнхена, а господар був поважним архітектором і на «ти» з нащадками королів, приймати ванну мені було суворо заборонено з метою економії води – тільки душ.

Джерело

Куди українцям можна без візи

18.04.2011, Лілія Шульгіна, укр. туристичний журнал "Мандри"

Безвізові країни

Перелік безвізових країн для громадян України хоч і повільно, але зростає. Наприклад, з 9 лютого цього року українці можуть вільно їздити до Ізраїлю (до 90 діб). А останнє дипломатичне досягнення - відміна візового режиму для поїздок до 30 діб до Брунею, маленької країни на півночі Малайзії, з 30 березня 2011.

У Європі до нас прихильні Балкани. З 24 жовтня 2010 року для українців відкрита Чорногорія (до 90 днів протягом півроку). І вже третій рік поспіль на період з 1 квітня до 31 жовтня відміняє для нас візи Хорватія. У минулому році так само зробили й Албанія та Македонія, але в цьому році поки що вичікують.

З 1 листопада 2010 року в’їзний режим пом’якшила для нас Мексика, впровадивши Систему електронного дозволу. Для того, щоб мати можливість безвізово мандрувати країною ацтеків, потрібно заповнити анкету на сайті іміграційної служби. Якщо відповідь на анкету позитивна, віза вам вже не потрібна. Окрім цього мексиканська віза не потрібна громадянам України, які мають дійсну візу США або постійно проживають на території Японії, Великобританії, Канади, США чи країн Шенгену.

Загалом без віз можна відвідати біля 30 країн практично на всіх континентах. Перш за все це весь пострадянський простір, за вийнятком Туркменістану та країн Балтії. У Росію та Білорусію можна подорожувати навіть без закордонного паспорта, лише з українським.

А також віза не потрібна для поїздки в Антигуа і Барбуду, Гватемалу, Гонконг (до 14 діб), Еквадор (до 90 діб), Малайзію (до 30 діб), Монголію, Намібію (до 90 діб), Нікарагуа, Палау (до 30 діб), Парагвай (до 30 діб), Сальвадор, Свазиленд, Сейшельські о-ви (до 30 діб), Туніс (якщо ви подорожуєте з турфірмою або маєте підтвердження бронювання готелю). Але майте на увазі, що до багатьох островів летіти потрібно через Європу.
Візово-безвізові країни

У Азії, Африці, Карибському басейні та Океанії є так звані візово-безвізові країни. Тобто, візу при в’їзді до них вимагають, але отримати її дуже легко – на кордоні чи в аеропорті після прибуття. Ось їх перелік: Туреччина, Таїланд, Йорданія, Мальдиви, Барбадос, Вануату, Гаїті, Джибуті, Домініка, Домініканська Республіка, Кенія, Коморські о-ви, Маврикій, Мадагаскар, Оман, Самоа, Сент-Вінсент і Гренадини, Східний Тимор, Того, Тонга, Тувалу, Фіджі та Ямайка.

Ще декілька країн видають візи на кордоні і в аеропорту за умови, що оформлення візи попередньо узгоджене з іміграційною службою. Це Бахрейн, Катар, Руанда, Сан-Томе і Принсипі, Сент-Кіттс і Невіс та Суринам.

Візові

Категорія візових країн, на жаль, поки що найбільша. Згрупуємо їх так:

Країни Шенгенської угоди. Австрія, Андорра, Бельгія, Ватикан (візи оформлюються через посольство Італії), Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург (через посольство Бельгії), Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція, Швейцарія, Естонія.

Країни окрім Шенгенської зони: Великобританія, Австралія, Алжир, Аргентина, Афганістан, Багамські о-ви, Бангладеш, Боснія і Герцоговина, Бразилія, , Венесуела, Гаяна, Екваторіальна Гвінея, Ємен, Індія, Китай, Канада, Кіпр, Коста-Ріка, Лесото, Ліхтенштейн (візи оформлюються через посольство Швейцарії), Марокко, Монако (документи подаються до посольства Франції), Нова Зеландія, ОАЕ, ПАР, Південна Корея, Сербія, США, Уругвай, Французька Гвіана, Японія, тощо. А також усі залежні території цих країн.

Країни, в’їзд до яких обмежено державною політикою: Ангола, Бутан, Лівія, Саудівська Аравія, Північна Корея, Сенегал, Туркменістан.

Вартість віз на популярні туристичні напрямки

Шенгенська віза – 35 євро
Зверніть увагу: консульства Італії, Іспанії, Франції, Нідерландів, Бельгії та Мальти оформлюють візи лише через посередників – спеціальні візові центри. В результаті до вартості візи додається сервісний збір у розмірі 25,2 євро, який не підлягає поверненню, як і консульський збір. Кінцева вартість візи становить 60,2 євро (35 віза + 25,2 сервісний збір).

Польща також ввела національні візи, дійсні лише на території країни. Коштує така віза не 35 євро, а 20 євро
Великобританія – 910 грн.
США – $140
Туреччина – $30 або 20 євро
Єгипет – $20
Марокко –$27,5
Таїланд – $30
ОАЕ – $70
Індія – $40
Туніс – без віз (до 30 днів), якщо ви подорожуєте з турфірмою або маєте підтвердження бронювання готелю.

Джерело

ГМО - біологічна зброя (4 відео)

                                 Что такое ГМО?
Если в ген молекулы ДНК, например, сои или картофеля вставить ген ядовитой петуньи, которая содержит очень токсичный яд, то ни одно насекомое мира его не будет есть, так как такая соя или картофель будут также смертельно опасными и, следуя инстинкту сохранения, насекомые не едят генномодифицированных (ГМО) растений. В результате урожайность генномодифицированных растений повышается в разы.

Процесс разработки и внедрения генномодифицированных продуктов вышел из под контроля, т.е. идет генетическое загрязнение планеты.

Даже ведущие мировые производители детского питания используют генномодифицированные продукты. Детские кремы, пасты, конфеты, шоколадные батончики и т.д. могут содержать ГМО-продукты.




14.03.2011, "Український бізнес ресурс"

Маркировка «Без ГМО» не гарантирует отсутствие ГМО

Что может скрываться в упаковке с маркировкой "Без ГМО", какие действуют ограничения на содержание генно модифицированных организмов в продуктах питания, и как осуществляется надзор и контроль над их наличием, рассказывает в интервью UBR.UA председатель Всеукраинской экологической лиги Тимочко Татьяна.




UBR: Есть ли в украинских продовольственных магазинах продукты с ГМО?

Т.Т.: Безусловно, есть. Колеблется содержание генетических организмов в продуктах питания по годам и отдельным периодам, но, исследования, которые осуществляются Госпотребстандартом с 2006 года, свидетельствуют о том, что их содержание в 2006 году от 26% до 35% по отдельным видам продуктов питания было. Сейчас меньше, в связи с принятием целого ряда нормативных и законодательных актов. Речь идет о молочных изделиях, мясных и кондитерских.

UBR: Если сегодня пишут "Без ГМО" это не правда?

Т.Т.: Есть случаи, когда производители продуктов питания пишут "Без ГМО", но это не соответствует действительности и здесь есть вопрос об отсутствии серьезного контроля со стороны государственных органов, которые за это отвечают. Но, в значительной степени это соответствует действительности.



UBR: Люди могут как-то распознать, где больше транс генов?

Т.Т.: Человек никаким образом это не может отличить. Ни запах, ни цвет, об этом ничего не говорит. Но это чаще встречается в кондитерских изделиях: ГМО - какао, арахис. В мясных изделиях, в молочных изделиях, где используется соя. Это наиболее используемый продукт, содержащий ГМО.

UBR: Лоббисты ГМО добились того, чтобы писать "Без ГМО". Что это за парадокс?

Т.Т.: В Украине, чуть ли не в единственной стране Европы наступила полная неразбериха с использованием этой маркировки "без ГМО". Потому что в большинстве стран мира, где установлена маркировка, маркируются только те продукты, содержание ГМО в которых больше 0, 9%. И в Украине такое постановление было принято в 2009 году. Но вместо этого депутаты приняли закон, которым заставили все маркировать. А поскольку в Украине ни один вид ГМО не прошел государственную регистрацию, то фактически, производитель, который знает, что он использует ГМО, не может написать о содержании ГМО, поскольку в таком случае он контрабандой, несанкционированно, использует ГМО.

UBR: В Гринпис есть черный список компаний, которые активно используют ген - компоненты, есть ли у вас такой черный список украинских компаний?

Т.Т.: Обнародованный Гринписом список был результатом исследований официальных лабораторий. И только на основании официального тестирования и исследований можно такой список составлять. В Украине такие предприятия есть, но, Госпотребстандарт, который систематически проводит такое тестирование, даже для того, чтобы предприятие эту марку поставило, такого списка не делает.

UBR: Вы считаете, что в Украине экономически невыгодно заниматься выращиванием ГМО?

Т.Т.: Не выгодно и бесперспективно. Потому, что мы этим загрязняем и уничтожаем перспективу развития органического земледелия в Украине. Генетически модифицированные растения не дают семян год, так они запрограммированы, и поэтому Украина или другая страна, которая выращивает ген продукты попадает в семенную зависимость от транснациональных корпораций. Теряет независимость. Это серьезная опасность для окружающей среды, уничтожение биоразновидности, а также серьезные риски для здоровья человека.

UBR: Выращивают ли в Украине генно модифицированные продукты?

Т.Т.: К сожалению выращивают. Это кукуруза, соя. И это происходит только при одном условии, что на границе не проверяют семена.

UBR: Реально ли поставить заслон распространению ГМО?

Т.Т.: Конечно. В Европе десятки стран, запретили использование ГМО. Для этого нужны буферные зоны, специальные меры, предостережения, нужна воля государства. На сегодня никто из властей не высказался официально относительно позиции Украины в отношении ГМО.



Джерело

Купити "кота в мішку": в Україні перевіряється всього 3% продукції

28.05.2011, Ольга Волошина,  Finance.ua

Ціни зростають, а якість товарів, що продаються в Україні, лише погіршується. Як відзначають експерти, в нашій країні дуже слабкий контроль за продукцією, що потрапляє на прилавки.І в результаті - неякісні товари ґрунтовно псують здоров'я українців.


