Показ дописів із міткою майдан. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою майдан. Показати всі дописи

27 лют. 2014 р.

Сила особистості. Сотник Володя

Богдан КУФРИК, фото Reuters
„Експрес” № 22 (7426) 27 лютого — 6 березня 2014 року


Львів'янин своєю палкою промовою на Майдані змусив лідерів опозиції відмовитися від угоди з Януковичем

Можливо, Віктор Янукович ще й сьогодні сидів би на Банковій, якби в п'ятницю ввечері на сцені Майдану, коли там були лідери опозиції Віталій Кличко, Олег Тягнибок, Арсеній Яценюк, не з'явився хлопець у камуфляжі. Він виступав менше ніж три хвилини, голос його тремтів, він не вмів так добре говорити, як опозиційні лідери, але сказав те, що було на устах мільйонів.
“Ми прийшли сюди сотнею, — заявив він. — Ми ні в якій організації, ми — звичайний народ України, який приїхав відстоювати права. Ми не із “секторів”, не із Самооборони, ми просто бойова сотня. І хочу вам сказати, що ми, прості люди, кажемо до наших політиків, які стоять за моєю спиною: ніякий Янукович — ніякий! — цілий рік не буде президентом. Завтра до десятої години ранку він має піти геть.
Перша вимога. Мого побратима з Яворівщини застрелили, у нього залишилися дружина і маленька дитина, а наші лідери тиснуть цьому вбивці руки. Ганьба!
Ще одне. Шановні побратими, земляки, українці, я вам чесно кажу, клянуся — я ні з однієї організації, там стоїть наша сотня, яка була в цьому будинку (консерваторії. — Ред.). Ми зробили переломний момент — всі! Ми дали шанс політикам, те, щоб вони стали в майбутньому міністрами, президентами. А вони не хочуть виконати одну умову: щоб зек пішов геть?
Друзі, я не буду багатослівним, не хочу розводити дурних розмов, якими нас годують тут два з половиною місяці. Я не вірю в ці тяжкі політичні процеси, про які вони говорять. 77 чоловік поклало голову, а вони домовляються. Я вас дуже прошу: підтримайте ту річ — я вам кажу від своєї сотні, де є мій батько, який приїхав сюди: якщо ви завтра до десятої години не виступите із заявою, щоб Янукович ішов у відставку, ми йдемо на штурм зі зброєю! Я вам клянуся”.
Здається, за всі ці три місяці жодному політикові не аплодували так гучно, як простому сотнику, яким виявився львів'янин Володимир Парасюк. Що ж змусило його вдатися до такої палкої промови й уперше за три місяці перебування на Майдані вийти на сцену?
Ми запитали про це самого Володимира.
— У п'ятницю, — каже Володимир Парасюк, — після підписання так званої мирної угоди політики тішилися, але на Майдані мало хто поділяв їхню радість. Тож коли ввечері лідери опозиції з'явилися на Майдані, ми з друзями вирушили до сцени, щоби висловити їм свою думку про підписану угоду. Мені вдалося прорватися на сцену й взяти мікрофон. Бо було прикро, що люди загинули, а перевибори президента мали відбутися аж у грудні. Смерті десятків людей не були варті того, щоб ми чекали нового президента аж до грудня. Люди на Майдані хотіли зміни влади вже й негайно, політики ж чомусь вирішили це відтермінувати. Тому й потрібно нам було діяти, щоб вигнати Януковича, люди не хотіли чекати, але не всі майданівці могли донести цю думку до вух лідерів опозиції. Господь Бог, напевне, вибрав мене, щоб донести вимоги мільйонів людей до опозиції.
— Коли ви виступали, лідери опозиції стояли мовчки, опустивши очі додолу. А після вашої промови хтось із них з вами спілкувався?
— Ні. Я, зрештою, цього й не хотів. Підійшов лише Олег Ляшко і сказав, що поділяє мою позицію. От і все. Це все відбувалося під час прощання на Майдані із загиблими з Небесної сотні. Я був вражений тими молодими людьми, котрі загинули за нас, тому й мій виступ був таким емоційним. Я не готувався до нього. Після виступу я зі сцени пішов у приміщення консерваторії, де нині проживаю.
— На Майдані ви вже давно?
— Уперше я приїхав, коли ще був студентський Майдан. Відтоді постійно в Києві. Лише на кілька днів їздив додому, щоб відпочити. Був під час розгону на Грушевського в січні й досі перебуваю в столиці. Тут мій батько й наша родина. У мене проста українська сім'я. Маємо невеликий сімейний бізнес у Львові, сестра викладає у Львівському національному університеті. Сестри чоловік — з Донецька. У них чотиримісячна донька й син. Ми всі в Києві. До цього понеділка я був комендантом консерваторії. За дні революції я не цурався жодної роботи — будував барикади, відбивав наступ “Беркута”, ніс нічне чергування. Разом зі мною також брат батька, якому 70 років. Разом з ними стояли в нічній варті. Робили все те, що й пересічні люди, котрих були тисячі. У нас не було й немає ніяких привілеїв. Ми разом з усім народом.
— Коли за ці три місяці перебування на Майдані вам було найстрашніше?
— Страшно було, коли ми після оборони Майдану рушили на штурм “Беркута”. Люди, мокрі від міліцейських брандспойтів, обгорілі, поранені, рушили на штурм. Люди брали каміння і йшли в наступ на “Беркут” і внутрішні війська. Тоді каміння замінювало їм бойові гранати. Люди йшли в наступ, у них стріляли, вони падали, але й далі йшли в наступ. Я був вражений героїзмом мого народу. Це була справжня бійня. Але мій народ є сильний і незламний. І якщо політики не використають того шансу, що їм дали воїни Небесної сотні, а це люди різного віку з різних регіонів, їм не буде прощення. 19—20 лютого повністю змінили країну, я схиляю голову перед усіма Героями. Тими людьми, хто в ті дні був на Майдані.
— Володю, ваш виступ засвідчив, що політики почали прислухатися до вимог людей. На вашу думку, це так триватиме й далі? Чи зможемо ми контролювати нову владу? Чи не повториться 2004 рік?
— Не думаю, що повториться 2004 рік. Люди самоорганізувалися, вони відчули свою силу. Силу народу відчула як влада, так і опозиція. Український народ нині — це незламна гранітна скеля, яку ніхто не подолає. Якщо ж політики захочуть повторити 2004 рік, то дістануть від людей гідну відсіч. Я вірю у свій народ. Тепер потрібно під контролем громадськості сформувати Кабмін з людей, які б не були політично заангажовані, а були фахівцями в своїй галузі. Усі урядовці мають пройти люстрацію й привселюдно заявити, що не підуть на президентські вибори. Бо їх участь у виборах означатиме те, що в уряді вони працюватимуть не для народу, а задля свого рейтингу й рейтингу політичної сили, яку представляють. Таким людям не місце в Кабміні.
— Ви тепер відома людина. Пропозицій приєднатися до якоїсь партії не надходило?
— Нічого такого не пропонували. Але я ніколи в житті не збираюся ставати обличчям якогось політичного бренда. Те, що зробив я, зробили б тисячі людей на Майдані. Я не вважаю свій виступ геройством. Я не збираюся долучатися до жодної політичної партії.
— А як змінилося ваше життя після того виступу?
— На мене впала велика відповідальність. Бог дав мені важке випробування, яке мені потрібно з гідністю витримати. До мене підходять тисячі людей, просять сфотографуватися, називають мене героєм. Але я не герой. Герой — кожен з мільйонів українців, що скинули режим, який був. Герої — хлопці з Небесної сотні, котрі за нашу свободу віддали життя.
— А якою була ваша реакція, коли дізналися, що Віктор Янукович вже не президент?
— Це була наша перемога в бою, але аж ніяк не у війні. Я втішився, але в серці є тривога, щоб за кілька років в Україні не постав інший кривавий режим, але вже сформований учорашньою опозицією. Тому нам треба бути дуже пильними, щоб події кривавої зими 2014 року більше ніколи не повторилися. Тому ми далі маємо контролювати вже нову владу.
— На Майдані довго ще будете?
— Час покаже. Все залежить від того, як розвиватимуться події в Україні. У мене немає жодних політичних амбіцій, але готовий контролювати нову владу. Головне, щоб більше в Україні не пролилося ні краплі людської крові, щоб нова влада не робила помилок старої. Бо хлопці з Небесної сотні цього нам уже там, на небесах, ніколи не пробачать. Слава Україні!

