ОСНОВА БУДУВАННЯ ДЕРЖАВИ

09.01.2014, ГАЛИЦЬКА ПРОСВІТА

Михайло МЕЛЬНИК, протоієрей, с. Старі Кривотули, Тисменицького району

УКРАЇНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З КОЖНОГО З НАС

Таку незаперечну істину часто чуємо з уст наших патріотів: депутатів, можновладців, лідерів партій тощо. Але ж ця правильна і мудра теза викликає важливі запитання, від вирішення яких значною мірою залежить формування правильної позиції, а отже, і пра вильних дій. Бо ж хіба однаково залежить і впливає на важливі процеси державотворення, скажімо, прибиральниця та її начальник – власник потужного прибуткового підприємства з великим колективом; студент і ректор; підлеглі та їхні начальники і т. ін.?

СОБІ ПОДІБНИХ ОБИРАЄМ
Так, від кожного з нас в міру розуміння, свідомості, можливості, громадянської позиції, суспільного становища й активності починається держава. Але в кому, ким і як вона твориться? Чим і як реалізовується? На превеликий жаль, з нашої сумної історії можемо констатувати тільки трагічне завер шення всіх намагань побудувати свою вільну та незалежну державу. А сьогодні?..

Звісно, джерелом влади є народ, який і володіє її повнотою. А звершують усі процеси державотворення та функціонування делеґо вані громадою народні обранці. Тому ніби «мудре» пояснення причин усіх наших бід і негараздів у всіх сферах життєдіяльності держави (політичній, економічній, фінансовій, соціальній і т. ін.), тож іноді чуємо слова: «Який народ, така й влада, а отже, й держава», або: «Народ має таку владу, на яку заслуговує». Але хіба наш народ може зробити правильний вибір кандидатів до влади, якщо крім гарних програм і чудових характеристик більш нічого з їхнього минулого не знає? В нас не прийнято, як у країнах західної демократії, до найменших дрібниць говорити все, в тому числі неґативне, про кожного обранця.



Ось, до прикладу, вражаюча історія перед виборчої кампанії в президенти США, коли якийсь журналіст дізнався й опублікував інформацію в пресі, як тридцять років тому теперішній кандидат, а тоді ще молодий сту дент, курив цигарку з наркотиком. Це суспільство сприйняло як високий професіо налізм журналіста, який, щоб зібрати якомога більше інформації, проїхав тисячі кіло метрів, спілкувався з десятками однокурс ників і викладачів цього кандидата. Звичайно, за викриття інформації його ніхто не покарав. Натомість майбутній президент вибачився перед своїми виборцями й засвідчив, що це була перша, єдина, до кінця не викурена, але остання цигарка в його житті. Зате успіхи, досягнення і кар’єрний ріст були чесними, справедливими й заслуженими завдяки його наполегливій праці. А мови, навіть думки, про підкуп виборців у США не існує.

А в нас? Кожен кандидат до влади (і чим вищої, тим більшою мірою), згідно широко розповсюджуваних аґіток, виступів і клятв – неперевершений професіонал, найбільший патріот, який віддасть усе, що має, і зробить усе, що зможе, з однією метою – покращити життя людей. Ось і ввесь духовно- моральний образ. Та мине не так багато часу, як про
«щасливого» вибраного народом його слугу, ще в час його (її) каденції, а тим більше після її завершення, розкажуть правду про далеко не моральний і зовсім не християнський шлях
до влади: фальшування, злодійство, протизаконні оборудки задля збагачення, маєтки й палаци, розкішні авто і навіть золоті унітази.

І як розуміти і сприймати тоді запальні «патріотичні» виступи таких слуг народу? Чи не в цьому причина і корінь усіх наших бід? Хіба не через це душу бідного українця переповнює відчай, розпач і розчарування?

Тому категорично стверджую, що будувати державу – це найперше будувати чесні, справедливі, щирі, жертовні та дружелюбні стосунки між усіма українцями, бо тільки від цього найбільшою мірою залежить вирішення всіх наших проблем. І в цьому жодні асоціації чи союзи нам не допоможуть. Бо навіть Господь не допомагає тому, хто сам собі не допомагає, тобто не робить нічого згідно святої волі Творця. Тож спочатку віра, діла згідно неї, високий духовно- моральний стан, а потім, на цій основі, обов’язково буде успішне вирішення фінансово-економічних та й усіх інших проблем. Власне, таким шляхом пройшли всі високорозвинені країни Заходу й побудували суспільство щасливих людей.

ПРИКЛАД ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ
Україна – не ефемерне поняття. Україна – це не лише конкретна земля, Батьківщина батьків, дідів і прадідів. Це рідна мова, історія, культура, пісня, звичаї і традиції. Але найбільша цінність кожної держави – людина. Тому й для України безцінними є її сини і доньки. Тож будувати нашу державу – це ревно, щиро й жертовно служити кожному українцеві.

А ось вам, дорогі наші патріоти: митці, журналісти, депутати і можновладці всіх рівнів, педагоги та батьки, священнослужи телі й віряни всіх Церков, конфесій і деномі націй, найкращий повчальний приклад, з чого починати і як будувати щасливе майбутнє нашої України, яке тільки в такому разі дійсно залежить від кожного з нас.