Низька якість, фальсифікат…
Наявність в магазинах прострочених і фальсифікованих продуктів стала системою. Ще кілька років тому у нас було не більше 3% бракованого хліба, а тепер - 15%. Кількість неякісних молочних продуктів взагалі б'є рекорди: 39-40%.

Споживачі найбільше скаржаться на якість складної побутової техніки, на товари, продані через інтернет. Як і раніше багато проблем з мобільними телефонами і дитячими товарами. А "бич" вітчизняної торгівлі - надмірна кількість прострочених продуктів харчування. За результатами проведеної експертизи, в магазинах можна зустріти товари, отримані "невідомо звідки", без супровідної документації.

Але фахівцям контролюючих структур удається перевіряти всього 3% товарів, що продаються на українському ринку, оскільки контроль - справа дорога. Так, для придбання лише експрес-лабораторій необхідно 27 млн. доларів. Але навіть в разі забезпечення всіма необхідними технічними засобами здійснити несподівану перевірку вдається не завжди. Перешкоджає закон, згідно з яким перевіряючі інстанції повинні попередити підприємство про свій візит за 10 днів...

У чиїх же інтересах працює даний механізм?

"Цікавий нюанс: у Україні зразки товарів для досліджень, куплені експертами в магазинах самостійно і надані для тестування виробниками, дуже відрізняються за своєю якістю, - розповідає Валентин Безрукий, президент Науково-дослідного центру незалежних споживчих експертиз "Тест". - Неякісні товарів в Україні достатньо, і в їх числі, на жаль, багато ліків.
Наприклад, нещодавно ми проводили порівняльне тестування лікарських препаратів для поліпшення зору. Виявилось, що з семи зразків лише в одному дійсно була чорниця, яка поліпшує зір, в інших - буряк, використаний як барвник".

Який вихід?
"Якість української продукції, справді, з кожним роком стає все гіршою, - підтверджує тенденцію Андрій Близнюк, президент Торговельно-промислового союзу України. - Майже кожен другий товар в Україні виробляється за технічними умовами (ТУ), а не за Гостами. Аби впоратися з проблемою, потрібні сильні громадські організації, що роблять вплив на державну політику і вирішення відповідних структур влади, - як це відбувається в Європі".

Політика Єврокомісії у сфері захисту прав споживачів базується на дотриманні пріоритету інтересів споживачів над інтересами політичних сил і бізнесу. У нас же - все інакше. До того ж, українська влада не проявляє інтересу до потреб і вимог споживчого співтовариства.

"Скарги споживачів розглядаються держорганами довго і неефективно, багато системних порушень у сфері торгівлі і обслуговування залишаються без уваги уповноважених органів у сфері споживчої політики, а діяльність громадських об'єднань споживачів не отримує підтримки з боку держави, - пояснює Наталія Бородачова, керівник Інституту споживчих програм, віце-президент Всеукраїнської федерації споживачів "Пульс". - Все це ускладнює і без того нелегку ситуацію на споживчому ринку і у сфері державного захисту прав споживачів".


Соціологічні опитування підтверджують низьку обізнаність населення про свої права. Багато хто не знає навіть простого - того, що протягом 14 днів куплений товар можна повернути. Вони не вірять в успіх відстоювання своїх законних споживчих прав, втрачаються перед агресивністю представників недобросовісного бізнесу.

"Українське законодавство у сфері контролю якості товарів дуже недосконале, - додає Ірина Кравченко, директор департаменту споживчої політики Державної служби технічного регулювання України. - Країні потрібні громадські організації, що захищають права споживачів, що порушують питання вдосконалення законодавства. Нам необхідно домагатися прийняття прогресивних норм".

Державний захист споживачів від недоброякісних товарів, що гарантується Конституцією і Законом України "Про захист прав споживачів", залишається всього лише декларацією. Ринок рясніє усе більш дорогими і недоступними, а головне, небезпечними товарами, але держбюджет не передбачає належне фінансове забезпечення контролюючих органів. До такого висновку дійшли експерти. З'ясувалося також: 40% вітчизняних товарів вироблено "в тіні", а значить - проконтролювати їх якість неможливо, як і притягнути їх виробників до відповідальності. Втім, і при легальному виробництві питання відповідальності за порушення практично залишається відкритим.

"Якщо товари вироблені суб'єктами підприємницької діяльності (СПД), знайти виробника буває складно, виняток становлять ті випадки, коли він сам добровільно погоджується на діалог, - пояснює ситуацію Сергій Литвиненко, директор департаменту експертизи аналізу ефективності державної підтримки Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. - Тому кількість скарг на товари в нашій країні не зменшується. А жителі сільської місцевості взагалі не знають, що таке захист прав споживача".

Найефективніший вплив на виробників неякісного товару, на думку експертів, - закритий гаманець споживача. Просто не потрібно купувати поганий товар - це найефективніший засіб боротьби. Але, на жаль, під час купівлі важко візуально оцінити всі властивості товару. Ось чому така важлива функція органів державного контролю - не допустити на ринок товари неналежної якості.

"Прикро, що українці не вміють боротися за свої права, просто не вірять в успіх, - вважає Олександр Ладигін, голова правління ВГО "Якість життя". Як показує практика, не більше 10% споживачів проявляють сміливість і звертаються в інстанції, які захищають їхні права". До речі, про свої права знають всього 5-6% нашого населення, тоді як в Європі грамотних споживачів - близько 65-80%.


Джерело

Ціни на овочі та фрукти в Україні б'ють рекорди

27.05.2011, Катерина Шаповал, "Finance.Ua"
 

Ціни на традиційний борщовий набір б'ють рекорди: буряк, картопля і морква за рік подорожчали на 72%, а капуста - в три рази. Разом з тим експорт сільгосппродукції продовжує зростати.

В Україні рекордно подорожчали овочі та фрукти. Заклик прем'єр-міністра Миколи Азарова братися за лопати і годувати сім'ї з власних городів зараз як ніколи актуальний. У квітні овочі та фрукти в Україні подорожчали на 22%, а за перший тиждень травня - на 3,5%, підрахували в інформагентстві "АПК-Інформ". "Овочі та фрукти ніколи не коштували так дорого, - каже киянка Поліна Степанова. - Тепер моя сім'я витрачає на їжу 3,5 тисяч гривень на місяць, хоча у вересні минулого року на продукти йшло 2 тисячі". Як відзначають опитані Фокусом експерти, нинішні цінові скачки особливо стрімкі: їх причиною стали й об'єктивні чинники, і бажання торговців заробити.

Урожай на експорт
Однією з основних причин подорожчання керівник проекту "Агроогляд: овочі & фрукти" Андрій Ярмак називає поганий урожай, в якому винна небесна канцелярія. "Погода була найгіршою в історії метеоспостережень, - запевняє він, - до кінця червня практично щодня в основних регіонах йшов дощ, а після цього настала спека, і температура ґрунту доходила до 60 градусів". Крім того, каже експерт, до весни половина врожаю згнила через відсутність цивілізованих овочесховищ, на будівництво яких у аграріїв немає грошей.

Але незважаючи на це, Україна продовжує активно експортувати продукти. Лише за I квартал нинішнього року, за даними Держкомстату, з країни вивезли картоплю на суму близько $3 млн., моркву та столовий буряк - майже на $2,5 млн., яблука - на $8 млн., а гречку - на $796 тис.

Причому роком раніше цифри експорту були значно скромнішими. За аналогічний період 2010 року з України було вивезено картоплі на суму $21 тис., моркви та столового буряку - майже на $74 тис., яблук - на $32 млн., а гречки - на $159 тис. Головним покупцем українських овочів і фруктів стала Росія - туди потрапила левова частка українського врожаю. Це й не дивно, адже в сусідній країні роздрібні ціни вищі, ніж в Україні: кілограм гречки коштує 36 грн., картоплю, буряк і моркву продають по 13 грн.

Зі світу по фрукту
Що стосується внутрішнього ринку, то його потреби заповнює імпорт. Традиційними для країни овочами та фруктами українців постачають Іран, Єгипет, Індія і Польща. "Українська капуста закінчилася ще минулого року, - розповідає Андрій Богданов, заступник директора
дніпропетровського дистриб'ютора овочів "Альфа-терра". - В результаті восени ми купували капусту по 1,8 гривень за кілограм, а тепер беремо привізну по 10,5 гривень". У Богданова своя думка з приводу останнього різкого стрибка цін на овочі та фрукти: "Великі дистриб'ютори, які мають обладнані склади, побачивши, що ціни почали рости, вирішили притримати великі партії тієї ж капусти, щоб потім продати її в той період, коли вартість ще більше збільшиться".

Однією з основних причин подорожчання став стрибок цін на бензин, вважає заступник генерального директора Української аграрної конфедерації Олександр Ярославський. Причому найбільше нові паливні цінники позначилися на продукції приватних господарств, адже в собівартості їх продукції частка витрат на бензин доходить до 15%.

Саме "бензиновий" фактор не дозволить вартості фруктів і овочів повернутися на колишній рівень. "Ціни ніколи вже не будуть такими, як раніше, - прогнозує пан Ярославський, - вирощувати сільгосппродукцію стало дорожче. Тим більше що крім палива підскочила вартість добрив і засобів захисту рослин".

Втім, для агропромисловості високі ціни на продовольство означають підвищення заробітків. Наприклад, рентабельність виробництва картоплі минулого року досягла 67%, впритул наблизившись до доходів, одержуваних від виробництва олійних культур. Втім, не факт, що українські фермери будуть годувати своїх співвітчизників. Можливо, що їх продукція потрапить на прилавки сусідніх країн, а всередині країни як і раніше буде продаватися індійська, єгипетська або китайська їжа.

Джерело

Верховна Рада відмовляється розкривати доходи нардепів

27.05.2011, УНІАН

Апарат Верховної Ради відмовився надати декларації про доходи народних депутатів.
Таку відповідь на свій запит "Українська правда" отримала за підписом керівника Управління кадрів Апарату Верховної Ради Володимира МАРТИНЮКА.

"Згідно з законом про статус народного депутата, народний депутат зобов`язаний щорічно подавати до органу державної податкової служби свою декларацію, тобто Апарат Верховної Ради не є розпорядником інформації щодо декларацій народних депутатів", - сказано в листі.
"Вважаємо, що така інформація може оприлюднюватися безпосередньо народним депутатом або відповідним органом державної податкової служби", - також ідеться в листі.