24 лют. 2014 р.

Майдан проти опозиції

24 лютого 2014, УП

Автори "Хроніки поточних подій", примірники якого у неділю спалили на Майдані, продовжать і надалі роздавати своє видання в центрі Києва, але вже під наглядом охорони.
Про це повідомила координатор розповсюдження видання в Києві Світлана Призинчук в інтерв'ю "Українській правді".
"Ми і надалі випускатимемо і розповсюджуватимемо на Майдані "Хроніку". Зараз ми плануємо піти до "Правого сектору" і попросити, щоб нам давати бійців оборони для того, щоб її розповсюджувати. Ми зараз боїмося самі розповсюджувати, правда", - сказала вона.
Як відомо, останній випуск "Хроніки поточних подій" мав назву "Майдан проти опозиції".
"На Майдані проводжають полеглих. У цей час Верховна Рада силами опозиції і депутатів, що вийшли з ПР, розподіляє пости. Новий спікер Верховної Ради Олександр Турчинов пропонує Майдану розійтися. Чи готовий Майдан це зробити, коли більшу частину його вимог не виконано?" – йдеться на першій шпальті останнього номеру видання.
Редакція випускає листівку за власні гроші і розміщує у відкритому доступі, аби її могли роздрукувати і роздати у регіонах.
23 лютого деяким активістам, які побачили останній випуск "Хроніки", розданий на Майдані, не сподобався, і вони наказали спалити випуск. Однак інша частина активістів заступилася за видавців, і невелику частину накладу видання вдалося врятувати.
Ввечері на Facebook редакція "Хроніки" оприлюднила заяву, в якій розповіла про інцидент. Однак жодної реакції ані від лідерів Майдану, ані від опозиції не отримала.


Майдан. Як не втратити перемогу

Руслана Лижичко
Руслана, волонтер Майдану

Виглядає на те, що формується уряд народної Недовіри

24 лютого 2014, УПВелика кількість думок, що зараз линуть Майданом. Ми говорили про Уряд Народної Довіри. Виглядає на те, що формується уряд народної Недовіри. Все кулуарно. Знову замість професіоналів – партійці-популісти. Наближаємося до дежавю 2004-2005. Всі, хто прагне в уряд і на прем'єрство, зараз мають довести народу фаховість у галузі і відсутність політичних амбіцій та бізнес-фінансових мотивацій. Нам потрібен технократичний Уряд, який працюватиме в інтересах Народу і Держави, а не партійно-політичних або фінансових груп впливу.

Прийшов час згадати слово, яке так довго і неприкаянно лунало просторами Майдану та України.

Люстрація.

Два дні роботи одного з наших колег на посаді виконуючого обов'язки міністра вже викликають сумніви в його компетентності. А прізвище іншого теж підняло купу брудної білизни, яка досі "невідіпрана".

Як завжди, цитую простих людей і журналістів. Думки наші збігаються, і ми наподив солідарні.

Сподіваюсь, ця інформація дійде до тих, хто "виборює для себе краще майбутнє", раніше, ніж нас поставлять перед черговим фактом "наших перемог".

«Країна», 21 лютого 2014


Опозиція "пиляє" портфелі

23.02.2014, Сергій Лямець, ЕП
Фото news2000.com.ua
Юлія Тимошенко та Олександр Турчинов
Пока Евромайдан провожает погибших и радуется бегству Виктора Януковича, депутаты Верховной Рады заняты планами на будущее.
Работа ведется в двух направлениях. Первое – переформатирование парламента. Второе – формирование нового состава Кабмина.
Как ни крути, но нынешний состав Верховной Рады еще долго не будет распущен. А значит, именно действующим депутатам, а вовсе не "майдановцам", придется определять реальное будущее Украины. Это понимание во многих вселяет оптимизм.
Что будет с парламентом
В субботу один из депутатов пустил слух, что президент подал в отставку. В этот же момент многие депутаты-регионалы выдохнули в надежде.
"Если он и правда подал в отставку, это многое меняет. У нас есть шанс сказать, что это Янукович обделался, и переложить всю ответственность на него. Таким образом очистить имидж Партии регионов", - рассказал один из них.
По его словам, отказываться от партии не имеет смысла. Она имеет хорошо организованную структуру, и вполне может пройти трансформацию. После чего станет лишь сильнее. По сути, эту мысль подтвердил и Янукович, когда спустя короткое время дал понять, что никуда уходить не собирается.
Почему же многие депутаты покинули ряды партии? Сами народные избранники объясняют это здравым смыслом. "Кто-то избирался от округов, в которых сейчас стало невыгодно быть "регионалом". Кому-то офис сожгли. Кого-то пугает императивный мандат, который возвращается вместе с Конституцией 2004 года", - прокомментировал один из членов ПР.

