Колапс освітньої системи в Україні: основні причини

Колапс освітньої системи в Україні має три джерела і три основні складові. Це — архаїчна система управління освітньою галуззю, відсутність ефективного фінансового менеджменту в освіті, катастрофічне відставання освітнього життя від суспільних потреб.

Про це у своїй статті для «Дзеркала тижня. Україна» пише доктор педагогічних наук, професор Ігор Лікарчук.

За його словами, незважаючи на те, що за роки незалежності змінилися суспільні запити, державна ідеологія та економіка, а відповідно й вимоги до освіти, система управління не зазнала особливих змін: „Більше того, у процесі численних адміністративних реформ вона багато втратила. Зокрема зникла чітка „управлінська вертикаль“. У результаті Міністерство освіти і науки лише формально впливає на призначення та діяльність керівників обласних органів управління освітою, не кажучи вже про керівників регіонального рівня та директорів загальноосвітніх навчальних закладів“.

Натомість за роки незалежності система управління українською освітою набула інших рис. „Насамперед досягла свого апогею абсолютизація влади бюрократії в системі освіти. Яскравим підтвердженням цього є останні звільнення та призначення ректорів низки українських університетів, ухвалення місцевими органами влади рішень про ліквідацію загальноосвітніх шкіл за мовною ознакою та без погодження зі споживачами їхніх освітніх послуг, ситуація з виданням підручників тощо“, — пише І.Лікарчук.

За його словами, у той час, коли у всіх розвинених країнах світу однією з головних складових реформування системи освіти є децентралізація управління освітніми закладами, перехід до самоврядних форм управління ними, в Україні відбуваються протилежні процеси.

„Це ж стосується і контролю за освітньою діяльністю. Якщо в інших країнах такий контроль здійснюють численні громадські організації педагогів та роботодавців, діяльність яких підтримують та ініціюють держава або повноважні і незалежні владні структури, то в нас усі контрольні функції зосереджені в руках освітнього міністерства, — зазначає професор. - Іншими словами, в Україні створено таку систему управління галуззю, яка забезпечила відомчу приватизацію освітньої політики, бюрократичний реванш, корупцію та масову безвідповідальність за результати діяльності системи в цілому“.

Другим чинником кризи в освітній системі України автор називає економічну ситуацію в цій галузі: „За постійними розмовами про недостатнє фінансування освіти в державі забули, що є таке поняття, як ефективне управління освітніми фінансами“.

І.Лікарчук наголошує на необхідності змінити загальну методологію фінансування освіти. За його словами, йдеться про перехід від фінансування видатків на утримання закладів освіти до фінансування видатків на навчання одного учня, студента, слухача за принципом своєрідного „освітнього кошика“ — так, як це робиться в низці країн світу.

„Третє джерело і третя складова колапсу зумовлені тим, що українська освіта впродовж останніх двадцяти років втратила суспільні орієнтири своєї діяльності, не навчилася орієнтуватися на освітні запити суспільства та його окремих громадян. В Україні, на відміну від інших держав світу, не існує практики формування освітніх цілей громадянським суспільством“, — пише професор.

Детальніше читайте у свіжому номері „Дзеркала тижня. Україна“ у статті Ігоря Лікарчука «Три джерела і три складові колапсу української освіти».

Джерело