Водночас самі депутати відмовляються надавати свої декларації, посилаючись на те, що розпорядником цієї інформації є саме Апарат Верховної Ради і саме він має надавати декларацію депутата.

Про це, зокрема, пише в своєму листі керівник фракції Партії регіонів Олександр ЄФРЕМОВ, який зазначає, що депутати щороку подають свою декларацію про доходи до Управління кадрів Верховної Ради.

"Відповідно до розпорядження голови Верховної Ради від 11 травня 2011 року №393, розпорядником публічної інформації, яка знаходиться у його володінні, є Апарат Верховної Ради", – пише О.ЄФРЕМОВ.

"Враховуючи означене, а також те, що декларації про доходи депутатів щорічно передаються депутатами Апарату Верховної Ради, пропоную вам з приводу порушеного питання звернутися безпосередньо до розпорядника інформації", – зазначив він.

Як повідомляв УНІАН, 11 травня активісти Громадського руху «Стоп цензурі!» зі свого боку ініціювали 450 запитів до всіх депутатів Верховної Ради з вимогою оприлюднення декларацій про доходи.

«На підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації» просимо Вас повідомити, в яких засобах масової інформації і коли (точна дата) була оприлюднена Ваша декларація про доходи за 2010 рік», - йдеться у зверненні до депутатів. У разі, якщо декларація про доходи на 2010 рік не була оприлюднена в ЗМІ, ініціатори звернень просять надати її копію.

Запитами до депутатів ВР журналісти Руху підтримують громадську кампанію з впровадження та моніторингу виконання Закону «Про доступ до публічної інформації», який набув чинності 9 травня 2011 року. Партнерами ініціативи виступили Всеукраїнська громадська організація Альянс «Майдан» й Партнерство «Новий Громадянин».

Джерело

Народ про Януковича (відео)

28.04.2011, Олег Медведєв 

На запису програми Савіка Шустера народ повстав проти Партії регіонів

"Такого не припомнят даже старожилы"... Подібного кипіння пристрастей не було ще, здається на жодному ток-шоу. Увечері в середу (з огляду на свята) записували випуск програми Шустера на 6 травня. В другому блоці передачі обговорювали рішення Верховної Ради зобов'язати органи влади вивішувати на День перемоги червоні прапори.



Згідно ще минулорічного опитуванння Центру Разумкова, понад 95% вважають 9 травня святом: 75 – "великим" і 20 – звичайним. Погодьмося, рідкий випадок загальнонаціонального консенсусу. Чи стала би відповідальна влада свідомо розбурхувати цей спокій дратівливим законом про червоні прапори? Відповідальна – ні, а безвідповідальна шукає будь-які способи врятувати рейтинг, який тане неначе сніг на квітневому сонці.

Однак, вчорашня дискусія показала, що задум прикрити червоним рядном провал соціально-економічної політики не вдався. Присутня в аудтиторії фокус-група дітей войни вимагала від представників влади говорити не про ідеологічний, а соціальний аспект проблем ветеранів. Виступи регіоналів (владу представляли Чечетов, Лук'янов, Олійник і мовчазний Надоша) переривалися вигуками "дітей війни": "Брехня", "Ганьба", "Заберіть у нього мікрофон".



Савік як міг стримував цю групу, але врешті-решт Лук'янов утнув таке, що в студії утворився міні-Майдан. Сенс його тиради полягав у тому, що характер дискусії, мовляв, був би зовсмі іншим, якби в студії сиділи справжні ветерани, а не якісь "ряжен"і. Можливо, Владислав мав на увазі експертів та представників опозиції, однак "діти війни" сприйняли його репліку на свій рахунок.



Савік мусив дати їм слово, інашке б контроль за програмою, як на мене, було би втрачено. Люди про владу говорили таке, що хоч святих винось. Хтось згадав репілку пораду Азарова не скиглити, а взятися за лопати: "Мені 72 роки. Я з 5 років машу лопатою. Можу я колись від неї відпочити!?". Хтось пригадав Миколі Яновичу "дешеву капусту" аж по 22 гривні. Хсось розповів, що в усіх церквах України моляться, щоб Господь дав сил "пережить донецьку власть". Якась жіночка, ледве не плачучи, сказала, що готова впасти на коліна перед Чечетовим, аби лише регіонали швидше пішли від влади...

Цитати – приблизні, але сподіваюсь, що всі охочі зможуть їх побачити в запису 6 травня, попри те, що учасники дискусії від ПР, напевне, зацікавлені в тому, щоб підредагувати отаке не дуже вдале спілкування влади з народом.

Важка шапка Мономаха, що там вже казати...
Джерело:Текст, Відео

Судимся с банком. Ощадбанк

27.05.11
Генеральный директор консалтинговой компании «Гранд Иншур» Андрей Степаненко для «Бизнес Гида»

Кредитный и строительный бум 2006-2008 годов сделал многих наших сограждан владельцами квартир, домов и земельных участков, приобретенных на заемные средства. Последовавший за ним кризис и девальвация гривны превратила большинство счастливых заемщиков в банкротов.

Действующая законодательная и исполнительная власть отказалась вмешиваться в ситуацию, для недопущения обнищания населения и обогащения за их счет кредитных учреждений, которые, используя возникшие трудности, насчитывают по выданным кредитам фантастические неустойки и требуют досрочного погашения займов, выданных на 20-30 лет. Более того, Верховная Рада, демонстрируя необычную для Украины согласованность действий, принимает агрессивные и враждебные, по отношению к населению, законы.

Однако положение заемщика становится безвыходным тогда, когда у него пропадает воля к поиску выхода. В период массового кредитования ошибки совершали не только заемщики (например, относительно валюты кредита), но и банки. И сегодня ошибки банков, совершенные при выдаче или обслуживании кредита, могут стать спасительными для потребителя. В качестве примера, в этой статье рассматриваются ошибки, допущенные при валютном кредитовании в ОАО «Государственный ощадный банк Украины».

10 мая 2007 года Национальный банк Украины принял Постановление №168 «Об утверждении Правил предоставления банками Украины информации потребителю об условиях кредитования и совокупной стоимости кредита». Пункт 3 этого Постановления обязывает банки указывать в договоре все расходы заемщика в валюте платежа.

Однако, Ощадбанк, выдавая валютные кредиты в Одесской области (договора по другим областям мной не проверялись) расчеты совокупной стоимости кредита и графики погашения кредита утверждал с заемщиком в гривне. Таким образом, несмотря на то, что кредит выдавался валютой, обязательство по его погашению фиксировалось в гривне. Естественно эта ошибка банка им игнорировалась и заемщику открывали ссудный счет и счет для зачисления процентов в валюте.

Но когда возникла необходимость обращаться в суды, в связи с тем, что кризис лишил клиентов банка возможности обслуживать валютные кредиты, эта проблема довольно быстро всплыла, и банку пришлось ее решать. Решение нашлось достаточно примитивное. Подавая иски, Ощадбанк убирает из договора график погашения, предоставляя, таким образом, суду искаженную информацию. Если, при этом, заемщик не заявит своих возражений, встречных требований или того хуже, признает иск, конечно решение суда будет в пользу банка.

Участвуя в споре с банком, заемщик может использовать собственный экземпляр кредитного договора с графиком, чтоб обосновывать и доказывать свои возражения. Даже если ваш экземпляр кредитного договора утрачен, можно, определением суда об обеспечении доказательств, обязать банк предоставить недостающие приложения, т.к. на них имеется ссылка в самом договоре (Пункт 8.5. кредитного договора «Неотъемлемой частью этого договора являются Приложение №1, №2, №3»).

(увеличенное фото - в новом окне)

Конечно, при наличии этих доказательств, требования банка автоматически становятся такими, что не отвечают условиям договора и не подлежат удовлетворению судом. Но, при этом, важно определиться с образом желаемого результата, - что просить у суда, подавая встречный иск?

Можно говорить о том, что кредитный договор заключен вследствие ошибки заемщика, которая наступила из-за предоставления банком в графике недостоверной информации о сумме и валюте платежа. Статья 229 Гражданского Кодекса Украины в этом случае предусматривает недействительность такого договора.

Можно говорить о том, что кредитный договор заключен вследствие обмана заемщика банком. Правда, в этом случае нужно доказывать умысел кредитного учреждения на совершение обмана. Но это несложно сделать, отправив предварительно пару писем с запросом на разъяснение порядка погашения и предложением принять исполнение договора, в соответствии с согласованным графиком. Нами это уже пройдено. На предложение принять исполнение так, как согласовано в графике, банк откажет. А что он ответит на запрос, почему требования банка не соответствуют условиям договора, не знаю – это мы еще не писали. Но не ответить он не может, т.к. пункт 4.1.3. кредитного договора обязывает банк «Обеспечить Заемщика консультационными услугами, которые необходимы для выдачи кредита и исполнения условий этого договора». Учитывая, что фактически понесенные заемщиком затраты существенно больше, чем предусмотрено договором, плюс письменный отказ принять надлежащее исполнение, то умысел налицо. Статья 230 Гражданского Кодекса Украины в этом случае предусматривает недействительность такого договора и возмещение ущерба виновной стороной в двойном размере.

Еще, как вариант, можно требовать расторжения кредитного договора ссылаясь либо на нормы Закона Украины «О защите прав потребителей» (в связи с предоставлением недостоверной информации о совокупной стоимости кредита), либо на пункт 2 статьи 651 Гражданского Кодекса Украины (в связи с существенным нарушением договора со стороны банка).

Ну и последним вариантом формулирования требований к банку может быть иск о принуждении к совершению определенных действий, в котором выражается требование обязать банк принять надлежащее исполнение договора в сроки и в суммах, указанных в графике. Это требование основывается на нормах статей 6, 627 и 629 Гражданского Кодекса Украины (свобода договора и обязательность его для сторон). Для банка такой иск является наименее болезненным, т.к. кредитное учреждение продолжает получать процентные доходы, хотя и в меньшем размере, чем рассчитывало.