"Регионалы" до распада. Фото zn.ua
Напротив, в рядах партии остались те, кому оставаться "регионалом" выгодно. Они вовсе не считают, что проиграли. Хотя признают, что временно будут отстранены от власти.
Одной из главных интриг они называют внезапное усиление "старой" части "Батькивщины". Долгое время БЮТ пребывал под негласным контролем Николая Мартыненко, который является "серым кардиналом" Арсения Яценюка. Внезапное усиление Александра Турчинова, и закрепление его на посту спикера (пусть даже временно, как он сам и обещает) стало для многих сюрпризом.
Кто так решил? Почему все согласились? Есть всего три человека, которые умеют так мастерский разложить пасьянсы, и все они не участники оппозиции.
Вполне вероятно, что это сигнал к будущим зачисткам в БЮТ. Даже тот факт, что Яценюк приветствовал Юлю громогласным криком на полРады, не может скрыть неприятного чувства в его глазах. Явно это его последние дни в качестве лидера фракции. Арсению Петровичу есть что терять. Во время "отсидки Юли" он был номером один, а теперь он даже не номер два. А собственный "Фронт змин" уже давно растворен в мутных водах "Батькивщины".
Видимо, освобождение "газовой принцессы" в планах многих людей не стояло.
Что будет теперь? Со слов депутатов, Тимошенко оставит "близко к телу" тех людей, которые во время заключения демонстрировали личную преданность ЕЙ, а не желанию закрепить власть за собой. Это время больших шансов для "старой гвардии" БЮТ.
В отличие от Яценюка, Мартыненко не выглядит удрученным. Он активно совещается с комендантом Евромайдана Андреем Парубием и другими коллегами по фракции. А еще с тревогой смотрит на некоторых сопартийцев.
Например, в субботу неприятное чувство у Николая Владимировича вызвал Зорян Шкиряк, который откровенно "заводил" толпу "майдановцев", которые собрались под окнами Рады. "Их надо успокаивать", - произнес Мартыненко.
Видимо, сейчас ведутся разговоры о чем-то большем. О реальном распределении властных полномочий.
Арсений Яценюк и Николай Мартыненко. Фото nbnews.com.ua
И еще один процесс происходит в стенах парламента. Депутаты массово создают новые мини-фракции. В частности, как говорят они между собой, порядка 30-ти "штыков" собрал вокруг себя Игорь Еремеев.
Существуют еще две стихийно оформившиеся группы, но имена их лидеров пока что никто не хочет озвучивать даже без ссылки на него. "Можем спугнуть тех людей, которые туда вошли", - объяснил помощник одного из нардепов.
В чем суть существования таких групп? Все очень просто. От их воли будет зависеть "проходимость" через Раду нужных законопроектов. А значит, их пожелания будут учитывать, даже если эти пожелания будут идти вразрез с волей Майдана и собственными планами "победителей" (таковыми считают себя оппозиционеры).

Фото zn.ua
Сохранились без потерь так называемые "группа Ахметова" (в честь известного общественного деятеля Донецка и владельца футбольного клуба) и "группа Тигипко" (а по сути, "группа Фирташа" по имени известного мецената и владельца футбольного клуба).
Рассказывают, что накануне голосования по самым весомым пунктам субботы (принудительная отставка Януковича, назначение нового спикера и т.д.) "ахметовские" депутаты сгрудились вокруг телефона неформального лидера группы Юрия Воропаева. Он включил громкую связь, и с той стороны (кто бы это мог быть?) им дали инструкции. После этого голосование прошло как по нотам.
К слову, это работает на пользу версии о том, что Януковича "слили" олигархи – Ринат Ахметов и Дмитрий Фирташ. По последним слухам, в начале прошлой недели эти двое окончательно решили, что действующий президент им не нужен. "Бунт олигархов" чудесным образом совпал с событиями, которые привели к "сливу" Януковича. К сожалению, это произошло ценой невероятного количества жизней обычных людей.
Что касается группы Тигипко, то часть ее депутатов покинули ряды Партии регионов. Впрочем, это никак не отразилось на их боеготовности. Группа и далее будет голосовать как единое целое и, возможно, "обрастет" новыми персоналиями. Если, конечно, Дмитрию Васильевичу это будет нужно, и если ему денег будет не жалко.

По краям - Ринат Ахметов и Дмитрий Фирташ. Фото ostro.org
Воевать есть за что. Впереди голосование по Кабмину и распределение портфелей. Какие бы страсти не бушевали за окнами Рады, по-прежнему посты в исполнительной власти отдаются той силе, голоса которой нужны. Поэтому свое гарантированно получат и коммунисты, и "регионалы".
Каким будет Кабмин
Вот на редкость позитивный клип российского телевидения о Тимошенко. Хотя, казалось бы, она едет к "бандеровцам" и "экстремистам".
На главный вопрос – ожидать ли появление Тимошенко на посту премьер-министра – скептически реагируют даже "старые" кадры БЮТ. Они совершенно четко говорят, что Юлия Владимировна слишком далека от процессов внутри страны, и ей нужно время, чтобы прийти в форму.
Пока что ее ближайший план – баллотироваться в президенты – звучит нелепо. Зачем ей идти в президенты в парламентской республике? Зачем превращаться в дубликат Виктора Ющенко, об которого сама же Тимошенко вытирала ноги (в переносном смысле) в 2007-2009 годах?
Скорее всего, Юлия Владимировна погорячилась. Ну, надо было так сказать. А может, ей уже кто-то дал неправильный совет?
Видимо, все будет иначе. Рано или поздно Тимошенко станет премьером, и будет безраздельно управлять страной. Но до этого нужен некий "технический" премьер, который примет на себя колоссальный негатив (об этом чуть ниже).

