Богдан КУФРИК, фото Reuters
„Експрес” № 22 (7426) 27 лютого — 6 березня 2014 року
Львів'янин своєю палкою промовою на Майдані змусив лідерів опозиції відмовитися від угоди з Януковичем
Можливо, Віктор Янукович ще й сьогодні сидів би на Банковій, якби в п'ятницю ввечері на сцені Майдану, коли там були лідери опозиції Віталій Кличко, Олег Тягнибок, Арсеній Яценюк, не з'явився хлопець у камуфляжі. Він виступав менше ніж три хвилини, голос його тремтів, він не вмів так добре говорити, як опозиційні лідери, але сказав те, що було на устах мільйонів.
“Ми прийшли сюди сотнею, — заявив він. — Ми ні в якій організації, ми — звичайний народ України, який приїхав відстоювати права. Ми не із “секторів”, не із Самооборони, ми просто бойова сотня. І хочу вам сказати, що ми, прості люди, кажемо до наших політиків, які стоять за моєю спиною: ніякий Янукович — ніякий! — цілий рік не буде президентом. Завтра до десятої години ранку він має піти геть.
Перша вимога. Мого побратима з Яворівщини застрелили, у нього залишилися дружина і маленька дитина, а наші лідери тиснуть цьому вбивці руки. Ганьба!
Ще одне. Шановні побратими, земляки, українці, я вам чесно кажу, клянуся — я ні з однієї організації, там стоїть наша сотня, яка була в цьому будинку (консерваторії. — Ред.). Ми зробили переломний момент — всі! Ми дали шанс політикам, те, щоб вони стали в майбутньому міністрами, президентами. А вони не хочуть виконати одну умову: щоб зек пішов геть?
Друзі, я не буду багатослівним, не хочу розводити дурних розмов, якими нас годують тут два з половиною місяці. Я не вірю в ці тяжкі політичні процеси, про які вони говорять. 77 чоловік поклало голову, а вони домовляються. Я вас дуже прошу: підтримайте ту річ — я вам кажу від своєї сотні, де є мій батько, який приїхав сюди: якщо ви завтра до десятої години не виступите із заявою, щоб Янукович ішов у відставку, ми йдемо на штурм зі зброєю! Я вам клянуся”.
Здається, за всі ці три місяці жодному політикові не аплодували так гучно, як простому сотнику, яким виявився львів'янин Володимир Парасюк. Що ж змусило його вдатися до такої палкої промови й уперше за три місяці перебування на Майдані вийти на сцену?
Ми запитали про це самого Володимира.
— У п'ятницю, — каже Володимир Парасюк, — після підписання так званої мирної угоди політики тішилися, але на Майдані мало хто поділяв їхню радість. Тож коли ввечері лідери опозиції з'явилися на Майдані, ми з друзями вирушили до сцени, щоби висловити їм свою думку про підписану угоду. Мені вдалося прорватися на сцену й взяти мікрофон. Бо було прикро, що люди загинули, а перевибори президента мали відбутися аж у грудні. Смерті десятків людей не були варті того, щоб ми чекали нового президента аж до грудня. Люди на Майдані хотіли зміни влади вже й негайно, політики ж чомусь вирішили це відтермінувати. Тому й потрібно нам було діяти, щоб вигнати Януковича, люди не хотіли чекати, але не всі майданівці могли донести цю думку до вух лідерів опозиції. Господь Бог, напевне, вибрав мене, щоб донести вимоги мільйонів людей до опозиції.
— Коли ви виступали, лідери опозиції стояли мовчки, опустивши очі додолу. А після вашої промови хтось із них з вами спілкувався?
— Ні. Я, зрештою, цього й не хотів. Підійшов лише Олег Ляшко і сказав, що поділяє мою позицію. От і все. Це все відбувалося під час прощання на Майдані із загиблими з Небесної сотні. Я був вражений тими молодими людьми, котрі загинули за нас, тому й мій виступ був таким емоційним. Я не готувався до нього. Після виступу я зі сцени пішов у приміщення консерваторії, де нині проживаю.
— На Майдані ви вже давно?