Если оценить все эти варианты по трудоемкости и перспективности получения ожидаемого результата (решения суда), то самым трудоемким в доказывании и наименее перспективным я бы назвал вариант с обманом, более вероятным – с ошибкой, еще более перспективным – расторжение договора или принуждение к принятию кредита по согласованному графику.

Естественно банк будет на ваш иск возражать, но не особо активно, т.к. сложно доказывать, что «сажа бела». Но в любом случае вам будет целесообразно усилить свою позицию правильно поставленными в суде вопросами к представителю банка. Например, для иска о расторжении договора или принуждении к принятию кредита по согласованному графику, вопросы могут быть следующими:

1. Кто печатал кредитный договор и график к нему, заемщик или банк? (Естественно, банк. Этот вопрос нужен для того, чтоб обозначить вину стороны в возникновении ошибки и спора).

2. Является ли этот график неотъемлемой частью кредитного договора? (На этот вопрос ответить отрицательно представитель банка не сможет, т.к. в самом договоре указано, что все приложения являются неотъемлемыми частями. Этот вопрос нужен, как подводка к следующему вопросу).

3. Если график является неотъемлемой частью кредитного договора, является ли он таким же обязательным для исполнения сторонами, как и сам договор? (Так вы заставляете представителя банка признать, что график является обязательным, но банком не исполняется).

Для иска о недействительности договора, вследствие ошибки, вопросы к представителю банка могут быть следующими:
1. Кто печатал кредитный договор и график к нему, заемщик или банк? (Естественно, банк. Этот вопрос нужен для того, чтоб обозначить вину стороны в возникновении ошибки и спора).

2. Вы согласны, что этот график не отражает фактические требования банка? (Ответ будет утвердительным, т.к. банк заявляет требования в валюте, а график – в гривне. Вопрос нужен, чтоб подчеркнуть несогласие банка со своим же договором).

3. Какой-то другой график сторонами утверждался? (Ответ будет отрицательным, если вы действительно не подписывали какой-то другой график, например, при реструктуризации. В связи с тем, что для кредитных договоров соблюдение письменной формы является обязательным по закону, то любое изменение условий возможно только в письменной форме, до изменения условий действуют старые условия).

4. В этом графике указана цена договора в гривне, как сумма всех платежей по кредиту, скажите, цена договора в валюте где-то указана? (Ответ будет отрицательным, т.к. банк рассчитывал цену исключительно в гривне. Вопрос нужен для того, чтоб подчеркнуть существенность ошибки – цена договора является существенным условием в соответствии со статьей 632 Гражданского Кодекса Украины).

5. Скажите, в договоре указана цена, не соответствующая фактическим требованиям банка, в результате обмана? (Конечно же, нет. Представитель банка никогда не признает обман. Вопрос нужен для того, чтоб отфильтровать характер правоотношений – если цифры не соответствуют действительности, но это не обман, - значит ошибка).

Любые попытки вашего оппонента внушить суду, что этот график является ориентировочным или справочным, отсекаете репликой про то, что справочная информация содержится в справочниках, а договор является обязательным для исполнения. И ориентировочным график мог считаться до подписания договора, а после подписания он стал окончательным и утвержденным.

Поскольку цена вопроса не маленькая, я рекомендую перед обращением в суд, «запастись макулатурой» - отправить запросы с копией вашего договора и графика в Национальный банк Украины и Государственный комитет Украины по вопросам технического регулирования и потребительской политики, с предложением указать их независимое мнение о том, как следует рассчитываться по данному кредиту. Ваше обращение обязательно должно содержать ссылку на часть 2 пункта 7 статьи 11 Закона Украины «О защите прав потребителей» (там указано, что кредиты на покупку жилья являются потребительскими кредитами) и пункт 8 статьи 18 этого же Закона («нечеткие или двузначные положения договоров с потребителями трактуются в пользу потребителя»).

Письма этих учреждений, в ответ на ваши запросы, особой юридической силы не имеют – это всего лишь мнение, но вы можете использовать его, как дополнительный аргумент в суде. Целесообразно также будет привлечь указанные госорганы третьими лицами в ваш судебный процесс.

Конечно же, со стороны Ощадбанка могут быть попытки договариваться с судьями про постановление последними умышленно неправосудных решений, игнорирование графика и взыскание с заемщика сумм в валюте, которые вообще договором не предусматривались. Пара таких решений уже успела появиться (Малиновский районный суд г. Одессы, судья Сегеда О.М., решение от 18.03.2011 г. по делу №1519/2-2786/11; Белгород-Днестровский суд, судья Гукаленко О.О., решение от 01.02.2011 г. по делу №2-508/2011 – оба решения сейчас пересматриваются Апелляционным судом Одесской области), но я уверен, что такие случаи будут единичны, поскольку неправомерность требований банка в этом случае слишком явная, а цена вопроса слишком большая.

Всю необходимую документацию для урегулирования отношений с Ощадбанком через суд (исковое заявление, письмо в банк, запросы в госорганы, текст выступления в дебатах) можно взять на www.grand-insur.com.

Обращаться с иском в суд можно, даже если вы ранее уже проиграли суд банку, по этому же кредиту. Просто в этом случае поставьте вопрос о расторжении кредитного договора с предоставлением рассрочки на возврат долга (т.к. вы вынуждены расторгать договор по вине банка). Поскольку банк при подаче своих исков вопрос расторжения договора не ставит, следовательно, судом этот вопрос не рассматривался. В случае положительного решения суда по вашему иску, у вас возникнет возможность пересмотреть ранее вынесенное решение в пользу банка по вновь выявленным обстоятельствам.

Главное помнить – дорогу осилит идущий.

Описанное в статье нарушение, является характерным только для Ощадбанка и только для договоров, заключенных после мая 2007 года. Однако оно не является единственным выявленным нарушением – кредитные договора всех банков писались людьми и займы выдавались людьми, а человеку, как известно, свойственно ошибаться. Поэтому, при внимательном изучении кредитного дела, нередко удается найти факторы, сулящие заемщику или поручителю определенные выгоды.  
Джерело

Золото умеренно растет на фоне ослабления доллара

27.05.11, «Бизнес Гид»

Спотовые цены на золото в пятницу, 27 мая, умеренно растут в рамках определенного накануне диапазона 1512-1530 долл./тр.унция. Об этом «Бизнес Гиду» сообщили в компании X-Trade Brokers Ukraine. 

Июньские фючерсы на бирже СОМЕХ торгуются на уровне 1526,10 долл./тр.унция. Августовские – 1526,90 долл./тр.унция. Так называемые «утренние» цены на рынке драгоценных металлов в Лондоне составили 1525,00 долл./тр.унция против «вечерних» 1518,50 долл./тр.унция в ходе торговой сессии в четверг.

Наблюдающийся рост на рынке золота, как отмечают эксперты X-Trade Brokers Ukraine, объясняется некоторым падением доллара в отношении евро и иены на слабых макроданных об экономике США. Дальнейший рост желтого металла зависит от эффективности разрешения долгового кризиса в еврозоне, повышающего спрос на драгметалл. Ситуация усугубляется вероятностью задержки финансирования Греции в июне со стороны МВФ.

Национальный банк Украины (НБУ) установил на 27 мая 2011 года курсы банковским металлов на уровне:


- золото - 121415.70 грн. за 10 тройских унций (-495.4);

- серебро - 2948.61 грн. за 10 тройских унций (-18,93);

- платина - 141804.60 грн. за 10 тройских унций (+732.62);

- палладий - 59610.60 грн. за 10 тройских унций (+690.89).

Средняя цена продажи слитка золота номиналом в 100 грамм в Украине по состоянию на 27 мая составила 39454.69 грн. (394.55 UAH за 1 гр.), что на 0.06% меньше, чем накануне.

Джерело 

Як у Новій Зеландії Україну оголосили світовим борделем

23.05.2011,  Максим Кідрук, журнал "Мандри"

Після того, як на новозеландському радіо переможець одного з конкурсів отримав приз – поїздку до України з метою секс-туризму, ведучий ранкового шоу «Підйом» на «Новому каналі» Сергій Притула задумав акцію у відповідь, котра отримала назву «На Зеландію!». Передати новозеландцям «привіт» від України поїхав письменник та мандрівник Максим Кідрук.



На початку лютого 2011 року якомусь розумнику з радіостудії «The Rock FM», що у Окленді, Нова Зеландія (www.therock.net.nz), прийшла в голову «конгеніальна» ідея: оголосити серед слухачів своєї радіостанції конкурс, за результатами якого вручити переможцю спеціальний приз. Усе б нічого, якби нагородою звитяжцеві не стала поїздка в Україну нібито за дружиною. Конкурс назвали «Win a Ukrainian Wife».

Поспішимо розчарувати всіх, хто повірив, що новозеландець відправлятиметься до нас за дружиною. На радіо, як і в будь-якій медійній організації, існує юридичний відділ, котрий пильно слідкує за тим, що діється, говориться та пишеться в ефірі. Тож формулювання «Виграй собі дружину» стало лише юридично виваженим прикриттям. Насправді ж «The Rock FM» зобов’язалась оплатити «щасливчику» переліт та двотижневе перебування в Україні, а також надати необхідні кошти для того, щоб… порозважатися з нашими красунями (обіцяли нову дівчину щовечора).

По суті, Україну публічно, при всьому світі обізвали борделем, і українці це мовчки проковтнули. Причому таке паскудство розкручувалось на загальнонаціональному новозеландському радіо та ТБ не один місяць. На превеликий жаль, єдиною офіційною особою, котра відреагувала цілком адекватно і жорстко, став посол України в Австралії та Новій Зеландії пан Валентин Адомайтіс. Згодом до нього приєднались представники Асоціації українців Нової Зеландії (www.nzukrainians.org).

Виграв конкурс оклендський винороб — тлустий хлопець на ім’я Грег Морган (Greg Morgan), котрий у анкеті на сайті «The Rock FM» з гордістю зазначив, що «випиває не частіше, ніж два рази день».

Достеменно не відомо, чи пан Морган, який випиває не частіше ніж двічі на день і, можна сказати, слугує взірцем тверезості для новозеландців, відвідував Україну. Подробиці його візиту зі зрозумілих причин трималися в таємниці. Проте через певний час, коли пристрасті довкола цього ганебного проекту трохи вляглися, в новозеландських ЗМІ з’явилися інтерв’ю з Грегом, в яких цей чолов’яга повідує землякам про те, що «жінки в Україні дуже гарні, але тупі — з ними нема про що говорити».