Тимошенко со старта перешла к театральным представлениям. Фото УП
О его кандидатуре подумают в понедельник-вторник. В субботу стоял главный вопрос – как не допустить нового кровопролития. Для этого крайне важно было назначить нового министра внутренних дел. И он нашелся. Арсен Аваков – остроумный "привет" Гепе и Допе, которые учинили новый Северодонецк. Гепа и Допа оценили, и сразу же уехали в Россию.
В ближайшее время, как рассказывают депутаты, постановлением Верховной Рады будут "заморожены" абсолютно все государственные программы. Все их подвергнут коренной ревизии. Попутно, скорее всего, перепишут под себя.
Кто может стать будущим премьером? Со слов депутатов, сейчас более-менее на слуху такие фигуры, как Петр Порошенко и Александр Турчинов.
Петр Алексеевич не оставляет надежд выторговать для себя "теплое" место. Дадут Кабмин – с удовольствием. Дадут спикера – с радостью. Дадут Нацбанк – очень даже неплохо. Предложат мэра Киева – ну давайте уже хоть что-то.
Турчинов, поговаривают, не хочет задерживаться на посту спикера, и метит на пост премьера. Кому он отдаст кресло главы Верховной Рады, пока что обсуждается.
Яценюк не звучит нигде и никак, хотя для роли технического премьера он подошел бы лучше всех. Как минимум, он понимает, что такое экономика. Понимает реально, а не личностно-ориентированно, как Петр Алексеевич, или мутно-тайно, как Александр Турчинов.

По центру Петр Порошенко и Арсений Яценюк с женой. Фото УНИАН
Не звучат и предложения "регионалов". Они отдают себе отчет в том, что их кандидат в премьеры сейчас не пройдет ни под каким соусом. Хотя, конечно, они называют некоторые имена.
В частности, Юрий Бойко был бы выгоден тем, что он единственный, с кем говорит Москва. А значит, вопросы по российскому газу и российским кредитам все равно обсуждать ему.
Сергея Тигипко считают идеальным "техническим" премьером. Отличные костюмы, умение жить перед камерой и голливудская улыбка. Ну и, конечно, на него сделали бы ставку промышленники.
По сути, представители крупного бизнеса все равно возьмут свое. Они нужны Украине, потому что новой власти все равно придется опираться все на тех же Ахметова, Фирташа, Пинчука. На Коломойского, наконец (шутка).
А значит, промышленникам глубоко все равно, кто будет премьером. Главное, что он не будет "семейным". Можно будет договариваться по возмещению НДС, по "распилу" дотаций и объектов на приватизацию, по льготам и "свободным экономическим зонам". Классика жанра. Или вы ждете от пост-майданного Кабмина прозрачности и работы на зарплату?
В общем, в парламенте царит византийщина в ее классическом виде. Многочисленные дельцы пытаются поделить будущие портфели и потоки. На фоне таких интриг любое упоминание о Майдане звучит бездомно и пафосно.
"Их надо успокоить", - вот что депутаты адресуют людям, которые еще два дня назад гибли под пулями извергов в форме.
Турчинов на пике толерантности. Фото ru.tsn.ua
Обитатели Украинского дома искренне считают, что смогут проконтролировать все назначения. Посмотрим, как они это реализуют.
Скорее всего, Майдан ожидает очередной грандиознейший "облом" – нечто похожее на тот, что произошел в 2005 году.
В Украине нет "элиты", которая смогла бы заменить коррупционно-"семейный" бедлам. Отодвинули "донецких" – возвращаются "любі друзі". Причем, явно голодные и настроенные на реванш.
Это те самые "любі друзі", которые успешно дерибанили и "пилили" при Тимошенко в предыдущий заход. Это те "любі друзі", которые грандиозно сели в лужу, потому что были точно такими же, как "донецкие" – только прятались лучше, и ходили в вышиванках.
Но "вибачте, кращих нема". Только если в 2005 они пришли к власти под лозунги "Оранжевой революции", то сейчас рвутся под риторику Майдана. В этом смысле, нервные движения Шкиряка на крыше партийной "Газели" имеют шансы на успех.

Вы спросите, а где же "Удар" Виталия Кличко? Странным образом, нигде.
Никто и не понял, как это произошло. После всех человеческих смертей Тимошенко вышла на свободу, и вдруг ее и Турчинова водрузили на верхушку властной пирамиды. Как это? За что такой небывалый почет?
Скорее всего, "ударовцам" отдадут многие позиции в правительстве. Но, насколько нам дали понять депутаты, совсем не Кличко сегодня делает погоду в вопросе будущего Кабмина.
Кто же эти сионские мудрецы? Отводя глаза, некоторые депутаты говорят, что такие фигуры существуют. Они точно не имеют отношение к "регионалам". Все остальное – тайна за семью печатями. Те, кто знают о существовании такого ядра принятия решений, пытаются извлечь из этого знания личную выгоду.
В воображении всплывают бодрые движения Мартыненко и удивительная реинкарнация Турчинова… Кто опять за всем этим стоит? Кто давит на кнопки?
Майдан? Не смешите.
За что же погибли люди?
Что ожидает новый Кабмин
Любого следующего премьера ожидает незавидное будущее. В наследство ему достанется совершенно разрушенная экономика. Кто и как ее разрушил, понятно без слов. Читайте подшивку "Экономической правды" за последние годы.
С управленческой точки зрения, придется срочно решать следующие неотложные вопросы.
Первый - отсутствие денег в госбюджете и Пенсионном фонде. Взять их негде, сразу по нескольким причинам.
Во-первых, массовые протесты в Украины целенаправленно били по действующей власти. Блокировалась работа облгосадминистраций и других органов власти в регионах, наверняка не собирались налоги и сборы.
Во-вторых, бюджет-2013 был недовыполнен, а бюджет-2014 является фантастическим. Невозможно собрать столько денег, сколько обещано.
У новой власти остается единственный шанс на спасение. Нужное количество денег должен "напечатать" Нацбанк. Это единственный способ быстро получить нужные суммы, чтобы избежать "голодных бунтов". Тем более, что люди за новую власть воевали.