— Уперше я приїхав, коли ще був студентський Майдан. Відтоді постійно в Києві. Лише на кілька днів їздив додому, щоб відпочити. Був під час розгону на Грушевського в січні й досі перебуваю в столиці. Тут мій батько й наша родина. У мене проста українська сім'я. Маємо невеликий сімейний бізнес у Львові, сестра викладає у Львівському національному університеті. Сестри чоловік — з Донецька. У них чотиримісячна донька й син. Ми всі в Києві. До цього понеділка я був комендантом консерваторії. За дні революції я не цурався жодної роботи — будував барикади, відбивав наступ “Беркута”, ніс нічне чергування. Разом зі мною також брат батька, якому 70 років. Разом з ними стояли в нічній варті. Робили все те, що й пересічні люди, котрих були тисячі. У нас не було й немає ніяких привілеїв. Ми разом з усім народом.
— Коли за ці три місяці перебування на Майдані вам було найстрашніше?
— Страшно було, коли ми після оборони Майдану рушили на штурм “Беркута”. Люди, мокрі від міліцейських брандспойтів, обгорілі, поранені, рушили на штурм. Люди брали каміння і йшли в наступ на “Беркут” і внутрішні війська. Тоді каміння замінювало їм бойові гранати. Люди йшли в наступ, у них стріляли, вони падали, але й далі йшли в наступ. Я був вражений героїзмом мого народу. Це була справжня бійня. Але мій народ є сильний і незламний. І якщо політики не використають того шансу, що їм дали воїни Небесної сотні, а це люди різного віку з різних регіонів, їм не буде прощення. 19—20 лютого повністю змінили країну, я схиляю голову перед усіма Героями. Тими людьми, хто в ті дні був на Майдані.
— Володю, ваш виступ засвідчив, що політики почали прислухатися до вимог людей. На вашу думку, це так триватиме й далі? Чи зможемо ми контролювати нову владу? Чи не повториться 2004 рік?
— Не думаю, що повториться 2004 рік. Люди самоорганізувалися, вони відчули свою силу. Силу народу відчула як влада, так і опозиція. Український народ нині — це незламна гранітна скеля, яку ніхто не подолає. Якщо ж політики захочуть повторити 2004 рік, то дістануть від людей гідну відсіч. Я вірю у свій народ. Тепер потрібно під контролем громадськості сформувати Кабмін з людей, які б не були політично заангажовані, а були фахівцями в своїй галузі. Усі урядовці мають пройти люстрацію й привселюдно заявити, що не підуть на президентські вибори. Бо їх участь у виборах означатиме те, що в уряді вони працюватимуть не для народу, а задля свого рейтингу й рейтингу політичної сили, яку представляють. Таким людям не місце в Кабміні.
— Ви тепер відома людина. Пропозицій приєднатися до якоїсь партії не надходило?
— Нічого такого не пропонували. Але я ніколи в житті не збираюся ставати обличчям якогось політичного бренда. Те, що зробив я, зробили б тисячі людей на Майдані. Я не вважаю свій виступ геройством. Я не збираюся долучатися до жодної політичної партії.
— А як змінилося ваше життя після того виступу?
— На мене впала велика відповідальність. Бог дав мені важке випробування, яке мені потрібно з гідністю витримати. До мене підходять тисячі людей, просять сфотографуватися, називають мене героєм. Але я не герой. Герой — кожен з мільйонів українців, що скинули режим, який був. Герої — хлопці з Небесної сотні, котрі за нашу свободу віддали життя.
— А якою була ваша реакція, коли дізналися, що Віктор Янукович вже не президент?
— Це була наша перемога в бою, але аж ніяк не у війні. Я втішився, але в серці є тривога, щоб за кілька років в Україні не постав інший кривавий режим, але вже сформований учорашньою опозицією. Тому нам треба бути дуже пильними, щоб події кривавої зими 2014 року більше ніколи не повторилися. Тому ми далі маємо контролювати вже нову владу.
— На Майдані довго ще будете?
— Час покаже. Все залежить від того, як розвиватимуться події в Україні. У мене немає жодних політичних амбіцій, але готовий контролювати нову владу. Головне, щоб більше в Україні не пролилося ні краплі людської крові, щоб нова влада не робила помилок старої. Бо хлопці з Небесної сотні цього нам уже там, на небесах, ніколи не пробачать. Слава Україні!
Немає коментарів:
Дописати коментар