А на запитання, які там чоловіки, відповідає: «Жодної конкуренції. Всі чоловіки в Україні — пиятики та алкоголіки»…

Враховуючи все наведене вище два місяці тому ведучий ранкового шоу «Підйом» на «Новому каналі» Сергій Притула задумав акцію у відповідь, котра отримала назву «На Зеландію!». В ефірі «Підйому» було анонсовано початок конкурсу на пошук молодого авантюрного українця, котрого буде доправлено до Нової Зеландії зі спеціальним дорученням: передати новозеландцям «привіт!» (читаємо вище про роботу юридичного відділу), популярно роз’яснити їм, що Україна — не бордель, а також зробити все, що в його силах, аби подібні вихватки у майбутньому не повторювалися. Переможцем цього відбору став ваш скромний слуга, письменник і мандрівник Макс Кідрук.

Розроблений план дій у Новій Зеландії складався з двох частин: офіційної та неофіційної.
Офіційна частина включала в себе подачу листа-скарги до контролюючого органу — Broadcasting Standards Authority (www.bsa.govt.nz), спробу потрапити на ефір до радіо «The Rock FM» з метою влаштувати дискусію, а також проголошення тосту за дружбу між Україною та Новою Зеландією в одному з оклендських барів.

Завдяки сприянню Асоціації українців Нової Зеландії, зокрема її голови Наталії Пошивайло-Таулер, була проведена зустріч з Кейті Міллс (Kati Mills), менеджером та ведучою програм на новозеландському радіо. Після нетривалих переговорів вона погодилася влаштувати для мене ефір, поставивши єдину умову, — бесіда повинна бути «friendly».

Одначе за день до призначеного ефіру представники радіостудії відмовились від свого попереднього рішення. Як виявилося, за той час у Broadcasting Standards Authority надійшов мій лист-скарга. Схоже, у них просто урвався терпець, через що вони вирішили вжити певних заходів.

Після того я особисто пере телефонував до Крісті Крейг (Kristy Craig), що входить до керівної ради «The Rock FM», намагаючись вияснити причину відмови в ефірі.

Жіночка певний час намагалася говорити чемно, але зрештою не втрималася і почала кричати про те, що через наші дії (посла України, мене, Наталі Пошивайло-Таулер та ін.) їхній радіостанції заборонили проводити будь-які ігрові конкурси. Фактично, мій лист став останньою краплею, що переповнила чашу терпіння Broadcasting Standards Authority.

Зрозуміло, на ефір я так і не потрапив. Зате акція в барі пройшла на відмінно, зібравши дуже багато прихильників.




В останню ніч поїздки відбулася неофіційна (так би мовити, просвітницька) частина програми, що полягала у розклеюванні плакатів по всій центральній частині Окленда. Ці постери були створені за участі організації «Фемен». На них зображена оголена жінка, що тримає в одній руці закривавлений серп, а в іншій — відірвані чоловічі гонади. А також підпис: «Greg! We are waiting! Try to win a wife again». Цей плакат мав на меті показати, чого слід очікувати всім, хто раптом знову надумає податися до України у пошуках сексуальних розваг.

Джерело

Под руководством Партии Регионов (фильм)

17-05-2011, Роман Антоненко

Роль цінностей і ціннісних орієнтацій у розвитку особистості

О.М. Легун

   Ціннісні орієнтації - це елементи внутрішньої структури особистості. Сюди відносяться: спрямованість, мета індивіда, механізм індивідуальної взаємодії. Вони є найважливішими елементами внутрішньої структури особистості, які закріплені життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживань. Ціннісні орієнтації відокремлюють значуще, суттєве для певної людини від незначущого, несуттєвого. Наявність життєвих цінностей у свідомості людини залежить як від вікового етапу, на якому знаходиться індивід, новоутворень цього періоду, так і рівня розвитку суспільства загалом.

   Ключові слова: цінності, ціннісні орієнтації; мотиваційний, індивідуально-смиловий, сенсотворний компонент цінностей людини у структурі її ціннісних орієнтацій.

   Існує більше чотирьохсот наукових визначень поняття цінностей. Вони мають як дуже широкий сенс, так і зводять це поняття до одного з явищ мотиваційного процесу.

   У культурі та літературі цінності спочатку асоціювалися з такими поняттями як гідність, досконалість, гармонійність, закінченість якогось процесу. З одного боку, смислове навантаження поняття цінність відображає характеристику зовнішніх властивостей предметів і явищ, які є об'єктом ціннісного ставлення з боку людини. З іншого боку, поняття цінність включає психологічні характеристики особистості, які є суб'єктом ціннісних стосунків і реалізують духовно-етичні ідеали. І, нарешті, поняттям цінність можна характеризувати взаємини між людьми, людське спілкування і взаємодію, завдяки якій цінності набувають значущості, духовного і загальнолюдського статусу.

   Отже, об'єктом дослідження є поняття цінності у міждисциплінарному сенсі. Предметом дослідження - значення суспільних, індивідуальних цінностей у житті людини.

   Мета роботи полягає у з'ясуванні місця суспільних та індивідуальних цінностей у системі ціннісних орієнтацій особистості.

   Завдання дослідження - проаналізувати різні підходи до питання співвідношення мотиваційного, індивідуально-смилового, сенсотворного компоненту цінностей людини у структурі її ціннісних орієнтацій.

   Якнайповніше визначення цінності, що відображає багатоплановість зазначеного поняття і його синтетичний характер, наводиться у філософському словнику: "Цінність- 1. Поняття, яке характеризує "граничні", безумовні основи людського буття. 2. Значення певних предметів, явищ, процесів для людини, соціальних груп, суспільства загалом. Вказані два сенси поняття "цінностей" часто розходяться, а деколи і суперечать один одному: те, що у філософії розглядається як цінності - свобода, добро, істина, - для окремої людини може і не представляти інтересу. У свою чергу, конкретні предмети, які цінні для індивіда, у філософському сенсі не є цінностями" [3].

   Узагальнюючи філософсько-антропологічне розуміння цінностей можна виокремити наступні аспекти:
   1) усвідомленість цінностей: цінності - нормативна форма життєвих орієнтацій людей, вони є суспільно-значущими регулювальниками людської діяльності як певні оцінки і стереотипи, які допомагають людині мислити і діяти в соціально-економічному середовищі, що змінюється;
   2) втіленість цінностей в людському житті в різних формах - це наочні або ідеальні (духовні) цінності;
   3) протилежна спрямованість цінностей, з одного боку, та їх взаємозв'язок, з іншого, як ідеалу з реальністю;
   4) включеність цінностей в оцінну і сенсотворчу діяльність людини.

   У науковій літературі, присвяченій проблемі цінностей, можна виокремити декілька підходів до розуміння зазначеного феномену.

   До першого, і найбільш широкого підходу є сенс зарахувати ті визначення, які роблять акцент на здатності речей (явищ, процесів, ідей, ідеалів тощо) виступати засобом задоволення потреб й інтересів людей, служити суспільному прогресу і всебічному розвиткові особистості. Ось типова формула цієї групи: “Цінності є суттю предмету, явища і їх властивостей, які потрібні (необхідні, корисні, приємні) людям певного суспільства або класу, і окремої особистості як засоби задоволення її потреб й інтересів, а також - це ідеї і спонуки як норма, мета або ідеал” [1].

   Другий підхід до розуміння цінностей формально досить близький до першого, але в той же час і помітно відрізняється від нього. У ньому увага акцентується на значущості речей, явищ, процесів, ідей для життєдіяльності соціальних суб'єктів, їх потреб і інтересів. Одне формулювання знаходимо у класичній праці В.А. Василенка. Автор зазначає, що цінність є нічим іншим, як моментом значення якого-небудь явища, речі, вчинку, взагалі сущого для життєдіяльності певної людини, класу, суспільства; та вказує на роль цього сущого в її житті. Цю думку ніби доповнює болгарській дослідник С. Тасаєв, який вважає, що цінності - це все важливі для людини реальні або уявні предмети і явища (у тому числі сама людина як вища цінність), які вона оцінює, обирає і використовує для прогресу суспільства і розвитку людської особистості.

   Третій підхід акцентує увагу на тому, що цінність є специфічною формою прояву взаємодії між суб'єктом і об'єктом з приводу задоволення потреб і інтересів суб'єкта, тобто, цінність є моментом практичної взаємодії із дійсністю, яка відноситься до того, що можна цінувати, оцінювати, приймати або відхиляти, перетворювати на мотив і мету поведінки [5].

   Трохи інший аспект цінностей підкреслює І. Фролов, він вважає що цінність - це своєрідна форма прояву співвідношення між суб'єктом і об'єктом, при якому властивості об'єкту піддаються оцінці відповідно до того, як вони задовольняють потреби суб'єкта.

   Ця група визначень цінностей підкреслює, як бачимо, не стільки значущість зовнішніх об'єктів для суб'єкта, скільки його власне ставлення до них, яке виражається за допомогою оцінки. Не можемо не зазначити, що визначення другої і третьої груп вельми близькі за своїм сенсом.

   Існує, нарешті, четвертий підхід у розумінні цінностей. Характерна його особливість у розумінні того, що цінності - це специфічні утворення свідомості, в структурі суспільної та індивідуальної свідомості вони є ідеалами, узагальненими уявленнями про блага, яким віддається перевага, і прийнятні способи їх здобуття, також вони є ідеальними критеріями оцінки й орієнтаціями особистості та суспільства. Таке формулювання вказує на якісну особливість інтерпретації суті цінностей як суб'єктивних уявлень про щось стабільно значуще, і це помітно відрізняється від попередніх позицій.

   У сучасній науковій літературі розрізняють і класифікують цінності за багатьма критеріями: за суб'єктом - цінності суспільства, народу, нації, колективу, індивіда; за типом потреби суб'єкта - цінності моральні, релігійні, економічні, фізичні та інші; за об'єктивними характеристиками явищ, які виступають цінностями матеріальними духовними тощо.