Сотники Евромайдана в Киеве. Фото Андрея Парубия
Второй неотложный вопрос для нового Кабмина – координация власти во всех областях.
Во-первых, нынешние министры просто бросили свои ведомства, чтобы сохранить свободу. Новому составу правительства придется тяжело.
Ему придется не принимать дела (как это принято, в течение нескольких недель), а пытаться с ходу понять, как же это все работает. Наверняка, их ждет сумасшедший бардак.
Не секрет, что в последние дни во всех регионах страны массово сжигалась документация. Уничтожалось все, что могло превратиться в обвинительные приговоры для чиновников. Так что если Юлия Владимировна и реваншистски настроенная часть Майдана рассчитывают на победоносные судебные процессы, то этого не будет.
Во-вторых, не стоит испытывать излишней эйфории от бегства Януковича. Он явно собирается делать ставку на электорат восточных и южных областей. Почему? Не только потому, что он имеет отчасти уголовный менталитет, который не позволяет просто так "все отдать".
Представьте, по всей Украине есть масса людей, которые благодаря Януковичу "сели на потоки". Отчасти, это институт "смотрящих", которые по сути являются криминалитетом у власти. Отчасти, это чиновники и местные лидеры Партии регионов.
Через этих людей еще недавно "прокачивались" огромные суммы неучтенных доходов. А теперь им предлагают не иметь этих денег. Какой будет реакция этих людей? Как минимум, они будут устраивать провокации и блокировать работу новой власти.

Виктор Янукович накануне бегства. Фото ru.tsn.ua
"Кого там поставили в Киеве? Мне до одного места. Я – здесь. А значит, слушай меня", - такой спич не один десяток раз прозвучит во многих уголках Украины.
Понятно, что никто открыто не будет выступать против новой власти. Скорее, следует ожидать повсеместного саботажа на всех уровнях.
Классический пример последних месяцев – это противостояние Миндоходов и Одесской таможни. Долгое время даже сверхжесткий Александр Клименко ничего не мог поделать с местными дельцами, которые продолжали удерживать контроль над таможней. Обладая, казалось бы, невероятными полномочиями, министр стрелял из очень тяжелой артиллерии. В переносном смысле, конечно.
Примерно то же самое ожидает новый Кабмин. На что будет направлен такой саботаж? Как минимум, на продление старых "схем" в новой обстановке. Как максимум, на возвращение Януковича. И если его не "посадят", то бежавший президент все еще имеет шансы победить на новых выборах.
И если выборы таки пройдут в мае 2014 года, то у Виктора Федоровича появляются дополнительные шансы. Нынешняя власть может попросту не успеть поменять состав ЦВК. Она может не успеть определиться с кандидатами. И, конечно же, ей не на что вести предвыборную кампанию. Более того, на руках у новой власти лежит обескровленная экономика страны.
Все это на руку Януковичу. Чего-чего, а денег у него масса. Уж нет ли в этих совпадениях некоего тайного, заранее просчитанного умысла? Оставим этот вопрос на откуп политологам.
Любой новый премьер является камикадзе. Справиться с выше обозначенными трудностями практически невозможно.
Но самая главная задача новой власти – это избежать валютного кризиса. Вот где проблема из проблем.
За годы "хозяйствования" Юрия Бойко и Сергея Арбузова, золотовалютные резервы Украины превратились в невыразительную тень. Первый всеми силами удерживал высокие цены на российский газ, второй "допиливал" в пользу "Семьи" то, что оставалось после денежных переводов в Москву.

Юрий Бойко и Сергей Арбузов. Фото 112.ua
Сегодня резервов не хватит ни на что. Поговаривают, что огромный их процент находится в неликвидах – в частности, в не вполне качественных облигациях. Их очень сложно превратить в долларовый "кэш" или "безнал".
Понимание этого факта приводит к выводу ясному, как божий день. Наша страна не может обойтись без внешнего финансирования. Нацбанку попросту нечем удерживать курс гривны.
Это отлично понимают в США, Европе и особенно России. Но рассчитывать на помощь США (в виде кредита МВФ) или ЕС (в виде манны небесной) не приходится. А вот Россия деньги дать может, и очень быстро. Но она цинично практична в своих условиях. В обмен на деньги она потребует отдать ей нечто.
Какое именно "нечто", не так легко предположить. И похоже, что Украина загнана именно в такие условия, где она не сможет отказаться от сделки. Потому что в случае отказа ее ждет фискальный и валютный коллапс.
Опять возвращаемся к вопросу, не маячит ли за всем этим некий гениальный план? На ум приходят мысли о "русском сценарии", о предвыборном плане Януковича и всем таком. Отгоняем эти мысли, а они настойчиво возвращаются.

Фото Талы Воропаевой

Організатори та причетні до вбивств людей на Майдані: плани та прізвища

24.02.2014, УП
Снайперами на Інститутські були бійці підрозділу спецоперацій ВВ та спецпідрозділу "Омега", а допомогу в підготовці спецоперації надавав колишній перший заступник ГРУ Російської Федерації.
Про це заявив депутат Геннадій Москаль, який навів документи, отримані за допомоги працівників СБУ ат МВС.
"Матеріали про злочинну діяльність правоохоронців допомагали збирати на свій страх і ризик патріотично налаштовані працівники МВС та СБУ. Врешті решт у мене на руках опинилися плани спецоперацій по силовому розгону акцій протесту "Бумеранг" і "Хвиля", - написав він.
"Я вирішив оприлюднити частину планів "Хвиля" та "Бумеранг" — документи, які доводять, що снайперами на вул.Інститутській були бійці підрозділу спеціальних операцій внутрішніх військ, яким керує полковник С.Асавалюк, та бійці підрозділу внутрішніх військ "Омега"", - повідомив Москаль.
"Вказівку на застосування зброї колишній міністр МВС В.Захарченко дав спецпідрозділу ГУБОЗ МВС "Сокіл", - підкреслив він.
Крім того, він надав прізвища та номери телефонів керівників підрозділів, що брали участь у силовому розгоні акцій протесу.
"На підставі цих даних Генпрокуратура має відкрити кримінальні провадження", - наголосив він.
"Після цього я добровільно передам слідчій групі ГПУ решту матеріалів, які вказують на причетність до кривавих подій міністра МВС В.Захарченка (котрий особисто заявив 20 лютого, що віддав наказ про застосування бойової зброї), його заступника В.Ратушняка, начальника департаменту громадської безпеки МВС О.Крикуна, командувача внутрішніх військ МВС С.Шуляка, в.о. начальника ГУМВС у м.Києві В.Мазана, голови СБУ О.Якименка, його першого заступника В.Тоцького, начальника УСБУ в Києві та Київській області О.Щоголєва, командирів підрозділу СБУ "Альфа", - додав він.
"Допомогу в підготовці спецоперацій МВС та СБУ надавав колишній перший заступник ГРУ Російської Федерації, котрий проживав у готелі "Київ" (його проживання й харчування оплачувала СБУ). Українська влада задіяла фахівця з Росії, оскільки наш очільник СБУ виявився льотчиком, а міністр МВС — ОБХСС-ником", - додав він.
"Всі дані росіянина будуть надані Генпрокуратурі, а ступінь його вини хай визначає слідство. Крім того, я готовий передати Генпрокуратурі матеріали, які вказують, що при силовому розгоні акцій протесту МВС та СБУ діяли, як організоване злочинне угруповання", - повідомив Москаль.