Одна наша краянка, добра, лагідна, щира, привітна християнка, колишня успішна вчителька за сімейними обставинами виїхала на заробітки за кордон. Спершу вона працю вала гувернанткою в поважних панів. Згідно обов’язку, у великі свята, коли збиралася уся родина, вона мала поставити на стіл у вітальні кухлик з водою і, за категоричною і строгою забороною, в жодному випадку не мала права туди заходити, коли всі були там. Але так сталося, що одного разу наша заробітчанка трохи довше прибирала, тож не встигла занести кухоль з водою. Перелякавшись не на жарт, вона вирішила щиро вибачитися і занести воду. А коли тихо відчинила двері, то побачила, що всі – дорослі й діти – моли лися. Молитву провадив найстарший (очевид но, дідусь). За ним усі голосно повторювали кожне слово молитви. Вони дякували Богові за все: за Його велику любов і довготерпіння до кожного з них, грішних, просили благо словення для себе і всього народу (!). Обі цяли строго дотримуватися всіх приписів Божого Закону, щиро любити Творця і всіх своїх земляків. А потім, крім старшого, всі сіли. І тут звершилося дійство, яке найбіль ше вразило гувернантку. Найстарший взяв у руки хліб і промовив: «Так, як я ламаю цей хліб і даю кожному з вас, так і ви, де не були б на цій землі, маєте ділитися усім з нашими
земляками, в усьому їх підтримувати й ніко ли ні в чому між собою не ворогувати. Діючи так, ми будемо найдружнішим, а отже, найсильнішим народом». На цих словах, побачивши нашу краянку, він зупинився. Всі гля нули в її бік. У їхніх очах було неприховане недобре здивування і жаль, що їх у чомусь дуже важливому, прихованому й таємному, наче якихось злочинців, викрили… Після короткої паузи до жінки підійшла господиня, взяла її під руку й вивела з кімнати…

Ось це і є те дійство, яке я називаю воістину священнодійством, яке найкраще вчить, виховує і спонукає підтримувати, поважати, шанувати й любити своїх – свій народ. Чи може будь-яка інша педагогіка придумати щось правильніше й мудріше для доброго національно- патріотичного виховання дітей, батьків та й всього народу?! Уявляєте, таке дійство звершується в кожній сім’ї цього народу… І тому цей невеликий народ дійсно найдружніший і найбагатший з усіх народів світу. Підтримка одне одного, щирі, дружні й жертовні відносини між своїми, без сумніву, є найкращим прикладом для наслідування. Сподіваюсь, усі розуміють, про який народ мовиться.

ЗА КОГО, ЗА ЩО МОЛИТВА?
Нещодавно дізнався, як одна іноземка проводила урок катехизації з нашими дітьми й запитала їх, за кого і про що вони моляться. Всі відповіли однаково, що моляться за своє
здоров’я і всіх рідних. Одиниці говорили, що моляться за щасливу дорогу батьків, за якісь речі, щоб їх придбати і т. ін.

– А за свій народ, за Україну? – запитала катехитка.

Діти мовчали, стенали плечима, здиво вано переглядалися і, напевно, думали: про що це вона нас запитує?

–То як ви хочете й можете мати свою державу? – сумно сказала вчителька.

Та, на жаль, і молитва не все вирішує, бо й після молитви треба діяти згідно науки Спасителя. Дуже шкода, що сьогодні священнослу жителі на наших майданах закликають лише до молитви за Україну та її майбутнє, підтри мують людей у вірі й заохочують їх до молитви переважно за тілесне здоров’я. Але хіба не подолання гріха та зла в собі, а через це – й у світі, – не основна місія християнства? Ми цю спасенну місію перетворили в культ поклоніння храмам, капличкам, святим місцям, святим предметам, обрядам і традиціям з єдиною метою – мати добре здоров’я та успіхи в усьому земному. До теми, вже стало традицією освячувати дорогі авта, офіси, ресторани, кафе, брати участь у гучних бенкетах, розвагах, забавах, де панує дух мамони й гординя переповнює душі можновладців. І що це має спільного з Христовим вченням, основою якого є правдивість, чесність, простота, вбогість, скромність, щирість, доброта і т. ін. Чи не великим згіршенням є те, коли багатії за пожертви на храми отримують церковні нагороди, а водночас не виплачують робітникам зароблене? Тому, згідно науки Христа, необхідно закликати не стільки до молитов за земне благополуччя, як до праведного життя в Святому Дусі. Згідно євангельської науки, яку сповідуємо і намагаємось нею жити, – Христос є в кожному ближньому. Отже, до кожного ближнього маємо ставитися, як до самого Христа.

Ми – українці! Тому й у кожному українцеві маємо бачити Україну, тобто кожного любити, підтримувати, в усьому допомагати заради їхнього, а отже, – і нашого спільного
майбутнього. Воістину, це єдина правильна тверда і рятівна основа будування держави, яка тільки таким чином починається з кож ного з нас і обов’язково буде успішною. Тільки тоді наша Україна направду стане країною щасливих людей!

Поможи ж нам у цьому, Господи!