   Матеріальні цінності, до яких відносяться їжа, одяг, предмети побуту, житлові умови, знаряддя праці, засоби виробництва слугують для збереження життя, створення певних умов існування. Найважливіша сторона матеріальних цінностей полягає в тому, що вони опосередковані людською працею, суспільним виробництвом. Праця, яка сама по собі є цінністю та необхідною умовою існування суспільства, виробляє цінності, як матеріального, так і духовного порядку.

   Духовні цінності - це “те, що ми називаємо зазвичай десятком різних понять: це ідеали, норми, цілі, це все те, чого людина прагне, що вона любить і що міститься в її світогляді, світобаченні, світовідчутті” [1]. Уявлення про духовні цінності мінялися з розвитком суспільства і людини. Можна сказати, що духовні цінності використовуються, перш за все, для задоволення найвищих духовних потреб індивідів в істині, добрі, красі. Духовні цінності, також як і матеріальні, є результатом праці, творчої діяльності.

   В сучасній психології поняття ціннісні орієнтації та цінності не ототожнюють. Більшість дослідників вважають, що цінності є складовою ціннісних орієнтацій. Аналіз теоретичних концепцій, присвячених проблемі цінностей, показав наявність двох тотожних понять “ціннісні орієнтації особистості”, та “особисті цінності”.

   Ціннісні орієнтації - важлива складова структури особистості, яка має у своїй основі мотиваційний, когнітивний, емоційний та оціночний компоненти. За своєю природою вони гнучкі, вільно обираються, а тому, відповідно, всесторонньо враховують індивідуальні інтереси та потреби людини, зв'язок між особистістю та суспільством, інститутами соціалізації, культурою, цінностями.

   Ціннісні орієнтації - це елементи внутрішньої структури особистості, які формуються і закріпляються життєвим досвідом індивіда у процесах соціальної адаптації та соціалізації. Вони відділяють значуще для окремо взятої особистості від несуттєвого через сприйняття чи не сприйняття певних цінностей. Цінності ж, у свою чергу, усвідомлюються як певна основа для сенсу та мети життя, а також визначають засоби реалізації останніх.

   На відміну від соціальних установок, ціннісні орієнтації усвідомлюються, вони визначають певну ієрархію сприйняття умов життєдіяльності особистості як на актуальному рівні сьогодення, так і на віддалену майбутню перспективу. Найбільш чіткий вияв ціннісних орієнтацій можна знайти в ситуаціях прийняття відповідальних рішень, які мають віддалені наслідки та зумовлюють подальше життя індивіда. Завдяки цьому феномену забезпечуються цілісність і стійкість особистості, визначаються структури свідомості, програми і стратегії діяльності, структурується та організовується мотиваційна сфера. Особистість орієнтується на конкретні об'єкти, види діяльності чи спілкування як засіб досягнення своєї мети.

   Таким чином, ціннісні орієнтації - це перш за все вибір чи відкидання певних життєвих сенсів, та готовність, чи неготовність вести себе у відповідності з ними. Вони задають загальну спрямованість інтересам та прагненням особистості, вибудовують ієрархію індивідуального вибору у будь-якій сфері, формують цільову й мотиваційну програму поведінки, визначають рівень домагань та міру рішучості для реалізації власного плану життя.

   Ціннісні орієнтації проявляються і розкриваються через оцінювання себе, інших, життєвих обставин, через уміння структурувати життєві ситуації, приймати рішення в конфліктних ситуаціях та знаходити вихід у проблемних. Вони визначають загальну лінію поведінки в умовах екзистенційного та морального вибору через уміння задавати і змінювати домінанти власної життєдіяльності.

   В ситуаціях особистісної кризи або коли особистісну кризу провокує соціальна, людина має можливість підтвердити актуальність своїх ціннісних установок, або побачити необхідність їх зміни чи корекції. Задумуючись над сенсом життя чи радикально змінюючи його вектор, людина часто знаходить протиріччя у сфері цінностей, яким послуговувалась ще донедавна. У таких випадках успішність розв'язання криз та мінімізація втрат багато в чому залежать від розвитку особистісної рефлексії, динамічних характеристик та відкритості ядра Я-Коцепції до змін. Ядро Я-концепції, як відомо, включає ціннісно-смислові установки особистості, в основному позитивні уявлення про себе, самість та автентичність.

   Несуперечливість та цільність систем ціннісних орієнтацій може розглядатись як показник стійкості і автономності особистості. Відповідно, суперечливість і розірваність - як свідчення незрілості, можливо, маргінальності особистості. Така особистість не може оцінити ситуації і прийняти адекватне рішення або діє за раз і назавжди визначеним стереотипом, проявляє розбіжність між вербальним та невербальним рівнями самопрезентації. В сучасних умовах динамічної зміни соціальних систем, особистісні цінності людини, культурні цінності різних прошарків суспільства, метакультурні цінності різних народів та етносів часто не узгоджуються між собою, а навіть суперечать одні одним.

   А тому, ціннісні орієнтації є системою гнучкою, в якій закладений вільний вибір, а відповідно і всебічне врахування індивідуальних інтересів та потреб особистості. Вони включають суспільні цінності у механізми діяльності і поведінки особистості. Тобто, в них реалізується вибірковість людської поведінки, уявлення індивіда про сенс життя.

   Сукупність сталих ціннісних орієнтації утворює свого роду вісь свідомості, яка забезпечує стійкість особистості, спадкоємність певного типа поведінки і діяльності, виражену в спрямованості потреб й інтересів. Ціннісні орієнтації систематизують інтереси і потреби, визначаючи одні з них як більш значущі для індивіда, інші - як менш значимі.

   Зумовлюючи напрямок потреб і інтересів, ціннісні орієнтації детермінують всю мотиваційну систему особистості і її спрямованість. Тому ціннісні орієнтації виступають найважливішим чинником, який регулює, детермінує мотивацію поведінки, що зрештою визначає цілісність особистості. Як відзначає О.В. Шорохова, “цілісність особистості, її стійкість в соціальному плані є стійкістю її ціннісних орієнтації, довкола яких групуються установки особистості, її інтереси” [7].

   На підставі ціннісних орієнтації формуються переконання особистості, які об'єднуються в систему і складають її духовну культуру. Тому ціннісні орієнтації є віддзеркаленням єства конкретної людини, як соціального суб'єкта. У ціннісних орієнтаціях виражається самоствердження особистості, її самореалізація.

   Ціннісні орієнтації діють як на рівні свідомості, так і на підсвідомому рівні, визначаючи спрямованість вольових зусиль, уваги, інтелекту.

   Ряд дослідників відзначає, що основною функцією ціннісних орієнтації є регулювання поведінки людей. Виробляючи систему ціннісних орієнтації, особистість активно включається в систему суспільних стосунків, причому ціннісні орієнтації визначають тип поведінки і діяльності [2, 6].

   Ціннісні орієнтації визначають цілі діяльності і засоби їх досягнення: від змісту ціннісних орієнтації індивіда залежить, як він сприймає ту або іншу ситуацію, які завдання ставить перед собою, який спосіб дії обере. Таким чином, ціннісні орієнтації - це динамічна, ієрархічна система цінностей, яка постійно розвивається і віддзеркалює ті, які склалися в результаті взаємодії особистості і суспільства.

   Ціннісні орієнтації особистості виконують ряд важливих функцій:
   - гармонізують і інтегрують духовний світ індивіда, визначаючи його соціальну значущість;
   - визначають цілісність, унікальність і неповторність особистості;
   - регулюють поведінку і діяльність людини в суспільстві, визначаючи її дії і вчинки.

   Розвинені ціннісні орієнтації - ознака зрілості особистості, показник міри її соціалізації. Стійкість і несуперечлива сукупність ціннісних орієнтації забезпечує такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам й ідеалам, здатність до вольових зусиль в ім'я цих ідеалів і цінностей, активність життєвої позиції. Нерозвиненість ціннісних орієнтацій -ознака інфантилізму, панування зовнішніх стимул-реакцій у внутрішній структурі особистості, ознака безпосередності дії об'єкту прагнення на потребу [3].

   Цінності суспільства, заломлені через індивідуальну життєдіяльність, відбиваються в психологічній структурі людини у формі особистих цінностей. Чим більше цінність пов'язана із задоволенням якихось суттєвих особистих потреб, тим вона значиміша, тим більш стійкий її сенс для людини.

   Таким чином, ціннісні орієнтаці це ті стани, явища і процеси в довколишньому житті, які стають орієнтирами для людини, спрямовують формування її цілей, а також способи їх досягнення. Представленість життєвих цінностей у свідомості особистості залежить від вікових особливостей, психологічних новоутворень, загального розвитку людини.

   Зазначене вище характерно і для розвитку суспільства загалом. Тобто, людина відображує, інтериоризує суспільні цінності: якщо суспільство моральне і гармонійне, таким й будуть основні цінності середньостатистичного індивіда, якщо суспільство знаходиться у кризовому періоді розвитку, - цінності та ціннісні орієнтації також будуть дифузними, несформованими.

   На прикладі сучасної України бачимо всі наслідки кризи цінностей. На зміну тоталітарній державі з чітко прописаними орієнтирами та цінностями прийшов перехідний період, у якому насправді демократичні цінності тільки декларуються, а цінується пристосувальність, здатність змінити протягом короткого періоду докорінним способом свої переконання, спрямованість на себе на власні потреби, байдужість до цінностей більш високого кшталту -суспільного, альтруїстичного. Суспільство розколоте на групи, угрупування, частини, єдиний ідеологічний напрямок не визначений і не прописаний, від чого цінності суспільства лихоманить та кидає від одного протилежного полюсу до іншого. Руйнування старої системи цінностей без заміни на нову породжує безліч соціальних проблем: криза моральності, соціальна нестабільність, падіння цінності людського життя й багато чого іншого. І це мабуть чи не єдиний шлях для посттоталітарної держави - тривала хвороба з одужанням, або тільки згадки в історичних підручниках. Зокрема, ті самі ознаки знаходимо в роботах Д.О. Леонтьева, присвячених сучасному російському суспільству: "У наявності ціннісний нігілізм, цинізм, метання від одних цінностей до інших, екзистенційний вакуум і багато інших симптомів соціальної патології, яка виникла на Грунті зламу ціннісної основи, смислового голодування й вивихнення світогляду" [4]

   Сьогоднішнє українське суспільство В.О. Васютинський характеризує як таке, яке послуговується цінностями ліберальними або соціальними „перші більшою мірою орієнтовані на сумлінну працю та співпрацю, рівність, справедливість, колективізм, соціальний захист тощо. У других насамперед преферуються право на власність, приватна ініціатива, менеджерські здібності, індивідуалізм, відкритість, конкуренція". Отже, очевидними є розбіжність і належність до різних полюсів, що за законом філософії, - боротьби протилежностей, має стати основою для розвитку. В.О. Васютинський вважає, що чим розвиненішим ставатиме суспільство, тим менше розбіжностей, антагонізму буде залишатись між цими ціннісними площинами. [2, с 42]

   Отже, особливо значущим регулятором життєдіяльності й поведінки людини є цінності та ціннісні орієнтації. Вони виконують подвійну функцію: з одного боку, вони є елементами когнітивної структури особистості, з іншого боку - елементами її мотиваційно-потребової сфери, що спричинено двоїстим характером системи цінностей, які зумовлюються одночасно індивідуальним і соціальним досвідом.