"План "Бумеранг" і "Хвиля" доповідався вищому політичному керівництву країни і вводився в дію з його схвалення", - зазначив він і висловив настороження і обурення, "що на сьогоднішній день, нікому з високопосадовців не вручено повідомлення про підозру, ніхто з них не затриманий і не арештований". 
Вказані позивні, які раніше звучали у записах з рації
Вказані "позивні", які раніше звучали у записах з рації

17 січ. 2014 р.

Майдан: що робити?

17.01.2014, Андрій Окара, УП

БАНДЮКИ vs. КОЗАКИ, або якщо державний переворот не робиш ти, його роблять проти тебе

Я вважав і продовжую вважати, що єдиною довгостроковою стратегією збереження країни та виводу її з кризи було створення Альтернативного Уряду 1 грудня.

Цей процес мав відбуватись виключно в мирний спосіб. І з застосуванням асиметричних технологій. Але головна проблема полягала не в тому, як блокувати 15-20-тисячним натовпом головний урядовий будинок на 3-4 дні, хоча це теж вкрай важливо. Головна проблема – як пояснити усім – власній країні, Обамі, Меркель, Путіну, Генасамблеї ООН, що влада, яка розв'язує терор проти власних громадян, – нелегітимна. А люди, яких підтримує, як мінімум, півторамільйонний мітинг, мають моральне право взяти на себе тимчасове координування дій державного апарату – до інаугурації нового президента та прийняття присяги депутатами нового парламенту – обраних на дострокових виборах.

Але тоді, пам'ятаю, різноманітні опозиціонери заперечували мені – мовляв, ти ж розумієш, когось з них або усіх трьох можуть замести – заведуть кримінальну справу, знімуть недоторканість і будуть вони в СІЗО тусити.

Я тоді не розумів (не розумію і зараз), чому політики, які вже вважають себе президентами, які мають депутатську недоторканість, за спиною в яких – сотні тисяч активних демонстрантів, чи не усі євробюрократи, Держдеп США, а також – "свій" олігарх і "свій" друг в Адміністрації, а в одного – ще додатково всі любителі боксу в усьому світі, чому вони бояться СІЗО або кримінальної справи?

І взагалі, прости, Господи, якщо ти претендуєш бути президентом в країні, де владу треба ще спочатку відбити в бандюків, краще кілька місяців протусити в СІЗО і вийти звідти героєм, лідером, легендою, персонажем рок-композиції Марійки Бурмаки, аніж два місяці мекати та вправлятись в акторській майстерності на головній сцені країни чи перед тележурналістками, які все ніяк не зрозуміють – чого ж ти хочеш, на що ти здатний, чи є в тебе хоч який-неякий план розвитку ситуації і куди ти збираєшся вести мільйонну юрбу?

Але оскільки мужня, відчайдуха, пасіонарна, триголова опозиція трішечки відчула легесеньку не зовсім готовність до рішучих та відповідальних дій (не плутати з силовими акціями та озброєними штурмами урядових будинків), оскільки обрала роль не мотору революції, а посередника – між Майданом, себто повсталим революційним громадянським суспільством, та владою, оскільки вирішила, що словосполучення "державний переворот" звучить грубо і некрасиво, то цей самий державний переворот було вчинено з боку влади.

Думали, що влада – тупа і некреативна, тоді як Майдан і опозиція – такі просунуті і асиметрично мислячі. А тут раптом: Майдан в ніч на 16 січня чекав штурму, а бандюки вдарили несиметрично – звідки ніхто не чекав. І так, що мало не здалося! Тепер завдяки низці абсолютно фашистсько-етатистських законів в країні встановлений особливо суворий тип надзвичайного стану – з презумпцією винності всіх у всьому, з можливістю репресувати будь-кого на будь-який термін. І встановлено це не на місяць і не на два, а назавжди. Точніше, на той час, поки ці люди будуть у владі або поки до них не дійде, що за п'ять хвилин вони переплюнули Путіна та Лукашенка разом узятих і що "обратка" може бути такою, що навіть Чаушеску здригнеться.

А може і не здригнутися.

Бо в масштабі цілої країни опозиція та Майдан програють інформаційну війну. Це у фейсбуку або з друзями та однодумцями можна вважати, що "всі нормальні – за Майдан". Але не треба тішити себе ілюзіями та самонавіюваннями: в постгеноцидній країні, мабуть, більшість населення – це люди без хребта, із зламаною волею, з одновимірними мозгами. Це люмпени та "тітушки", готові продати свій голос за два відра бензину або три торби гречки або чотири пляшки алкоголю. Для таких людей Майдан – або з негативним знаком, або глибоко паралельний. Але що зробила опозиція, аби перетягти на свій бік симпатії цих людей?

А от влада – зробила і ще багато чого зробить. Зараз вона розкручує мислевіруси для своїх прихильників: "Мы работаем – они майданят", "Спасибо власти за стабильность и принятый бюджет", "Стабильности – да, хаосу – нет" та ін. (Ключове протиславлення: Робота – Майдан, Стабільність – Хаос, хороша влада – погана опозиція та бомжуваті майданники.)

Звісно, ситуацію, що склалась в країні після державного перевороту і прийняття фашистського пакету законів, можна описувати в форматі "ах, ужос-ужос, пора валить".

Але спробуємо поміркувати в форматі нових можливостей, які відкрились нині.

По-перше, у бандюків немає ресурсу підтримувати той політичний порядок фашистського тоталітарного типу, що був проголосований 16 січня. А вибіркове правосуддя – по відношенню до особливо активних противників режиму – приведе врешті решт до буксування держмашини, до саботажу, до всезагального усвідомлення усіма громадянами, що це – повний абсурд, несправедливість та безправність. Які накладаються на безгрошів'я, зубожіння, несправедливість, феодальний тип відносин.

Але слід пам'ятати, що у владі є кілька впливових фігур, які намагаються соціально-політичний антагонізм між державним апаратом та суспільством переформувати в антагонізм між "східняками" та "бандерами". Поки що їхні плани потроху здійсняються.

По-друге, подібний політичний фашизм з боку влади по відношенню до народу означає війну. Це не багатокольоровість, в якій важко зрозуміти, хто свій, а хто – ні. Це формат чорного / білого. Це ситуація, коли зрозуміло, куди та з якої зброї стріляти і які місця прикривати.

По-третє, це чергова нагода для мобілізації та консолідації усього громадянського суспільства – і Майдану, і опозиції, і усіх здорових сил. Ніби за рукою невидимого диригента, спочатку маємо кривавий розгін 30 листопада. Потім – спроба штурму Майдану 11 грудня. Потім – звіряче побиття Тетяни Чорновол та Юрія Луценка. Тепер – абсурдистські закони, прийняті в форматі повстання блатних на зоні.

По-четверте, нарешті пройдено точку неповернення. Навіть якщо ці закони не підпишуть, визнають недійсним, скасують, у влади нема вороття.

По-п'яте, за кілька хвилин цей політичний режим раз і назавжди делегітимізований.

Слід зупинитись ще на специфічній темі "російського сліду".

Зараз про це всі говорять, ніби законодавчі інновації є складовою таємних домовленостей з Кремлем і умовою великого російського кредиту.

Ніяких доказів ні в кого, звісна річ, нема.

Мені учасники переговорів теж не звітувались.

Але сучасна політологія в своєму арсеналі має таку річ, як аналіз світоглядних засад, стилю мислення, стилю політичної поведінки, уявлень та ідентичності політичних суб'єктів.

Наш ретельний аналіз цього кроку влади, умов та обставин, в яких він робився, пояснень провладних спікерів та фронтменів, а також самих інновацій, дозволяє говорити, що люди, які готували самі інновації і консультували представників влади з цього питання, виходять приблизно з таких настанов, передумов та уявлень:

- вищою цінністю соціального буття є держава;

- держава є головним інструментом і суб'єктом соціального регулювання;

- заради збереження держави можна піти на обмеження будь-яких суспільних прав та свобод;

- переможець отримує все, переможеного добивають та розчавлюють;

- політична опозиція, як і поліархія, – явища тимчасові, в ідеалі їх бути не повинно;

- чим сильніший тиск з боку суб'єкта на об'єкт з некомфортної для нього теми, тим кращій результат;

- верховна влада має ірраціональне джерело свого походження;

- аби не допустити "великої крові", можна піти на "мале кровопускання".

Всі ці настанови є в цілому характерними для російської політичної культури і малохарактерними для української.

Скажімо, українській політичній культурі притаманна модель антиповедінки. Це коли чим сильніше на тебе тиснуть, тим у тебе більша мотивація зробити всупереч тиску, та ще й дати в пику тим, хто тисне. Приміром, виборчу кампанію провладного кандидата у 2004 року моделювали насамперед російські політтехнологи – на український ґрунт вони принесли російське ставлення до об'єкту. В результаті – так сильно тиснули на електорат, що спалахнула революція. Один російський політтехнолог так і сказав: "Надо было вовремя дать революции в морду".

Схоже, і зараз головна ідея – максимально тиснути та "дать в морду". А може й забити до смерті.

От тепер цікаво – якою буде відповідь на той тиск?

Чи пробудиться в людях щось таке справжнє, давнє, козацьке, але глибоко приховане в душі?

І чи може отак одразу в людини вирости хребет, з'явитись сила духу, проявитись воля до життя?

Таки в цікаві часи нам з вами видалось жити...

Джерело


ЦІЛІ РЕВОЛЮЦІЇ

27.12.2013, Сергій Дацюк, УПКонсультант корпорації стратегічного консалтингу "Гардарика", експерт у сфері комунікації, управління та стратегування.
Революція відбувається не на Майдані. Майдан має сенс лише тоді, коли під час Майдану політична та економічна еліта інтелектуально працюють над соціальними, політичними і економічними змінами в країні. Коли еліта розчиняється в Майдані, захоплюється протистоянням з владою, ніяких змін в країні не відбувається.

Майдан революцію поки що не породив. Бунт роблять маси, революцію роблять інтелектуали. Так завжди було, і так завжди буде. Якщо інтелектуали самоусуваються від інтелектуальної роботи по корінних перетвореннях суспільства, бунту мас недостатньо для того, щоб революція відбулася.


Водночас інтелектуали, мізки яких промиті постмодернізмом, в принципі не здатні до радикальних соціальних перетворень. Постмодернізм, що виник в результаті бунтівних, але не революційних подій 1968 року у Франції, принципово не може породжувати революції – це неможливо згідно його принципового змісту (множинність істин, заперечення тотальності будь-якого фундаментального принципу).

Постмодернізм не породжує революцій – тільки бунти. Щоб здійснити революцію в Україні, потрібно звільнитися від постмодернізму. Здійснити соціальні інновації сьогодні може лише конструктивізм.

Враховуючи кардинальність змін, які необхідно здійснити в країні, вже зараз можна спрогнозувати – скоріше за все нинішня українська революція буде довгою. Подібно до Великої Французької революції вона може тривати не один рік, зі своїми контрреволюціями і повторними революціями.

Які цілі може мати ця повільна і тривала революція?

Потрібно спочатку зрозуміти, що не є і не може бути цілями революції. Цілями революції не є ті завдання, які з'явилися в зв'язку з громадянським протестом: покарання учасників силового розгону Майдану, зупинка переслідування та протиправних дій влади чи асоційованих з нею бандитів та мажорів проти учасників Майдану, ліквідація обмежень права на мирні зібрання і т.д. Це все відстоювання права на громадянський протест. Ці дії потрібні, але вони не є власне цілями революції. Такі вимоги не ведуть до принципової зміни ситуації в країні, бо влада виконує ці вимоги під тиском Майдану. Розійдеться Майдан, і все досягнуте по цих напрямках може бути втрачено.