   Таким чином, у психології особистості проблема цінностей та ціннісних орієнтацій розглядається у зв'язку із соціалізацією особистості, процес якої залежить як від зовнішніх соціальних, так і від внутрішніх особистісних факторів. Крім того, у процесі соціалізації людина активно засвоює соціальний досвід і перетворює його у власні цінності, установки, орієнтири.

   Цінності виконують подвійну функцію: функцію когнітивного елемента структури особистості й функцію мотивації, підтвердження, що бачимо у наведених концепціях. На підставі цих форм складається внутрішня позиція особистості стосовно світу, яка виражається у спрямованості особистості.

Література

1. Анисимов С.Ф. Духовные ценности: производство и потребление. - М.: Прогресс, 1988.-с. 31.
2. Васютинський В.О. Ціннісно-орієнтаційні площини сучасного українського суспільства / Проблеми загальної та педагогічної психології: 36. наук, праць Ін-ту психології ім.Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. - К., 2006. - Т. 8. - Вип. 6 - С 40-45.
3. Кириленко Г. Г., Шевцов Е.В. Краткий философский словарь.- М.: МГУ, 2002.-С. 423.
4. Леонтьев Д.А. Психология смысла (природа, строение и динамика смысловой реальности). - М.: Смысл, 2003. - 487 с.
5. Узнадзе Д.Н. Установка человека. Проблема объективации// Психология личности в трудах отечественных психологов. - СПб.: Питер, 2000.
6. Хавыло А. Место и роль системы ценностных ориентации в структуре личности и ее развитии // Психология и бизнес, 2009.
7. Шорохова Е.В. Психологический аспект проблемы личности // Теоретические проблемы психологии личности. - М.: Наука, 1987. - с. 28.

 
Джерело

Що таке українська справа?

06.05.2011, Холодноярська Ініціатива

Що сталося?
У нас відбирають країну.
Влада не чує і не бачить своїх підлеглих громадян. А ми не віримо, що можемо хоч якось впливати на владу.


Що робити?
Зі слухняних підлеглих треба перетворитися на Громадян з великої літери. Стати господарями власної країни. 


Ми не можемо кинути родини, роботу, дім і присвятити життя політиці. Але разом з родиною, друзями і сусідами привести до ладу власне місто чи село, а заразом і поставити у стійло розгнуздану владу – це не так вже й складно.
Треба лише знайти однодумців.



Нас позбавляють власної країни.
У останні роки влада в Україні перетворилася на ворога українського народу. У нас відбирають свободу, історію, Батьківщину. Принижують національну гідність, паплюжать одвічні цінності.


Злиденним і переляканим народом легше керувати, – і тому влада піднімає ціни, нищить підприємців, збільшує податки, заморожує зарплатні і пенсії.


Дії української влади все більше нагадують тактику орди: залякати, обкласти податями, реквізувати. Але згадаймо минуле! Хіба це перша орда на нашій землі?


За тисячі років своєї історії український народ бачив багато загарбників, але всі вони вимушені були врешті-решт піти геть. Кожен завойовник свого часу вмощувався на горбу українців на віки. Кожен виховував з нас рабів, говорячи, що українського народу немає, ділячи нас за регіонами, мовою, вірою, намагаючись зруйнувати національну єдність і зламати всіх поодинці. Але, попри все, ми зберегли себе і власну землю. А вони… Що, крім недоброї пам’яті, залишилося від них?


Невже ж тепер ми з вами дозволимо черговим зайдам панувати над собою тільки через те, що вони називають себе демократично обраною владою? Хіба вони, а не ми, – справжні володарі цієї землі?


«Правда зробить вас вільними» – каже Святе Письмо. Настав час правди. Настав час згадати, що ми – козацького роду. Згадати, що в Європі немає іншої країни, де за свободу пролилося стільки крові, як у нас. 


Настав час повернути країну собі.
Долю країни вирішує не влада. Наше завтра – у наших з вами руках, і треба разом почати ним розпоряджатися. Майбутнє України визначають українці – інакше у неї нема жодного майбутнього.


Ми вважаємо українцями всіх, хто любить Україну, хто вважає її Батьківщиною. Тих, хто хоче, щоб його діти й онуки жили тут.


Ми прагнемо об’єднати українців для оновлення України. Разом ми забезпечимо нашій Вітчизні процвітаюче завтра.


Повернемо собі кожне село, містечко, місто, кожну вулицю і квартал!


Багато зайд бачила Україна, але вони панували лише доти, доки в народу не уривався терпець. Щоразу, коли в українцях прокидалося почуття господарів власної землі, непрохані гості тікали, ганебно підібгавши хвоста.


Але господар країни – це надто абстрактно. Це як у колгоспі, де все було спільне і водночас – нічиє. Для того, щоб повернути країну собі, треба стати справжнім господарем передусім на власному обійсті, власній вулиці, у себе в селі, місті.
Бо хто краще за нас самих упорається у власній хаті?


Ми не чекатимемо нового Вашингтона чи Пророка. Ми будуватимемо країну для себе і для власних дітей. Більше поту – менше крові. Бо тільки така, розбудована і доглянута справжніми господарями Батьківщина, зможе протистояти орді. Як сьогоднішній – владній – так і всім іншим зайдам.


Приєднуйтеся, якщо хочете повернути цю землю собі! 


Якщо не зможемо відбудувати власну країну – довіку житимемо у чужій: ми, наші діти й онуки.


Хай Господь дасть всім нам сили для щоденної кропіткої праці заради Вітчизни!




Наприкінці літа 2010 року 77 громадських діячів, письменників, істориків, журналістів, правників, політологів, економістів та правозахисників зібралися у Холодному Яру для того, щоб виробити план спільних дій. Цей текст став результатом їхньої спільної роботи.


Історія Холодного Яру є символом державотворення. І нинішнє сторіччя не буде винятком. Саме тут стає зрозумілим, що країна сьогодні – це більше, ніж просто держава. На цій землі було багато держав – князівств, імперій і республік – вони ділили між собою наші землі або й частково об’єднували їх.


Але країна тут була лише одна. Бо державу творять чиновники і кати, а країну – люди. Люди, які з покоління в покоління живуть тут, орють землю, будують міста, творять культуру, вчать дітей любити свій рід, свій край, свій народ. Бо всі ми, незалежно від паспорту, завжди відчували себе громадянами України і прагнули відродити її для себе і своїх нащадків. 


Тому сьогодні наша мета – це країна свободи і людської гідності, країна справедливості і взаємної довіри, країна знання і добробуту.
Але навряд чи таку країну нам подарують. Доведеться будувати її власноруч.


Наше найперше завдання – повернути людську гідність, впевненість у власних силах, віру у майбутнє. Це стане запорукою повернення відчуття господаря країни кожному з нас. Це спонукатиме до невпинної праці.


Не раз і не два ми повставали. Але, здобувши перемогу, кожного разу розходилися по домівках, впевнені у тому, що тепер все вже точно буде добре.


Зараз ми стали іншими. Ми розуміємо, що добре не буде. Добре не буде до тих пір, поки ми, не покладаючись на жодну владу жодного кольору, власноруч не побудуємо свою країну. У кожному обійсті, на кожній вулиці, у кожному селі чи місті.


Якщо ця влада не навчиться працювати з нами – ми створимо іншу. Паралельну владу – структури самоврядування і самоорганізації. Ті структури, які забезпечили виживання українців протягом сторічних окупацій і які кожного разу були джерелом відродження країни. Бо крім як боротися з владою чи чекати від неї на милість, треба навчитися будувати своє життя власноруч.


Наш шлях – самовіддана праця і невпинний поступ. Крок за кроком ми неухильно наближатимемося до мети. Невпинно шукатимемо однодумців. Ділитимемося досвідом власних перемог, робитимемо висновки з невдач.
 
Наш метод – самоорганізація. Нема пророків і диктаторів. Є думка громади – треба лише навчитися її формулювати і оприлюднювати.


Самоорганізація – єдина можливість порятунку країни. Те, що добре твоєму селу – добре і всій країні. Квітучі міста є запорукою стабільності держави.


Самоорганізація і політика. Ми – не політичний рух і не партія. Ми не будемо вас очолювати, давати вказівки чи обіцяти фінансування. Самоорганізація – це об’єднання людей а не партій. Партійність чи аполітичність, релігійність чи атеїзм не повинні заважати нам робити спільну справу з упорядкування власного дому.



Наші цінності.

1. Справедливість.
Це забуте слово насправді бринить тривожним дзвоником у кожному з нас. Українців об’єднує гостре відчуття справедливості. Справедливість – це одна з найвищих традиційних цінностей нашого народу. 


2. Мораль і довіра.
Недовіра до влади крадіїв і брехунів є природною. Але хіба ми повинні припинити довіряти один одному? Ми ж не депутати. Ми ж не пнемося у владу. Якщо нема довіри у сім’ї, якщо сусід не може довіряти сусідові – хіба є у таких людей шанс на конструктивні дії?


Але справжня довіра з’являється як наслідок спільних дій. Саме спільні дії творять осередки порядності й довіри, які стають острівцями нової реальності, фундаментом розбудови власної країни.


3. Патріотизм.
Хіба наші близькі не найдорожчі для нас? Хіба вони не найкращі у наших очах? Повернути собі власне село чи місто – це і є шлях до відвоювання власної країни.
Пишаймося собою і земляками! Робитимемо все, щоб ми і справді були найкращими.


Справжні патріоти – це ті, хто вміють любити своє  і поважати інше. 


4. Взаємна допомога.
Якщо ми комусь допоможемо – він колись допоможе і нам. Це просте правило витіснили з нашого життя стосунки „купи-продай”. Але хіба між своїми – родичами, сусідами, земляками – все вирішується тільки за гроші?


5. Відкритість.
А хіба є інший шлях до взаємної довіри?


6. Терпимість.
Всі ми різні. Різної статі, віку, мови, звичаю. Але хіба ми не однаково хочемо бути щасливими? Кожен, хто прагне спільної мети, є нашим побратимом і однодумцем. Кожен, хто любить цю землю, цю країну, хто хоче, щоб його діти й онуки жили тут, заслуговує на пошану. Бо ми маємо спільну мету. Бо ми робимо одну справу!


7. Самовідданість.
Громадська робота не передбачає винагороди. Для досягнення треба віддавати те, що можеш, не сподіваючись на вдячність і навіть на оцінку. Бо найбільшою нагородою буде досягнення мети. А найбільшим щастям – розділити радість перемоги з тими, хто був весь цей час поруч. Ми прагнемо щастя для себе і власних дітей і не згодні на компроміси. А тому, віддаючи, ми не розраховуємо на дивіденди. Ми будуємо, а не торгуємо.


Країна спирається на громадян. Ми повернемо собі власну землю і примусимо державу працювати на нас. Бо влада розуміє тільки силу. А нас більше ніж їх.
Ми змінимо нашу країну – змінивши себе. Не біймося розпочати, не зважаймо на труднощі! Таких як ми — мільйони. Зробімо перший крок — вони підуть за нами. 


Виконаймо заповіт Великого Кобзаря:


“І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі”.


Приєднуйтесь до нас, контактуйте з нами через інтернет-сайт: www.samo.org.ua, e-mail:samo.org.ua@gmail.com. Незабаром сконтактувати з нами безпосередньо можна буде в кожному місті. 



Що ми пропонуємо.
Ми створюємо горизонтальну мережу з людей, в яких не вмерло почуття господарів власної землі і власної долі. Такі люди є у кожному населеному пункті України, і наша задача – познайомити їх між собою, дати можливість обмінятися досвідом та ідеями.


Ми об’єднуємо і поширюємо інформацію, узагальнюємо і розповсюджуємо вітчизняний та закордонний досвід, забезпечуємо консультації та підвищення кваліфікації учасників мережі.


Ми розширюємо географію ініціативи під час щотижневих зустрічей у нових містах і містечках України.


Ми шукаємо спільників серед громадських організацій  і об’єднуємо зусилля однодумців всієї країни.



З чого почати.
1. Оберіть напрямок перших дій.
Якщо Вам близькі наші цінності і кінцева мета – почніть            з визначення для себе напрямку діяльності. Це може бути:

• · те, чим Вам цікаво займатися – культура, мистецтво, просвіта, спорт;
• · те, що заважає Вам жити – сміття на вулицях, ями на дорозі, погана вода чи компанія „золотої молоді” – діток-бешкетників;
• · те, що загрожує Вам – тиск влади, свавілля податкової чи прокуратури, побори від ДАІ, пожежників чи СЕС;
• · те, що на Вашу думку потрібно усім – публічне обговорення проекту місцевого бюджету, звіт про використання коштів, зняття з посади голови адміністрації;
  • · будь-що інше, що може бути цікавим не тільки Вам, а й місцевій громаді.

2. Знайдіть однодумців.
Без допомоги спільників Ваші зусилля можуть виявитися марними. Основа успішної самоорганізації – це вміння об’єднуватися заради справи.


Не Ви один страждаєте від тиску влади або прагнете знати, до чиїх рук прилипають бюджетні кошти. Не тільки Вас турбує занепад бібліотеки або клубу. Не тільки Вам буває гидко, а інколи й страшно ходити вулицями рідного міста, чи то купатися у ставку разом зі сміттям і старими шинами.


Не дивуйтеся, якщо знайдете спільників в осередку якоїсь партії чи навіть у місцевій раді. Почніть працювати, і Ви швидко довідаєтеся, чого вони насправді прагнуть – зробити справу або заробити політичні дивіденди.


Будь-яка дія повинна починатися з обговорення і вироблення спільного погляду на справу. Не жалкуйте часу на це. Спілкування народжує довіру. До того ж – навряд чи справа, за яку взялися Ви, є такою вже легкою і очевидною у виконанні.


3. Сміливо запозичуйте ідеї й досвід.
Розпитайте про схожі випадки знайомих, пошукайте приклади вирішення подібних проблем у ЗМІ та Інтернеті. Зверніться до нас за телефоном: +380 44 466 9606. У громадській роботі авторське право не реєструється, а використання чужого досвіду зекономить багато сил і зробить успіх ближчим.


4. Поставте реалістичну мету.
Не ганяйтеся за журавлем у небі. Незначний успіх стимулює, а недосяжна мета породжує розчарування. Відчутні позитивні результати потрібні не тільки Вам з однодумцями, але й тим, хто спостерігає за вами, не наважуючись поки приєднатися.


5. Складіть поетапний план.
Навряд чи Ви зможете передбачити всі варіанти розвитку справи. На кожному етапі реалізації плану обговоріть результат і скоригуйте подальші дії.


6. Не прагніть бути гетьманом самі і не дозволяйте очолити себе.
Громадянська робота – це робота на інтерес. Спроби підкорити когось закінчаться провалом справи. Тільки організована спільна дія зі свідомим і добровільним розподілом обов’язків буде ефективною.


7. Поділіться досвідом.
Повідомляйте про хід справ нас, щоб ми могли розповсюдити Ваш досвід. Порівняйте первинний стан справи і результат, якого Ви досягли. Відмітьте усіх, хто був поруч, не зважаючи на внесок – наступного разу вони зроблять більше.


8. Розвивайте почату справу або беріться до нової.
Спокійне життя – не для нас із Вами. Кожна невдача повинна перетворитися на фундамент наступних перемог. Ну, а кожна успішна справа сама штовхатиме вперед Вас і залучатиме все більше людей до кола однодумців.



Які напрямки самоорганізації ми вважаємо найперспективнішими.

1. 1. Комунальне господарство. Як сприяти покращенню благоустрою території проживання та утримання житлово-комунального господарства? Як створити Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) та управляючі компанії? З чого складаються та якими мають бути тарифи за комунальні послуги, як боротися за справедливість у цій сфері?

1. 2. Екологія. Як силами громадськості сприяти чистоті навколишнього природного середовища? Як організувати утилізацію сміття у вашому населеному пункті? Як боротися проти промислового забруднення у вашому регіоні? Як організувати і коли використовувати громадське прибирання простору вашого проживання?

1. 3. Економіка та підприємництво. Як сприяти зростанню економічної ефективності (розвивати підприємництво та кооперацію, залучати інвестиції, розвивати ринок праці…)? Сільгоспвиробництво, збут і переробка. Ремесла. Зелений туризм. Як розвивати ринок послуг     у вашому селі чи містечку?

1. 4. Соціальний захист. Як вирішувати соціальні проблеми своїми силами? Догляд за дітьми, пристарілими, інвалідами, які проживають у вашій громаді. Організація громадських робіт для безробітних.             Як збирати кошти для їх оплати соціальних ініціатив?

1. 5. Інформація. Звідки отримувати суспільно-політичну інформацію та що з нею робити? Як організовувати вивчення досвіду інших громад і поширювати його?       Як отримати доступ до Інтернет і що з ним робити? Які газети і журнали варто передплачувати і як їх найефективніше використовувати? Чим і як комплектувати книжковий фонд місцевої бібліотеки? Як налагодити випуск своєї самвидавної газети-інформлистка?

1. 6. Освіта.  Як силами громадськості сприяти якісній освіті дітей? Як створювати та організовувати роботу батьківського комітету школи? Як боротися з шахрайством в освітній сфері?  Що таке «народна школа» та як її організувати? Як сприяти профорієнтації випускників та підтримувати таланти?

1. 7. Культура. Як організовувати дозвілля, розвивати самодіяльну культуру?

Хор, молодіжний ансамбль, танці, кіно, музей місцевої історії та побуту.

1. 8. Здоровий спосіб життя та спорт.  Як сприяти поширенню здорового способу життя? Як залучати молодь до спорту та організовувати спортивні змагання всередині громади і між громадами?

1. 9. Охорона здоров’я. Як сприяти медичному обслуговуванню жителів вашої громади? Поширення медичної інформації, організація  диспансерного медичного обстеження. Забезпечення дешевими та якісними медикаментами.

10. Громадський   порядок,  розв’язання   конфліктів.  Як забезпечувати громадський порядок і здійснювати профілактику злочинності? Власні можливості та співпраця з міліцією. Виборний «громадський суддя», «дружинники».



11. Ваш новий, оригінальний напрямок. Запропонуйте, опишіть свій досвід, і тисячі людей підхоплять і розів’ють Вашу ініціативу.
 
Спільний результат.
Що ми з вами отримаємо від цих територіально та тематично розкиданих і, здавалося б, невеличких у масштабах країни дій?


На якому б напрямку роботи Ви не сконцентрувалися, якими б маленькими чи непомітними не були б Ваші успіхи, одного результату ми з вами досягнемо гарантовано. І цей результат – згуртована спільною дією громада людей. Людей, які вміють довіряти одне одному і попри різницю у поглядах бачити спільну мету. 


Людей, здатних чесно і самовіддано працювати для своєї маленької батьківщини.
Таких людей не підманеш передвиборчими обіцянками. Вони не дозволять фальсифікацій виборів, навіть якщо право на фальсифікацію буде встановлене законом.


Такі люди не потерплять у владі зайд і пройдисвітів, призначених „згори”.
Такі люди насправді примусять працювати на себе так званих „слуг народу” – депутатів, чиновників і суддів.


Такими людьми повинні стати ми з вами.

Джерело