Цілі революції мають за своїм змістом виходити за межі безпосереднього буття Майдану.

Я спробував сформулювати цілі революції, яка має відбутися в Україні.

1. Документальна фіксація зовнішньополітичної орієнтації України з чітким відношенням до Євросоюзу, Митного Союзу, ЄврАзЕС, НАТО, США, Китаю і т.д., де було б чітко заборонено пряме та опосередковане порушення для влади цієї орієнтації в будь-яких державних угодах з зовнішніми суб'єктами.

Мета – створити правове поле зовнішньополітичної орієнтації, норми якого жодна влада не зможе нехтувати, проводячи політику в інтересах окремих груп впливу всередині країни чи за її межами.

2. Розробка, узгодження та прийняття ІННОВАЦІЙНОЇ Конституції України, з іншими принциповими підходами, з іншою структурою розділів. Тобто це має бути на 90% нова Конституція. 

Це має відбуватися за такою схемою: 1) всенародне обрання Конституційної Асамблеї, яка буде створювати публічний текст Конституції; 2) розробка Асамблеєю техзавдання (загальні принципи змісту, принципи викладу змісту, цілі кожного розділу); 3) всенародне обговорення техзавдання; 4) написання тексту проекту Конституції за техзавданням нанятими спеціалістами з варіантами формулювань, які виносяться на обговорення Асамблеї; 5) обговорення та узгодження проекту Конституції Асамблеєю; 6) опублікування проекту Конституції та всенародне її обговорення; 7) опублікування ідей та пропозицій, які не ввійшли в текст з обґрунтуванням, чому саме вони не ввійшли, внесення в текст Конституції відкинутих ідей, які підтримує народ; 8) винесення Конституції на всенародний референдум, результати якого не потребують затвердження Парламентом.

Мета – розробити принципово новий тип Конституції, яка діятиме в мережевому світі, де роль держав послаблюється, роль місцевих громад, корпорацій та наддержавних утворень посилюється.

3. Встановлення повного громадянського контролю над державним бюджетом та муніципальними бюджетами. Бюджет має виконуватися он-лайн день-в-день, хвилина-в-хвилину публічно. Має бути закон, за яким заборонено проводити будь-які операції бюджету, які не є публічними. Бюджет має бути представлено в зрозумілій широкому загалу структурі. Заплутувати і ускладнювати структуру має бути законодавчо заборонено.

Мета – повністю унеможливити ситуацію, коли гроші з бюджету за законними схемами (серед яких "тендерна схема") розподіляються між обраними корпораціями чи просто розкрадаються.

4. Прийняття закону про публічний ресурс з принципом "публічний ресурс належить народу України". Віднесення до публічних ресурсів корисних копалин, інфраструктур та інших економічних та соціальних утворень, які створюються різними суб'єктами діяльності і служать всьому народу.

Інвентаризація всіх родовищ корисних копалин в Україні, опублікування цієї інформації з конкретними іменами власників та всією фінансовою інформацією по їх використанню.

Інвентаризація стану інфраструктур. Розробка планів відновного використання інфраструктур, які мають стати основою формування наступних державних бюджетів. Введення практики генеральних угод держав та муніципій з корпораціями, які вкладають свої ресурси в частини інфраструктур, де був б передбачений обмін публічних вигод на корпоративні вигоди.

Мета – публічні ресурси мають служити народу, а не корпораціям.

5. Розукрупнення олігархічних бізнесів. Від національної угоди про добровільне розукрупнення олігархічних бізнесів до примусової націоналізації.

Мета – повністю знищити олігархів як силу, яка корумпує державну та муніципальну владу в країні.

Більш докладно дивіться роботу "Ідеї революції" (2011)

6. Ротація еліт, прозорі соціальні ліфти. Це означає громадянський контроль за партійною діяльністю та партійними виборчими списками, прозору кадрову політику держави та муніципальної влади і т.д.

Мета – досягнути вертикальної мобільності, яка унеможливлює масові невдоволення узурпацією влади окремими соціально-економічними угрупованнями.

Для цих цілей не має принципового значення, хто їх досягне – Майдан через нелегальні легітимні засоби, опозиційні політики через легальні і частково легітимні засоби шляхом використання тиску Майдану на владу чи сама влада легальним, але нелегітимним чином під тиском Майдану.

Цілі будь-якої революції досягаються шляхом прийняття законодавчих, виконавчих та судових рішень, спрямованих на соціальні зміни в країні. Ці рішення не можуть за будь-яких обставин бути прийняті на Майдані. Навіть щодо можливості випрацювання таких рішень на Майдані в мене великі сумніви.

Ходіння на Майдан – це велика спокуса відчути себе причетним до чогось важливого. Але в історії найважливіше ніколи не відбувалося на майданах.

Для досягнення цілей революції потрібна легалізація революційного простору інтелектуальної комунікації. Майдан – не місце для інтелектуала. Це не його формат, не його робота. Його робота – мислення, рефлексія, генерування революційних ідей, формулювання принципів та норм, які стануть основою нового законодавства та нових виконавчих рішень. Це і є справжня інтелектуальна звитяга і інтелектуальна мужність.

Без досягнення якої-небудь з вище запропонованих цілей революція в Україні не буде закінчена. Тобто революція в Україні закінчиться тільки тоді, коли всі ці цілі будуть досягнуті.

Розуміємо ми це чи ні, хочемо чи не хочемо, можемо чи не можемо – ми приречені на досягнення цих цілей.

Ми можемо зробити це послідовно, обираючи тих лідерів, які розуміють ці цілі, і тоді все відбудеться з мінімальними втратами, або можемо йти за лжелідерами, які цих цілей не розуміють, і тоді втрати будуть набагато більші.

Всяка балаканина і всілякі гучні гасла про боротьбу з бандитською владою чи боротьбу з корупцією є беззмістовними без цих цілей.

Гасла "...геть!" викиньте геть. Гасла "слава...!" залиште нащадкам. Потрібні змістовні гасла, що виникнуть в процесі реалізації вище запропонованих змістовних цілей.

Всякі більш дрібні завдання можуть ставитися, але вони не мають стосунку до революції.

Громадянські протести поза вирішенням цих завдань революцією не є і не можуть нею стати.

Джерело